<![CDATA[ChessWatch Blog]]> https://www.chesswatch.in.ua/blog/ UA Thu, 27 Feb 2025 15:37:00 +0200 Incomedia WebSite X5 Pro <![CDATA[Наймолодший чемпіон Європи: як тренується та перемагає 7-річний шахіст з Дніпра]]> imblog
Юний шахіст із Дніпра, Мирон Нетребка, став золотим призером Чемпіонату Європи. Молодому таланту всього 7 років, а він вже впевнено може обіграти старших колег. Хлопцю важко знайти вільну хвилину. Постійні тренування, змагання – і все це у такому молодому віці! Про Мирона в житті й за шаховою дошкою розповідають мама і тренер.

«Мирон грав кожну партію з бажанням перемогти й в результаті грав дуже ризиковано. Проте йому вдалось виграти 7 партій із 9, що принесло йому звання Чемпіона Європи до 8 років. В турнірі брали участь юнаки з різних країн, у Мирона були суперники з Польщі, Вірменії, Румунії, Болгарії, Чехії. Бої були дуже запеклими! Характер, воля та домашня підготовка привели до перемоги», – розповідає про участь в Чемпіонаті Європи тренер золотого призера Геннадій Гутман.



Вперше хлопець виявив зацікавлення до шахів у 4 роки. Різні фігури, розмітка на дошці – це викликало у нього зацікавлення та бажання дізнатися про гру все. Але вдома важко розвивати професійні навички. Тому батьки вирішили піти за прагненнями хлопця. Мирон почав займатися із професійним тренером, брати участь у різних турнірах. Плідна праця дала свої плоди. Ще зовсім малий, він не байдикував, а старанно запам’ятовував стратегії.

Спогадами про початок кар’єри хлопця ділиться його мама Катерина: «Скажу чесно, ми не планували розвиток сина в цьому напрямку. Знайомство Мирона з шахами відбулося вдома. Ми, як батьки, й гадки не мали, що вже через рік шахи стануть для нього такою важливою частиною життя».

Дебютував хлопець у 5 років на обласному чемпіонаті, де посів почесне 3 місце. Успіх не затьмарив його. Як розповідають мама і тренер, класний результат вмотивував Мирона рухатися далі. Через довгі та напруженні години тренування, коли нерви на межі, він знову і знову подумки повертався до заповітної мети – посісти перше місце. Чемпіонат Європи став для Мирона новою школою досвіду. Його суперниками були старші гравці. Напруженні двобої відбувалися із представниками різних країн. Але переможцем став Мирон, бо саме він здобув першість у більшості партій. Мрія збулася, але як це вдалося зовсім юному гравцеві?

Тренування. Ось і весь секрет. «Заняття проходять 4-5 разів на тиждень, я використовую різноманітні шахові методики, а також багаторічний досвід роботи з учнями. Виховання чемпіона – не магія, а довгий процес. Головне не халтурити, а працювати на повну котушку!» – розповідає про особливості тренувань Мирона його тренер і додає: «А ось певний стиль, котрий, як багатьом здається, має вирішальне значення, властивий більш досвідченим шахістам. Він формується з роками. З досягненням високих звань починають проявляються обриси почерку шахіста».



Наполегливість хлопця помічають і його батьки. Саме вони мотивують хлопця продовжувати вдосконалювати свої навички. Мирон уважно спостерігає за своїм тренером та намагається бути таким, як і він. Іноді це дається не просто. За словами Катерини, на розвиток сина іде багато моральних і матеріальних сил. Але втома зникає коли очі хлопця горять та вимагають нових турнірів і тренувань.
У майбутнє мама і тренер Мирона дивляться із великою надією. За словами Геннадія Гутмана, хлопця чекають нові перемоги, за умови відданості улюбленій справі.

«В сучасних реаліях важливі не тільки працьовитість чи талант, а також посидючість, пам’ять та велике бажання перемагати», – каже шахіст.

Але для нових звершень потрібно запастися й багажем терпіння. Батьки хлопця бачать його майбутнє в Україні. Попри важкий час, вони готові підтримувати сина та разом із ним переживати всі моменти його життя.

Олександр Гладуш
]]> Thu, 27 Feb 2025 13:37:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?naimolodshyi-chempion-yevropy-yak-trenuietsia-ta-peremahaie-7-richnyi-shakhist-z-dnipra https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/000000074 <![CDATA[Дидактичне забезпечення розвитку здатності діяти «в умі» у дошкільників у контексті навчання гри в шахи (частина 3)]]> imblog
початок...
(на основі матеріалів автореферату)

Інструментарій для відпрацювання здатності діяти "в умі" за допомогою створеної нами системи дидактичних завдань базується на розробленій П.Я. Гальперіним теорії поетапного формування розумових дій:
  1. На першому етапі діти вчаться пересувати фігури на шахівниці відповідно до правил гри та розв’язують завдання, пересуваючи фігури по дошці.
  2. На другому етапі діти розв’язують шахові завдання не на дошці, а за діаграмами – без пересування фігур, вказуючи пальцем правильний хід або маршрут.
  3. На третьому етапі діти дають правильні відповіді за допомогою шахової нотації, супроводжуючи розумові дії голосною мовою.
  4. На четвертому етапі розв’язання із використанням нотації проговорюється пошепки.
  5. На п’ятому етапі рішення повністю здійснюється "в умі".

Результати дослідження показали, що завдяки цій системі завдань засвоюються не лише способи діяльності та досвід творчої діяльності, але й емоційно-ціннісний компонент соціального досвіду.

  • Способи діяльності засвоюються через розв’язання ознайомчих завдань за допомогою інформаційно-репродуктивного методу навчання.

  • Досвід творчої діяльності набувається під час виконання покрокових, лабіринтних, полілабіринтних та динамічних завдань за допомогою частково-пошукового (евристичного) методу проблемного навчання.

Водночас засвоєння другого та третього компонентів соціального досвіду за умов використання системи дидактичних шахових завдань передбачає обов’язкову опору на емоційне переживання – четвертий, емоційно-ціннісний компонент соціального досвіду.

Емоційна атмосфера забезпечується тим, що кожне шахове заняття одночасно є:
  1. Заняттям-казкою (читається дидактична шахова казка).
  2. Заняттям-театром (виконується невелика інсценізація).
  3. Заняттям-грою.
  4. Заняттям-сміхом (використання гумористичного матеріалу).
  5. Заняттям-таємницею (використання сюрпризів).
  6. Заняттям без переможених.
  7. Заняттям-поринанням у розв’язання захопливих завдань.

Урахування цих семи чинників дозволяє зробити шахові заняття здоров’язбережувальними.
Система дидактичних завдань була розроблена з урахуванням загальних дидактичних принципів і є похідною від них:
  • Принцип культуровідповідності забезпечується тим, що шахи – це всенародна гра з унікальними традиціями.
  • Принцип природовідповідності – шахи відповідають провідній діяльності дошкільників.
  • Принцип позитивного емоційного фону навчання – завдяки цікавому характеру завдань і відсутності переможених.
  • Принцип наочності – використання шахівниць, фігур, ілюстрованих посібників.
  • Принцип доступності – завдання підбираються відповідно до вікових можливостей дітей.
  • Принцип "від простого до складного" – поступове ускладнення завдань для кожної фігури, починаючи з найпростішої.
  • Принцип систематичності й послідовності забезпечується навчанням за спіраллю: після засвоєння можливостей однієї фігури завдання наступної починаються з першого рівня.

Запропонована система нагадує тривимірну спіраль-воронку: після засвоєння завдань для тури, дитина переходить до слона, потім до ферзя, поступово розширюючи варіативність комбінацій.

Принцип міцності ґарантується повторенням уже засвоєного матеріалу в нових ситуаціях. Більшість завдань розроблено з урахуванням єдиності розв’язку.

Умови, що сприяють розвитку здатності діяти "в умі" у дошкільників:

I. Організаційні умови:
  1. Заняття першого року навчання повинні бути організовані так, щоб не було переможених.
  2. Основною формою навчального процесу має стати задачна.
  3. Широке використання шахових казок, особливо для молодших дітей.
  4. Використання елементів театралізації.
  5. Створення атмосфери таємничості, секрету.
  6. Обов’язковий елемент занять – сміх.

II. Процесуальні умови:
  1. Використання частин або фрагментів шахівниці (фрагментування), що робить шахи доступними для різних вікових груп дошкільників. Чим менший вік дитини, тим більше часу повинна займати гра на фрагментах шахівниці (переважно на фрагментах розміром від 2×2 до 4×4 клітинок). Для кожної вікової групи мають використовуватися різні набори ігрових позицій на фрагментах дошки.
  2. Чергування форм завдань: необхідно змінювати виконання завдань на повній шахівниці та її фрагментах.
  3. Робота з діаграмами: доцільно чергувати розв’язання завдань на шахівниці та за діаграмами.
  4. Доматова стадія навчання: потрібно забезпечити достатньо тривалу стадію навчання, в якій основну роль відіграють завдання з шістьма різними фігурами. Чим молодший вік дитини, тим більш тривалою має бути ця стадія.
  5. "Гра на знищення": центральним елементом першого етапу навчання повинна бути гра "фігура проти фігури".
  6. Захопливий характер завдань: завдання повинні бути цікавими та сприяти активній участі дітей.
  7. "Живі шахи": рекомендовано використовувати "живі шахи", де ролі шахових фігур виконують самі діти. Вони рухаються по великій "підлоговій шахівниці" (наприклад, зробленій з картону чи зображеній на паркеті).

Нами проводилося опитування серед 964 дітей від чотирьох до шести років (631 хлопчик і 333 дівчинки) з метою з'ясувати, чи захоплюють їх шахові заняття з системи дидактичних завдань (із забезпеченням зазначених дидактичних умов). З них 932 дитини (96,7%) висловилися, що заняття їм цікаві.

На третьому етапі під час експериментальної роботи в міні-школі "Знай-М" було проведено перевірку розробленої системи дидактичних завдань під час навчання дітей чотирьох-шести років. В експериментальних групах було 107 дітей шестирічного віку, 64 - п'ятирічного і 59 - чотирирічного віку, які займалися з використанням розглянутої системи дидактичних завдань

Кількість дітей у контрольних групах (у яких шахові заняття не проводилися) становила 102 дитини, у них були тільки шестирічні діти.

Констатуючий експеримент допоміг визначити вихідні етапи розвитку здатності діяти "в умі" в контрольних і в експериментальних групах. Для цього використовувалася традиційна діагностична методика Я.А.Пономарьова "Кінь і пішаки". Її суть полягає в тому, що спочатку дошкільник навчався предметної дії - ходу шахового коня. Потім йому пропонували завдання, для розв'язання якого необхідно побудувати систему дій, що складається з низки тотожних елементів, - перевести коня з одного поля дев'ятиклітинної шахової дошки на інше.

Будь-яким компонентом цієї системи була та дія, якої дошкільник був навчений, але побудови самого ланцюжка дій дитину не навчали. При цьому діти розв'язували завдання в одному випадку, дивлячись на дошку, а в іншому - не дивлячись на дошку. Поле гри кодувалося. Дошкільник вивчав код і повинен був переміщати згідно із завданням уявний предмет по словесно заданій йому координатній сітці.

Досліди проводилися в трьох формах: дошкільник розв'язував завдання:
а) дивлячись на дошку з розставленими на ній фігурами,
б) не дивлячись на дошку,
в) комбіновано.
...
Ми виходили з того, що основними характеристиками в загальній картині розвитку здатності діяти "в умі" є формули розподілу (ФР) і середні показники (СП). У ФР вказували кількість (виражену у відсотках) дітей групи, які перебувають у період обстеження на I, II, III, IV і V етапах розвитку здатності діяти "в умі". СП являє собою сумарний результат дослідів з тією чи іншою групою дітей, він отримується шляхом обробки даних відповідної йому ФР.
...
Діагностування етапів розвитку здатності діяти "в умі" за цими показниками проводили в контрольних і експериментальних групах у такі строки: вихідне - у вересні, підсумкове - у квітні.
...
Після проходження шахового курсу в експериментальних групах на I етапі розвитку здатності діяти "в умі" залишилося всього 4% дітей, тоді як у контрольних групах - 39%. При цьому кількість дітей в експериментальних групах, які досягли III етапу розвитку цієї здатності, зросла з 4% до 48%, тоді як у контрольних групах - з 6% до 13%.

Для перевірки гіпотези дослідження на початку та наприкінці навчального року дітям з експериментальних груп пропонували завдання на незнайомому для них матеріалі. Для цього було обрано завдання зі знаковим матеріалом - буквеним і цифровим.

Використовувалися три типи завдань:
а) латинські квадрати,
б) судоку,
в) какуро.

Головоломки з латинськими квадратами були винайдені Л.Ейлером наприкінці XVIII століття, а головоломки судоку і какуро з'явилися нещодавно. Навіть найпростіші задачі з латинськими квадратами, судоку та какуро складні для дошкільнят, тому їхнє використання в даному дослідженні становило певний інтерес.
...
Зазначені види головоломок були запропоновані для розв'язання 107 шестирічним дітям на початку (вересні) і наприкінці (квітні) навчання основ шахової гри з використанням розглянутої системи завдань.

Відсоток розв'язаних задач із латинськими квадратами становив: вихідний - 11%, підсумковий - 78%. Відсоток розв'язаних задач судоку: вихідний - 4%, підсумковий - 37%.
Відсоток розв'язаних задач какуро: вихідний - 13%, підсумковий - 79%

Отримані результати свідчать про те, що перенесення здатності діяти "в умі" з відомого матеріалу на новий здійснено.

У висновку викладено підсумки проведеного дослідження і наведено такі висновки:

Реалізація пріоритетних завдань, що стоять перед вітчизняною системою освіти, пов'язана з передачею новому поколінню соціального досвіду, засвоєння якого передбачає належний розвиток у дітей здатності діяти "в умі".

Ця здатність є інтелектуальною здатністю, що не зводиться до простого нагромадження знань і вмінь, яка розвивається під час навчання. Розвиток здатності діяти "в умі" - процес складний і тривалий, і починати його слід у дошкільному віці з опорою на провідну в цьому віці ігрову діяльність.

Одним із засобів, що сприяють розвитку в дітей здатності діяти "в умі", є шахи, точніше - використання шахового матеріалу, що дає змогу задіяти також розвивальний потенціал багатьох інших інтелектуальних ігор (шашок тощо).

Визначено оптимальну організаційну форму проведення шахових занять для розвитку здатності діяти в "умі" - "задачну".

Розроблено систему дидактичних завдань, призначену для підвищення етапу розвитку здатності діяти "в умі" у дошкільнят, яка включає в себе, з погляду засвоєння соціального досвіду:

а) завдання з перевірки засвоєння термінів і правил шахової гри (фіксація другого компонента - способів діяльності - у структурі соціального досвіду, що засвоюється за допомогою репродукування);

б) завдання з тренінгу здатності діяти "в умі" (фіксація третього компонента - досвіду творчої діяльності - у структурі соціального досвіду, що засвоюється за допомогою методів проблемного навчання).

Для кожної з шести шахових фігур, що мають різні правила пересування, розроблено п'ять видів завдань, вибудуваних за ступенем ускладнення матеріалу: ознайомчі, покрокові, лабіринтові, полілабіринтові, динамічні. П'ять видів завдань відповідають п'яти рівням в оволодінні навчальним матеріалом: рівням орієнтування, реалізації, маршруту, протидії, подолання

За допомогою цієї системи завдань засвоюються способи діяльності, досвід творчої діяльності та емоційно-ціннісний компонент соціального досвіду. Способи діяльності засвоюються за допомогою розв'язання ознайомлювальних завдань за допомогою інформаційно- репродуктивного методу навчання. Досвід творчої діяльності набувається під час розв'язання покрокових, лабіринтових, полілабіринтових і динамічних завдань за допомогою частково-пошукового (евристичного) методу проблемного навчання.

Емоційно-ціннісний компонент соціального досвіду засвоюється завдяки тому, що кожне шахове заняття одночасно є:
1) заняттям-казкою;
2) заняття-театром;
3) заняття-грою;
4) заняття-сміх;
5) заняття-таємницею;
6) заняття без тих, хто програв;
7) заняття - занурення в розв'язання цікавих завдань

Урахування всіх семи зазначених чинників дає змогу зробити шахові заняття здоров'язбережувальними.

Сформульовано дві групи дидактичних умов, що забезпечуються педагогом, за дотримання яких використання системи завдань сприяє розвитку в дошкільнят здатності діяти "в умі":
а) організаційні умови - що стосуються організації навчання загалом;
б) процесуальні умови - що стосуються особливостей використання розробленої системи завдань у навчальному процесі.

Ефективність розробленої системи за дотримання зазначених умов перевірено на експериментальних групах дітей (порівняно з контрольними групами).

Підтверджено гіпотезу дослідження на незнайомому для дітей матеріалі. Отримані результати свідчать про те, що здійснено перенесення здатності діяти "в умі" з відомого матеріалу на новий.
]]> Sun, 05 Jan 2025 14:16:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?dydaktychne-zabezpechennia-rozvytku-zdatnosti-diiaty-v-umi-u-doshkilnykiv-u-konteksti-navchannia-hry-v-shakhy-chastyna-3 https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/000000073 <![CDATA[Дидактичне забезпечення розвитку здатності діяти «в умі» у дошкільників у контексті навчання гри в шахи (частина 2)]]> imblog
початок...
(на основі матеріалів автореферату)

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
...
Під здатністю діяти «в умі» ми розумітимемо новоутворення дошкільного віку, інтегровану характеристику людської свідомості, що являє собою нерозривну єдність уяви, уваги, пам'яті й мислення і полягає в можливості індивіда оперувати в уявному плані із замінниками реальних предметів (не здійснюючи з ними розгорнутих операцій у просторі).

У дисертаційному дослідженні ми спираємося на культурологічну концепцію змісту, згідно з якою головна мета навчання і виховання полягає в передачі підростаючому поколінню нагромаджень людської культури, соціального досвіду, до структури якого входять:
1) знання,
2) способи діяльності,
3) досвід творчої діяльності,
4) досвід емоційно-ціннісного ставлення до світу.

Як з'ясувалося останніми роками, розвиток здатності діяти «в умі» та особливості засвоєння соціального досвіду - взаємопов'язані процеси. Тому, щоб дитина могла засвоїти елементи соціального досвіду, вона має набути відповідного інструментарію, що включає в себе розглянуту здатність.

Дошкільник засвоює соціальний досвід насамперед за допомогою провідного для цього віку типу діяльності - ігрової. Відповідно до вікової періодизації, вступ дитини до школи пов'язаний зі зміною провідної діяльності, а саме з переходом від ігрової діяльності до навчальної. Навчальна діяльність має складну структуру, яка містить у собі такі компоненти: потреба, мотиви, навчальну задачу, навчальні дії та операції. Потреба визріває поступово, у процесі виконання навчальних дій, спрямованих на вирішення навчальних завдань.

До числа навчальних дій входять:
а) прийняття учнями або самостійна постановка ними навчальної задачі,
б) перетворення умов навчальної задачі з метою виявлення деякого загального відношення досліджуваного об'єкта,
в) моделювання виділеного відношення в предметній, графічній або літерній формі,
г) перетворення моделі цього відношення для вивчення його властивостей у «чистому вигляді»,
ґ) побудова системи приватних завдань, розв'язуваних загальним способом,
е) контроль за виконанням попередніх дій,
ж) оцінка засвоєння загального способу як результату розв'язання навчальної задачі.

Успішність оволодіння зазначеними навчальними діями припускає, що у всіх дітей з перших днів навчання в школі необхідною мірою вже розвинена здатність діяти «в умі», але насправді це не так. Спочатку здатність діяти «в умі» інтерпретувалася як «внутрішній план дій» і позначала можливість діяти «в умі».

Але оскільки низка дослідників трактувала термін «внутрішній план дій» тільки як планування (один із компонентів теоретичного мислення, поряд зі змістовними абстракціями, узагальненням, аналізом і рефлексією), то надалі його замінив Я.А.Пономарьов на здатність діяти «в умі».

Відомі п'ять етапів розвитку здатності діяти «в умі»:
1 Етап фону, на якому словесно поставлене завдання не може бути вирішене не тільки «в умі», а й шляхом маніпуляцій.

2 Етап репродукування, на якому завдання може бути вирішене тільки шляхом маніпуляції з предметами.

3 Етап маніпулювання, на якому дитина здатна випадково розв'язати задачу «в умі».

4 Етап транспонування, на якому в результаті спроб дитина доходить до розв'язання і кладе його в основу повторних дій.

5 Етап програмування, на якому дитина аналізує завдання і підпорядковує свої
подальші дії плану.

Крім етапів, дослідники описують структурні компоненти, рівні, типи здатності діяти «в умі», а також вказують тривалість її формування.

Виокремлюються основні компоненти розвиненої здатності діяти «в умі»:
1) уявний аналіз умов задачі,
2) планування рішення,
3) усвідомлення способів дій.

Відомі типи здатності діяти «в умі»:
1) маніпулятивний,
2) покроковий,
3) найближче планування,
4) раціональне планування.

Дослідники вивчали рівні сформованості здатності діяти «в умі»:
нульовий,
вихідний,
частковий,
цілісний.

Доведено, що здатність діяти «в умі» необхідно спеціально «витягати», до того ж її розвиток - процес повільний, що передбачає тривале розумове виховання дитини і завершується приблизно у дванадцять років. За результатами експериментальних досліджень ця здатність досягає оптимального розвитку всього у 5% людей.

Експериментально встановлено, що ранні форми здатності діяти «в умі» виникають у дітей задовго до їхнього вступу до школи, при цьому до кінця дошкільного віку основна частина розумових операцій дитини інтеріоризується. Але поки що відкрите питання про точний час її виникнення. У дослідженнях Н.Н.Подд'якова ця здатність була виявлена у дітей двох з половиною - чотирьох років, А.В.Болбочану встановила, що всі діти другого року життя здатні розв'язувати задачі, які потребують від них виконання певних дій «в умі», С.Ю.Мещерякова спостерігала найпростіші види подібних актів у процесі спілкування з дорослим у немовлят у 6-8 місяців, а Г.Х.Мазітова - у 3-4 місяці.

Оскільки наше дослідження пов'язане з розробкою системи дидактичних ігор для дошкільнят, то розглянуто поняття «дитяча гра», «гра дошкільника», «гра з правилами», «дидактична гра» та визначено їхнє відношення одне до одного в різних класифікаціях.

Враховувалися дві концепції, що встановили етапи розвитку дитячої гри, які стосуються дошкільного віку. У концепції Д.Б.Ельконіна виокремлюють такі етапи розвитку дитячої гри: предметна гра (до трьох років), рольова гра (три-сім років), гра з правилами (з шести-семи років). Відповідно до концепції Ж.Піаже, до двох років у дитини переважає сенсомоторна гра (повторювані й варійовані рухи або дії з предметами); вік від двох до шести років характеризується переважанням символічної гри (що полягає в оперуванні символами - індивідуальними знаками речей, людей, подій); приблизно із шести-семи років її змінює гра з правилами, коли організувальним початком стає своєрідний знак - правило, обов'язкове для всіх учасників. І Д.Б.Ельконін, і Ж.Піаже вказують на рухливість вікових меж кожної стадії за незмінної послідовності їхньої появи. Аналізуючи розвиток дитячої гри загалом, Ж.Піаже зазначає, що відповідно до розвитку інтелекту, її характер визначається трьома структурами, що послідовно з'являються: вправою, символом, правилом.

Зазначено, що єдиної типології дитячих ігор (як і ігор взагалі) не існує. О.С.Газман вказує два основні типи дитячих ігор: з прихованими правилами та з відкритими (фіксованими) правилами. При цьому ігри з відкритими правилами поділяються на рухливі, інтелектуальні, ігри-забави, атракціони, дидактичні. Н.А.Короткова та Н.Я.Михайленко вказують дві підстави, за якими можна розрізняти дитячі ігри:
1) за їхніми специфічними характеристиками - на сюжетні ігри та ігри з правилами,
2) за формою їхньої організації та мірою регламентації дорослим - на самостійну ігрову діяльність дітей і дидактичну гру.

Основну увагу ми приділили дидактичним іграм - іграм, структурними компонентами яких є: дидактичне завдання, ігрове завдання, ігрові дії, правила гри, її зміст, результат і дидактичний матеріал. Саме можливості, приховані в дидактичних іграх, можуть відіграти важливу роль у розвитку здатності діяти «в умі» в дошкільнят.

У низці робіт вказуються прийоми формування цієї здатності в масовій школі - усна лічба та розбір слів і речень.

Серед сприятливих умов розвитку здатності діяти «в умі» дослідники виокремлюють розв'язання теоретичних задач, моделювання, поетапне відпрацювання здатності діяти «в умі», групову форму роботи, усну форму роботи. Усе це здебільшого стосується школи, але може бути з відповідною корекцією використане і в роботі з дошкільнятами.

Зазначається, що пошук ресурсів, необхідних для розвитку здатності діяти «в умі», ведеться стихійно і належить до галузі педагогічного мистецтва.

У другому розділі "Зміст і структура дидактичних завдань для розвитку здатності діяти “в умі” наголошується, що дослідницька робота з розвитку даної здатності в дошкільнят за допомогою шахів виконувалася в три етапи.

На першому етапі було вивчено літературу за темою дослідження, проведено її аналіз та узагальнено зібраний матеріал.

Другий етап виконувався під час експериментальної роботи на базі школи №317, у студії при ДЕЗ-23 і в міні-школі «Знай-М» із 422 дошкільнятами чотирьох-шести років.

Для виявлення оптимальної форми занять під час роботи культивувалися:
а) розв'язування шахових завдань («задачна» форма),
б) гра дітей із викладачем («сеансова» форма),
в) гра дітей один з одним («суперницька» форма).

У разі гри дітей один з одним усі дошкільнята виявлялися зайняті продуктивною діяльністю, проте:
а) педагог не мав змоги контролювати навчальний процес,
б) серед дітей були ті, хто програв,
в) відпрацювання здатності діяти «подумки» мало стихійний характер.

У разі гри дітей з викладачем (сеанс одночасної гри) педагог легко контролював кожну дитину, але нераціонально витрачався час заняття. У разі розв'язання шахових завдань педагог легко контролював перебіг заняття, всі діти були зайняті продуктивною діяльністю, відпрацювання здатності діяти «в умі» велося цілеспрямовано.

У результаті було зроблено висновок про те, що зі змістовної точки зору оптимальною виявилася «задачна» форма занять. Після цього ми порівнювали дві принципово різні форми занять («задачна» і «змагальна») з позиції мотивації дітей. Тут ми стали виходити з
припущення про те, що для передачі дошкільнятам соціального досвіду особливу роль відіграє його четвертий компонент - емоційно-ціннісний.

Тільки той соціальний досвід може бути засвоєний дошкільником, який найбільшою мірою зачепить сферу його емоцій і почуттів. Наприкінці кожного навчального року ми проводили опитування серед дітей. Відповідаючи на запитання, що їм подобається більше: грати з товаришем чи розв'язувати шахові задачі, з 422 опитаних дошкільнят (276 хлопчиків і 146 дівчаток) 331 висловився за те, що вважає за краще розв'язувати задачі (78,4%). При цьому серед тих, кому більше подобається розв'язувати задачі, виявилися 130 дівчаток (89%) і 201 хлопчик (72,8%). На запитання, чи люблять вони вигравати, ствердно відповіли 415 дошкільнят (98,3%). На запитання, чи засмучує їхній програш у шахах, ствердно відповіли 359 дітей (81,1%).

Аналіз даних опитування та експериментальна робота свідчать про те, що далеко не всі дошкільнята люблять грати в шахи один з одним (через острах програти), але практично всі діти охоче розв'язують шахові завдання, якщо вони мають цікавий і доступний характер і подаються емоційно.

Таким чином, під час дослідження було встановлено, що провідною формою проведення шахових занять має стати «задачна». Відповідно до цього висновку, мети і завдань дослідження було розроблено систему дидактичних шахових завдань, призначену для підвищення етапу розвитку здатності діяти «в умі».

Дослідження показало, що первинний процес навчання дітей шахових азів повинен містити в собі три стадії:
1) «доматову» (навчання без пояснення терміна «мат»),
2) тренінг постановки мату в один хід,
3) «матову» стадію (гру всіма фігурами з початкового положення). Не всі діти чотирьох-п'яти років здатні освоїти термін «мат».

Шестирічні діти розуміють термін, але й для них постановка мату є великою проблемою, тому суттєву частину занять з усіма дошкільними віковими групами мають становити завдання першої стадії. Саме вони стали базою для розвитку здатності діяти «в умі».

Пропонована дисертантом система дидактичних завдань з точки зору засвоєння соціального досвіду включає:
  • Завдання для перевірки засвоєння термінів і правил шахової гри (фіксація другого компонента у структурі соціального досвіду – способів діяльності, які засвоюються шляхом відтворення).
  • Завдання для тренування здатності діяти "в умі" (фіксація третього компонента – досвіду творчої діяльності, що засвоюється за допомогою методів проблемного навчання).

Спочатку дитина поелементно вивчає і закріплює правила гри (відтворення). Основне функціональне навантаження несуть творчі завдання – вправи, спрямовані на тренування здатності діяти "в умі". Для кожної з шести фігур, які мають різні правила переміщення, розроблено п’ять видів завдань, упорядкованих за ступенем ускладнення матеріалу. У структуру системи завдань увійшли такі компоненти:
  1. Ознайомчі завдання, які формують здатність дошкільника репродуктивно засвоїти правила гри.
  2. Покрокові завдання, які формують здатність досягати кінцевої мети за допомогою конкретних, заздалегідь визначених "кроків" (ходів).
  3. Лабіринтні (статичні) завдання, які формують здатність обирати оптимальне рішення з невеликої, обмеженої кількості альтернатив в умовах статичної, чітко визначеної мети.
  4. Полілабіринтні завдання, які формують здатність обирати оптимальне рішення з великої кількості альтернатив.
  5. Динамічні завдання, які формують здатність обирати оптимальне рішення в умовах рухомої, змінної мети.

Опис типів завдань:
  • Ознайомчі завдання: дитина виконує ігрові дії однією фігурою за одну зі сторін на порожній дошці (фігури другої сторони відсутні).
  • Покрокові завдання: на дошці розміщено фігури обох сторін (білі та чорні), але ігрові дії виконує лише дитина, тоді як фігури другої сторони залишаються нерухомими й виконують роль маяків.
  • Лабіринтні завдання: дитина здійснює ігрові дії фігурою в умовах, коли певні поля дошки недоступні для цієї фігури.
  • Полілабіринтні завдання: на дошці розміщено фігури обох сторін; дитина здійснює ігрові дії своєю фігурою, але не може ставити її під удар фігур супротивника.
  • Динамічні завдання: ігрові дії виконуються обома сторонами по черзі, як це прийнято в шахах.

П’ять рівнів оволодіння навчальним матеріалом:
  1. Рівень орієнтування: дитина знайомиться з правилами й вчиться переміщувати ту чи іншу фігуру.
  2. Рівень реалізації: дитина реалізує свої загрози без протидії супротивника.
  3. Рівень маршруту: здобуває навички у переміщенні фігури оптимальним маршрутом.
  4. Рівень протидії: вчиться відстежувати клітини, атаковані фігурами супротивника, і набуває вміння протидіяти йому.
  5. Рівень подолання: враховує найкращі ходи супротивника та долає його опір.
]]> Sun, 05 Jan 2025 14:16:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?dydaktychne-zabezpechennia-rozvytku-zdatnosti-diiaty-v-umi-u-doshkilnykiv-u-konteksti-navchannia-hry-v-shakhy-chastyna-2 https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/000000072 <![CDATA[Дидактичне забезпечення розвитку здатності діяти «в умі» у дошкільників у контексті навчання гри в шахи (частина 1)]]> imblog
(на основі матеріалів автореферату)

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня

Успішна реалізація пріоритетних завдань пов'язана з передачею новому поколінню соціального досвіду, до структури якого входять знання, способи діяльності, досвід творчої діяльності та досвід емоційно-ціннісного ставлення до світу. Особливу важливість передача накопиченого досвіду представляє на ступені дошкільної освіти, яка вказується як базисний, соціально необхідний і самоцінний ступінь єдиної освітньої системи.

Встановлено, що можливості дошкільного віку величезні і задіяні лише в дуже малій мірі, проте їх раціональне використання є дуже складним завданням.

Дослідження вчених доводять, що для значної кількості дітей, які приходять до школи, характерна вікова несформованість шкільно-значущих функцій: організації діяльності, уваги, пам'яті, мислення, мовлення. Встановлено, що значна частина дітей не може ефективно освоїти програму початкової школи, якщо з ними до цього цілеспрямовано не займалися.

Але відомо, що не можна форсувати розвиток дошкільнят, використовуючи шкільні методи навчання, бо це негативно позначається на їхньому психічному, фізичному здоров'ї та розвитку.

Ігнорування цієї обставини призвело до того, що нині не більше 10% дітей старшого дошкільного віку можна вважати абсолютно здоровими.

Фахівці вважають, що слід не прискорювати розвиток дошкільнят, а збагачувати його, використовуючи провідну в цьому віці ігрову діяльність. І використовувати для цієї мети не тільки сюжетно-рольову гру, а й гру з правилами.

Доведено, що ігри з правилами діти починають освоювати зазвичай з віку чотирьох років, а в житті дітей старшого дошкільного віку ці ігри займають особливе місце. Для передачі соціального досвіду дошкільнятам найважливішу роль відіграє особливий різновид ігор з правилами - дидактичні ігри, які спеціально створюють з навчальною метою, що досягається на основі взаємодії ігрової та дидактичної задач.

Водночас останніми роками багато дослідників зазначають, що ігрова діяльність у дошкільнят недостатньо розвинена, діти мало грають і погано вміють підкорятися правилам. У дослідженнях із цієї проблематики наголошується, що традиційно розробку та використання в освітньому процесі дидактичних ігор було прийнято залишати на розсуд вихователя. Тому важливою умовою нової організації освітнього процесу є створення науково обґрунтованих методик і систем застосування ігрових компонентів.

Для розв'язання зазначеного завдання актуальним є пошук показників, тренінг яких був би пов'язаний із засвоєнням соціального досвіду і значущий для дошкільнят.

Одним із таких важливих показників є здатність діяти «в умі», досліджена  Я.О.Пономарьовим.
Метою проведених ним досліджень було знайти відповідь на запитання: чи розвивається під час навчання якась інтелектуальна здатність, що не зводиться до простого накопичення знань і вмінь?
І відповідь було отримано - так, і це - здатність діяти «в умі».
Цю здатність було позначено як одну з універсальних характеристик людської свідомості, один із найважливіших показників загального розвитку психіки людини, що не належить до жодного з психічних процесів, які традиційно виокремлюють, а є нерозривною єдністю уяви, уваги, пам'яті та мислення.

Вказується, що найбільш інтенсивно ця здатність розвивається в дошкільному віці, але в загальновідомих системах навчання вона, як правило, цілеспрямовано не формується.
Зазначимо, що розвиток здатності діяти «в умі» видається важливим для всіх видів діяльності дошкільника, тому що кожний з них вимагає виконання операцій у певній послідовності.

Оскільки навчання є джерелом і рушійною силою розумового розвитку та існує життєво важлива здібність, що не зводиться до простого нагромадження знань та вмінь, яка розвивається під час навчання, то слід знайти підходящий дидактичний засіб для її тренінгу та визначити дидактичні умови розвитку цієї здібності.

Одним із таких засобів є шахи. Вітчизняними та зарубіжними вченими не раз наголошували на їхніх перевагах як шкільного навчального предмета. Наголошувалося на важливій ролі шахів для: формування творчих якостей особистості учня; розвитку планувальної функції мислення, тренінгу гнучкості мислення; підвищення рівня логічного мислення дітей, а відтак - і їхніх успіхів в оволодінні навчальними предметами, розвитку інтелектуальних здібностей; повноцінного виховання розумових здібностей та пам'яті; формування образного мислення. Вказувалося, що шахи - це такий собі образ людської свідомості та мислення, і він має бути присутнім у школі як обов'язковий освітній курс.

Додамо, що останніми роками шахи дедалі ширше впроваджуються в системи освіти найрізноманітніших держав, до того ж у цьому процесі беруть участь не тільки країни третього світу, а й провідні світові держави: Англія, Німеччина, Іспанія, Італія, Канада, США.

На наш погляд, шахи становлять не меншу цінність для дошкільної освіти, у зв'язку з тією важливою роллю, яку вони можуть відіграти в процесі інтеріоризації. (Інтеріоризáція (від лат. interior — внутрішній) — психологічне поняття, що означає формування розумових дій і внутрішнього плану свідомості через засвоєння індивідом зовнішніх дій з предметами і соціальних форм спілкування.)

Ідеться не про гру в шахи як таку, де здатність діяти «в умі» складається стихійно, а про розроблення системи дидактичних шахових завдань, призначеної для розвитку зазначеної здатності.

При цьому під шаховими завданнями маються на увазі завдання з використанням шахового матеріалу, що дає змогу задіяти розвивальний потенціал також багатьох інших інтелектуальних ігор. Ці завдання передбачають застосування в процесі навчання шахів як шахових правил (ходи фігур, досягнення мату), так і правил гри в шашки (гра на знищення, замикання, багатоходове взяття), ігор лабіринтового типу («багаторазовий» хід), гри «гусек» (хто швидше дійде до контрольного поля) та інших ігор.

Значимість проблеми цілеспрямованого розвитку здатності діяти «в умі» в дошкільників за допомогою використання шахового матеріалу та недостатня її розробленість у педагогічній науці визначили актуальність обраної теми дослідження: «Дидактичне забезпечення розвитку здатності діяти “в умі” в дошкільників у контексті навчання гри в шахи».

Об'єкт дослідження - ігрова діяльність дошкільнят. Предмет дослідження - розвиток здатності діяти «в умі» у дошкільнят в ігровій діяльності.

Мета дослідження - розробка системи дидактичних шахових завдань для розвитку здатності діяти «в умі» у дошкільнят, виявлення та створення умов, за яких ця система функціонує.

Гіпотеза - якщо розробити систему дидактичних шахових завдань, що поступово ускладнюються, що дасть змогу досягти вищого етапу розвитку здатності діяти «в умі» в дошкільнят, то буде можливе перенесення цієї здатності на інший матеріал.

Завдання дослідження:
1. Вивчити стан проблеми розвитку здатності діяти «в умі» як чинника передання новому поколінню соціального досвіду в науковій літературі, визначити й описати структурні компоненти цієї здатності, її зміст, етапи, період формування.

2. Розробити систему дидактичних завдань, призначену для розвитку здатності діяти «в умі» у дошкільнят і засновану на використанні шахового матеріалу.

3. Виявити дидактичні умови, за дотримання яких використання розробленої системи завдань сприяє розвитку даної здатності в дошкільників.

4. Провести експериментальну перевірку ефективності системи дидактичних шахових завдань для розвитку в дошкільників здатності діяти «в умі».

5. Провести експериментальну перевірку можливості перенесення в дошкільнят цієї здатності, що формується за допомогою системи дидактичних шахових завдань, із шахового на інший матеріал.

Методологічною основою дослідження є:
культурологічна концепція змісту освіти, дослідження в галузі дидактики, праці з методології, теорія діяльності та розвитку особистості, теорія поетапного формування розумових дій, праці з дошкільної педагогіки та психології, роботи про етапи розвитку здатності діяти «в умі», дослідження у сфері ігрової діяльності.

Основні методи дослідження.
Теоретичні методи включають у себе: аналіз педагогічної, психологічної літератури; аналіз і систематизацію праць, присвячених здатності діяти «в умі»; моделювання процесу навчання основ шахової гри; методи класифікації, порівняння, пояснення, індукції, дедукції, абстрагування.

Емпіричні методи, своєю чергою, включають у себе: вивчення та узагальнення практики навчання дошкільнят основ шахів (бесіди, анкетування педагогів, зокрема й через мережу Інтернет); спостереження, опитування, експеримент.

Джерелами дослідження є матеріали міжнародних конференцій, сайти в Інтернеті, публікації у вітчизняній та зарубіжній періодиці, психолого-педагогічна література з проблеми.

Дослідження складалося з таких етапів:

1 етап (1982-1984). Вивчення літератури за темою дослідження, встановлення ступеня розробленості проблеми, аналіз та узагальнення зібраного матеріалу.

2 етап (1984-2003). Постановка мети, завдань дослідження, формулювання гіпотези, виявлення вихідних теоретичних положень. Пошук форм проведення шахових занять під час роботи на базі школи №317, у студії при ДЕЗ-23, у міні-школі «Знай-М».

Розробка системи дидактичних шахових завдань.

3 етап (2003-2008). Експериментальна робота в міні-школі «Знай-М». Паралельно система дидактичних шахових завдань проходила апробацію в центрі «Сема» та його філіях. Аналіз, узагальнення результатів, оформлення теоретичних і практичних матеріалів дослідження.

Наукова новизна дослідження полягає в наступному:

1. Показано специфіку використання шахового матеріалу як засобу розвитку здатності діяти «в умі» в дошкільників, яка полягає в тому, що шахи розуміють як чітко структуровану систему дидактичних шахових завдань, які поступово ускладнюються, та включають елементи інших інтелектуальних ігор. Навчання гри в шахи - не самоціль, шахи - засіб навчання. Шахи для дошкільнят розглядаються не як спортивна гра з переможцями і переможеними, а як дисципліна, процес навчання якої вибудовується у формах, доступних для дітей кожної вікової групи.

2. Визначено оптимальну організаційну форму проведення шахових занять для розвитку здатності діяти в «умі» - «задачну».

3. Розроблено систему дидактичних завдань на шаховому матеріалі, що містить у собі завдання з перевірки засвоєння правил шахової гри (як фіксація другого компонента в структурі соціального досвіду - способів діяльності, що засвоюється за допомогою репродукування) і завдання з тренінгу здатності діяти «в умі» (фіксація третього компонента - досвіду творчої діяльності, що засвоюється за допомогою методів проблемного навчання) і спирається на четвертий - емоційно-ціннісний - компонент соціального досвіду.

Виявлено, що засвоєння емоційно-ціннісного компонента забезпечується тим, що кожне заняття з використанням розробленої системи завдань одночасно є:
а) заняттям-казкою,
б) заняттям-театром,
в) заняття-грою,
г) заняття-сміх,
д) заняття-таємницею,
е) заняття без поразок,
ж) заняття-занурення у розв'язання цікавих завдань.

Урахування зазначених чинників дає змогу зробити шахові заняття здоров'язбережувальними.

4. Сформульовано дві групи дидактичних умов, що забезпечуються педагогом, за дотримання яких використання системи завдань сприяє розвитку в дошкільнят здатності діяти «в умі»:
а) організаційні умови - що стосуються організації навчання в цілому;
б) процесуальні умови - що стосуються особливостей використання розробленої системи завдань у навчальному процесі.

Теоретична значущість роботи полягає в тому, що вона розширює уявлення про засоби та способи передання підростаючому поколінню соціального досвіду, а також сприяє прирощенню дидактичного знання про розвиток здатності діяти «в умі» в дошкільнят і поповненню наукового знання про засоби розвитку дітей.

Уточнено методологічні завдання, пов'язані з розробкою основ мислення учнів.

Практична значущість роботи полягає в тому, що розроблена система дидактичних шахових завдань з 1991 року використовується в країні та за кордоном під час організації навчальних занять з дітьми дошкільного віку, а також під час навчання в сім'ї. Також сформульовані під час проведення досліджень умови організації навчання реалізовано в програмі початкової школи (для першої стадії навчання). Спеціально створений нами 2003 року Сайт шахового навчання дав змогу довести інформацію про виконану роботу до регіонів і розширити коло педагогів, які стали використовувати нашу систему завдань у навчальному процесі на рівні навчального матеріалу.

Апробація та впровадження результатів дослідження.
Результати дослідження презентувалися в педагогічних журналах, у підручниках, розвивальній та навчальній література, у навчальних посібниках: «La bolsita magica del ajedrez: El ajedrez para los mas pequenos» (Іспанія, 1992), на науково-педагогічних заходах, на республіканському семінарі з шахової освіти дітей дошкільного та молодшого шкільного віку, на авторському семінарі.

Достовірність результатів дослідження забезпечується чіткістю і системністю методологічних засад, адекватністю теоретичних і практичних підходів дослідження його меті та завданням, тривалістю та обсягом практичної роботи.

На захист виносяться такі положення:
1. Оптимальною організаційною формою проведення шахових занять для розвитку здатності діяти в «умі» є «задачна».

2. Навчання дошкільнят гри в шахи для розвитку здатності діяти «в умі» має містити в собі три стадії: «доматову» (без пояснення терміна “мат”), тренінг постановки мату в один хід і “матову” стадію. При цьому більшу частину часу мають займати «доматові» завдання, диференційовані за віком дітей.

3. Система дидактичних шахових завдань містить п'ять видів завдань, що поступово ускладнюються: ознайомлювальні, покрокові, лабіринтові, полілабіринтові та динамічні. Ознайомчі завдання формують здатність дошкільника репродуктивно освоїти правила гри.
Покрокові завдання - досягати кінцевої мети через ланцюжок чітко детермінованих «кроків». Лабіринтові завдання - обирати оптимальне рішення з невеликої кількості альтернатив в умовах статичної мети.

Полілабіринтові завдання - обирати оптимальне рішення з великої кількості альтернатив.
Динамічні завдання - обирати оптимальне рішення в умовах рухомої мети. Кожен із зазначених видів послідовно відпрацьовується (з опорою на теорію П.Я. Гальперіна про поетапне формування розумових дій) у завданнях:
а) з турами;
б) зі слонами;
в) із різними поєднаннями тур та слонів;
г) із ферзями;
д) із різними поєднаннями тур, слонів і ферзів;
е) із кіньми;
ж) із різними поєднаннями тур, слонів, ферзів і коней;
з) з пішаками;
і) із різними поєднаннями тур, слонів, ферзів, коней і пішаків;
к) із королями;
л) з різними поєднаннями всіх фігур.

4. П'ять видів завдань відповідають п'яти рівням в оволодінні навчальним матеріалом. Це рівні:
а) орієнтування,
б) реалізації,
в) маршруту,
г) протидії,
д) подолання.

5. Дидактичні умови, що забезпечуються педагогом, за дотримання яких система шахових завдань сприяє розвитку в дошкільнят здатності діяти «в умі», включають у себе:
1) організаційні умови - що стосуються організації навчального процесу і
2) процесуальні умови - що стосуються особливостей використання розглянутої системи завдань у навчальному процесі.

До числа організаційних умов входять:
а) заняття першого року навчання мають бути організовані так, щоб не було дітей, які програли;
б) переважною формою організації навчального процесу має стати задачна;
в) широке залучення на заняттях шахових казок;
г) використання на заняттях елементів театралізації;
д) створення на заняттях атмосфери таємниці, секрету;
е) обов'язковим атрибутом занять має бути сміх.

До числа процесуальних умов входять:
а) використання в навчальному процесі не всієї шахової дошки, а її частин, фрагментів (тобто фрагментування), що дає змогу зробити шахи доступними для різних вікових груп дітей;
б) чергування виконання завдань на шаховій дошці та на її фрагментах;
в) чергування розв'язування завдань на дошці та на діаграмах;
г) досить тривала «доматова» стадія навчання;
д) «гра на знищення» як стрижень «доматової» стадії навчання: фігура проти фігури;
е) обов'язковий цікавий характер шахових завдань;
ж) використання «живих шахів» при розігруванні положень на фрагментах дошки.
]]> Sun, 05 Jan 2025 14:16:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?dydaktychne-zabezpechennia-rozvytku-zdatnosti-diiaty-v-umi-u-doshkilnykiv-u-konteksti-navchannia-hry-v-shakhy-chastyna-1 https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/000000071 <![CDATA[Дорослим про дітей]]> imblog
шахівниця: lichess.org
Як викладати шахи дітям?
На цю тему поки що не написано жодної книжки. Тим часом мислення дітей має свої особливості, які зобов'язаний враховувати викладач. У дітей конкретне мислення переважає над абстрактним. Абстрактні поняття вони сприймають погано. Як правило, діти наділені живою уявою і яскравою творчою фантазією. Тренери не раз звертали увагу на те, що поряд з відмінно проведеним відрізком партії, а іноді й цілою партією, у дітей трапляються грубі недогляди. Вони пояснюються відволіканням уваги сторонніми явищами, для дорослих абсолютно незначними (наприклад, політ мухи). Крім того, елементи позиційної боротьби юні шахісти засвоюють набагато гірше, ніж комбінаційні прийоми. Це закономірно. Усе, що має емоційне забарвлення, усе, що захопливо, вони сприймають чудово. Як правило, діти швидко, хоча й не завжди точно, розраховують конкретні варіанти.

Одним із засобів, що організовують увагу дітей, є навчання шахової нотації, вимога обов'язкового запису і розбору кожної зіграної партії. Як показує практика, навчання нотації навіть дітей семи-восьми років не викликає труднощів.

Під час розбору партій викладачеві доводиться проходити повз те, що недоступно ще розумінню учнів. Основну увагу він повинен звертати на тактичні перегляди і порушення основ розвитку в дебюті.

Особливо важливо розбирати комбінації, причому не тільки ті, що трапилися в партії, а й ті, що залишилися непоміченими. Для ілюстрації добре залучати додаткові матеріали.

Як приклад наведемо розбір партії 10-річного Колі Семенова (білі) і 9-річної Олени Ільїної.
1. е4 е5 2. Кf3 Кc6 3. Сс4 Сс5 4. d3 d6.

Перші чотири ходи показують, що гравці знайомі з основними принципами мобілізації сил - вони утримуються від раннього виведення ферзя, не втрачають часу на ходи крайніми пішаками.

5. Kg5.

«Активний» хід, що заслуговує осуду. При нерозвиненому ферзевому фланзі атака легко захищеного пункту f7 вже розвиненою фігурою є втратою дорогоцінного часу.

5.. Се6?

Цікаво, що це продовження було сприйнято обома партнерами як цілком природне, в той час як 5... Kh6 не бралося навіть до уваги. Ось чому це сталося. На заняттях, замість того щоб слідувати від простого до складного і вчити учнів правильній оцінці позиції, я захопився приватними визначеннями: фігури потрібно розвивати до центру, на краю дошки коні стоять погано, боротьба за центр - основа кожного дебюту тощо. Вимога твердо знати ці, в деяких випадках умовні, істини закарбувала їх у мозку маленьких слухачів у вигляді догми, про порушення якої не можна і думати. Допускаючи у своїх партіях численні прорахунки і «зівки» фігур усіх рангів, діти вважають пішака нікчемною одиницею. Не дивно, що в позиції, що створилася, без вагань був обраний «централізуючий» хід 5... .Се6? замість «бокового» 5... .Kh6!

6. К: е6.

Заслуговувало на увагу 6. С:е6 fe 7. К: е6 і 8. К: с5.

6... .fe 7. С:е6 Kf6 8. 0-0 Фе7 9. Сс4 h5.

Відповідна «активна операція». Правильно 9...0-0-0.

10. d4?

Ще один приклад того, з якою обережністю потрібно викладати дітям абстрактні поняття. Це не « зівок». Це - реакція на «флангову атаку». У якихось джерелах було почерпнуто: «пішохідній атаці на фланзі потрібно протиставити зустрічні операції в центрі». І ось результат - безглузда жертва пішака. До великої переваги білих вів розвиваючий гру хід 10. Cg5 з подальшим 11. КсЗ.

10... .С:d4 11. с3 Сb6 12. Kph1 Kg4 13. f4.

Повинно було призвести до негайного програшу. Білі бачили, що пішак f2 перебуває під ударом. Відвівши своїм попереднім ходом короля, вони підготували його рух вперед і тепер провели його, не звернувши уваги, що після 13... .Kf2+ втрачається якість. Форсований мат, який виходив після 13.. .Фh4 14. h3 ФgЗ 15. hg Фh4Х (або 15... .hgX), вони, звичайно, передбачити не могли.

13... .ef.

Націлившись на центрального пішака білих, чорні вже не шукають інших можливостей. І це не випадковість, а типове явище, яке має таке обґрунтування. Діти легко піддаються першому враженню. Коли настає черга ходу, дитина блискавично робить його, зазвичай не обтяжуючи себе обмірковуванням інших продовжень. Ця особливість дитячого мислення неминуче призводить до помилок. Боротьбу з поспішними рішеннями треба вести дуже обережно. Не слід забувати про те, що з роками прийдуть і посидючість, і зосередженість, - у декого раніше, у декого пізніше.

14. С:f4 Ф:е4 15. Фb3.

Те, що не можна грати 15. Те1 через 15... .Kf2+, бачили обидва.

15... .Kd4?

Як не дивно, це не «зівок». При розборі партії з'ясувалося, що дев'ятирічна Ільїна просто не бачила пішака сЗ! Маленького пішака затуляв від її погляду великий слон.

16. cd Ф: d4?

Все та ж прямолінійна тактика: напав і взяв. А основні принципи розвитку (в даному випадку - довга рокіровка) в запалі боротьби забуті.

17. Cf7+ Kpf8 18. Фе6.

Обидва противники виявляють незнання комбінації на тему спертого мату, який досягався шляхом 18... Фg1+ 19. Т:g1 Kf2Х.

18... .Ф : b2? 19. С: d6+ cd 20. Ф: d6X.



Фінальна комбінація білих точно розрахована. Програш чорних закономірний: вони порушили одне з основних правил - знехтували рокіровкою...

Більшість батьків схильні переоцінювати шахові здібності своїх дітей. Пов'язано це, мабуть, і з тими емоціями, які відчувають навколишні, побачивши дитину, яка обігрує дорослого. На жаль, лише деякі усвідомлюють, що нічого незвичайного в цьому немає: слабкими шахістами можуть бути і дорослі.

Перебільшену думку про здібності дитини батькам можна пробачити. Не можна пробачити цього тренерам.

Привертати увагу громадськості до свого учня, як правило, не слід. Вихваляння шахових здібностей дитини має бути абсолютно виключеним, інакше їй можна завдати непоправної шкоди.

Зустрічалися випадки, коли шести-восьмирічні діти оголошувалися шаховими вундеркіндами. Їхні фотографії з'являлися в газетах і журналах, про них писали не тільки їхні безпосередні наставники, а й залучені з боку, як експерти, шахові знаменитості.

Але час минав. Вундеркінди дорослішали, а рівень їхньої гри не підвищувався, і незабаром вони вже нічим не відрізнялися від своїх однолітків. Їхні імена стали забувати. У самих дітей залишилася тільки гіркота втраченої слави і, як наслідок, втрата інтересу до шахів. Якщо звернутися до шахової історії, можна перерахувати всього кілька знаменитих майстрів, у яких шахові здібності виявилися в дуже ранньому віці. Це легендарний Морфі, Капабланка, Решевський, Спаський, Фішер, Мекінг.

Зауважимо, що поспішати з висновками про «перспективність» або «неперспективність» учнів не слід. Їхнє вдосконалення часом проходить стрибкоподібно, і нерідко «неперспективні» наздоганяють і обганяють «перспективних». Пояснюється це особливістю розвитку вищої нервової діяльності дитини, переважанням конкретного способу мислення.

Вік, у якому дитина здатна від тактичних операцій перейти до розв'язання завдань позиційних - вибору характерного для позиції плану і його здійснення, у різних дітей різний.
До цього в їхніх партіях можливі будь-які несподіванки. Ось, наприклад, що сталося у зустрічі десятирічних супротивників, які билися в турнірі 4-го розряду.

Рафік Гордін-Міша Коган (1969 р.):
1.е4 е5 2. Kf3 Кc6 3. КсЗ Сс5 4. К:е5 С:f2+? 5. Кр:f2 К:е5 6. d4 Фf6+ 7. Kpg1 Kg4.



Елементарна пастка. Створене положення докладно розбиралося на уроці теорії. Як мені здавалося, я докладно розповів про вигоди позиції білих, які володіють сильним центром, під прикриттям якого неминучий розвиток небезпечної ініціативи. Дві самотні чорні фігури, що атакують ворожого короля без підтримки основних сил, незабаром змушені будуть відступити. У підсумку білі отримають перевагу в часі та просторі. Сумнівів у цьому не було ні в кого. Усім усе було зрозуміло...

Однак рішення дітей підпорядковані своїм законам. Там, де є можливість спіймати свого супротивника в пастку, переконання не допомагають: «А раптом він (вона) попадеться?!». І часто можна спостерігати, як маленький хитрун, підлаштувавши пастку, затамувавши подих, з нетерпінням чекає на відповідь партнера, щоб у разі його промаху урочисто здійснити свій задум. Найкращий приклад - «дитячий» мат (1. е4 е5 2. Фh5 Кc6 3. Сс4 Kf6? 4. Ф:f7X). Це ілюстрація парадоксального явища, коли погана гра призводить до перемоги.



Незважаючи на можливий спортивний успіх, подібна тактика заслуговує на осуд.

Різко, але справедливо з цього приводу висловився П. А. Романовський:
«Гра, розрахована на помилку супротивника, складається зазвичай із поганих ходів і виправдовується спортивно тільки в тому разі, якщо супротивник потрапляє в “пастку”. Творчо ж вона взагалі не виправдовується, бо через те, що противник « зівнув», погані ходи переможця не стають хорошими» (Міттельшпіль, частина II).

8. Фd2.

Єдиний хід, навколо якого в партії розгорівся конфлікт. Побачивши беззахисного коня, білі зібралися його знищити, але буквально в останню мить помітили мат (8. Ф:g4? Ф:d4+ і 9... .Ф:еЗХ). Замість того, щоб поставити ферзя на місце і продумати, куди їм піти, Рафік, не випускаючи його з рук, примірявся до поля f3 і тільки після цього зробив хід 8. Фd2.

Такий спосіб пересування фігури ввів в оману Когана. Йому здалося, що хід 8. ФfЗ був зроблений, і він став вимагати, щоб противник поставив ферзя на f3. Суперечку цю розв'язати було нелегко, оскільки «свідчення свідків» дітей, які перебували поруч, були різними. Вимогу чорних довелося відхилити, що викликало у Михайла безмовний протест.
Він був явно засмучений...

8... ...d6 9. hЗ Kh6 10. Kd5 Фd8.

Плачевні підсумки пасткової гри чорних не змусили себе довго чекати. Єдина розвинена фігура - кінь, який здійснив марафонський пробіг з поля b8 на h6, тільки підкреслює безрадісність їхньої позиції.

11. ФсЗ с6 12. ФgЗ cd?

Пункт g7 треба було захистити шляхом 12... .Kpf8.

13. Ф:g7 Фf6 14. С:h6 Ф:g7?

Перебуваючи в «засмучених почуттях». Міша робить перші-ліпші ходи, не обтяжуючи себе навіть елементарним розрахунком. Після 13...Ф: h6 14. Ф:h8 Kpf8! можна було чинити ще деякий опір, оскільки білим не легко ввести в гру ферзя. Наприклад: 15. Те1 Се6! 16. е5 Фd2 17. Те2 Ф:d4+ 18. Kph2 Cf5 19. сЗ Фb6 20. ed f6! Тепер же кінець настає відразу.

15. С: g7. Чорні здалися.



Ця партія наводить на серйозні роздуми.

Чи можна вважати її результат закономірним?

Безсумнівно, на гру чорних наклав відбиток інцидент, що стався. Душевну рівновагу хлопчика, скривдженого, як йому здавалося, несправедливим вироком, було порушено. Він втратив інтерес до гри, чим і пояснюється елементарна помилка на чотирнадцятому ходу.

Напрошується висновок, що подібних інцидентів за можливості треба уникати. Цього можна домогтися тільки вимогою неухильно виконувати правила шахового кодексу, доступні розумінню дитини.

«Торкнувся - ходи» - непорушний закон шахіста-початківця. Блукання фігурою по дошці в пошуках правильного ходу, хоча формально і безкарне, але заслуговує осуду. Це нервує противника і може призвести до непорозумінь....

Відомо, що теорія і практика єдині. Теорія, що не спирається на практику, - порожній звук. Не можна вивчати теорію відірвано від практики, тим паче, що основний інтерес для дітей представляє сам процес гри, тоді як на теоретичні заняття вони дивляться як на гірку необхідність.

Мрії дітей витають у гросмейстерських висотах, і першою сходинкою до досягнення поставленої мети вони вважають отримання розряду. Якою ціною досягається перемога - значення не має. Важливо отримати очко - щабель до розряду. На жаль, багато тренерів, не знаходячи способу позбутися «плинності» тих, хто займається, йдуть по лінії найменшого опору. Уже з перших днів вони замінюють нормальний навчальний процес класифікаційними турнірами. Про шкоду такої практики говорити не доводиться. Розплачуємося ми за неї зниженням рівня гри.

За наявної системи класифікації, коли скасовано п'ятий розряд (у дитячих змаганнях варто було б знову до нього повернутися, що відповідало б юнацьким розрядам в інших видах спорту), на першому році навчання і аж до здобуття третього розряду є сенс замінити класифікаційні турніри навчальними та тематичними, приурочуючи присудження розряду до закінчення навчального року. Теоретичні заняття в цей період повинні полягати в поясненні основних принципів мобілізації сил, показі прикладів їхнього порушення, розборі партій і елементарних пішакових закінчень.

Особливе ускладнення викликає показ основ ендшпіля, який здається дітям нудним і нецікавим. Тут від тренера потрібна ретельна підготовка до уроку. Виклад основної теми добре переривати цікавими розповідями і жартами, бо «почуття сірої нудьги для дитини має бути почуттям невідомим» (Німцович).

Заняття проходять жваво, коли досліджуваний ендшпіль розігрується на демонстраційній дошці двома представниками навчальної групи, які по-різному його оцінюють. Тому перед початком аналізу корисно запитати, що думають діти з приводу цієї позиції, як, на їхню думку, повинна закінчитися гра.

Якщо кількість тих, хто займається, не перевищує дванадцяти-п'ятнадцяти осіб, у викладача є можливість підтримувати безпосередній з ними контакт, а під час практики розібрати кожну зіграну ними партію.
джерело: «Шахи в ссср» 1971 №4
]]> Mon, 23 Dec 2024 23:10:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?doroslym-pro-ditei https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/000000070 <![CDATA[Енциклопедія виховних засобів]]> imblog
(З досвіду роботи з дошкільнятами)
 
Наша педагогіка багато займається питанням «Як опустити віковий поріг навчання?». Природно, що це цікавить і викладачів шахів. Тим паче що іноді можна почути висловлювання проти раннього навчання дітей шахів. Однак такі судження зазвичай не підкріплюються фактами. А в нас в Одесі ось уже три роки вельми успішно працюють групи дошкільнят.
 
Чи під силу шахи дошкільнятам!
 
На це запитання ґрунтовно відповів директор Науково-дослідного інституту дошкільного виховання Академії педагогічних наук А. В. Запорожець: «Нині увага вчених усього світу привернута до величезних потенційних можливостей розвитку, які приховує дошкільне дитинство... Педагогічні, психологічні та фізіологічні дослідження, що проводилися в Інституті дошкільного виховання НАПН, а також за кордоном, свідчать про те, що потенційні психофізіологічні можливості засвоєння знань і загального розвитку в дітей 5-6 років значно вищі, ніж це передбачалося досі... Що стосується питання про можливість і необхідність навчання дітей не тільки 5-6 років, а й більш раннього віку, то воно вже давно отримало в педагогіці позитивне рішення».
 
Такий авторитетний висновок про функціональну готовність організму шестирічок до шкільних занять дає змогу широко популяризувати шахи серед дошкільнят. Взагалі дошкільний вік вважається «класичним віком гри».
 
Відомо, що Капабланка і Решевський почали грати в 4 роки, Смислов, Ейве і Шпільман - у 5 років, Левенфіш - у 6 років, Альохін, Цукерторт і багато інших - у 7 років. Така рання «спеціалізація» не завадила деяким із них стати чемпіонами світу.
 
Спочатку потрібно захопити
 
У гуртки, секції та школи, як правило, приймають школярів, які вже грають. Це багато в чому полегшує навчання, але не тим, що початкова підготовка проведена вдома, а тим, що фактом свого приходу учень показує бажання займатися шахами. Бажання грати - це дуже важлива обставина, якщо йдеться про масове навчання. У створену в нас експериментальну групу приймали дошкільнят без будь-яких обмежень. У результаті в цій групі діти не тільки не вміли грати, але навіть не виявляли інтересу до шахів. Щоправда, бажання все-таки було, але... у батьків. Так сама собою виникла ситуація, що таїть чимало труднощів.
 
Свій привабливий бік шахи показують дитині тільки тоді, коли вона навчиться грати, а спочатку чекають 2-2,5 місяці знайомства з правилами, які нічого цікавого не обіцяють. Цей період найвідповідальніший, тому що саме спочатку може зародитися нудьга, апатія і навіть відраза до занять. Наївно чекати від дитини розуміння народної мудрості: «Корінь вчення гіркий, а плід його солодкий». Психологічний секрет гри в тому, що вона ґрунтується на добровільній участі, інтересі та захопленості. Змусити дитину грати не можна, захопити можна (сумний досвід мають батьки, які бажають навчати дитину музики, коли вона до неї байдужа).
 
Чим захопити дитину!
 
Наука вважає, що шестирічна дитина - майже сформована особистість, яка всіма силами прагне утвердити себе в самостійній діяльності. Хто не чув дитячий вигук: «Я сам!» У ньому звучить порив до дії, проявляється бажання відстояти своє право на самостійність. Однак ця жага активної діяльності зустрічає з боку «домашньої педагогіки» найчастіше обмеження і заборони. Ось цей батьківський прорахунок і став на перший час нашим помічником.
 
Переступивши поріг навчального класу, дитина насамперед знаходить задоволення природної потреби спілкування з ровесниками. Так починається своєрідна суспільна форма життя дошкільника. Її має зустріти дружня, доброзичлива атмосфера. Сівши за окремий столик, дитина відчуває повну самостійність. На перекличці її викликають на прізвище (повага до особистості). Бажаючи запитати або відповісти, вона піднімає руку. При відповідях встає з місця. Якщо потрібно, то він іде до демонстраційної дошки і самостійно пересуває фігури. Спочатку можна «не докучати мораллю суворою» і допускати гру пішаками в солдатики, а також будь-які інші «розваги» на шаховій дошці. Викладач зобов'язаний із розумінням та інтересом ставитися до подібних «занять». Але водночас, без натиску, спрямувати увагу на вивчення дошки, фігур і правил гри. Усе тут має дитині сподобатися, викликати почуття світлої радості та задоволення. Діти повинні йти в шахову школу, як на свято. Дітям до душі військова романтика, з якою вони знайомі за розповідями та кінофільмами. Використавши цей інтерес, ми привчаємо розглядати гру, як боротьбу двох шахових королівств, а себе вважати полководцем. Так шахи стають продовженням їхніх дитячих ігор.
 
Щойно діти дізнаються, як «ходять» король і пішаки, потрібно тимчасово зробити «реформу» правил і організувати змагання. Наприклад, на дошці тільки король і пішаки. Перемагає той, чий пішак першим досягне поля перетворення. Цей прийом педагогічно виправданий, оскільки для дитячих ігор характерний дух суперництва і змагання з обов'язковим виявленням переможця. Потім можна послідовно вводити тури, слонів і їхню сукупність - ферзя. Зазвичай найбільшого клопоту завдає дітям «приборкання» коня. Лише коли діти навчаться грати всіма фігурами і знають, що кінцева мета - дати мат, у них з'являється стійкий інтерес і бажання грати. Однак у будь-якій групі рівень гри, природно, не однаковий. Тому викладач на якийсь час повинен розсіяти групу на пари приблизно рівної «сили». Інакше постійні невдачі викличуть невпевненість у собі та розчарування. Початковий принцип оцінки: вдала гра заохочується усною похвалою, невдала - доброзичливо пояснюється і виправдовується.
 
Як захопити!
 
Навчання - це передача знань викладача учням раціональними методами і способами. Засіб передачі - мова.
 
Тому не тільки кожне слово, а й звороти мови викладача мають бути дитині зрозумілими.
Але чи можемо ми обмежитися тим запасом слів, яким володіє дитина? Звичайно, ні. Уся шахова термінологія для неї нова. Отже, на кожному уроці потрібно, дотримуючись дозування, вводити нові слова, попередньо доступно пояснюючи їх. Після багаторазового повторення на уроках ці слова запам'ятовуються і стають надбанням учнів. Застосування нових термінів самими учнями має негайно усно заохочуватися. Для розумового розвитку дітей формування і збагачення усного мовлення має величезне значення.
 
Початкові шахові знання слід давати дітям у певній, пристосованій до їхнього розуміння формі - категоричній. Наприклад: починай королівським пішаком, щоб звільнити дорогу слону. Після короткого пояснення, що таке центр, слідує вказівка: коня виводити тільки на f3, бо це ближче до центру і звідси більше полів для гри коня. Швидко роби рокірування.

Пішаки королівського прикриття не рухай. Важкі фігури спочатку не чіпай і т. д. Боятися таких тимчасових догм не варто. Д. Ушинський писав: «Що менший вік учнів, над освітою яких трудиться вихователь, то більше потрібно педагогічних знань». Справді, робота з дошкільнятами має багато специфічних труднощів. Граючи, дитина живе в казковому світі такими ж непідробними почуттями, як і дорослі у своїй діяльності. Тому й шахи для неї не «дерев'яні фігурки», а жива армія, якою вона командує. Якщо ми хочемо знайти стежку до серця дитини, то маємо відмовитися від «дорослості» і проникнути в її казковий світ, а не руйнувати його. Справжня духовна спільність народжується там, де викладач стає товаришем дитини в грі.
 
Видатний польський педагог Януш Корчак писав про необхідність піднестися до духовного світу дитини, а не поблажливо ставитися до нього. Справді, «дитячий світ» багатший за наш.

Дитина сідає на паличку і відчуває себе вершником. Не дивно, що вона одухотворює і шахові фігури. Усе це природно. Дитинство позбулося б усякої чарівності й принади, якби дитина дивилася на навколишній світ очима навченого знаннями й досвідом дорослого. Деякі діти болісно переживають програші й часом плачуть. Річ тут не в образі за поразку, це швидше результат переживання «загибелі всіх своїх полків».
 
Час перерви
 
У процесі занять викладач повинен уміти чуйно вловити наступаюче стомлення ще до того, як діти почнуть вимикатися з уроку. Для них стомлююче не тільки розумове навантаження, а й тривале нерухоме сидіння. Як відомо, у дітей потреба в рухах набагато більша, ніж у дорослих. Перші ознаки стомлення проявляються в руховій активності. Діти починають дедалі частіше й частіше змінювати позу та заговорюють між собою. Спроби викладача відновити дисципліну не приносять користі, настав час перерви, яку має визначити викладач на свій розсуд.
 
Подається команда, діти з великою охотою швидко шикуються (спрацьовує військова романтика) і виходять у просторий вестибюль. Починається «вільний час», який також не має бути вільним від виховного впливу. Ми надаємо великого значення перервам, бо відпочинок дітей у рухливих іграх знімає втому і відновлює працездатність. Викладач проводить перерви разом із дітьми, забезпечуючи безпеку, і не допускає перевищення межі активності, після якої учень прийде на урок... відпочивати. На початку року виявляються ті, хто не вміє «співпрацювати» в колективі. Їхні примхи - результат надмірного вживання «вітамінів» батьківської любові та опіки. Проте середовище ровесників, дисципліна на уроці та під час гри поступово виконують своє виховне завдання і допомагають дитині безболісно позбутися цього недоліку.
 
Яка користь дітям!
 
У колективі діти потроху накопичують досвід взаємин, що допомагає їм потім легко адаптуватися до шкільного життя.
 
Дошкільнята відрізняються легкою навіюваністю, вони швидко йдуть назустріч виховному впливу викладачів. Це допомогло нам, наприклад, за короткий термін виробити низку корисних звичок: знімати головний убір, вітатися, прощатися, дякувати, піднімати руку, вставати, шикуватися, розставляти, прибирати і здавати шахи тощо.
 
Як відомо, після введення в 1969/70 р. нових програм початкова школа стала 3-річною. Але головна особливість перебудови полягала не в скороченні навчання на рік, а в тому, що традиційний пояснювально-ілюстративний метод навчання, заснований, головним чином, на запам'ятовуванні досліджуваного матеріалу в класі, доповнився елементами теорії та абстракції. Тоді й з'явився горезвісний «ІКС» (індивідуальна творча стратегія), який спочатку схвилював батьків.
 
Складніше навчання передбачає практичну і психологічну підготовку. До першої належать: читання і лічба, а до другої - вміння уважно слухати і відтворювати, здійснювати розумове і вольове зусилля, вміння перебувати в колективі весь навчальний день. Якщо з практичною підготовкою батьки справляються, то психологічна ще не всім вдається. Ось чому саме останніми роками батьки стали долучати дошкільнят до шахів у нашій ДЮСШ (Дитячо-юнацька спортивна школа). І вони не помилилися. Ось що писала вчителька школи № 9 О. Фролова, у якої в класі опинилося троє наших вихованців: «Вони одразу виділилися з середовища однолітків своєю емоційністю, умінням здружитися з іншими учнями та верховодити в іграх на перервах. На уроках вони уважні, зосереджені, завжди готові відповідати. Їх вирізняє вміння швидко й послідовно мислити. Вважаю, що цьому багато в чому сприяли заняття шахами в групі шестирічок».
 
Як фізичний розвиток немислимий без фізичних зусиль, так і розумовий - без самостійної розумової діяльності самої дитини. Цьому багато в чому сприяють шахи. Немає іншої гри або заняття, в яких би діти з такою охотою і захопленням (самі того не помічаючи) здійснювали протягом тривалого часу великі розумові зусилля, проявляючи при цьому наполегливість, цілеспрямованість і невтомність. Шахи - це спорт, боротьба, і в ній тренується воля. Таким чином, у грі розумові зусилля поєднуються з вольовими. Ці якості мають основоположне значення для навчання і праці.
 
Сьогодні педагогічна наука вбачає основний засіб розумового розвитку у створенні вчителем на уроці проблемної ситуації, коли учень не відтворював би отримані в готовому вигляді знання, а самостійно розв'язував поставлену перед ним проблему. Для молодших школярів - це запитання чи задачка. Складність цього безперечно передового методу навчання в тому, що успіх його цілком залежить від майстерності вчителя. Що стосується шахів, то партнери кожен своїм ходом створюють один одному проблемні ситуації, які потребують самостійного творчого рішення, правильність якого перевіряється невблаганним партнером. Гра вимагає підпорядкування правилам, які виховують справедливість, чесність, повагу до партнера та його прав. Характер боротьби в шахах привчає доцільно діяти і довільно керувати собою. Ось витоки дисципліни, яка, як риса характеру дитини, народжується і закріплюється в її діяльності.
 
Нині, коли на нас навалюється дедалі більший потік інформації, високо цінується вміння відібрати необхідне. І в цьому питанні нічого не може зрівнятися з шахами. Перед кожним ходом у гравця типова ситуація: з маси можливих відповідей подумки відібрати кілька ходів-кандидатів, а потім зробити обраний, єдиний.
 
Краса шахових партій, комбінацій та етюдів сприяють вихованню естетичних почуттів. Список переваг шахової гри можна продовжити, але й цього достатньо.
 
Можна без перебільшення сказати, що шахи - це енциклопедія виховних засобів, але тільки в тому разі, якщо вони педагогічно осмислені і педагогічно організовані. Шахи ще не дістали належного визнання в педагогічній науці тільки тому, що їхня цінність не стільки в безпосередніх, наочних результатах, скільки в більш віддалених, які видно не відразу, вони виявляються в навчанні та праці.
І. НЕТІС,
викладач ДЮСШ (м.Одеса).
«Шахи в ссср» 1974
]]> Tue, 17 Dec 2024 23:57:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?entsyklopediia-vykhovnykh-zasobiv https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/00000006F <![CDATA[До естетики наукового відкриття (частина 2)]]> imblog

Спочатку невеликий екскурс у гносеологію. Як виникає знання? Його джерело - дані органів чуття. «Немає нічого в інтелекті, чого б раніше не було в почуттях», - говорив Локк. Лейбніц, однак, вагомо додавав: «Крім самого інтелекту». На порожньому місці будувати не можна.

Інтелект - це будівельний майданчик знання, де вже підготовлено фундамент і зведено каркас у вигляді категоріального апарату мислення і мови, що історично склався. Знання з'являється в результаті синтезу чуттєвості та розуму, переробки чуттєвих даних за допомогою категорій. Головний інструмент синтезу - спонтанна, тобто несвідома, сила продуктивної уяви. Уява здійснює «винахід того, що служить правилом, без керівництва правил». (13)
 
До Канта уяву вважали прерогативою поетів. Сухий педант із Кенігсберга побачив поетичний початок у науці, в акті утворення понять. Інтелект, за Кантом, - вільний художник.
 
Доречне запитання: де гарантія, що наша уява народить саме шукане поняття, а не якусь нісенітницю? Це проблема істинності пізнання. Матеріалістична філософія знає безпомилковий критерій, ім'я якому - практика. До того ж, творча діяльність уяви обумовлена, по-перше, готовими конструкціями (категоріями), а по-друге, наявним будівельним матеріалом - емпіричними даними. Ось чому уява зводить не повітряний замок, а міцну будівлю науки. (14)
 
Кант побачив активний початок в інтелекті, але не зміг цього зробити щодо чуттєвого пізнання; почуття, за Кантом, - пасивний автомат, мертве дзеркало. Тим часом сучасна гносеологія дивиться на справу інакше: «Сприйняття скоріше схоже не на сліпе копіювання дійсності, а на творчий процес пізнання, у якому, мабуть, як і у всякій творчості, присутні елементи фантазії та несвідомого».(15)
 
Тепер про несвідоме. Проблема ця постала перед наукою в XVII ст. Локк відкинув можливість існування неконтрольованої психічної діяльності: «Думати, що душа мислить, і людина не помічає цього, значить, робити з однієї людини дві особистості». (16)
 
13 К a n t I. Briefwechsel. Hamburg, 1972, S. 576.
 
- Так писав Кант А. М. Білосельському, який самостійно, але дещо пізніше за Канта підійшов до відкриття ролі уяви в пізнанні. Книга Білосельського «Діаніологія», що викликала схвалення Канта, побачила світ у 1790 р.
 
14 Детальніше про це див: Бородай Ю. Уява і теорія пізнання. М., 1966.
15 Зінченко В. В., Вучетич Г. Г., Гордон В. М. Породження образу. - У кн.: Мистецтво і науково-технічний прогрес. М., 1973, с. 440.
16 Л о к к Д. Вибр. філософські твори, т. 2. М., 1960, с. 138.
  
Але вже Лейбніц тримався іншої думки. Фактично з Лейбніца бере початок філософське вчення про несвідоме мислення. «Переконання в тому, що в душі є лише такі сприйняття, які вона усвідомлює, є найбільшим джерелом помилок»,(17) - писав Лейбніц, полемізуючи з Локком. Несвідоме Лейбніц називав «малими сприйняттями» і вважав, що їхня роль велика, що саме вони формують звички і смаки - непомітний, але міцний фундамент нашої психіки.
 
Неконтрольоване розумом мислення привертало пильну увагу Канта. Його термін - «темні уявлення». Розум часом не в змозі позбутися їхнього впливу навіть у тих випадках, коли вважає їх безглуздими і намагається протистояти їм. Так, наприклад, йде справа зі статевим коханням. Сфера наших неусвідомлених уявлень значно ширша, ніж можна собі уявити, практично вона безмежна: «На великій карті нашої душі, так би мовити, висвітлено лише деякі пункти - ця обставина може збуджувати в нас здивування перед нашою власною сутністю; адже якби якась вища сила сказала: нехай буде світло! - то без найменшого сприяння з нашого боку перед нашими очима відкрилося б ніби півсвіту».(18)
 
Творчість, за Кантом, може йти в повному мороці свідомості. Уявіть собі, пише Кант, музиканта, який імпровізує на органі й одночасно розмовляє з людиною, яка стоїть біля нього. Один помилковий рух, невірно взята нота, і гармонію зруйновано. Але цього не відбувається, хоча гравець не знає, що він зробить наступної миті, а зігравши п'єсу, часом не в змозі записати її нотними знаками. Аналогічним чином протікає подеколи і діяльність ученого. Серед чернеток Канта - дивовижне (для раціоналіста) зізнання: «Розум найбільше діє в темряві»; несвідоме - це акушерка думок.(19)
 
Наприкінці XIX ст. проблема несвідомого стає об'єктом експериментального вивчення психологів і психіатрів. 3. Фройд намагається створити теорію - пояснити походження підсвідомості та намітити гіпотетичну її структуру. Підсвідомість, за Фройдом, виникла за рахунок витіснення звіриних інстинктів - інстинкту задоволення (сексуального) та інстинкту знищення. Мавпи не знають щодо цього жодних обмежень. Самець - хазяїн стада, самців, що підростають, зі стада виганяють, і так триває доти, доки хтось не вб'є батька-ватажка і не займе його місце. Потім усе повторюється знову.
 
Людська культура, за Фройдом, є система заборон, які в ході історії нашаровуються і ускладнюються. Звірячі інстинкти пригнічуються і витісняються у сферу підсвідомості. Стиснута енергія шукає виходу і знаходить його у творчості.
 
17 Лейбніц Г.-В. Нові досліди про людський розум. М.-Л., 1936, с. 106.
18 К а н т І. Соч., т. 6. М., 1966, с. 263.
19 Kant I. Gesammelte Schriften. Bd XV. Berlin, 1923, S. 65.
 
Відбувається своєрідна перегонка у вищі сфери - сублімація. Але пригнічені інстинкти раз у раз дають про себе знати, людина ніби відчуває в собі когось іншого; звідси феномен амбівалентності, роздвоєння особистості, знайомий психіатрам і письменникам.
 
Роботи Фройда рясніють суперечностями, недомовленостями, довільними припущеннями, посиленими в роботах багатьох його послідовників. Віденський психіатр неправомірно висунув на перше місце значення сексуальної сфери, не врахував відносної самостійності духовної культури. Філософські погляди Фройда являють собою химерну суміш ідеалістичних і вульгарно-матеріалістичних положень. (20) Але нас у цьому контексті цікавлять не помилки й хибні думки Фройда, а ті наявні в його працях раціональні моменти, які пов'язані зі спробами звести воєдино несвідоме й естетичне.
 
Показовим є ставлення до Фройда І. П. Павлова, який завжди розрізняв слабкі та сильні сторони в психоаналізі: «Коли я думаю про Фройда і про себе, мені уявляються дві партії гірників, які почали копати залізничний тунель у підошві великої гори - людської психіки.

Різниця полягає, однак, у тому, що Фройд узяв трохи донизу і зарився в нетрях несвідомого, а ми дісталися вже до світла... Фройд може тільки з більшим чи меншим блиском та інтуїцією гадати про внутрішні стани людини». (21) Як зазначає А. Спіркін, «наукової уваги в теорії Фройда заслуговує головним чином концепція витіснення - особливого захисного механізму психіки. І. П. Павлов найбільш схвально ставився саме до цієї гіпотези...

Несвідоме і є та особлива психічна область, всі елементи якої перебувають у витісненому стані, не знаходять виходу у відкритій поведінці». (22)
 
Так само як і Павлов, теорію витіснення високо оцінював А. Ейнштейн. 21 квітня 1936 р. він писав Фройду: «До самого останнього часу я міг тільки відчувати умоглядну міць Вашого ходу думок з його величезним впливом на світогляд нашої ери, але не був у змозі скласти певну думку про те, скільки він містить істини. Нещодавно, однак, мені вдалося дізнатися про кілька випадків, не настільки важливих самих по собі, але таких, що, по-моєму, виключають будь-яку іншу інтерпретацію, окрім тієї, що дається теорією витіснення». (23)
 
20 Детально про погляди Фройда і про їхню критику див: Лейбін В. Класичний психоаналіз і неофрейдизм. - У кн.: Буржуазна філософія XX століття. М., 1974, с. 182-216.
21 Цит. за: Веллс Г. Павлов і Фройд. М., 1959, с. 5 (запис Ю. П. Фролова).
22 Спиркин А. Свідомість і самосвідомість. М., 1972, с. 182. 2' Цит. за: Jones E. The Life and Work of Sigmund Freud. New York 1963, p. 493.
 
На наш погляд, не можна пройти повз зазначений Фройдом спосіб проникнути в структуру несвідомого, який полягає у тлумаченні сновидінь. Уві сні психіка працює за вимкненої свідомості. Оскільки людина пам'ятає зміст сновидіння, відкривається можливість проникнути у світ її підсвідомості. Іноді це потрібно в лікувальних цілях. Тлумачення сновидінь хворого допомагає лікарю проникнути в глибинні процеси його психіки, витягти назовні те, про що сам хворий не знає. Виявлення ж витісненої зі свідомості причини недуги сприяє лікуванню.
 
Вивчення сновидінь - один зі шляхів, що ведуть до аналізу творчої уяви. Англійський марксист К. Кодуелл пише з цього приводу: «До виникнення психоаналізу жоден психолог не дав собі нагоди всерйоз зайнятися вивченням сновидінь. Завдяки Фройду ми тепер чітко бачимо згубність такого упущення. Через їхній елементарний характер і своєрідні особливості сновидіння проливають світло на природу уяви і роль мислення».(24)
 
Яка ж структура сновидіння?
 
По-перше, сон вражає своєю незв'язністю, абсурдністю, нагромадженням безглуздостей. «Я розв'язав проблеми абсурдності сновидіння, - стверджував Фройд, - у тому розумінні, що думки, які ховаються за ним, ніколи не носять абсурдного характеру - принаймні в розумово нормальних людей».(26) Абсурдну форму сновидінь Фройд пояснює певним “зміщенням” сенсу. Річ у тім, що підсвідомість не володіє абсолютним пануванням навіть під час сну. У вимкненої свідомості є ніби свій представник у сфері сну, якась проміжна форма - передсвідомість, хранитель заборон, свого роду цензура. Тому все пригнічене, витіснене в підсвідомість не може і уві сні проявити себе повністю - воно наштовхується на цензуру передсвідомості.
 
24 Кодуелл К. Ілюзія і дійсність. М., 1969, с. 260.
26 Ф р о й д 3. Тлумачення сновидінь. М., 1913, с. 313.
 
Прагнучи обійти цю цензуру, підсвідомість вдається до іносказання. За абсурдом ховається своя логіка, свій сенс.
 
Однак виявити цей сенс важко завдяки ще одній обставині. Порівняно з об'ємом і багатством думок, які за ним стоять, сновидіння мізерне, бідне й лаконічне: «По суті, не можна бути ніколи впевненим, що ми цілком витлумачили сновидіння: навіть у тому разі, коли витлумачення цілком задовольняє нас і сновидіння не має ніяких прогалин, залишається все ж таки можливість, що те саме сновидіння має ще й інший смисл».(27) Цю невичерпність сновидіння (його другий структурний елемент) Фройд називає «згущенням».
За згустком образів - згусток думок і почуттів.
 
Третій структурний елемент сновидіння - «пластичне зображення абстрактного поняття».
Снотворчість образотворча: «Серед різноманітних асоціацій з думками, що лежать в основі сновидіння, обирають ту, що припускає зорове зображення, і сновидіння не зупиняється перед жодними труднощами, щоб перетворити будь-яку абстрактну думку на іншу словесну форму, навіть найнезвичнішу, аби лише вона тільки полегшила зображення».(28) Завдання, яке розв'язує психоаналітик, полягає в тому, щоб позбавити сон пластичності, перекласти його на мову абстрактних понять. При цьому враховується ще одна обставина (четвертий структурний елемент сновидіння) - «прагнення набути раціональної форми».(29) Сновидіння складається не тільки з абсурдних елементів, що маскують сенс. Психічна інстанція, що виконує роль цензури (передсвідомість), втручається в сновидіння, намагаючись упорядкувати його, внести стрункість у сум'яття образів. У результаті на окремих ділянках сну виникає «ілюзія правильності». Щось аналогічне можна виявити і в бадьорій примітивній свідомості. Фройд пояснює свою думку таким прикладом. На засіданні французького парламенту вибухнула кинута анархістом бомба. Голова, однак, вигукнув: «Засідання триває!» - і паніці запобігли. Публіка, яка перебувала на галереї, згодом піддалася допиту.

Серед опитаних виявилися два провінціала, які вперше потрапили до парламенту. Один із них показав, що після промови депутата він чув вибух, але сприйняв це як парламентський звичай - пострілом сповіщати про закінчення промови. Інший же, який чув, мабуть, кілька виступів, впав в аналогічну помилку з тією лише різницею, що, на його думку, пострілами салютують промовцям, які особливо відзначилися.
 
27 Там само, с. 233. 2
28 Там само, с. 283.
29 Там само.
 
Така, за Фройдом, структура сновидіння. Ми не торкалися змістовного боку справи; запропонована Фройдом символіка спірна, часто явно невірна. Ми обмежилися тільки формальним боком, яким не можна знехтувати завдяки одній примітній обставині: гіпотетична структура сновидіння збігається зі структурою одного з різновидів художнього образу, тієї, яку створює ефект очуднення.
 
Мета очуднення, за Брехтом, вивести з «автоматизму сприйняття», поглянути на звичайне незвичайним поглядом, побачити в ньому щось дивне, нове, змусити думати, вчити мислити.

Брехт вважав своє мистецтво породженням століття науки; він прагнув до того, щоб естетична емоція приходила через акт пізнання і, своєю чергою, стимулювала цей акт.

Мистецтво очуднення прямо і безпосередньо пов'язане з пізнанням. А структура очудненного образу в загальних рисах відтворює структуру сновидіння.
 
Справді, аналог фройдівському «зміщенню» - алегоричне висловлювання, загальний прийом мистецтва слова, починаючи від найпростіших його форм. У сучасному інтелектуальному мистецтві іносказання зводиться до ступеня шифру: за зовнішнім, видимим змістом завжди є приховане, для виявлення якого потрібне часом не просто розумове зусилля, а й солідна освіта. Виявлення прихованого сенсу дає додаткову естетичну радість. Приклади тут загальновідомі.
 
Настільки ж загальновідомий і факт багатозначності художнього образу, яка відповідає «згущенню» снотворчості. Видатний філолог А. А. Потебня вбачав у багатозначності «властивість поетичних творів».(30) У всякому разі, сучасна поезія і проза дедалі ширше використовують цей прийом.
 
Уже цитований нами Кодуелл зазначає: «Так само як поезію можна прирівняти до сновидіння, так само і творчий метод поета - до процесу виникнення сновидіння».(31) Кодуелл виявляє схожість за двома пунктами - “зсуву” і “згущення”.(32)
 
Дещо важче виявити в мистецтві «пластичність», оскільки йдеться про вторинну пластичність - не предмета, а поняття. Та все ж це можна зробити. Прийом називається «реалізація метафори», тобто буквальне прочитання іносказання. Це улюблений прийом очуднення. Завдання читача (і глядача) аналогічне в цьому випадку завданню лікаря-психоаналітика: за образом відтворити думку.
 
30 П о т е б н я А. А. З лекцій з теорії словесності. Харків, 1930,
31 Кодуелл К. Ілюзія і дійсність, с. 269.
32 Психолог І. Є. Вольперт також знаходить певну схожість між механізмом сну і художньої творчості (Вольперт И. Е. Сновидения в обычном сне и гипнозе. Л., 1966, с. 134).
 
У п'єсі «Добра людина з Сезуана» головна дійова особа постає у двох іпостасях - доброї Шен Де та її злого кузена Шой Да. По суті, перед нами реалізація метафори про роздвоєння особистості в антагоністичному суспільстві.
 
Нарешті, «ілюзія правильності», прагнення внести ясність, пояснити сумбур, викликаний алегорією, багатозначністю, наочним зображенням абстрактної думки. Без цього прийому очуднення ніяк не може обійтися, бо в його завдання входить збити зі звичної позиції, не збиваючи при цьому з пантелику. Тож в алогічну ситуацію, створену автором, рано чи пізно має увійти й певна логіка. У «Добрій людині з Сезуана» не встигли з'явитися на сцені три боги, як стає зрозумілим, що нічого надприродного, власне, не відбувається, ніякі це не боги, а радше чиновники, послані для інспекції. Множити приклади немає потреби.
 
Таким чином, усі чотири структурні елементи снотворчості присутні у творчості художній, що створює ефект очуднення, як складові її компоненти. І вичерпують його: ніяких інших прийомів, крім перерахованих, остраніння не знає. (33)
 
Збіг структур змушує замислитися. Найімовірніше, він свідчить про те, що сучасне інтелектуальне мистецтво у своїх прийомах наблизилося до якихось першооснов творчості загалом, а отже, і творчості наукової.
 
Цікаво у зв'язку з цим зазначити, що на Заході на природничих і технічних факультетах до обов'язкової програми навчання останніми роками дедалі ширше входять загальні гуманітарні та спеціальні мистецькі дисципліни, а під час проведення конкурсів на заміщення науково-технічних посад у деяких фірмах та установах перевіряють художню культуру претендента, причому не просто його знання, а здатність інтерпретувати твори сучасного мистецтва. У цьому вбачають запоруку розвиненої здатності уяви, а отже, творчих потенцій, уміння швидко орієнтуватися в мінливому середовищі та знаходити оптимальний варіант рішення.
 
Отже, два завдання. По-перше, треба поставитися з повною серйозністю до поняття «наукова краса», перестати розглядати його як метафоричне слововживання; треба вивчати стики між абстрактним і художньо-образним мисленням, особливості прояву естетичного начала в тій чи іншій галузі знання. По-друге, треба серйозно зайнятися в цьому плані вивченням сучасного мистецтва, породженого науково-технічною революцією, яке виявляє явну тенденцію до зближення з науковим мисленням. І те й інше вкрай важливо для вивчення творчого процесу.
 
33 Найбільш ґрунтовний розгляд структури брехтівського очуднення міститься в кн.: Grimm R. Bertolt Brecht. Ntirnberg, 1965. - У семи розділах цієї книжки описано сім груп формальних прийомів, які використовує Брехт (від трьох до шести в кожному розділі). При найближчому розгляді всі вони зводяться до чотирьох зазначених нами обставин. Докладніше структуру омарнованого образу автор цих рядків розглядає у статті «Про типологізацію в мистецтві» (Філософські науки, 1975, № 2).
 
Широку популярність здобули слова Ейнштейна про те, що Достоєвський дає йому більше, ніж Гаусс. Вони породили суперечки, хоча сенс їх гранично ясний: творчість художника, особливо такого, як Достоєвський, здатна сильніше, ніж будь-що інше, розкріпачити творчу свідомість вченого і дати імпульс його науковій уяві.
 
Це стосується всіх видів наукової діяльності. У нещодавно опублікованій статті польського філософа В. Марцишевського йдеться про те, що і філософська теорія, подібно до математичної, здатна викликати естетичне переживання своєю простотою, досконалістю логічної конструкції, всебічністю підходу; естетичне почуття і тут виконує евристичну функцію. (34)
 
Посилання на авторитет, звісно, не доказ. Але, у всякому разі, підтримка в аргументації. На моє глибоке переконання, один із найбільш плідних шляхів подальшого розвитку філософської думки - злиття теоретичного й естетичного освоєння світу. Я досі не знаю, чого більше в п'єсі Б. Брехта «Життя Галілея» - мистецтва чи філософії.
 
Можливо, міра кожного з двох компонентів визначається ступенем їхнього взаємного проникнення.
 
34 Marciszewski W. Kryteria dobrej roboty w tworczosci filozoficz-nej.- Studia filozoficzne, Warszawa, 1974, N 1, s. 39-51.
 
Джерело: збірник «Творчий процес і художнє сприйняття», Л. «НАУКА», 1978
]]> Sun, 15 Dec 2024 00:02:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?do-estetyky-naukovoho-vidkryttia-chastyna-2 https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/00000006E <![CDATA[До естетики наукового відкриття (частина 1)]]> imblog
Серед проблем, що привертають увагу сучасної евристики, найменш розробленими є дві: несвідомі компоненти психіки дослідника та естетичне начало в його мисленні. У цій статті буде зроблено спробу розглянути взаємовідношення цих моментів. Головний висновок, який ми постараємося обґрунтувати або принаймні запропонувати як гіпотезу, - будь-який творчий акт у якихось своїх глибинах має естетичний характер.

Вихідний пункт міркувань - ідея низки авторів про чотири етапи процесу винаходу (наукового відкриття): підготовка, інкубація (визрівання), осяяння (одкровення), завершення. Перший і четвертий етап - діяльність свідомості, другий і третій - несвідомих компонентів психіки. Те, що перебуває під контролем свідомості, - здоровий глузд і накопичені знання, - допомагає осяянню і водночас заважає йому. Допомагає тому, що концентрує увагу на проблемі, на зібраних даних, на труднощах їх осмислення. Заважає ж тому, що міцно вкорінені уявлення, стереотипи мислення мимоволі дають хибний орієнтир, штовхають второваною дорогою, тоді як завдання полягає в тому, щоб прокласти новий шлях. Відкриття - ломка старих поглядів. Звичний спосіб мислення - його ворог. Осяяння часом настає в момент, коли свідомі компоненти мислення ослаблені або повністю вимкнені. Іноді це відбувається уві сні. Відомі приклади - Кекуле, Менделєєв.
 
Це аж ніяк не означає, що відкриття за своєю природою спонтанне, випадкове. Тільки високорозвинена свідомість ученого може створити евристичну ситуацію, зафіксувати увагу на нових даних, побачити їхню суперечність з наявною теорією. Тільки свідомість може поставити проблему, дає загальний напрямок пошуку.

Що відбувається далі? У роботу включається зовсім інший тип мислення, не той, звичний, який пов'язаний із чітко зафіксованою знаковою системою, пристосованою для потреб комунікації. Творче мислення потребує більш гнучких форм. «Для мене не підлягає сумніву, - пише А. Ейнштейн, - що наше мислення протікає здебільшого оминаючи символи (слова) і до того ж несвідомо».(1) З цим згодні багато хто. «Слова повністю відсутні в моєму розумі, коли я думаю», - стверджує відомий французький математик Ж. Адамар; замість слів він користується “плямами невизначеної форми”.(2) Адамар наводить цікаві міркування лінгвіста Р. Якобсона, що погоджується з тим, що для творчої думки потрібні знаки, менш стандартизовані, ніж мовлення; серед цих знаків Р. Якобсон пропонує розрізняти умовні загальноприйняті знаки і знаки індивідуальні, які, своєю чергою, можуть розрізнятися на знаки, які вживаються постійно, і знаки епізодичні, створені тільки для даного випадку, що беруть участь в одному творчому акті.
 
Наведемо ще одне свідчення. Західнонімецький учений Г. Маєр-Лейбніц пише про процес відкриття: «Мислення відбувається не за допомогою слів (я ще не чув від жодного природодослідника, що він думає за допомогою слів), - найчастіше за допомогою рухомих образів».(3)
 
Що стосується несвідомого, то А. Пуанкаре, перепрошуючи за грубість порівняння, пропонує уявити складові його елементи як такі собі «атоми», які до початку розумової роботи перебувають у нерухомому стані, начебто вони «прикріплені до стіни». Початкова свідома робота, що мобілізує увагу на проблемі, приводить ці атоми в рух; потім відпочивати буде тільки свідомість, для несвідомого ж розумового процесу відпочинок виявиться позірним, рух «атомів підсвідомості» не припиниться, поки не з'явиться якесь рішення. «Після того імпульсу, який їм було надано з нашої волі, атоми більше не повертаються у свій первісний нерухомий стан. Вони вільно продовжують свій танець».(4)

Творити - значить робити вибір, відкидаючи невідповідні варіанти, а несвідомим вибором керує почуття наукової краси: «Серед численних комбінацій, утворених нашою підсвідомістю, більшість нецікава та непотрібна, але тому вони й не здатні вплинути на наше естетичне відчуття, вони ніколи не будуть нами усвідомлені; лише деякі є гармонійними і тому водночас гарними та корисними, вони здатні порушити нашу спеціальну геометричну інтуїцію, що приверне до них нашу увагу й у такий спосіб надасть їм можливість стати усвідомленими».

1 Ейнштейн А. Фізика і реальність. М., 1965, с. 133.
2 Адамар Ж. Дослідження психології процесу винаходу в галузі математики. М., 1970, с. 72-73.
3 Die deutsche Universitats-Zeitung. Bonn, 1974, N 19, S. 809.
4 Цит. за: Адамар Ж. Дослідження психології процесу винаходу в галузі математики, с. 144. - Американський математик М. Клайн згоден з А. Пуанкаре (див. кн.: The creative experience. New York, 1972, p. 93).

Спеціальне естетичне почуття - своєрідне сито, яке пропускає те, що може через свою гармонійність виявитися істинним. «Хто позбавлений його, ніколи не стане справжнім винахідником».(5).

Такою є позиція математиків. Що може додати до цього естетика? Не можна сказати, що тема «мистецтво і наука» залишається у нас за її межами. Починаючи з обміну думками, що відбувся в журналі « Питання літератури» 1964 р. (№ 8), ця проблема привертає увагу. Але розмова йде головним чином про вивчення мистецтва засобами сучасної науки або про образ ученого в сучасному мистецтві, рідше - про взаємний вплив художньої та наукової творчості. І зовсім рідко - про пошуки їхньої єдиної природи. Заважають міцно вкорінені уявлення, що розводять у різні боки красу та істину, художнє і понятійне мислення. Ми часто чуємо міркування про красу як про чуттєву конкретність. Поза яскравим сприйняттям, кажуть, немає прекрасного. Чи так це?

Стародавні знали красу й іншого роду - надчуттєву, умоосяжну. Класик античної естетики - Платон. «Краса у Платона в останньому рахунку є не що інше, як міра, відповідність, симетрія, гармонія, порядок і взагалі все те, що зводиться до числа або числової впорядкованості».(6) У діалозі «Бенкет» ідеться про те, як «вагітний духовно» готується до пологів і «шукає скрізь прекрасне, у якому він міг би позбавитися від тягаря». Для того щоб пізнати красу в її всезагальності, треба піднятися своєрідними сходами, перейти від споглядання «одного прекрасного тіла до двох, від двох - до всіх, а потім від прекрасних тіл до прекрасних вдач, а від прекрасних вдач до прекрасних навчань, аж доки не піднімешся від цих навчань до того, що і є вчення про найпрекрасніше, і не пізнаєш нарешті, що ж це таке - прекрасне. І в спогляданні прекрасного самого по собі... тільки й може жити людина...

Невже ти не розумієш, що, лише споглядаючи прекрасне тим, чим його і належить споглядати, вона зуміє народити не ознаки чесноти, а чесноту істинну, тому що осягає вона істину, а не привид? А хто народив і вигодував істинну чесноту, тому дістанеться в уділ любов богів, і якщо хто-небудь із людей буває безсмертний, то саме він».(7)

5. Адамар Ж. Дослідження психології процесу винаходу в галузі математики, с. 143.
6. Лосєв А. Ф. Історія античної естетики. Софісти. Сократ. Платон. М, 1969, с. 669.
7 Платон. Соч. у 3-х т., т. 2. М., 1970, с. 142. -У Плотіна є аналогічна градація краси, вищий щабель якої існує «без усякої чуттєвої форми» (див.: Р1 о t i n. Auswahl. Frankfurt am Main, 1958. S. 45).

Перед нами натхненний гімн творчості, яка робить людину рівною богу, гідною безсмертя.

Творчість - це породження в красі. Іншими словами, будь-який творчий акт за своєю природою естетичний; щоб набути здатності до творчості, треба виховати своє естетичне почуття, довівши його до межі загальності.
 
У новий час, у пуританській Англії, висловлювалися більш стримано, ніж стародавні греки часів Платона. Однак Ф. Гатчесона цікавили, по суті справи, ті самі матерії, і доходив він тих самих висновків. У його естетичному трактаті нашу увагу привертає розділ «Про красу теорії». Йдеться про те, що поряд із красою «порівняльною», тобто красою зображення, існує «первозданна» краса самих предметів, до яких відносяться не тільки матеріальні тіла, а й думки. Краса - це - «єдність у різноманітті». Коли ми проводимо вимірювання або ставимо експерименти, ми щоразу пізнаємо істину, але переживання краси в нас ще не виникає, бо наш дух перебуває в «неспокійному стані». Виявивши ж загальні правила, звівши різноманітні дані в якусь єдність, ми відчуваємо інтелектуальну радість і задоволення. В аксіомах мало краси, бо їхня істинність очевидна. Легкі теореми не приносять нам стільки задоволення, скільки ті, що є менш очевидними і під час доказу викликають здивування:
«Якщо ми почуємо, що циліндр більший за вписану в нього сферу, а вона, своєю чергою, більша за конус за однакової висоти та діаметру основи, ми не знайдемо жодного задоволення в цьому знанні загального співвідношення більшого та меншого без жодної точної різниці чи співвідношення. Але коли ми бачимо загальну точну відповідність усіх можливих розмірів таких систем геометричних тіл, що вони зберігають по відношенню одна до одної постійне співвідношення 3:2:1, якою прекрасною є ця теорема і яке ми отримуємо задоволення від першого її відкриття».(8) Наукова краса - це набуття неочевидної істини.
 
І друга ознака наукової краси, за Гатчесоном, - загальність знайденої істини: «Теорія має ще одну красу, яку не можна оминути і яка полягає в тому, що одна теорема може містити величезну кількість наслідків, які легко з неї виводяться... Коли досліджують природу, подібною красою володіє пізнання певних великих принципів або загальних сил, з яких випливають незліченні наслідки. Таким є тяжіння у схемі сера Ісаака, Ньютона... Ми насолоджуємося цим задоволенням, навіть якщо у нас немає жодних перспектив на отримання будь-якої іншої вигоди від такого способу дедукції, крім безпосереднього задоволення від споглядання краси».(9)
 
8. «Гатчесон Ф., Ю м Д., С м і т А. Естетика. М., 1973, с. 74.
9. Там само, с. 75.

Водночас Гатчесон робить суттєве застереження: краса не рівнозначна знанню. Останнє «завжди одноманітно однаково», а естетичне переживання - бурхливо наростаючий захват.

Краса, отже, не в самому знанні, а в його здобутті, у доведенні, у виявленні єдності там, де її можна було лише припускати.
 
Але ця «любов до однаковості» може призводити до помилок. Не виключається можливість «спотворень здорового глузду, на які йдуть, прагнучи до прекрасного».(10) У Декарта, наприклад, виник багатообіцяючий задум вивести все людське пізнання з однієї теореми - «мислю, отже, існую». Гатчесон пише про «надуману красу». Знайдена істина прекрасна, але не все прекрасне є істина. Естетичне почуття пропонує набір рішень, вимогливий розум зупиняється на одному з них.
 
Отже, якщо слідувати Гатчесону (а не робити цього немає підстав), то красу думки слід розглядати суто в евристичному плані. Її домен - відкриття, доказ, винахід. Нагадаємо, що Б. Брехт, який вважав можливим і своєчасним створення «естетики точних наук», визначив красу як «подолання труднощів».(11) Висновок виношений багатовіковою історією естетики.
 
При з'ясуванні точок дотику між евристичною ситуацією в науці та художньою діяльністю слід врахувати і критично інтерпретоване кантівське визначення прекрасного як «гри пізнавальних здібностей». Кант спирався на Гатчесона, наголошуючи як на відмінності, так і на схожості між істиною і красою. Термін «гра» був знайдений як середній термін між ними.
 
При цьому слід розрізняти гру у вузькому сенсі слова як певний спосіб розваги та ігрову поведінку як принцип діяльності. Бадьорий організм не може перебувати в пасивному стані.

Коли його активність не спрямована на відтворення життя (придбання засобів існування, їх споживання, продовження роду тощо), вона звернена на самого себе, і тоді енергія шукає вихід у діяльності як такій, здійснюваній, однак, за певними правилами. Це і є гра в широкому сенсі слова. Вона однаково притаманна всім вищим живим істотам; певною мірою це аналог мистецтву в тому світі, де ще немає людини.

Що ж стосується ігрової поведінки, то вона існує у двох видах (змагання і наслідування), які іноді зливаються разом. Змагання потребує наявності сторони, що змагається, але може обходитися і без неї: можна змагатися із самим собою, удосконалюючи свої досягнення.

Людина прагне досягти якогось свідомо «запрограмованого» під час змагання результату, а потім перевершити його. Ця «атональність», що не знає межі, вільна від стороннього для цієї мети інтересу, змушує людину напружувати свої сили і в мистецтві, і в науковому пошуку.

Одержимість творця наукової ідеї в цьому плані схожа з одержимістю творця художнього твору або віртуоза-виконавця.

10 Там само, с. 76.
11 Brecht В. Schriften zur Politik und Gesellschaft, vol. 1. Berlin, 1968, p. 253.
 
Ще важливішою для нашої проблеми є друга іпостась гри - наслідування. У житті дитини наслідування має величезне виховне й пізнавальне значення; тут розширюється кругозір і набуваються навички: «Наслідують щось інше, щось, що оточує, - красивіше, піднесеніше, небезпечніше. Дитина стає принцом, батьком, відьмою, тигром. При цьому вона майже вірить, що «це так», і водночас ніколи не втрачає уявлення про «звичайну дійсність» (12) Гра містить у собі суперечність: той, хто грає, увесь час перебуває у двох сферах - умовній, ігровій і дійсній, «серйозній». Забути про двоїстий характер ситуації - означає припинити гру.
 
Точно так само в мистецтві, навіть за найправдоподібнішого відтворення життя, ні на мить не зникає умовний план. Втратити умовний план - те ж саме, що не побачити за умовністю реальність. І в тому, і в іншому випадку зникає феномен мистецтва. Насолода мистецтвом - співучасть у грі.

А науковий пошук? Якщо придивитися до нього уважно, перед очима постане та сама амбівалентність, та сама двоплановість. З одного боку - якісь відомі принципи, закони, механізми, з іншого - факти, що змушують припускати можливість нового принципу, закону або пристрою, вірити в це, відчувати їх як щось існуюче, хоча ще й невідоме.

Першовідкривач живе у двох сферах: наявна весь час нагадує про себе, але й шукана сприймається з належною мірою реальності. Тільки тому уява може перейти на «нову орбіту» міркувань і виробляти там той «відбір комбінацій», про який пишуть Пуанкаре і Адамар.
 
Якщо це так (а це, мабуть, саме так), то мистецтво (не тільки художня творчість, а й її сприйняття) може відігравати роль стимулятора евристичної здібності, може налаштовувати інтелект на пошук, сміливіше народжувати ідеї, які здоровому глузду можуть здатися неймовірними. Ідея, як свідчить відомий афоризм, щоб стати істинною, має бути достатньою мірою божевільною. Істинність перевіряє свідомість, але все «божевільне» народжується в підсвідомості. Звернімося до неї.
 
12 H u s i n g a J. Homo Iudens. Reinbek, 1956, S. 21.
]]> Mon, 09 Dec 2024 00:02:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?do-estetyky-naukovoho-vidkryttia-chastyna-1 https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/00000006D <![CDATA[Диявольський Гамбіт ]]> imblog
(з розповідей не дуже сильного шахіста)
 
Я був шахістом третьої категорії, коли мені спала на думку плідна дебютна ідея, - ідея варіанта, якому належало перевернути всю шахову теорію.
 
Утім, якщо говорити правду, ще нічого не було, жодних варіантів, жодної, хоча б неясної ідеї, а в моїй уяві вже красувалася назва, яку буде присвоєно майбутньому відкриттю. Подумки я говорив передбачуваним співрозмовникам:
 
- Ви не знайдете його ні в яких підручниках. Цей варіант я сам придумав. Тепер він називається "атака Лациса".
 
Серед шахістів є чимало таких, які дуже люблять грати, але не менш люблять читати про шахи, розмірковувати про шахи і мріяти про свої майбутні шахові успіхи.
 
Ось і я: мріяв і читав, читав і мріяв. Навіть коли вчив напам'ять дебютні варіанти, найлегше запам'ятовував усілякі навколошахові обставини: імена і прізвища, міста і дати.
 
Граючи "за теорією", я намагався якомога довше не зробити жодного "свого" ходу. Розігрував дебюти автоматично, не вдумуючись у позицію. Дуже радував виграш, досягнутий за допомогою скопійованої з підручників дебютної пастки. Але ще більше задоволення приносила можливість після закінчення гри кинути фразу: "Все це вже було в партії Тарраш - Марко, Дрезден, 1892 рік".
 
Почувши слова "Дрезден, 1892", противник гостро відчував, як мало він знає про шахи. Приголомшений, він захоплювався настільки глибокими знаннями. Не дивно, що теорія дебютів здавалася мені тоді набагато цікавішою за теорію ендшпіля. Адже в дебютах мало не в кожного ходу - своє прізвище. А в ендшпілях рідко-рідко коли промайнуть імена Бергера, Шерона, Григор'єва.
 
Особливо насичена звучними іменами теорія королівського гамбіту. Візьміть один лише гамбіт Муціо - чого тут тільки немає! Атака Ашаріна. Захист Врентано. Берлінський захист. Хід Паульсена. Варіант Цукерторта. Атака Ліна з міста Брайтона. Ідея Чигоріна.

Не будемо продовжувати цей перелік. Рішення було ухвалено без вагань: саме сюди, у найгостріший, найромантичніший розділ шахової теорії вписати своє, поки ще нікому не відоме ім'я.
 
Оскільки завдання було настільки ясно сформульоване, подальша доля "атаки Лациса" видавалася справою нескладною. Всупереч думкам Луї Паульсена. Йоганна Цукерторта. Еммануїла Ласкера і Михайла Чигоріна, але зате в повній згоді з Зігбертом Таррашем я прийшов до переконання, що в гамбіті Муціо виграють білі.
 
Тарраш писав про цей гамбіт, прикрашаючи свою промову афоризмами і навіть музичними термінами:
 
- Гамбіт Муціо не можна грати анданте, як шопенівський ноктюрн; цей диявольський гамбіт слід розігрувати алегро фуріозо, як першу частину сонати патетик!

...Якби цей хід не був правильним, то неправильною була б шахова гра.
 
Що протиставив Чигорін цьому потоку красномовства? Майже нічого, якщо не брати до уваги аналізу звичайних шахових ходів, що приводили до короткого висновку: "і чорні повинні виграти".
 
Отже, на одному боці - логіка фактів, а на іншому - логіка слів. Я хоробро став на бік слів, на бік ілюзій і надій. Якщо в Тарраша бракує фактів, немає конкретних виграшних варіантів - не біда! Значить, я, саме я їх знайду!
 
І ось варіанти гамбіту Муціо стали предметом моїх перших аналітичних вправ. Спеціальний зошит, звісно ж, урочисто озаглавлений "Атака Лациса", почав заповнюватися. Оскільки розглядалися будь-які, зокрема свідомо слабкі продовження, то більшість аналізів завершувалася простенькими матовими комбінаціями. Поступово ставало схоже, що в Муціо-гамбіті білі справді виграють, та ще й з надзвичайною легкістю. Вікова загадка вирішувалася щось аж надто елементарно. Чи могло бути, що протягом стількох років ніхто не бачив таких очевидних, що називається "самохідних" продовжень? Але я замислювався не над минулим, а над майбутнім.
 
Майбутнє малювалося так: я граю легку партію з самим Ласкером, застосовую гамбіт Муціо і блискуче виграю. Після партії охоче показую варіанти "атаки Лациса". Переконавшись у точності й повноті моїх аналізів, Ласкер застосовує гамбіт Муціо в турнірній партії й перемагає Капабланку. Ласкер розповідає журналістам, що своєю перемогою він завдячує молодому шахісту, який має всього лише третю категорію. Королівський гамбіт знову, як у середині XIX століття стає найпопулярнішим початком. Але ніхто не наважується чорними грати гамбіт Муціо, бо від "атаки Лациса" немає порятунку.
 
На цьому скромний політ фантазії зупинявся.
 
Не можна сказати, що юнацькі мріяння не мали під собою жодного реального підґрунтя. По-перше, через кілька місяців мав розпочатися міжнародний турнір за участю Ласкера і Капабланки. По-друге, мені було твердо обіцяно, що незабаром мене поведуть у гості до доктора Еммануїла Ласкера з тим, щоб він оцінив мої шахові здібності. Отже, до повного торжества фантазії залишалася дрібниця: треба було ще раз перевірити всі варіанти.
 
* * *

Доктор Ласкер, якому належало передбачити моє майбутнє, визначитися з моєю шаховою долею, у той час жив у нашому місті.
 
Моя мама, звичайно, не хотіла, щоб на її давніх друзів я справив погане враження. Перед тим, як увійти в будинок, вона нагадала:
 
- Саму розмову про шахи не заводь, грати не напрошуйся і взагалі пам'ятай, що Ласкеру вже 68 років, його не можна втомлювати.
 
У юні роки дуже важко дається мистецтво балаканини про дрібниці. На "свою тему", про те, що зараз тебе займає, ще щось скажеш, тут сором'язливість майже зовсім не заважає. А так, ні про що, - ніяк не потрапляєш у розмову. не можеш вимовити жодного слова.
 
У дуже важливих шахових справах я прийшов до великого шахіста. А тут - столик, накритий на чотири персони, кавник, маленькі чашечки, печиво. Мене не цікавили ні чашечки, ні тарілочки. У голові - одна думка. Ось зараз доп'ють вони свою каву - я ж свою одразу випив - і лікар скаже: "Подивимося, що молода людина знає про шахи. Що, якщо ми зіграємо?" І ось граємо ми партію, може, навіть дві, а я завбачливо захопив із собою бланки для запису. І після першої ж партії Ласкер ставить запитання: "Яка у вас категорія? Третя? Та що ви, ви граєте набагато сильніше!" І попросить показати якусь із серйозних, турнірних партій. А в мене і партія з собою, моя найкраща партія, і власні примітки до неї: "Тонка позиційна жертва пішака, наслідки якої з'ясовуються не відразу, тим паче що білі, пожертвувавши пішака, несподівано йдуть на негайний розмін ферзів".
 
Тоді Ласкер остаточно переконається, що перед ним справжній шахіст, і поцікавиться: чи немає у мене якихось власних дебютних розробок? І тут-то я йому покажу всі варіанти "атаки Лациса", тієї атаки, яка перевертає усталену оцінку гамбіту Муціо.
 
Але ось кава допита, моя мама пішла з Мартою Ласкер у її кімнату, фрау Марта читатиме мамі свої нові вірші. Еммануїл Ласкер запрошує мене за інший столик, за той, на якому шахи.
 
Але ні, він не пропонує зіграти. Він не просить показати найкращу партію або дебютні дослідження. Замість усього цього Ласкер сам робить кілька ходів за білих і за чорних. На дошці виникає дебютна позиція. Це сициліанський захист, але якийсь незвичний, зовсім мені незнайомий, у підручниках такої я не бачив.
 
Ласкер запитує, що я думаю про це положення. Я відповідаю, що чорні стоять погано, оскільки вони послабили свій ферзевий фланг і відстали в розвитку.
 
- Я зараз розглядаю цю позицію, - пояснює Ласкер, - тому що вона може зустрітися на турнірі, який гратиметься в Колонному залі. Отже, ви вважаєте, що в білих велика перевага. Яким же чином ви зіграєте, щоб довести цю перевагу?
 
Я пропоную ходи, природні, прямолінійні, і, як тут же з'ясовується, - які рівно нічого не доводять. Якась дивна, незручна позиція. У білих має бути перевага, а водночас ні так, ні сяк нічого не виходить, усе вислизає, як пісок крізь пальці.
 
Фігури і пішаки повернулися на свої вихідні позиції. Розставлена інша позиція. Знову нічого схожого немає в підручниках, і знову я нібито тверджу: "цього не може бути, тому що цього не може бути ніколи".
 
Тут Ласкер відсунув шахи вбік і запитав:
 
- Яка у вас зараз категорія?
 
- Третя.
 
- Ви граєте сильніше, приблизно, в силу першої категорії. Я думаю, що ви її скоро отримаєте. Якщо займатиметеся шахами, з часом ви зможете стати шаховим майстром. Але яким майстром ви станете, - великим чи середнім, - цього я зараз не можу сказати, це з'ясується тільки згодом. Найімовірніше - середнім. Ви, напевно, взагалі здібний юнак, і чим би не зайнялися, чогось у своїй галузі досягнете. Я вам не раджу присвячувати все своє життя шахам.
 
Окремі фрази, які збіглися з тим, що хотілося почути, мені сподобалися, я був із ними абсолютно солідарний. Загальний зміст усього сказаного дійшов аж ніяк не відразу. У мені ворушилася внутрішня незгода, хотілося щось заперечити, щось довести, а що - я і сам толком не знав.
 
Мені здавалося, що Ласкер занадто швидко вивів свій висновок. Ось він так говорить, але ж він зі мною не зіграв жодної партії.
 
Мені здавалося, що Ласкер применшив мої шахові здібності.
 
Ми вже встали з-за шахового столика, час дякувати за увагу, вибачатися за забраний час. І тут я знову заговорив про справу, тобто про шахи. Почав розповідати, що знайшов нову атаку в гамбіті Муціо, за якої білі форсовано виграють.
 
- Ні, ні, - сказав Ласкер, - я не буду дивитися вашу нову атаку, і ось чому. Наприкінці минулого століття і на початку нинішнього до мене часто приходили молоді люди і показували вірні способи, як відразу виграти шахову партію. Зауважте, що якби такий спосіб існував, давно не було б шахів, у них ніхто б не грав. Буде краще, якщо ви самі ще раз подивитеся ваші варіанти.
 
- Але вже кілька місяців...
 
- Так, так, звісно, я знаю... Але хочу вам дати одну маленьку пораду. Поверніть дошку. Подивіться на позицію з іншого боку. Розумієте, ви грали за білих, вам дуже хотілося, щоб вони виграли, ось вони й вигравали. Тепер подивіться на позицію з боку чорних. І не просто з боку чорних - очима чорних!
 
Я прийшов додому, розставив шахи. Через п'ятнадцять хвилин "атака Лациса" перестала існувати.
 
Раз одне з передбачень негайно збулося, значить, не можна, неможливо відмахуватися від усього іншого, від усього, з чим я був незгодний, від усього, що не влаштовувало моє честолюбство. Треба було обміркувати все сказане, треба було зрозуміти, чому саме в такому, а не в якомусь іншому порядку Ласкер побудував цю шахову розмову.
 
Так, він правильно зробив, що не зіграв зі мною партію. Це нічого б не прояснило, хіба що в тисячний раз підтвердило б завідомо відоме, - те, що Ласкер грає в шахи незмірно сильніше.
 
Так, він правильно зробив, що не дивився мою найкращу партію. Людина, яка написала один гарний вірш, ще не поет. Людина, яка зіграла одну хорошу партію, ще не шахіст.
 
Без перешкод, відволікаючись від випадковостей, Ласкер визначив головне: чи є в мене чисто шахова обдарованість? Інакше кажучи, чи є в мене самостійне шахове мислення?

Свою думку Ласкер висловив тактовно, ввічливо і, водночас, досить ясно.
 
Мрії про велике шахове майбутнє припинилися. Я продовжував займатися шахами і незабаром, приблизно за рік, отримав першу категорію.
 
Що стосується "диявольського гамбіту", то лише один раз мені вдалося зіграти гамбіт Муціо в турнірній партії. Цю партію я виграв. Втім, грав я в ній чорними!
 
"Шахи в ссср" 1964 №5
]]> Tue, 01 Oct 2024 10:51:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?dyiavolskyi-hambit https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/00000006C <![CDATA[Шаховий урок у школі]]> imblog
Шаховий урок у школі

Є книжки, знайомство з якими необхідне для кожного тренера, для кожного педагога, який працює в шахових секціях і гуртках із дітьми. Ми маємо на увазі не тільки спеціальну шахову літературу, а й книги з педагогіки, з питань виховання.

Серед цих праць почесне місце посідає книжка, члена-кореспондента Академії педагогічних наук В. О. Сухомлинського "Серце віддаю дітям" (Київ, "РШ", 1974, 287 стор., накладом 400 000).
 
Видатний український педагог В. О. Сухомлинський (1918-1970) розповідає про досвід своєї роботи в школі, про те, як треба вводити дітей у світ пізнання, як полегшити їм розумову працю. Розповідаючи про виховання культури мислення, Сухомлинський приділяє серйозну увагу шахам. Ось що він пише в розділі "Тисяча задач із живого задачника":
 
"У вихованні культури мислення велике місце відводилося шахам... Хлопчики і дівчатка часто засиджувалися за шаховою дошкою. Гра в шахи дисциплінувала мислення, виховувала зосередженість. Але найголовніше тут - це розвиток пам'яті. Спостерігаючи за юними шахістами, я бачив, як діти подумки відтворюють становище, яке було, і уявляють те, що буде...
 
Я вчив їх гри, і діти думали над черговими ходами. Шахова дошка допомогла мені відкрити математичне мислення Люби і Павла. До гри в шахи (ці діти почали грати в третьому класі) я не помічав гостроти, чіпкості їхньої думки.

Без шахів не можна уявити повноцінного виховання розумових здібностей і пам'яті. Гра в шахи має увійти в життя початкової школи як один з елементів розумової культури. Йдеться саме про початкову школу, де інтелектуальне виховання посідає особливе місце, потребує спеціальних форм і методів роботи".

А ось ще одне висловлювання Сухомлинського:
"Шахи - чудова школа послідовного логічного мислення".
 
Думки Сухомлинського про шахи поступово набувають поширення серед учителів початкових і середніх шкіл. Ось що пише вчителька початкових класів школи № 70 В. Меркулова:
"Протягом трьох років у моїх класах викладають шахи. Я тепер просто не уявляю повного навчального процесу без цих ШАХОВИХ уроків. Важливо вже те, що діти опановують такий елемент людської культури, як шахова гра. Але я відчуваю, як впливають шахи і на розвиток пам'яті, швидкість мислення. Виховна ж їхня роль безперечна, заняття підняли активність дітей".
 
Ось що розповів у газеті директор середньої школи № 4 В. Кондаков:
 
"У нашій школі шахові уроки ведуться другий рік. Ми отримали дозвіл на такі уроки, поговорили з батьками і заручилися їхньою згодою. Минулого навчального року шахові заняття проводилися в усіх других класах, а нині з цими ж дітьми - у третіх.
 
Шахові уроки проходять раз на тиждень. Вони включені в розклад. Відвідування їх обов'язкове для всіх учнів... Для занять є необхідна кількість комплектів шахів (на кожну парту один комплект), демонстраційна магнітна дошка. Уроки будуються за спеціальною програмою. Уроки школярі відвідують з цікавістю, готуються до них. Ми вирішили не обмежувати свій курс лише теорією. Головне - практика. А для цього треба проводити змагання. Адже змагатися, випробовувати свої сили - це природна потреба дітей, необхідна сходинці становлення особистості...
 
Наш досвід у новій справі поки що невеликий, але ми ясно бачимо, що користь є. Так вважають і вчителі, які працюють у третіх класах, і батьки. Ми розраховуємо продовжувати шахові уроки і в четвертих класах.
 
На жаль, шахи ще не здобули повного визнання в педагогічній науці. Можливо, це відбувається тому, що їхня цінність виявляється не на безпосередніх наочних результатах, а у більш віддалених, які не одразу видно. Вплив шахів благотворно позначається лише поступово на навчанні, праці, культурному формуванні людини".
 
У справі організації шахових уроків у школі поки що все ще багато кустарництва, педагогічна наука не узагальнює накопичений корисний досвід. А варто було б працівникам освіти уважно прислухатися до слів і оцінок В. О. Сухомлинського.
 
Розпочався новий навчальний рік. Діти сіли за парти, взялися за підручники. У низці шкіл у молодших класах введено й урок шахів. Поки що шкіл, де ведуться такі уроки, мало, хоча у виховній ролі шахів ніхто нині не сумнівається. Просто ще не всюди знають, як організувати шахові уроки, з чого почати.
 
- Насамперед, - розповідає методист В. Філатов, колишній директор школи № 194, - потрібно забезпечити матеріальну частину для проведення занять: достатню кількість комплектів шахів, переносну демонстраційну дошку.
 
Демонстраційну дошку не відразу знайдеш у магазині, але ж таку дошку можуть зробити самі діти.
Ми вчинили свого часу саме так. Хлопці на уроках праці сколотили щит, розфарбували поля. На тих самих уроках випиляли шахові фігурки. П'ятдесят комплектів шахів було придбано коштом школи (витрати не такі вже й великі) - все було готово для занять.
 
Де знайти викладача? У нас вів заняття раз на тиждень у третіх класах майстер М. Юдович. Це було удачею. Але, повірте, знайти людину, яка змогла б вести шахові уроки, не так уже й складно. Треба тільки проявити ініціативу. Може статися, хтось із педагогів грає в шахи. І вже напевно серед батьків, діти яких навчаються в школі, є ті, хто знає шахи. Найімовірніше шахового вчителя можна знайти серед пенсіонерів, які зможуть вести заняття і в денні години. Ми в школі опитували, дізнавалися, хто в родині грає в шахи.
 
Часто доводиться чути, що вводити в школі шахи як обов'язковий урок не можна. Це, мовляв, для багатьох дітей нецікаво, буде їм у тягар. Мій досвід показує, що така думка є хибною - лише в рідкісних випадках у когось з учнів третього класу (а в нас урок шахів вівся саме тут) спостерігалася байдужість до шахів.
 
Звісно, треба пам'ятати, що хоч би як захопливо велися заняття, не поєднуючи їх із практикою, важко домогтися гарних результатів - діти можуть поступово охолонути до шахів. Тому ми завжди одночасно проводили і турніри.

Основна мета уроків - аж ніяк не підготовка шахістів високої класифікації. Головне - розкрити красу шахів, допомогти дітям виробити корисні якості, які дає знайомство з шахами. А тим зі школярів, які в майбутньому захочуть глибше вивчати теорію, перші уроки зроблять добру послугу.

Про те, як будувати план перших уроків, розповідає один із педагогів школи № 9 заслужений тренер А. Хасін:
 
- Дуже важливо продумано підібрати матеріал - від цього багато в чому залежить, чи полюблять діти  шахи. Корисно розповісти про історію шахів, про наших найкращих гросмейстерів. Показати красиві партії, ефектні комбінації. Треба підібрати такі приклади, в яких є повноправна боротьба. Зіграєш точно - переможеш, зробиш найменшу помилку - програєш.

Хочу застерегти від однієї помилки - не можна відразу занадто багато показувати. Треба, щоб і діти самі подумали. І тут дуже велике значення має підбір прикладів для самостійного розв'язання. Треба давати такі, що дітям до снаги і водночас розв'язання вражають несподіванкою, красою.

Обов'язкова умова - поєднання теорії з практикою. Організуйте турніри в класах, діти нехай грають між собою. І не тільки грають, після закінчення партій їх разом із педагогом треба розібрати.

Є багато прийомів, завдяки яким у шахістів виробляються ті чи інші навички. Зупинимося на одному.
 
Важливо з перших же кроків навчання розвинути у дітей таку якість, як уважність, що значно знизить відсоток грубих "зівків".
 
На порожній дошці ви ставите, скажімо, самотнього білого коня. Просите показати, які поля він контролює. Потім атаковані поля заповнюєте фігурами різних достоїнств і іншого кольору. Знову просите показати, яку фігуру треба взяти. Потім ту саму операцію корисно виконати з ферзем.

На наступному уроці можна розставити кілька позицій, у яких є багато загроз. Дайте учням трохи подумати і попросіть показати, як відображаються загрози...
 
Звісно, ці поради схематичні. Багато чого залежатиме від можливостей, які має та чи інша школа. Адже в одних роль організатора гуртка і педагога може взяти на себе будь-хто з учителів, в інших - хтось із батьків. Що стосується плану уроків, то й тут проблема цілком розв'язувана - є чимало програм навчання шахів. Їх тільки доведеться доповнити прикладами з практики, з урахуванням контингенту учнів - чи будуть це першокласники, чи учні 2-4 класів.
 
Організація шахових уроків у школі не настільки вже й складна, як це може здатися на перший погляд.
]]> Sun, 17 Mar 2024 00:14:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?shakhovyi-urok-u-shkoli https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/00000006B <![CDATA[Зівок як такий... (частина 2)]]> imblog
початок...
шахівниця: lichess.org
(деякі спостереження і роздуми)



Ця позиція зустрілася в партії Ебралідзе-Рагозін (X чемпіонат ссср). Справа була в Тбілісі.
Рагозін у цейтноті здійснив дивовижну комбінацію: 39. . .Се7 40. Тd7 Тс7.

Ебралідзе задумався і розмірковував хвилин п'ять. Зал гудів. А один з уболівальників так розхвилювався, що вигукнув:
- Арчіл, бери туру...
Відповіді, звісно, не було.
- Арчіл, бери туру...
Ебралідзе мовчав.
- Арчіл, бери туру...

...Великі полководці перед вирішальними битвами виголошували історичні фрази: "Жереб кинуто", - сказав Цезар, перейшовши Рубікон. "Солдати! Сорок століть дивляться на вас із висоти пірамід", - сказав Наполеон.

- Замовкни, я сам все бачу, - скромно сказав Ебралідзе і зіграв 41. Тd5. Через кілька ходів він благополучно... програв.

А далі почалася майже містика. Через два роки після партії один майстер радив чорним у позиції на діаграмі грати 39... Тс7, не бачачи, що після 40. Т : f8+ чорні програють. Через п'ять років інший майстер повторив його пораду. Через п'ятнадцять років перший майстер знову повернувся до своєї рекомендації. Обидва вони кваліфікували подію в партії як безприкладний випадок шахової сліпоти!

Але звернемося до позиції на діаграмі і спробуємо розібратися у всьому цьому нагромадженні зівків. Для цього нам потрібен невеликий аналіз. Постараємося не зівати.

У чорних зайвий пішак, який бажано зберегти, щоб виграти. Білі, натурально, тримаються іншої думки. Загроза 40. Тd7+ дуже істотна. Як грати чорним?

Рагозін, на відміну від коментаторів, ймовірно, бачив, що 39...Тс7 неможливо. Інші відступи тури по лінії "с" не захищають від загрози. Залишається 39... .Тb4, але тоді 40. Ке6 Тb7 41. Та8 і пішак а7 гине, бо загрожує 42. Kd8+. Не допомагає і 40. .Тb6 через 41. К:а7 Та6 42. Тd7+. Нарешті, дуже проблематично 39. .Кре7 40. Т : f8 (гірше 40. bс Кр:d8 41. Кс6+ через 41... .Крс7 42. К:а7 Крb6 43. Кb5 Крс5).

Що ж, погоджуватися на нічию?
Не хочеться, тим більше, що партія протікала під знаком переваги чорних. Та ще цейтнот... Треба на щось наважуватися.

Звісно, в такій позиції насамперед хочеться захистити сьому горизонталь. Від неї всі біди. Але ж
39.. .Тс7 грати не можна. І ось тут-то і приходить "рятівна" думка: спочатку відвести слона, щоб унеможливити взяття на f8. Добре б, звичайно, з шахом, але шаху заважає тура. Що ж, не з шахом, так з темпом. Так, мабуть, і був знайдений варіант 39. . .Се7 40. Тd7 Тс7.

У чому ж головна причина зівка? У неправильній оцінці позиції. У цілком виправданій упередженості, народженій розвитком подій у партії. Щоб у цьому переконатися, повернемося на кілька ходів назад і розглянемо положення після 32-го ходу чорних.



Білі, прагнучи відразу відіграти пішака, зіграли 33. С: с4? (правильно, як вказав Г. Лісіцин, 33. Тс1, і якщо 33. . .Тfс8, то подвійний розмін на с4). Було 33... . Т : с4 34. Т : d6 fg 35. Т : f8+. Цей розмін вимушений, оскільки 35. hg не годиться через 35....СeЗ+ і 36....Тс2+. А тепер чорні виграють пішака: 35. ..С:f8 36. Тd8 gh+ 37. Кр:h2, і після 37. . .Kpg8 38. Kd4 Kpf7 39. bЗ партія прийшла до позиції, наведеної на попередній діаграмі.

Не дуже важко уявити собі, що переживали партнери в цей момент. Чорні, звісно, зраділи. Ще б пак: пішак виграно, гра спростилася, до контролю залишилося всього два ходи. На королівському фланзі у них дві пов'язані прохідні, і варто тільки ліквідувати деякі труднощі та вийти з цейтноту, і все буде скінчено.

Так налаштував Рагозіна епізод з виграшем пішака і оманливий зовнішній вигляд позиції. Він виходив із цілком природного припущення, що із зайвим пішаком, та ще й із двома пов'язаними прохідними, результат боротьби вирішено.

Зрозуміло, що ці міркування змусили його шукати виграш. Не знайшов. Але ж він має бути! І тоді за шукане він прийняв випадковий варіант. Тим більше, що цей варіант дуже правдоподібний. Тим паче, що в цьому варіанті "треба було зівнути" всього лише зв'язку, яка, як ми бачили, не помічається відносно легко. Перевірити ж свої розрахунки він не міг з поважної причини - не було часу.

Передбачаю заперечення: чому не перевірив ці розрахунки Ебралідзе? Він час мав у своєму розпорядженні і думав п'ять хвилин. До того ж сказано було: "Арчіл, бери туру".

Усі ці обставини тільки підтверджують наші припущення. Ебралідзе оцінював позицію так само, як і Рагозін. Він засмутився, програвши пішака, і вважав, що справи його безнадійно погані. Ще два ходи, і партію буде відкладено, а тоді все пропало.

До всіх цих мотивів треба додати і вельми істотний - мотив довіри до партнера. Навряд чи міг сподіватися Ебралідзе, що Рагозін на рівному місці підставить туру.

А що стосується репліки із залу, то вона тільки завадила знайти істину. Знаючи силу вболівальників і їхній темперамент, Ебралідзе міг припустити, що його порадник не бачить шаха слоном на d6. От якби порадник підказав, що слон пов'язаний...

Наше припущення, що Ебралідзе не помітив зв'язки, бо в душі змирився з неминучістю поразки, підтверджується певною мірою подальшим ходом партії. Отже, білі зіграли 41. Тd5. Пішло: 41...Сf6 42. Кb5 Тс2+ 43. Kpg3 а6 44. Тd7+ Кре8 45. Тс7 Се5+, і білі здалися.

Все-таки слон дав цей зачарований шах!

Розглянемо ще один випадок зв'язки, а точніше, - "зв'язки на зв'язці".



Ця позиція з партії Гіпсліс- Ботвинник (командна першість ссср, 1965 р.). Білі зіграли 21. Сd4, зв'язавши чорну туру і власного ферзя. Втім, остання обставина сприймається як несуттєва - адже тура е5 взагалі майже не існує. Можливо, саме тому білі на мить раніше, ніж слід було, зарахували туру до списку своїх трофеїв, а свого ферзя продовжували вважати найсильнішою фігурою.

Відповіді чорних 21...Кс4! вони не бачили. Після 22. С : е5+ К6 : е5 чорні, зберігаючи приблизну матеріальну рівновагу, захопили ініціативу і здобули перемогу.

Проблема вибору

Ця давня проблема сотні років стоїть перед людиною, яким би родом діяльності вона не була зайнята. Для вивчення зівків нас цікавить лише один аспект цієї проблеми. Не який варіант кращий, а який вважати спочатку. Уявімо, таку картину: позиція вимагає від нас розрахунку кількох продовжень. Хід доведеться робити один, тому ми прагнемо вибрати найкращий. Рахуємо спочатку один варіант, потім інший, потім... Стоп! Який "один" ми рахуємо спочатку? Питання це може здатися пустим - яка різниця, все одно треба перевірити всі варіанти. Але це не зовсім так.



Чому, наприклад, Флор (чорні) в партії зі Смисловим (XVII чемпіонат ссср) з трьох можливих продовжень (52...hg, 52....Кр:g6, 52...Kpg7) вибрав таке (52....hg), яке і називатися продовженням не має права, оскільки продовжуватися йому нікуди - 53. Тb7 мат.

Не бачив мату? Звичайно. Але чому він не взяв на g6 королем? Тому що після 53. с7! Kpg7 54. Тg1 + Kph6 55. Тcg8 програвав. Значить, це він бачив? Можливо. Нарешті, чому він відмовився від 52... .Kpg7? Тому що після 53. gh Кр:h7 54. Kpf6 загрожують два мата, в тому числі один на b7. Значить, і це він бачив? Цілком імовірно.

На закінчення - найважливіше "чому". Чому, бачачи ці відносно складні варіанти, гросмейстер не помітив мату в один хід?

Якщо всі наші попередні припущення вірні, то відповідь може виявитися несподівано простою. Не бачив - не можна сказати. Не дивився - так буде точніше. А не дивився через непотрібність. Якщо він почав розрахунок з ходів короля, то взяття пішаком нема чого розглядати: все одно іншого ходу немає.

Ми розглянемо зараз інший випадок. Зівок у партії Смислов-Флор нічого не змінив у ході боротьби - позиція чорних була безнадійною. З цієї точки зору він і на зівок щось не дуже схожий. Але все-таки мат в один хід відбувся, а це не завжди бажано.

У наступному прикладі ми можемо користуватися не тільки власними припущеннями, а й свідченням "автора зівка".



До цієї позиції прийшла партія Боумейстер-Ботвинник (Вагенінген, 1958 р.). Чорні продовжували 27...d4 і випустили заслужену перемогу. У цейтноті Ботвинник справедливо вирішив, що комбінація 27....Та1 28. Ф : а1 К: еЗ+ 29. Kpg1 Ф : fЗ не проходить через 30. Ф: b2 з шахом. Продовжувати пошуки було ніколи. І вся ідея комбінації була відкинута.

А шкода. Якби чорні почали розрахунок з ходу 27... Тb1, партія закінчилася б інакше. А ось варіант, що трапився в партії, залишився б, ймовірно, непоміченим.

Як видам, не завжди байдуже, яке з можливих продовжень розглядати спочатку.

Важко визначити, чим керується шахіст, намічаючи черговість розрахунку варіантів. Причин може бути багато, і питання гідне самостійного дослідження.

Шахіст-практик, читаючи цю статтю, звичайно, хотів би дізнатися, як уникнути зівків. Мушу зізнатися: не знаю. Ми розглянули всього три види зівка: домінація загальних міркувань, зв'язка, черговість розрахунку. А їх багато більше. У кожному випадку - свій рецепт: у першому уявити у своїй уяві заключну позицію, у другому - весь час "тримати на контролі" зв'язку. А як бути в третьому?

Радити неважко: спочатку встановіть, які саме ходи необхідно обміркувати, намітьте потім їхню послідовність, і, не закінчивши розрахунок одного, не переходьте до іншого. Якщо, звичайно, у вас є на це час.

Але тільки не думайте, що це позбавить вас зівків. Усі ці відомі рекомендації мають одну загальну властивість: вони припускають, що в якийсь момент потрібно вимкнути автоматику (підсвідомість) і ввімкнути свідомість. Чи той це шлях, яким слід рухатися?

Ми вже згадували про роль автоматики. Вона нам дуже потрібна. Що багатший її арсенал, що більше зберігається в підсвідомості уявлень, які не потребують контролю, то більше енергії та часу ми можемо присвятити творчій роботі.

А зівки? Всі чемпіони світу " зівали", але тим не менш чемпіонами їм це стати не завадило. Тож найкраще спробувати навчитися у них грати.

А " зівати" ми й самі вміємо"
"Шахи в ссср" 1969
]]> Sun, 07 Jan 2024 22:33:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?zivok-yak-takyi-chastyna-2 https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/00000006A <![CDATA[Зівок як такий... (частина 1)]]> imblog
шахівниця: lichess.org
(деякі спостереження і роздуми)
- Як ти зіграв?
- Програв.
- Чому?
- Коня підставив. Хороша була позиція, а потім зівнув.

Більше запитань не буде. Зівнув - і все тут. Нічого пояснювати, нема про що питати.

Таку розмову - майже дослівно - можна почути в шаховому клубі щодня після закінчення чергового туру. Шахіст ніколи не запитає: "Чому зівнув?". Не запитає ні співрозмовника, ні самого себе. А якщо себе запитає, то відповість якось не надто виразно: "Випадковість. Втомився, напевно. Та й часу було замало". А про те, що випадковість ця має властивість повторюватися, що зівати йому доводилося і не в цейтноті, і не втомленим, забуде.

Не запитає і тому, що знає - зрозумілої відповіді не отримає. Шахістам відповідь невідома. Їм, імовірно, могли б допомогти психологи, але психологи цим не займаються.

Автор не психолог і теж не обіцяє розгадати всі загадки зівків. Він і не ставить перед собою такого завдання. Але багаторічний і сумний досвід щодо зівків дає йому певне моральне право якщо не розв'язувати, то ставити деякі питання.

Що таке зівок

Помилки в шахах можна розділити на три види. Перший - помилки, яких шахіст за досягнутої ним сили гри не може запобігти. У подібних випадках він не в змозі сам встановити помилку ні під час гри, ні в аналізі. При зустрічі з сильнішим супротивником, який у змозі таку помилку використати, поразка неминуча. Вихід тільки один: вчитися краще грати.

Другий вид - помилки, яких шахіст ще не вміє уникати за дошкою, але які він може знайти в аналізі. Вихід той самий.

Нарешті, третій вид - грубі помилки. Такі, яких шахіст за своєї сили гри не повинен робити за жодних умов, але тим не менш робить за всяких умов. Такі, які він може побачити і в аналізі, і за грою.
Це і є зівки.

Відмітна особливість зівка в тому, що він завжди здається прикрою або трагічною - залежно від значення - випадковістю. А чи завжди він дійсно випадковий, нам ще належить обговорити.

Ох, уже ці загальні правила!

Читач бачить на діаграмі позицію з партії Хесмскерк - Затуловська. Шахістки зустрілися на турнірі претенденток 1967 року.



Дія відбувається перед відкладанням партії. Чорні записують хід. Зазначимо, що для Затуловської ця зустріч була дуже важливою.

Спробуємо схематично відновити хід її міркувань.
1. Для виграшу необхідно знищити білі пішаки, насамперед пішака а6.
2. Взяти пішака конем не можна, тому що втрачається слон. Це очевидно.
3. Не можна взяти її і слоном, хоча це вимагає якогось доказу: слони розмінюються, а два коні мату не дадуть.

Звернемо увагу, що на шляху своєму чорні угледіли два "стоп-сигнали": перший - абсолютний, справедливий для всіх позицій, що є елементарним правилом, засвоєним нами на перших порах навчання, - "не віддавай матеріал без компенсації". Другий "стоп-сигнал" не настільки загальний, він потрібен лише в позиціях із подібним до цього співвідношенням сил - "не розмінюй слона".
Однак загрожує 2. Сb7, і білі змушують взяття на а6. Треба щось робити...

Завдання сформульовано, і тоді приходить рішення. У разі 2. Сb7 К : а6 3. Кр : d3 Кс5+ фігура відіграється. Перший сигнал гасне. Шлях відкритий... до нічиєї, якою і завершилася партія (чорні записали хід 1. . . .Кf6?).

Строго кажучи, творчий процес у шахіста складається всього з двох розумових операцій: розрахунок варіанта і оцінка позиції. Ми почали розгляд цього прикладу оцінкою. Вона показала, що потрібно знищити білі пішаки. Потім ми розрахували варіант 1...К:а6. Припинили розрахунок, коли побачили, що втрачаємо слона. Це знову оцінка. Шахіст прагне припинити розрахунок у той момент, коли оцінка видається йому досить переконливою. Тут вона виглядала безперечною.

Мислення шахіста підпорядковується суворій дисципліні. Він змушений економити час і сили, він не може собі дозволити рахувати все, що заманеться. Практика виробляє в нього потребу в режимі найсуворішої економії й автоматизує оцінки. Фігура втрачається ні за що? Більше думати нема про що.

Цією автоматикою шахіст зобов'язаний багатьом. Вона дозволяє замість розрахунку непотрібних варіантів займатися потрібними. Вона звільняє думку для плідної роботи. Завдяки їй ми виключаємо з розрахунку незліченну кількість варіантів.

Іноді за це доводиться платити тим, що серед них трапляється один потрібний варіант.
За свідченням очевидця, відразу після партії тренер запитав Затуловську, чому вона записала хід 1. . .Кf6. "Забула, що два коні мату не дають", - відповіла його підопічна. Щиро відповіла, хоча й не зовсім точно. Якби забула, то одразу взяла б на а6 слоном.

Забула про інше. Про правило, яке може допомогти уникнути таких зівків: розрахувавши варіант, уяви собі подумки позицію, що виникла в момент закінчення розрахунку.

Для повноти картини відзначимо, що найпростіше до виграшу вів хід 1. . .Се4.

Хто перший сказав "шах"?

Непоодинокі випадки, коли шахіст намагається піти фігурою, що прикриває його короля від шаху. Відвертий шах, мовчазно оголошений противником, зівають, ймовірно, рідше.

Чому ж забувають про зв'язку? Щоб відповісти на це запитання, давайте згадаємо свої перші, найперші партії. Нам щойно пояснили, як називаються фігури і як вони ходять. У першому ж шаховому бою нам випала нагода взяти слоном b2 туру h8. Чи відразу ми зрозуміли, що цей хід технічно можливий? Ні. Ми деякий час прицілювалися, як у більярді, - влучимо чи не влучимо в потрібну точку? Слона і його хід ми уявляли окремо один від одного, і процес з'єднання вимагав участі думки.

Минув якийсь час, ми стали досвідченішими, і необхідність прицілюватися відпала. Щоб встановити технічну можливість ходу, участь свідомості не потрібна. Поняття "слон" уже включає в себе і його ходи. Слон з b2 може брати на h8, і це його природний, первинний стан.

А якщо слон пов'язаний? Це стан вторинний, не такий безумовний. Щоб його констатувати, потрібна якась робота думки. Уявлення про слона вже недостатньо, потрібно включити в нього уявлення про стосунки між кількома фігурами, своїми і противника.

А стосунки ці - навіть між своїми фігурами - часто бувають досить натягнутими. Уся партія є, власне кажучи, процес з'ясування стосунків. І що глибше ми заглиблюємося в життя фігур, то вірніше досягнемо мети.



Чорним ясно, що в радіусі дії коня е5 (скажімо, на полі f3) білі фігури з'являтися не сміють. Тоді кінь - саме кінь - візьме на f3. І тому слідує наївне 1...Ф:h2 2. Ф:h2, і тепер, зрозуміло, 2... .Кf3+. Але шах білих "старший", ...

Здавалося таким безумовним завоювання поля f3, забезпечене знищенням коня h2 і відходом білого ферзя, не відбулося, тому що чорний кінь у найважливіший момент став недієздатним. Він обдурив очікування шахіста, який грав чорними.

Цю партію грали багато років тому два аматори у віденському кафе. Її цитує Р. Шпільман у книзі "Практичні поради шахістам". Порада ж звучить так: "остерігайтеся зв'язки!".

Але, можливо, аматори з кав'ярні не вирізнялися неабиякою силою і зівок для них не надзвичайна подія, а норма? Можливо... Проте не будемо ображати скромних любителів. Розглянемо приклади з практики тих, для кого подібне зівання, безумовно, "НП".



Перед нами позиція з партії Романовський - Каспарян (півфінал першості ссср, 1938 р.). Схема зівка повторюється навіть у подробицях: 53... .Т : h3+?? 54. С:hЗ Кf3Х. Унікальний цей хід був фактично здійснений на дошці, і Каспарян помітив, що кінь зв'язаний, лише тоді, коли його партнер показав пальцем на чорного короля.

Різниця з попереднім прикладом - не мала. Там зв'язка виникала під час комбінації, розпочатої чорними, і тому легше було її не помітити. Тут же кінь пов'язаний ще до комбінації.

Коментатори висловлювали думку, що Каспарян помилився тому, що був захоплений красою комбінації. Автор дозволить собі в цьому засумніватися. Відомий етюдист, творець напрочуд красивих і складних творів захопився красою цього простого варіанта? Щось не віриться.

Швидше, причина інша. Чорні бачили мат, бачили і спосіб його досягнення завершальним ходом коня. Ці міркування домінували в їхній свідомості. А стоп-сигнал не запалився. Його замінив палець Петра Арсенійовича, але було вже пізно...

Стоп-сигнал "шах!" не ввімкнувся тому, що свідомість шахіста, що мала його ввімкнути, була поглинута зовсім іншою і приємнішою справою: у ній панувала уява, яка малювала матову картину. Останній штрих у ній - хід конем - автоматично, за умовами гри визнається можливим.

Буває, зв'язку зівають обидва противники. Нам не обійтися без розгляду одного дивовижного випадку, який уже багато разів послужив вірну службу шаховим журналістам. Що ж, нехай послужить і нам...
]]> Sun, 15 Oct 2023 19:33:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?zivok-yak-takyi-chastyna-1 https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/000000069 <![CDATA[Комбінація - душа шахів (частина 3)]]> imblog
початок...
шахівниця: lichess.org
Лекція для співробітників лабораторії "Г'юлетт-Паккард" у
Пало-Альто (Каліфорнія), 6 листопада 1992 року

Лекція моя затягнулася, але якщо ви не дуже втомилися, то я хотів би показати дві партії, які мені дуже дорогі. Обидві вони були зіграні в березні 1946 року під час матчу *осква - Прага.

Партії дуже знамениті - і зробили знаменитим староіндійський захист! Думаю, він і сам по собі став би знаменитим, але так уже сталося, що саме ці партії стали тим "великим вибухом", з якого почалися сучасні шахи.

Староіндійський захист
ПАХМАН - БРОНШТЕЙН
Прага, 3.03.1946

1.d4 Кf6 2.c4 d6 З.Кс3 е5 4.Кf3 Кbd7 5.g3 g6 6.Сg2 Сg7 7.0-0 0-0 8.b3 Те8 9.е4.
Перед вами основна позиція староіндійського захисту. Головний конфлікт відбувається навколо протистояння пішаків d4 і е5. Бачите, тут є три шляхи: або білі візьмуть на е5, або чорні візьмуть на d4, або білі рушать пішака на d5. Нічого більше.

9...еd 10.К:d4. Півстоліття тому з легкої руки Алєхіна вважалося аксіомою, що ця позиція безнадійна для чорних. Тому що білі повністю контролюють свою половину дошки, а чорні туляться на трьох горизонталях. До того ж білі володіють важливим пунктом d5, бо хід с7-с6 згубний для пішака d6... На щастя, мені вдалося змінити цю думку! Я показав: ця позиція не така погана для чорних, як прийнято думати. Можливо, навіть хороша.

10...Кc5 11.Те1 а5 12.Сb2 а4 13.Тс1 с6 14.Са1. Цікавий хід. Мабуть, передбачаючи можливе вторгнення коня на d3 (Кg4-е5-d3), білі заздалегідь відводять слона, а потім і туру від зв'язки.

14...аb 15.аb Фb6 16.h3 (білі перешкоджають ходу Кg4, і, як ми побачимо в наступній партії із Зітою, не без підстав) 16...Кfd7 17.Тb1 Кf8!? Я називаю це "ходом Ласкера": у ферзевому гамбіті він любив ставити коня поруч із королем - якраз на поле f8.

18.Крh2 h5! Це не мій винахід. Але я так часто й успішно кидав в атаку пішака "h", що, думаю, зробив цей технічний прийом популярним. Справа в тому, що пішак "h" у багатьох випадках не потрібен для захисту короля, і я завжди намагаюся використовувати його як таран.

19.Те2 h4 20.Тd2. Пам'ятаєте, я говорив, що необов'язково розвивати всі фігури ферзевого флангу? Ось вам і наочний приклад: тура а8 і слон с8 активно впливають на гру з вихідних позицій. Час тури вже пробив:



20...Т:а1! (цей слон тримав всю позицію білих) 21.Т:а1 С:d4 22.Т:d4 К:ЬЗ 23.Т:d6. Як сказав мені після партії Пахман, він не тільки передбачав комбінацію, але навіть заманював мене ходом 20.Тd2 (замість 20.Тс2) на взяття слона а1. Він вважав, що після обов'язкового 23...К:а1 24.Кd5 Ф:f2 25.Кf6+ Крh8 26.К:е8 перемога буде за ним... Так що дякувати за цю партію "староіндійці" повинні не мені, а Пахману!

Мені вдалося істотно поправити дотепний задум чеського майстра, помінявши підсумкову оцінку з "+" на "-+".



23...Ф:f2! Нема чого брати туру а1 - вона нікому не загрожує. Набагато важливіше вибити опору у пішака g3.

24.Та2. Взяття коня призводило до красивого мату: 24.Ф:b3 hg+ (можливо і прозаїчне 24...Ф:g3+ і Ф:d6) 25.Крh1 С:h3! 26.Тg1 С:g2+ 27.Т:g2 Фf1+ 28.Тg1 Фh3#! Відносно краще було 24.Тdз, але і в цьому випадку після 24...К:а1 25.Ф:а1 Кd7 Δ Кe5 порятунку немає.

24...Ф:g3+ 25.Крh1 Ф:с3 26.Таз С:h3! (дійшла черга і до слона) 27.Т:b3 С:g2+ 28.Кр:g2 Ф:с4 29.Тd4 Фе6 30.Т:b7 Та8 31.Фе2 h3+! Білі здалися.

А ось що сталося через дев'ять днів.

Староіндійський захист
ЗІТА - БРОНШТЕЙН
Прага, 12.03.1946

1.с4 е5 2.Кc3 Кf6 3.Кf3 d6 4.d4 Кbd7 5.g3 g6 6.Сg2 Сg7 7.0-0 0-0 8.b3 c6 9.Сb2 Те8 10.е4 еd 11.К:d4 Фb6. Я трохи змінюю порядок ходів, але основна стратегія та сама, що в партії з Пахманом.

12.Фd2 Кс5 13.Тfе1 а5 14.Тab1 а4 15.Са1 (слон упевнений, що два рази в одну воронку снаряд не потрапляє) 15...ab 16.ab Кg4! Пам'ятаєте, в першій партії коню довелося йти на d7 і f8, тому що пішак уже стояв на h3? А тут у чорних є тактична можливість, і її треба використати, зігравши більш агресивно.

17.h3. І що тут сталося, можете собі уявити? Ні? А я думаю, що можете.



17...Т:а1! Та ж тура бере того ж слона! Досі дивуюся, що суперник дозволив мені вдруге на одній і тій самій сцені реалізувати таку ідею. Можливо, Зіта очікував 17...Кe5, але не для того кінь ходив на g4, щоб відступати.

18.Т:a1 К:f2! У цій комбінації явно проглядаються геометричні мотиви. Кінь d4 є ніби вершиною піраміди, навіть двох пірамід: білої - з основою Крg1 і Та1 і чорної - з основою Фb6 і Сg7. І хід 18...К:f2! завдав удару по вузловому пункту. Якщо тепер 19.Кр:f2, то 19...К:b3, і катастрофа на полі d4 очевидна. А якщо 19.Ф:f2, то 19...Кd3 веде до того ж результату. Білі намагаються якось залатати дірки у своєму таборі.

19.Тез К:h3+! 20.Крh2. Позиція чорних настільки хороша, що можна просто піти конем на g5. Але апетит приходить під час їжі, і я вирішив доставити глядачам ще трохи задоволення.



20...Кf2! (у виграшній позиції легко робити красиві ходи)

21.Тf3 (21.Ф:f2 C:d4!) 21...Кс:e4. В принципі вже все ясно, але в шоці білі ніяк не можуть змиритися з неминучим.

22.Фf4 Кg4+ 23.Крh1 f5 24.К:е4 Т:е4 25.Ф:d6 Т:d4 26.Фb8 Тd8 27.Та8 Се5 28.Фа7 Фb4 29.Фg1 Фf8 30.Сh3 Фh6! І тільки тут білі нарешті... прострочили час. Здатися вони так і не змогли!

Звичайно, я міг би показати вам ще десяток партій, але я розумію, що ви втомилися. Я справді міг би продовжувати, і не тому, що я такий сильний чи молодий. Просто я звик грати в шахи по п'ять годин, а останніми роками - навіть по шість. Зараз я граю в турнірах зі швидких шахів, а там взагалі доводиться грати по три партії на день. Добре ще, що вони не прийняли мою давню ідею грати матчі з восьми партій за вечір - по 15 хвилин кожному на партію. У моєму віці це було б уже занадто! Але ви знаєте з власного досвіду, що винахідник неминуче падає жертвою своєї ідеї...

Дуже вдячний вам за увагу. Ви виявили до мене щирий інтерес і дали можливість висловити деякі мої потаємні ідеї щодо шахів. Дякую!
]]> Wed, 27 Sep 2023 23:15:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?kombinatsiia-dusha-shakhiv-chastyna-3 https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/000000067 <![CDATA[Комбінація - душа шахів (частина 2)]]> imblog
початок...
шахівниця: lichess.org
Лекція для співробітників лабораторії "Г'юлетт-Паккард" у
Пало-Альто (Каліфорнія), 6 листопада 1992 року
 
Королівський гамбіт
"МОРФІ" - "ЛЮБИТЕЛЬ"

1. е4 е5 2.f4 ef! (чорні приймають виклик) 3.Кf3 g5 (здорова ідея: чорні хочуть ходом g5-g4 прогнати коня і оголосити шах на h4) 4.Сс4 g4 5.0-0! Гамбіт Муціо, дуже популярний у минулому столітті.

5...gf (а це вже жадібність) 6. С:f7 +! Жертвою слона білі відразу змушують короля зайняти фатальну лінію "f". Зазвичай тут грали 6. Ф:f3 Фf6 7.е5 Ф:е5 8.d3 Сh6 9.Кс3 Ке7 10. Сd2 Кbc6 11. Тае! Фf5 - а тепер, ви не повірите, тодішня теорія запевняла, що все має скінчитися повторенням ходів! Дійсно, чорні встигли захистити свою головну слабкість - пішака f7. А сталося це тому, що білі надто вже академічно вели атаку.

6...Кр:f7.



Ця позиція кришталево ясно показує ідею шахової гри: якомога швидше атакувати короля! Пожертвувавши дві фігури, білі вже готові почати вирішальний штурм по лінії "f". Але, звичайно, без фігур ферзевого флангу їм не обійтися.

7. Ф:f3 Фf6. Перший натиск чорні відбили. Виникає питання: як продовжувати атаку? Можна ввести в гру коня - Кс3, а можна відкрити діагональ слону - d2-d4. Який хід кращий? Я не знаю, і в цьому складність шахів. А можна ще атакувати ферзя ходом е4-е5. Коли у вас є три ходи і кожен із них по-своєму гарний, то виникає проблема вибору - основна в нашому житті.

Найправильнішим рішенням було б знайти спосіб з'єднати разом усі три ходи. З цієї точки зору найкращий хід - 8.е5!

Після 8...Ф:е5 9.d4 видно різницю: пішак не просто відкрив дорогу слону, а й напав на ферзя. А в разі 8.d4 чорні встигли б зіграти 8...Сh6.

9...Ф:d4+ 10. Сез Фf6.



І знову білі перед вибором. Хтось став би витрачати час на розрахунок варіантів, що починаються шахом Фd5 або Фh5. Але гравець, знайомий з класикою, знає, що треба якомога швидше виводити туру а1. Недарма Морфі любив давати вперед коня b1 - щоб не плутався під ногами у тури.

Як приклад гри без коня b1 покажу партію, зіграну 1865 року Вільгельмом Стейніцем. Так-так, основоположником нової школи! Це в зрілі роки він критикував Морфі, а в молодості сам грав у його стилі і натхненно комбінував. Взагалі не треба плутати те, що Стейніц говорив про шахи, з тим, як він грав (те саме можна сказати і про "догматика" Тарраша, який любив і вмів проводити складні комбінації).

Ось ця партія-близнюк тієї, що я склав: 1.е4 е5 2.f4 ef 3.Кf3 g5 4.Сc4 g4 5.0-0 gf 6.Ф:f3 Фf6 7.e5 Ф:е5 8.С:f7+ Кр:f7 9.d4 Ф:d4+ 10.Се3 Фf6. Перед нами позиція на діаграмі, але коня немає - і у білих розв'язані руки для прямої атаки: 11. Фh5+! Фg6 12. Т:f4+ Кf6 13. Т:f6+! Ф:f6 14. Сd4+ Крf7 15. Тf1+ (в цьому вся справа!) 15...Крg8 16.Фe5! Сg7 17. Фd5+! Фe6 18. Фg5! Фh6 19. Фd8+! Сf8 20. Фе8! Дивовижна робота ферзя. Чорні здалися.

11. Кc3! У цьому динаміка шахів: за те, щоб тура увійшла в гру, білі готові віддати слона, який вже зіграв свою роль.

11...ef. Хоча у білих на три (!) фігури менше, здається, що вони господарі становища. Це сталося тому, що енергійною грою їм вдалося заморозити фігури чорних на вихідних місцях. А гіперактивного ферзя ми зараз заберемо.

Оскільки жертвувати більше нічого, час атакувати: 12.Фh5+ Крg7 13.Т:f6 К:f6 14.Фg5+ Крf7 15.Тf1! (якраз вчасно) 15...Се7 16.Кd5! Центральний хід у партії. Взагалі вторгнення коня на територію противника завжди провісник розв'язки.

16...е2 (відчайдушна спроба врятувати партію) 17.Т:f6+ Крe8.



18.Тe6!!! Один такий хід, побачений у дитинстві, може на все життя закохати в шахи. Початківцям знайти його досить важко. Тут поєднано відразу кілька елементів: зв'язується слон, відкривається шлях ферзю на е7 і попутно, що дуже важливо, береться під контроль поле е1.

18...dе 19.Ф:е7#. Перемога духу над матерією! У білих всі фігури взяли участь в атаці, а ферзевий фланг чорних навіть не ворухнувся.

Розглянутий нами приклад - це шахи старого стилю. Сьогодні гросмейстери грають дещо інакше. Почну з партії, якою я дуже пишаюся. На тлі щойно побаченого каскаду жертв вона може здатися нудною. Але насправді вона сповнена величезного прихованого напруження.

Партія була зіграна 30 років тому в матчі *осква - ленінград. Цей традиційний дружній матч на 40 дошках був свого часу дуже популярний у радянському союзі, а його результат значив для нас не менше, ніж для англійців результат традиційної регати на Темзі. Я очолював команду *оскви, і моїм суперником був один із найсильніших шахістів світу Віктор Корчной.

На цьому прикладі ви зможете побачити, наскільки важка позиційна боротьба на гросмейстерському рівні.

Іспанська партія
БРОНШТЕЙН - КОРЧНОЙ
Матч *осква - ленінград, 4.11.1962

1.е4 е5 2.Кf3 Кc6 3.Сb5 а6 4.Са4 Кf6 5.0-0 К:е4 6.d4 b5 7.Сb3 d5 8.dе Се6 9.с3 Се7 10.Сс2. Стандартний шлях - 10. Кbd2 0-0 11.Сс2, намагаючись відразу вигнати коня.

10...0-0. Цікаво, над чим півгодини думали чорні? В принципі вони могли розглядати хід 10...Сg4, щоб на 11.Сf4 відповісти 11...Кc5 Δ Ке6. А може, прикидали варіант 10...Фd7 Δ 11.Кbd2 Сf5... Корчной - блискучий знавець відкритого варіанту і знайомий з масою нюансів. Але якщо поглянути на хронометраж партії, то ми побачимо, що над двома наступними ходами чорні зовсім не думали. Тому резонно припустити, що вже в цей момент Корчной задумав пожертвувати пішака за кращий розвиток.

11.Фе2 f5. За пару днів до цього, на фініші командної першості ссср, я застосував проти Корчного той самий варіант. Він відповів 11...Кc5, і після 12.Кd4 Фd7 13.Кd2 К:d4 14.сd Кb7 15.Кf3 Сf5 16.Сg5 С:g5 17.К:g5 с5 18.f4 сd 19.Фd2 Кc5 20.Ф:d4 С:с2 21.Ф:с5 Тac8 22.Фd4 Тс4 23.Фd2 Сf5 24.b3 партія закінчилася внічию.

Напевно, Корчной знайшов посилення за білих і вирішив першим звернути в бік.

12.ef. Прагнучи до відкритої боротьби. Після 12.Кd4 Фd7 позиція набувала закритого характеру, що може виявитися на користь чорних.

12...С:f6?! У цьому і полягала новинка Корчного. Теорія рекомендує 12... Т:f6!, і на 13.Кg5 (13.Сg5 Тf7!) чорні можуть зіграти не 13... Сf5, що після 14.К:е4 веде просто до втрати пішака - 14... dе 15.Кd2 е3 16.Сb3+, а 13... Сс5! з дуже цікавими ускладненнями.

13.КЬd2! Зараз це якраз вчасно. Білі форсовано виграють пішака: 13...Сf5 14.К:е4 С:е4 15.С:е4 dе.



16.Ф:е4. Я витратив 30 хвилин на цей хід і ось уже 30 років думаю: чому? Відповіді так і не знайшов. Пам'ятаю, хід мені не подобався, і я намагався розрахувати можливі варіанти. Дуже хотілося зіграти 16.Кd2 Δ К:е4. Можливо, я вагався б ще довше, але раптом побачив, що на 16.Кd2 може послідувати 16...e3! Позиція після 17.Ф:е3 мені рішуче не сподобалася, і я вже без вагань взяв ферзем на e4.

16...Фd7. Позиція виглядає досить простою. У білих зайвий пішак, але у чорних гра вільніша. Та сама проблема - який хід зробити? Насамперед треба не забувати: це не просто шахова позиція, а центральна партія матчу. Що грають дві столиці, що матч буває раз на рік і треба бути дуже зібраним. А головне, ви маєте розбудити свою фантазію, інакше вам стане нудно і ви ризикуєте програти випадковою помилкою.

Думаю, буде доречно, якщо я вам зараз поскаржуся. Ось уже багато років я веду боротьбу з ФІДЕ. Я всіляко намагаюся їм пояснити: якби гросмейстери грали в 10 разів швидше, то вони грали б у 10 разів краще! Чому?

Та тому що під час швидкої гри ваш мозок автоматично відкидає всіляке одномоментне лушпиння, і ви чіткіше бачите суть того, що відбувається на дошці. Як не лають цейтноти, але добре відомо, що в цейтноті гросмейстери чудово розпоряджаються часом і в стресовій обстановці проводять складні плани, фантастичні комбінації. Нічого дивного: творчі злети можливі тільки за максимальної концентрації.

І осяяння, натхнення, одкровення - це, по суті, синоніми концентрації. Згадую, як осяялося обличчя Решевського, коли в його цейтноті партнер робив сильний, несподіваний хід. Решевський перевтілювався, весь його вигляд виражав одне почуття: "Нарешті я отримав завдання, гідне мого розуму". У творчому угарі він підстрибував на стільці, дивився на годинник, на дошку і часто в такій ситуації знаходив феноменальне рішення. А під час повільної гри ваш мозок фактично спить...

Однак змінити ці правила дуже важко. Бо у світі є величезна армія шахових суддів. І вони не люблять працювати швидко. Під час турнірів вони хочуть відпочивати. І коли ви граєте п'ятигодинну партію, їхні "канікули" тривають чотири або навіть чотири з половиною години. І тільки коли назріває цейтнот, вони підходять до дошок, накидаючи на себе важливий вигляд. Чудова робота! За швидкої гри все доведеться міняти. У цьому проблема.

...Білим зараз бажано ввести в гру туру а1, тому треба почати зі слона. У нього три розумних ходи: Се3 виглядає пасивно, Сg5 - навпаки, занадто агресивно, а Сf4 здається трохи ризикованим - адже на f8 у чорних тура. Але я з власного досвіду знаю, що ризиковані ходи часто найлогічніші.



17.Сf4! Згодом Корчной написав розділ про відкритий варіант у югославській "Енциклопедії шахових дебютів" і на підставі нашої партії оцінив цю позицію як "+/-".

17...Тае8 (ціною пішака чорні раніше зайняли важливу магістраль) 18. Фс2 Сh4. Резонно відмовляючись від привабливого взяття 18...C:с3, оскільки за дошкою важко було побачити всі наслідки ходу 19.Кg5. Наприклад: 19...Фf5 (19...g6? 20.Фb3+-) 20. Ф:с3 Ф:f4 21.К:h7. Тут можна, звичайно, за сьогоднішньою модою нанизувати варіанти один на одного, але... давайте повіримо Корчному. Вже якщо такий пішакоїд, як він, не взяв пішака - значить, там щось було.

19.Сg3. У разі 19.К:h4 Т:f4 20.Кf3 чорні могли пожертвувати якість, розкриваючи мого короля: 20...Т:f3!? 21.gf Ке5 Δ Фh3.

19...С:g3 20.hg. Я розумів, що в цей момент мій зайвий пішак наполовину знецінився, але мені хотілося довести, що і половина пішака чогось варта. Тут я зібрався і налаштувався на жорстку боротьбу!

20...Ке5 21.К:е5 Т:е5. Якщо чорні здвоять тури і увірвуться на е2, мені доведеться розлучитися з мрією про виграш. Та й створена попутно загроза Тh5 теж псує настрій королю. Тому треба поспішати.

22.Тfе1 Тd5?! Логічніше виглядало 22... Тfе8, але, мабуть, чорним не сподобався варіант 23. Т:е5 Т:е5 24.Тd1 Фе7 25.Фd2!, і немає ходу 25...Те2 через 26.Фd5+. Фактично загроза вторгнення тури на е2 - уявна. Привабливо було б відразу піти 25.Крf1, але після 25...Тh5 доведеться повернутися назад (26.f3? Фе3 27.Фb3+ Крf8, і ролі помінялися).

23.Тad1 с5 (захист від 24.Фb3) 24.а4! Настала пора застосувати свою техніку. Золоте правило шахів говорить: атакувати потрібно на двох флангах. Я хочу послабити чорні пішаки ферзевого флангу.

24...Тd8 (Корчной не залишає думки увірватися на 2-й ряд)

25.Т:d5 Ф:d5. Позиція здається пріснуватою. Але, забігаючи наперед, скажу, що будь-яка комбінація потребує великої підготовчої роботи, яка виглядає рутинною, але вимагає величезної концентрації і вміння зазирнути за горизонт.

26.аb ab. Добре відомо, що у важкофігурних закінченнях сторона, у якої краще прикритий король, завжди має перевагу. Але то теорія. А на практиці перетворити цю перевагу на повноцінне очко буває вельми непросто. Тому білі продовжують гру на двох флангах. Я задумав пряму атаку на короля, але для цього треба розтягнути оборону чорних.

27.Фе2! Загрожує вторгнення на е7, а заодно береться на приціл пішак b5. Чорним треба вирішити, як його захищати: ходом Фd7 або с5-с4? Корчной знайшов третій шлях: 27...b4?! (думаю, цей агресивний хід був помилковий) 28.сb сb 29.Фg4 b3. Атака на двох флангах принесла свої плоди: пішак b3 - хворий зуб у позиції чорних.



30.Крh2! Цей тихий хід готує вирішальну атаку. Необачне 30.Те7? Фd1+ 31.Ф:d1 Т:d1+ 32.Крh2 Тd2 зводило нанівець усі зусилля білих.

30...Фf7 31.Фg5 (Δ Те7) 31...Тd7 32.f3 (поставивши чорні фігури в пасивне становище, білі покращують позицію короля) 32...h6 33.Фе3 Тd8. Загрожувало 34.Фе8+ з переходом у виграшний туровий ендшпіль.

34.g4! Мої "півпішки" все-таки стали в нагоді. Король тепер захищений від шаха на h5, і білі можуть зайнятися пішаком b3 ходами Фb6 і ТеЗ. Якби це була не моя партія, то я вирішив би, що білі побачили всю свою комбінацію за ті вісім хвилин, що чорні обмірковували хід 33...Тd8. Насправді я побачив фантастично красиву ідею тільки після 34.g4. Це було як міраж у пустелі! І я подумав, яка прикрість, що зараз не мій хід і комбінації судилося залишитися лише в моїй уяві. Шкода, що в шахах не можна купити чергу ходу. Ця комбінація, право, коштує річної зарплати, і я б її не пошкодував! Багато що в житті буває тільки один раз...

Утім, я не довго засмучувався. Після зробленого Корчним ходу 34...Крh8 я раптово зрозумів, що позиція не змінилася і я можу спробувати реалізувати свій задум.

Зараз я попрошу вас слухати уважніше, тому що це одна з найкращих комбінацій у моєму житті, якщо взагалі не найкраща. Я добре пам'ятаю, що після партії два тижні не міг спати. Зараз мене це дивує, але тоді ці п'ять кроків за горизонт забрали в мене двотижневий запас енергії.

35.Фb6! Спробую пояснити цей хід, який здебільшого суто психологічний. Я використовую той факт, що Корчной знає мене і тому буде міркувати приблизно так: "Давид знає, що я знаю, що йти турою з 8-ї горизонталі недобре, і оскільки я знаю це, то ніколи не піду. Але він знає також мене, що я буду перевіряти хід у хід, чи дійсно в даному конкретному випадку це небезпечно. Якщо я нічого не побачу, то все-таки піду турою. Тим більше що у мене є привабливий хід Тd2".

І, обміркувавши ситуацію, Корчной вирішив мене покарати за "абстрактне" знання і рішуче перейшов у контратаку!

35...Тd2 36.Фb8+ Крh7 37.Те8. До "години ікс" залишився всього один хід! Поки суперник думав, я напружено намагався вгадати його рішення. Він міг піти 37...Фd7, звільняючи для короля поле f7. А міг взяти турою на b2... Але я не комп'ютер, щоб із точністю годинникового механізму вираховувати всі варіації. Корчной мав рацію: мої знання і справді були абстрактними. Я знав, що під час атаки 8-ю лінією ферзь, всупереч бажанню початківців, має бути позаду тури. А варіанти - це вже як пощастить...

Але тут Корчной мене здивував! Продумавши п'ять хвилин, він сміливо побив ферзем пішака: 37...Ф:f3? Хоча пояснити цей хід можна. Мабуть, він вважав, що я просто не помітив, що його тура не тільки атакує пішака b2, але попутно пов'язує пішака g2, - і в творчому запалі проморгав це взяття. А стандартний прийом атаки - 38.Тh8+, яким я його лякаю, ні до чого не веде: після 38...Крg6 39.Фе8+ Фf7 40.Фе4+ Крg5 41.Фе5+ (41.Фе3+? Фf4+) 41...Кр:g4 (41... Крg6? 42.Фh5+ Крf6 43.Фf5+ Крe7 44.Фе5+ Крd7 45.Та8) чорний король у безпеці.

Перш ніж зробити хід у відповідь, я з ввічливості почекав хвилину, потім тихо переставив туру - 38.Тh8+ і м'яко натиснув на кнопку годинника. Але після миттєвого 38...Крg6 я вже не став мучити ні себе, ні Корчного і також блискавично зняв турою його пішака - 39.Т:h6+!!!



Корчной був незворушний - мовляв, і не таке бачили: записав мій хід на бланку і став уважно вивчати позицію. Думаю, йому здавалося неймовірним, що можна пожертвувати останню туру (та я й сам не вірив своїм очам!). І лише переконавшись після чотирьох хвилин обмірковування, що в жодному з чотирьох варіантів королю немає порятунку, він зупинив годинник.

А тепер можете самі насолодитися цими варіантами:
1) 39...Крf7 40.Фc7+ Крg8 41.Фс8+ Крf7 42.Фе6+ Крf8 43.Тh8#;
2) 39...Крg5 40.Фе5+ Кр:g4 41.Тg6+ Крh4 42.Фg5#;
3) 39...gh 40.Фg8+ Крf6 41.Фf8+;
4) 39...Кр:h6 40.Фh8+ Крg6 41.Фh5+ Крf6 42.g5+!
Якби не було цього скромного пішака, вся моя комбінація розсипалася б, як картковий будиночок...

Комбінація дійсно дуже красива. А мою думку ви знаєте: краса - це головне в шахах. Ми граємо в турнірах партії, найкрасивіші з них потрапляють на сторінки книжок, книжки потрапляють у бібліотеки, потім нове покоління бере з полиць книжки і дивиться ці партії. Можливо, через багато років якийсь юний шахіст знайде збірку моїх партій. І він посміхнеться, дивлячись на цю позицію, так само, як я колись посміхався, побачивши гарний хід Морфі або Андерсена. Я думаю, що в цьому і полягає наше життя. Ми передаємо свої знання і своє розуміння краси наступним поколінням, і таким чином життя триває вічно.

Я дещо схиблений на своїй любові до шахових комбінацій. І не втомлююся повторювати: ви повинні вірити в магію комбінації! На відміну від глибоко шанованого мною Філідора я вважаю, що не пішаки, а саме комбінація - душа шахів. Якби не було в нашій грі комбінацій, нікому б на думку не спало порівнювати шахи з мистецтвом.
]]> Tue, 12 Sep 2023 23:15:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?kombinatsiia-dusha-shakhiv-chastyna-2 https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/000000066 <![CDATA[Комбінація - душа шахів (частина 1)]]> imblog
Д. Бронштейн
8 січня 1963 року
фото: Wikimedia Commons
Лекція для співробітників лабораторії "Г'юлетт-Паккард" у
Пало-Альто (Каліфорнія), 6 листопада 1992 року
 
- Доброго дня! Насамперед хочу подякувати за запрошення в Пало-Альто. Для мене велике задоволення перебувати серед вас і відчувати атмосферу вашої всесвітньо відомої лабораторії. І, звичайно, я розумію, що ваша робота має набагато більше значення для людства, ніж уся наша гра в шахи.
 
Тому я перебуваю у своєрідній психологічній пастці. Я не дуже уявляю, про що міг би вам розповісти, оскільки в моїх очах ви живете вже у 22-му столітті... Моя біда в тому, що я завжди знаходив якийсь зв'язок між шахами і життям. І я хотів би розповісти не тільки про те, як я досяг своєї популярності в шахах, а й про те, як усе життя відчайдушно намагався вирватися з їхнього містичного кола. І водночас відчував, що я дедалі глибше й глибше занурююся в цей дивний, загадковий світ, який притягує, як магніт.
 
Є проблема, яка мене дуже займає. Я не можу зрозуміти, чому сьогодні, коли людина вже прогулялася Місяцем, люди все ще захоплюються шаховою грою. У цьому є якась таємниця. Але розгадати її я не можу. Тому я часто запитую любителів, навіщо вони грають у шахи. І чую у відповідь: "Це так цікаво! Так захопливо! Так незбагненно! А я завжди заперечую: "Ні, це зовсім не так. Шахи - проста і ясна гра".
 
Коли я почав грати, у світі не було такої великої кількості майстрів, як зараз. Але було безліч любителів, які після роботи любили зіграти партію-другу. І в них була дуже велика повага до шахістів, які грають трішки краще, ніж вони. Що означає "трішки краще"? Трохи більше акуратності, більше уваги до дрібниць. Ось часто кажуть, що у майстрів висока техніка гри. Але що це означає? По-моєму, в кожній професії необхідна уважність до нюансів своєї роботи. Працюючи з максимальною концентрацією, ви, природно, робите роботу краще.
 
Я знаю це з досвіду гри в шахи. Потрапляючи у важку ситуацію, я в стані стресу часто знаходжу єдино правильне рішення. Водночас, якщо я вважаю, що позиція легка і моїм фігурам нічого не загрожує, і здається, що будь-який хід гарний, - ось тоді-то в ейфорії я і роблю якусь помилку (сміх у залі). Я бачу по вашій реакції, що таке трапляється не тільки в шахах.
 
Але шахи постійно нагадують про цю закономірність. Коли мені було шість років, дідусь показав, як ходять фігури, і я дуже вдячний йому за це. Але він досить швидко перестав зі мною грати, тому що я почав вигравати. Він любив грати, але програвати малюкові не хотів... Шахи не відразу стали для мене головною справою життя. У мене було багато інших захоплень. Я любив ковзани, лижі, грав у футбол, лазив по деревах, робив моделі літаків, одного разу зібрав детекторний радіоприймач...
 
Я не надавав великого значення своєму вмінню грати в шахи. Але несподівано, років у десять, дізнався, що є книжки про шахи. Читати я взагалі любив. І якось непомітно захопився і шаховими книжками. Особливо мені подобалися книжки Савелія Тартаковера, Зігберта Тарраша та Емануїла Ласкера. Вони дуже захопливо розповідали про шахи, під їхнім пером фігури оживали, як у ляльковому театрі.
 
При цьому шахові книжки давали багато поживи для допитливого розуму. Читаючи їх, треба було весь час ворушити своїми звивинами. Зовсім як на уроках математики, які я дуже любив. Я й сьогодні вважаю, що шахи є частиною математики. Візьміть ті самі комп'ютери, які ні бельмеса не тямлять у шахах, але за допомогою складних математичних обчислень здатні робити розумні ходи.
 
Хочу повторити: шахи - проста гра. Їхні правила прості, вихідна позиція одна й та сама, та й усі початкові ходи відомі. Труднощі шахів в іншому: у тому, що відбувається зіткнення двох особистостей! Кожен упевнений, що якщо гратиме логічно, то неодмінно має перемогти; забуваючи про те, що суперник думає так само.
 
Як починається зазвичай гра? Якщо залишити осторонь професіоналів, то мільйони любителів чинять приблизно так. Ви телефонуєте приятелеві, запрошуєте зайти пограти в шахи. Усе починається дуже дружньо. Але щойно фігури зав'язують бій, у вас виникає бажання виграти. Розумієте: ви кличете людину грати, а насправді хочете виграти! Ось у чому правда. І ви починаєте нервувати: чому я не виграю? І часто відбувається ланцюгова реакція. Партнер теж починає злитися, і замість задоволення від добре проведеного вечора в обох залишається на душі гіркий осад. А шкода! Адже насправді гра набагато важливіша за результат.
 
Як у тенісі гравець має просто відбити м'яч через сітку, так і в шахах ви можете лише зробити один хід. І не треба шукати хід, який "одразу виграє", ваше завдання на аматорському рівні - підтримувати на дошці приблизну рівновагу. Але якщо ви хочете виграти, то завдання різко ускладнюється. Особливо якщо ви граєте з кимось постійно: він знає ваш характер, ваші улюблені ходи, і він точно знає, що за п'ять хвилин обмірковування ви рухатимете вперед ось цього пішака. І він чекає на цей хід, бо кожен шахіст, включно з гросмейстерами, має свій стиль (більш-менш однаково всі грають тільки в дебюті). Ось чому люди вважають, що шахи дуже складна гра.
 
Оскільки дошка обмежена "бортиками", як майданчик для гри в хокей, шахова позиція часто нагадує картину в рамі або красиву фотографію. Ми всі звикли оцінювати позицію очима, немов витвір мистецтва. Коли я дивлюся на якусь позицію, то часто думаю: фу, яка потворна! А про іншу кажу: яка краса! І хоча цілком можливо, що потворна якраз легко виграна, але я кажу, що вона мені не подобається, у ній немає гармонії. А інша позиція має дуже естетичний вигляд, але грати її я теж не хочу, бо бачу - вона для мене погана. Але бувають такі щасливі винятки, коли позиція одночасно і красива, і дуже сильна.
 
Ось чому ім'я американця Пола Морфі вписано золотими літерами в історію шахів. Він був генієм із геніїв! Хоча грав на світовій арені всього два роки. У 1857 році він виграв перший Американський шаховий конгрес: блискуче переміг у матчах усіх суперників і фактично став чемпіоном Нового Світу. Потім Морфі вирушив до Європи, де переміг у матчах практично всіх найкращих шахістів Старого Світу. Після цього він повернувся на батьківщину і ніколи більше не грав! Але до цього дня стиль Морфі вважається еталоном шахової гри. Недарма Капабланка у своїй статті про ідеальний стиль, опублікованій в уругвайському журналі "Мундіаль" напередодні матчу з Алєхіним, заявив, що, починаючи з Лабурдонне і закінчуючи Ласкером, "найчистішим стилем володів Морфі". І пояснив: "Всупереч загальній думці основна сила Морфі полягала не в його здатності розігрувати багатоходові комбінації, а в позиційній боротьбі та загальному стилі гри".
 
Розігруючи партії Морфі, ви завжди отримуєте задоволення - як від класичної музики або від полотен старих майстрів. Його стиль - дуже чистий, дуже відкритий, дуже сміливий і гострий. Він завжди йшов до мети найкоротшим шляхом, не робив зайвих ходів і ніколи не намагався піти вліво, вправо - словом, почекати. Він завжди атакував прямо, як великий Пеле!
 
Я познайомився з шахами в тому віці, коли люблять таку гру. Був ще один шахіст, чиї комбінації мене заворожували: Адольф Андерсен, переможець першого міжнародного турніру в Лондоні (1851). І від самого початку я прагнув розвивати свій стиль у цьому напрямку - відшукувати красиві комбінації. Тобто не грати тупо, а завжди йти вперед, загострювати гру - і завжди намагатися виграти хід. Що це означає? Якщо партнер напав на пішака чи фігуру, ви думаєте: о'кей, я не буду її захищати. Бо це дуже велика перевага - знати його наступний хід! До того ж я отримую темп, щоб зробити потрібний мені хід. А коли він візьме мою пішака або фігуру, я зроблю ще один хід. У підсумку виграю два темпи, що підвищить мої шанси на успішну атаку...
 
Я намагаюся пояснити вам сенс шахової гри простими словами. І набагато зрозуміліше, ніж про це йдеться в тисячах мудрованих книжок, якими завалені полиці книжкових магазинів (зараз у світі величезна кількість майстрів, і багато хто пече книжки як млинці). У них як зразки для наслідування наводяться тисячі і тисячі дебютних варіантів, які можна отримати з однієї і тієї ж початкової позиції. Але, повірте, у всій цій дебютній вакханалії немає абсолютно ніякого сенсу! І я можу тільки пожаліти любителів шахів, які хочуть навчитися грати, а замість цього змушені борсатися в нагромадженні осколків від справжніх партій.
 
Реальне життя шахових фігур виглядає зовсім інакше. У них своя, дуже проста логіка і в атаці, і в захисті. Любителям я можу дати добру пораду. Не треба вивчати всі варіанти, що починаються модними ходами 1.е4 і 1.d4: у виникаючій лавині можливостей тонуть навіть гросмейстери. Я бачив багатьох любителів шахів, які грають багато років, але так і не навчилися грати, тому що вони загрузли у вивченні окремих варіантів, але так і не опанували сувору логіку шахової гри.
 
Набагато розумніше почати гру ходами 1.Kf3, 2.g3, 3.Cg2 і 4.0-0. Усього за чотири ходи ви побудували будиночок короля, який за своєю захищеністю нагадує замок на скелі (з тим самим успіхом можна будувати його і за чорних). Можу вас запевнити, що не всякий навіть досвідчений шахіст знає, як грамотно штурмувати такий "будиночок".
 
Це завдання під силу лише справжнім майстрам своєї справи і вимагає величезної підготовчої роботи (на розумінні цього феномена тримаються два популярних дебюти - староіндійський захист і захист Грюнфельда).
 
Тільки не намагайтеся нічого змінювати в цій початковій конструкції. У вас багато бійців на ферзевому фланзі і в центрі - там можете фантазувати досхочу, рухайте фігури як душі завгодно. Поступово, граючи партію за партією, набудете необхідного досвіду. Не обіцяю, що ви будете вигравати, особливо у більш досвідчених партнерів, але те, що вам не загрожує програш у дебюті, - це точно. Я розумію, звичайно, що грати так початківцям нудно, але це хороша школа. Будуючи будиночок короля, ви знімаєте з себе психологічний тягар - страх швидкого програшу.
 
Хотів би дати початківцям ще одну пораду. Мушу попередити: вона суперечить загальноприйнятій думці. Підручники запевняють, що в дебюті необхідно розвивати всі фігури. Але коли йдеться про ферзевий фланг, є два способи це робити. Традиційний - це виводити фігури в центр дошки і розставляти попереду пішаків.
 
Але ж 1-ша (8-ма) горизонталь - це частина вашого будинку, чому ж ви повинні без потреби виходити на вулицю? У центрі й так досить тісно, до того ж фігури там часто потрапляють під удари.
 
Тому є більш тонкий спосіб розвитку. Треба тільки трохи відсунути пішаків, давши фігурам простір. Скажімо, після ходу d2-d3 слон с1 вже прекрасно розвинений (йому доступне поле h6) і при цьому перебуває в укритті. А якщо потім зіграти с2-с4 і Kс3 - вважайте, весь фланг уже розвинений. Коли бій розгориться, тура і слон зможуть легко увійти в гру. "Забувши" про розвиток цих фігур, ви виграєте в дебюті два зайвих темпи для створення атаки.
 
Але це не означає, що ви вже виграли. Боротьба тільки починається. І необов'язково, що атака призведе до успіху; цілком можливо, удача виявиться на боці суперника, який блискуче захиститься і сам кинеться в контратаку. У шахах важливо не тільки вміти робити хороші ходи, а й передбачати такі ходи партнера. Адже грають не окремими, нехай навіть хорошими ходами, а задумами!.. Так і протікають дружні поєдинки між гравцями рівної сили. Йде обмін задумами, а удача супроводжує то одного, то іншого. У цьому і полягає радість гри.
 
Ви помітили, що я весь час говорю про дружні поєдинки? Це не випадково. Якщо подивитися на те, що сталося у великих шахах, то з болем бачиш: молоді гравці повністю перекрутили ідею шахів. Вони вважають, що оточені ворогами! У наш час "вороги" були тільки на шаховій дошці, а на рівні очей панувала взаємна повага, розуміння, люди посміхалися - тут, за рідкісним винятком, був абсолютний мир. А зараз? На дошці часто повний штиль, усе вивчено вдома за допомогою комп'ютерів, і фігури начебто грають самі, а ось на рівні очей триває справжня війна: нинішні зірки впритул дивляться одна на одну, ведучи запеклу психологічну дуель "на поразку".
 
Зрозуміло, що за такого підходу до гри їм не до дружніх посмішок. Але це вже не шахи. Це великий спорт, точніше навіть - великий бізнес, де немає місця ні шляхетності, ні співчуттю, ні жалості. Це мені нагадує теніс, у якому, як стверджують фахівці, важко досягти вершин, не володіючи "інстинктом убивці". Але я вірю, що в шахах це явище тимчасове. Виросте нове покоління, яке поверне королівській грі красу і благородство.
 
Зараз я покажу вам партію, яку склав для свого нового "Самовчителя". Мені потрібен був наочний приклад того, що таке хороша атака і що таке поганий захист.
]]> Fri, 25 Aug 2023 23:15:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?kombinatsiia-dusha-shakhiv-chastyna-1 https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/000000065 <![CDATA[Методика викладання шахів - молодшим школярам V-II розрядів (частина 4)]]> imblog
Тренування з шахів
28 квітня 2019 року
фото: Wikimedia Commons
початок...
НАЙВАЖЛИВІШІ ЕТАПИ ТВОРЧОГО РОЗВИТКУ.
 
1) "Гра ведеться за принципом: напав - відступив, не відступив - узяв".
2) В основі гри супротивників - елементарні пастки.
3) Захоплення тактичними операціями без урахування вимог позиції.
4) Уміння бачити і створювати гармонійну взаємодію фігур, яка призводить до комбінації.
5) Уміння знаходити правильний стратегічний план, що відповідає духу позиції, з розрахунком багатоходових варіантів у потрібному напрямку".
(В.Г. Зак).
  
ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА ТРЕНЕРА.
 
Насамперед виникає питання, чи потрібна взагалі індивідуальна робота на цьому етапі. Мій практичний досвід показав, що користь очевидна - за умови свідомого ставлення учня - починаючи з першого року навчання.
 
При цьому необхідний кропіткий підбір матеріалу і певний рівень знань, накопичених учнями на групових заняттях. Загалом, ідеться про уточнення нюансів, тобто деталізацію.
 
На мій погляд, основним посібником для цього може стати "Підручник шахової гри" А.П.Сокольського (1959 р.), де в загальному вигляді ідеально розібрано матеріал для індивідуального навчання. Цінність книги і в тому, що вона послідовно викладає матеріал від простого - до складного. Додатковими посібниками можуть слугувати праці В.Г.Зака "Про маленьких для великих" (1973 р.), О.А.Іващенка "Збірник шахових комбінацій" (1988 р.), А.Гріна та ін. "Вибрані композиції" (1985 р.)...
 
Що вимагається від педагога під час спільної практичної роботи з учнем? Ось основні моменти:
1) послідовне проходження програмного матеріалу;
2) уміле переключення уваги учня (для "гасіння" стомлення);
3) під час розв'язання важких позицій уміння "підказати" напрямок пошуку, виділяючи головні нюанси позиції;
4) використання ПОЗИЦІЙ - ТЕСТІВ для перевірки ступеня закріплення пройденої теми.
  
Тривалість заняття не може бути дуже тривалою. Краще обмежитися однією годиною, враховуючи вік учня. Водночас потрібно прагнути "втиснути" в кожне заняття більше різноманітної інформації (розв'язування комбінацій, задач та етюдів, розбір коротеньких партій у 10-15 ходів, вивчення дебюту та ендшпіля тощо).
 
Ось схема "шахового" характеру мого учня Д. 1991 р. (8 років, III розряд):
1) швидкість сприйняття;
2) імпульсивність;
3) надзвичайний інтерес;
4) поверховість.
 
Під час індивідуальної роботи з даним конкретним учнем потрібно виділити його позитивні й негативні якості, зайнятися усуненням останніх. Методи можуть бути різні: підбір "індивідуальних" позицій, розбір партій цього учня, фіксування його уваги на характерних для нього помилках тощо. І так - з кожним учнем, залежно від його особистості.
 
НАБУТІ НАВИЧКИ УЧНЯ.
  
Після трьох років навчання школяр має набути таких навичок:
1) жертвувати під час партії та при вирішенні комбінацій;
2) "читати" задуми противника, уявляти позиції, що виникають, в умі (техніка розрахунку);
3) відчувати момент комбінації за дошкою (розвиток інтуїції);
4) маневрувати, бачачи конкретну мету (лавірування);
5) вміти повірити у свій успіх (перш, ніж він настане).
 
КУЛЬТУРА ПОВЕДІНКИ ТА МОРАЛЬНІСТЬ  ЮНОГО ШАХІСТА.
 
Але невже для нас, шахових педагогів, головне - навчити дитину тільки добре грати в шахи?
 
Здається, що не менш важливо розвивати в дітей високу культуру і моральність. Не секрет, що багато юних шахістів дуже самовпевнені, а часом і просто невиховані. Вони здатні на вигуки під час уроку: в їхніх діях часом відчувається неповага до вчителя, що доходить до цинізму.
 
Що ж, педагог має осаджувати і відраховувати учнів, визнаючи, що "поїзд уже пішов"?
 
По-моєму, вже з першого дня занять із даним учнем потрібно починати працювати над характером його особистості, цікавлячись навчанням у школі, стосунками з батьками та однолітками. Першими помічниками педагога мають стати батьки цього учня...
 
Моральність учня в шахах проявляється насамперед у ставленні до результату своєї партії, умінні володіти собою, здатності до тривалої концентрації своєї уваги. Якщо з перших же кроків не розвинути в учня самокритичності - його шахове зростання сповільниться.
 
Моральність проявляється і в скромній оцінці своїх досягнень, і в постійній копіткій самостійній роботі вдома, і в прагненні сприяти тренеру під час уроку - зібраністю, допитливістю, старанністю...
 
Як шкода, коли перспективний учень іде до іншого тренера! І не обов'язково тут має місце брудна змова, цілком можлива "нестиковка" темпераментів, смаків, поглядів на життя...
  
Резюмуючи, скажу: нам, тренерам, потрібно більше працювати над загальною і шаховою психологією, складаючи картки на "базових" учнів. І відмічати в цих картках потрібно не тільки результати у змаганнях, а й схильності учня, його психологічну характеристику.
  
Чим менше тренер потрібен, тим він кращий! Потрібно рішуче боротися з утриманством учнів, які звикли отримувати знання тільки в "розжованому" вигляді! Якщо учень допомагає вчителю вести урок (закликаючи своїх товаришів до порядку), виступає з рефератами перед навчальною групою, "докучає" педагогу запитаннями за темами, які він не проходив у класі, - можна говорити про розвиток у нього культури та моральності.
 
Завдання педагога - створити в групі кістяк із таких дітей, перетворивши себе з адміністратора на педагога і створивши атмосферу свята на кожному своєму уроці...
 
НАБУТІ НАВИЧКИ ВЧИТЕЛЯ.
 
Шкільні шахові заняття - це вдосконалення не тільки учня, а й учителя.
При цьому проявляються такі навички педагога:
1) уміння навчити дитину дивуватися (присутність на кожному уроці "родзинки");
2) здатність зачаровувати її красою комбінацій та ідей;
3) правильна оцінка учня в даний момент і перспектив його розвитку;
4) поєднання групової та індивідуальної роботи в класі (під час обох видів занять);
5) уміння "розчинитися" в учневі під час пояснення нового матеріалу (домогтися його повної самовіддачі та дисципліни).
]]> Wed, 23 Aug 2023 08:46:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?metodyka-vykladannia-shakhiv-molodshym-shkoliaram-v-ii-rozriadiv-chastyna-4 https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/000000064 <![CDATA[Методика викладання шахів - молодшим школярам V-II розрядів (частина 3)]]> imblog
Джуд Ейсерс у початковій школі Люшера.
Збір коштів від Джуд Ейсерс у початковій школі Нового Орлеана.
15 листопада 2014 року
фото: Wikimedia Commons
початок...
Учбово - тренувальна група (УТГ-2). III - II розряди, 9 - 10 років
(третій рік навчання).
  
ЗАГАЛЬНА ПЕДАГОГІКА.
 
Серед труднощів педагога можна відзначити інтелектуальну пасивність школярів, небажання думати. Діти часто уважно слухають учителя, акуратно виконують ту частину роботи, де достатньо простого копіювання. Труднощі починаються лише там, де потрібні розумові зусилля. А вони для дитини незвичні...
 
Реакція вчителя має бути спокійною, діловою і схвальною. Нехай школяр відчує:
учитель вірить у його сили, чекає від нього старання і відповідальності, готовий прийти на допомогу.
  
Щодо позиції батьків, то насамперед вони повинні в усьому допомагати школі та вчителю, підтримувати і розвивати інтерес дитини до того, що вивчається в школі. На жаль, це буває не завжди...
  
Тому вчитель має розраховувати насамперед на свою педагогічну майстерність, активно виробляти методичні прийоми, здатні "зламати кригу" у стосунках як з учнями, так і з їхніми батьками, на уроках багато індивідуально працювати з кожним учнем, підтримувати стан дисципліни групи на належному рівні.
ШАХОВА ПЕДАГОГІКА.
 
І ось учні досягають першої "вершини" - виконують III розряд.

Як працювати з ними далі?
 
Третій рік навчання різко відрізняється від перших двох. Найкращі учні виросли з "коротких штанців", демонструючи непогане знання дошки і вимогливість до характеру одержуваних знань від учителя.
 
Рекомендуємо подальшу деталізацію елементарних тактичних прийомів:
8) знищення захисту;
9) блокування;
10) перекриття;
11) звільнення пункту;
12) звільнення лінії;
13) руйнування;
14) захоплення пункту
15) перетворення пішака;
16) нічийні комбінації.
 
Педагогу, може дуже допомогти книга О.С.Волчка "Самовчитель - тренажер шахіста", 1991р.
 
Приблизна схема уроку - розбір двох прикладів (за "МЕТОДОМ Олівця"), третій приклад вирішують учні вдома. Після кожних двох пройдених тем проводиться іспит (конкурс) з тактики. Причому час на розв'язання позиції радимо з кожним іспитом зменшувати, а кількість позицій - збільшувати.
 
Поєднання теоретичного матеріалу (з наявністю яскравих комбінацій) і постійних іспитів дасть змогу учням різко посилити тактичний зір, прищепить уміння "схоплювати" позицію на дошці цілком, а не частинами.
 
Як вивчати дебюти?
 
В.Г.Зак вказує: "Перші два ... роки слід навчати шахової теорії, розвиваючи ... їхні комбінаційні здібності". Необхідно, щоб вони чітко з'ясували перші ходи і найпростіші ідеї таких дебютів, як захист двох коней, італійська партія, французький захист, англійський початок тощо. "Як тільки вони (учні - В.Г.) позбудуться систематично повторюваних ... зівків, можна почати прищеплювати їм смак до різних гамбітних систем..." - пише далі В.Г.Зак. Починати потрібно з класики: гамбіт Еванса, королівський, північний і шотландський гамбіти (за білих); гамбіт Шара-Генніга, контргамбіт Альбіна, волзький і будапештський гамбіти (за чорних) - На цьому етапі розвитку юного шахіста цілком справедливо твердження чеського гросмейстера Р. Реті: "... треба мати фантазію, але не завжди - зайвий пішак". Після вивчення класичних гамбітів можна провести гамбітний турнір для обох "кольорів" (хоча б один протягом року. Розділи "Комбінація" і "Дебюти - Гамбіти" корисно вивчати ПАРАЛЕЛЬНО, тому що вони часто доповнюють один одного.
 
"...вони (діти - В.Г.) бувають абсолютно безпорадні в ситуаціях, коли відсутні форсовані продовження... необхідно намітити чіткий план дій або провести тонкі маневри" (В.Г.Зак).
  
З елементів стратегії на третьому році навчання рекомендуємо вивчити:
1) відкрита (напіввідкрита) лінія;
2) "поганий слон";
3) блокада флангу;
4) вимикання фігури;
5) перевага двох слонів;
6) слабкий пункт (пішак);
7) цугцванг у міттельшпілі;
8) стратегічна зв'язка.
 
Настільною книгою зі стратегії може слугувати праця Р.Я. Горенштейна "Книга юного шахіста`. 1956 р. Можна рекомендувати за урок розбирати партію або фрагмент "довжиною" 30-40 ходів за "МЕТОДОМ ОЛІВЦЯ". "Відкриваючи" давно відомі стратегічні істини, діти твердо засвоять сутність кожного елемента, навчатися постійно застосовувати їх за дошкою. Під час роз'яснень під час конкурсів дуже важливо пов'язувати тактику зі стратегією, переконливо доводячи, що комбінація не виникає на порожньому місці...
  
Починаючи з III розряду необхідне систематичне вивчення закінчень.
 
Ендшпіль можна розділити на чотири види:
1) ТИПОВИЙ ( пішаковий, туровий, слоновий, кінський і ферзевий);
2) ХУДОЖНІЙ (етюди);
3) СКЛАДНИЙ (з великою кількістю фігур);
4) РІЗНОХАРАКТЕРНИЙ (С - К, К - С, Л + С + ПП - Ф ...) На даному році навчання рекомендується розглядати типові (пішакові та турові), художні та складні закінчення. Викладач розбирає основні елементи пішакового ("фортеця", "відштовхування плечем", "віддалена і захищена прохідна"...) і турового ("метод заслону", "правило п'яти" А.Шерона...). Добре засвоєння ендшпілю - цієї "малої війни фігур" - сприяє впевненості юного шахіста.
 
Дуже багато дає дітям вивчення технічних позицій, здебільшого ендшпільного плану (продовження розділу "ТЕХНІКА РЕАЛІЗАЦІЇ МАТЕРІАЛЬНОЇ ПЕРЕВАГИ" - другий рік навчання). Б.М. Блюменфельд вказує: "у переважній більшості ендшпілів потрібно мислити планами. Ми намічаємо потрібну розстановку фігур... Далі перевіряємо за допомогою варіантів можливість домогтися цієї позиції..."
 
І знову - як і на перших двох роках навчання - настійно рекомендуємо звернення до завдань-жартів, тепер уже пов'язаних зі складним або типовим ендшпілем. Вирішувати такі позиції рекомендується на групових заняттях за "МЕТОДОМ ОЛІВЦЯ".
 
Дуже важлива самостійна робота вдома, що включає розв'язання елементарних комбінацій (із записом рішень в окремому зошиті) і вивчення перших ходів, що характеризують основні дебюти і гамбіти. Наприкінці кожної чверті - а інколи й під час її - корисним є проведення конкурсів (іспитів) для підсумовування отриманих знань кожного учня.
 
У IV чверті знову звертаємося до дебюту, але вже під іншим кутом зору. Рекомендуємо вивчення теми "КОНКРЕТНО - ТАКТИЧНИЙ ДЕБЮТ" (термін запроваджено гросмейстером О.О. Котовим).
 
По суті, йдеться про навчання шаховим "нокаутам". Якщо противник порушує дебютні принципи, відстає в розвитку, займається "пішакоїдством", ми розвиваємо в учня НАЙКРАЙНІШУ КОНКРЕТНІСТЬ МИСЛЕННЯ ЗА ДОШКОЮ, ВМІННЯ ЗНАХОДИТИ ОБ'ЄКТ АТАКИ І СМІЛИВО СТВОРЮВАТИ ТАКТИЧНІ УСКЛАДНЕННЯ. Цю тему рекомендується вивчати на базі партій екс-чемпіона світу О.О. Алєхіна.
 
Величезне значення має вивчення біографій видатних шахістів минулого і сьогодення (насамперед - чемпіонів світу та претендентів серед чоловіків і жінок). Велику цінність становлять виступи дітей з рефератами з історії шахів перед своїми товаришами в УТГ-2.
 
Чим потрібно керуватися під час відбору школярів до УТГ-2 (з НПГ і УТГ-1)? КОНКРЕТНІСТЮ ДУМКИ, ЗДАТНІСТЮ ЛОГІЧНОГО ЗВ'ЯЗУВАННЯ, СТІЙКОЮ УВАГОЮ ТА ШВИДКІСТЮ РЕАКЦІЇ. Саме ці показники є головним орієнтиром тренера в роботі зі школярами на етапі III - II розрядів.
 
Головне на цьому етапі - розвиток упевненості в собі. У багатьох учнів у цьому віці спостерігаються перепади настрою, "ламка" психіка, невміння стійко переносити поразки. ВПЕВНЕНІСТЬ З'ЯВЛЯЄТЬСЯ ТІЛЬКИ ЗА НАЯВНОСТІ ПОВНОЇ ДОВІРИ МІЖ ВЧИТЕЛЕМ ТА УЧНЕМ і АВТОМАТИЗОВАНОЇ НАВИЧКИ НАХОДЖЕННЯ ХОДУ, виробленої школярем у тренувальних (стандартних) та ігрових позиціях. Міцне знання хоча б чотирьох - п'яти типових шахових прийомів значно скорочує час подолання розрядних нормативів.
 
Дуже важливою є й індивідуальна робота тренера. Як показав мій практичний досвід,
група індивідуального навчання має складатися з 1-4 осіб (порівняйте: в УТГ-2 - 8 осіб).
Саме ці учні мають отримувати максимум додаткових знань. Але й вимагати в них потрібно відповідно: всі вони мають бути привчені до самостійної роботи вдома. Дуже корисно розбирати з учнем - "індивідуалом" тему "ПСИХОЛОГІЧНЕ ЗАБАРВЛЕННЯ ПОМИЛКИ" (усне коментування його партії). У присутності учня тренер виявляє ПРИЧИНУ ПОМИЛКИ, з'ясовуючи хід думки того, хто грає в даний момент. Особливо повчальні перегляди під час розрахунків варіантів, коли школяр з жахом помічає, що фігура під час розрахунку займала інше поле або була відсутня зовсім. Подібний розбір допомагає учневі ПОДИВИТИСЯ НА СЕБЕ З БОКУ і переконатися, що помилки завжди можна виправити, якщо вдається зрозуміти їхню природу і коріння. Упевнений, що це не менш важливо, ніж розв'язання тисячі комбінацій! На допомогу педагогу ми наводимо Додатки для етапів IV - III і III - II розрядів.
 
Насамкінець зазначимо, що праця вчителя не пропаде даремно, якщо він створить механізм злагодженої роботи на заняттях і ПОВНОЇ ДОВІРИ ДО СВОЄЇ ПРАЦІ як з боку батьків, так - і учня. Головне вміння юного шахіста, до якого він повинен прийти до кінця третього року навчання - ПОСТІЙНЕ ВІДЧУТТЯ ЗВ'ЯЗКІВ МІЖ ФІГУРАМИ В ПРОЦЕСІ ГРИ.
продовження...
]]> Sun, 20 Aug 2023 10:46:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?metodyka-vykladannia-shakhiv-molodshym-shkoliaram-v-ii-rozriadiv-chastyna-3 https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/000000063 <![CDATA[Методика викладання шахів - молодшим школярам V-II розрядів (частина 2)]]> imblog
Джуд Ейсерс у початковій школі Люшера.
Збір коштів від Джуд Ейсерс у початковій школі Нового Орлеана.
15 листопада 2014 року
фото: Wikimedia Commons
початок...
Учбово - тренувальна група (УТГ-1), IV - III розряди, 8 - 9 років
(другий рік навчання).
 
ЗАГАЛЬНА ПЕДАГОГІКА.
 
Видатний психолог С.Л. Рубінштейн довів, що "розжовування" складних, вузлових понять призводить школярів лише до безпорадності. Педагогу потрібно будувати свої заняття так, щоб на кожному уроці була прихована "родзинка", що дає змогу учневі - за певної напруги з його боку - самостійно "відкрити" суть досліджуваного нового поняття.

Він пише: "...недостатньо забезпечувати учнів тільки готовими схемами дії (хоча без цього не можна обійтися). Треба ще думати про створення ВНУТРІШНЬОЇ УМОВИ для їх продуктивного використання... самим знаходити нові узагальнення, нові прийоми, нові способи дії"
Головне при цьому - прищепити учневі бажання і вміння "ворушити мізками". У цей важкий для учня період схвалення вчителя є важливим поштовхом при штурмі "граніту" шахової науки.

Дуже важливо вивчати за заняття не більше однієї теми, акцентуючи увагу учнів на нюансах. Рух "галопом" тільки ускладнює процес навчання. При цьому почуття "сірої нудьги" має бути для учнів абсолютно невідомим" (А.І. Німцович).

Вузлове завдання тренера - допомогти учневі пережити таке важливе ПОЧУТТЯ УСПІХУ, коли найближча спортивна мета досягнута, конкретне вміння освоєно.
 
ШАХОВА ПЕДАГОГІКА.

На цьому етапі потрібно гранично конкретизувати досліджуваний матеріал, постійно фіксуючи (повторюючи) вже вивчене на заняттях.

У шахах пам'ять і логіка мислення тісно пов'язані, вдосконалюючись паралельно. З чого ж потрібно починати безпосереднє вивчення дошки і фіксування позицій, що виникають, в умі?

Видатний гросмейстер і методист Г.Я.Левенфіш наводить таку рекомендацію: "Запам'ятовування в умі шахової дошки зі зміненим розташуванням фігур і пішаків є "каменем спотикання..."

Насамперед атакуючий повинен ... виразно бачити в умі всі поля порожньої дошки, дошка - ясно і виразно видна перед очима, а кожне поле закарбоване в умі. Це досягається виконанням цілого циклу вправ. Наприклад: 1) всі можливі ходи коня з поля d3; 2) за скільки ходів кінь з поля g4 потрапляє на ... f5 і тд. Поступово, КРОК ЗА КРОКОМ, дошка буде "заселятися" фігурами і пішаками... І школяр набуде здатності чітко бачити в умі положення на дошці після найближчих ходів"

Для закріплення правил гри необхідно постійно - на найпростіших прикладах - розкривати властивості та характерні особливості шахових фігур. Тут зазначається:
1) сила пішаків (подвійний удар, рух "ЛАВИНОЮ", відтіснення фігур);
2) сила коня ("вилка", подолання перешкод, "невловимість");
3) сила слона (далекобійність, діагональне зв'язування, подвійний удар);
4) сила тури (далекобійність, захоплення відкритої лінії і 7-ї горизонталі, здвоєння або будова важких фігур);
5) сила ферзя (величезний радіус дії, діагональне зв'язування, далекобійність);
6) сила короля (централізація в ендшпілі, взаємодія короля з прохідною, подвійний удар).

Для практичної гри властивості та поведінку фігур закріплюють позиціями із завданнями:
1) які ходи фігур можливі в даній позиції, в які - ні?
2) які фігури під ударом у білих, у чорних?
3) у кого матеріальна перевага?

На етапі переходу до III розряду школяр повинен вміти знаходити "матові картинки" в практичній грі. При розборі партій дітей важливо вчити їх знаходити всі захисти від мату - з детальним розбором кожної з можливостей. Це викликає певні труднощі.

Тут - для контролю та закріплення - потрібні вже інші дидактичні матеріали. Вони складаються з "форсованих" позицій з матом в один, два, три і більше ходів (з обов'язковими шахами королю). Рекомендується спочатку розв'язувати позиції на демонстраційній дошці, потім - індивідуально (на заняттях і вдома). Це допоможе дітям краще орієнтуватися в позиціях з великою кількістю фігур, "тримати на прицілі" короля противника, швидше знаходити форсований мат.

На цьому етапі педагогу необхідно починати роботу над зіграними партіями школярів, що записуються ними в окремих зошитах. Завдання тренера - знайти і ретельно розібрати партію з характерними помилками для даного періоду навчання. При цьому не слід зупинятися на деталях, недоступних юним шахістам (це лише ускладнить процес навчання).

Що потрібно розповідати про дебют на етапі III розряду? Насамперед провести "розшифровку" слабкості на f7 (f2) на базі відкритих, напіввідкритих і закритих дебютів.
 
Перевантажувати дітей дебютами не слід, водночас корисним є вивчення типових дебютних комбінацій, пасток і жертв. Корисний розбір таких дебютних тем:
1) мінуси раннього виведення ферзя і важких фігур;
2) "значимість" ходів пішаками;
3) відсталість у розвитку;
4) гармонія і послідовність у мобілізації сил;
5) вигідні й невигідні поля для фігур і пішаків;
6) поняття про центр, значення центру, боротьба за центр;
7) значення програшу темпу.

Заслужений тренер В.Є Голенищев вказує: "партії між початківцями протікають при матеріальній перевазі, причому результат їх часто буває незакономірним". Це - вузлова тема, якій педагоги, часом, не приділяють серйозної уваги. Мова, по суті, йде про розвиток техніки реалізації матеріальної переваги на етапі III розряду. Думається, що після вивчення цієї теми корисно постійно повертатися до неї під час розбору партій самих дітей.

За твердженням Б.М. Блюменфельда, "КОРИСНІ ТІЛЬКИ ТІ ЗАГАЛЬНІ ФОРМУЛЮВАННЯ, ЯКІ СПИРАЮТЬСЯ НА ПРАКТИЧНИЙ ДОСВІД ШАХІСТА НА ПЕВНОМУ СТУПЕНІ ЙОГО КВАЛІФІКАЦІЇ" (1936 г.)

Виходячи з цього положення, у процесі розбору зіграних партій дітей можна починати формулювати вже більш складні поняття. Ось приблизний перелік тем, що формуються тільки на практичній основі:
1) відкрита лінія;
2) невдале розташування фігур противника під час атаки його короля;
3) "пішаки-інваліди" в середині та наприкінці гри...

Необхідно чітко виявити і відносну (вже не порівняльну) силу фігур. Усе це - у сукупності - створює перехід до наступного етапу творчого розвитку юного шахіста: ПРИ ВИБОРІ ХОДУ ВІН ВЖЕ ВРАХОВУЄ ВІДПОВІДЬ СУПРОТИВНИКА З ЇЇ МІНІМАЛЬНОЮ КОНКРЕТИЗАЦІЄЮ.
 
Далі рекомендується деталізація елементарних тактичних прийомів:
1) відкритий і подвійний шах;
2) подвійний удар;
3) відкритий напад;
4) відволікання;
5) заманювання;
6) наскрізна дія фігур;
7) зв'язка (повна і неповна).

Спрямованість дидактичних матеріалів при цьому змінюється. Школярі починають працювати над позиціями з обов'язковими тактичними ударами та шахами, що ведуть до мату. Як показує досвід психологів, легше розкривається сенс ходів, що мають "рельєфне" значення..." (О.К.Тихомиров).

Усе це, поряд із вивченням програмних тем ("Наскрізний шах", "Типовий ендшпіль" тощо), створює перехід до наступного етапу - ЗАХОПЛЕННЯ ПЕРШОЮ ЖЕ ПОМІЧЕНОЮ КОМБІНАЦІЄЮ АБО ПАСТКОЮ. Саме в цей період характерний істотний недолік учня - прагнення до мату за всяку ціну, незважаючи на матеріальні втрати. Тепер уже потрібно привчати дітей до дбайливого ставлення з шаховим матеріалом, постійної пильності, меншого числа просмотров...
 
Пам'ять і увага юного шахіста в середині навчального року здійснює новий "виток". Але вразливим місцем школяра продовжують бути просмотри. Г.Я.Левенфіш наводить такі "ліки": "Вправи розташовують у порядку труднощів... Потім ідуть завдання з прихованою ідеєю, де потрібні не тільки знання правила, а й кмітливість, яка підкаже, як і де застосувати розібране правило... Насамперед слід навчитися бачити всі одноходові удари як своїх, так і ворожих фігур і пішаків".
 
Однією з вправ для розвитку уваги представляється детальне вивчення двох прийомів:
1) нападу (небезпечні та безпечні);
2) захисту (активні та пасивні).
 
Для їх засвоєння розглядається урок "Задачі - жарти".
 
Робота з розвитку уваги має вестися школярем протягом усього навчального року. Г.Я Левенфіш підкреслює: "Схильність деяких сильних шахістів (маються на увазі майстри - В.Г.) до "зевків"... пояснюється тим, що на ранніх стадіях навчання шахів вони знехтували тренуванням шахового зору" (1957 р.). Справді: не можна ж здобути повноцінну вищу освіту, минаючи середню!

Як підтримувати інтерес до шахів?
...розвиток інтересу до шахів у дітей відбувається... на основі прищеплення їм деякого обсягу нових знань - не дуже простих, але й не надто елементарних" (В.Г.Зак 1973 р.). При цьому школярі, які знаходять "тихі" і "проміжні" ходи, що завершують комбінацію, виходять на якісно новий етап зростання. Далі В.Г.Зак зазначає, що "розбір кожної позиції має здійснюватися в деталях, з опитуванням охочих висловитися... Треба дати можливість дітям стверджувати і спростовувати вміння попередніх виступаючих".

Тепер поговоримо про ендшпіль. "...часто трапляється, що витративши величезні зусилля і отримавши явну перевагу... в ендшпілі близька перемога вислизає з рук" І далі: "Як переконує практика вивчення ендшпіля особливого ентузіазму у дітей не викликає" (В.Г.Зак). Тут корисним є звернення до шахової композиції. Капітальною книгою для цього видається праця Ф.С.Бондаренка "Галерея шахових етюдистів", 1968 р.
 
На закінчення своєї думки В.Г.Зак вказує: "...існує багато позицій, коли навіть велика матеріальна перевага недостатня для виграшу. Вони викликають у дітей цікавість, змішану ... з недовірою..." Саме в цьому напрямку потрібно починати з дітьми вивчення ендшпіля. Можна запропонувати як приклад розгляд елементарного пішочного ендшпіля на базі книжки М.А. Зінара і В.М. Арчакова "Гармонія пішочного етюду", 1990р.

Наприкінці навчального року `ПЕРША САМОСТІЙНО СТВОРЕНА КОМБІНАЦІЯ ДАСТЬ (школяреві - В.Г.)... ПОЧУТТЯ ТВОРЧОЇ ЗАДОВОЛЕНОСТІ ТА СВІДОМОСТІ, ЩО ДОСЯГНУТО ПЕВНОГО СТУПЕНЯ ШАХОВОЇ МАЙСТЕРНОСТІ". Г.Я. Левенфіш, 1957 р.). Від себе хочу додати, що головне для педагога - захопити учнів, бо тільки захопленість є основою всіх успіхів.
продовження...
]]> Wed, 16 Aug 2023 10:46:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?metodyka-vykladannia-shakhiv-molodshym-shkoliaram-v-ii-rozriadiv-chastyna-2 https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/000000062 <![CDATA[Методика викладання шахів - молодшим школярам V-II розрядів (частина 1)]]> imblog
Діти вчаться грати в шахи.
Інструктор - Джонатан Ф. Аллен (Даллас, Техас),
чемпіон Техасу серед аматорів 2008 року.
фото: Wikimedia Commons
шахівниця: lichess.org

Група початкової підготовки (НПГ): V - IV розряди, 7 - 8 років
(перший рік навчання).
  
ЗАГАЛЬНА ПЕДАГОГІКА.
 
Для цієї групи характерна плинність і нестійкість інтересу до шахів.

Що ж потрібно зробити, щоб інтерес на цій стадії навчання у новачків швидко не згас?

Видатний психолог Л. С. Виготський висловив і обґрунтував гіпотезу ПРО ЗАЛЕЖНІСТЬ ФОРМУВАННЯ МИСЛЕННЯ ВІД ХАРАКТЕРУ НАВЧАННЯ, про те, що навчання "веде" за собою розвиток, змінюючи не тільки зміст, а й методи навчання. За Виготським можна активно "ВПЛИВАТИ на темпи розумового розвитку дітей, ВИЯВЛЯТИ і ВИКОРИСТОВУВАТИ його приховані резерви..."

Помічено, що при цьому у школярів значно підвищується інтерес до досліджуваного предмета, який виражається в активному ставленні до знань і прагненні оволодіти прийомами самостійного розширення свого кругозору. Без такого прагнення неможливо бути людиною з розвиненим мисленням.
 
"Інтерес до досліджуваного і пізнаваного ПОГЛИБЛЯЄТЬСЯ в міру того, як істини, якими оволодіває учень, стають його особистими переконаннями" (А.В.Сухомлинський).
 
ШАХОВА ПЕДАГОГІКА.
 
На першому етапі роботи дуже важливо зацікавити шахами кожного учня. Новачки характеризуються низкою ОСОБЛИВОСТЕЙ:
1) вибором ходів за випадковими мотивами;
2) безідейною грою;
3) прагненням до матеріальних завоювань (за всяку ціну).

Завдання педагога - не борючись із зазначеними недоліками, прищепити учневі інтерес до практичної гри з акцентом на матування короля.

Учень, який пройшов етап V розряду, знає лише "трохи про все". Саме тому на етапі переходу до IV розряду вчитель повинен гранично КОНКРЕТИЗУВАТИ матеріал. Поведінка фігур має бути зрозуміла в ПОРІВНЯННІ, чітко виявлена спочатку абсолютна, а потім і порівняльна сила фігур.

Діти жваво реагують на ВИНЯТКИ, коли, наприклад, пішак виявляється сильнішим за ферзя. У зв'язку з цим рекомендується поглиблене вивчення ЗАВДАНЬ-жартів. Подібні завдання створюють "фон" заняття, "розбурхують" душу новачка, привчають його до самостійної роботи. Класичним прикладом є завдання "Єдиним махом десятьох побивахом!" (мат одним ходом одночасно десяти королям).

мат в 1 хід

Видатний психолог, професор О.К. Тихомиров вказує: "Дуже важлива особливість ОБРАЗНОГО МИСЛЕННЯ - встановлення незвичних, "неймовірних" поєднань предметів та їхніх властивостей".
Знайомство з дошкою, позначеннями полів, їхнім кольором треба починати відразу ж після вивчення "шахових" латинських літер (від "а" до "h"). Можливий такий набір вправ для новачка: перевірка визначення кольору полів, уявне виявлення хитромудрого маршруту коня (та інших фігур), знаходження поля перетину двох діагоналей (діагоналі та горизонталі). І все це без прямого використання дошки і фігур - "наосліп".

Мета шахової гри - поставити мат королю противника. Це центральна тема даного етапу навчання. Крім "ув'язки" мату з шахом - з використанням аналогії - дуже важливо роз'яснити учням дві особливості шахуючою фігури, що стикається з королем противника. Тут вказується:
1) її незахищеність;
2) захист іншою фігурою (пішаком).

Це попередить подальші помилки школярів у грі.

Усі мати можна поділити на чотири типи: 1) лінійні (по лініях); 2) бортові (на краю дошки); 3) батарейні (за допомогою двох і більше фігур і пішаків); 4) мати "у клітці" (коли свої ж фігури і пішаки заважають королю).

Усі шахи на вісім типів: 1) лінійні; 2) бортові; 3) батарейні; 4) шахи "в клітці" - аналогічно; 5) наскрізні ("навиліт" - білі: Крg1, Сh5, пg2; чорні: Крc6, Ла4. Вирішує: Се8+); 6) відкриті; 7) подвійні; 8) вічні.


...Се8+
 
Така класифікація наочна і полегшує засвоєння теми.

На цьому етапі корисно знаходити мати на демонстраційній дошці. При цьому потрібно звертати увагу всієї групи на ТИПИ, КОНСТРУКЦІЇ та ОСОБЛИВОСТІ матів за малої кількості фігур у обох сторін.

Заслужений тренер СРСР В.Г.Зак вказує: "...переважання конкретного мислення - одна з типових особливостей дитячого віку".

Ґрунтуючись на цьому факторі, психолог і майстер Б.М. Блюменфельд розробив низку методичних прийомів. Ось один із них "Викладач пропонує учневі зіграти з ним (у присутності товаришів - В.Г.). Новачок розвиває гру нелогічним чином: рухає крайні пішаки, виводить тури, "стрибає" кіньми в пошуках "здобичі"... Викладач тим часом систематично розвивається і ставить мат на f7. Отриманий мат запам'ятовується незрівнянно сильніше, ніж продемонстрований на заняттях"

Подібну партію корисно розігрувати для всієї групи на демонстраційній дошці (для досягнення більшого ефекту), неодноразово повторюючи цей прийом, з послідовною заміною "асистентів".
 
Думається, що учнів потрібно одразу навчати КОРОТКОЇ НОТАЦІЇ (адже розрахунок в розумі здійснюється саме так, допомогу в цьому може надати "МЕТОД Олівця". Суть його - у проблемній (конкурсній) постановці уроку. Школярі мають постійно знаходити найкращі ходи за одну зі сторін у розглянутих партіях або фрагментах. Спочатку хід пишеться олівцем і, після звірки з ходом викладача, ручкою. Сума правильних відповідей виявляє переможця. У підсумку вирішуються чотири навчальні завдання: 1) нова тема вивчається ГРАЮЧИ; 2) "пробиваються" спортивні якості; З) освоюється нотація; 4) "проростає" шахова пам'ять.

Надалі ми будемо повертатися до цього методу.

Зазвичай етап V - IV розрядів триває доти, доки учень не почне ВІДЧУВАТИ ЗВ'ЯЗКИ МІЖ ФІГУРАМИ, бачити одноходові загрози, знаходити точні захисти.

Вкрай важливою є поява впевненості у своїх силах, що значно скорочує подолання розрядних нормативів. В.Г.Зак підкреслює: "І обов'язково потрібно (інакше все виявиться марним), щоб кожен Ваш учень час від часу відчував радість перемоги".

Наприкінці навчального року рекомендується проведення іспиту - у вигляді конкурсу, виконаного на листочках. Завданнями можуть слугувати нескладні позиції, що показуються на демонстраційній дошці, з тактичною "начинкою" - на наскрізний, відкритий і подвійний шахи, звязку подвійний удар і відкритий напад. Тут уже можна застосувати "МЕТОД РУЧКИ" - на кожну позицію дається 5-8 хвилин, кількість позицій обумовлюється викладачем заздалегідь. Результати іспиту - з виставленням оцінок - розбираються тренером на батьківських зборах у присутності юних школярів.

джерело: "Методика викладання шахів - молодшим школярам V-II розрядів" м.Дніпро, Україна, 1993р.
]]> Tue, 08 Aug 2023 10:46:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?metodyka-vykladannia-shakhiv-molodshym-shkoliaram-v-ii-rozriadiv-chastyna-1 https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/000000061 <![CDATA[БРОНШТЕЙН: Як стати шаховим роботом?]]> imblog
Бронштейн (ліворуч) грає проти пізнішого переможця Каралекаса
Шаховий турнір IBM 1968
3 серпня 1968 року
фото: Wikimedia Commons

Кажуть, людина цікава. Це так. Саме тому я провів більшу частину життя біля шахової дошки. Але я так і не з'ясував, які ходи найправильніші. А здавалося, все так просто: сьогодні я зіграв чорними і знаю тепер свої помилки. І зовсім легко буде грати білими: треба тільки запам'ятати, чого боявся чорними. За цією або майже за цією програмою я грав рівно тридцять років і три місяці.
  
Розгадка так і не прийшла. А можливо, не було часу всерйоз подумати? Усе турніри, турніри... Довелося взяти тайм-аут і подумати.
 
На жаль, дуже скоро з'ясувалося, наскільки неправим був я... У угарі битв я не помітив, як змінилися шахи. З'явилися нові методи роботи. Мій стиль різко виділявся допотопністю. Що було робити?
  
"Зрозумів! - кажу собі. - Моя популярність виросла зі здатності вигравати турніри. А що це? Коли порівнюють, у кого більше очок. І як же ти створював очки? Я.... я змушував супротивників робити помилки. Гіпноз? Та ні! Просто нічого не боїшся. Усе противнику дозволяєш, а сам за ним пильно стежиш. Спершу він не вірить, боїться каверзи, тоді я думаю довше... начебто не знаю, як ходити, тоді він сміливішає. Пережити доводиться багато, зате цікаво, і сам собою задоволений, що зміг витримати весь план. Щоправда, сила мозку теж адже не нескінченна. Болить голова, сигналізує: зупинись, дурню, помреш адже так!..
 
Довго так сам із собою я розмовляв, тут, до речі, мене з усіх збірних вивели, знову-таки час зайвий з'явився. В один із таких днів згадалося мені, що, коли прочитав я книжку Вінера, у ній мене вразило не те, що лисиця має інтуїцію, а те, що машина не має її. Так ні ж, брешу - вразило мене, що сам Вінер чомусь цим незадоволений. Став думати про машини, про кібернетику почитувати. Загалом, історія довга, а закінчилася несподівано: я вирішив сам стати машиною.
  
Зараз я звик, а спочатку дико було. Вирішив розібрати свої партії по кісточках. Тут вельми до речі зайшла в мене одна суперечка. "Вечерка" запитала: "Чому багато шахістів люблять блискавичні турніри?" А я у відповідь: "Усю партію граєш на одному інтелектуальному диханні, і судді не заважають вказівками про необхідність вести запис партії".
 
Газета це надрукувала. І журнал "Шахи в ссср" вліпив мені публічну догану. А я все думав. Тепер уже і про блискавичну гру. І про годинник. Про запис партії. Згадалося, що в цейтноті не можна вести запис.
 
Відвернешся - втрачаєш МАЛЮНОК позиції. А можливо, сам рух фігури, її шлях? У цейтноті ж що? Або відбиваєш загрозу, або здійснюєш свою. Це хід у хід. Про більше важко говорити. Зрозуміло, а запис ходів чим винен? І чому це всі, як один, у цейтноті кидають запис? Думав і про це. Але ж запис ходу - це реєстрація вже доконаних подій. Гравця вона лише дратує. Хід має бути несподіваним. Саме після того як зроблено хід, уся увага гравця - на дошці. Його відвідали тисячі найтонших почуттів, а йому кажуть: "Емоції відклади в сторону! Запиши хід, а потім думай собі на здоров'я!.." Це кодекс спортивних змагань. Але все ж записувати треба, як же інакше вимагати нічию повторенням ходів...
 
А чому в минулому столітті не записували? Добре б для справи, а то. Стривай, стривай... Для справи, кажеш? Значить, якби для справи, то не став би нервувати? Звісно, ні. Тоді зроби цю роботу корисною.
 
Показання годинника записувати можна? У кодексі нічого про це не сказано. Ось це знахідка: я буду тепер не ходи записувати, а час! А ходи так, між іншим, щоб знати, до чого відноситься час.
 
Рішення було випробувано в першості *оскви 1961 року. Дивно було якось, але... результати перевершили найсміливіші очікування. Необхідність вести запис повністю зняла емоційне збудження. Але коли зникло хвилювання... зникло й натхнення. А оскільки старі ходи повторювати я не люблю, а нові в спокійному стані не знаходяться, то... не стало в мене ходів. Якесь зачароване коло! Ні, має бути вихід. І тут я зрозумів, що нові ходи - тільки ілюзія! Чому? У початковій позиції робиш ті самі ходи, отже, не так-то оригінально ведеш боротьбу й далі. Із цим внутрішньо погоджуватися не хотілося. Склав картотеку партій і побачив, що вони хоча й гарні та відрізняються від партій інших майстрів, але ж і в тих, інших, партії теж гарні й теж відрізняються від моїх. А якщо чесно, то дуже мало самобутніх ходів, усе більше технічні прийоми, шаблонні рішення...
 
Тут я раптом подумав, що коли-небудь, імовірно, і машина гратиме в шахи одними штампами. Ой, як нудно їй буде, майже як мені! Цікаво, а як саме вона стане грати? І так мене це зацікавило, що я почав свою гру на частинки різати, препарувати, як жабу в медінституті. Робота не з легких. Я і зараз її до кінця не вирішив. Але, вирішивши частково, був готовий... грати по-машинному. Не вірите? Гаразд, тоді слухайте, у чому річ, тільки нікому не розповідайте - я й так у диваках ходжу...
 
Отже, увага. Я роздвоююся: я - це "я", і я - "машина". Ідея така: сам шахіст у грі участі не бере! Завдання людини лише керувати під час гри і... готувати мозок до гри. Весь розумовий апарат людини перетворюється на машину і розбивається на 12 підрозділів.
 
Зовнішня Пам'ять завантажується в день партії і після розвантажується.
 
Оперативна Пам'ять служить під час розрахунків і координує все, що пов'язано з позицією.
 
Внутрішня Пам'ять - сховище інформації про все, що потрібно професійному шахісту.
 
Відділ Технічних Прийомів містить найпростіші комбінації, про які сильний гравець давно забув.
 
Сектор Особистих Характеристик допомагає зрозуміти той чи інший складний хід, каверзу, порівнюючи з попередніми зразками творчості партнерів.
 
Сектор Дебютної Спеціалізації допомагає відкинути непотрібні відомості і вибирає цінні дані саме для цієї партії.
 
Сектор Медичного Контролю стежить за хвилюванням, диханням, вмикає паузи, нагадує, що "ти людина, а не машина, треба охолонути". Сигналізує про неминуче падіння надійності висновків до кінця гри.
 
Сектор Техніки перевіряє ходи, підказані різними відділами, веде профілактику зевків, підказує типові комбінації за позиційними ознаками - внутрішній ВТК (Відділ технічного контролю).
 
Сектор Стратегії стежить за планами. Своїми і чужими. Пов'язує окремі ходи єдиною ниткою, підказує вразливі місця в ланцюзі ходів партнера. Проводить план із мінімальною витратою бойових сил.
 
Психологічний Куточок. Коли немає логічного ходу, допомагає обрати рішення на базі психологічних тонкощів.
 
Сектор Спортивної Статистики. Під час гри-роботи нагадує, що йде турнір, а не експеримент, що необхідна пильність. Іноді просить натиснути з метою взяти очко будь-якими засобами, стежить за сусідніми партіями, підказує, коли пропонувати нічию.
 
Відділ Фантазії. Якщо є час, цей суто людський сектор вголос думає: а як би тут грала Людина?.. А мозок - усі відділи одразу - слухає і бере найцінніше.
 
Отже, партнер зробив хід. Що тепер? Хід потрапляє в Оперативну Пам'ять: чекали чи ні? Залежно від відповіді Сектор Управління посилає запити у відділи. Отримавши пристрілочні відповіді, Управління визначає складність завдання і час для його вирішення. Виходячи з того, які і в яких точках лежать труднощі, Управління включає ті чи інші розділи і запитує їхню думку. Точної програми-порядку немає.
 
Оперативна Пам'ять іноді по два-три рази запитує відомості у зв'язку з новими обставинами. У ці моменти Сектор Управління мовчить, але спостерігає збоку, і якщо вважатиме за необхідне... Іншими словами, Людина прислухається до думки машини і... коригує.
 
Мінус цього машинного методу - неможливі творчі спалахи.
 
Зате можлива правильна робота мозкового апарату. Якщо треба, вмикається людина й організовує мікровибух. Заборонені поняття: я хочу, мені подобається, це безглуздо, це старо, це нудно, це оригінально, я зобов'язаний тощо. Усе це відразу береться під сумнів як людська слабкість. Тим самим недоліки перетворені на силу, вони підказують нібито... зі зворотного боку. За кожного "я хочу" сигнал приймається, але негайно Медичний контроль відключає людину і вмикає автомат. За такої системи, якщо обидва партнери ведуть бій за програмою, перемагає той, у кого повніше насичені довідкові центри, кращий Медичний контроль, міцніший мозковий апарат і, найголовніше... економніше діє Центральне Управління, що перемикає питання з відділу на відділ.
 
Найприємніше при роботі машинним методом - нічого не треба вигадувати. Тільки складати з готових і відомих елементів, бо це і є вигадування, тільки усвідомлене, а не хаотичне...

"Давид проти Голіафа" Давид Бронштейн
]]> Wed, 02 Aug 2023 20:10:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?bronshtein-yak-staty-shakhovym-robotom https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/000000060 <![CDATA[БОТВИННИК: Про мої методи підготовки до змагань]]> imblog
11 грудня 1963 року
Амстердам, Північна Голландія
фото: Wikimedia Commons

В 11-му чемпіонаті я ставив перед собою головним чином спортивні завдання. Наприклад, я зараз намагаюся грати спокійно, не даючи волю своїм нервам, а цього далеко не так просто домогтися!
 
Про це доводиться неодноразово нагадувати собі під час партії.
 
Спокій далеко не декоративна річ; у мене голова працює добре лише тоді, коли я спокійний; тому під час турніру я спеціально тренував у собі цю рису і досягнутими результатами задоволений.
 
Далі, я прагнув за можливості позбутися цейтнотів. Взагалі кажучи, повністю позбутися їх неможливо, і це було б навіть невигідно. Під час партії бувають моменти, коли слід ретельно вивчити позицію, доводиться витрачати зайві 20-30 хвилин на обмірковування і наступні ходи до контролю часу робити вже швидше. Це "нормальний" цейтнот, від нього я не маю наміру відмовлятися. Але часто буває, що шахіст за дошкою марно витрачає дорогоцінний час - розраховує варіанти, заздалегідь непридатні, або ніяк не може відмовитися від спокусливого, але невигідного продовження. Я привчав себе до економного витрачання часу, і цю проблему розв'язав задовільно, іноді навіть свідомо знижуючи якість своєї гри. Іншого шляху не було: як інакше привчити себе берегти хвилини?
 
Третє завдання, яке я намагався вирішити, полягало у збереженні сил на всю довгу дистанцію турніру. Раніше, як правило, майже у всіх довгих турнірах я спочатку швидко набирав очки, витрачав багато сил, а потім на фініші ледве-ледве "тримався в сідлі". У проміжку від 12-го до 15-го туру я майже завжди програвав партії. Зрозуміло, так витрачати сили не можна, краще витрачати їх рівномірно, тоді не буде провалів на фініші, і загалом турнір потребуватиме меншої напруги.
 
У цьому чемпіонаті мені вдалося домогтися рівномірного витрачання енергії, і до фінішу я зберіг сили; щоправда, для цього довелося зробити багато нічиїх, але зате я за весь турнір не програв жодної партії.
 
Своїм турнірним режимом я не зовсім задоволений. Після сніданку я гуляв (1 година), потім готувався до партії (хвилин 25-30), після цього відпочивав від шахів. О 3 годині 30 хвилин - обід, і потім близько години я лежав. Лежати перед партією дуже корисно, після цього почуваєшся бадьорим, а головне, не відволікаєшся думками про сторонні справи. Після відпочинку я пішки йшов на турнір. У цьому відношенні мені дуже пощастило, бо до турнірного приміщення було недалеко, і, таким чином, я 20-25 хвилин знову гуляв перед партією.
 
Гра закінчувалася о 10 годині 30 хвилин вечора, вечеряв я об 11 годині і о 12 годині лягав спати. Ось цього останнього я на початку турніру не виконував акуратно, перед сном аналізував партії і псував собі сон. Я засинав не раніше 3 години ночі, і, як наслідок, сон повністю не відновлював моїх сил.
 
Тепер під час змагань я ніколи більше не займатимуся шахами перед сном - помилка не повториться.
 
Коли ж аналізувати незакінчені партії? По-перше, хвилин 40-45 можна приділяти цій справі після ранкової прогулянки; по-друге, у день догравання. Взагалі ж потрібно прагнути до мінімуму незакінчених партій; тільки в цьому разі можна зберегти сили на всю довгу турнірну дистанцію.
 
Отже, четверте спортивне завдання - правильна організація турнірного режиму - мною не було вирішене цілком задовільно.
 
Останнє спортивне завдання, яке я ставив перед собою - завоювання першості СРСР, - було мною виконано. Результатом я цілком задоволений, але у своїй грі я помітив істотний недолік: кульгала техніка реалізації переваги. У багатьох партіях істотну перевагу я не зумів довести до перемоги. Можливо, це пояснюється прагненням економно витрачати сили і час, про що я вже говорив, але одне ясно: на цей бік своєї гри мені слід звернути увагу. Однак інший бік став для мене приємною несподіванкою: я нарешті навчився грати чорними. У восьми партіях, зіграних чорними, я набрав 6,5 очок, а міг набрати ще більше. З цієї обставини можна зробити досить цікавий висновок.
 
Майже у всіх відгуках про мою гру мені доводилося читати про "дебютну ерудицію", за допомогою якої я перемагав своїх супротивників. Я і раніше вважав, що ці "відгуки" малопідставні, і ставився до них іронічно. Це вірно, що зазвичай низку партій я вигравав ще в дебюті, але ж кожен шахіст прагне вирішити партію швидше! Цей же чемпіонат повністю обеззброїв моїх "критиків": граючи чорними, такого результату не можна домогтися "дебютною ерудицією", бо, хоч би якою була ця ерудиція, чорними у всіх партіях переваги в дебюті не отримаєш. Отже, я перегравав своїх супротивників у подальшій боротьбі, мої дебютні пізнання тут були ні до чого, і нашим шаховим журналістам доведеться підшукати інше пояснення моїм успіхам.
 
Як же я готуюся до змагань?
 
Це ніколи не було таємницею. Щойно я опанував техніку підготовки, я виклав свій метод у книзі "Матч Флор - Ботвинник".
 
Потім я читав одного разу спеціальну лекцію ленінградським шахістам 1 категорії, на яку, на жаль, зібралося тільки 15 слухачів. Тому багато в чому мені доведеться повторюватися.
 
Насамперед перед змаганням треба подумати про своє здоров'я, бо тільки за гарного стану здоров'я можна розраховувати на спортивний успіх. А для цього найкраще 15-20 днів провести на свіжому повітрі, за містом. На жаль, наші фізкультурні організації, розуміючи, що футболістам необхідна фізична підготовка, зазвичай стають напрочуд нетямущими, коли йдеться про елементарний відпочинок шахістів перед відповідальними змаганнями.
 
Шахову підготовку я починаю з перегляду літератури, що накопичилася з того часу, коли я переставав за нею стежити.
 
Це необхідно для того, щоб ознайомитися з новими цікавими партіями; переглядаючи літературу, я роблю собі нотатки з питань, які мене зацікавили. Заодно відзначаю всі партії моїх майбутніх супротивників по змаганню, в якому збираюся брати участь. Я вивчаю особливості гри цих майстрів, їхні улюблені дебютні варіанти - це має стати в пригоді при підготовці до кожної партії під час турніру.
 
Далі я готую ті дебютні схеми, які маю намір застосувати в майбутньому змаганні. Тут слід зауважити, що шахіст не може і не повинен, на мій погляд, грати всі дебюти, які тільки відомі в теорії. Для одного змагання цілком достатньо мати 3-4 дебютні системи за білих і таке ж число за чорних. Але ці системи мають бути добре вивчені. Якщо майстер не має у своєму арсеналі таких систем, він навряд чи може розраховувати на хороший спортивний результат. Зворотно, якщо майстер грає тільки один дебют, це теж дуже невигідно: по-перше, його супротивник буде добре підготовлений до партії, а по-друге, найголовніше - шаховий світогляд такого майстра буде занадто вузьким, у багатьох позиціях він буде "плавати".
 
Отже, схеми вироблено, але цього ще мало. Деякі з них, ті, в яких автор схем не впевнений, мають бути випробувані в тренувальних партіях. Зрозуміло, треба грати ці партії з таким партнером, який триматиме їх у секреті, інакше всі майбутні противники дізнаються ці схеми не гірше за їхнього автора, і дебютна підготовка виявиться знеціненою.
 
Цими підготовчими партіями слід користуватися не тільки для того, щоб перевіряти дебютні схеми, а й для того, щоб тренувати себе в інших відношеннях. Зокрема, я давно вже радив нашим майстрам, які систематично потрапляють у цейтнот, один шлях боротьби з цим недоліком. На жаль, вони, здається, моєю порадою не скористалися, а тим часом вона дуже проста.
 
Треба грати тренувальні партії і при цьому звертати увагу насамперед на годинник, а не на якість гри або її результат, і продовжувати ці вправи доти, доки не виробиться навичка доцільно розпоряджатися часом, встигаючи розраховувати всі необхідні варіанти. Думаю, що цим методом 90 відсотків тих, хто страждає на "цейтнотну хворобу", повністю були б вилікувані, за винятком, звичайно, "безнадійно хворих".
 
Таким методом треба лікувати й інші недоліки. Під час спеціальних тренувальних партій треба звертати головну увагу на певний недолік - до його зникнення.
 
У результаті такого тренування майстер може остаточно визначити свій уже перевірений на практиці дебютний репертуар для даного змагання. Після цього залишається тільки готуватися до кожної партії окремо.
 
У тому разі, якщо майстер слабкий в ендшпілі, йому залишається тільки наслідувати приклад Чеховера, який останнім часом багато працював у галузі ендшпіля і особливо етюдів і досяг помітних успіхів. При цьому в тренувальних партіях слід прагнути до ендшпіля, що і допоможе набути відповідного досвіду.
 
Таким же методом можна заповнити прогалини міттельшпіля, хоча тут питання складніше.
 
І, нарешті, днів за п'ять до турніру треба припинити всякі шахові заняття. Треба дати собі відпочинок, а головне, це необхідно для того, щоб не втратити смаку до шахової боротьби.
 
Не можна не згадати ще про одну можливість вдосконалення, яку я завжди прагнув використовувати.
 
У чому полягає мистецтво шахового майстра? Здебільшого в умінні аналізувати шахові позиції; щоправда, майстер, сидячи за дошкою, повинен уміти аналізувати доволі швидко й не пересуваючи фігур, але врешті-решт розрахунок варіантів для оцінки позиції - це і є мистецтво аналізу.
 
Домашній аналіз має свої специфічні особливості: майстер не обмежений часом і може пересувати фігури. Незважаючи на ці відмінності, між аналізом і практичною грою є також і багато спільного. Відомо, що майже всі видатні шахісти були й чудовими аналітиками.
 
Висновок звідси напрошується сам собою: хто хоче стати видатним шахістом, повинен удосконалюватися і в галузі шахового аналізу.
 
Але треба згадати ще про одну суттєву відмінність аналізу від практичної партії: якщо під час партії вашу аналітичну роботу безперервно перевіряє критично налаштований партнер, то під час домашнього аналізу легко можна виявитися необ'єктивним. Щоб боротися з цим, щоб боротися також із поганою якістю аналізу, корисно окремі аналітичні роботи робити надбанням гласності. Це дає можливість почути об'єктивну критику. Інакше кажучи, опублікований аналіз, або, простіше кажучи, коментування партій для друку, - найвірніший засіб вдосконалення.
 
Зрозуміло, примітки до партій, написані "на ходу", за 1-2 години, ніяк не можна визнати аналізом. Такий "аналіз" відіграє тільки негативну роль, бо може перетворитися на погану звичку.
 
На жаль, деякі наші шахісти все ще зі зневагою ставляться до домашнього аналізу. Свого часу я запропонував ленінградським шахістам 1 категорії створити особливий гурток з коментування партій; у цей гурток навіть записалося близько 15 осіб, але далі справа чомусь не пішла.
 
Ось усі поради, які я можу дати і які я сам намагаюся виконувати. Можливо, що для деяких шахістів вони менш придатні; кожен майстер повинен підійти до них обережно і застосовувати їх, зважаючи на свої індивідуальні особливості та звички.
джерело:  Аналітичні та критичні праці. Статті та спогади. М.М. Ботвинник
]]> Sat, 29 Jul 2023 22:12:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?botvynnyk-pro-moi-metody-pidhotovky-do-zmahan https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/00000005E <![CDATA[Есе про шахову Еліту. ФІШЕР]]> imblog
фото: vault.si.com
початок...
ФІШЕР
(1943-2008)
Роберт Джеймс Фішер - найзагадковіша і найпарадоксальніша фігура сучасних шахів. Про нього дуже багато писали, і я б лише в двох словах хотів нагадати його біографію.
 
Народився Фішер 43-го року в Чикаго. Потім перебрався з матір'ю до Нью-Йорка, до Брукліна, і тут почалися його перші великі успіхи. Батько його - німець, який утік із гітлерівської Німеччини під час війни, - одружився з чиказькою єврейкою, надзвичайно експансивною пані (вона живе зараз у Лондоні). У результаті цього шлюбу і з'явився на світ Боббі Фішер.
 
У чотирнадцять років він став чемпіоном Сполучених Штатів, і радянська шахова федерація запросила його погостювати до *оскви: усім хотілося познайомитися з цим феноменальним хлопцем. Я був присутній на його зустрічі з *осковськими гросмейстерами в Центральному шаховому клубі, коли він поспіль, конвеєрним способом грав бліц з усіма охочими. Мені вдалося застати момент, коли він блискуче виграв матч у Васюкова. Я побачив дуже високого американського юнака, світловолосого, з чубчиком, із сірими очима. Здивувала мене його неусміхненість. Одягнений він був у джинси і светр. До пари йому була і його сестра, екстравагантна дівиця, з якою він приїхав до *оскви.
 
Фішер попросив, щоб йому дали зіграти короткий тренувальний матч з одним із відомих гросмейстерів. У Федерації це визнали за нахабство, і йому запропонували якогось другорядного шахіста. Фішер відмовився, сказав, що йому набридла ця свиняча країна і поїхав. Уже тоді стосунки між Фішером і радянською шаховою федерацією неабияк охололи.
 
Вдруге зустрів я його вже будучи в еміграції, 76-го року, в Пасадіні, де він жив, коли відійшов від шахів.
 
У чому ж полягає сила і парадоксальність Фішера?
 
Якщо можна так висловитися, - це в хімічно чистому вигляді шаховий боєць, концентрація якого під час гри абсолютно неймовірна. Я згадую характеристику, яку ще в 70-ті роки дав йому Олександр Котов. Якраз тоді Фішер здобув одну за одною блискучі перемоги: матч із Петросяном, потім із Таймановим і, нарешті, з Ларсеном - із сухим рахунком. Перемігши Спаського в Рейк'явіку, він став чемпіоном світу. Це було щось небачене. Фішер явно не задовольнявся просто перемогою. Йому треба було розгромити противника вщент. Люди, які знали його, розповідали, що, коли він грав у настільний теніс або в що-небудь іще, то прагнув будь-що-будь виграти, і якщо програвав, то ходив буквально хворий.
 
Так от, Олександр Котов, з яким я тоді був в одному шаховому клубі, говорив; "Ну, самі посудіть: як можна з таким хлопцем грати? Абсолютно неможливо!" - "Як це неможливо? Чому?" - запитував я. "Та дуже просто, уявіть собі, що навпроти вас сидить здоровенний чолов'яга з кінською фізіономією. Він сидить і зосереджено думає. Думає недовго. І блискавично робить хід. Ви ламаєте голову над тим, що зробити у відповідь. І придумуєте, сподіваючись, що партнер дасть вам можливість погуляти, розім'ятися трохи. Але не тут-то було. Майже миттєво він знаходить ще один, тепер уже найнеприємніший для вас хід. І тут же шльопає, причому не встаючи зі стільця. Він сидить ніби у вас на плечах, і через деякий час ви відчуваєте, що ніщо вам уже не допоможе. Це не людина, це автомат!"
 
Багато хто змальовує Фішера як недоучку, хлопчиська, який кинув у чотирнадцятирічному віці школу, - таким собі недорозвиненим, інфантильним недорослем, який нічим, крім шахів, не цікавився. Він і справді нічим іншим не цікавився.
 
Однак освіта - освітою, але особисто для мене куди цікавіше, що дав Бог шахісту в сенсі його дару психолога, його здатності оцінювати партнера і ситуацію, його вміння мислити. Я не пам'ятаю жодної даної Фішером оцінки, яка була б помилковою.
 
Його мистецтво психолога вражаюче. Він готувався до матчу зі Спаським без жодних помічників, тоді як у Спаського їх було не менше п'яти. І психологічно він виявився у багато разів краще підготовленим, ніж його супротивник, хоча на боці Спаського боролася чи не вся радянська шахова федерація.
 
А що являє собою Фішер як людина? Найбільш парадоксальними і дивними стали його вчинки після того, як у 75-му році він відмовився від світового чемпіонату. Утім, дивною його поведінка була і до цього: він явно боявся публіки, смертельно боявся журналістів. Він дедалі частіше відмовлявся грати в турнірах. Одного разу на матч із Решевським він з'явився за п'ять хвилин перед тим, як йому ледь не зарахували поразку. Але, з'явившись, блискавично виграв.
 
Коли Боббі відмовився від світової першості, з усього світу посипалися запити: чим він займається, як існує? Відомо було, що він відмовився від усякого роду реклами, яка обіцяла йому мільйони. Як він сам заявив, він не був готовий рекламувати креми для гоління, які сам не застосовує. Тому всякого роду чутки про його жадібність і пристрасть до розкоші не мають жодних підстав.
 
Разом з тим, він завжди вимагав гігантських гонорарів - мені здається, в основному з міркувань престижу, а не для того, щоб заробити великі гроші.
 
Його багато разів намагалися залучити до матчів, оскільки інтерес до його гри величезний і донині. Мені розповідав майстер Арнольд Денкер, як він узяв на себе ініціативу організувати зустріч Фішера з Глігоричем у Югославії. Денкер запитав його: "Боббі, як ти дивишся, якщо тобі заплатять триста тисяч доларів тільки за те, що ти братимеш участь у матчі?" Фішер відповів: "Це буде чудово!" - "Чудово! - у свою чергу сказав Денкер. - Я їду в Югославію". Йому вдалося вмовити югославів не на триста, а на шістсот тисяч доларів. Повернувся він у чудовому настрої. "Боббі! - сказав він, - усе гаразд. Ти погоджувався на триста тисяч, а я домовився про шістсот! Підписуй контракт і через місяць почнеш грати". Але Фішер відповів: "А як щодо мільйона?"
 
За словами Денкера, Фішер просто валяє дурня і грати не хоче. В останній момент він щоразу придумував найфантастичніші відмовки, щоб тільки не грати.
 
Він вступив у релігійну секту адвентистів сьомого дня, де повів війну з керівниками цієї секти. Мені говорили, що в якийсь момент - на релігійній основі - він став антисемітом і мало не розклеював антисемітські гасла на бамперах автомашин.
 
Як я вже говорив, у 76-му році я зустрів Фішера в Пасадині. Пасадина розташована за шістдесят миль від Лос-Анджелеса. Живе Фішер досить дивно - у його квартирі абсолютно немає меблів, а є тільки холодильник, стілець і ліжко. Він не одружений, майже ні з ким не спілкується, і телефон його не внесено до жодного довідника. Утім, у нього є секретарка, прізвище якої Макарова - вона російського походження. І якщо вдасться з нею зв'язатися, то можна для нього передати якісь пропозиції чи прохання - ні писати, ні дзвонити йому неможливо.
 
Зустріч із ним мені влаштував мій лос-анджелівський приятель Антоні Сейді, який підтримував із Боббі контакти. А зупинився я в іншого приятеля, теж емігранта з ссср.
 
В один із днів у його квартирі лунає телефонний дзвінок: "Чи можу я поговорити з містером Шамковичем?" Це був Фішер. Дзвінок його був настільки несподіваний, що я подумав, що мене хтось розігрує. "Якщо хочете, приходьте до ресторану такий-то, але буде тільки Антоні і більше нікого".
 
Ми приїхали в призначене місце, і я одразу впізнав цього високого, сіроокого блондина, схожого на альбіноса, - брови і вії в нього абсолютно безбарвні. Розмова на політичні теми точилася переважно між ним і Антоні. Але я все-таки заговорив про шахи.
 
Він відповідав люб'язно, хоча й не дуже охоче. Відчувалося, що це не дуже приємна для нього тема, на яку йому не хотілося б розмовляти. Проте я поставив йому таке запитання: "Чому ви не граєте? Ви ж досі залишаєтеся найкращим шахістом світу?" Він усміхнувся і відповів: "Я вкрай незадоволений політикою американських президентів. Вони занадто потурають Совєтам!" На це я намагався заперечити: "Але ж президенти змінюються". - "Ні! - сказав він. - Вони всі однакові!" Я не зрозумів, який тут зв'язок із шахами і продовжував: "Але ви все ж повинні грати, Боббі!" - "Я буду грати, буду грати", - двічі повторив він. Потім я дістав кишенькові шахи і сказав: "Я хочу показати вам одну позицію, яку ніхто не може вирішити, дуже кумедний етюд". Він узяв у руки шахи, закрив їх величезною ручищею, щоб офіціанти або відвідувачі не здогадалися, що в ресторані Фішер. Я вже пошкодував, що все це затіяв і сказав: "Ви знаєте, це довга і важка справа - шукати рішення. Можливо, я його сам вам покажу?" - "Ні, ні, сер!" - майже розсердився він і, занурившись у роздуми, через дві-три хвилини дав правильну відповідь. "Як же так? - здивувався я. - Ніхто не може цього вирішити!" - "Я знав цю ідею!" - відповів він.
 
Фішер не п'є. Він п'є тільки молоко. Зате багато їсть, напевно, тому, що він дуже великий. У всякому разі, в ресторані він не випив жодної чарки, зате замовив собі гігантський стейк.
 
Уже пізніше, коли ми розговорилися, я запитав його: "Боббі, а що ви думаєте про творчість Тайманова?" Запитання, звісно, було провокаційним. Фішер виграв у нього з сухим рахунком, і інший би, напевно, кинув що-небудь зневажливе. Але Фішер відповів: "По-моєму, він дуже хороший музикант!"
 
Після ресторану ми гуляли. Він показав мені кілька книг про шахові комп'ютери, ми знову говорили про різних шахістів, і він дуже високо оцінив гру Корчного. І взагалі, він справляв враження гарного, компанійського хлопця, балакучого і товариського. Єдине, дещо дивною була його ведмежа, врозвалку, хода.
 
Минули роки - про Фішера надходили різні чутки. Наприклад, тут, у Нью-Йорку, живе одна індуска з Бомбея, з якою він регулярно листується. Фішер не раз обіцяв їй почати грати і навіть приїхати до Індії, але в останню хвилину від цієї ідеї відмовлявся.
 
Одного разу він потрапив у поліцію в Пасадині. Поліцейським здався дивним цей хлопець. Вони вирішили, що він схожий на злочинця, який незадовго до цього пограбував банк. Вони запитали в нього документи. Боббі відповів, що жодних документів у нього немає. Його забрали у відділок, де він назвався вигаданим ім'ям. Потім він все-таки зізнався, що він - Фішер. Але виявилося, що поліцейські й гадки не мали, хто такий Фішер. Пізніше він випустив брошуру про те, як його утримували в американській поліції. Він запевняє, що його били. Його досить довго протримали в холодному карцері.
 
Але потім усе-таки з'ясували, що це не злочинець і сказали: "Ну гаразд, хлопче, ти можеш іти". На це він обурено вигукнув: "А де мої десять доларів?"
 
Відома й інша історія з життя Фішера, щоправда, більш раннього часу, але теж пов'язана з в'язницею. Фішер давав у в'язниці сеанс одночасної гри, і за однією з дощок сидів ув'язнений, який постійно крав фігури.
 
Перший раз Боббі повернув пішака на місце, а вдруге сказав: "Послухай, хлопче, якщо ти ще раз це зробиш, я скажу начальнику в'язниці, щоб тобі продовжили термін". На що той, не моргнувши оком, відповів: "Вам це не вдасться, сер, оскільки я тут перебуваю безстроково!"
 
Життя Фішера взагалі сповнене всяких легенд, анекдотів, цікавих випадків. Наприклад, коли він обіграв Спаського 1972 року і став чемпіоном світу, радянська преса, бажаючи цей програш якось пояснити, висунула версію, буцімто в крісло Фішера було вмонтовано спеціальне електронне пристосування, яке вносило перешкоди в гру Спаського, але ніяк не заважало грі Фішера. Розкрили крісло, запросили експертів, які, зрозуміло, нічого не виявили.
 
Секунданти розповіли Фішеру про це, коли він був у басейні. Боббі став так дико реготати, що занурився у воду і довго не міг виплисти. Випливши нарешті, він сказав: "Я пред'явлю радянській делегації рахунок - адже в результаті цієї історії я мало не потонув!"
 
Нещодавно стало відомо, що Фішер подружився з аргентинським гросмейстером Кінтересом. Кінтерес при мені розповідав моєму другові Сосонко, теж шахістові, що вони постійно бачаться і багато грають і що Фішер усе ще грає, як бог, як диявол, - так що Кінтересу в бліцах не вдається домогтися жодного нічийного результату. За словами Кінтереса, до кінця цього року Фішер збирається повернутися до шахів. Чи станеться це, - поки важко сказати, але якщо Фішер знову сяде за шахову дошку, то, можливо, відкриється ще одна блискуча сторінка у світовій історії шахів.
]]> Thu, 27 Jul 2023 17:10:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?ese-pro-shakhovu-elitu-fisher https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/00000005D <![CDATA[Есе про шахову Еліту. ПЕТРОСЯН]]> imblog
Шаховий турнір IBM
2 серпня 1973 року
фото: Wikimedia Commons
початок...
ПЕТРОСЯН
(1929-1984)
Якщо Бронштейн був шаховим філософом, то Петросян - типовий практик. Про практичний склад його розуму говорили багато. Навіть занадто багато. Але ось людина стала чемпіоном світу. Значить, це був не просто хитрун, який обігравав у результаті якихось дуже спритних і хитромудрих комбінацій.
 
Я знаю його з дитинства - коли вперше зустрів його в Тбіліському Будинку піонерів. Хто такий Петросян? Це насамперед класичний тип самородка, у якого так багато від Бога, що просто смішно пояснювати його блискучий шлях за допомогою якоїсь тривіальної хитрості.
 
Він виріс у сім'ї двірника. Так, так, його батько був двірником в одному з будинків Тбілісі. Своїм талантом Тигран досить швидко привернув до себе увагу тбіліських шахістів. Він був шаховий вундеркінд. Причому з ранньої юності не визнавав атакувального стилю, яким так захоплювалися багато хто з його однолітків. Але хто знає - можливо, в цій неперевершеній позиційній майстерності й полягала його міць, що привела його на шаховий Олімп.
 
Його позиційна гра вирізнялася неперевершеною витонченістю. Цього блиску позиційного маневрування неможливо було досягти жодною практикою чи роботою. Це був Божий дар. Але, з іншого боку, Петросян справді вирізнявся надзвичайним практицизмом. Насамперед, це був практицизм шаховий. Він був дуже тонким психологом, бо завжди знав, як і з ким треба грати, коли і який обрати варіант. Його унікальний вичікувальний стиль носив, з моєї точки зору, філософське підґрунтя.
 
Він був нільським крокодилом, здатним, причаївшись, як завгодно довго чекати на свою жертву. Чекати, поки вона не посковзнеться і він не зможе з нею розправитися.
 
Згадуючи про Петросяна, я б хотів підкреслити, що в пам'яті моїй його особистість ніби двоїться. Один Петросян - це блискуча, світська людина, дуже дотепна, весела і широка. Інший - уже пізнішого віку, коли він став чемпіоном світу - людина надзвичайно упереджена до розкоші, улюбленець долі, який, до речі, на довгі роки опинився під впливом дружини. І вона впливала на нього не найкращим чином. Але, повторюю, це сталося пізніше, а в молодості Петросян був дуже товариським, користувався загальною симпатією. Це була людина глузливого і гострого розуму.
 
Одного разу я став свідком такої сцени. Ми розглядали якусь позицію під час чемпіонату Союзу. Тигран теж розглядав, усі мовчали, потім хтось запитав: "А що загрожує?" - звичайне і не дуже розумне запитання, яке люблять ставити один одному шахісти. На що Тигран несподівано повернувся до того, хто запитав, і, іронічно посміхнувшись, сказав: "Любий мій, якби що-небудь загрожувало, тоді б чорні знали, що їм робити. Ось нічого не загрожує, - у цьому вся справа!"
 
У репліці цій відбилося глибоке розуміння філософії шахів. І справді: іноді один хід, який начебто не містить загрози, сильніший, ніж два або три активних, бо цей "один" здатний привести супротивника до поразки.
 
Талант Петросяна визнавали всі - і друзі, і недруги.
 
Ніхто не говорив, що він бездар. Говорили іноді, що він нудний, нецікавий, але ніхто не заперечував його обдарування.
 
Утім, як у кожного з цієї шахової еліти, були у Петросяна і свої дивацтва. Він терпіти не міг молодих шахістів. Пам'ятаю, як 1979 року він приїхав у Ріо-де-Жанейро з двома молодими шахістами - Ваганяном і Балашовим. Так от, під час турніру Петросян ні більше ні менше, як оголосив, що ці двоє спеціально підіграють його суперникам, щоб він не вийшов на гарне місце.
 
Але по-справжньому він змінився - до того ж на гірше - 1964 року, коли, вигравши матч у Ботвинника, став чемпіоном світу.
 
У статті "Чому я програв матч?" Ботвинник тоді писав: "У шахах час геніїв минув!" (Він явно не передбачав появи Боббі Фішера і Гаррі Каспарова.)
 
"У наші дні одним талантом не проживеш", - стверджував Ботвинник. За його словами, у Петросяна був якийсь дивний, захисний стиль, який йому, Ботвиннику, був не зрозумілий. У своїй статті Ботвинник хотів показати, що Петросян - посередність, що за талантом він не може і зрівнятися з ним, Ботвинником. Але минули роки, і той самий Ботвинник дав значно вищу і справедливішу оцінку Петросяну, підкресливши, що це дійсно великий шахіст.
 
Ставши чемпіоном світу, Петросян змінив весь спосіб життя.
 
Його змінам на гірше, як я вже сказав, сприяла його надзвичайно практична дружина Рона. Вона замість нього брала участь у всіх переговорах, занурювала його в безодню всіляких сварок і чвар, що, звісно, не сприяло зростанню його авторитету. За її словами, це вона зробила його чемпіоном світу, оскільки він не хотів займатися шахами, а вона наполягала, щоб він запрошував таких-то і таких секундантів, щоб вони йому приділяли більше часу тощо. Справа доходила до того, що він втрачав терпіння: "Будь ласка, грай сама! Чому б тобі не стати чемпіонкою світу! Що ти від мене хочеш?" - підвищивши голос, говорив він у такі хвилини.
 
Вона постійно намагалася розбудити в ньому честолюбство, якого в нього від природи не було. Але з роками воно з'явилося, як і пристрасть до розкоші. З'явилося і якесь озлоблення проти своїх колег. Здавалося б, його так приголубила шахова фортуна, що він мав би стати добродушним. Але ні, ніякої добродушності я в ньому тепер не помічав. Навпаки, з'явилася якась жовчність і нетерпимість. Одного разу я зустрів його на вулиці, він зрадів і сказав: "Хочеш, давай під'їдемо до мене, подивишся мої шахові книжки".
 
Коли я увійшов до його обителі, то був приголомшений. Ця квартира на П'ятницькій - площею близько ста двадцяти метрів - належала раніше якомусь академіку, і тепер її дали Петросяну. Вражали абсолютно приголомшливі антикварні меблі. Величезна кількість сувенірів з усіх країн світу.
 
Безліч подарунків від вірмен із Вірменії. Вірмени його обожнювали, вони готові були зробити для нього все що завгодно.
 
Це вони зробили йому диплом про вищу освіту, якого в нього не було. У ньому з'явилися не властиві йому раніше міщанські риси. Треба сказати, що його постійно запрошував до себе Мікоян, він часто бував у Мікояна в домашньому кінотеатрі. Словом, Петросян - чемпіон світу - став зовсім іншою людиною.
 
У гостях у Тиграна ми були разом із Котовим. І ось, коли ми вийшли, я кажу Котову: "Цікаво, як йому вдалося обміняти 32-метрову квартирку на такий палац?"
 
На що Котов - людина, не позбавлена природного, хоча й грубуватого гумору, - відповів: "Послухайте, мій дорогий, Тигран уміє міняти тільки слонів на коней на шахівниці, все інше міняє його дружина!"
 
Так, саме вона була головним менеджером Петросяна, і всі ділові питання вирішувала вона, Рона, а не він. І вона, що називається, і вдень і вночі, діяла в ім'я того, щоб підняти престиж і багатство чоловіка. У Петросяна був навіть особистий ад'ютант і літописець - Олександр Рошаль, який потім переметнувся до Карпова і який у "советском спорте" називав його не інакше, як царствений Тигран. "І тут з'явився царствений Тигран..."
 
У нього був справді царствений вигляд, коли він з'являвся в суспільстві в розкішній оксамитовій куртці... У якомусь сенсі він був повною протилежністю Бронштейну, та й узагалі багатьом шахістам. Здебільшого це були люди безкорисливі, безсрібники - кого б ми не взяли - Ботвинника, Смислова, Таля. Тигран - єдиний, хто оточував себе багатством і розкішшю. Після втрати звання чемпіона світу, Петросян ставав дедалі жовчнішим. Зараз він тяжко хворий.

І все-таки запам'ятався мені більше інший Петросян - блискуча людина і великий шахіст, чиї заслуги в історії світової шахової культури воістину неоціненні.
продовження...
]]> Tue, 25 Jul 2023 15:17:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?ese-pro-shakhovu-elitu-petrosian https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/00000005C <![CDATA[Есе про шахову Еліту. БРОНШТЕЙН]]> imblog
Шаховий турнір IBM
16 липня 1968 року
фото: Wikimedia Commons
БРОНШТЕЙН
(1924-2006)
Давида Бронштейна - або, як друзі звуть його Девік, - я знаю дуже давно, буквально з сорок другого року. Ми з ним однолітки, і, можливо, тому мені про нього легко говорити.
 
Уперше я побачив його в Тбілісі, куди під час війни евакуювалася наша сім'я і куди в абсолютно жахливому вигляді приїхав із Києва вісімнадцятирічний Девік Бронштейн.
 
З Києва він утік, абсолютно один. Народився він не в Києві, а в Білій Церкві. Його батьки зникли ще в тридцять сьомому році, під час сталінських чисток. І Девік дуже рано залишився сиротою. Так ось, у жахливому вигляді, всіма покинутий, він і з'явився під час війни в Тбілісі. Його прилаштували сторожем у якийсь басейн, і цілими днями він просиджував на березі з шаховими книжками і щось наполегливо вивчав.
 
Познайомилися ми з ним після того, як грузини влаштували чемпіонат міста. Ну і, звісно, запросили Девіка, який на той час уже мав звання майстра. Це був наймолодший майстер радянського союзу. Бронштейн став ним у віці шістнадцяти років.
 
У першому ж турі я звернув на нього увагу - знаєте, таке кругле, добре обличчя містечкового юнака. Утім, приваблював він навіть не зовнішністю, ні - а своїми дивацтвами, поза якими й пізніше неможливо було уявити образ і характер Бронштейна. Це був великий шахіст і великий дивак. Він був сповнений старовинної шахової інформації, ніколи не випускав із рук шаховий "хандбух", виданий німцями мало не наприкінці минулого століття.
 
Між іншим, у тому тбіліському турнірі першу партію мені вдалося в нього виграти. Після цього він здобув одразу шість перемог. Я зробив дві нічиїх. Загалом ми мали з ним порівну. Але, коли грузини відчули, що питання про чемпіона Тбілісі ми вирішуватимемо з Девіком між собою, вони оголосили, що турнір припиняється через відсутність... приміщення.
 
Загалом я пробув у Тбілісі два роки, навчався в інституті, а в палаці піонерів - колишньому будинку князя Воронцова - як ні в чому не бувало, продовжував працювати шаховий гурток. І ось одного разу, під час сеансу, який я давав школярам, керівник гуртка, майстер Благідзе, сказав мені: "Ти зверни увагу он на того вірменчика, який сидить праворуч. Чудово грає, хоча йому тільки дванадцять років..." Пізніше я дізнався, що це був Тигран Петросян.
 
Через багато років я запитав його: "Ти пам'ятаєш цю зустріч?". Він відповів: "Я не тільки пам'ятаю цю зустріч, але навіть пам'ятаю, яку партію ми грали". - "І хто ж виграв?" - "А ось ти виграв у мене тоді!" - засміявся він.
 
До Петросяна ми ще повернемося, а поки про Бронштейна, з яким після того тбіліського турніру ми не дуже часто зустрічалися. Девік поїхав у Сталінград, куди його запросили.
 
Закінчилася війна. Він переїхав до *оскви. І почалося його блискуче сходження. За короткий час він піднісся, як метеор, став вигравати турнір за турніром і дуже скоро став шахістом світового класу. І головне - усіх вражав стиль його перемог, оригінальність його шахового мислення.
 
У 1951 році він зустрівся з Ботвинником у першому після військовому матчі на звання чемпіона світу. Право грати в цьому матчі він завоював у результаті серії абсолютно блискучих перемог. Це були роки, коли він був фактично чемпіоном світу. У турнірі претендентів він розділив перше місце з Ісааком Болеславським, який як шахіст мені подобався навіть більше, ніж Бронштейн. Це був абсолютно закінчений класик шахів, а Давид був, швидше, сюрреалістом. При цьому вони були дуже близькими друзями, і матч, що відбувся між ними, який закінчився перемогою Бронштейна, анітрохи не вплинув на цю дружбу. Вони постійно кепкували один з одного, але від цього нітрохи не менше любили один одного.
 
Пам'ятаю, як під час матчу Бронштейн-Ботвинник я зайшов у готель "Пекін" до Давида. У номері в нього був Болеславський, якого я запитав: "Ісааку Єфремовичу, ну, які все-таки ваші шанси, щоб боротися за світову першість?" (Незважаючи на те, що він програв Бронштейну, я продовжував його обожнювати.) Болеславський промовчав, а Бронштейн засміявся і сказав, що жодних шансів на світову першість у нього немає. Я запитав: "Чому?" - "Та тому, - продовжував Бронштейн, - що в нього животик уже з'явився!" І поплескав Болеславського по животу. Ось які стосунки: кожен жартував, як йому заманеться, і ніхто ні на кого не ображався.
 
Що найбільше вражало у зовнішності Бронштейна - так це добродушність і якраз та сама дивакуватість, про яку я вже говорив. У його характері повністю був відсутній "інстинкт убивці".
 
Вважається, що справжній шахіст повинен обов'язково володіти якостями борця, пристрасним бажанням знищити супротивника. Це зазвичай проявляється в його манері поводитися, у поведінці за шахівницею, навіть у його зовнішності. Ось це журналісти й назвали образно "інстинктом убивці". Цей "інстинкт" найвищою мірою був розвинений у Ботвинника, Фішера, - так, власне, у дуже багатьох шахістів. Але повністю був відсутній у Давида Бронштейна. Зовні це був явно містечковий єврей, трохи не від світу цього, який дивно одягався. І, дивлячись на нього, не можна було подумати, що перед вами великий шаховий боєць, який задумав стати чемпіоном світу. Але йому не судилося ним стати, хоча мені важко назвати когось ще, хто був у той час так близький до шахової корони в боротьбі з непереможним Ботвинником.
 
У своїй грі Бронштейн безумовно показав, що на той час, тобто до 1951 року, він став найкращим шахістом світу. Формально чемпіоном був Ботвинник, але на той час він уже трохи здав, хоча й успішно оборонявся від претендентів, які атакували його. Найсильнішим із них і найнебезпечнішим для Ботвинника став Давид Бронштейн. І ось - Ботвинник явно програвав Бронштейну цей матч, що складався з 24-х партій. На фініші у Бронштейна було на одне очко більше, і його цілком влаштовували дві нічиї. Друзі вже приходили, щоб привітати його. Здавалося, що дні Ботвинника як чемпіона полічені.
 
Передостанню, двадцять третю партію Ботвинник відклав у дещо кращому ендшпілі. Він чудово розумів, що молодий Бронштейн не має такого досвіду в закінченнях, як він. І Ботвинник поступово, хід за ходом, виграє цей ендшпіль, потім зводить внічию останню зустріч. Рахунок поєдинку стає 12:12. А за регламентом, у разі нічийного результату, чемпіон світу зберігає своє звання.
 
Цей несподіваний фініш справив на Бронштейна страшне враження. Ботвинник його ніби вбив цією партією навіки. Тобто після цього він уже не міг серйозно боротися за звання чемпіона світу. Якоюсь мірою взагалі була зламана його воля до боротьби.
 
Щоразу після цього, коли я зустрічав Бронштейна, він уже не говорив про світову першість, а все більше про шахові реформи.
 
Це був шалений шаховий реформатор. Наприклад, він довгі роки носився з ідеєю поміняти місцями ферзя і короля, змінити регламент шахових поєдинків, перетворити їх на своєрідні напівбліци. Він говорив, що в епоху такого динамічного століття, як двадцяте, і шахи мають стати іншими, більш динамічними.
 
Утім, його реформаторські ідеї ніколи не виходили за межі шахів. У політиці він був дуже обережний і вже в усякому разі ніякої крамоли не висловлював, пам'ятаючи долю своїх батьків. Хоча і в цій сфері він часто бував несподіваним і навіть дотепним.
 
Над реформаторськими ідеями Бронштейна його друзі вічно підсміювалися. Але це не приборкувало його реформаторського духу. Будучи шаховим оглядачем "Известий" і осідлавши свого улюбленого коника, він одного разу написав: "Як непогано було б поміняти місцями ферзя і короля!" У відповідь на це жовчний Михайло Юдович десь в іншій газеті відповів: "Ну, право ж, який сенс у цій реформі? Адже шахи - наші класичні шахи - досить складні, і ніхто в них не досяг досконалості, зокрема й Давид Бронштейн!" Бронштейна це чомусь образило, і, коли одного разу ми зустрілися, він із досадою сказав: "Дивна людина, цей Юдович! Я ж не для нього писав, а для любителів, щоб зацікавити їх, залучити до шахів..."
 
Треба зауважити, що були в його характері дивні риси.
 
Він не справляв враження честолюбця, але ставав абсолютно нетерпимим, коли при ньому когось хвалили.
 
Якось я запитав його: "Як ти думаєш, правда, Фішер геніально грає в ендшпілях?" Він дивно посміхнувся і відповів: "А ти думаєш, я гірше граю?"
 
У наших із ним бесідах він дуже любив філософствувати.
 
"Ти знаєш, про що я все частіше думаю? - одного разу сказав він, - що штанга як вид спорту набагато об'єктивніша, ніж шахи. Шахи - це не об'єктивний вид спорту!" - "А чому, Девіку, власне, штанга?" - здивувався я. "А ось я тобі зараз поясню. Уяви, що ми з тобою змагаємося. Я підняв сто кілограмів, а ти - сто десять, і немає жодних суперечок! А тут можна підняти двісті кілограмів, а твій партнер підняв тільки п'ятдесят, але варто тобі наприкінці трохи оступитися, і він оголошується переможцем".
 
Це було сказано після того, як він програв одну зі своїх найблискучіших партій. Тобто в цьому міркуванні була доволі глибока думка: у шахах спортивний і творчий бік часто перебувають у протиріччі. Тому талановитий шахіст може в процесі гри проявити справжній блиск, але перемогу здобуде його аж ніяк не настільки талановитий, але холодний і сконцентрований партнер.
 
Взагалі Бронштейн дуже любив давати оцінки, які були завжди несподівані. Наприклад, одного разу він сказав:
"Ти знаєш, як грає Петросян? Він дуже цікаво грає. Він чекає. Ну, а коли твій партнер тільки чекає, а ти граєш, то ти неминуче припускаєшся якоїсь помилки в процесі гри. Він робить вигляд, що не помічає цієї помилки. Ти робиш ще одну. І ось тоді-то він тебе хапає і ніяка сила тобі вже не допоможе". Потрібно сказати, що це абсолютно точна оцінка стилю Петросяна.
 
Спостережливість Бронштейна мене завжди вражала. Якось Котова, Бронштейна і мене відправили в Амстердам для участі в одному з турнірів. І ось ми з Девіком звернули увагу, що вдень Котова ніде не було - ні в холі, ні в буфеті, ні взагалі поблизу. Куди він дівається? Де Котов?
 
Минуло кілька днів, і Давид каже мені: "Ти зверни увагу, вранці Котов, узявши до рук стару потерту валізку і надівши на голову кепку, терміново кудись вирушає. Причому ти знаєш, на кого він схожий у цей момент? На Жана Габена! І ти знаєш, куди він вирушає? Він іде в радянське посольство, де все можна дешево купити!" Сам Бронштейн був повним безсрібником - для нього не існувало світу речей, перед яким дехто так схилявся.
 
Що стосується його політичного кредо, то, як я вже говорив, він ніколи не дозволяв собі вольностей. "Ми живемо в їхній країні, - одного разу розговорився він, - то чого заради ми будемо нарікати!" Мені здавалося, що це і є його сутність - боязкого, провінційного дивака, нездатного ні на який рішучий крок. Тільки багато пізніше я зрозумів, як помилявся. І наскільки не знав його - він просто не любив фрондувати. Але внутрішньо це була глибоко чесна і, я б навіть сказав, сильна людина. Коли треба було підписати антикорчнівський лист, то відмовилися це зробити тільки двоє - Ботвинник і Бронштейн. Ботвиннику з його ім'ям нічого серйозного не загрожувало. Але Бронштейн пішов на цей мужній крок, ризикуючи втратити все - стипендію, право бути виїзним тощо. Він дуже багато в чому залежав від влади. І, незважаючи на це, внутрішня чесність не дозволила йому піти на угоду з совістю. До речі, після цього листа він дійсно став невиїзним.
 
І ось тепер, коли через роки я оцінюю роль Бронштейна в історії світових шахів, то я все частіше думаю - ким він був: блискучим практиком чи великим шаховим мислителем?
 
Одного разу, пам'ятаю, ми разом їхали в поїзді й розговорилися про минуле. Ну і, звісно, згадали його знаменитий матч із Ботвинником, коли він так несподівано і драматично програв. І тут він, на мій подив, зауважив: "А ти думаєш, я той матч хотів виграти? Я й не збирався його вигравати! Ти ж сам бачиш, що це за щастя бути чемпіоном."
 
Я досі не знаю, що це було: образа, бравада, яка все ще живе в ньому, чи жаль про те, що свій блискучий талант він не розвинув у зовсім іншому, філософському напрямку.
продовження...
]]> Sun, 23 Jul 2023 18:42:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?ese-pro-shakhovu-elitu-bronshtein https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/00000005B <![CDATA[Есе про шахову Еліту. БОНДАРЕВСЬКИЙ]]> imblog
початок...
БОНДАРЕВСЬКИЙ
(1913-1979)
Свою кар'єру Ігор Бондаревський розпочав блискучою перемогою, яку здобув 1940 року. Він став одночасно чемпіоном союзу і гросмейстером ссср. Уболівальники Бондаревського тріумфували на вулицях Ростова-на-Дону, де він жив. У це важко повірити, але його портрети з'являлися поруч із портретами "батька народів". Під час турніру він виграв особисту зустріч у самого Ботвинника, овіяного в ті роки легендарною славою. Але ця радість не була тривалою: з Комітету у справах фізкультури прибула телеграма, що пропонувала молодому чемпіонові грати тепер у спеціальному матч-турнірі на абсолютну першість країни за участю Лілієнталя, Кереса, Болеславського і Ботвинника.
 
Багато хто з друзів Бондаревського дивувався: що, взагалі кажучи, це означає: абсолютна першість? Шахи - адже не бокс. "Неважливо, - самовпевнено відповідав Бондаревський, - Ботвинник жадає реваншу і він отримає його". Це було і справді безпрецедентне змагання, мета якого полягала в тому, щоб виправити несподіваний підсумок чемпіонату. І його було виправлено завдяки пекельній працездатності та волі Ботвинника, який виграв турнір із перевагою у два з половиною очки.
 
Перемога сорокового року була зоряною годиною Бондаревського, чия фігура і донині стоїть осібно на радянському шаховому небосхилі.
 
Він був потомствений козак і навіть чимось був схожий на Григорія Мелехова. І, хоча закінчивши Інженерно-економічний інститут, вибився в інтелігенцію і став одним із найвидатніших шахістів, своїх козацьких, мелехівських рис так і не втратив до кінця життя. Ось уже кого не можна було назвати ні Бахом, ні Шопеном, ні навіть Гершвіном радянських шахів.
 
У нього був тонкий і блискучий шаховий розум. Але в пам'яті у мене "Бондар" зберігся грубим, бравурним, вражаючим своїм життєлюбством. Своєю неприкритою грубістю він просто шокував багатьох із шахістів, які вважали себе рафінованими інтелігентами.
 
У Ростовському Будинку піонерів він нерідко покрикував на своїх учнів. Водночас він їх любив і вважався чудовим методистом.
 
Бондаревський був єдиним, хто намагався створити щось на кшталт власної школи. Чи мав коли-небудь учнів Ботвинник? Ніколи. Те ж саме і Смислов, і Таль.
 
Це їм було просто нецікаво.
 
У Бондаревського була своя власна методика і своя програма шахових занять. Усе це, втім, не заважало йому бути людиною, яку охоплює честолюбство, особливо підігріте перемогою 1940 року. І оскільки на його шаховому шляху постійно зустрічалися євреї, до того ж абсолютно блискучі таланти, він часом ледве приховував свою неприязнь до них. Серед шахістів наполегливо ходили чутки, що Бондаревський антисеміт. І те, що він походив із донських козаків, лише підігрівало ці чутки.
 
З іншого боку, і до радянської влади він ставився без особливої ніжності. І коли почалася війна і німці увійшли до Ростова-на-Дону, Бондаревський вирішив залишитися. Утім, пробули німці в Ростові всього тиждень, але його було достатньо, щоб зрозуміти, що з Німеччиною йому не по дорозі. Пізніше з'ясувалося, що за цей тиждень він зумів зіграти матч із румунським майстром Троянеску. Але сам він бідував.
 
Німці на нього не звертали ані найменшої уваги - подумаєш, якийсь російський гросмейстер.
 
Незабаром після закінчення війни я зустрів його в Ленінграді, де навчався в Політехнічному інституті. Це був уже не той нескінченно впевнений у собі шахіст, про якого колись писали "надія радянських шахів". Гра його стала сухуватою, майже нічого не залишилося в ній від колишніх блиску і фантазії. Щоправда, преса іноді підхвалювала його ("Гросмейстер Ігор Бондаревський у фланг врубався королівський ", - прорік "поет" після однієї з його красивих перемог).
 
Але досить скоро він сам зрозумів, що вже не поверне своєї колишньої сили і слави і повністю зайнявся тренерською роботою. І тут я хочу сказати, що на цьому терені він себе дуже здорово проявив. Саме в цей час він зійшовся зі Спаським і фактично зробив його чемпіоном світу. Насамперед завдяки тому, що він змусив його працювати.
 
Річ у тім, що за самим своїм складом Спаський - ледар і, звісно, людина богемна. За всього свого блискучого таланту він був абсолютно не здатний сам працювати над шахами. Смислов теж не був зразком працездатності, але він міг працювати, якщо хотів, а цей навіть не міг, у нього просто не було такої закваски. За складом він був сибарит (розкішник), любив помалюватися. Але все це не завадило йому подружитися з Бондаревським. Щоправда, Бондаревському знадобилося чимало зусиль, щоб переконати Спаського в необхідності працювати. Причому за певною системою. Спаський став невпізнанним. Він став суворіше грати дебюти, став більш класичним гравцем. Це був рідкісний випадок, коли тренер його випестував у готового художника.
 
До речі, в історії стосунків Спаського і Бондаревського був випадок, коли так звана радянська громадськість намагалася втрутитися в шахове життя, і шахова еліта проявила високу солідарність, відстоюючи принципи чесної, професійної гри. Для того щоб бути допущеним до міжзональної гри, Спаський мав виграти в турнірі на першість радянського союзу. Загалом у цьому турнірі брали участь троє: Спаський, Холмов і Леонід Штейн. Холмов був алкоголік і на нього навряд чи хтось серйозно розраховував, але зате в поєдинку Штейн-Спаський симпатії громадськості були повністю на боці Спаського, хоча Леонід Штейн за всієї своєї недолугості був нітрохи не менш талановитий, ніж він, і як шахіст навіть ширший. Словом, у поєдинку Спаський-Штейн перемогу здобув Штейн. Але через деякий час в одній із газет, по-моєму у "Вечерке", з'явився лист групи письменників, підписаний, зокрема, якимось Сафоновим. У листі йшлося про те, що ось ми, любителі шахів, постійно збираємося в Центральному будинку літераторів і що ми дуже любимо творчість і гру Бориса Спаського і були вкрай засмучені, коли першість Спілки і право брати участь у міжзональному турнірі здобув інший шахіст Леонід Штейн.
 
"Ми вважаємо, що цей результат має бути виправлений. Спаський має захищати нашу честь!"
 
Пам'ятаю, після цього Корчной зібрав пресконференцію, було складено обурений лист, і цей дурень Сафонов ходив вибачався, але я б хотів наголосити, що в цьому обуренні професіоналів проти втручання аматорів шахісти були абсолютно одностайні. І Ігор Бондаревський, який, можливо, більше за інших був засмучений програшем Спаського, був повністю солідарний з усіма.
 
Кажуть, що прочитавши в газеті "Лист Сафонова і його товаришів", він у серцях вигукнув: "Ну що за дурень!" Природно, коли Спаський став чемпіоном світу, Бондаревський знову був на коні, але потім між ними пробігла якась чорна кішка, і вони розійшлися.
 
Я якось зустрів "Бондаря" - як його називали - і запитав, що сталося. Він був страшенно засмучений і пробурмотів щось невиразне: "Та я й сам не знаю, що сталося". Для нього Спаський був, як то кажуть, останньою опорою в житті.
 
До цього часу він був уже хворий, багато курив і почав пити. Випивав він, щоправда, давно, ще коли вони були дружні зі Спаським, а після їхньої сварки в нього почалися запої.
 
Одного разу - знову ж таки незадовго до їхнього розриву - я зустрів Бондаревського і Спаського в одному з ресторанів. Це було якраз напередодні матчу Фішера з Петросяном. Обидва були напідпитку, і обидва буквально причепилися з одним і тим самим запитанням: "Ну, Олександровичу, - так вони мене називали, - скільки ви даєте Петросяну очок? Максимум?" Я кажу: "Максимум три очки". - "Відмінно! Пропоную від п'ятисот до тисячі п'ятисот рублів, що ви програєте", - простягнув руку Спаський.
 
Минув певний час і з'ясувалося, що Петросян набрав два з половиною очки. І ось ми якось зустрілися зі Спаським у Центральному шаховому клубі, і він каже: "Послухайте, Олександровичу, адже я ж програв вам парі. Так от, я готовий негайно повернути вам цей борг. Як ви хочете: шампанським, грошима чи ще якось?" Від шампанського я відмовився - пити, як Спаський і Бондаревський, я просто не вмів. І він тут же повернув мені борг грошима.
 
Що стосується їхньої сварки, то тут ходили різні чутки. Дехто вважав, що це сталося після того, як Фішер виграв у Спаського, - і останній звинувачував свого тренера, що той погано його підготував. Інші говорили, що все сталося через грубість Бондаревського. Той часто покрикував на Спаського, Спаський же зазвичай відповідав: "Тату, заспокойся!" Але, можливо, в якийсь момент терпінню Спаського прийшов кінець?
 
Після сварки зі Спаським Бондаревський остаточно оселився на Північному Кавказі, і єдино, кого він продовжував тренувати, була його дружина Валя Козловська, мила простакувата жінка, яка обожнювала його. Тому що це все таки була незвичайна людина. Але він і з нею був грубий. Я сам був свідком, як одного разу, після того як вона програла партію, він на неї кричав: "Знову ти, дурепо, припустилася помилки, я ж тобі казав, що треба грати так, а не так". Вона страшенно переживала, але це нічого не змінювало.
 
Будучи її тренером, він їздив із нею на всілякі турніри, і вони неодноразово разом бували за кордоном, хоча біографія була в нього і підмочена. Але одного разу його призначили тренером Козловської на дуже відповідальний міжзональний жіночий турнір, десь у Югославії. Повторюю, це була дуже престижна поїздка. А в комітеті фізкультури був такий порядок: ось, наприклад, людину було включено до складу делегації і, скажімо, назавтра о п'ятій годині відлітав літак.
 
Їй говорили: "Приходьте завтра о другій, отримайте документи і від нас одразу ж в аеропорт".
 
Бондаревським сказали те саме. Я був того дня в комітеті фізкультури і бачив, як вони сиділи і чекали виклику в спецвідділ. Вийшли вони звідти геть розгублені, особливо Валя - бліда як смерть. Виявляється, документи оформили тільки їй, а Бондаревському ні. Валя плакала. Бондаревський же ледь чутно промовив: "Пішли".
 
Потім мені сказали, що те, що Бондаревському не оформили документи на цей турнір, було відомо заздалегідь, але повідомляти про це належало тільки перед самим відльотом. Такий уже був цей садистський порядок.
 
Після цього випадку Бондаревський уже нікуди не їздив. Він, що називається, став невиїзним.
 
Останні роки життя він страшенно пив, жив на жалюгідну стипендію і був абсолютно забутий. Помер він у повній невідомості.
продовження...
]]> Fri, 21 Jul 2023 16:51:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?ese-pro-shakhovu-elitu-bondarevskyi https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/000000059 <![CDATA[Есе про шахову Еліту. ТАЛЬ]]> imblog
10 січня 1968 року
фото: Wikimedia Commons
початок...
ТАЛЬ
(1936-1992)
Михайло Таль - чарівник шахових комбінацій, творець творчого напряму, людина, яка зробила революцію в шахах - явище абсолютно унікальне. Я навіть не знаю, з ким його порівняти, щоб скласти про нього більш-менш правильне уявлення. Почну з того, що я його знав краще, ніж будь-кого з радянських шахістів, бо довгі роки був його тренером. Ми часто проводили разом час, багато їздили, багато про що говорили.

Таль - рижанин, і я пам'ятаю ще час, коли він був таким собі смаглявим, непоказним, зачуханним єврейським хлопчиком, проте вже тоді з колоритним обличчям. Великі пекучі очі, орлиний ніс... Від природи він був позбавлений двох пальців на правій руці. У дитинстві в нього був поліомієліт, і взагалі фігурою він не вирізнявся - худорлявий, одне плече нижче за інше, та й до того ж на вигляд завжди хворобливий.

Мене ж він одразу підкорив своєю грою: цей єврейський хлопець, коли його ще ніхто не знав, взяв перше місце в півфіналі першості ссср.

Було це в Ризі 1952 року і характерно, що першу партію він виграв саме в мене, тож це я дав поштовх його кар'єрі. Я вважав само собою зрозумілим, що у цього хлопчиська я виграю, грав шаляй-валяй, і дуже скоро опинився в передматовому становищі. Грав він блискуче, хоча був ще тільки кандидатом у майстри.

Потім сталася така кумедна історія. Він виграв матч на звання майстра в одного відомого білоруського шахіста. Після цього партію передали на присудження звання майстра - у цих випадках належало розглядати якість гри. Так ось, партію передали на розгляд тодішньому голові кваліфікаційної комісії майстру Равинському. У нього було кілька кандидатів, зокрема і з *оскви. І він усім присвоїв звання майстрів, крім Таля. Про Таля Равинський сказав: "занадто ще сирий".

Через два роки він став чемпіоном радянського союзу. З усієї шахової еліти він був найблискучішою людиною, дуже яскравою, і, я б сказав, на відміну від багатьох інших - дуже світською людиною. Володів абсолютно фантастичною пам'яттю і був здатний реагувати на всілякі роду речі.

Я помічав, що він може писати статтю і тут же кидати репліки, які не мають до статті жодного стосунку. Він був блискучий журналіст і душею будь-якої компанії, де б не з'являвся.

Зарубіжні газети буквально билися за нього, настільки він нетривіально і, головне, дотепно давав інтерв'ю.

При всьому тому - це була дуже хвора людина. Він страждав на ниркову хворобу, а пізніше взагалі жив з однією ниркою. Усе життя його супроводжували моторошні ниркові коліки. Щоб полегшити болі, йому постійно впорскували морфій, дуже часто під час турнірів. У нього були такі болі, що інший би вив, не в силах їх переносити, а він примудрявся грати.

Під час турніру 1961 року з Ботвинником на звання чемпіона світу до нього щодня приїжджала Швидка допомога.

Усе це, однак, не робило його ні менш веселим, ні менш дотепним, ні менш винахідливим. Одного разу при мені його запитав один журналіст-аматор: "Скажіть, будь ласка, Михайле Нехемійовичу, який у вас стиль? Чи можна вас назвати чигоринцем?" У ті дні це була дуже модна тема: Чигорин, чигоринці - про це тільки й говорили. Але Таль відповів: "Ні, я не чигоринець, я морфініст".

Сказав він це не тому, що мало не щодня колов морфій, рятуючись від болю, а тому що був справді шанувальником великого американського шахіста Морфія.

Він був улюбленцем жінок, хоча красенем його ніяк не можна було назвати. Просто він був напрочуд чарівний.

Найдовший і, можливо, найпристрасніший роман був у нього з московською кіноактрисою Ларисою Соболевською. Це була дуже молода, ефектна жінка і, до речі, шахістка першого розряду.

Я навіть згадую, як одного разу вона прийшла до мене в клуб Товариства "Труд" і каже: "Ось у мене відкладена партія, і я хочу її проаналізувати і виграти, тому що тоді я отримаю перший розряд". Я відповідаю: "Ну, будь ласка, покажіть мені вашу позицію". Позиція була програшна.

"Ну як же ви можете, - кажу я, - виграти, якщо у вас найгірше становище?" На що вона відповідає: "Значить, ви не в змозі допомогти в цій позиції? У такому разі я переходжу в Товариство "Динамо". Тоді я на цю репліку не звернув уваги. Тим часом це було спортивне товариство МВС і КДБ, з яким Соболевська виявилася пов'язаною.

Плуталася вона з дуже багатьма і зрештою обплутала і Мішу. Вона була старша за Таля, але виглядала набагато молодшою, тому що дуже стежила за собою. Вона любила випити. Розповідали, що, випивши, вона виконувала на столі канкан. І все ж те, що я прочитав про неї в книзі Джона Баррона "КДБ", вразило мене. Виявляється, вона і була тією самою пов'язаною з КДБ Кронберг-Соболевською, яка за завданням "органів" вступила в інтимний зв'язок із французьким послом у *оскві Дженаном, після чого ледь не вибухнув міжнародний скандал. Добре відома саркастична фраза Де Голля, який дізнався про цю історію: "Отже, Дженан, жінки приносять насолоду!" Не думаю, що Таль знав про якісь темні зв'язки своєї коханки з КДБ, хоча роман їхній тривав досить довго.

Пригадую такий епізод. Ми з Мішею були включені до складу делегації, яка вирушала на турнір на Майорку, в Іспанію. Соболевська, яка приїхала в аеропорт його проводити, привезла із собою цілий список речей, які вона просила їй привезти. Серед них, пам'ятаю, була сукня з блискітками. Тоді роман їхній був у розпалі, і Таль намагався виконувати кожне її бажання.

І ось одного чудового дня, під час турніру, у двері мого номера постукали, і в номер протиснулася якась дивна істота - я навіть злякався і зовсім не зрозумів, що це був Таль, одягнений у сукню з блискітками.

Собі він так нічого і не купив, хоча грошей у нього було повно. На ньому був рваний піджак. Насилу його вмовили купити костюм і туфлі. Сам він у магазин не пішов, а дістав із гаманця пачку грошей і, не цікавлячись, що і скільки коштує, сказав: ось вам адреса, підіть, купіть те-то і те-то і принесіть до мене в готель.

Був він людиною, позбавленою будь-якої практичної жилки, і взагалі його цілком можна було віднести до богеми. Він страшенно любив компанії, любив і вмів випити. Після того, як йому вирізали нирку, лікарі заборонили йому пити суворо суворо, але він чомусь придумав, що йому не можна пити тільки вино, а ось коньяк можна. І продовжував пити, як і раніше.

Він багато їздив і багато грав. Його головна квартира була в Ризі. Із Соболевською він досить довго прожив у *оскві. А одного разу мало не застряг на все життя в Грузії. Йому там знайшли наречену, і взагалі грузини мріяли, щоб Міша Таль залишився в них назавжди. Але з одруженням так нічого й не вийшло, хоча наречена мала свій будинок і навіть якусь живність - чи то корову, чи то козу.

Час від часу наречена дзвонила йому і казала: "Послухай, Михайле, ну коли ж ти до мене приїдеш?" І щоразу надходила одна й та сама відповідь: "Розумієш, я страшенно зайнятий, немає ні хвилини часу!" Так він і поїхав із Тбілісі, жодного разу не зустрівши свою наречену.

Влада ставилася до Таля досить прохолодно. За винятком того часу, коли він був чемпіоном світу. Тоді перед ним загравали, до того ж у чомусь він був абсолютно незамінний. Якщо, наприклад, хотіли показати товар обличчям іноземним журналістам. Ніхто з шахістів так образно не говорив. Ніхто не відзначався таким експромтом, як Таль. Його за жодних обставин не можна було застати зненацька. Він ніколи не потрапляв у халепу.

У Тбілісі відбувся матч Спаський-Таль. Я був тренером Таля. Газета "Труд" доручила йому написати велику статтю "Підсумки першої половини матчу".

Я прийшов до нього зранку в номер, він був ще в халаті, з цією красунею Соболевською. Тоді ще вона з ним не розлучалася ні на день і, треба сказати, досить ніжно за ним доглядала. Вона причісувала його вранці, годувала з ложечки, а Міша сидів, втупивши свій демонічний погляд у шахову дошку.

"Михайле, - кажу я, - час займатися. Уже одинадцята година". У цей час дзвінок телефону. Соболевська піднімає слухавку і шепоче: "Міша, який жах, це з "Труда"... Тепер він бере слухавку, і я чую на іншому кінці дроту: "Михайле Нехемійовичу, здрастуйте! Ну ось стенографістка у нас готова. Можемо починати?" - "Так, можемо", - відповідає він, зручніше сівши в кріслі, і починає диктувати статтю.

Він абсолютно точно будував фрази, розставляючи необхідні смислові акценти. У потрібних місцях робив висновки. Говорив, де потрібні абзаци, коли ставити коми, коли крапки.

Словом, говорив так, ніби всю ніч готувався диктувати статтю.

На відміну від Ботвинника Таль ніколи не був аскетом. Він не раз був одружений і взагалі вів досить бурхливе особисте життя.

Перший шлюб у нього був з однією естрадною ризькою актрисою, на ім'я Саллі. У них був син, теж Міша. Вона була надзвичайно світською і дуже красивою жінкою. Потім він із нею розійшовся, зберігши добрі стосунки. Вона емігрувала, жила і виступала десь у Німеччині, а син захотів повернутися в Росію. Повернувся. І в Таля з ним і донині хороші стосунки.

Пізніше, коли Таль став розсудливим, він одружився ще раз з однією зі співробітниць Ризького шахового клубу, яка нічого з себе не представляла, але сильно до нього прив'язалася.

Востаннє я його бачив у Швейцарії. Виглядав він жахливо. У нього стало абсолютно демонічне обличчя. На голові залишилося всього кілька волосин. Він сильно здав. Скаржився на високий тиск. А за високого тиску взагалі треба поставити хрест на шахах. До того ж три роки тому в нього померла мати, яку він дуже любив. Словом, це був уже зовсім не той Таль, якого я знав у минулому.

На закінчення я хотів би підкреслити, якщо і є в шахах Паганіні - за характером, за зовнішністю, за обдаруванням, - то це тільки Таль. Якщо продовжити цю паралель між шахами і музикою, то можна сказати, що Ботвинник - це Бах, а Смислов - це Шопен. До речі, побудував цю паралель сам Таль. Але оскільки він був людиною дуже скромною, то аж ніяк не вважав, що він Паганіні. Одного разу я його запитав: "Ну а хто ви, Міша?" - "Я?", - задумався він. "Я - Гершвін."
продовження...
]]> Wed, 19 Jul 2023 19:48:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?ese-shakhovu-elitu-tal https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/000000058 <![CDATA[Есе про шахову Еліту. СМИСЛОВ]]> imblog 
Міжзональний турнір з шахів у приміщенні ГАКу. Смислов vs. Ларсен
26 травня 1964 року
фото: Wikimedia Commons
початок...
СМИСЛОВ
(1921-2010)
Якщо можна собі уявити людину, діаметрально протилежну Ботвиннику за складом розуму, характером, манерою поводитися, то саме такою був Василь Васильович Смислов.
 
Уперше я зустрів його ще в роки молодості. Але ближче познайомився знову ж таки після переїзду до столиці, 1959 року. Не раз грав із ним і зустрічався на зборах.
 
Ботвинник був технократом, аскетом, вічно зануреним у себе і досить часто зверхньо ставився до оточення. Смислов за складом характеру - типовий інтелігент, м'який, делікатний і, якщо хочете, навіть дивакуватий.
 
Під час навчально-тренувальних зборів ми часто бродили лісом, збирали гриби. У лісі Смислов співав.
 
У нього був досить приємний баритон і, по-моєму, десь у глибині душі він дуже шкодував, що не став професійним співаком.
 
Але я не думаю, що хтось, крім нього, всерйоз сприймав його талант вокаліста, хоча щоразу, коли збиралися компанією і хотіли зробити йому приємне, то просили що-небудь заспівати, і він охоче погоджувався.
 
А одного разу він навіть образився на мою дружину, хоча й не показав виду. Ми йшли втрьох лісом, збираючи гриби, і він зазвичай співав. "Василю Васильовичу, чи не можна трохи голосніше? - запитала вона. - Ви будете для нас орієнтиром, щоб ми не розгубилися". Він змовчав. Але я відчув, що дружина, сама того не бажаючи, якось зачепила його.
 
І ось, навіть зовсім недавно, коли ми зустрілися в Лондоні (а я після еміграції бачився з ним двічі), він розповів мені, що в Амстердамі збираються зробити його невеличку платівочку. "А в мене, - каже, - щось із голосом сталося. Просто кошмар! Не вірите? Хочете, я вам що-небудь наспіваю?" І він заспівав.
 
- Ну що ви, Василю Васильовичу, - чудово! - почав я його переконувати.
 
- Та що там, чудово? Верхов ні! Ви знаєте, приходжу я недавно до одного священика і кажу: "Батюшка, що ж це зі мною коїться? Голос сів..." - "Е, - каже, - сину мій, імовірно, ви грішили". - "Так, батюшка, видно, щось було", - засміявся, розповідаючи мені, Смислов.
 
Через деякий час він, мабуть, знову знайшов голос і платівку все-таки записав. Він співав відомі пісні " Із-за острову на стріжень", "Волга-матінка, річка", багато чого з репертуару Шаляпіна.
 
Одного разу його навіть прослуховували у Великому театрі. Але там, зрозуміло, люди виховані, вони сказали: "О, як прекрасно, Василь Васильович. У вас такі дані!" Він був щасливий, але потім сталася досить кумедна сценка.
 
Один музикант з оркестру Великого театру запитав: "Скажіть, Василю Васильовичу, а яка у вас основна професія?"
 
Це, між іншим, найстрашніше запитання для шахових професіоналів. Вони зазвичай лютують, коли його чують.
 
Але Смислов не розгубився і своєю чергою запитав: "Вибачте, а у вас яка професія основна?" Той відповів: "Я граю на флейті". - "А я граю в шахи", - сказав Смислов.
 
Усі розсміялися. Він умів легко й елегантно виходити з будь-якого становища.
 
Утім, під час гри він виявляв виняткову волю і спрямованість до перемоги, і ця міць його шахового генія різко контрастувала з його м'якістю і дивакуватістю природженого інтелігента, яким він поставав поза грою.
 
Смислов був гідним суперником Ботвинника. І не було б помилкою сказати, що фактично він був чемпіоном світу багато років, хоча офіційно цей титул йому належав лише два роки.
 
Смислов був єдиним із суперників Ботвинника, до якого той ставився без тіні ворожнечі і, можливо, навіть з деякою симпатією. Та й важко було до нього погано ставитися. Він завжди був ввічливим і м'яким, усюди приїжджав зі своєю дружиною Надюшею, яка була йому нескінченно віддана, статечно гуляв із нею під руку. До речі, з тією ж Надюшею, щоправда, вже постарілою, нещодавно приїжджав він до Лондона. Вона настільки його шанувала, що завжди називала на ім'я і по батькові - Василь Васильович, навіть коли він був зовсім молодий.
 
Треба сказати, що нагорі ставилися до Смислова дещо інакше, ніж до Ботвинника. Не те щоб із меншою повагою, але просто він був більш свій. Позаочі його ласкаво називали Васею, і ніби мовчазно малося на увазі, що на відміну від усяких єврейських обдарувань він був нашим, російським генієм - Васею Смисловим. Вголос, зрозуміло, ніколи не згадувалося, що за матір'ю він був євреєм, хоча зовні він був схожий на єврея, та й називати цього інтелігента і пана просто Васею можна було з великою натяжкою.
 
До речі, і вищі кола, з якими зустрічалися Смислови, були іншими, ніж ті, що симпатизували Ботвиннику.
 
Ботвинника, як ми пам'ятаємо, любили вчені - Капіца, Ландау, Іоффе. Смислову протегував Суслов, і говорили, що вони були навіть близькі домами. Утім, багато хто це пояснював не талантом Смислова, а видатними кулінарними здібностями його Надюші. Вона влаштовувала чудові обіди. На них-то і запрошували Суслова.
 
Завдяки своїм зв'язкам Смислов часто потрапляв на міжнародні зустрічі, минаючи численні виснажливі відбіркові турніри. Це, звичайно, не могло не викликати до нього антипатії молодих шахістів.
 
В останні роки Смислов став глибоко релігійною людиною. Судячи з його висловлювань, він абсолютно щиро вірить в існування сатани і сатанізму. А одного з найвідоміших шахістів називає "головним дияволом радянських шахів". Він захоплюється астрологією і вірить у свою особливу місію. На мій погляд, ця набута ним за останні роки віра чимало допомагала йому за шаховою дошкою.
 
Людина, що несе в душі релігійні ідеали, з богом у душі, завжди знаходить додаткові сили. Це, напевно, сталося і зі Смисловим, коли він здобув в останні роки низку блискучих перемог. Але, з іншого боку, навіть віра не могла змінити його характеру - м'якого, дивакуватого і трохи не від світу цього інтелігента. Я вже не кажу про його талант, що увібрав у себе, мабуть, і єврейський, і російський геній, і тому такий самобутній.
 
Ну і на закінчення одна деталь, якщо хочете, ще один мазок, що характеризує обличчя Смислова. Треба було статися так, що міжнародний гросмейстер Лев Альбурт, перебуваючи в Німеччині, втік на Захід із команди, капітаном якої був Василь Васильович Смислов. І коли стали розбиратися, як це сталося, то вирішили запросити і його. Бесіду з ним вели в дусі, у якому зазвичай ведуться такі бесіди. "Так, як же, Василю Васильовичу, це могло статися, майже на ваших очах і ви це допустили!" На що Смислов відповів: "Річ у тім, адже він людина іншого покоління, і до того ж цей Альбурт узагалі демонічна особистість..."
продовження...
]]> Mon, 17 Jul 2023 20:13:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?ese-pro-shakhovu-elitu-smyslov https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/000000057 <![CDATA[Есе про шахову Еліту. БОТВИННИК]]> imblog
14 січня 1969 року
фото: Wikimedia Commons

Леонід Олександрович Шамкович (1923-2005) – американський шахіст, гросмейстер від 1965 року.

Усе моє життя пов'язане з шахами і дуже великою мірою з шаховою журналістикою. Мною написано дійсно безліч шахових есе, репортажів, новел і нарисів. Але ніколи мене не полишало бажання написати щось таке, що, будучи органічно пов'язаним із шаховим життям, водночас виходить далеко за межі журналістики. Мені здається, що рамки цього жанру занадто тісні для того, щоб наблизитися до розуміння психології тих, кого заведено називати великими шахістами і завдяки таланту яких шахи переживають сьогодні великі тріумфи.
 
Життя моє склалося так, що мені доводилося постійно зустрічатися з видатними майстрами. З такими, як Ботвинник і Бондаревський, я був добре знайомий, з іншими, як, наприклад, зі Смисловим або Мішею Талем, мене пов'язувала близька дружба. Але так чи інакше, життя їх усіх протікало на моїх очах. Їхні злети і падіння, їхні психологічні драми й іноді навіть трагедії - усьому цьому я часто бував вільним або мимовільним свідком.
 
Зрозуміло, я не в силах скільки-небудь повно уявити багатющу мозаїку їхнього життя. Але якщо мені вдасться змалювати якісь додаткові риси їхніх характерів і завдяки цьому вони постануть більш опуклими, живими і пластичними, то вже тоді я вважатиму своє завдання виконаним.
 
І донині так званий "радянський шаховий феномен" залишається загадкою для західних спостерігачів. Це і справді парадокс - що не у вільному світі, де такий простір для творчості, а за тоталітарного режиму виросло настільки блискуче сузір'я шахових майстрів. Але якщо вдуматися, цьому протиріччю не так уже й важко знайти пояснення.
 
Річ у тім, що шахи через саму свою сутність виявилися непідвладні режиму, який прагне встановити контроль над думкою і творчістю. Навіть до музики і живопису виявилося можливим підійти з критеріями партійності і таким чином унеможливити можливість вільної творчості.
 
Шахи залишилися єдиною або майже єдиною галуззю, де талант міг вільно проявити себе, і ніщо не могло перешкодити самовираженню особистості.
 
У сірому радянському житті задушені майже всі можливості для прояву інтелекту, фантазії, гри розуму, боротьби пристрастей. І тому шахи тут з'явилися свого роду аналогом, алгоритмом життя, де придушені режимом таланти могли проявити себе на всю міць.
МІЖНАРОДНИЙ ЖУРНАЛ ЛІТЕРАТУРИ І ГРОМАДСЬКИХ ПРОБЛЕМ "ЧАС І МИ" — 1984 №77, №78

 
БОТВИННИК
(1911-1995)
Ботвинника я вперше побачив 1959 року, коли переїхав до столиці. Це були вже роки розквіту його шахової слави. Зі своїм шаховим оточенням він був досить холодний, щоб не сказати зарозумілий. І я, молодий ще в ті роки шахіст, не був винятком.
 
Уже тоді можна було говорити про шаховий феномен Ботвинника. Але, думаю, що як особистість він почав формуватися набагато раніше, бо вже з середини 30-х років посідав особливе місце в радянській шаховій ієрархії.
 
Навіть у ті роки, коли, вигравши кілька турнірів, він став першим радянським гросмейстером, - навіть тоді Ботвинник був не просто першим, він був шаховою зіркою.
 
Порівняти з ним не можна було нікого за авторитетом і класом гри.
 
Не випадково до війни кожен із нас дивився на нього як на якесь божество. Я хочу на цьому зупинитися, тому що порівняно недавно зустрів Ботвинника вже в Нью-Йорку.
 
Йому було 73 роки, і в чомусь він був уже іншим. Трохи пізніше я порівняю цих двох Ботвинників, а поки що хотів би звернутися до його юності.
 
Він був сином петербурзького дантиста, людини вельми заможної, і тому, незважаючи на своє єврейство, отримав ще до революції право проживання в Петербурзі.
 
Народився Ботвинник 1911 року. Мабуть, "дрібно буржуазне походження" якийсь час давалося взнаки.
 
Відомий анекдотичний випадок, який стався з ним, коли він вступав до Ленінградського Політехнічного інституту. Можливо, вперше тоді шаховий талант прийшов йому на допомогу.
 
Це був приблизно 29-й рік, рік, коли для майбутніх студентів майже обов'язковим було пролетарське походження. І звісно ж, Ботвинник зі своїм батьком-дантистом мав нульові шанси потрапити до вишу. Тоді-то, абсолютно несподівано, і заступився за нього вже відомий на той час шаховий діяч Рохлін. Це була людина надзвичайно спритна й енергійна, яка перша оцінила, наскільки талановитим був юний Ботвинник. Рохлін прийшов у приймальну комісію і виголосив на захист Ботвинника полум'яну промову, заявивши, що насправді він із пролетарської сім'ї. Так, його батько справді був зубним лікарем, але це був пролетарський зубний лікар, який лікував робітників, селян і солдатів. Зрештою він так заморочив комісії голову, що Ботвинника все-таки прийняли в інститут, і саме з цим інститутом згодом була пов'язана вся його наукова кар'єра.
 
Повторюю, я не знаю іншого радянського шахіста, який пережив би такий запаморочливий злет, як Ботвинник. У 25 років він уже став абсолютним чемпіоном ссср. Фортуна в ті роки явно благоволила до нього.
 
Напевно, не всім відомо, що шаховим босом у ссср тоді був наркомюст Микола Криленко, який любив шахи, непогано грав і, треба віддати йому належне, багато зробив для їхнього розвитку. Так от, Криленко особисто дуже симпатизував Ботвиннику. Мало цього, він ставився до нього з певною повагою і навіть пієтетом. Стосунки у них, принаймні для тих років, склалися вельми своєрідні.
 
У той час як перед могутнім Криленком навкруги запобігали або його смертельно боялися, Ботвинник до нього ставився на рівних.
 
Я думаю, в ті роки і складалася лінія поведінки Ботвинника, який завжди тримав себе незалежно, починаючи з юних років. Це не заважало йому бути досить гнучким і обережним. Але він ніколи не робив підлостей і не принижувався, що різко відрізняло його від багатьох навіть серед його шахового оточення. Не думаю, що це пояснювалося особливою особистою мужністю Ботвинника. Просто він добре знав собі ціну і якоюсь мірою відчував власну незамінність: могли заарештувати будь-якого міністра, письменника, діяча мистецтв, але з ним це зробити було досить важко - іншого Ботвинника в країні не було.
 
Тодішній його секундант, майстер Гольдберг, розповідав мені такий випадок. 1935 року в *оскві відбувся Перший *осковський міжнародний турнір. Грали Ласкер, Капабланка та й не тільки вони...
 
На фініші цього міжнародного турніру лідирував Ботвинник, якому належало зіграти останню партію з найвідомішим на ті часи майстром - Іллею Рабиновичем. Рабінович не був сильною особистістю, і, якби йому наказали, він би покірно програв.
 
І ось напередодні партії Криленко запрошує Ботвинника і каже: "Михайле, все гаразд, Рабінович програє. Тут немає питання. І ти - або станеш одноосібним переможцем, або - у крайньому разі - розділиш перше і друге місце".
 
На це, за словами Гольдберга, Ботвинник відповів так: "Я не бажаю на цю тему взагалі розмовляти - буде чесна гра!" - і, сухо попрощавшись із Криленком, вийшов із кімнати.
 
У ті роки мало хто міг собі дозволити говорити таким тоном із Криленком.
 
Наступного дня відбулася гра - дуже наполеглива, важка, але абсолютно чесна, і в результаті турніру Ботвинник розділив перше і друге місце з Сало Флором.
 
Повернемося, однак, до характеру Ботвинника. Це був типовий аскет і педант, з не дуже вираженою єврейською зовнішністю. І якщо в ньому щось вражало, то це надзвичайно холодні пронизливі очі.
 
Говорив він злегка грасуючи, густим баритоном, але дуже переконливо, тоном, що унеможливлює всяку суперечку і взагалі протилежну точку зору. Те, що говорив Ботвинник і було істиною. Часто він навіть не говорив, а виносив вирок.
 
У зв'язку з цим згадую епізод, розказаний мені Борисом Спаським. Спаський - людина дуже жива, різнобічно обдарована, до того ж володіє чудовими естрадними здібностями - він приголомшливо наслідує голоси людей і, якщо його завести, блискуче зображує гумористичні сценки на будь-яку тему.
 
Так от, одного разу він вирішив зобразити Ботвинника. Сцена була приблизно така. Тренером у Ботвинника був на той час Семен Фурман. Турнір відбувався десь за кордоном.
 
І Ботвинник відклав свою партію - грав він якраз із Фішером - це був їхній єдиний поєдинок. Партію він відклав у скрутному становищі і при цьому дуже лаконічно сказав Фурману як своєму секунданту: "Ось вам позиція. Проаналізуйте. І дайте мені завтра результат". І тут же додав: "Розпишіться, що я дав вам цю позицію". (Ботвинник завжди в таких випадках наполягав на розписі, він вимагав його навіть на аналізі партії. Якщо хтось розібрав партію і вручав йому її аналіз, він його не брав, доки автор аналізу не ставив свого підпису).
 
Фурман був видатний теоретик, аналітик, він сидів, аналізував, знайшов масу цікавого. Наступного дня зустрічається з Ботвинником і все йому віддає. "Ви розписалися?" - було перше запитання. "Так!" - "Добре, залиште, я вам скажу через кілька годин".
 
За кілька годин вони зустрічаються, і Фурман, який згорає від нетерпіння, запитує: "Ну як, Михал Мойсейович, як мій аналіз?" - "Ваш аналіз - маячня!". - "Ну як же так, Михал Мойсейович, я знайшов там хороші шанси на порятунок!" - "Розмову закінчено!"
 
Таким він був завжди. Сухар і аскет, який не дозволяє собі в житті нічого, здатний доводити самого себе до виснаження, якщо цього вимагала мета, тобто перемога, до якої він прагнув. Таким же жорстоким він був по відношенню до інших. Жорстоким, сухим і абсолютно нещедрим на похвали.
 
Природно, у нього була маса недругів. Відомо, наприклад, що на нього смертельно образився Бронштейн після матчу 1953 року. Бронштейн вигравав у Ботвинника. Але наприкінці матчу він програв партію, і матч закінчився внічию. У таких випадках заведено хвалити партнера, віддавати належне класу його гри, а Ботвинник написав у своєму " Збірнику найкращих партій": "Так, я дійшов висновку, що Бронштейн непоганий тактик". Подібне зазвичай пишуть про здібних любителів, але не про майстрів світового класу.
 
Мої зустрічі з Ботвинником були досить короткими. Але і в них проявилися деякі риси його характеру і, зокрема, його підозрілість.
 
Одного разу я розповів йому, що зустрів за кордоном шахіста О'Келлі, який хотів би мати його книгу з автографом. "Ось у мене книжка" , - сказав я. "О'Келлі, - став він судорожно згадувати. - О'Келлі... Щось він, по-моєму, про мене невтішне писав!"
 
Річ у тім, що у Ботвинника, крім усього іншого, був спеціальний зошит, у якому перераховували всі відгуки, що існували про нього, як добрі, так і погані. Він спеціально вів такий облік. "Я зараз не пам'ятаю, але, по-моєму, він десь невтішно про мене відгукнувся", - знову повторив Ботвинник. Я вже було хотів іти, але в останню хвилину він усе-таки підписав книгу, пробурчавши щось малозрозуміле.
 
З іншого боку, якщо Ботвинник чогось хотів або вимагав, змусити його відмовитися від цієї вимоги було неможливо. Не те щоб він висував якусь непереборну аргументацію, ні, він просто мав залізну здатність стояти на своєму.
 
Якось він ледь не довів до істерики колишнього голову Комітету у справах фізкультури і спорту Павлова.
 
У кабінеті в Павлова відбулася зустріч усіх *осковських гросмейстерів.
 
Звертаючись до них, він почав дуже урочисто, мовляв, так і так, у нас обрано нового голову Всесоюзної шахової федерації, і ми по-діловому маємо обговорити наші завдання, намітити нові плани. Несподівано піднімає руку Ботвинник і каже таке: "Сергію Володимировичу, я хотів би перш, ніж ми почнемо обговорювати нові завдання, почути вашу оцінку діяльності попереднього складу правління і його голови" (Ботвинник із ними посварився і був обурений якимись їхніми справами). На що Павлов, дещо забарившись, відповів: "Та що ж, товариші, зараз згадувати, можливо, у них і були якісь помилки, але навіщо ворушити минуле? У нас зараз новий склад, ось і давайте говорити про його майбутню роботу".
 
Хтось щось запропонував, але дуже скоро Ботвинник піднявся знову і точно повторив сказане ним кілька хвилин тому: "Сергію Володимировичу, я дуже хотів би почути від вас вашу думку про діяльність попереднього складу і його голови".
 
Суть полягала в тому, що колишній голова шахової федерації Сєров був відповідальним працівником ЦК партії і, природно, Павлов не хотів його зачіпати. Але Ботвинник так у нього вчепився, що мені було вкрай цікаво, чим же це скінчиться. Павлов почервонів і тепер уже обурено вигукнув: "Михайло Мойсейович! Ну що ви на мене насідаєте! Що ви від мене хочете?" - "Я хочу, Сергію Володимировичу, - не здригнувся жоден мускул на обличчі Ботвинника, - щоб ви висловили вашу думку про роботу колишнього голови Шахової федерації!" І Павлов змушений був щось промямлити. Звичайно, по суті він нічого не сказав, але і втекти від мертвої хватки Ботвинника йому не вдалося.
 
У ссср існувала думка, що з усіх шахістів Ботвинник єдиний не був професіоналом. Він був науковцем, доктором технічних наук, і завдяки цьому його особистість оточували ще більшим ореолом: ось адже не тільки великий шахіст, а й вчений. Загалом усе це було так і не зовсім так.
 
Свого часу, коли він був ще аспірантом Політехнічного інституту, але вже був у зеніті шахової слави, був великим Ботвинником, шахові успіхи допомогли йому зробити і наукову кар'єру - він без особливих зусиль захистив кандидатську, а потім і докторську дисертацію, але назвати його вченим, а не професійним шахістом, зрозуміло, неправильно.
 
Коли 1948 року він готувався до світової першості, то чотири роки винятково займався шахами, - наука для нього тоді не існувала. А коли першість завоював, то в наступні чотири роки забув про шахи.
 
Загалом "непрофесіонал" Ботвинник був (з невеликими перервами) чемпіоном світу з 1948 по 1963 рік, тобто п'ятнадцять років!
 
До початку 60-х років виросла ціла плеяда блискучих гросмейстерів, яка йому нітрохи не поступалася, але він з ними майже не змагався. Однак, коли справа доходила до турнірів, де необхідно було проявити найвищу техніку, майстерність аналізу і - що дуже важливо - незламну волю до перемоги, Ботвинник, як правило, брав гору.
 
На Заході часто цікавляться особистим життям Ботвинника.
 
Мені здається, особистого життя в нього взагалі не було. Принаймні, доти, доки він не пішов із шахової арени.
 
Більшу частину часу він проводив на дачі, водночас у нього був найжорстокіший розпорядок дня. Він проробляв щодня по вісім-десять кілометрів пішки. Дорожив кожною хвилиною.
 
Жив він по-сусідству з Капицею, який його дуже любив.
 
Взагалі його любили і навіть схилялися перед ним багато хто з великих учених - Ландау, академік Іоффе... Усі вони бачили в ньому велику особистість, наділену залізною волею і потужним апаратом логічного мислення.
 
Одружений він був на ленінградській балерині - вірменці Гаяне Анановій. Ананов був професором Політехнічного інституту, у якого я свого часу навчався.
 
У Гаяне коїлося щось недобре з психікою, і час від часу вона потрапляла в психіатричну лікарню. Злі язики говорили: "З такою людиною, як Ботвиннік, не дивно зійти з розуму!"
 
Звісно, у сім'ї він був дуже деспотичним, особливо, коли грав у шахи. У такі дні з ним неможливо було спілкуватися. Він був замкнутий, не відкривав газет, ставав нестерпно важкою людиною. Не випадково говорили, що під час турнірів до нього не під'їдеш і на білій козі. Та й не тільки під час турніру. Він був людиною, яка мала на все свої погляди і концепції. Про одні він говорив вголос, про інші замовчував, але тим не менш у життя проводив. Так, наприклад, він ніколи не вважав за можливе ставитися з симпатією до свого супротивника за шаховою дошкою. І будь-яким способом збуджував у собі до нього неприязнь.
 
Перед тим як сісти грати з Петросяном, обидва гросмейстери пішли в окрему кімнату в Шаховому клубі, щоб обговорити процедуру матчу. Навколо чергували репортери в очікуванні, що ось-ось противники вийдуть і повідомлять важливу інформацію. Але несподівано двері відчинилися і, не дивлячись ні на кого, вийшов Ботвинник. Єдине, що він встиг кинути: "Ніколи в житті не бачив такого інтригана!"
 
Дехто називає Ботвинника сталіністом. Я б узагалі не ризикнув змалювати його якоюсь однією фарбою.
 
Він людина складна, суперечлива і нелегка. Іноді здавалося, що за його зовні безпристрасним обличчям ховається бурхливий темперамент, можливо, грали в ньому пристрасті, гідні пера достоєвського. Але якщо це і було так, то він умів це чудово приховувати. Він не був сталіністом, але був сином свого часу - коли у всіх сферах життя вироблялися свої морально-етичні норми. До них можна віднести сухість і навіть деспотичність Ботвинника і, звісно ж, його підозрілість, що набувала іноді маніакального характеру.
 
Під час турнірів він не довіряв нікому, навіть своєму секунданту Сало Флору. Він вів кондуїт своїх ворогів і хотів точно знати, що і хто про нього говорить. Але водночас сила його характеру й таланту та впевненість у собі допомагали йому завжди залишатися в межах порядності. Він ніколи не підлабузнювався перед владою, не підписував усіляких засуджувальних листів. Він узагалі рішуче відмовлявся підписувати листи, складені не ним, і тому з такими посланнями просто не наважувалися з'являтися до нього.
 
З кінця 60-х років Ботвинник круто змінює своє особисте життя. Він оголошує, що перестає грати і приблизно з цього часу відмовляється від звичного йому аскетизму. Ще недавно, коли на банкеті йому пропонували випити, він цікавився, що за вино, і ніколи не випивав більше келиха.  
 
З кінця 60-х він немов би хоче взяти реванш. У нього з'являються захоплення, він не відмовляє собі в жодних життєвих задоволеннях.
 
Переставши грати, Ботвинник фанатично береться за створення електронного "гросмейстера", тобто шахової електронно-лічильної машини. У тому інституті, де він працював, йому надають лабораторію і навіть виділяють так званий комп'ютерний час. З цього часу він почав велику роботу в галузі програмування шахової гри. Він узагалі задався божевільною, з моєї точки зору, ідеєю - створити машину, яка буде обігравати всіх, якщо він закладе в неї свій метод гри. Це була свого роду фаустівська ідея. Мені було з самого початку ясно, що він зайнявся проблемою перпетуум-мобіле. Він давним-давно оголосив, що за кілька років усе буде готово. Потім писав, що зважаючи на плутанину, що панує в інституті, і відставання комп'ютерної техніки, програму цю зірвали. Але він досі продовжує цим займатися і у зв'язку з цим, до речі, і приїхав до Нью-Йорка. Тут-то ми з ним знову зустрілися і говорили.
 
У Нью-Йорку проходив міжнародний форум або, як його офіційно називали, Міжнародний чемпіонат з електронно-лічильних програм. До речі, комп'ютери із закладеними в них програмами, дійсно грали між собою. Відбувалося це в готелі "Хілтон", де у величезному залі було виставлено комп'ютери - їх було штук тридцять, не менше - з Англії, з Франції, з Бельгії, з Америки.
 
І ось буквально напередодні я почув, що Ботвинник теж приїжджає зі своєю знаменитою машиною "Піонер". Перша його машина називалася "Каісса", на ім'я богині шахів.
 
Очікувалося, що туди буде закладено найдосконалішу програму. Однак її технічна база навряд чи могла бути на західному рівні. Не приховую, було дуже цікаво побачити, на що ж здатна машина Ботвинника.
 
Я увійшов до зали, запитав у чергового, де Ботвинник. Мені показали, але, чесно кажучи, я не наважився відразу до нього підійти. Він був офіційним представником радянського союзу і зустріччю зі мною міг себе скомпрометувати.
 
Тоді, через одну людину, я вирішив запитати у Ботвинника - чи не проти він буде зі мною поговорити. Він негайно обернувся. Пожвавився, підкликав мене. Я сів біля нього, і ми заговорили. Як не дивно, тут, у Нью-Йорку, він був більш дружнім, ніж там, де він зазвичай бував сухий і зарозумілий.
 
Я сказав, що він має непоганий вигляд. "Так, - відповів він, - тільки посивів, як бачите". Він справді посивів, хоча залишався таким самим сухорлявим, і обличчя в нього було аж ніяк не сімдесятитрирічної людини.
 
Розмова зайшла про машину. "Що казати? - сказав він, - потужну програму американці виставили".
 
А американці, між іншим, виставили чотири машини. Одна з них була "Белл", виготовлена телефонною компанією. Інша машина - фірми я не пам'ятаю - була ще досконалішою, її енергетичною основою був комп'ютер, що обслуговує армію. Він мав таку потужність, яка в Союзі й не снилася. "Ну як можна з ними конкурувати!" - вигукнув Ботвинник.
 
Я поцікавився, де ж його машина. "Не привіз я", - відповів він. "Чому, Михале Мойсейовичу?" - "Тому що дещо там недопрацьовано. Я збирався привезти, але вона не була готова..."
 
До речі, всьому цьому передував скандал такого роду.
 
Товариство з культурних зв'язків ссср з Америкою запропонувало американським фахівцям із шахового програмування приїхати на симпозіум у ссср. Зокрема, запрошення було надіслано містеру Томпсону, конструктору машини "Белл". Запросили його разом із комп'ютером. Я не знаю, чи був посвячений у ці плани Ботвинник, але хтось явно розраховував на те, щоб викрасти секрети Томпсона.
 
І ось Томпсон, будучи людиною лівих переконань, завантажив цю машину і вирушив в аеропорт. І все було б дуже добре, і машина потрапила б до Радянського Союзу, якби американці не затримали в аеропорту Кеннеді цей комп'ютер. Річ у тім, що в США існує заборона на вивезення техніки стратегічного значення.
У зв'язку з цим у радянській пресі вибухнув великий скандал. Газети звинувачували США в прагненні розпалити "холодну війну". І саме після цього Ботвинник приїхав до Нью-Йорка.
Я вже казав, що він був розумною і тонкою людиною.
 
Тому, не згадуючи про скандал і словом, влаштував пресконференцію, подякував організаторам комп'ютерного чемпіонату. Він говорив, що це великий крок на шляху моделювання людського мислення і згодом, звісно, машина обіграватиме живу людину. (До речі, для мене й донині незрозуміло, чому Ботвинник до цього так фанатично прагне. Таль, наприклад, одного разу сказав, що, можливо, це коли-небудь і станеться, але не дай бог, якщо станеться!)
 
Після прес-конференції одна з компаній, здається та ж "Белл", піднесла йому подарунок - сучасний домашній комп'ютер. Присутній Лев Альбурт, який у цьому непогано розбирається, вигукнув: "Михайло Мойсейович! Це чудова річ, вона принесе вам масу задоволень". На що Ботвинник без тіні посмішки зауважив: "Дай бог, щоб мене пропустили через кордон".
 
Потім ми зустрілися в Шаховому клубі. Причому Ботвинник не відмовився поговорити навіть із неповерненцем Альбуртом. Ба більше, він сфотографувався з ним, хоча будь-хто інший на його місці, ймовірно, не наважився б навіть до нього наблизитися.
 
Взагалі мені здається, що з роками Ботвинник якось змінився. Став м'якшим чи що, гнучкішим. У його зовнішності з'явилося щось більш людяне. Але, з іншого боку, я думаю, що характер його залишився тим самим. Він був і є син свого часу, своєї епохи. На одній зустрічі його запитали, ким він вважає себе сам. Послідувала відповідь, яка найкраще характеризує Ботвинника: "За походженням я єврей, за культурою - я російська людина, а за вихованням - радянська".
 
Як людина блискучого розуму, він, звичайно, не може не бачити того, що відбувається в ссср. Я думаю, що багато чого йому в тому житті не подобається, що він ніколи не приймав і не прийме його фальші. Але, з іншого боку, він виріс у цьому житті, він відчуває себе його частиною і до кінця своїх днів не перестане цього відчувати.
продовження...
]]> Fri, 14 Jul 2023 22:13:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?ese-shakhovu-elitu-botvynnyk https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/000000056 <![CDATA[Етюд оптимізму]]> imblog
Макс Ейве та його дружина Кароліна Бергман святкують 40-річчя свого шлюбу в оточенні онуків
3 серпня 1966 року
фото: Wikimedia Commons

Професор Гаазького університету, екс-чемпіон світу, ділиться з читачами своїми думками про шахи
 (11 квітня 1969)

 Кожна спортивна гра як засіб спілкування між людьми впливає на наше життя. Вона відповідає певним потребам людини, розвиває сприйнятливість, дає задоволення. Але якщо говорити про шахи, то, крім винятково гармонійної і логічної побудови правил цієї гри, слід згадати і про історію шахів, що йде в далеке минуле, і про велику шахову літературу, що складається з багатьох сотень тисяч томів.
 
  Батьківщиною шахів прийнято вважати Індію. Під час археологічних розкопок, що відносяться до початку нашої ери, там були виявлені шахові фігурки. На думку знавців, це свідчить про те, що ще на зорі цивілізації в Індії грали в шахи. Але до такого висновку слід ставитися обережно. Завжди знайдеться жартівник, який може зауважити, що оскільки під час давніх розкопок у Китаї шахових фігур знайдено не було, це означає, що вже за три тисячі років до нашої ери китайці вміли грати "наосліп"...
 
  Слід зауважити, що правила стародавніх шахів ("чатуранга") суттєво відрізнялися від сучасних. Крім того, вони зазнавали певних змін залежно від економіки країни, звичаїв і звичок населення. Так, у Китаї, наприклад, шахівниця розділялася на дві частини "річкою", а збиті фігури ворога ставали "бранцями" і могли бути використані в наступній партії.
 
  Жодних відомостей про шахові змагання тих далеких часів не збереглося. Та й навряд чи вони проводилися. За правилами "чатуранги" фігури пересувалися занадто повільно, кожна партія тривала 100-200 ходів і забирала багато часу. Тому широкого поширення набув такий спосіб гри. Досвідчений шахіст придумував хитромудру, підступну позицію і пропонував будь-кому з присутніх зіграти з ним на ставку. Той, хто прийняв парі, міг вибирати будь-який колір фігур. Простак, який нічого не підозрював, зазвичай вибирав на вигляд вигідну, але насправді програну позицію і, звичайно, зазнавав поразки. В арабській літературі є незліченна безліч таких позицій, які слугували предметом суперечки.
 
 Та обставина, що шахи зводилися до рівня азартних ігор, стала причиною їхньої заборони в деяких країнах. Наприклад, в Іспанії гра в шахи піддавалася тривалому гонінню з боку церкви. Але притягальна сила шахів не зменшувалася, і коли в XII столітті іспанський король Альфонсо Мудрий велів написати книгу про шахи, заборону було знято.
 
  Поворотним виявився для шахів кінець XV століття. Правила гри зазнали суттєвих змін, з'явилося прагнення до уніфікації шахів. Усі перешкоди було усунуто, всюди проводилися турніри і матчі, зріс загальний рівень гри.
 
  Йшли роки, шахи завойовували все більшу популярність. Рівень гри в шахи став уже певною мірою визначати рівень національної культури. Шахова гегемонія переходила від однієї країни до іншої: від Іспанії до Італії, від Франції до Англії, від Німеччини до Америки. Протягом останніх 25 років пальму першості непохитно утримують радянські шахісти.
 
Зараз шахи досягли найвищої точки свого розвитку і виконують велику суспільно корисну функцію. Я почну з маловідомих фактів. Мені доводилося розмовляти з багатьма великими лікарями. Вони стверджують, що шахова гра є чудовим лікувальним засобом для хворих, які страждають на тривалу недугу. За низки захворювань (наприклад, за туберкульозу) терпіння і спокій сприяють одужанню. Найкращі ліки для них - це гра в шахи за листуванням.
 
  Але особливо корисні шахи як засіб виховання. Вони вимагають від людей логічного мислення, примушують до терпіння. Шахи вчать раціональних дій, що необхідно для людей усіх професій. Не дивно тому, що в багатьох країнах робляться спроби запровадити викладання шахів у школі, щоправда, поки що факультативно. У нас, у Голландії, проводяться досліди з обов'язкового шахового навчання в середніх навчальних закладах. Комітет, що складається з професорів і фахівців багатьох галузей, досліджує на науковій основі користь шахів як навчальної дисципліни. При цьому враховується і роль шахів у формуванні характеру. Перші досліди показують, що шахи привчають до почуття відповідальності, підвищують допитливість, виховують самостійність суджень. Дослід буде проводитися протягом двох років, і якщо його результати виявляться хорошими, то шахи найближчим часом відсвяткують своє новосілля в голландських школах як новий навчальний предмет.
 
  Шахи зближують людей усіх континентів, служать справі миру та дружби, допомагають встановлювати дружні контакти між країнами з різними економічними системами. Недарма Міжнародна шахова федерація обрала своїм девізом "Gens una sumus" ("Ми - одна сім'я").
 
 Художня, естетична сторона шахів відіграє благотворну роль у культурному вихованні суспільства. Творчість за шахівницею має схожість із творчістю художника, композитора, архітектора. Не випадково екс-чемпіон світу М. Таль порівнює видатних шахістів нашого часу з великими композиторами: Ботвинника - з Бетховеном, Бронштейна - з Шопеном, Спаського - з Бахом, Кереса - з Моцартом, а себе самого - з Гершвіном. Я хотів би від себе додати: Петросян нагадує мені Рахманінова, а що стосується Спаського, то в його грі я бачу більше схожості з музикою Чайковського.
 
  Психологи активно займаються вивченням принципів людського мислення. Їм необхідні конкретні приклади. Останніми роками для цієї мети все частіше обирають шахи. Шахова гра має однозначні правила, не надто проста і не надто складна (чи зможемо ми, шахові майстри, з цим погодитися?). Зрозуміти, як мислить шахіст, - значить зрозуміти якоюсь мірою закони людського мислення.
 
Шахи в їхній сучасній формі існують уже 500 років, і, природно, напрошується запитання: що буде з ними далі? Вважається, що шахам загрожують дві небезпеки - "нічийна смерть" і "кібернетична смерть". Зростаюче число нічийних партій раніше давало привід до закликів змінити систему гри.
 
  Але чи є необхідність у таких реформах? По-моєму, ні. Песимізм чемпіонів світу минулого зруйнований радянською шаховою школою, представники якої є ким завгодно, але тільки не "нічейшиками". Тому складається враження, що шахам загрожує не "нічийна смерть", а "нічийні шахісти".
 
 Кібернетики стверджують, що років за 10, 20 чи 50 буде розроблено програму для обчислювальних машин, яка дасть змогу електронному роботу зіграти гарну партію, можливо, навіть чудову. Тоді титул чемпіона світу захопить механічний шахіст і нам, шахістам, прийде кінець.
 
 Я як математик у це не вірю. Я дуже сумніваюся в тому, чи зможе машина за 25 або навіть 50 років досягти майстерної, не кажучи вже гросмейстерської сили. Але уявімо собі, що це все ж таки станеться. Тоді шахіст отримає якийсь механічний пристрій, який міг би допомогти йому в грі. Ну і що ж! Такі пристосування вже є в багатьох видах спорту, але чи завжди ними користуються? Наприклад, у змаганнях з веслування ніхто не думає вдаватися до допомоги підвісного мотора. Так і в шахах не можна буде звертатися за порадою до механічного генія.
 
 Ні, машина не зможе зашкодити шахам. Шахи живуть і будуть жити тисячоліття, приносячи радість людям і приносячи користь людському суспільству.

За архівами газетних видань
]]> Sun, 02 Jul 2023 16:05:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?etiud-optymizmu https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/000000055 <![CDATA[Вивчати Противника (частина 2)]]> imblog
Капабланка, колишній чемпіон світу з шахів,
прибув до Берліна, щоб дати великий одночасний виступ на 30 дошках.
Капабланка, знаменитий екс-чемпіон світу з шахів у Берліні. Червень 1929 року
фото: Wikimedia Commons

початок...
Виходячи з визнання обумовленості стилю гри характером шахіста, О. Альохін доволі скептично ставився до можливості раптової зміни творчих позицій у зрілого майстра. Про А. Німцовича він говорив: "...воістину важко собі уявити, щоб після 25-річної шахової кар'єри йому раптово вдалося радикально змінити характер своєї творчості...".
 
Серед конкретних методів вивчення супротивників одним з основних у О. Альохіна був аналіз партій. Так, наприклад, перед матчем із М. Ейве (1937 р.) до завдання підготовки О. Алєхіна, зокрема, входило: "провести ретельний розбір усіх партій, зіграних Ейве в період між обома нашими матчами". Перед матчем із X. Р. Капабланкою О. Алєхін зазначав, що предметом вивчення були практично всі зіграні противником партії, починаючи з матчу Капабланка-Маршал (1909 р.). Особливу увагу приділяли аналізу партій останнього періоду.
 
Як же проводився цей аналіз?
 
О. Алєхін відзначає кілька етапів своєї аналітичної роботи. Спочатку давалася загальна характеристика кожної партії X. Р. Капабланки. На цій стадії досліджень О. Алєхін прагнув насамперед виявити переломні моменти боротьби, кризові ситуації в кожній партії. Тим самим визначалися причини того чи іншого результату. Наводимо, приміром, опис третьої партії Капабланка - Шпільман (Нью-Йорк, 1927 р.): "У результаті домашнього аналізу Капабланка знайшов посилення варіанту, розіграного між тими самими супротивниками в партії 1-го кола, і внаслідок індиферентної гри супротивника вже в дебюті здобув виграшне становище. Заключна комбінація, хоча й дуже проста, була ним точно розрахована".
 
Необхідно вказати, що під час визначення причин результатів гри О. Алєхін, як правило, не обмежувався лише аналізом позицій, а намагався пов'язати його з індивідуальними особливостями характеру шахістів. Резюмуючи зустрічі Р. Шпільмана з X. Р. Капабланкою в Нью-Йорку, 1927 р., він писав: "Шпільман був власне єдиним, хто грав проти Капабланки не нижче за свою силу. Його помилки були... психологічного характеру: він ніяк не міг собі уявити, що можна перемогти "непереможного", навіть отримавши краще становище".
 
На цій стадії аналізу було зроблено попередні висновки. У них О. Алєхін відзначив високорозвинену інтуїцію X. Р. Капабланки та його недоліки, що полягають у відносно невисокій критичності мислення, яка особливо проявляється у сприятливих позиціях.
 
На другій стадії аналіз проводився за окремими фазами партії: дебютом, міттельшпілем і ендшпілем. Завдяки цьому зроблені раніше висновки отримали більш обґрунтоване підтвердження або були змінені. Уже цей аналіз дав змогу О. Алєхіну конкретизувати свої припущення і звернути увагу на деякі нові, вельми істотні сторони стилю гри X. Р. Капабланки. Наприклад, він, на противагу існуючій на той час думці, помітив, що дебютний репертуар X. Р. Капабланки вирізняється ретельною домашньою підготовкою.
 
Загалом, на другій стадії аналізу партій О. Алєхіним було зроблено основні висновки про особливості шахової творчості X. Р. Капабланки. Ці міркування і визначили конкретний зміст підготовки до матчу з боку самого О. Алєхіна.
 
Наводимо основні висновки аналізу
 
1. Дебют. Виявлено високорозвинену інтуїцію X. Р. Капабланки у виборі надійних, практично доцільних продовжень. Звідси його прагнення до методу спрощень, а також винахідливість при зустрічі з дебютними несподіванками.
 
2. Міттельшпіль. Опора в основному на швидку інтуїтивну оцінку ситуації. Звідси швидкість і легкість у грі за явної нестачі критичності мислення. Через зайву довіру до інтуїтивної оцінки помітні помилки в конкретному розрахунку. Тому О. Алєхін робить висновок: "...у міттельшпілі йому не можна довіряти, кожен його тактичний задум необхідно найточнішим чином перевіряти, бо аж ніяк не виключена можливість прорахунків з його боку".
 
3. Ендшпіль. Помітна висока технічна майстерність X. Р. Капабланки в цій стадії партії, але позиції динамічного характеру, що вимагають протягом багатьох ходів глибокого конкретного врахування обопільних можливостей, він грає відносно слабкіше.
 
Важливо зазначити, що О. Алєхін порівнює партії, зіграні суперником у періоди 1911-1914 рр., 1918-1921 рр. і 1922-1927 рр. Ця робота дала змогу виявити як тенденції розвитку стилю гри X. Р. Капабланки, так і більш обґрунтовано аргументувати його психологічну характеристику.
 
О. Алєхін зазначав: "...у творчості Капабланки з роками доводиться спостерігати дедалі менше заглиблення в деталі положення, і причиною цього є непохитна впевненість у безпомилковості своєї інтуїції. Найсумніше для Капабланки полягає в тому, що ця його система оперувати "хорошими" ходами майже без винятків виявлялася достатньою, тому що їй здебільшого протиставляли в позиційному відношенні більш-менш безпорадну зброю. Внаслідок такої "безкарності" при застосуванні не найкращих ходів він, з одного боку, відвик від тієї концентрації думки під час партії, яка сама по собі лише дає гарантію проти можливих елементарних переглядів; з іншого - його самовпевненість зросла до безмежності і перейшла майже в самообожнювання".
 
Про інші методи вивчення противника О. Алєхін пише мало. Але й окремі його висловлювання та зауваження дають цікавий матеріал. Так, наприклад, він зробив предметом спеціального дослідження ті позиції, в яких X. Р. Капабланка стикався зі значними об'єктивними труднощами (новинка в дебюті, вирішальна перевага в позиції комбінаційного елемента). Ці дослідження, мабуть, уперше в історії шахів супроводжувалися хронометражем часу, витраченого на обмірковування окремих ходів.
 
Вивчення це виявилося доволі корисним. Так, наприклад, О. Алєхін дійшов висновку про недоцільність намагатися збентежити X. Р. Капабланку будь-якою несподіванкою в дебюті.
 
На відміну від Ем. Ласкера, О. Алєхін прямо вказує на застосування ним спостереження за поведінкою противника. Результати сприйняття противника в грі за дошкою дозволили О. Алєхіну помітити у X. Р. Капабланки зростання невпевненості в разі наполегливого опору. "Це було надзвичайно важливим відкриттям для майбутнього!" - писав О. Алєхін.
 
Крім того, було вивчено різні літературні джерела. Головну увагу О. Алєхін звернув на книги, коментарі до партій та інтерв'ю самого X. Р. Капабланки. Щоправда, О. Алєхін небезпідставно зазначав, що майстри не дуже охоче висловлюються про мотиви тих чи інших ходів у своїх партіях. Але, незважаючи на це, О. Алєхін, безсумнівно, цінував інформацію, отриману з шахової літератури. Перед матч-реваншем із М. Ейве (1937 р.) він вважав за необхідне "переглянути його статті та примітки до своїх і чужих партій". А з вивчення публікацій X. Р. Капабланки він встановив погляди противника на дебютну підготовку, ставлення до власних успіхів (стаття X. Р. Капабланки в аргентинській газеті, де він казав, що для того, щоб стати чемпіоном світу, потрібне диво, або його інтерв'ю про нічийну смерть шахів, у якому фактично проводилася думка про неможливість перемогти його, X. Р. Капабланку), та з інших питань.
 
Треба вказати також на те, що О. Алєхін першим у шахах звернувся до статистичного аналізу зібраної інформації. З приводу помилок X. Р. Капабланки в проведенні тактичних операцій він писав: "...на ці спорадичні прояви відомої слабкості в жодному разі не можна дивитися як на рідкісні виняткові явища, бо загальна кількість турнірних партій, зіграних Капабланкою за останні роки, порівняно з кількісними результатами інших маестро, дуже мала, і тому в пропорційному відношенні кількість його переглядів досить значна".
 
О. Алєхін продовжив і розвинув ідеї Ем. Ласкера про вивчення противника. Дослідження О. Алєхіна вирізняють широкий вибір методик та аргументоване поєднання в характеристиці суперників логічних і психологічних аспектів. Важливо також підкреслити прагнення О. Алєхіна до об'єктивності своїх досліджень і неупередженої перевірки їхніх результатів шляхом порівняльного аналізу. Відзначаючи, наприклад, певні недоліки X. Р. Капабланки, він водночас неодноразово вказував, що вони мають відносний характер. О. Алєхін говорив, що X. Р. Капабланка чудовий шахіст і дослідження його творчості не повинно мати нічого спільного з недооцінкою його як супротивника.
 
Як уже зазначалося, О. Алєхін епізодично звертався до використання даних хронометражу шахових партій. Повнішого обґрунтування цей метод набув у роботах майстра і психолога Б. Блюменфельда. Він вказував, що хронометраж часу, витраченого на обмірковування кожного окремого ходу, є об'єктивною кількісною характеристикою творчого процесу. Порівняння витраченого часу й об'єктивної складності розглянутих позицій дає змогу судити про певні суб'єктивні труднощі під час вибору рішення в того чи іншого шахіста, до певної міри свідчить про властивості мислення і волі цього шахіста.
 
"У міру можливості такий аналіз міг би бути доповнений опитуванням гравців або даними самоспостереження. На жаль... донині не усвідомлено, який винятковий інтерес представляли б записи партій із зазначенням часу обмірковування окремих ходів, - інтерес безпосередній для читачів партій і ще більший для дослідницької роботи", - писав Б. Блюменфельд ще в 1937 році.
 
Останніми роками ці рекомендації, здебільшого завдяки зусиллям Д. Бронштейна, отримали практичне втілення. Однак результати використання хронометражу в дослідницьких цілях ще не узагальнені у пресі.
 
Нині успіхи в справі вивчення суперників насамперед пов'язані з ім'ям М. Ботвинника. У низці статей він докладно розповідає про свою підготовку до змагань. У своїй роботі М. Ботвинник, широко використовуючи досвід О. Алєхіна, зазначав: "У Алєхіна можна вчитися психологічного підходу до шахової партії...". "...Коли мені довелося готуватися до змагання на першість світу 1948 р., перше, що було зроблено, - це уважне ознайомлення зі вступною статтею Алєхіна зі збірки партій Нью-Йоркського матч-турніру 1927 р. У цій статті Алєхін дав глибокий аналіз творчості Капабланки і розповів про свої думки, свої плани".
 
Перед матчем із С. Флором (1933 р.) М. Ботвинник поставив завдання "...проаналізувати якомога більшу кількість партій С. Флора. На підставі цих партій мали бути зроблені висновки про стиль супротивника, про його техніку, про улюблені схеми розвитку, про дебюти, які він найчастіше застосовує. Необхідно також було з'ясувати, наскільки міцний противник із психологічного боку, чи піддається він "настрою", наскільки він сильний у захисті тощо".
 
М. Ботвинник провів цей аналіз досить цілеспрямовано. Було дано коротку характеристику кожної партії С. Флора (згадаймо першу стадію аналізу в О. Алєхіна), порівнювалися партії С. Флора впродовж кількох років і, нарешті, було виділено екстремальні ситуації, аналіз яких показав недостатню психологічну стійкість С. Флора. Слід зауважити, що висновки, зроблені М. Ботвинником напередодні матчу, підтвердилися в ході боротьби.
 
У пізніших виступах М. Ботвинник, в основному, вказує на ті ж методи підготовки, але, мабуть, з однією істотною відмінністю. Він більше говорить про аналітичний, логічний бік підготовки і майже не торкається питань зв'язку логічних компонентів гри з індивідуально-психологічними властивостями особистості своїх супротивників.
 
Для М. Ботвинника характерними стають також, наприклад, висловлювання: "У чому полягає мистецтво шахового майстра? В основному, воно полягає в умінні аналізувати шахові позиції...", або про те, що універсальним методом усунення недоліків є тренувальні партії.
 
Могло скластися враження, що психологічний аналіз фактично вже не використовується М. Ботвинником. Це справило певний вплив на низку великих шахістів. Вони сумлінно займалися "за Ботвинником" суто шаховою аналітичною роботою і, в найкращому разі, обмежувалися лише загальними фразами про значення психологічної характеристики противника. Подібні погляди, як мені здається, збіднили їхні творчі можливості.
 
Ми маємо право висловити ствердження, що творчі установки М. Ботвинника не були достатньо добре зрозумілі багатьма шахістами. М. Ботвинник був небагатослівний щодо психологічної програми вивчення суперників, але залишається безсумнівним, що він багато й успішно займався цим питанням.
 
Для доказу наведемо зроблений М. Ботвинником опис його партії з М. Ейве (1948 р.): "Я жертвую пішака, і Ейве приймає жертву (він це любить робити), хоча, можливо, краще було її відхилити. Поступово я заспокоююся: мабуть, при підготовці характеристика гри Ейве була складена правильно. Ейве нарешті робить хід. Він одразу пропонує розмін ферзів! Все хвилювання зникає - характеристика виявилася вельми влучною: Ейве зазвичай боїться атаки на свого короля, у нього і цього разу не витримали нерви. З розміном ферзів він не міг почекати навіть одного ходу".
 
М. Ботвинник говорив про докладні характеристики П. Кереса, С. Решевського та інших шахістів, зроблені в процесі різнобічного вивчення їхньої творчості. Враховувалися ним і результати безпосереднього спостереження за поведінкою супротивників. Про це свідчать його спогади про партії з А. Альохіним (1936 р.) і М. Талем (1961 р.).
 
Отримана різними способами інформація систематизувалася й узагальнювалася. Як зазначив М. Ботвинник в одній з бесід, він за можливості прагнув широко використовувати методи математичної статистики в обробці матеріалу.
 
Останніми роками було досягнуто певних успіхів у питаннях вивчення і розуміння стилю гри і характеру суперників. Однак ці цікаві матеріали ще чекають узагальнення.
 
джерело: "Шахи в ссср" 1971
]]> Mon, 19 Jun 2023 22:49:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?vyvchaty-protyvnyka-shakhy-ch2 https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/000000054 <![CDATA[Вивчати Противника (частина 1)]]> imblog
Шаховий турнір у Берліні 1918 року (між 28 вересня та 11 жовтня).
Зліва направо: Емануель Ласкер, Акіба Рубінштейн, Бернгард Каган, Карл Шлехтер, Зігберт Тарраш
фото: Wikimedia Commons

Більшість позицій у шаховій грі є проблемними. У подібних ситуаціях шахіст, як показує практика, розглядає кілька приблизно рівноцінних пропозицій. Вибір тієї чи іншої з них значною мірою залежить від індивідуальних особливостей: досвіду, знань, характеру, стилю шахіста.
 
Знання супротивника, розуміння його як людини дають змогу з більшим ступенем імовірності передбачити можливі дії супротивника й обрати відповідну стратегію власної поведінки. Для досягнення успіху шахіст повинен володіти і вмінням розуміти наміри суперників.
 
Як правильно вказує доктор медичних наук В. Малкін, "Шахіст-психолог значною мірою будує гру на прогнозуванні судження противника... Важливо зазначити, що майстер, який краще прогнозує гру супротивника, його стратегію, має значну перевагу".
 
Однак, за всієї значущості цього питання, вивчення стилю гри і характеру супротивника зачіпає лише один бік проблеми. У шаховій боротьбі важливо не тільки віддзеркалити й пізнати внутрішній світ партнера, а й вибрати таку стратегію власної поведінки, яка виявилася б найзручнішою та найзвичнішою для себе і найменш прийнятною для противника. При цьому вивчення іншої людини не можна відокремити від пізнання самого себе. Коротше кажучи, неможливо глибоко проникнути в задуми противника й успішно використовувати отриману інформацію, не маючи об'єктивного розуміння власних достоїнств і недоліків.
 
Ем. Ласкер першим з великих шахістів зрозумів значення вивчення особистості супротивників у шаховій боротьбі.
 
Ем. Ласкер неодноразово вказував, що "на шахових дошках борються люди, а не дерев'яні фігури". Він готувався до гри не з абстрактними білими і чорними фігурами, а намагався враховувати переваги і слабкості кожного свого супротивника.
 
Такий підхід до шахової боротьби приніс Ем. Ласкеру великі й незрозумілі для його сучасників практичні успіхи. У книзі, присвяченій Нюрнберзькому турніру 1896 року, 3. Тарраш помістив цікаву таблицю "щастя", що встановлює, скільки очок кожен учасник придбав або втратив завдяки "везінню". Перше місце в цій таблиці посідав Ем. Ласкер. П'ять партій у гірших або рівних положеннях він виграв через очевидні помилки супротивників. Усе це здавалося 3. Таррашу та іншим фахівцям якимось чаклунством.
 
Лише три десятиліття потому Р. Реті дав правильне пояснення постійному "щастю" Ем. Ласкера. Р. Реті писав: "Він (Ем. Ласкер - М. К.) намагається робити не об'єктивно найкращі ходи, а індивідуально кожному з його супротивників найнеприємніші; він спрямовує партію в чуже супротивникові річище і на цьому шляху робить нерідко навмисно слабкі ходи... Завдяки цьому противнику Ласкера ніяк не вдається утримати позицію, що відповідає його стилю, він весь час повинен долати все нові, спеціально для нього важкі завдання. Він втрачає при цьому занадто багато часу, змушений у скрутному становищі швидко робити ходи, починає плутатися в ускладненнях, - і тут-то Ласкер починає грати у всю свою колосальну, справжню силу. І тоді у супротивника, який все ще краще стоїть, настає нервовий занепад сил, психічна катастрофа, що прямо веде до катастрофи на шаховій дошці".
 
Як же Ем. Ласкеру вдалося домогтися такого глибокого розуміння характеру суперника, якими методами дослідження він користувався?
 
На жаль, сам Ем. Ласкер дуже скупо говорив про свою підготовку. Наводимо найбільш відверте його висловлювання. "Нам передавали, що, давши собі труд уважно вивчити партії одного з ваших супротивників, ви виявляєте і сильні, і слабкі його сторони. Чи вірно це?" - запитав Ласкера один із кореспондентів.
 
Ем. Ласкер відповів: "Безумовно вірно, і це лежить у плані моїх теоретичних поглядів на боротьбу. Шахова партія - боротьба, в якій беруть участь найрізноманітніші чинники і тому знання сильних сторін і слабкостей супротивників надзвичайно важливе. Так, наприклад, партії Реті явно показують, що білими він грає краще, ніж чорними; партії Мароці - що він обережно захищається і лише тоді сам атакує, коли змушений до цього; партії Яновського - що він може десять разів тримати в руках виграш, але, шкодуючи розстатися з партією, врешті-решт упевнено її програє... Словом, можна багато чого витягти з уважного вивчення кількох партій противника".
 
Отже, Ем. Ласкер вказує на аналіз партії як на джерело свого розуміння супротивників. Але які партії шахіста потрібно піддати аналізу - всі або лише деякі, як має проводитися вивчення самих партій - за стадіями гри, за ознаками спільності дебюту, залежно від особливостей турнірного становища або на підставі якихось інших критеріїв? На всі ці питання Ем. Ласкер не дав роз'яснень.
 
Далі, Ем. Ласкер зовсім не говорить про використання даних спостережень за своїми суперниками в процесі спілкування з ними. Однак можна припустити, що його розуміння супротивника ґрунтувалося не тільки на вивченні партій, а й на даних, отриманих шляхом сприйняття особистості суперників.
 
Для перевірки цього припущення було проведено порівняльний аналіз результатів гри Ем. Ласкера проти шахістів гросмейстерського класу. Конкретна мета дослідження полягала у з'ясуванні впливу результату першої партії (тобто першої особистої зустрічі за дошкою) на підсумки наступних зустрічей Ем. Ласкера з тими ж супротивниками. При цьому враховувалися партії, зіграні Ем. Ласкером у період розквіту його творчості (1896-1925 рр.).
 
Звернемося до таблиці, в якій наведено фактичний матеріал.



Загальний підсумок результатів 1-ї партії - 4,5 з 9; 50%. Порівняння результатів перших партій (50%) і наступних зустрічей (66,7%) дозволяє висловити твердження, що для Ем. Ласкера вивчення супротивників у процесі особистого спілкування з ними мало велике значення.
 
Тільки аналіз опублікованих у пресі партій, не підкріплений спостереженнями за конкретно-психологічною обстановкою, в якій ці партії грали, позначався на розумінні психології супротивників. Про це свідчить невисока для Ем. Ласкера кількість очок, набраних у першій зустрічі з гросмейстерами. Так, зокрема, він зазнав поразок у перших зустрічах із Ф. Маршалом та А. Рубінштейном, хоча надалі грав проти них дуже успішно (20 очок із 27 можливих).
 
Поєднання безпосереднього спостереження з аналізом партій під час підготовки є, на наш погляд, необхідною умовою об'єктивного розуміння противника в шаховій боротьбі. Приклад Ем. Ласкера не виняток, а одне з підтверджень правильності цього положення.
 
Доведемо це на порівняльному аналізі спортивних результатів інших великих шахістів. Ми вибрали М. Чигоріна, 3. Тарраша, А. Рубінштейна, X. Р. Капабланку і М. Ботвинника. Серед цих шахістів М. Ботвинник зарекомендував себе фахівцем глибокої психологічної підготовки, а решта, навпаки, відомі тим, що на індивідуальні особливості супротивника звертали набагато менше уваги. Мабуть, найбільш категорично висловився з цього питання X. Р. Капабланка:
 
"Коли сідаєш за дошку, треба думати тільки про позицію, але не про супротивника. Чи розглядати шахи як науку, чи як мистецтво, чи як спорт, - однаково, психологія до них не має жодного стосунку і лише стоїть на шляху до справжніх шахів".
 
Ми аналізували результати, показані цими гросмейстерами в роки їхніх найбільших успіхів.
 
Познайомимося з фактичним матеріалом, який розташований так само, як у таблиці № 1. Ці зведені дані показують результати шести видатних гросмейстерів. Їхніми супротивниками теж були шахісти "вищого рангу".



З таблиці видно, що для М. Чигоріна, 3. Тарраша, А. Рубінштейна і X. Р. Капабланки їхнє перше знайомство за дошкою з гросмейстерами виявилося загалом більш вдалим, ніж наступні партії проти тих самих супротивників. Ця обставина, мабуть, не має іншого пояснення, крім того, що вони меншою мірою, ніж їхні супротивники, використовували для майбутніх зустрічей враження, винесені з перших особистих контактів за дошкою.
 
Збережені матеріали підкріплюють обґрунтованість такого висновку. Ставлення X. Р. Капабланки до ролі психології в шаховій боротьбі зазначено вище. А. Рубінштейн вказував, що він бореться проти білих або чорних фігур, і особистість супротивника не має при цьому жодного значення. 3. Тарраш бачив у шахах насамперед інтелектуальну задачу, розв'язання якої не залежить від особистості шахіста, а цілком підпорядковується постійно діючим правилам теорії. Не приділяв належної уваги прогнозуванню поведінки суперників і М. Чигорін. Найяскравіші тому приклади - програші В. Стейніцу (23-тя партія матчу, 1892 р.) і Д. Яновському (Гастінгс, 1895 р.). Водночас М. Чигорін не мав собі рівних у царині "чистого" аналізу, коли розуміння індивідуальності супротивника не мало такого важливого значення. Нагадаємо про його блискучі перемоги над В. Стейніцем (матч по телеграфу, 1890-1891 рр.) і Ем. Ласкером (тематичний матч, 1903 р.).
 
Наприклад, "психологи" - Ем. Ласкер і М. Ботвинник значно поліпшували результати своєї гри, порівняно з першою зустріччю з тим чи іншим гросмейстером. Безсумнівно, що в їхній творчості один шлях вивчення противника - знання його партій - доповнювався і збагачувався узагальненням даних, отриманих шляхом спостереження за поведінкою суперника. Зрозумілими в цьому світлі постають успіхи М. Ботвинника в матч-реваншах з В. Смисловим (1958 р.) і М. Талем (1961 р.). М. Ботвиннику знадобився певний час особистого спілкування з ними в процесі напруженої матчевої боротьби, щоб глибше зрозуміти характери суперників.
 
І в шахах стара істина - "Краще один раз побачити, ніж сто разів почути", що вказує на роль безпосереднього спостереження, - має вагомі підстави.
 
Тому до шахової діяльності повністю може бути віднесено положення, висунуте О. О. Бодалєвим: "Сприйняття людини людиною, разом з розумінням однією людиною іншої людини, яке ґрунтується на цьому розумінні, є абсолютно обов'язковою стороною процесу будь-якої спільної діяльності людей, необхідною умовою доцільності орієнтування та дій сприймаючого суб'єкта у суспільному середовищі".
 
Треба зауважити, що значення безпосереднього спостереження за противником визнано в сучасному спорті. З цією метою здійснюють регулярні виїзди тренери футболу, хокею та інших видів спорту. Шахісти не є в цьому плані винятком. Так, наприклад, Т. Петросян побував 1965 р. у Тбілісі на матчі М. Таль - Б. Спаський, а зі свого боку Б. Спаський напередодні свого поєдинку з Т. Петросяном використовував для цієї мети їхню спільну участь у турнірі на Мальорці (1968 р.).
 
Міркування Ем. Ласкера про необхідність вивчення противника справили великий вплив на О. Алєхіна. Він називав Ем. Ласкера своїм учителем. Найбільший інтерес становлять матеріали, що стосуються підготовки О. Алєхіна до матчу на світову першість із X. Р. Капабланкою (1927 р.).
 
О. Алєхін прагнув до виявлення істотних властивостей характеру і шахового стилю своїх суперників, які постійно проявляються. Ця умова була основним методологічним принципом його досліджень. Тому він критично ставився до висновків, заснованих на окремих фактах. Так, наприклад, з приводу висловлювань про першу партію між ним і X. Р. Капабланкою з Нью-Йоркського турніру 1927 р. О. Алєхін писав: "Унаслідок моєї поганої гри цінність цієї партії з погляду шахового мистецтва дорівнює нулю, психологічне ж її значення, - але не для переможеного, а для широкої публіки, - величезне. Немає сумнівів, що саме через цю партію 95% так званих компетентних критиків стали переконувати весь шаховий світ (і частково встигли в цьому), що в Буенос-Айресі (тобто в майбутньому матчі на першість світу - М. К.) боротьби, як такої, не буде - відбудеться розгром. Якби ці панове взяли на себе працю зіставити цю партію з будь-якою кількістю моїх середніх партій з турнірів останніх років, вони дотримувалися б дещо іншої думки".
]]> Thu, 15 Jun 2023 22:49:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?vyvchaty-protyvnyka-shakhy-ch1 https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/000000053 <![CDATA[Капабланка і Алєхін]]> imblog
Dr. Emanuel Lasker, Ex-Schachweltmeister, Aufnahme am 19. März 1929
(Колишній чемпіон світу з шахів, фотографія зроблена 19 березня 1929 року)
German Federal Archives

Стаття д-ра Емануїла Ласкера

Поява Капабланки на шаховій арені супроводжувалася стрімким успіхом. Він переміг Маршалла і невдовзі виграв перший приз у Сан-Себастьяно. Усе це у двадцять із невеликим років, у віці навчання, а не майстерності, у роки, коли мріють про кохання. Алєхін, приятель Капабланки з 1914 року, почав свою кар'єру в не менш бурхливому темпі. Ледве вийшовши з дитячого віку, він у 1909 р. виграє почесний келих турніру аматорів і 1914 р. третій приз великого міжнародного турніру.
 
Обидва досі зберегли свіжість і юнацьку енергію. Ні Капабланка, ні Алєхін не грають за шаблоном. Їхня самобутність настільки яскраво виражена, що шахівниця з її 64-ма обмеженими клітинами мимоволі видається занадто тісною для них. Невідоме їх не лякає, і обидва готові випробувати в ньому сили, якщо воно їм здається цікавим. Обидва шукають нових шляхів, прагнучи знайти щось сильне, життєрадісне.
 
Однак, у пошуках нового вони користуються абсолютно різними методами.
 
Капабланка бажає перемагати стратегією. Комбінація, пожертвування ніколи не є для нього самоціллю. Він, зрозуміло, не боїться жертв, але комбінація його не захоплює, не представляє для нього особливої цінності, і Капабланка користується нею лише тоді, коли іншим шляхом він не може досягти мети. Ідеал Капабланки - перемагати ворога маневруванням. Заплутаним і складним продовженням він віддає перевагу простим, але сильним. Він завжди прагне знайти вразливе місце противника. У нього він спрямовує свої удари, і прямолінійно, не ухиляючись убік, він тисне на слабкий пункт, не даючи змоги супротивникові зробити що-небудь, і переможно маневрує, користуючись майже повною скутістю ворога. Геніальність Капабланки позначається в намацуванні слабких пунктів позиції противника. Найменша слабкість не зможе сховатися від його пильного погляду, і під час партії де-небудь, коли-небудь вона спливе назовні.
 
Природно, що переваги такої стратегії даються взнаки швидше за все в ендшпілі. І справді, Капабланка розігрує навіть складні й заплутані кінці легко і швидко, з вражаючою ясністю і винятковою послідовністю.
 
Алєхін виріс із комбінації. Він закоханий у неї. Усе стратегічне для нього тільки підготовка, майже-що необхідне зло. Приголомшливий удар, несподівані "pointes"- ось його стихія. Коли король противника перебуває в безпеці, Алєхін грає без натхнення. Його фантазія запалюється під час атаки на короля. Він віддає перевагу наявності на дошці багатьох фігур. З їхньою допомогою він намагається послабити захисну лінію ворожого короля, щоб потім у зручний момент перекинути її блискучим натиском. Алєхін користується стратегією заради досягнення узгодженої дії фігур, для створення атакувальної обстановки, коротше кажучи, як засобом для більш високої мети. Але сама по собі стратегія є для нього скоріше арифметичною задачею, ніж творчим матеріалом, з якого створюється твір мистецтва.
 
Капабланку й Алєхіна ріднить їхнє органічне походження з практики. Їм чужі абстрактна ідея, філософське міркування, загальні поняття. Обидва бажають мати справу з теоріями, успішно випробуваними на практиці, і які в разі потреби можуть бути по сто разів перевірені. Такі теорії вони готові випробовувати сотні, тисячі разів, наодинці або в партіях з надійними друзями. Вони досліджують їх чудово, досконало. Але абстрактна ідея залишає обох холодними, байдужими. Вони хочуть грати в шахи і хочуть виграти ту індивідуальну конкретну партію, яка перед ними. Заради цього вони будуть напружувати всі зусилля, всю творчість, а рештою нехай займаються інші. Таке самообмеження практичними завданнями є джерелом їхньої сили. Хто створює теорії, схильний узагальнювати їх, і приватне вислизає від нього, або ж він стає доктринером, який втрачає здатність бачити і чути. Доктринер каже: у кожному положенні є тільки один, найкращий хід. Капабланка і Алєхін висміяли і відкинули б подібну тезу, бо практика показує інше. У багатьох положеннях є великий вибір ходів, цілком можливих, що ведуть до однакового результату партії, а тому рівноцінних. Теоретик стверджує, що слід уникати обмежених позицій, але навряд чи він зможе переконати Капабланку і Алєхіна. Вони знають з досвіду, що в утруднених положеннях часто-густо виграють, тож до чого ж завжди уникати їх?
 
Ми шахісти більше, ніж інші смертні, піддаємося чарівності теорій. Ми читаємо, що краса комбінацій полягає в тому-то і тому-то, і заздалегідь віримо цьому. Ми читаємо часто про глибину стратегічних планів; ось зовсім нещодавно я прочитав про один чудовий стратегічний план, який був створений на четвертому ході партії і червоною ниткою проходив через усю гру до кінця - і ми охоче віримо таким твердженням. Але вивчайте комбінації під час партії за шахівницею, як Алєхін, і ви переконаєтеся, що ті теорії про красу можуть бути застосовані тільки до штучно надуманих положень, а в дійсно зіграних партіях виявляються мертвонародженими. Навчіться ретельно розробляти стратегічні плани, подібно до Капабланки, і ви будете сміятися над планами, про які вам розповідають небилиці. Справді, важко було втриматися від сміху, коли в самому кінці вищезгаданої партії з її прославленою надзвичайно глибокою стратегією, я знайшов простий рятувальний маневр супротивника, який спростовував усю нечувано продуману стратегію і, вочевидь, був проглянутий автором надто глибоких планів. Так, ми могли б підняти земну кулю, якби два на  два не дорівнювало чотирьом.
 
Тож, жодних теорій, які не пройшли через горнило випробувань! Перевіряйте їх не один раз, але сотні й тисячі разів, перевіряйте вміло, сумлінно й уважно. Бо варто досягти глибини Капабланки і багатої фантазії Алєхіна. Цей принцип має бути поширений не тільки на шахи, бо все практичне пов'язане між собою. Але в шахах цей принцип виступає яскравіше, ніж в іншій галузі. Отже, товариші, тільки в живій дійсності шукайте джерело всякої істини.
Календар шахіста на 1926 рік
]]> Fri, 02 Jun 2023 18:35:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?kapablanka-aliekhin-emanuil-lasker-shakhivnytsia-san-sebastiano-marshall-fihur https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/000000052 <![CDATA[Стиль: ідеальне ведення партії]]> imblog
Капабланка позує Дріжинському 1922
фотографія Agence Rol

Кожне покоління висуває небагатьох майстрів, до яких прикута увага шахових любителів і критиків. З особливою силою проявляється ця увага, коли йдеться про володарів шахової корони світу. Оцінки бувають найрізноманітніші і проявляються в дуже різноманітних формах.
 
Більшість любителів дивиться тільки на результати; єдина або майже єдина основа їхніх суджень - успіхи чемпіона. Однак меншість (це і є справжні знавці шахів, головним чином інші майстри) розглядає питання глибше і складає своє судження під впливом численних чинників, які не мають нічого спільного з фактом виграшу чи програшу. Хоча існує багато аспектів, які слід брати до уваги, думка справжніх знавців ґрунтується загалом на трьох факторах: Глибина, Комбінаційний Дар, Стиль.
 
Під "Глибиною" мається на увазі більша чи менша здатність до оцінки можливостей боротьби у важких становищах, або іншими словами розуміння позиції.
 
Під "Комбінаційним Даром" мається на увазі здатність точно і до кінця розрахувати комбінацію, чи то використовуючи вже наявний шанс, чи то готуючи його.
 
І, нарешті, під "Стилем" розуміють загальну систему гри - просту або заплутану, повільну і солідну або сповнену блиску і заповзятливу. Якщо розглядати шахи як точну науку, то, вочевидь, має існувати лише одна правильна норма ведення гри, хоч би яка вона була, і отже, залишається тільки знайти таку норму. Якщо ж розглядати шахи як мистецтво, то тоді мають існувати різні норми ведення гри, і їх вибір залежить цілком від індивідуальних особливостей шахіста. Шахіст, природно, схильний до такого типу гри, за якого його натура проявляється найповніше.
 
Оглядаючи історію шахів від Лабурдоне і до майстрів наших днів, аж до Ласкера, ми виявляємо, що найбільшим майстром стилю був Морфі.
 
Лабурдоне, схоже, досягав успіху тільки в складних положеннях унаслідок прямих - і до того ж часом поверхневих - атак на короля. Він незмінно прагнув до такого типу гри і практично іншого не знав. Тому його стилю бракувало ясності, а часто й енергії.
 
Андерсен, природжений шахіст, грав переважно в комбінаційному стилі. Одна або дві його партії вважаються найкрасивішими шаховими творами всіх часів. Але він, подібно до його попередника Лабурдоне, став жертвою загальної концепції своєї епохи, яка полягала в тому, що грати в шахи слід було так і тільки так. У результаті грі і стилю Андерсена бракувало цілісності і, можна сказати, широти.
 
У Стейніца в ранній період творчості стиль був кращим, ніж у пізній. Він почав свій шаховий шлях як блискучий майстер гри у відкритих позиціях, а закінчив як родоначальник стилю, що характеризується тяжінням до вкрай замкнених положень. Іноді, хоча й тимчасово, йому доводилося переходити до якогось середнього між цими крайнощами стилю, який він довів до досконалості. Саме Стейніц уперше встановив основні принципи загальної стратегії шахів. Він був також "піонером" і одним із найглибших дослідників істин гри, прихованих від його сучасників. Відомий час він добре розігрував дебюти, але пізніше його принципи перетворилися на примхи, що зменшувало його шанси на перемогу в серйозній боротьбі проти найнебезпечніших супротивників. Стейніц володів видатним комбінаційним даром. Він був також тонким майстром ендшпіля, але ж істотною умовою того, щоб стати чемпіоном світу, є сильна гра в ендшпілі. Стейніца вирізняли завзятість і наполегливість, і в молоді роки, коли він перебував у своїй найкращій формі, він був майже непереможним.
 
Ласкер, природжений геній, що розвинувся завдяки наполегливій праці в ранній період своєї кар'єри, ніколи не дотримувався типу гри, який можна було б класифікувати як певний стиль. Це спонукало деяких майстрів стверджувати, що у Ласкера немає абсолютно ніякого стилю. І справді, якби потрібно було класифікувати його стиль, то підійшло б єдине слово - "невизначений". Говорили, що Ласкер індивідуаліст, що він бореться більше проти шахіста і його слабкостей, ніж проти позиції. Це до певної міри вірно щодо багатьох шахістів, і, можливо, таких шахістів існує безліч, але, коли йдеться про Ласкера, я не думаю, щоб таке твердження могло сприйматися як абсолютне. Останніми роками, коли я мав змогу спостерігати Ласкера за грою, мені здавалося, що він часто міняв тактику навіть проти одного й того самого супротивника. Недоліком стилю Ласкера є те, що його гра зазвичай здається такою, що виходить за рамки норми.
 
З іншого боку, Ласкер володіє видатними якостями. Він дуже наполегливий і наполегливий. Він володіє дивовижною здатністю захищатися у важких положеннях. У цьому відношенні він домагався таких успіхів протягом своєї довгої кар'єри чемпіона, що врешті-решт це стало недоліком, що спонукає його думати, що він у змозі захистити позиції, які насправді неможливо втримати за умови правильної гри супротивника. Охоплений запалом атаки, Ласкер міг довести її до переможного кінця, як це вдавалося лише небагатьом. Як майстер ендшпіля Ласкер протягом тривалого часу користувався репутацією шахіста, який не має собі рівного. Якщо він переходив в ендшпіль хоча б із найнезначнішою перевагою, то можна було майже з упевненістю сказати, що він виграє партію. В ендшпілі він упустив лише дуже небагато перемог. І, навпаки, якщо Ласкер опинявся в гіршому становищі, його супротивник не міг собі дозволити вільність надати йому навіть найнікчемніший шанс. Комбінаційний дар Ласкера в міттельшпілі також був дуже великий.
 
Морфі був великим майстром стилю. У дебюті він прагнув до того, щоб швидко розвивати свої фігури. Розвивати фігури і швидко вводити їх у дію - такою була його основна ідея. З точки зору стилю це було абсолютно правильно.
 
За часів Морфі питання позиції, крім нього самого, ніхто по-справжньому не розумів. Це неминуче давало йому величезні переваги, і він заслуговує тільки похвал. Про Морфі можна було б сказати, що він з'явився провісником принципу розвитку фігур у дебюті. Морфі приділяв особливу увагу вивченню дебютів і домігся таких успіхів, що в багатьох партіях його противники вже після шести ходів опинялися в гіршому становищі. Це теж заслуговує на похвалу, оскільки свого часу він мав у своєму розпорядженні дуже небагато керівних принципів.
 
Шахісти тієї пори вважали вартими уваги єдино прямолінійні атаки на короля та інші комбінації того ж роду. Можна сказати, що вони починали комбінувати буквально з першого ходу, не приділяючи достатньої уваги розвитку фігур, а саме це було предметом найбільших турбот самого Морфі. Його партії свідчать, що він володів чудовим стилем гри. Його стиль був простий і прямий. Морфі не шукав складних комбінацій, але й не уникав їх, що становить істинно вірну манеру гри. Морфі добре грав ендшпіль і показав себе досвідченим майстром у захисті важких положень. Комбінаційний дар Морфі був цілком достатній для того, що він робив на шаховій дошці, але не це було, як вважає більшість шахістів наших днів, головним активом у його творчому репертуарі. Таким активом був стиль Морфі, який, наскільки можна судити, був досконалим.
 
Дуже часто можна чути, що Морфі був найсильнішим шахістом усіх часів. На наш погляд, подібні твердження безглузді, бо вони не тільки позбавлені підстави, а й не можуть бути підкріплені доказами. Єдине, що можна зробити, так це провести порівняння, які ґрунтуються на результатах його матчів. Якби ми провели такі порівняння, то їхній результат виявився б катастрофічним для захоплених шанувальників цього великого майстра минулого.
 
Жодним чином не слід думати, що ми хочемо хоч найменшою мірою применшити досягнення прославленого американського шахіста. У цій статті ми повинні розглядати лише добре обґрунтовані факти і думки, не фантазуючи і не впадаючи в помилки, які зазвичай є плодом невігластва або легковажності.
 
Морфі був не тільки найсильнішим майстром свого часу в широкому сенсі слова, він став творцем у шахах і родоначальником того, що можна було б назвати досконалим стилем. Що ж стосується результатів шахових поєдинків Морфі, то тут потрібно враховувати різні аспекти. Особливо один із них, маловідомий. Ми маємо на увазі те, що великий американський майстер ніколи не грав навіть "легкі" партії просто для розваги. Навіть у такі партії Морфі вкладав усе, що знав і вмів; іншими словами, будь-яка партія одразу ж виростала в його очах до масштабу партії серйозного матчу. Ми думаємо, що ні про кого іншого з шахістів цього сказати не можна (зрозуміло, про Морфі можна судити тільки за партіями його значних матчів, особливо проти Андерсена і Гарвіца) Простий перегляд партій цих двох матчів переконає в тому, що в них навряд чи зустрічалися так звані блискучі комбінації. Всупереч загальній думці, породженій невіглаством, головна сила Морфі полягала не в його комбінаційному таланті, а в його позиційній грі та загальному стилі. Адже комбінації можна здійснити лише тоді, коли це дозволяє позиція. Більшість перемог у цих двох матчах Морфі здобув, граючи прямо і просто, і саме в цьому простому і логічному методі полягає справжня краса його гри, якщо розглядати її з точки зору великих майстрів.
 
Що ж стосується твердження, часто повторюваного безліччю захоплених шанувальників Морфі, що він переміг би всіх нинішніх шахістів, то воно позбавлене, як ми вже казали, будь-якої підстави. Зовсім навпаки, якби Морфі воскрес і одразу ж почав грати, озброєний лише знаннями своєї епохи, він був би, звичайно, переможений багатьма майстрами наших днів. Однак логічно припустити, що Морфі швидко досяг би висоти, необхідної для того, щоби змагатися з найкращими майстрами, але який би він мав при цьому успіх, передбачити абсолютно неможливо.
 
Без сумніву, наукове розуміння шахів значно зробило крок уперед за останні шість десятиліть. З кожним днем шахісти чинять більш наполегливий опір, а вимоги та умови, необхідні для того, щоб перемогти інших майстрів, все зростають і ускладнюються.
 
У кількох словах ідеальне ведення гри полягає в такому: швидкий розвиток фігур на вигідні стратегічні пункти для атаки або захисту, виходячи з того, що двома основними принципами є "Час" і "Позиція". Холоднокровність у захисті та рішучість в атаці. Не захоплюватися можливостями придбати будь-яку матеріальну перевагу, адже в дотриманні цієї заповіді часто й полягає перемога. Лише у виняткових випадках іти на ускладнення, але й не уникати їх. І на закінчення одним словом: бути готовим вести боротьбу будь-якого роду і в будь-якій фазі партії - дебюті, ендшпілі або міттельшпілі; складну або просту, але прагнучи завжди до останньої, наскільки це дозволяють два основні елементи: "Час" і "Позиція".
 
Джерело: "Шахова Столиця" №22, 1964
]]> Sat, 27 May 2023 22:35:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?styl-idealne-vedennia-partii https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/000000051 <![CDATA[Ріхард Реті про етюдну творчість]]> imblog
Richard Réti
(1899–1929), Austro-Hungarian, after 1918 Czechoslovak chess grandmaster
фото: Wikimedia Commons
шахівниця: lichess.org

"Етюд - це положення з кінців гри з незвичайним змістом", - свідчить визначення покійного Ріхарда Реті. Багатьом таке формулювання може здатися поверхневим і невизначеним. Будуть висловлені думки, що тут нічого не говориться про побічні рішення і дуали, про те, що білі повинні починати. Не можна ж справді називати етюдом положення, в якому два різні перші ходи ведуть до рішення.

 
Виграш **
 
І все ж Реті в поняття коректності етюду вкладав інший зміст. Серед етюдів Реті читач знайде ладейний кінець (див. діаграму), що допускає два перших ходи, достатньо однак детально познайомитися з цією роботою, щоб погодитися з Реті, що для забракування етюду однієї зазначеної ознаки занадто мало. Саме, за Реті, питання полягає не в тому, щоб один правильний хід вів до мети, а в тому, щоб тільки один метод приводив до вирішення. Цілком можливе таке становище, коли центр ваги етюду падає на перший хід, і все ж припустимі кілька перших ходів. Тому, якщо ми бажаємо уточнити думку Реті, то ми повинні визнати правильним таке формулювання: етюди - це положення кінців гри незвичайним змістом, у яких тільки один метод приводить до мети.
 
Це не перешкоджає, звісно, тому, щоб розв'язання поділялося на кілька варіантів, які допускають різні методи розв'язання. Тільки кожен окремий метод, оскільки його розглядають як самостійний варіант, має містити в собі одне рішення. У нашому доповненому визначенні ми все ж таки не наголосили на тому, що сторона, яка має виграти або домогтися нічиєї, починає. Реті і це правило не вважав обов'язковим; навпаки, він допускав цілком таку можливість, коли завдання етюду (нічия або виграш) взагалі не вказується.
 
Розвитку етюдної композиції, на думку Реті, сильно заважало механічне і безглузде нав'язування задачних правил. Що має вважатися нормальним для задач, не може бути перенесено на етюди, - область, що значно ближче стоїть до практичної партії.
 
Якщо Реті вирізнявся крайнім вільнодумством у питаннях, пов'язаних із формальними вимогами, що пред'являються до етюду, то тим суворіші вимоги він пред'являв у частині змісту етюду. Шахи самі по собі дуже змістовні, ендшпілі здебільшого дуже важкі, і якщо етюд нічого не показує, що виділяло б його над середнім рівнем кінців гри або давало б йому право претендувати на незвичайність змісту, то це вже не етюд. У більшості композицій, що публікуються в шахових відділах і журналах, Реті не знаходив достатньою мірою неабиякої непересічності змісту, який давав би їм право на самостійне існування. З іншого боку, Реті вважав цілком можливим визнати етюдом таке положення практичної партії, яке вирізняється винятковим змістом.

 

Непересічність етюду може бути різного роду: вона полягає у труднощах, оригінальності ідеї, розмаїтті можливостей, чистоті мети, симетрії тощо. Само собою зрозуміло, що не кожен етюд повинен містити всі ці моменти; не можна, наприклад, вимагати, щоб кожен етюд вирізнявся обов'язково труднощами або красою першого ходу. Досить вказати на відомий етюд Реті (Б. Крh8, п. с6. Ч. Кра6, п. h5 - нічия), який під час своєї появи викликав цілу сенсацію й успіх якого пояснюється, звісно, не його складністю чи чистотою мети, а винятково оригінальністю позиції. Незвичайне в цьому етюді полягає в тому, що в положенні, в якому програш, на перший погляд, не викликає сумнівів, все ж таки знаходиться шлях до порятунку.
 
Основна умова, яка дає право розглядати окремий ендшпіль як етюд (варто підкреслити, що Реті не робив жодної різниці між цими термінами і часто використовував їх в одному значенні), полягає в незвичайності його змісту. Зрозуміло, що сформульоване вище визначення не дає можливості чітко відгородити зміст етюду. Одному здається незвичайним те, що інший вважає звичайним, третій вважає видатним етюдом положення, існування якого загалом піддається сумніву. Однак подібні розбіжності в поглядах завжди залишаються неодмінними: навіть якщо включати певні ознаки до змісту етюду, поняття його краси та цінності залишаються відносними. Хоча творчість в етюдах не має такої великої кількості художніх напрямів, як складання задач, проте значимість етюду можна розглядати з різних точок зору, і те, що одному сприймається як позитивний момент, іншим вважається недоліком.
 
Як правило, Реті надавав великого значення простоті положення й економічності матеріалу, - він любив цікаві, заплутані, неправдиві сліди, прагнув, оскільки це було можливо, до чистоти мети і розглядав складність розв'язання як особливу перевагу навіть у тому випадку, коли середньому читачеві вже стає неможливим самостійно сприйняти всі складнощі етюду. Чистоту мата чи пата Реті вмів цінувати, але не переоцінював їхнього значення. Те ж саме ще більшою мірою стосується відлуння-варіантів, які він умів майстерно зображати, але часто уникав свідомо, бо вважав, що вони спотворюють основну ідею.
 
На перших кроках своєї діяльності Реті, як відомо, захоплювався задачною композицією, продовжуючи нею цікавитися і тоді, коли він винятково присвятив себе складанню етюдів, а в частині завдань Реті дотримувався того погляду, що чистота матів ускладнює рішення, прикрашає завдання і часто веде до створення більш економічної і простої форми. Але водночас він вважав нелогічним знищувати певні переваги тільки заради чистоти матів. Якщо краса матових положень не спотворює ідеї задачі, то її слід розглядати як плюс і, навпаки, як недолік, якщо зовнішня форма матів веде до знеособлення ідеї.
 
Від редакції. Друкуючи цю статтю, ми вважаємо за необхідне зазначити, що не поділяємо деяких поглядів Реті, викладених у цій статті. Зокрема, ми абсолютно не згодні з його тлумаченням поняття "коректність етюду", дотримуючись тієї думки, що перший хід розв'язання має бути строго єдиним. Ототожнення етюду з ендшпілем видається нам занадто вузьким визначенням, оскільки воно не охоплює етюдів, що мають характер мітельшпіля. Незважаючи, однак, на низку спірних положень, висловлених Реті, ми впевнені, що цю статтю, яка розкриває індивідуальність покійного гросмейстера в царині етюдної творчості, прочитають з інтересом усіма любителями етюдного мистецтва.
 
Джерело: "Шаховий листок" 1931 №3
]]> Sat, 20 May 2023 14:36:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?rikhard-reti-etiudnu-tvorchist https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/000000050 <![CDATA[Про проблеми шахового навчання дошкільнят]]> imblog
фото: Wikimedia Commons

У нас у гостях:
Л. С. Белавенець, міжнародний майстер. Веде передачу "Біла тура".
А. М. Костьєв, кандидат у майстри. Директор шахового відділення дитячо-юнацької спортивної школи олімпійського резерву.
Ю. Ф. 3мановський, доктор медичних наук, професор, заступник директора Інституту дошкільного виховання Академії педагогічних наук.
Я. А. Пономарьов, доктор психологічних наук, професор, старший науковий співробітник Інституту психології Академії наук.
Про проблеми шахового навчання дошкільнят гостей розпитував М. Г. Алексєєв - кандидат психологічних наук.
 
- Чи цікавляться малюки шахами?

Л. Белавенець: Із місяця в місяць понад двадцять тисяч дітей шлють свої відповіді на завдання "Білої тури" по телебаченню. Цей потік захопив і найменших, за яких пишуть тата й мами, дідусі й бабусі. Малюки вирішують завдання, часом і непогано, часом навіть ставлять у глухий кут організаторів передачі. Питається, чи можна присвоїти спортивний розряд шахістові, ще не знайомому з абеткою, який діє, так би мовити, через довірених осіб?
 
Широке коло питань, що цікавлять батьків дошкільнят: чи варто навчати малюків шахової гри, як це краще робити, чи є відповідна методична література, де можна отримати консультацію тощо.
 
Як тренеру, мені доводилося не раз проводити бесіди з батьками, які приводять дошкільнят у нашу спортивну школу. Дуже різні малюки, різні й устремління їхніх батьків, але об'єднує їх одне - бажання добре грати в шахи.

- Чи можливі організовані дошкільні шахи?
 
А. Костьєв: Вони не тільки можливі, а реально існують.
 
У нас організовано, ще шість років тому, групу дошкільнят. У групі двадцять дітей, займаються вони двічі на тиждень по дві години.
 
Накопичився певний досвід проведення занять. Є й деякі цікаві результати. Наприклад, перед нами поставало питання: як навчати шахової нотації дітей, які ще не вміють читати, чи зможуть вони оволодіти нею?
 
Виявилося, що для дітей це посильна справа. Через кілька місяців занять діти, опановуючи правила гри, звикають користуватися і шаховою нотацією, записують з її допомогою домашні завдання. Деякі хлопці, які відвідують дошкільну групу, потім вступають до 22-ї школи, де є спеціалізовані шахові класи. Зазвичай вони займаються шахами значно успішніше за дітей, які отримали первинну підготовку в батьків і близьких. Заняття з дошкільнятами показують їхній інтерес і захопленість шахами, бажання навчитися грати краще.
 
Групи, подібні до нашої, виникають і в інших містах. Є вони в Одесі, Львові. Кількість таких груп безсумнівно зростатиме.
 
Щодо дошкільних шахів є й література. Кілька книжок: В. Зак "Про маленьких для великих", Є. Ільїн і В. Гришин "Пригоди пішака", їх же "Шахова абетка". Досвіду перших, вступних занять із малечею присвячено дві статті - В. Гришина і Г. Красильникової в журналі "Дошкільне виховання" (1973).
 
У цих роботах викладено методичний досвід занять із дошкільнятами, розкриваються різні прийоми і способи навчання їх шахів. Багато що ще залишається незрозумілим, але початок покладено.
 
Зупинюся на одному організаційному питанні. Зараз велику роботу з дітьми ведуть у ДЮСШ, у них створюють хороші умови для занять, зосереджують тренерські кадри. За затвердженим положенням про ДЮСШ прийом у групи початкової підготовки починається тільки з учнів другого класу. Природно, що організовувати групи дошкільнят - оскільки вони не входять у "рознарядку" - доводиться лише в порядку особистої ініціативи.

- Як впливає захоплення шахами на розвиток дошкільнят?

Ю. Змановський: Чи варто малюкам грати в шахи, як це позначається на їхньому розвитку, на стані здоров'я, чи є протипоказання? Приблизно так я розшифрував би зміст цього запитання.

Мабуть, найкраще почати з порівняння. Рівень розвитку сучасних дошкільнят набагато вищий за рівень двадцяти-тридцятирічної давності. У дитячих садочках масово готують дітей до школи, у результаті значний відсоток тих, хто вступає до першого класу, вже непогано читають і рахують.
 
У пресі трапляються замітки про дітей, які оволоділи читанням у трирічному віці. У цих - різних за своєю природою - фактах просвічує тенденція зсуву, що намітилася, до більш ранньої загальноосвітньої і частково навіть професійної підготовки.
 
Навряд чи шахи повинні - та й можуть - протистояти цій загальній тенденції. Важливо, уникаючи крайнощів і перебільшень, розумно до цього підійти, домогтися природного входження дітей у шахи. Тільки тоді це, на мій погляд, принесе їм користь, сприятиме їхньому розумовому і духовному розвитку.
 
Шахи можуть стати хорошим, ефективним засобом у досягненні цієї спільної мети. Що дає мені підстави так думати?
 
Виділю два моменти.
 
Шахи - не беруся судити про вищі спортивні рівні - це гра. Як відомо, для дошкільнят провідною є також ігрова діяльність. Саме в ній складаються довільні форми поведінки, відбувається розвиток вищих психічних функцій: уваги, сприйняття, пам'яті, мислення. В ігровій діяльності дитини закладаються риси характеру майбутньої особистості.
 
Для вдумливого педагога, тренера чи батьків через залучення дитини до шахової гри відкриваються широкі можливості для чуйного й обережного впливу, допомоги в розвитку дитини. Допомоги, яка базується на інтересі малюка, що включився в гру.
 
Свого часу шаховий майстер Б. М. Блюменфельд, аналізуючи особливості інтелектуальної діяльності в шаховій грі, дійшов висновку, що в її основі лежить наочно-дієва форма мислення. Його основна робота так і називається - "До характеристики наочно-дієвого мислення". Як гра є провідною формою діяльності дошкільнят, так і наочно-дієве мислення - його основною формою. Останнє жодною мірою, звісно, не означає, що шаховий майстер і дитина мислять однаково.
 
Є глибокі й численні відмінності в характері розумової діяльності, в її глибині, використовуваних технічних прийомах тощо, але є й загальне - те, за чим, власне, і виокремлюють наочно-дієве мислення поряд з іншими - образним і вербально-логічним.
 
Основна ознака цього спільного - тісний, нерозривний зв'язок мисленнєвих процесів із практичними діями, що перетворюють пізнаваний предмет, принципова неможливість розв'язання поставлених завдань без участі практичних дій. З цієї точки зору шахи виступають як ефективний засіб розвитку мислення дітей. І - що дуже істотно - засобу, адекватного віковим закономірностям їхнього розвитку, переважній у цьому віці формі мислення. Зупинюся ще на одному: чи не можуть заняття шахами негативно позначитися на стані здоров'я дітей? Гадаю, що за правильної організації, дотримання елементарних гігієнічних норм у жодному разі. Безперечно слід регулювати тривалість занять, для дошкільнят воно не повинно займати більше 20-25 хвилин. Основна форма занять - ігрові ситуації. Ще раз наголошу, що, "працюючи" на мимовільній увазі, в ігровій ситуації, дитина діє притаманним їй чином у засвоєнні нового матеріалу. Вона не втомлюється і зберігає до нього жвавий інтерес.

- У чому специфічність впливу шахів на розумовий розвиток?
 
Я. Пономарьов: Я б ваше запитання переформулював так: які ті особливості шахової гри, завдяки яким вона є зручним, а в певному сенсі й універсальним засобом у розумовому розвитку дітей?

Трохи-трохи теорії.

Для інтелектуально розвиненого дорослого багато чого в його способі діяти видається очевидним, само собою зрозумілим, наприклад, здатність діяти в умі, уявляти певну відсутню ситуацію, перетворити її, порівняти два різні її стани тощо. Така здатність діє автоматично, здебільшого не вимагаючи затрати особливих зусиль. Підкреслимо - для дорослої людини.
 
Інакше йде справа з дитиною. Для неї саме вироблення подібної здатності становить стрижень, суть процесу розумового розвитку, що йде у віці приблизно від семи до десяти-дванадцяти років. У психології цей процес отримав назву процесу формування внутрішнього плану дій.
 
У численних експериментальних дослідженнях виокремлено й докладно описано на прикладах розв'язання найрізноманітніших завдань п'ять етапів формування в дітей внутрішнього плану дії. Їх докладно описано в моїх книжках "Знання, мислення і розумовий розвиток" (1967) і "Психологія творчості і педагогіка" (1976). Тут же - стосовно обговорюваної нами теми - дам коротку характеристику другого і третього етапів.
 
Діти, які перебувають на другому етапі, розв'язують завдання в "зовнішньому плані". Поясню. Візьмемо шахову дошку і навчимо дитину ходити конем. Поставимо перед нею завдання забрати конем з а1 пішака на аЗ. Розв'язати його дитина може тільки за допомогою рук, пересуваючи коня спочатку на с2, а потім на аЗ, тобто в зовнішньому плані. У внутрішній план лише репродукується готове, вже отримане рішення: пересунувши фігури, дитина може сказати, що вона робила, вже не торкаючись до них. Внутрішній план дії на цьому рівні розвитку завжди виявляється ніби вторинним, похідним від реально здійснюваних дій у зовнішньому плані. Якщо ж не дати їй їх здійснити, то спроба діяти в умі призводить до втрати завдання, дитина нібито "забуває", що їй потрібно зробити.

На третьому етапі сформованості внутрішнього плану дій картина змінюється. Завдання може бути вирішене вже не за допомогою маніпуляцій із предметами, у нашому випадку шаховою фігурою, а діями з уявленнями предметів. Змінюється об'єкт маніпулювання. Істотним є те, що при цьому в пам'яті утримується поставлене дитині завдання. Останнє, до речі, має вельми цікавий прояв: починає стабілізуватися час, що витрачається на виконання дії. Загалом же внутрішній план дій починає функціонувати вже самостійно, отримуючи можливість для подальшого розвитку.
 
Які ж особливості шахової гри, завдяки яким вона є універсальним у певному сенсі засобом для розумового розвитку дітей?
 
Навчаючи дитину гри в шахи, крім конкретної мети ми досягаємо і більш значного результату - у неї формується здатність до дії в розумі. У шаховій грі природним чином здійснюється перехід від дій з предметами, шаховими фігурами, їх пересуванням до дій з уявленнями про ці предмети, тобто у внутрішньому плані. Нова здатність, що формується, як це показали численні дослідження, переноситься на інші сфери діяльності дитини. Почавши, наприклад, розв'язувати завдання, що постають у процесі шахової гри, у плані маніпуляції уявленнями, вона далі в цьому ж плані розв'язує й інші завдання, оскільки сама ця здатність має загальний характер. Фактично дитина у своєму розвитку переходить на новий етап.
 
Далі, у розвитку цієї здатності можна, - а фактично так і виходить, - вибудувати завдання найрізноманітнішої складності: від двох ходів однієї фігури до трьох, чотирьох ходів, з підключенням інших фігур тощо. Техніка і вміння маніпулювати в плані уявлень міцніє і вдосконалюється в процесі гри. З'являються і багато нових умінь, які спеціально мною тут не обговорюються: планування своєї дії, побудова спеціального ставлення до своєї дії.

Про це вже говорив Ю. Ф. Змановський. Підкреслю ще раз: дітей, як правило, не потрібно спеціально налаштовувати на гру, це властива їм форма діяльності. Шахи не є винятком із цього загального правила. Граючи з дитиною в шахи, будь-які батьки можуть переконатися в тому, як вони сприяють розвитку внутрішнього плану дій, як це позначається не тільки на шахах, а й на інших діях дитини. Потрібна всього лише одна маленька обставина: робити це треба не за обов'язком, а за дійсним внутрішнім інтересом дітей.
 
Круглий стіл редакції журналу "Шахи в ссср" (1980 №2 с. 16-17)
]]> Thu, 18 May 2023 12:46:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?pro-problemy-shakhovoho-navchannia-doshkilniat https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/00000004F <![CDATA[Д-р Тарраш]]> imblog
Фото доктора Зігберта Тарраша, німецького лікаря і шахового гросмейстера;
програв Емануелю Ласкеру в матчі на першість світу з шахів 1908 року.
Дата фото близько 1900р.
фото: Wikimedia Commons

Після смерті Тарраша 1934 року Ейве написав для журналу "Magyar Sakkvilag" присвячену його пам'яті статтю, суть якої зводилася до такого: "Він зіграв безліч цінних партій, завоював багато перших призів і написав низку прекрасних книг". Хотілося б додати, що Тарраш був одним із тих небагатьох геніїв, які, досягаючи рівня чемпіонів світу, через немилість долі не стали володарями цього звання.
 
Бреславль, де народився Тарраш, уже давно був важливим шаховим центром. Головною гордістю його був Андерсен, але там жив ще й Цукерторт, і багато менш великих майстрів. Згодом Таррашу імпонувала думка про те, що він продовжив славні німецькі традиції, які досягли найвищої точки в Андерсені. На жаль, Тарраш і Ласкер, обидва - євреї, були останніми істинно великими німецькими шахістами.
 
У своїй автобіографії Тарраш нічого не повідомляє про батьків, але з сумом пише про вроджений дефект власної ступні. Особливості його характеру за бажання можна багато в чому пояснити цим фізичним недоліком. У школі він прагнув завжди бути першим учнем. Опинившись на другому або третьому місці, він почувався винним. У зрілому віці він вважав за необхідне порозумітися з приводу кожного слабкого ходу і кожної програної партії.
 
Студентом він був безумовно обдарованим і в 23-річному віці закінчив курс медицини. Усе своє подальше життя він ділив між лікарською практикою, яку полишив лише в похилому віці, і шахами - його істинною любов'ю.
 
У 15 років він дізнався, як ходять фігури, і - як зазвичай - швидко прогресував у шахах. На кілька років вони витіснили з його життя все. Схоже, кожен шаховий майстер у своєму житті проходить через період дозрівання, коли картата дошка стає важливішою за їжу. У випадку Тарраша повне поглинання шахами завершилося через закоханість, що настала. Потім пішли університетські роки з призначеною порцією вина, жінок і пісень, хоча і шахи не були жодним чином закинуті. У 1885 році, отримуючи диплом, Тарраш був уже повноцінним майстром і здійснив вражаючий дебют, розділивши друге місце в компанії багатьох найсильніших світу цього на конгресі Німецького шахового союзу.
 
Подальша шахова кар'єра Тарраша ділиться на три стадії. Перша - з 1885 по 1894 рік, коли після невеликої затримки він виграв усі турніри, у яких брав участь. Перемігши в Манчестері (1890), він справедливо скаржився на те, що німці називали його всього лише чемпіоном Німеччини, тоді як англійці відвели йому друге місце за чемпіоном світу Стейніцем і запропонували організувати матч між ними. Звісно, 1890 року Тарраш, якщо взагалі поступався будь-кому, то одному лише Стейніцу. Прикро - і трагічно для Тарраша,- що він відхилив запрошення шахового клубу Гавани зіграти там матч зі Стейніцем взимку 1890/91 року. Прийнявши його, він цілком міг завоювати титул, про який згодом марно і пристрасно мріяв. Лише одного разу великий шанс постукав у його двері, і він упустив цей шанс. Незабаром з'явився Ласкер, який завжди мав перевагу над Таррашем.
 
У 1894 році Ласкер, Стейніц, Чигорін і Тарраш утворили велику четвірку, досить близьку між собою за силою. Ще через рік до них приєднався Пільсбері.
 
Другий період життя Тарраша - з 1894 по 1908 рік - пройшов під знаком його суперництва з Ласкером. Всім іншим належало поступитися, що Тарраш довів найпереконливішим чином у Відні (1898) та Остенде (1907 - після цього змагання Тарраш присвоїв собі звання "турнірного чемпіона світу"; навіть більш молодому поколінню не варто було втручатися, у чому переконався Маршалл у 1905 році. Але Ласкер був непохитний. І, коли матч зрештою відбувся (1908), Тарраш не отримав жодних шансів на успіх.
 
З 1908 року до своєї смерті 1934 року Тарраш продовжував відігравати активну роль у шаховому світі. Але на небосхилі з'явилися нові зірки, а у всіх на вустах - нові імена, особливо після першої світової війни. У цей період вплив Тарраша поширювався головним чином через літературу.
 
Тут він посідав унікальне місце. "Учитель Німеччини" - так назвали Тарраша після появи його перших книг і статей; пізніше його величали "вчителем світу". І він, безсумнівно, був таким. Не одне покоління (приблизно до 1925 року) вважало його головним авторитетом у шахах, а слово його було законом.
 
Але ось що цікаво: хоча Тарраш сформулював принципи, що панували в шахах до тієї пори, коли їх вразили гіпермодерністи, всі його твори, окрім самої останньої книжки, були збірками коментованих партій.
 
"Dreihundert Schachpartieen" - його шедевр, збірка 300 власних партій з докладними примітками і короткими автобіографічними нотатками, що вперше побачила світ 1895 року. Це одна з пам'яток шахів, найкраща книга про них аж до 20-х років нашого століття.
 
Морфі своєю демонстрацією важливості розвитку заклав основи комбінаційної гри; Стейніц, у своїй теорії центру, - гри позиційної. Але на долю Тарраша залишилося об'єднати те й інше в цілісну систему (теорії Морфі та Стейніца справді є взаємодоповнюючими). Основи його системи настільки відомі в наші дні, що важко зараз навіть уявити, наскільки погані були шахи на рівні майстрів до того, як ці основи були закладені. Під час Стейніца і Тарраша такі буденні поняття, як розвиток, центр, два слони, пішакова структура, ведення атаки тощо, були повною загадкою для всіх, окрім лічених одиниць.
 
До 1914 року кожен, хто звертався до літератури, знав принципи відкритої гри, сприйнявши їх безпосередньо або непрямим шляхом з невпинних писань Тарраша. Але, на жаль, Тарраш не усвідомлював, принаймні судячи з його писань, що його теорія має межі. "Утиснута позиція несе в собі зародок поразки", - вказував Тарраш, забуваючи зазначити, чому і за яких обставин. Гіпермодерністи могли заперечувати це, оперуючи незліченними конкретними прикладами, в яких обмежені позиції приносили перемогу замість поразки, але настільки ж помилково вдарялися в іншу крайність. Суперечка тривала роками, і Тарраш не сприяв її вирішенню, вперто вірячи у власну безпомилковість.

Оскільки Тарраш протягом 30 років був духовним лідером шахового світу, його гріхи і чесноти перебільшували понад усяку міру. Так, він бував часто дрібний, нав'язливий і марнославний; так, часто він вправляв свій їдкий гумор на зло іншим - його викривлена ступня щось та значить. Для покоління, що прийшло на зміну, його головна провина полягала в тому, що він не стимулював пошук нового. Він міг критикувати, але не допомагав творити. У результаті вони будували без його допомоги - і будували всупереч йому, нехтуючи його справжнім внеском.
 
Але, щоб пояснити його винятковий вплив, потрібно бачити й інший бік медалі. Як практикуючий гросмейстер він протягом 30 років входив до першої трійки або четвірки. Але, що ще важливіше, він свято шанував шахи. Він вірував у них із тією пекучою переконаністю, яку серед його колег поділяли лише одиниці. Він вважав шахи гідною справою, яку можна і потрібно поширювати, в якій уміння і вдосконалення слугують повноцінною нагородою за час, витрачений на серйозне вивчення.
 
Найбільш підходящою епітафією для нього є знаменита фраза з його ж книги "Das Schachspiel": "Шахи, як музика, як любов, можуть робити людину щасливою".

"Chess Review" № 3 (березень), 1944
Джерело: "Шахи в ссср" 1991 рік, №6.
]]> Sat, 06 May 2023 09:14:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?tarrasch-das-schachspiel https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/00000004D <![CDATA[Лист О. О. Алєхіна Х. Р. Капабланці]]> imblog
Зліва направо: Олександр Алєхін, арбітр Карлос Керенсіо і Хосе Рауль Капабланка
під час матчу на першість світу в Буенос-Айресі, 1927
фото: Wikimedia Commons

Париж, 29 лютого 1928 р.
Шановний містере Капабланка.

Я отримав копію Вашого листа, адресованого пану Рюебу і датованого 10-м лютого ц. р., який Ви визнали за потрібне надіслати мені, і я вважаю себе вимушеним зробити Вам і, особливо, шаховій громадськості таку заяву.
 
Втративши звання чемпіона світу, Ви звертаєтеся до FIDE з пропозицією змінити ті самі умови матчу за звання чемпіона, які Ви самі напрацювали, завоювавши це звання, і які Ви запропонували Вашим можливим супротивникам у Лондоні 1922 року. Ви робите цей крок незважаючи на те, що прекрасно знаєте, що я, з принципових міркувань, ніколи не погоджуся на ці зміни, тим більше, що вони мають на увазі можливе повторення нашого з Вами матчу. На все це я з цілковитою ясністю вказав Вам у нашій розмові одразу після закінчення матчу, 12-го грудня 1927 року.
 
Хоча Ви і запевняли мене під час цієї розмови, що Ви погоджуєтеся з моїми поглядами (саме в тому, що вторинний матч між нами може мати місце лише на тих самих умовах, на яких грали перший) і що Ви доведете про це до відома зацікавлених організацій; хоча, - далі, - незважаючи на те, що FIDE існує з 1924 року, - я ніколи не вважав за потрібне звертатися до неї за аналогічними пропозиціями, оскільки таке моє звернення було б рівносильно анулюванню мого підпису під Лондонськими умовами 1922 р.  - незважаючи на все сказане, я не наважився б дати публічну відповідь на Ваш лист до пана Рюеба, якби він не стосувався "досвіду" матчу в Буенос-Айресі. Саме з приводу цього "досвіду" і можливих неправильних висновків я і вважаю себе зобов'язаним встановити таке:

1. Ґрунтуючись на загальному нашому "досвіді", Ви пропонуєте обмежити кількість партій у матчі 16-ма. Ви розумієте, звичайно, що якби я брав до уваги тільки приклад Буенос-Айреса і якби я думав тільки про свої вигоди, то цей "досвід" міг би спонукати мене погодитися з Вашою пропозицією, тому що вже починаючи з 12-ї партії я зробив себе лідером у матчі й утримував лідерство до кінця. Отже, після 16-ї, після 20-ї і після 24-ї партії (граничне число, встановлене у Вашому матчі з д-ром Ласкером) я мав би вважатися переможцем (це, між іншим, показує, що Ваш аргумент про можливість впливу на результат матчу втоми супротивників аж ніяк не може бути обґрунтований нашим "досвідом" у Буенос-Айресі). Але я мушу зізнатися, що подібна перемога не принесла б мені задоволення, так само як ні мене, нікого іншого не переконала б і така поразка.
 
Сутність справи полягає в тому (і це Ви знаєте настільки ж добре, як і я), що в теперішній фазі розвитку шахового мистецтва знання дебютів просунулося надзвичайно далеко, і це робить із кожним роком усе більш і більш легкою гру великого майстра на нічию. Єдиний логічний висновок з цього факту, який може і повинен бути зроблений, - це той, що в матчі (особливо за чемпіонат світу) повинні братися до уваги тільки результативні партії. Практично це виключає будь-яке обмеження кількості партій матчу, тому що зрозуміло, що в іншому випадку нічиї будуть, прямо або побічно, мати вплив на остаточний результат.

Дійсно, що буде являти собою матч, зведений, за Вашою пропозицією, до 16-ти партій? Перший із супротивників, якому завдяки щасливому випадку вдасться виграти одну партію (а одна партія рівно нічого не доводить), може грати всі інші партії на нічию, змушуючи тим самим другого супротивника давати йому нічию вперед.

Підкоряючись напрацьованим Вами умовам, я виграв у Вас 6 партій. Невже Ви можете уявити собі, що я погоджуся грати повторний матч із Вами або захищати своє звання проти когось іншого на умовах, які перетворюють шахи на гру, що ґрунтується лише на випадковості, - на кшталт баккари?
 
2. Що стосується Вашої пропозиції змінити контроль часу і сам порядок гри, то я знаходжу її ще більш необґрунтованою. Контроль часу після п'яти годин гри був запропонований Вами і запроваджений за Вашою ініціативою на Нью-Йоркському турнірі 1927 року, де він отримав повне визнання. Як Ви самі вказували в той час, такий контроль дає переваги як публіці (даючи їй змогу бути присутньою під час найважливішої частини партії - під час перших сорока ходів - за один сеанс), так і самим гравцям (п'ять годин безперервної гри менш виснажливі, ніж шість-вісім годин гри за два сеанси). Протилежний аргумент, висунутий тепер Вами, що базується на "досвіді" Бузнос-Айреса, видається мені абсолютно необґрунтованим:

а) наші 34 партії, - з яких 25 (зокрема п'ять результативних: З на мою і 2 на Вашу користь) були практично вже закінчені на сороковий хід або навіть ще раніше, - показують, що ні "технічне знання дебютів", ні "загальне розуміння гри" не виключають можливості закінчення партії до закінчення п'яти годин гри;
 
6) Ваша заява про Вашу неприхильність до аналізів викличе, ймовірно, найбільше здивування в самому Буенос-Айресі, де протягом усього матчу місцева преса приділяла особливу увагу Вашій шаховій роботі поза грою.
 
Ось кілька тому прикладів:

1. Після перерви 11-ї партії, Ви залишилися в клубі і, попросивши залишити Вас одного в окремій кімнаті, аналізували відкладену позицію протягом двох годин ("Critica", 9 жовтня 1927 р.).

2. З'явившись до клубу для продовження відкладеної 22-ї партії, Ви вийшли в кімнату, сусідню з тією, де відбувався матч, і тоді, коли йшов Ваш годинник, Ви аналізували відкладену позицію протягом приблизно години - з дозволу арбітра матчу д-ра Кверенчіо (Вашого друга, у домі якого Ви мешкали під час матчу).

Я можу додати, що цей останній випадок, хоча й припустимий, можливо, з формального погляду, однак абсолютно незвичайний, викликав цілу низку пересудів у Шаховому клубі Буенос-Айреса і, безсумнівно (звісно, без жодного наміру з Вашого боку), вплинув на мою подальшу гру в цій партії.

Хоча можна було б додати й інші приклади, проте вже наведених двох достатньо, щоб показати тим особам, хто може сприйняти Вашу пропозицію як "argumentum ad hominem", що в усякому разі не тільки аналіз вирішив долю матчу.

Що я маю сказати з приводу Вашого твердження, що після перерви партії після 40-го ходу противники можуть отримувати допомогу з... книжок?

Якщо мати на увазі шахіста Вашої досвідченості та знань, це твердження можна розглядати тільки як жарт, і президент FIDE, пан Рюеб, сильний, першокласний любитель, навряд чи сприйме його серйозно.
 
Що ж стосується питання про можливість допомоги в аналізі з боку інших шахістів, то шаховий світ, імовірно, з цікавістю почує про Ваш Буенос-Айреський "досвід", який показав Вам, що таку допомогу "легко отримати"! Мій особистий досвід у цьому плані дорівнює нулю, - це стане зрозумілим хоча б із того, що в усій Аргентині панувала атмосфера расової до Вас симпатії, насправді цілком зрозумілої.
 
Підсумовуючи все, я повторюю:

Після закінчення матчу я з ясністю дав Вам зрозуміти, що я готовий грати з Вами новий матч лише на тих самих точно умовах, що й перший. Ви заявили, що цілком згодні зі мною. Тепер Ви, мабуть, змінили свою думку і зробили спробу змінити умови матчу за чемпіонат світу.

Ви, мабуть, недостатньо добре знаєте мене, якщо можете припускати, що хтось може змусити мене відмовитися від того, що я вважаю цілком правильним і таким, що відповідає ідеї змагання.

Якщо Ви хочете грати зі мною повторний матч, Ви повинні будете підкоритися тим умовам, які Ви самі встановили і відповідно до яких грали наш перший матч.

Моя гра дала мені перемогу над Вами в шести партіях, і я тільки тоді визнаю перевагу кого-небудь над собою (чи будете це Ви, чи хтось інший), коли він виграє у мене також 6 партій.

Я переконаний, що той, хто, будучи чемпіоном, створює нелегкі для його конкурента умови і хто, негайно ж після втрати свого звання, прагне замінити ці умови на інші, що полегшують шанси того, хто викликає на матч, і вносять елемент випадковості, - не зустріне симпатії у спортивному світі.
 
Із цілковитою повагою А. Алєхін.

Джерело: "Шахи" 1928 №4
]]> Wed, 03 May 2023 09:29:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?lyst-oleksandr-alokhin-arbitr-karlos-kerensio-khose-raul-kapablanka https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/00000004C <![CDATA[Перший рік]]> imblog
  Нідерланди: Шкільний чемпіонат з шахів в Алкмаарі, березень 1977 року
Прес-агентство De Boer

Повідомлення про викладання шахів у школах викликали неабиякий інтерес читачів. У листах до редакції вони просять докладніше розповісти про це цікаве починання.
   Редакція звернулася до вчителя школи, майстра М. Ноаху, одного з ініціаторів шахових уроків у школі, з проханням поділитися своїм досвідом викладання шахів.
 
   Багато шкільних організаторів ставлять запитання: "Що дають шахи дітям?". Відповідь на нього - ключ до розуміння всієї проблеми.

  Розвиток науки і техніки торкнувся всіх сторін нашого життя, зокрема й школи. Навчальна програма розширилася, перевантаження учнів стало очевидним. У цих умовах важливо знайти засоби, що підвищують ефективність засвоєння шкільної програми без збільшення її обсягу. Такі засоби-"каталізатори" повинні 1) бути цікавими за формою, 2) вимагати порівняно невеликої витрати часу, 3') сприяти розвитку загального кругозору учнів. Так міркували педагоги, які запропонували запровадити в школі шахові уроки. Перший досвід, розпочатий у 1964/65 навчальному році в школі, дав гарні результати. Цей приклад знайшов послідовників.
 
Отже, чим же є шахи в школі?
 
1) Шахи у формі уроків є засобом розширення загального розумового кругозору учнів, що сприяє глибшому і швидшому засвоєнню шкільних знань.
2) Шахові уроки сприяють проведенню загальновиховної роботи.
 
  Відбір особливо обдарованих дітей тільки для шахового вдосконалення слід розглядати лише як наслідок цих тез.
 
Про виховну роботу
 
   Відомо, що виховна робота вимагає творчого підходу до справи. Наприклад, педагоги вирішили, що для стимулювання шкільної успішності застосувати дещо незвичний прийом. Назвемо його "методом Франкліна". Вивчаючи з приятелем італійську мову, Веніамін Франклін погоджувався витрачати час на шахи лише в разі, якщо після партії переможений у вигляді своєрідної "контрибуції" зобов'язувався, на вимогу супротивника, виконати якесь завдання з предмета, який вивчали. Граючи приблизно в однакову силу, обидва партнери вдосконалювалися як у шахах, так і в італійській мові.
 
  Ось за таким методом і проводився експеримент. Досвід вдався, і в майбутньому навчальному році його буде повторено в ширшому масштабі.
 
Про методику викладання початківцям
 
  Якось, будучи присутнім на заняттях дитячої групи в одному з шахових гуртків, я спостерігав за поясненням хлопцям відомого етюду Реті (білі: Kph8, с6; чорні - Кра6, h5 - нічия). Викладач поставив на демонстраційній дошці позицію, пояснив умови і запропонував знайти рішення. Відповіді зводилися до ходів 1. с6-с7 і 1. Kph8-h7. З'ясувалося, що багато хто не знає правила квадрата і не розуміє різниці між рухом короля по ламаній і прямій (h8-g7-f6-g5-h4 і h8-h7-h6-h5-h4). Ці "деталі" довелося пояснювати попутно в процесі розв'язання. Чи потрібно повторювати, що не можна проходити новий матеріал, що являє собою ціле, складові частини якого ще не відомі учням. На попередніх заняттях слід було ознайомити учнів з елементами пішакового ендшпіля, закріпити їх вправами і тільки переконавшись у засвоєнні складових частин переходити до цілого. Згадане вище правило квадрата могло послужити приводом пов'язати чисто шаховий матеріал зі шкільним предметом. (Що таке квадрат? Його властивості? тощо).
 
  Розкладання цілого на якомога більшу кількість складових частин (елементів) і послідовне їх засвоєння в порядку зростання труднощів - важливий принцип методики.
 
На цьому принципі й заснована складена нами програма для початківців.
 
Років десять тому мені довелося проводити заняття в шаховому гуртку школи. Серед тих, хто займався, була група дівчат 4-го класу, які вивчали правила гри. Після пояснення першої теми - "король з пішаками проти короля з пішаками" - відбувся своєрідний "перевірочний матч". Дівчатка, які знають тільки ходи короля і пішаків, грали проти хлопчиків - шахістів V розряду. Королі та пішаки були розставлені на вихідних позиціях - з цього моменту починалася гра. Усі партії закінчилися на користь... дівчат!
 
  Поелементний виклад навчального матеріалу в порядку зростання труднощів на практиці досягається далеко не так просто. Вражаюче, але факт: досі не існує шахового підручника, який послідовно будувався б за цим принципом. Причина - відсутність у шаховій методиці науково обґрунтованих і практично випробуваних критеріїв для визначення ступеня важкості позиції. Часто у вправах важкі позиції передують легким. Тим часом знаменитий педагог К. Д. Ушинський писав: "...систематичність вправ є перша і найголовніша основа їхнього успіху...".
 
Програма для початківців
(перший рік навчання)

1-й урок (вступний)
а) Загальне поняття про шахи як боротьбу. Значення теорії. Етика шахіста. Правило: "зачепив - ходи". Якості, необхідні шахісту: посидючість, уважність, фізична витривалість.
б) Шахова дошка - система пересічних горизонталей і вертикалей. Їх цифрове та буквене позначення. Поле, як місце перетину горизонталі та вертикалі, його позначення. Діагоналі.
 
Тема перша:
"Король із пішаками проти короля з пішаками"
 
   2-й урок
Королі. Розстановка на дошці. Правила ходів і взяття. Кількість контрольованих полів залежно від займаної позиції (кут, край, центр). Значення короля в партії.
Пішаки. Розстановка на дошці. Правила ходів і взяття (в тому числі "на проході"). Перетворення пішака. Крайній пішак.
Захист пішака пішаком і королем. Розмін пішаків. Загроза королю - шах (загальне поняття). Взаємодія короля і пішаків.
 
  3-й урок
Практична гра: король з пішаками проти короля з пішаками (повторення і закріплення попереднього матеріалу).
 
  4-й урок
Пішохідний прорив. Король проти пішака (правило квадрата). Практична гра: король з пішаками проти короля з пішаками.
 
5-й урок
Проведення пішака до восьмої (першої) горизонталі. .Король з крайнім пішаком проти короля. Пат (загальне поняття). Практична гра: король з пішаками проти короля з пішаками.
 
6-й урок
Проведення пішака до восьмої (першої) горизонталі. Король із некрайнім пішаком проти короля. Опозиція.
 
7-й урок
Контрольна робота з першої теми.
 
8-й урок
Розбір контрольної роботи.
 
Тема друга: "Тура, слон, ферзь"

9-й урок
Тури. Розстановка на дошці. Правила ходів і взяття. Мат королю двома турами. Кількість контрольованих полів залежно від займаної позиції (кут, край, центр). Взаємний захист тури і пішаків. Пішакова "вилка". Захист від шаха.

10-й урок
Рокіровка. Порівняльна сила тури і пішаків. Король з турою проти короля і пішака (двох, трьох пішаків; зв'язані пішаки). Поняття про зв'язку по горизонталі та вертикалі. Загальна характеристика тури.
 
11-й урок
Король із турою проти короля. Досягнення мату: елементарне поняття про план: а) відтіснення короля на край дошки, б) мат на краю дошки або в кутку.
 
12-й урок
Практична гра: король, тури і пішаки проти тих самих фігур.
 
13-й урок
Слони. Розстановка на дошці. Правила ходів і взяття. Кількість контрольованих полів залежно від займаної позиції (кут, край, центр). Неможливість мату одним слоном. Дія слонів на суміжних діагоналях. Мат двома слонами за планом: а) відтіснення короля в кут, б) мат у кутку.
 
14-й урок
Порівняльна сила слонів і пішаків. 'Король і слон проти короля і пішака (двох, трьох пішаків; зв'язані пішаки). Поняття про зв'язку по діагоналі. Загальна характеристика слона. Зв'язок кольору полів слона і полів розташування пішаків.
 
15-й урок
Порівняльна сила тури і слона. Король і слон проти короля і тури (в кутку кольору полів слона і протилежному).
 
16-й урок
Порівняльна сила тури і слона. Практична гра: король, тури і пішаки проти короля, слонів і пішаків.
 
17-й урок
Порівняльна сила тури і слона. Практична гра: король, тури і пішаки проти короля, тури, слона і пішаків.
 
18-й урок
Ферзі. Розстановка на дошці. Правила ходів і взяття. Кількість контрольованих полів залежно від займаної позиції (кут, край, центр). Король і ферзь проти короля. Мат.
 
19-й урок
Порівняльна сила ферзя і пішаків. Король і ферзь проти короля і пішака (пішаків).
 
20-й урок
Практична гра: король і ферзь проти короля і пішаків. Ілюстрація одночасного нападу ферзя на пішаків.
 
21-й урок
Практична гра: король, ферзь і пішаки проти короля, тури, слона і пішаків. Загальна характеристика ферзя. Висновок про порівняльну силу ферзя і взаємодіючих тури і слона.
 
22-й урок
Практична гра всіма фігурами, крім коней.
 
Тема третя: "Кінь"
 
23-й урок
Коні. Розстановка на дошці. Правила ходів і взяття. Особливості ходу коня (через фігури). Кількість контрольованих полів залежно від займаної позиції (кут, край, центр). Неможливість мату двома кіньми і досягнення мату при пішаку в найслабшої сторони. Загальне поняття про вичікувальний хід (порівняти з матуванням турою і слонами).
 
24-й урок
Порівняльна сила коня і пішаків. Король і "кінь проти короля і пішака (двох, трьох пішаків; зв'язані пішаки).
 
25-й урок
Подвійні напади коня. Порівняння з боротьбою слона проти пішаків. Висновок про приблизну рівноцінність слонів і коней.
 
26-й урок
Порівняльна сила тури і коня. Король і тура проти короля і коня: а) кінь програє, б) кінь робить нічию. Практична гра: король, тури і пішаки проти короля, тури, коня і пішаків. Поняття про "якість" - різницю в силі тури і легкої фігури.
 
27-й урок
Порівняльна сила слонів і коней залежно від розташування пішаків (відкрита і закрита позиція). Практична гра: король, слони і пішаки проти короля, коней і пішаків.
 
28-й урок
(Король і слон проти короля і коня за малої кількості пішаків: а) пішаки на одному фланзі, б) пішаки на різних флангах. Висновок про далекобійність слонів.
 
29-й урок
Розмін. Вигідні й невигідні розміни (повторення порівняльної цінності фігур і пішаків).
 
30-й урок
Різні види нічиєї (загальний розмін фігур, пат, вічний шах; приклади, коли зайва фігура не виграє).
 
31-й урок
Узагальнення поняття про шах. Розкритий і подвійний шах. Захисти від шаху.
 
32-й урок
Практична гра всіма фігурами
 
Програма розрахована на один урок на тиждень і випливає з розрахунку: вересень, листопад, січень, березень - по три уроки, жовтень, грудень, лютий, квітень, травень - по чотири. Усього 32 уроки. Цим пояснюється деяка стислість матеріалу. Так, наприклад, після 22-го уроку було б бажано провести контрольну роботу з подальшою перевіркою та аналізом. Однак це призвело б до зміщення програми на червень.
 
Під час практичної гри (уроки 3, 4, 5, 12-й тощо) партія починається за положення фігур на вихідних позиціях.
 
При визначенні порівняльної сили фігур (уроки 10, 14-й та ін.) відбувається боротьба фігур зі зв'язаними пішаками. Обмеженість програми не дає змоги продемонструвати багато випадків боротьби фігури з пішаками, тим паче, що деякі позиції не характерні для визначень звичайного співвідношення сил (наприклад, випадок, коли два пішака, які далеко віддалені один від одного, виграють проти слона або коня). У кожному окремому випадку педагог, який має час, може збільшити обсяг матеріалу.
 
"Шахи в ссср" 1968, №9
]]> Sat, 29 Apr 2023 12:51:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?pershyi-rik-shakhy-shkoli-urokiv-rozumovoho-kruhozoru-uchniv https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/00000004B <![CDATA[Уроки шахів - уроки творчості та краси]]> imblog
Fünf Jungen Schach spielend (П'ятеро хлопчиків грають у шахи) 1952
фото: Roger Rössing (1929–2006)
шахівниця: lichess.org

Діти недовірливо ставляться до всіляких правил і заборон, що обмежують їхню свободу. У дітей, як відомо, переважає образне мислення, слова в їхній свідомості не відразу набувають досить самостійної переконливої сили. Молода вихователька через недосвідченість сказала взимку дітям, що не можна на морозі лизати металеві дверні ручки. Про результат легко здогадатися. Дитина не вірить на слово, навіть якщо це слово: 'не можна'. Вона буває неслухняною не через упертість і 'дух протиріччя', а тому що її свідомість потребує образного і практичного підкріплення слів. Діти дуже цікаві, вони люблять експериментувати - часом ризиковано.
 
З віком це поступово минає, логіка, досвід і знання стають головними опорами в житті дорослої людини. Але люди творчі зберігають у собі дещицю дитинства. Розважливість і раціональність, необхідність звіряти свої вчинки з міркуваннями користі та правильності не позбавляють їх дитячої цікавості та пристрасті до нового і незвичайного. Такі люди серйозно і шанобливо ставляться до загальноприйнятих правил та істин, але не перетворюють їх на догми. Їх приваблюють важкорозв'язні протиріччя і парадоксальні, 'божевільні' ідеї... Словом, їх відрізняють ті дивні прихильності, без яких неможлива жодна творчість
 
Відкриття не відбуваються уторованими шляхами. Творчість - важка праця, що вимагає від людини максимального напруження душевних та інтелектуальних сил, і не гарантує при цьому ні успіху, ні слави, ні грошей. 'Розумний в гору не піде, розумний гору обійде', - йдеться у жартівливій приказці. Що ж спонукає розумних і талановитих людей пускатися у важкі пошуки нових і незвичайних рішень, цураючись досліджених і випробуваних шляхів?
 
Одним з основних стимулів для творчості є краса. Творчий пошук винагороджується результатами, в яких незвичність і дивовижність поєднується з правильністю, доцільністю та гармонійністю. Єдність цих суперечливих властивостей і викликає естетичні переживання. Чи б'ється вчений над проблемою, від розв'язання якої залежить доля людства, чи намагається маленький школяр відшукати мат у два ходи в скрутній для нього шаховій задачі, - творчі зусилля однаково винагороджуються красою знайдених рішень. Закони творчості та краси єдині.
 
Великий французький математик і філософ Анрі Пуанкаре, який багато розмірковував про зв'язок істини, творчості та краси, дійшов такого висновку: "Вчений вивчає природу не тому, що це корисно; він досліджує її тому, що це приносить йому насолоду, а це дає йому насолоду тому, що природа прекрасна. <...> Краса інтелектуальна дає задоволення сама по собі, і, можливо, більше заради неї, ніж заради майбутнього блага роду, людського, вчений прирікає себе на довгу і тяжку працю. <...> пошуки прекрасного приводять нас до того ж вибору, що й пошуки корисного" [1, с. 293].
 
Розвинені естетичні почуття схожі на творчу інтуїцію. Вони дозволяють передбачати істини ще невідомі. Краса спонукає до доцільних дій, перш ніж мета усвідомлюється розумом. Прагнення до прекрасного допомагає ухвалювати правильне рішення, заповнює нестачу даних. Академік О. К. Антонов говорив, що під час конструювання літаків велике значення надається естетичним критеріям: гарний літак полетить добре, а некрасивий - погано. [2]
 
"Розум апелює до минулого, а естетична свідомість - до майбутнього. Усе прекрасне випереджає свій час, воно ніби представляє від імені майбутнього. Прекрасне - це зразок і програма майбутнього" [3].
 
Органічний зв'язок творчості та краси найповніше, і навіть найнаочніше, ніж у науці, проявляється в шаховій грі. (Недарма Ріхард Реті стверджував, що в шахах більше життя, ніж у математиці) Подібно до інших ігор, шахи виникли як наслідування життя. Вони супроводжують людство протягом багатьох століть і зберігають свою привабливість донині, тоді як безліч різноманітних ігор, що виникли за цей час, ґрунтовно забуті або й зовсім канули в лету. А це означає, що шахи витримали випробування часом, зберегли свій зв'язок із життям, адаптувавшись до його нових соціокультурних реалій.
 
Світ шахів незрівнянно простіший за світ реальний. Але він досить складний і змістовний для того, щоб удосконалюючись у шаховій майстерності, люди збагачували б тим самим і свої уявлення про об'єктивні закономірності самого життя. Основні закони логіки, діалектики та естетики не залежать від сфери їхнього прояву. Логіка вченого і полководця, вчителя і лікаря, підприємця і фермера - це та сама логіка, якій підпорядковане і мислення шахіста. І точно так само, як немає ніякої 'окремої' шахової логіки, не існує і ніякої 'окремої' шахової естетики. "Згадуючи яскраві партії... ми усвідомлюємо, що наше захоплення ними ґрунтується на глибокому естетичному почутті, своєрідному, але такому, що нічим не відрізняється від почуття, яке охоплює нас перед красою будівлі, гармонійною красою природи або фізичною досконалістю людини. " [4, с.33]
 
Для дітей гра в шахи може стати одним із перших естетичних дослідів, що породжують потяг до прекрасного. Адже шахи - доступне навіть дошкільнику творче заняття, що привчає його діяти не тільки за законами логіки, а й за законами краси.
 
Переглядаючи книгу І. Г. Сухіна 'Дивовижні пригоди в Шаховій країні' [5], я звернув увагу на одну із задачок, складених автором для 3-5-річних малюків. На зменшеній шаховій дошці (3х3) розташувалися дві білі та дві чорні тури.



 Починають білі. Мета гри: побити всі тури противника ("гра на знищення")

Рішення виявилося досить красивим. Щоб досягти мети, дитина повинна подолати в собі перший порив негайно забрати або атакувати фігуру супротивника і знайти тихий і парадоксальний хід, який налагоджує взаємодію білих тур. На наступному кроці (коли у чорних залишається тільки одна тура) ситуація повторюється, ставлячи під сумнів випадковість першого ходу і виявляючи в ньому вже деяку закономірність і певну стратегію. Повне торжество гармонії.
 
Чи не дивно, що навчання шахів може стати уроками творчості та краси навіть для 3-річних дітей!
 
Заведено вважати, що в шахах красивими є не правила і принципи, виведені з досвіду гри, а тільки винятки з цих правил. Шахістам, звісно, подобається, коли пішак виявляється сильнішим за ферзя, а катет - довшим за гіпотенузу, однак таке уявлення про красу неповне і вельми обмежене. Зв'язок шахових істин з красою істотно складніший, але сам факт залежності естетичних переживань від знань не підлягає жодному сумніву. Наприклад, щоб гідно оцінити красиву комбінацію з жертвою ферзя, необхідно знати, що втрата ферзя, як правило, веде до поразки. Що більше шахових істин засвоює дитина, то повніше розкривається їй світ краси. Дитячий 'волюнтаризм' протипоказаний творчості не менше за дорослий догматизм.
 
Гра в шахи - насамперед естетичний (творчий!) процес. "Логіка" почуттів у ній невіддільна від логіки думки. Тому, на мій погляд, і до навчання дітей шахів треба підходити також і як до засобу естетичного виховання.
 
Література:
1. Пуанкаре Анрі, Про науку - М., 1983. - 560 с.
2. Симонов. П., Краса - мова надсвідомості
3. Бабушкін Л., Навіщо прекрасне прекрасне?
4. Бронштейн Д., Смолян Г. Прекрасний і лютий світ - М., 1978. - 86 с.
5. Сухін І.Г. Дивовижні пригоди в Шаховій країні - М., 1980. - 320 с.
]]> Sat, 22 Apr 2023 15:00:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?uroky-shakhiv-tvorchosti-krasy https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/00000004A <![CDATA[Ласкер - Капабланка - Алєхін]]> imblog
П'ятірка фіналістів Петербурзького шахового турніру 1914 року:
Ласкер (сидить ліворуч), Алєхін (стоїть ліворуч), Капабланка,
Маршал і Тарраш (сидять праворуч).
фото: Wikimedia Commons

Нинішні шахісти не можуть уже й уявити собі того хвилювання пожвавлення, яке викликала понад тридцять років тому поява Ласкера на шаховому терені. Не стільки його сила, скільки особливості його гри, надзвичайні прийоми її, піддавалися обговоренню і дуже частому осуду. І хоча творець "нової" школи Стейніц і її продовжувач Тарраш і підготували вже аматорів до нової манери, все ж гра Ласкера була для всіх несподіваною, вражаючою, і нікого так часто, як саме його, не протиставляли Морфі.
 
Відмова від усяких гамбітів, уникнення ускладнень, знищення ризикованих комбінацій заради точного й холодного розрахунку, - здавалося, що Ласкер несе із собою нудьгу та смерть мистецтву, з якого витравлювалося натхнення.
 
Повинно було пройти багато часу, щоб стала зрозумілою справжня постать Ласкера, і тоді з подивом раптом побачили, що у нього немає учнів і послідовників. Бо його гра, - дуже індивідуальна, є скоріше винятком, ніж правилом, і особливості її лежать поза шаховою областю.
 
Ласкер - представник волі в шаховому мистецтві, яке для нього, перш за все, боротьба. Останній присвячує він свої філософські роботи і мріє про заснування інституту для вивчення законів боротьби, якої найбільш чистим прообразом є шахи. Перемагає не тільки наймайстерніший фахівець, скільки той, хто володіє великою волею до перемоги, хто вірить до кінця у свою правоту, або, як учить маршал Фош, секрет перемоги в тому, щоб визнавати себе переможеним після супротивника.
 
Він може робити помилки, дебюти він розігрує взагалі недобре, він може створити невірний план або потрапити в невигідне становище: ніхто не пустив в оборот стільки невірних ідей, як він, але він кожну свою думку відстоює з такою наполегливістю і переконаністю, що противник, безумовно правий, схиляється перед ним.
 
Але, щоб воля його могла повністю тріумфувати, необхідно, щоб зрозумілою була мета. І ось такими ясними, визначеними цілями сповнена вся його діяльність: кожен турнір, всяка партія. Де мети немає, Ласкер може заплутатися; але варто їй зажевріти, і ніхто впевненіше за нього не дійде до неї. А коли питання йде про перший приз, він у якісь двадцять ходів розіб'є такого серйозного супротивника, як Тейхман (у петербурзькому турнірі 1909 року). Ясність мети не викликає в нього,  спрощеності або поверхні гри: навпаки, мислитель, всебічно освічена людина, він іде в саму глибину гри і звідти витягує ті її таємниці, які можуть дати перемогу. Досить бачити його за грою, щоб зрозуміти, що не прості села він бачить перед собою, а глибокорозкриті підземні сили, відкриває вічні закони, приводить у дію величезні махові колеса.
 
Перехід від нього до Капабланки, це точно після пекучої сторінки почути світлий голос. Краще це чи гірше? Які порівняння? Любов до Бетховена не викликає неодмінно ненависті до Моцарта. Але тільки в Капабланки немає нічого від "гуляки дозвільного": він набагато сучасніший, і розгул давно замінив спортом. І його гра набагато новіша, являючи одну з тих рис, якими характеризується сучасність.
 
Своєю грою Капабланка зробив справжню революцію, хоча довго і від багатьох була прихована її сутність.
 
Якщо до нього тріумфувала позиційна гра, де гравець йшов від позиції до позиції, уникаючи в себе слабких пунктів і намагаючись утворити такі у супротивника, - то Капабланка все це скасував і запровадив у силу динаміку. Для нього положень не існує: тільки серії ходів. Погане становище виграється ходами, що таяться в ньому, хороше ними руйнується. Позиції немає: все рухається, прагнучи найкоротшим шляхом до наміченої мети, всі фігури кидаються в бій, залишаючи для захисту лише мінімальну кількість.
 
На місце статики-динаміка: час замінює простір,-такою є революція Капабланки, що перетворила всю гру і виявила всю відсталість військового мистецтва, яке під час європейської війни користувалося прийомами позиційної війни, яка півстоліття панувала в шахах і вже була здана в архів. Безсумнівно, наступна війна вестиметься за принципами Капабланки, коли вони в шахах давно вже будуть замінені чимось іншим.
 
Що ж приносить із собою Алєхін, якого відділяє від Капабланки такий незначний проміжок часу, як п'ять років? Нервовий у житті, нервовий у грі, що розтрачує в кожній партії свою винахідливість і проти найслабшого супротивника не лінується вигадувати та фантазувати, - в Алєхіні ми легко впізнаємо дитя нервових років війни та революцій.
 
Але це не завадило, а, навпаки, допомогло йому оновити гру, причому настільки серйозно, що новітні шахісти саме в ньому, а не в Капабланки, бачать свого главу і вчителя. І це, незважаючи на те, що гра його - верх і торжество індивідуальності, якої вивчити не можна.
 
Суть перевороту, здійсненого Альохіним, полягає в тому, що він уперше став будувати гру з точки зору чорних. Досі були вироблені принципи гри з боку білих, які починали і тому мали зайвий хід та ініціативу, чорні ж ретельно захищалися від ударів білих увесь час, однак, граючи так, як рекомендують загальні принципи гри, тобто принципи білих.
 
Алєхін зробив навпаки. Він немов поставив собі питання: як найкраще грати чорними, беручи до уваги, що у білих зайвий хід. І відповів: треба спершу піти з гри. Не треба займати центру, як вчили раніше, не треба займати четверту або п'яту лінію, треба триматися на трьох крайніх і дозволити білим виконати все, що належить за теорією: висунути пішака, зайняти центр, вийти слонами і т. д. І коли вони все це зроблять, тоді зі свого замкненого положення атакувати висунуті ослаблені позиції противника.
 
Дебют, що носить ім'я Алєхіна, полягає в тому, що чорні виводять на першому ході коня; білі атакують його пішаком; кінь іде на середину дошки, його знову атакує пішак. І так кілька разів. У чорних виведений тільки кінь, і то на дуже погане поле, а у білих кілька пішаків займають середину дошки. За старих часів такий дебют здавався б самогубством, насмішкою над здоровим глуздом. Але насправді виявляється, що ці висунуті пішаки дуже слабкі саме тому, що чорні ще нічого не розвинули і можуть направити на них зосереджену атаку своїх пішаків, тоді як пішаки наші вже захищатися не можуть.
 
Не потрібно думати, однак, що цим Алєхін надав пасивний або захисний характер грі, - анітрохи. Але він відклав її початок на кілька ходів, а не веде з вихідного положення, вигідного білим. І як вивернув він цим навиворіт звичну схему гри, як протиставив закономірності та науковості, що раніше культивувалася, її примхливу фантазію комбінаційного натхнення. І вийшов небувалий, неймовірний парадокс; гра у чорних, засуджених, здавалося, на захист, виявилася набагато жвавішою, ризикованішою і сміливішою, ніж колишня гра білих.
 
Такі три індивідуальності, які виступали в знаменній боротьбі. І, право, після роздумів про них, якось ніяково підраховувати бали і знати, що переможцем буде визнано не того, хто внутрішньо восторжествує над іншими, але хто набере найбільшу кількість одиниць. На жаль! І в шахах, як скрізь, зовнішня реальність не завжди збігається з внутрішньою сутністю.

Джерело: "Шаховий листок" 1924, 15
]]> Wed, 19 Apr 2023 19:43:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?lasker-kapablanka-aliekhin https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/000000049 <![CDATA[Шахи в епоху Великої французької революції]]> imblog
Британський музей
1790
фото: Wikimedia Commons

Під час Великої французької революції шахова гра користувалася значною популярністю. Однак через те, що вона "по суті зводиться до захисту короля і тому суперечить усім світоглядам французького республіканця", виникло питання про її заборону. У газеті " Moniteur'e ", яка була однією з найбільших та впливових газет того часу, 11 листопада 1793 року з'явилася стаття на захист шахової гри. Автор статті, Гітон-Морво, видатний якобінець, член Конвента, який грав в революції важливу політичну роль та проголосував за казнь короля, був, очевидно, пристрасним шахістом. Він намагається повністю знищити монархічний елемент у шаховій термінології, але не може допустити ідеї, що ця гра буде повністю заборонена. Його проект реформи шахової термінології має певний історичний інтерес. Пропонована стаття люб'язно надана "Шахматам" істориком В. В. Оранським. При перекладі, наскільки це можливо, був збережений стиль оригіналу.
"Шахи", 1928 №3
Про гру в шахи.

Чи дозволять французам у майбутньому шахову гру? Це питання кілька днів тому порушили в одному товаристві добрих республіканців і вирішили, як це й слід було очікувати, у негативному сенсі. Але потім виникла думка, чи не можна надати республіканського вигляду (republicaniser) цій грі - єдиній, що вправляє розум, і, знищивши імена і форми, у вічній ненависті до яких ми присягнулися, зберегти досконалість комбінацій, що надає їй стільки цікавості, що не можна мріяти про заміну її якоюсь іншою грою. Нижче йдуть мої роздуми з цього другого питання і висновки, до яких я дійшов.
 
Усім відомо, що шахова гра є прообразом війни; у цьому немає нічого відразливого для республіканця, оскільки зрозуміло, що вільний народ має бути завжди готовий зі зброєю в руках захищати свою свободу. Якщо цей народ не буде вживати зброю на що-небудь інше, крім законного захисту, він не може бути настільки нерозважливим, щоб відмовитися від військової сили і не влаштовувати хоча б час від часу маневрів. Навіть якби ці маневри були значні й довго тривали, вони не виконають свого призначення, якщо не буде створено подоби військового табору. Безсумнівно, має сенс негайно розділити цей військовий табір на дві половини, причому кожна буде складена з частин усіх родів зброї. Кожна буде об'єднана своїм прапором. Природно, що в цій боротьбі, яка має на меті тільки змагання між побратимами, можна домовитися, що взяття в полон стяга буде кінцевим прагненням і знаком перемоги. Чудово. Не потрібно далеко шукати; завдяки цим не чужим нам думкам, ми знайдемо назви для фігур, правил та ідей гри, у яких буде більше відповідності з внутрішнім змістом гри, ніж було в старих назвах. Лише тривале вживання останніх могло приховувати від нас дивну невідповідність між назвами і функціями, які вони виконують. У даному ж випадку - це будуть маневри або, мабуть, маленька війна. Слово "шахи" має королівську етимологію; цього достатньо, щоб віддати забуттю принаймні зовнішню сторону їх.
 
Головною фігурою у нас буде прапороносець або краще - прапор (le drapeau). Неважко буде надати цій фігурі відповідну зовнішність; вона замінить собою колишнього короля, матиме його хід, всі оточуючі повинні його захищати. Коли на нього проводиться атака, оголошують: "на прапор" (ац drapeau!). Коли він буде взятий (forcee), кажуть: перемога (victoire). Коли він буде тільки замкнений, кажуть: блокада (blocus), і партія закінчується патом.
 
Всі інші фігури теж перетворюються на кшталт армії на воєнному стані. Я не кажу про генерала (general), - його немає на дошці, але він у голові того, хто веде партію. Фігура, так нерозумно звана королевою або дамою (reine ou dame), буде старшим офіцером (l'officier general); коротше кажучи ад'ютантом (l'adjutant).
 
Тури стануть гарматами (les canons), і співвідношення між ходами і назвою стане ясним. Рокірувати - це означатиме поставити гармату біля стяга; про це сповістять словами: "батарея до стяга" (batterie ou drapeau!).
 
Слони (fous = блазень) зображуватимуть легку кавалерію, драгунів (les dragons). Колишні лицарі (chevaliers - кінь) сходять на ступінь кавалеристів.
 
Пішаки (les pions) складуть піхоту, піхотинців, стрільців. Коли вони проникнуть у ворожий табір до його меж, то не змінюватимуть стать, і їхній новий хід буде лише природним підвищенням хороброго солдата.
 
Я залишаю іншим судити, чи розв'язав я проблему на користь тих, хто хоче знайти в грі відпочинок без прихованих корисливих цілей; я думаю, що встиг принаймні в тому, що знищив усі зображення, усі вирази, що могли суперечити республіканським звичаям, знищив ту абсурдну віру, що королі - це все, що люди існують тільки для них; це потрібно рабам, достатньо тупим, аби боятися того, хто страшний тільки завдяки існуванню рабства. Колись вони, без сумніву, побачать, що подібно до пішаків у шахах, вони є простим знаряддям, яким грають тирани і беруть або ламають їх за своїм капризом.

L. В. Guiton-Morveau.
(Moniteur reimpr, vol. XVIII, p. 383)
]]> Tue, 11 Apr 2023 20:55:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?shakhy-epokhu-velykoi-frantsuzkoi-revoliutsii https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/000000048 <![CDATA[Чому шахи зараз такі популярні?]]> imblog
Фотографія майбутнього гросмейстера Хосе Рауля Капабланки, який позує з шаховою дошкою.
1 січня 1919 року
фото: Wikimedia Commons

Стаття X. Р. Капабланки

Кожного разу, коли відбувається великий міжнародний шаховий турнір, весь світ з нетерпінням та інтересом чекає на його результати. Преса всіх країн обговорює події в шаховому світі, а розмови про шахи можна почути в усіх громадських місцях і в усіх соціальних класах. Але звідки ж береться така популярність шахів? Наша епоха, як ніяка інша, менш сприятлива для розвитку філософського спокою і спостережливості, які, здавалося б, необхідні для серйозного заняття шахами. Ні, ми живемо в надзвичайно бурхливий і напружений час. Так чому ж шахи зараз так популярні? Очевидно, причину цього все ж таки слід шукати в деяких властивостях нашої сучасної культури.
 
Річ у тім, що ми зараз, як ніколи, цінуємо всілякі досягнення, матеріальні чи інтелектуальні. Візьмемо, наприклад, наш підвищений інтерес до будь-яких спортивних подій. Більшість людей серйозно не займається жодним видом спорту, але майже всі відвідують спортивні змагання і з нетерпінням чекають на їх результат. Так само і в шахах: є багато людей, які взагалі не грають у шахи, але вони знають не тільки імена всіх найкращих майстрів, але й те, хто і які призові місця зайняв на останніх турнірах. Тому що всі ми любимо як фізичну, так і розумову боротьбу, і з ентузіазмом вітаємо переможця.
 
Оскільки я вже почав говорити про шахи, я також відповім на два питання, які мені часто ставлять. Перше - про те, які якості, на мою думку, найбільш необхідні для того, щоб стати хорошим шахістом. Я думаю, що неможливо відповісти на це питання точно і вичерпно. Це все одно, що запитати, які якості роблять людину художником або скульптором. Шахи - це, безперечно, мистецтво, так само, як живопис чи скульптура! Неможливо стати художником, не маючи певного природного таланту, те ж саме стосується і шахіста. Єдине, що можна помітити, це те, що люди, які виявляли схильність до математики в дитинстві або ранній юності, зазвичай пізніше починають захоплюватися шахами. Взагалі, вивчення точних наук є гарним підґрунтям для шахової творчості. Тому шахи можна було б порівняти з точною наукою, якби вони не вимагали від шахіста ще однієї здатності - багатої уяви. Найвидатніші шахісти, які зробили першокласні відкриття в галузі шахового мистецтва, не завжди перемагали лише за допомогою чистої логіки, а часто покладалися на свою уяву. У хорошого шахіста логіка і уява повинні йти пліч-о-пліч, взаємно врівноважуючи один одного. Уява, звичайно ж, пов'язана з тією проникливістю і особливою сприйнятливістю, які дозволяють швидко помічати помилки суперника і використовувати їх на свою користь.
 
Але в змаганнях між сильними майстрами помилки в прямому сенсі цього слова трапляються дуже рідко, а отже, просто чекаючи на них, далеко не заїдеш. Тут потрібно дещо інше: проникнення в плани суперника, адже зазвичай перемагає той, хто зумів раніше розшифрувати наміри опонента. А для цього, крім логіки і творчої уяви, потрібні певні здібності психолога. Розуміння характеру суперника - дуже важлива перевага в шахах. Друге питання стосується шахового таланту окремих націй. Я не можу відповісти на нього позитивно. Можна лише констатувати, що хоча шахи були винайдені на Сході, де і зараз можна знайти багато хороших шахістів, тим більше, що східні народи мають дві здібності, які здаються надзвичайно сприятливими для шахів: спостережливість і терпіння, європейські шахісти незабаром перевершили своїх вчителів - арабів. Тільки в Європі виникло те, що можна назвати шаховою наукою.
 
Що стосується окремих західних націй, то важко сказати, яка з них найбільш обдарована шаховими здібностями - особливо якщо взяти до уваги історію шахів. Майже кожна нація мала або має своїх видатних шахістів. Слід зазначити, що так званий "національний темперамент" дуже сильно згладжується за шахівницею. Я знаю англійців, які більш обдаровані шаховою уявою, ніж іспанці, і знаю італійців чи угорців, які більш стримані і холоднокровні, ніж багато скандинавів. Про себе можу сказати, що стиль моєї гри зовсім не відповідає моєму південному походженню. Незважаючи на мою велику любов до простоти, я завжди граю обережно і уникаю ризиків. Вважаю, що роблю правильно, адже надмірна "сміливість" суперечить самій суті шахів, які є не ризикованою грою, а суто інтелектуальною боротьбою, заснованою на логічних даних.

"Шаховий листок", 1930 №5
]]> Fri, 07 Apr 2023 20:23:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?chomu-shakhy-zaraz-taki-populiarni https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/000000047 <![CDATA[До характеристики наочно-дієвого мислення (частина 4)]]> imblog
Chess Players
James Northcote (1746–1831)

2. Розрахунок і "бачення"
Розрахунок у шахах, як і в інших галузях (наприклад, під час усного рахунку), характеризується уявним виконанням - одна за одною - проміжних операцій, що перебувають у відомому відношенні до ідеї комбінації, з фіксацією свідомістю кожного пройденого виконанням проміжної операції етапу. Кожен обмірковуваний хід у розрахунку - це проміжна операція. Уявне виконання проміжної операції в шаховому розрахунку передбачає насамперед визнання необхідності, форсованості цього ходу. Необхідність своїх ходів визначається насамперед метою, ідеєю комбінації загалом або даного варіанта її, необхідність відповідних ходів супротивника випливає з основних добре відомих положень, встановлених правилами гри і практикою, як, наприклад, правило шаху, значення матеріальної переваги сил, середня відносна цінність фігур тощо. Якщо форсованість ходів не випливає з обов'язкових правил або добре відомих положень, то тоді немає розрахунку як технічної операції.
 
З логічного боку визнання даного ходу форсованим - це умовивід, але досить елементарний. Якщо, наприклад, я своїм ходом погрожую одночасно королю та іншій фігурі супротивника, то хід у відповідь, який я розглядаю за супротивника, буде той, що відображає загрозу королю, а не іншій фігурі, хоча б найціннішій - ферзі. Зрозуміло, що це - згорнутий умовивід, що виконується миттєво і без необхідності перевірки правильності його. У наведеному нами прикладі умовивід заснований на правилах гри, і тому винятку бути не може. Інакше, коли умовивід - висновок із положень, встановлених практикою і теорією, які не мають абсолютного характеру і завжди передбачають застереження: "Якщо в позиції немає нічого незвичайного". У розрахунок неминуче входять і подібні, умовні, умовиводи.
 
Далі, проміжна операція розрахунку - хід в умі - включає в себе фіксацію зоровою уявою позиції, що виходить в результаті ходу. Цілком очевидно, що така зорова фіксація зміни, зробленої ходом, абсолютно необхідна для того, щоб при обмірковуванні подальших ходів рухома в умі фігура вже перебувала на правильному місці. Але цього одного недостатньо. Необхідно уявити собі змінену під час розрахунку позицію загалом або хоча б найважливіші ділянки її; інакше кажучи, в умі повинен виникнути цілісний образ, до якого входить і те, що безпосередньо сприймається і залишилося без змін, і те, що зорово уявляється у зв'язку зі змінами завдяки розрахованим ходам. Необхідність такої фіксації для переконливості розрахунку, а головне психологічний зміст цієї фіксації виявляються на аналізі помилок, що виникають унаслідок відсутності або неповноти фіксації. Ці помилки спричиняються або неповноцінним виконанням усього розрахунку, насамперед завдяки недостатньому вольовому зусиллю, або ж тим, що деякі ходи не розраховують, як окремі проміжні операції.
 
Часто застосовуються скорочені форми розрахунку. Якщо, наприклад, 4 фігури атакують ворожу фігуру, захищену 3 фігурами, то зрозуміло, що поле битви після взаємних узяттів залишиться за тією атакуючою фігурою, яка візьме останньою. У цьому разі 4 ходи атакуючої сторони і 3 ходи захисної сторони, тобто 7 пересувань об'єднуються в розрахунку однією формулою. Зі скорочених форм розрахунку деякі дуже елементарні, інші - складніші. Недостатньо знати ці скорочені способи; треба мати навички в застосуванні їх тоді, коли вони об'єктивно доцільні, навички, що створюють почуття впевненості в умінні безпомилково користуватися ними.
 
Іноді шахіст може подумки "побачити" відразу цілу серію наступних один за одним ходів, які проносяться з такою швидкістю, що свідомість не встигає зафіксувати проміжні ситуації від ходу до ходу. Можливість такого майже миттєвого "бачення" серії ходів, об'єднаних спільною ідеєю, підтверджується численними спостереженнями за грою в цейтноті або в так званих "блискавичних партіях"; іноді за течією гри, безсумнівно, що майже миттєво зроблений хід, яким починається комбінація, пов'язаний був із "баченням" того, що виходить в результаті цілої серії ходів, в яких реалізується задумана комбінація.
 
Можливість "бачення" відразу цілої серії ходів підтверджується також і протоколами спеціальних експериментів. Так, наприклад, у протоколі розв'язання одного етюду сказано: "миттєво-перші ходи"; це "миттєве бачення" охоплює варіант, що охоплює по 5 ходів з боку білих і чорних, і підваріант по 2 ходи з кожного боку, тобто всього 14 пересувань.
 
"Бачення" в ще більш елементарній формі спостерігається і при письмовому рахунку. Якщо, наприклад, обчислювати в умі 164+ 36, користуючись порядком письмового рахунку, то потрібні 4 проміжні операції: 1) 4 + 6 дають 0 і 1 "в умі"; 2) 3 + 6 дають 9; 3) 9 + 1 дають 0 і 1 "в умі"; 4) 1 + 1 дають 2. Цілком можливо, однак, за деякого, не дуже значного, досвіду "побачити" одразу: 0 в одиницях, 0 в десятках і 2 в сотнях. Тут відбувається злиття чотирьох проміжних операцій, що дає одну автоматизовану реакцію з типовими для неї ознаками: а) не потрібно спеціальної спрямованості на кожну окрему дію; б) швидкість протікання настільки велика, що свідомий контроль за проміжними ланками відсутній.
 
"Бачення" в зазначеному сенсі не обов'язково пов'язане з наочністю мислення і тим паче із зоровою наочністю; воно можливе і в осіб не зорового типу. "Баченням" значно розширюється роль автоматизованих реакцій у процесі мислення шахіста; кожна окрема автоматизована реакція - це здебільшого репродукція, тоді як та цілісна реакція, що є результатом злиття кількох приватних реакцій, виходить за межі простої репродукції, вона пов'язана зі сприйняттям того цілого, що є характерним для даної ситуації.
 
З позитивною стороною "бачення" пов'язаний його негативний бік - відсутність контролю за проміжними ланками, що тягне за нагоди помилки. Ось характерний для цього приклад.
 
Сильний шахіст першої категорії Ж. до відомого моменту вів партію добре, а потім зробив хід, що призвів до втрати фігури і партії. Це було викликано наступним. Він розрахував варіант у 10 пересувань, під час яких він спочатку нібито програє ферзя, а потім відіграє його назад із гарною позицією. Однак у цьому розрахунку було допущено помилку, яку можна з'ясувати на схемі, що додається.
 
У розрахованому ним варіанті слон противника, рухаючись по діагоналі з пункту А через пункт Б, спрямований відповідно до ідеї комбінації до пункту В. Ці 2 ходи від А до Б і Б до В були охоплені "баченням". Однак унаслідок того, що він не зафіксував уявою окремо ситуацію після ходу АБ, він не помітив, що слон із пункту Б діагоналлю БГ, позначену пунктиром, обстрілює його туру, яка перебуває на пункті Г. Ситуація, що вийшла після ходу АБ, немов би пронеслася через його свідомість, спрямовану відповідно до ідеї до пункту В. Помилки було б уникнути, якби після ходу, яким слон став на поле Б, зафіксована була б зоровою уявою позиція, що вийшла. Необхідна була спеціальна спрямованість на фіксацію позиції, як такої, безвідносно до ідеї варіанта. За такої спеціальної спрямованості удар слона з пункту Б не міг би не бути непоміченим з огляду на максимальну звичність "взяття" і погроз "взяття".
 
Кожна проміжна операція - хід у розгорнутому розрахунку - характеризується такою спеціальною спрямованістю на фіксацію зоровою уявою проміжної позиції. Проста вербалізація ходу без фіксації позиції зоровою уявою і тим більше охоплення загальним вербальним формулюванням кількох ходів може призвести до помилок, аналогічних до тих, що виникають у разі миттєвого "бачення" цілої серії ходів. Ось приклад такої помилки.
 
У звіті про матч в Празі повідомляється, що під час догравання партії Зіта-Котов у кулуарах, де демонструвалася партія, невідомий школяр показав оточуючим варіант, що призводить до нічиєї. Цей варіант охоплював усього три пересування (хід, хід у відповідь, і ще хід). Зіта цього варіанта не помітив і партію програв. З суті позиції не виникає сумніву, що досвідчений майстер міг не помітити це елементарне продовження лише завдяки тому, що перші два пересування невикористаного варіанту включалися в загальну вербальну формулу (що охоплює чотири пересування) такого змісту: "розмін 2 коней на туру і пішака супротивника". Оскільки аналіз показував, що позиція, яка виходить після розміну, не вигідна, то Зіта відмовився і від першого ходу і вибрав інше продовження, яке призвело до програшу. Позиція ж, що виходить після першого ходу у відповідь, не була зафіксована ним ні в зоровій уяві під час обмірковування за дошкою, ні навіть під час домашнього аналізу, коли він, минаючи проміжні позиції, одразу знімав із дошки всі 4 фігури (2 коні, тура, пішак), щоб аналізувати позицію, яка виходить у підсумку всіх чотирьох пересувань, що охоплюються вербальною формулою.
 
Зважаючи на можливість такого роду зіткнень, шахісти користуються скороченими формулами розрахунку і "баченням" з великою обережністю, віддаючи перевагу розгорнутому розрахунку.
 
Проте "бачення" регулярно застосовується, оскільки:

1) у цейтноті воно необхідне;
 
2) завдяки охопленню "баченням" підваріанту увага не відволікається від розрахунку головного варіанта;
 
3) "бачення" легше за розрахунок; воно здійснюється безпосередньо, не потребує вольового напруження;
 
4) "бачення" є необхідним елементом знаходження ідеї, тому що детальний розрахунок усіх ходів, доки не намацана ідея, що надає ходам у розрахунку форсованого характеру, недоцільний і навіть часто нереальний. Тому пошуки комбінаційної ідеї і самий заключний момент знаходження її неминуче пов'язані з конкретизацією ідеї шляхом охоплення "баченням" основного в наступних ходах.
 
Фіксація в уяві отриманої позиції вимагає значного вольового напруження. Мимовільної уваги часто для цього недостатньо: потрібна довільна увага, щоб деталі зорово уявної позиції не витіснялися тими, що безпосередньо сприймаються, і не змішувалися з деталями, що проходили на попередніх етапах розрахунку.
 
Приклад. У партії Авербах-Рагозін півфіналу Всесоюзної першості 1944 р. білі в критичній позиції розрахували варіант, унаслідок якого у них виявляється незахищеним один важливий пункт, оскільки під час варіанта розмінюється слон, який захищає цей пункт. Що слон розмінюється, це білі, безумовно, бачили, бо йшли на це, але фіксації в заключній уявній позиції ослабленого пункту з відповідними звідси наслідками не відбулося, імовірно, завдяки витісняючій дії реально сприйманої позиції.
 
Аналіз розумової операції розрахунку становить інтерес у тому відношенні, що на цій порівняно елементарній технічній операції легше вивчити взаємодію автоматизованого й усвідомлюваного в розумовому процесі. Для такого аналізу суттєвим є виявлення витрат часу на технічну операцію розрахунку. Із загального часу, витраченого на обмірковування комбінації, потрібно відняти час, витрачений на знаходження ідеї комбінації загалом або ж на ретельне обмірковування з якихось причин того чи іншого проміжного ходу. Це можливо тільки в окремих випадках шляхом спеціального аналізу. Істотне значення для переконливості висновків повинні мати також свідчення того, хто грав. Добути останні зі збереженням умови життєвої природності процесу важко. Поки я маю в своєму розпорядженні тільки матеріал, де я сам був випробуваним, і цей матеріал певною мірою підтверджує дану вище характеристику розрахунку.
 
З партій, у яких я з експериментальною метою вів записи під час гри, я беру як приклад дві партії. В одній із них була проведена комбінація, яка вимагала розрахунку близько 30 пересувань (кілька варіантів із підваріантами). Пішло на розрахунок цієї комбінації 15 хв. В іншій партії проведена була комбінація, розрахунок якої охоплював всього до 40 пересувань. Пішло на неї 20 хв. Із записів видно, що в обох комбінаціях задум був зрозумілий відразу, і весь час пішов на технічну операцію розрахунку. Середня витрата часу на одне пересування в обох випадках дорівнює 30 сек.
 
Через деякий час, коли я ще пам'ятав ці комбінації, був проведений дослід, в якому моє завдання як випробуваного полягало в тому, щоб розрахувати хід за ходом ці самі комбінації. На цей розрахунок пішло в досліді на першу комбінацію - 3 хв. 32 сек., на другу - 7 хв. 35 сек., тобто від 7 до 11 сек. на одне пересування проти 30 сек. у грі. Ця різниця пояснюється тим, що у відповідальній грі на відміну від досвіду недостатньо візуально зафіксувати зміну, а потрібна ще фіксація всієї позиції. Що фіксація (в сенсі, викладеному вище) зводиться в основному до цілеспрямованого представлення позиції, що тягне за собою автоматизовані операції, випливає з того, що випливає з того, що 30 сек. на більше недостатньо. Якщо окремий хід у розрахунку не форсований, тобто не пов'язаний з автоматизованими реакціями, а потребує справжнього обмірковування, то тоді немає принципової різниці між уявним виконанням ходу, як проміжною операцією розрахунку, та обмірковуванням у партії, а час 30 сек. недостатній для хоч якогось переконливого обмірковування ідеї ходу у відповідальній партії. Це видно хоча б із таблиці 1. Із 19 ходів, починаючи з 11-го ходу, тобто з після дебютної стадії до 29-го ходу, коли розпочався цейтнот, тільки два ходи (по одному в Решевського і в Альохіна) зажадали на обмірковування менше ніж 30 сек., на переважну ж частину ходів пішло понад 2 хвилини на хід.
 
У наведеному нами прикладі витрата часу - 15 хв. і 20 хв.- пропорційна кількості пересувань (30 і 40 пересувань), але це не можна вважати загальним правилом. За загальним же враженням від усього наявного в нашому розпорядженні матеріалу слід вважати, що під час збільшення кількості розраховуваних ходів, кількість часу, що витрачається, збільшується більше, ніж пропорційно, тобто прогресивно.
 
3. Регулювання спрямованості
Кожен хід під час розрахунку - це реалізація певної спрямованості розумових процесів. Спрямованість пов'язана з певною метою. Мета здійснюється через будь-які засоби. Генеральна спрямованість реалізується в приватних спрямованостях, які можуть бути в різних відносинах як між собою, так і стосовно генеральної спрямованості.
 
Крім приватних спрямованостей, як ступенів досягнення основної мети (у шахах - перемоги), у людини можуть бути і побічні спрямованості (у шахіста за дошкою - естетичний інтерес, дослідницький інтерес і відповідні їм спрямованості).
 
Іноді такі побічні спрямованості відволікають від основної мети. У шаховій грі, наприклад, буває гонитва за "красою" або обмірковування теоретичних можливостей даної позиції безвідносно до практичної мети - ходу.
 
Як у такому разі регулюються відносини між цими видами спрямованості? Насамперед - навичками. Ілюструємо це на балансі часу. Шахіст, уперше граючи у відповідальному змаганні з контрольним годинником, або забуває про годинник, або думка про годинник заважає думати. З досвідом це минає.
 
Однак у складніших випадках і в досвідчених шахістів помічаються дві крайнощі: або від надмірної турботи про час, за який треба робити ходи, які видаються очевидними, миттєво, або ж, навпаки, думати "досхочу" над кожним ходом, поки не настане цейтнот. Вольовий шахіст усвідомлено виробляє в собі навички: хоч би який був очевидний хід, він затримується хоча б на кілька секунд з відповіддю, щоб уникнути помилок; з іншого боку, вже від самого початку гри він не повинен думати більше, ніж абсолютно необхідно для вибору ходу.
 
За всього значення навичок доцільного регулювання спрямованостей для надання правильного напряму думкам відповідно до даної ситуації, у низці випадків необхідно усвідомленим вольовим зусиллям дати відповідний напрямок думкам. Найважливіша функція волі в розумовому процесі - підпорядкування побічних спрямованостей головній і узгодження спрямованостей між собою.
 
Найбільші шахісти вміють підпорядковувати свою фантазію вимогам об'єктивної доцільності, як і навпаки - спрямовувати свою думку в бік комбінаційних ускладнень, якщо в цьому є шанси на перемогу.
 
4. Недооблік реплік
Вище зазначалося, що визнання в розрахунку відповідного ходу супротивника форсованим, може бути висновком із положень, встановлених практикою і теорією, і в цьому випадку в основі висновку лежить передумова: "Якщо в позиції немає нічого незвичайного". Досить, щоб один раз протягом партії, в одному з кількох десятків пересувань, що розраховуються в розумі під час обмірковування комбінацій, ця передумова не справдилася, і партія буде програна.
 
Необхідно, тому, у відповідних випадках "відчути можливість незвичайного”. Тут антиципація ще важча, ніж під час знаходження ідеї комбінації, оскільки увага спрямована на конкретизацію ідеї комбінації та фіксацію мінливих ситуацій, а необхідність дотримання балансу часу зумовлює те, що на кожному пересуванні в розрахунку не можна так довго зупинятися, як на ході в партії.
 
Природно, що внаслідок труднощів антиципації під час розрахунку випадки помилок тут порівняно часті, особливо, коли залишається непоміченою несподіванка з боку противника. Намічений хід зі свого боку хороший тоді, коли враховано найсильнішу з можливих реплік противника. З цього виходить кожен, і проте безсумнівно, що сильне і нетрафаретне продовження за противника важче спадає на думку, ніж за себе. Ось винятково переконливий приклад.
 
У Цюріхському турнірі 1934 р. Алєхін, який взяв перший приз, програв тільки одну партію Ейве за таких обставин. Ейве обрав продовження, за якого через 3 ходи його противник може виграти фігуру. Це була пастка, оскільки гра на виграш фігури спростовувалася комбінацією з боку Ейве. Алєхін попався в цю пастку. Отже Алєхін, який безсумнівно перевершував у той час Ейве, через 6 пересувань не помітив того, що Ейве врахував заздалегідь. Фактів, що підтверджують явище недообліку, можна навести будь-яку кількість. Корінь цього явища, ймовірно, в такому: оригінальну ідею за себе ти можеш здійснити, оригінальна ж ідея за супротивника тільки зганьблює намічений тобою план. Тому за противника мимоволі думається за трафаретом.
 
Недооблік реплік підтверджує, з одного боку, роль автоматизованих операцій у процесі мислення і, з іншого боку, те, що знаходження правильної ідеї пов'язане з подоланням автоматизованих операцій і заздалегідь вирішеного підходу до рішення.
 
5. Внутрішнє мовлення
Біне надмірно підкреслює роль внутрішньої мови (розмови "про себе" і "для себе") у процесі мислення шахіста. "Внутрішнє мовлення, насамперед, безперестанку має бути використане в міркуваннях і в розрахунках, які гравці виконують у зв'язку з ходом... Кожен із ходів супроводжується коментарем, що має на меті з'ясування мотиву і мети. Кожен шахіст, без сумніву, вимовляє пошепки свої міркування і бурмоче під час гри; мовчать тільки німі; якщо вони не говорять, то вони думають словами, цілими фразами на кшталт тих, що становлять найбільш елементарну форму стратегічного судження: я йду сюди, я беру, йду туди, мене беруть" (1).
-------------------------------
1 Binet, Цит. соч., стор. 326.
 
Цей приписуваний Біне шахісту зміст внутрішньої мови виходить із припущення про вербальний, в основному, характер процесу, що стосовно комбінації, згідно з вищевикладеним, сумнівно. У всякому разі "я беру", "мене беруть", тобто "взяття", це - найчастіше автоматизовані операції. Мова тут ні до чого, і не може встигнути за думкою. Найімовірніше, що внутрішнє мовлення під час обмірковування комбінації аналогічне тому, що відбувається під час показу комбінації іншому. Ґрунтуючись на відповідних спостереженнях, а також на самоспостереженні, і виходячи з міркувань, наведених вище, я вважаю, що внутрішня розмова відбувається за схемою: "я йду сюди"; потім пауза для зорової фіксації ситуації, потім вербальне: "він іде туди", знову пауза і т. д.
 
Внутрішнє мовлення за цією схемою полегшує процес, оскільки:
 
а) внутрішнє мовлення, вимагаючи відомого часу, дає певний ритм мисленню, оберігаючи від поспіху і стимулюючи перехід до наступного пересування;
 
б) внутрішнє мовлення сприяє максимальній усвідомленості процесу, що істотно і для ведення технічної операції розрахунку відповідно до ідеї комбінації або варіанта, і для подолання мимовільної тенденції користуватися згорнутими формами розрахунку;
 
в) із внутрішнім мовленням завдяки більшій усвідомленості пов'язане і більше вольове напруження;
 
г) завдяки внутрішній мові кожен пройдений етап як би відсікається, і внаслідок цього зменшується небезпека персеверації.
 
Якщо ця гіпотеза правильна, то функція внутрішньої розмови обмежується полегшенням розрахунку, але знаходження ідеї і сама операція розрахунку відбувається не у внутрішньому мовленні: за тими самими, приблизно, словами під час кожного ходу може проходити інший смисловий зміст.
]]> Fri, 31 Mar 2023 16:51:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?do-kharakterystyky-naochno-diievoho-myslennia-ch4 https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/000000046 <![CDATA[До характеристики наочно-дієвого мислення (частина 3)]]> imblog
The Chess Players is a 1929 oil painting by Sir John Lavery. The painting shows the Hon. Margaret and the Hon. Rosemary Scott-Ellis, daughters of the 8th Baron Howard de Walden. Lavery's signature can be seen at the bottom-left corner of the painting ('J. Lavery')
"Шахісти" - олійна картина сера Джона Лавері 1929 року. На картині зображені високоповажна Маргарет та високоповажна Розмарі Скотт-Елліс, доньки 8-го барона Говарда де Волдена. Підпис Лавері можна побачити в лівому нижньому кутку картини ("J. Lavery").
John Lavery (1856–1941)


IV
МИСЛЕННЯ ПРИ ОБМЕЖЕНОМУ ВИБОРІ СПОСОБІВ
РІШЕННЯ (У КОМБІНАЦІЙНІЙ ГРІ)
 
У шахіста з певним рівнем знань і розуміння за однакових супутніх умов перебіг думок щоразу об'єктивно визначається позицією, тобто взаємовідносинами, що існують на дошці.

Зважаючи на вирішальне значення об'єктивного моменту для перебігу думок, природно в психологічному аналізі окремо розглядати те, що розрізняє шахова теорія як комбінаційну гру і як позиційну гру. Для комбінаційної гри найбільш характерні такі особливості:
 
1. Комбінація - несподіваний тактичний удар. Основне в комбінації - більш-менш оригінальна ідея. У комбінації є завжди щось протилежне трафаретному, звичному. Наприклад, виняткове значення для успіху має сприятливе співвідношення сил, комбінація ж зазвичай супроводжується жертвою, тобто віддачею (нехай тимчасовою) свого матеріалу; на думку Ботвинника, жертва навіть обов'язкова ознака комбінації.
 
2. Наступні один за одним у комбінації ходи обох супротивників супроводжуються сильними погрозами або "взяттями". Тому вибір відповіді на кожен хід через очевидні причини обмежений; та чи інша відповідь більш-менш вимушена, "форсована", згідно з шаховою термінологією. Це створює можливість (або уявну можливість) вичерпного обмірковування всіх можливих ходів, "розрахунку". Чим сильніша загроза, тим обмеженіший вибір, тим ходи більш форсовані. Якщо ходи абсолютно форсовані, то під час обмірковування комбінацій треба розрахувати лише одну серію ходів, що йдуть один за одним, і відповідей - один варіант. Якщо, як у більшості випадків, можливі деякі відхилення, то розраховується кілька варіантів. У кожному варіанті можливі підваріанти, тобто відхилення від варіанта, які не потребують далекого розрахунку. Таким чином мислення в комбінаційній грі протікає в умовах обмеженості вибору способів вирішення.
 
1. Знаходження ідеї комбінації
Комбінація може виникнути або раптово, або після більш-менш тривалих пошуків. Аналіз найзручніше вести на останніх випадках.
 
Даємо протокол одного досліду: "20/1 1946 р., 8 год. ранку. Години півтори тому став дивитися діаграму з партії Гарвіц-Морфі, надруковану на сторінці 152 збірника про Морфі. До одного з ходів дано таку примітку: "Замість цього ходу чорні могли..." Не дочитавши примітки, а лише осмисливши, що тут було вигідне форсоване продовження, я вирішив провести дослід і знайти це продовження.
 
Почав "навмання"; думав, чи не можна використати деяку слабкість одного з пішаків, навіть приміряв безглузде взяття його турою; водночас думав над можливістю використати слабкість іншого пішака, зокрема дивився явно непридатний варіант із віддачею слона; відмовився від нього. Перервав дослід. Спочатку те саме коло думок; потім (а можливо, мигцем і до перерви) спробував ще один не ясний для мене хід - чи хороший він? - і тут раптом побачив правильне рішення з одно-часовою подальшою конкретизацією; решту вже не став дивитися, бо це вже техніка".
 
Наведений приклад типовий. Ласкер так описує процес знаходження комбінації:
 
"Комбінація народжується в голові шахіста.
Багато думок прагнуть до втілення - правильні й помилкові,
сильні та слабкі, практичні та непрактичні. Вони зароджуються і
борються між собою, поки одна з них не візьме гору" (1).
 
Іншими словами, у напруженому цілеспрямованому процесі окремі думки "спливають", "спадають на думку", перевіряються та відкидаються свідомістю; після низки невдалих спроб "комбінація народжується", тобто ідея з'являється раптово як "осяяння". У цьому прикладі,-і так у більшості випадків, -окремі невдалі спроби, що згадуються в протоколі, це більш-менш шаблонні способи розв'язання, які приходять нібито автоматично в голову за умови узагальненого сприйняття позиції і потім, у міру обмірковування, змінюються іншими. Із зіставлення з цими невдалими спробами правильного рішення, яке знаходимо, випливає, що ті деталі позиції і частково ті прийоми, які порізно фігурували в невдалих спробах, фігурують так чи інакше в тих чи інших варіантах остаточного рішення. У результаті процесу, який суб'єктивно протікає, як низка невдалих спроб, виникає поглиблене сприйняття позиції та істотних для розв'язання задачі деталей її, виринають із попереднього досвіду смислові утворення, які відносяться сюди, і відбуваються різноманітні з'єднання між ними, що об'єктивно готує ґрунт для виникнення оригінального з'єднання - для знаходження ідеї комбінації.
 
Процес на всьому протязі має двосторонній характер: з одного боку, немов би автоматично, відповідно до попереднього досвіду, спадають на думку думки, з іншого, - унаслідок сприйняття позиції, ці думки одна за одною перевіряються та відкидаються, поки суб'єктивно несподівано "не спливе", "не виблисне" правильна ідея, яка одержує санкцію свідомості.
 
Двосторонність процесу - це не чергування роботи думок сприйняття позиції, а взаємопроникнення того й іншого. У низці випадків обмірковування способу розв'язання, що не дає результату, несподівано обривається у зв'язку з тим, що помічають будь-яку деталь позиції і починається потік думок в іншому напрямку. Або ж буває так, що позиція починає сприйматися по-новому, і в ній відкриваються нові комбінаційні можливості внаслідок розрахунку варіанта або у зв'язку з критичною роботою думки. Процес рішення проходить таким чином у взаємодії двох потоків. У результаті цієї взаємодії відбувається поступове накопичення всіх елементів, з'єднання яких дає ідею оригінальної комбінації, можливої тільки в даній неповторній ситуації.
 
Чи є описаний перебіг процесу тільки окремим випадком або ж нормою? Останнє припущення, на перший погляд, спростовується фактами швидкого, майже миттєвого знаходження комбінації. Це спростування, однак, не переконливе. Треба думати, що в цих випадках шлях знаходження ідеї комбінації пройдено раніше, під час поступового розвитку партії, коли від ходу до ходу створювалася та позиція, в якій вийшла можливість комбінації. Ця "історичність" знаходження ідеї комбінації, залежність його від "історії" розвитку партії, може бути доведена шаховим аналізом багатьох комбінацій. У рамках статті ми змушені обмежитися вказівкою, що сказане підтверджується на низці партій, у яких робилися записи під час гри. Іноді в записах до ходів, які безпосередньо передують комбінації, можна бачити антиципацію (передбачення) комбінації, що стає об'єктивно можливою тільки після наступних ходів супротивника.
 
Для остаточного вирішення поставленого питання необхідна, звичайно, ще тривала дослідницька робота. Припущення, що дослідження підтвердить вищесказане, ґрунтується, однак, на значному фактичному матеріалі. Дуже часто описуються в літературі випадки непомічених комбінацій, нескладних за змістом і таких, що вимагають мінімального розрахунку, причому особливо часті такі випадки (навіть у видатних майстрів) тоді, коли ідея не пов'язана з "історією" розвитку даної партії, тобто коли об'єктивна можливість комбінації виникає в партії несподівано, завдяки різкій зміні ситуації.
 
Висловлене припущення ґрунтується також на таких загальних міркуваннях. Суб'єктивно "комбінація народжується в голові", об'єктивно ж ідея комбінації закладена в позиції. Тому перебіг розумового процесу зумовлений характером комбінаційних ідей.
 
Ласкер виділяє комбінації, для яких "існують певні геометричні умови", тобто ідеї суто наочного характеру. Але навіть у комбінаційних ідеях, що допускають вербальне формулювання, є, як зазначалося в попередньому розділі, багато наочних моментів. Оскільки комбінація по суті своїй являє собою сукупність конкретних ходів, що безпосередньо слідують один за одним, охоплених зоровою уявою, а ідея комбінації становить нерозривне ціле з конкретизацією її, то неминуче наочне мислення повинне переважати і в процесі на ходіння ідеї комбінації. Але оскільки наочні моменти відіграють переважну роль у знаходженні ідеї комбінації, то неминуче, що ідея в момент знаходження її нібито "спливає" у свідомості.
 
Далі, ідея комбінації, - що випливає з визначення її, - завжди оригінальна, тобто пов'язана з неповторним поєднанням деталей. На шахівниці є неймовірна кількість взаємовідносин, а в результаті колишнього досвіду у шахіста є величезна кількість наочних ідей. Якщо відкинути "історію" розвитку партії, то незрозуміло, як може вийти, що думка одразу натрапить на сукупність деталей, з яких деякі можуть бути, на перший погляд, абсолютно несуттєвими, і одразу спливуть усі ті ідеї, які як елементи входять у рішення. Як може відразу вийти те оригінальне з'єднання, яке є ідеєю комбінації?
 
Природніше вважати, що позиція з її прихованими для поверхневого погляду деталями "намацується" поступово, і сама ідея виникає поступово в процесі, аналогічному описаному вище. Те, що суб'єктивно знаходження ідеї переживається як раптове "осяяння", цілком, природно, тому що: а) попередні спроби усвідомлюються як невдачі; б) комбінаційна ідея не є зазвичай логічним виводом із загальних положень і видається несподіваною у своїй появі, тому що низка проміжних ланок не фіксується свідомістю.
 
Для уточнення викладеного необхідно зазначити, що не слід недооцінювати ролі вербальних формулювань і міркування в процесі знаходження ідеї комбінації. Значна частина деталей позиції охоплюється узагальненими вербальними формулюваннями. Тому використання їх має сприяти вловлюванню деталей, об'єктивно суттєвих для знаходження ідеї комбінації. Далі, міркування істотне для критичної перевірки того, що "спадає на думку". Ці загальні міркування підтверджуються фактами, наприклад, протоколами дослідів на розв'язування етюдів (завдань із комбінаційною ідеєю).
 
Треба думати, що саме роллю вербальних ідей, які стали звичними сучасному шахістові завдяки розвитку теоретичної шахової думки за останні півстоліття, пояснюється той факт, що пересічний сучасний кваліфікований шахіст може здійснити комбінацію, яка в середині минулого століття була доступна тільки видатному майстрові. Однак переважне значення наочного мислення підтверджується тим, що все-таки деякі чудові комбінації видатних майстрів минулого століття (Морфі, Андерсена, Цукерторта) залишаються і донині неперевершеними.
 
Якщо здебільшого ідея спадає на думку внаслідок попередніх невдалих спроб, то це не означає, що в процесі мислення шахістів завжди є певна, охоплювана будь-якою логічною формулою, послідовність у проходженні етапів, що передують знаходженню ідеї. Закономірності "спливання" ідей і зауваження деталей позиції не завжди визначаються об'єктивною логікою розкриття змісту позиції. Характер і сила зорових вражень впливають на запам'ятовуваність ідей, а отже, і на більшу чи меншу можливість "спливання" їх.
 
Так, наприклад, у дослідах із відновленням позицій випробовувані пояснюють пригадування окремих фігур або "за змістом і зорово", або "спочатку зорово, потім за змістом", або "спочатку за змістом, потім зорово". Дані цих дослідів свідчать про те, що якщо та чи інша шахова позиція або деталь позиції через закономірності зорового сприйняття або зорової уяви краще та яскравіше запам'ятовується, то це до певної міри діє і на перебіг думок. Це означає, що на перебіг розумового процесу іноді впливає і те, що безпосередньо не належить до логіки предмета.
 
Таким чином, думка приходить до розв'язання складним шляхом, і неминуче, що в реальному розумовому процесі перебіг розв'язання істотно відрізняється від того, яким він міг би бути за умови послідовного та суворо логічного міркування в шахіста, який має даний рівень знань і розуміння. Це позначається насамперед у вибірковому характері думки.
 
Частина - а іноді навіть переважна частина - можливих ходів може залишитися поза увагою розумового зору шахіста, і не тому що він відкинув їх внаслідок якогось загального міркування, а тому що він просто не помічає їх і не думає про саму можливість їх. Вибірковість ця проявляється навіть тоді, коли кількість можливостей вельми обмежена.
 
Наприклад, у 10-й партії першого матчу Альохін - Боголюбов у атакованого ферзя чорних (Альохін) були тільки 4 поля відступу. Боголюбов під час домашнього аналізу (перед дограванням) не розглянув відступу на полі, куди фактично пішов ферзь супротивника, що з'ясувалося під час догравання, коли він над першим же ходом продумав годину і все ж зробив слабкий хід.
 
Далі треба зазначити, що часто немає твердого порядку обмірковування. У дослідах нерідко бувало, що порівняно швидко намацувалася ідея правильного продовження. Однак, внаслідок помилок під час конкретизації цієї ідеї, думка переходила до іншого, і лише тоді, коли вона начебто зовсім уже пішла вбік, вона несподівано поверталася до відкинутої ідеї вже з правильною конкретизацією її.
 
Нерідко вже на заключній стадії обмірковування, несподівано, без видимого зв'язку з попереднім ходом думки може "спасти на думку" нове. Алєхін у своїй статті про 25-ту партію першого матчу на світову першість з Ейве повідомляє, що він після довгого обмірковування вже збирався зробити хід, як "перед тим, як зіграти, несподівано помітив..." При цьому те, що він помітив, аж ніяк не було чимось важко вловимим для гравця високого класу.
 
Іноді помічається явно нераціональне обмірковування. Шахіст думає не про черговий хід, а про те, що міг би зробити раніше, або обмірковує варіант на кількість ходів, значно більшу, ніж це необхідно.
 
Іноді, нарешті, остаточне рішення ухвалюють без обмірковування того, що сам гравець нормально вважає необхідною ланкою для обґрунтування переконливості рішення. Випадки нераціонального обмірковування і, тим паче, випадки ухвалення явно неправильного рішення пов'язані насамперед з ослабленням вольового напруження, необхідного для регулювання спрямованості думки і підтримки свідомого контролю над продуктом думки. Найсуворіший контроль необхідний, зокрема, тому, що до процесу залучається вся особистість, і на перебіг думок можуть впливати емоції або інтереси, які не стосуються основного інтересу. Негативно також може впливати персеверація - вплив пройдених думкою етапів. Взагалі, у тих випадках, коли проміжні ланки не регулюються свідомістю, можливий вплив на думку найрізноманітніших чинників, включно з абсолютно випадковими.
 
Сказане про неприпустимість спрощених схем відноситься зокрема до першого етапу процесу, до початку пошуків. У наведеному раніше досліді з партією Гарвіц-Морфі поштовх до пошуків було дано ззовні, - прочитаною приміткою. У практичній же грі поштовх до пошуків дається часто своєрідною антиципацією комбінації, "почуттям", що тут імовірна комбінація. Антиципація ця пов'язана з наявністю у кожного кваліфікованого шахіста величезного запасу ідей, що легко "спливають". Завдяки варіабельності образів, з якими пов'язані наочні ідеї, та узагальненості формулювань вербальних ідей природно, що в кожній новій позиції, де об'єктивно є можливість комбінації, схоплюється без спеціальної, на те спрямованості щось спільне з тим, що було в колишньому досвіді, що змушує насторожитися і приступити до пошуків.
 
Безсумнівно, однак, що й у найсильнішого гравця така антиципація може не виникнути. Від чого це залежить, важко сказати в загальній формі. Із закономірностей, що відносяться сюди, одна навряд чи викличе сумнів: щоб думка пішла не трафаретним шляхом і почала шукати чогось нового, необхідне відповідне особистісне ставлення, пов'язане з емоціями і, головне, з особливою зацікавленістю в знаходженні рішення.
---------------------------------------------------------
1 Ласкер, Указ. соч., стор. 131.1 Ласкер, Указ. соч., стор. 131

продовження...
]]> Sun, 26 Mar 2023 18:50:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?do-kharakterystyky-naochno-diievoho-myslennia-ch3 https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/000000045 <![CDATA[До характеристики наочно-дієвого мислення (частина 2)]]> imblog
Chess Players
Gunnar Berndtson (1854–1895)
шахівниця: lichess.org

III
 МИНУЛИЙ ДОСВІД ЯК ОСНОВА РОЗУМОВОГО ПРОЦЕСУ
 
Минулий досвід - основа розумового процесу. Це загальновизнане положення потребує, однак, психологічної інтерпретації і, насамперед, стосовно таких двох питань:
 
1) який характер смислових утворень, що сформувалися в досвіді?
 
2) із чим пов'язана мобільність цих смислових утворень, можливість ефективно використовувати їх у процесі мислення?
 
Розглянемо обидва ці питання окремо.
 
Знання на пам'ять готових відповідей відіграє обмежену роль у мисленні шахіста, знаходячи застосування переважно в дебютній стадії та елементарних кінцях. Щоправда, є безліч типових відповідей і в інших стадіях гри, але під час їхнього застосування небезпечно спиратися тільки на пам'ять, оскільки найменше відхилення в деталях позиції може мати істотне значення. Вибір ходу є тому зазвичай продуктом самостійного оперування різноманітними смисловими утвореннями, що сформувалися в досвіді. Серед них слід розрізняти наочні та вербальні ідеї.
 
Даємо приклад наочної ідеї (див. діаграми).
       
 


 
Ці три позиції взяті з турнірних партій. За відсутності зовнішньої подібності в розташуванні фігур на дошці, у всіх трьох - у першій із них чорні, а в наступних двох білі - проводять комбінацію, засновану на одній і тій самій наочній ідеї: шляхом "жертви" досягається ніби переліт ферзя через перешкоду з одного флангу на інший.

Ця наочна ідея містить узагальнений смисловий зміст, оскільки щоразу і зорова картина інша, і конкретні форми здійснення інші. Цей узагальнений смисловий зміст виражається, однак, не в словесному формулюванні, яке часто скрутне або не цілком адекватне змісту, а в образі. Цей образ іноді може бути конкретним, безпосередньо взятим з попереднього досвіду, частіше ж він є продуктом злиття різних образів. Відсутністю вичерпного адекватного словесного формулювання або щонайменше утрудненістю його визначається те, що в процесі мислення шахіста наочна ідея виникає не в результаті міркування, а нібито безпосередньо "спливає" під час сприйняття позиції або в стадії подальшого обмірковування. Відсутність прямого зв'язку з формулюваннями широкого охоплення робить окремі наочні ідеї нібито самостійними, і внаслідок цього, наочних ідей є величезна кількість.
 
Вербальна ідея характеризується тим, що:
 
а) смисловий зміст її вкладається в словесне формулювання і
 
б) у зв'язку з цим у процесі мислення для неї природна форма - розмірковування.
 
Вербальних ідей у шахах багато, але всі вони, або принаймні переважна частина їх, можуть бути дедуктивно виведені з основного принципу, який зовсім стисло може бути сформульований так: удар має бути завдано найкращими силами. Оскільки в шахах сили у супротивників на початку гри рівні, а ходи робляться по черзі, і значення різних ділянок бою різне, у зв'язку, зокрема, з правилом "матування" короля, то звідси випливає основний принцип шахової боротьби в більш розгорнутому формулюванні: потрібно так маневрувати, щоб при загальній рівності сил на важливій ділянці завдати переважаючими силами рішучого або хоча б чутливішого удару, перш ніж противник своїми переважаючими силами на іншій ділянці встигне зі свого боку завдати удару.
 
Цей основний принцип у більш-менш виразному формулюванні міститься в шахових посібниках, але окремі вербальні ідеї даються в них зазвичай показом, тобто на наочних прикладах, безвідносно до цього загального принципу: у всякому разі вони здебільшого не виводяться дедуктивно з основного принципу, хоча це не важко і хоча авторами посібників іноді є математики за фахом (Ласкер, Реті), які звичні до дедуктивного методу. Пояснюється цей факт таким чином:
 
1. В історії розвитку шахів вербальна ідея - зазвичай завершальний етап розвитку більш приватних
наочних ідей.
 
2. Посібники переслідують практичну мету - допомогти шахісту у грі, а в реальному процесі гри вербальна ідея здебільшого пов'язана із зорово сприйманими відносинами на дошці, відображенням яких є різні наочні ідеї.
 
Прикладом цього є визначення так званого "слабкого пункту" позиції. Слабкий пункт - це пункт у своєму або противника таборі, позбавлений пішакового захисту. Таким є визначення, що правильно передає зміст цього поняття. Якщо виходити з цього загального поняття, рух кінцевого пішака на королівському фланзі або на ферзевому фланзі однаково веде до послаблення двох пунктів.
 
Для практики гри істотно, однак, таке: з отриманим ослабленням на королівському фланзі пов'язана низка можливих матових комбінацій, тобто різних наочних ідей, а з аналогічним ослабленням на ферзевому фланзі - низка операцій переважно стратегічного характеру.
 
Для кращої орієнтації в питанні про наочні та вербальні ідеї наведемо ще приклад ідеї "рентген" (непрямий обстріл), яка часто трапляється, і яка полягає в такому: якщо між двома фігурами супротивників, з яких одна обстрілює іншу, перебуває низка фігур, то в разі видалення під час операцій фігур, що перебувають на шляху, непрямий обстріл перетвориться на прямий обстріл. Чи можна вважати цю ідею вербальною, оскільки можливе вичерпне словесне формулювання її змісту? Якщо підходити до питання не з формального погляду, а з погляду фактичного перебігу розумових процесів, то навряд чи, і ось чому. На дошці всього 32 фігури при 64 клітинах. Неминуче тому, що зазвичай на одній і тій самій вертикалі, горизонталі або діагоналі перебуває одночасно кілька фігур у широкому розумінні слова (тобто включно з пішаками), а так як більшість фігур - далекобійні і рухаються вони горизонталями, вертикалями і діагоналями, то наявність непрямого обстрілу на дошці - це норма. Однак у більшості випадків об'єктивна наявність відношення "рентген" значення не має. Фіксувати свідомістю щоразу наявність "рентгена" для вирішення питання щодо можливих висновків із цього - це вело б у переважній більшості випадків до безцільної витрати часу та енергії. Природно тому, що в реальному процесі думка про можливість застосування в даній ситуації ідеї "рентген" пов'язана більше з певними наочними ідеями, узагальнений зміст яких дано у вищенаведеному формулюванні, ніж із самим цим формулюванням.
 
Для правильного врахування питомої ваги вербальних формулювань у процесі мислення шахіста слід, однак, врахувати, що і в тих випадках, коли вони недостатні або занадто громіздкі для остаточного висновку, вони можуть відігравати істотну роль, даючи поштовх думки і сприяючи "спливанню" наочної ідеї. "Міркування" може вести до кращого "бачення". У наведених вище трьох позиціях ідея перельоту ферзя через перешкоди здійснюється шляхом "жертви" для відволікання фігури, що перегороджує дорогу. Цей прийом відволікання - нерозривна частина всього змісту наочної ідеї. Але водночас цей прийом - самостійне смислове утворення, оскільки його застосовують у найрізноманітніших випадках, і існування цього прийому можна виокремити у свідомості і навіть словесно сформулювати.
 
У шахах є порівняно небагато прийомів (найголовніші - оточення, пересування з демонстративною загрозою, перекриття, відволікання фігури супротивника шляхом "жертви"), але цих прийомів достатньо, щоб вийшло величезне розмаїття ідей у разі застосування тих самих прийомів до різного конкретного змісту. У кожному прийомі, хоча він і може бути виражений в одному незмінному словесному формулюванні, думка не прикута до фіксованих з'єднань, а допускає необмежене багатство змісту.
 
Наочна ідея в процесі мислення зазвичай "спливає" ніби автоматично. "Спливають", звісно, не будь-які ідеї з величезної кількості знайомих ідей, а тільки "кандидати" в посилки рішення, тобто ті, які мають або можуть мати відношення до ситуації, що сприймається, і до розв'язання завдання, що диктується нею. Інакше кажучи, при "спливанні" йдеться не про реакцію автомата, а про автоматизовані компоненти процесу мислення, пов'язані з максимальною усвідомленістю кінцевих смислових утворень.
 
Розберемося в цьому питанні на прикладах, починаючи з елементарних.
 
Азбукою гри є правила її: мета гри (мат), черговість ходів, правила рухів фігур тощо. Усі ці прийоми засвоюються усвідомлено, але з часом процес застосування їх автоматизується. Проявляється це в тому, що мимоволі, без спеціальної на те спрямованості, дошка і фігури сприймаються як просторово-силові та до того ж смислові відносини відповідно до правил гри, і це перетворення зорових вражень на смислові відносини відбувається з незвичною швидкістю, тож проміжні ланки процесу зазвичай стають недоступними самоспостереженню. Особливо показовими в цьому відношенні є операції "взяття" або "загрози взяття" у противника або противником фігури.
 
Взяття зазвичай (але не завжди) максимально важливі, оскільки в результаті їх змінюється співвідношення сил, а матеріальне співвідношення сил - найважливіший фактор успіху. Шахіст-початківець звертає на цей момент майже всю свою увагу і спочатку ніяких інших цілей, крім взяття, він ще не може собі ставити. Тактичні операції в кожній партії пов'язані з узяттям або загрозою взяття, і під час гри одна фігура за іншою "береться" і знімається з дошки. До того ж взяття мають не тільки об'єктивне, відповідне логіці гри, значення, а й пов'язані з певними емоційними переживаннями.
 
З огляду на все це операції взяття стають максимально "звичними", і "спливання" ідеї взяття набуває характеру нібито автоматичної реакції. І все ж навіть щодо таких елементарних і, здавалося б, максимально автоматизованих операцій можна встановити їхній найтісніший зв'язок зі свідомістю. Ось два показові щодо цього факти:
 
1) менш цінні фігури зазвичай раніше вводять у гру і, отже, частіше беруть або піддають загрозі взяття. Проте, загроза ферзю і особливо шах (загроза королю) помічаються швидше;
 
2) коли є можливість цінною фігурою, скажімо турою, а тим паче ферзем, узяти менш цінну фігуру супротивника, скажімо слона або коня, але цю фігуру захищено, і тому брати її, віддаючи свою ціннішу фігуру, невигідно, то "спливання" ідеї взяття може не відбутися, і сама можливість взяття менш цінної фігури може залишитися непоміченою.
 
У наведених випадках робота свідомості безсумнівна, але вона малодоступна самоспостереженню, внаслідок швидкості перебігу процесу і спрямованості уваги на основний зміст операції. Для характеристики автоматизації процесу звернемося ще до наступного складнішого прикладу. Згідно з правилами, пішак, дійшовши до останньої горизонталі, перетворюється на будь-яку фігуру на розсуд гравця. Зазвичай ставиться ферзь, як найбільш цінна фігура, але іноді вигідно ставити коня, який для даної ситуації може найкраще підходити, завдяки химерному характеру його рухів. Такі випадки вельми рідкісні і хоча зустрічаються в практиці, але навряд чи частіше, ніж один раз на багато тисяч випадків перетворення.
 
Ясно, що максимально звичним є перетворення на ферзя, але відома частка автоматизації розумових операцій є все ж таки і у випадках перетворення на коня. Не обов'язково, щоб щоразу були усвідомлено продумані передумови вигідності перетворення у даній ситуації на коня. Можливі й бувають випадки, коли шахіст довго думає над продовженням, пов'язаним із перетворенням пішака, і вже готовий відмовитися від такого продовження, тому що перетворення пішака в нього, внаслідок звичності, зливається з перетворенням ферзя, а розрахунок переконує його, що перетворення на ферзя невигідне, - і раптом мимоволі виринає думка про перетворення на коня, і до того ж не узагальнена думка, а вже більш-менш конкретизована відповідно до ситуації. Безсумнівно, що мислення вже виконало відому роботу, але з такою швидкістю, що проміжні ланки залишилися незафіксованими свідомістю, а отже, не відобразилися у самоспостереженні.
 
Наявність відомої автоматизованості перетворення пішака на коня підтверджується також випадками здійснення цієї операції в так званих "блискавичних" партіях, коли ходи робляться з такою швидкістю, що свідомість встигає фіксувати й контролювати тільки продукти думки, але не проміжні ланки розумового процесу.
 
Факт ніби автоматичного "спливання" ідей, які зрідка трапляються, доводить, що за всього значення фактора частоти повторень фактор "важливості" має тут все-таки першочергове значення. Автоматизація процесу тільки внаслідок частоти повторень веде до механічних асоціацій, завдяки ж першочерговому значенню чинника "важливості" автоматизовані операції включаються в роботу думки зі знаходження об'єктивно правильного рішення (1).
 
Говорячи про фактор "важливості", слід мати на увазі не тільки об'єктивне значення цієї ідеї для розв'язання завдання, а й те, як суб'єктивно переживалося це значення. У шахах найсильніше запам'ятовуються ідеї, що виникали в процесі практичної гри, особливо у відповідальних змаганнях, тобто за умови максимальної зацікавленості та залучення всієї особистості в розумовий процес.
 
Наведемо кілька фактів, що підтверджують це положення.
 
Гец, стаття якого додана до книги Біне, повідомляє зі слів редакторів шахових відділів, що зазвичай упорядник шахових завдань може по пам'яті відновити тільки найостанніший свій твір, відтворити ж раніше складену задачу він не може. Гец зіставляє цей факт із тим, що кожен кваліфікований шахіст може відновити низку партій і позицій із партій, зіграних ним за багато років. Значення цього зіставлення ще посилюється тією обставиною, що укладач завдання працює над ним незрівнянно більше, ніж шахіст думає над позицією в практичній грі.
 
Зіставимо із цим такий факт. 20/ХІІ 1934 р. проф. Б. М. Сєвєрним було проведено дослід відновлення Блюменфельдом позиції, яку останній демонстрував напередодні дня досліду на шаховій лекції та яку він взяв із партії, що була зіграна ним за чорних 1927 р. У протоколі відновлення зазначалося, як саме відбудовували позицію, та наскільки вона була впевненою. Аналізом протоколу безсумнівно встановлюється, що позиція збереглася в пам'яті випробовуваного з боку чорних, тобто так, як її грали за 7 років до досліду, а не з боку білих, як цю позицію демонстрував випробовуваний напередодні дня досліду.
 
Показовим є ще наступний дослід. Блюменфельд відновлював критичну позицію з партії, зіграної з майстром Рюміним за кілька років до досліду. Йому вдалося відновити розташування фігур у тих ділянках, які відігравали роль у подальших ускладненнях. Рюмін також відновив значну частину фігур у цій позиції. Спільними ж зусиллями позиція була відновлена повністю. Інакше протікало відновлення позиції, спільно проаналізованої ними обома для збірника про матч Альохін-Боголюбов. На аналіз цієї позиції ними за рік, приблизно, до досліду було витрачено кілька десятків годин і, тим не менш, у них збереглося лише неясне уявлення про позицію, і навіть спільними зусиллями їм не вдалося відновити її.

продовження...
]]> Thu, 23 Mar 2023 13:50:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?do-kharakterystyky-naochno-diievoho-myslennia-ch2 https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/000000044 <![CDATA[До характеристики наочно-дієвого мислення (частина 1)]]> imblog
The Chess Player
Isidor Kaufmann (1853–1921)
 
Б. М. БЛЮМЕНФЕЛЬД
кандидат педагогічних наук

І
ПОПЕРЕДНІ ЗАУВАЖЕННЯ
 
 Дослідження мислення в будь-якій царині людської діяльності має значення не тільки для висновків щодо цього виду діяльності, а й для теорії мислення загалом. Із цього загально-психологічного погляду ми й підходимо до дослідження мислення шахіста.
Значення шахового матеріалу для дослідження проблем загальної психології виявилося ще наприкінці минулого століття з праці Біне (1). Але основна проблема в цій книзі - проблема пам'яті. Проблемам мислення не приділено центрального місця і в роботі Клевеленда, присвяченій психології шахової гри (2).
 
Ця стаття має своїм предметом вивчення розумового процесу в специфічних умовах шахової гри. Розуміння подальшого викладу не передбачає хорошого знання технічної сторони шахової гри; важливо мати лише загальне уявлення про неї. Що ж стосується психологічних особливостей шахової гри, то на найважливіші з них необхідно вказати:
 
1. Мислення шахіста - це практичне мислення. Думка тут безпосередньо переплітається з дією. Змагання в цілому (турнір, матч) - це війна в мініатюрі. Кожна партія - це кампанія. В окремих стадіях партії здійснюються різні стратегічні або тактичні операції. Кожен хід - це удар або підготовка до удару, або ж захист від удару, що завдається або очікується. Коли шахіст думає, перед ним стоїть завдання: який хід йому треба зробити, тобто, яку дію потрібно зробити.
 
2. У будь-якому виді людської діяльності розумовий процес перебуває в тісному зв'язку з емоційно-вольовою сферою. Це особливо рельєфно в шахах, де так яскраво виступає момент боротьби. Як психологи, так і шахісти (Ласкер, Реті) відзначають виняткове значення в шахах цього моменту. "Противники змагаються один з одним у розумі, холоднокровності, обережності та спритності".
 
Шахи - це "розумова бійка", і вольовий момент для успіху в змаганні має вирішальне значення. Найважливіший фактор, який зумовив те, що деякі найбільші шахісти (Ласкер, наприклад) могли тривалий час відстоювати своє звання чемпіона світу, хоча серед їхніх суперників були такі, що навряд чи поступалися їм за своїми суто шаховими даними, - це наявність у них сильної волі. Виняткова емоційна забарвленість процесу також відзначається всіма, хто писав про шахи. Навіть у аматорів, життєві інтереси яких далекі від шахів, шахова гра пов'язана з сильними емоційними переживаннями.
 
3. У шаховій грі час обмірковування не тільки обмежений, як часто буває в практичному мисленні, але в турнірній практиці, на якій здебільшого базується дослідження, навіть унормований регламентом і вимірюється контрольними годинами. Це змушує думку працювати економними методами і водночас створює сприятливі умови спостереження, що наближаються до експериментальних.
 
4. Завдяки зазначеним обставинам інтенсифікується весь процес мислення. Думка безпосередньо пов'язана з дією - з ходом. Хід має бути зроблений. Потрібно прийняти правильне рішення, щоб не зробити помилки, і при цьому швидке рішення, щоб не порушити балансу часу. Зволікання або упущення веде до поразки, вдала думка - до перемоги. Усе це створює виняткову напруженість розумового процесу.
 
5. Мислення шахіста характеризується також і наочністю: воно пов'язане із зоровим сприйняттям дошки, фігур на дошці та просторових стосунків між ними, а також із зоровими уявленнями з попереднього досвіду та зоровими образами, які створені уявою під час обмірковування в умі пересувань фігур.
_________________________________________         
1 Binet A., Psychologie des grands calculateurs et joueurs d'echecs. Paris, 1894.
2 Cleveland A., The Psychology of Chess and of Learning to Play it. Am. Journ. Psychol., vol. 18, 1907.

II
ОСНОВНА ПРОБЛЕМА ТА ШЛЯХ ЇЇ РОЗВ'ЯЗАННЯ
 
Загальновідомо, що середній кваліфікований шахіст може розраховувати, приблизно, на п'ять ходів уперед. Сильний же шахіст розраховує іноді на 10 і більше ходів уперед. Загальна кількість ходів, яку може обміркувати шахіст під час вибору ходу, однак, невелика. На думку Ласкера, шахіст "може ясно продумати лише 4-5 варіантів" (1) (тобто серій ходів, що йдуть один за одним). Яке відношення кількості ходів, що можуть бути розрахованими, до числа об'єктивно можливих сполучень, видно з наступного.
 
Загальна кількість усіх можливих ходів у кожного з супротивників теоретично може доходити до 120. У практичній грі ця кількість менша, але цифра 40-50 є нормальною для серединної стадії гри. Це означає, що шахіст має обрати один хід із 40 можливих. Якщо врахувати тільки один відповідний хід супротивника, то вже виходить 402, тобто 1600 сполучень. Якщо врахувати два ходи, то виходить 404, тобто 256 000 поєднань; якщо ж 5 ходів, то - 4010, що дає число з 16 нулями.
 
З цієї величезної кількості можливих сполучень шахіст може обміркувати тільки незначну кількість. До того ж, внаслідок незліченної кількості сполучень, кожна партія протікає по-різному, і випадки повторення позицій, - якщо не брати до уваги дебютної стадії, - рідкісний виняток.
 
Наскільки швидко й успішно за цих умов працює думка, можна показати на прикладі партії, зіграної в Амстердамському турнірі 1938 р. гросмейстером Решевським і чемпіоном світу Алєхіним. Партія скінчилася нічиєю на 63-му ході. На перші 41 хід кожним із супротивників повністю було використано час, що належить за регламентом до моменту контролю, тобто по 2 години 30 хв. Цей час використано нерівномірно за ходами, як видно з таблиці.


Таким чином, обидва супротивники значну частину часу витратили на невелику частину ходів (кожен на 8 ходів із 41 ходу), а на інші 33 ходи Решевський витратив 35 хв. 20 сек., тобто у середньому близько 1 хв. на хід, а Альохін-23 хв. 20 сек., тобто менше хвилини на хід. Швидкість обмірковування особливо наочно виступає в першій групі ходів (продумано менше ніж 20 сек. на хід), де середній час обмірковування одного ходу становив для Решевського 11,2 сек., а для Альохіна - близько 8,5 сек. При цьому на жоден із цих ходів, зроблених із такою швидкістю, не падає знак запитання, тобто подальша критика не могла з визначеністю встановити, що той чи інший із цих ходів був слабким. Швидкість обмірковування протягом перших 8 ходів знаходить природне пояснення в тому, що дебютна стадія гри знайома. З таблиці, однак, видно, що ще швидше, ніж у дебюті, обидва супротивники грали впродовж 11 ходів з 30-го по 41-й хід. Швидка, іноді навіть миттєва гра обох супротивників протягом 30-41 ходів диктувалася "цейтнотом", бо залишалися хвилини, навіть секунди до моменту контролю.
 
Отже, думка обох супротивників протягом переважної частини партії знаходила щоразу об'єктивно правильне рішення, хоча в деяких випадках вона працювала з винятковою швидкістю. Напрошується висновок, що думка пристосована для розв'язання завдань відповідно до логіки предмета з максимальною в разі потреби швидкістю.
 
Подивимося зворотний бік справи.
 
Алєхін вирішальну помилку зробив на 18-му ході, хоча над цим ходом він думав 22 хв. 40 сек., тобто, приблизно, в 30 разів більше, ніж він думав над більшою частиною ходів. Решевський зробив вирішальну помилку на 46-му ході, тобто на 4-му ході після записаного ним під час перерви 42-го ходу. Безсумнівно, що за час перерви він ретельно проаналізував позицію, що, однак, не позбавило його від помилки.
 
Щоб повністю оцінити значення сказаного, слід зазначити, що в усіх трьох випадках, у яких припустилися помилок, позиції об'єктивно за своїм змістом були аж ніяк не складнішими за низку позицій, у яких обмірковування забрало значно менше часу і все-таки помилок не було. Пояснення цих помилок поганим самопочуттям відпадає, оскільки противники до і після своєї помилки грали сильно, а часто чудово. Пояснення коливаннями уваги тільки віддаляє питання і, по суті, навряд чи правильне: наведений приклад типовий, і можна навести багато інших, коли в одному і тому ж ході поєднуються глибока думка і явна безглуздість.
 
Чи не полягає в такому разі джерело помилок в особливостях розумового процесу?
 
У наведеній таблиці показано, скільки часу кожен з гравців думав над кожним ходом. Час обмірковування менше 20 сек. не реєструвався, що в таблиці позначено знаком тире. Знак запитання (?) позначає, що відповідний хід коментатори визнають слабким; так, чорні в результаті свого 18-го ходу отримали важку позицію; білі своїм 46-м ходом дали можливість чорним урятуватися. Риска, проставлена після 41-го ходу чорних, означає, що після цього ходу і запису білими в особливому конверті свого 42-го ходу гру цього дня було перервано.
 
Виникають такі запитання. Як здійснюється відбір думкою мізерної кількості "можливостей" з астрономічного числа об'єктивно можливих сполучень і як здійснюється остаточний вибір з відібраних "можливостей"? Чи відбувається це шляхом міркування, тобто шляхом вербального виокремлення істотних властивостей даної ситуації і застосування вироблених теорією і практикою загальних положень? Якщо ж це відбувається не шляхом міркування, то як пояснити, що в переважній більшості випадків відбір одиниць з мільярдів відбувається правильно, відповідно до об'єктивних вимог ситуації? З іншого боку, якщо відбір відбувається шляхом міркування, то як пояснити правильність - у більшості випадків - рішень навіть за миттєвої відповіді? Як пояснити, нарешті, що в тієї самої особи в однаково важких позиціях і за інших рівних умов в одному випадку добір і рішення будуть правильними, доцільними, а в іншому випадку - неправильними, недоцільними?
 
Для з'ясування цих питань ми скористаємося прийомами шахового аналізу. Матеріалом аналізу слугуватиме майже виключно гра кваліфікованих шахістів, у яких рішення - продукт думки - здебільшого відповідає вимогам ситуації, що полегшує аналіз процесу мислення; у некваліфікованих шахістів надто велика роль індивідуальних моментів і випадковостей.
 
Варіацію цього основного методу становить зіставлення гри за дошкою з коментарями до тієї самої партії, приклади чого будуть дані надалі.
 
Для виявлення характеру ідей, якими оперує шахова думка, істотне значення має вивчення шахової літератури, що також використовується в цьому дослідженні. Певною мірою в роботі використовуються і безпосередні враження автора від близького знайомства в процесі практичної шахової гри і спільної літературної роботи зі світом кваліфікованих шахістів.
 
Зі спеціально поставлених експериментів найбільше значення мають досліди відновлення за пам'яттю партій і позицій: аналіз того, що збереглося в пам'яті, може слугувати для виявлення мисленнєвих процесів, що протікали раніше.
 
Ось один із багатьох прикладів.
 
З особистого архіву випробовуваного майстра А. була відібрана партія, зіграна ним 3 роки тому. Піддослідному запропоновано було відновити з цієї партії позицію, де він провів комбінацію, яка йому в загальних рисах запам'яталася, судячи з його свідчень на початку досліду. Насамперед ним було відновлено 3 фігури, через які виходила "зв'язка", тобто те взаємовідношення, яке є вихідним для комбінації. При цьому тільки та з цих трьох фігур, місцезнаходження якої є фіксованим для даного типу зв'язки, була відновлена на правильному місці, точне ж місцезнаходження решти двох фігур йому було важко вказати. Після цих трьох фігур він точно відновив одного пішака на краю дошки, який не має начебто жодного стосунку до комбінації. Потім вже одна за одною відновлювалися інші фігури, які брали участь, так і ті, що не брали участі в комбінації. Із зазначеного порядку відновлення випливає, що сама комбінація в критичній позиції зберіглася в пам'яті в схематичному й неповному вигляді, найміцніше ж найбільше зберігся якийсь пішак на краю дошки.
 
Чи випадково це?
 
Шаховим аналізом встановлюється, що не випадково. Для кваліфікованого шахіста класу випробовуваного А. проведення здійсненої ним комбінації не повинно бути складним ні з погляду змісту її, ні в сенсі техніки її здійснення. З величезною часткою ймовірності, що наближається до достовірності, можна тому припускати, що під час обмірковування ходу він мінімум часу та розумової енергії витратив на саму комбінацію, найбільше ж він думав під час вибору ходу над тим, вигідна або невигідна позиція, яка виходить у результаті комбінації. Вирішення цього останнього питання пов'язане було з тим, чи зможе він відрізати шляхи відступу ворожому слону, що вторгається під час операції в його стан. Перспективи ж лову слона пов'язані були насамперед із рухом тури, можливим завдяки певному місцю, яке займає крайній пішак. Інакше кажучи, місцезнаходження цього пішака відігравало кардинальну роль у процесі мислення під час вибору ходу в критичній позиції, і це позначилося у відновленні через 5 років.
 
Аналогічних прикладів можна продемонструвати достатню кількість для доказу того, що перебіг розумового процесу, включно з інколи найменшими деталями його, в тому чи іншому вигляді фіксується і проявляється у змісті, що зберігся в пам'яті. Формулювання цієї тези, начебто самоочевидної, необхідне тому, що вона лежить в основі дуже продуктивного методу дослідження на шаховому матеріалі.
 
З інших методичних прийомів особливої згадки заслуговує короткий запис міркувань гравця під час гри. Ці записи гравець робив безпосередньо після свого ходу в тих випадках, коли противник надовго затримувався з відповіддю. Психологічна цінність цих записів безсумнівна: вони, не порушуючи природності процесу мислення, фіксують щойно пережите або навіть те, що зараз переживає, тобто те, що зазвичай не контролюється і не інтерпретується шаховим аналізом.
 
У деяких експериментальних партіях, проведених, зокрема, за цією методикою, випробовуваним був сам автор роботи, що, однак, не повинно применшувати значення отриманих результатів, тим паче, що їх використовують як додатковий матеріал, а під час перевірки вони не розходяться з даними інших випробовуваних.
 
Зазначені методичні прийоми і були використані для з'ясування поставлених вище питань про перебіг розумових процесів у шахіста.
 
*** 1 Ласкер Е., Підручник шахової гри. М., 1937, стор. 176.

ВІСТІ АКАДЕМІЇ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК
ВИПУСК 13 - 1948

]]> Thu, 16 Mar 2023 19:17:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?do-kharakterystyky-naochno-diievoho-myslennia-ch1 https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/000000043 <![CDATA[Шахова поезія (частина 2)]]> imblog
фото: Wikimedia Commons
Шахові фігури з моржового бивня, виготовлені на Півночі. Гра в шахи зародилася в Індії і через Персію потрапила до арабів, звідки потрапила до хрестоносців. Арабські фігури не мають фігурних зображень, в той час як європейські фігури мають багату галерею персонажів як мініатюрний портрет суспільства з пішаками, турами, лицарями, єпископами, королевою і королем.
Lennart Larsen, Національний музей Данії
З іншого боку, глибина впливу художніх етюдів на шахістів-практиків повною мірою дається взнаки лише тоді, коли, завдяки цьому впливу, вони доводять до досконалості свою здатність вловлювати в будь-яких положеннях приховані в них комбінації, які, хоч би й ніколи ще не зустрічалися їм ні в практичній боротьбі, ні в етюдах.
 
Етюд - не шпаргалка, а школа, яка вчить тонко відчувати і розуміти красу шахової істини. Цінність цієї школи полягає не стільки в збагаченні комбінаційної ерудиції шахіста, скільки в тому, що вона призводить до постійного нагально-гострого стану його "комбінаційної жилки". Вона чинить свій вплив на самий характер мислення, на дух творчості шахового борця.
 
Для того щоб досягти цього найбільшою мірою, етюд повинен мати силу вражальності. Не будучи яскравим, рельєфним, він не вріжеться в пам'ять, не залишить у ній жодного сліду. Яким же чином шаховий композитор домагається того, щоб його задум вилився в художню форму? У цьому відношенні і до нього повною мірою відноситься заповіт В. В. Маяковського: "Пам'ятайте завжди, що режим економії в мистецтві - повсякчасне, найважливіше правило кожного виробництва естетичних цінностей".
 
Немає жодного шахового композитора з числа класиків, який не проголошував би насамперед це правило. Можна сказати, що у світлі саме цього критерію створювався і культивувався шаховий етюд. А. Троїцький, В. Платов, Л. Куббель, Р. Маттісон, Р. Реті, Р. Рінк та інші корифеї шахового етюду, незважаючи на різке розрізнення своїх яскравих самобутніх талантів, усі в один голос наголошували на чистоті та економічності як на повсякденному та найважливішому правилі свого мистецтва, як на основі, на якій ґрунтується шахова композиція.
 
Опрацьовуючи якусь шахову ідею, витягнуту з партії, з іншого етюду, із задачі або самостійно знайдену на дошці, майстер етюду прагне представити її так, щоб вона розкрилася в усій своїй повноті і водночас у кристалічно чистому вигляді. Звільняючи позицію від обставин і чинників, які не є неминучими для втілення цієї ідеї, ховаючи розгадку не в масі безладних нагромаджень, а в самій глибині взаємовідносин активно діючих фігур, автор етюду досягає максимального ефекту за мінімальних витрат коштів.
 
Само собою зрозуміло, що при такому навантаженні дійові особи шахової "драми" повинні в процесі розвитку своїх взаємовідносин максимально проявити свої характерні властивості і потенційні можливості.
 
Що вільніша дошка, то важче розташованим на ній фігурам довго перебувати в стані взаємозалежності, то легше їм вислизнути від переслідування, від прямих і непрямих загроз. Якщо, незважаючи на це, в етюдах з легкою побудовою дотепно чіпка гра захоплює всю дошку, то це свідчить про високу майстерність їхнього автора.
 
Розмах гри - завжди гідність. Справжня битва, в якій випробовуються обидві сторони, відбувається тільки на оперативних просторах. Інакше - це побоїще. Етюди, де фігури незграбно і мляво тупцюють на одному місці, не справляють сильного враження. Скупченість позбавляє етюд "повітря", у нього - "коротке дихання".
 
Роздолля для обох сторін! Нехай потім, у процесі боротьби, супротивник виявиться затиснутим, відтісненим до краю дошки, загнаним у кут або потрапить у матову сітку в самому центрі поля бою, але справжньою перемогою це стане лише в тому випадку, якщо спочатку його становище здавалося вільним і ніщо начебто не віщувало загибелі. Якщо ж ви просто застали зненацька супротивника, який із самого початку зв'язаний по руках і ногах, і, користуючись цим, добиваєте його, то це видовище малопривабливе. Яке вже тут захоплення в бою?
 
Не раз дебатувалося питання: що являють собою етюди стосовно позицій із практики шахової боротьби - чи входять вони в загальну норму або є винятками? Представники механістичного, штучного напряму охоче проголошують етюд винятком. Ми, зі свого боку, відповімо на це питання так. Якщо етюд механістичний, надзвичайно штучний, тобто з нашого погляду поганий, то він справді є лише винятком. Якщо ж етюд відповідає вимогам художності, про які йдеться, то, як би різко він не відрізнявся від звичайних ендшпілів, він залишається в межах шахової норми і зливає в собі типове з винятковим.
 
Якщо природне початкове положення етюду з ледь помітною або навіть непомітною слабкістю в результаті найкращої гри обох сторін перетворюється на позицію, яка вражає нас своєю незвичністю, то це значить, що в цьому разі шахові закони не лише не відступили, а, навпаки, проявилися з особливою глибиною і діяли з усією силою своєї невблаганної логіки. Глибина і сила дії шахових законів у таких перетвореннях однаково вимірюються як неймовірністю фіналу, так і невимушеністю вихідної позиції. Саме ця природність початку, що таїть у собі "ахіллесову п'яту", показує закономірність приголомшливого фіналу, а не виключає його зі сфери дії законів.
 
І - зворотна теорема. Що менше піддається химерна позиція розкриттю процесу свого виникнення з позиції простої, що більше в ній уже готового, заздалегідь підлаштованого для завершального ефекту, то менше вона доведена з погляду закономірностей шахової діалектики і то з більшим правом вона може вважати себе винятком із... здорової шахової думки.
 
Таким чином, ми приходимо до висновку, що етюд це, по-перше, не типовий ендшпіль. Що помітніші відмінності його від суто теоретичних закінчень, що рельєфніше представляє він свій специфічний жанр, то сильніше і глибше він пов'язаний з партією, бо тим плідніший вплив етюду на розвиток комбінаційного таланту всякого шахіста. Творці сучасного етюду і його класичного напряму дуже глибоко розуміли зв'язок "шахової поезії" з шаховою партією і, можливо, тому-то дуже тонко відчували і ревниво охороняли жанрову специфіку етюду. Що більше вони відстоювали самостійність виду, то більше зміцнювали родовий зв'язок етюду з партією.
 
Друге, до чого ми дійшли: етюдист може створювати найсвоєрідніші положення, неймовірні, виняткові, унікальні комбінації і фінали, не віддаючи данини вихолощеним, механістичним побудовам.
 
З цими положеннями, що випливають з особливого характеру родинних стосунків етюду з партією, тісно пов'язане питання про метод складання етюдів.
 
Видатний шаховий гросмейстер і композитор Р. Реті говорив: Існує два роди шахових композиторів: а) це ті, які вивчають цікаві прості позиції, виокремлюють серед них такі, що заслуговують на особливу увагу, й надають останнім художньої форми, економної та чистої за метою, і б) це ті композитори, які виходять з якогось заключного положення (наприклад, мата, пата, цугцванга тощо) та прилаштовують до нього вступну гру. Я не прихильник другого напрямку, проте трохи грішний і в ньому..."
 
До цього треба додати, що Реті водночас вважав "надзвичайність змісту" основною ознакою етюду. Точка зору Реті в цьому питанні нас особливо цікавить тому, що, будучи видатним гросмейстером і знаменитим композитором, він являє собою немов живе втілення зв'язку етюду з партією.
 
Однак нам здається, що якщо етюди відповідають принципам художності, то питання про те, якому методу складання надається перевага, відпадає. Чи так важливо, в якому порядку відбувався рух думки у композитора під час складання етюду, якщо в результаті ми бачимо просту початкову позицію, яка в процесі цікавої гри розкриває перед нами свій надзвичайний зміст? Чи можна прекрасне художнє творіння вважати незаконнонародженим?
 
Питання про способи складання етюдів має значення не для їхньої оцінки, а для залучення до цього мистецтва молодих творчих сил, і в призначених для цієї мети посібниках доцільно було б розкрити обидва методи, як однаково закономірних і плідних.
 
Класична школа шахового етюду не пов'язує майстрів цієї справи ніякими обмеженнями або рекомендаціями, але судить про них за результатами, вважаючи, що тільки ними виправдовується метод. Мистецтво в тому й полягає, що його плоди не носять на собі жодних слідів методу.
 
Повна свобода вибору мотивів і способів їх обробки надзвичайно розширює поле діяльності композиторів. Вона відкриває можливість кожному окремому етюдисту творити в повній відповідності зі своїми індивідуальними схильностями і характером свого обдарування. А для композитора, чия шахова думка не може і не хоче обмежитися якимось одним із можливих методів, ця свобода відкриває рішуче всі творчі шляхи, і поле діяльності для його фантазії стає воістину безмежним.
 
Так саме розвивався колосальний талант родоначальника сучасного етюду А. А. Троїцького, цього старшого богатиря нашої класичної трійці - А. Троїцький, В. Платов і Л. Куббель.
 
Звісно, етюд і до А. Троїцького вже існував як певний жанр. Його становлення відбувалося у творчості таких авторів другої половини ХIХ століття, як К. Яніш, І. Клінг і Б. Горвіц, І. Бергер, Ф. Амелунг і особливо К. і Я. Бетіньш. Але якщо говорити про те місце, яке етюд зайняв і займає в сучасному шаховому житті, то треба визнати, що цим завоюванням він завдячує насамперед Троїцькому.
 
Троїцький так жадібно накинувся на дослідження ним же відкритої області, що перерив мало не все шахове поле і відкопав величезну кількість цінностей, що таїлися в його надрах. Він працював так захоплено, старанно, так допитливо і плідно, що на цілі десятиліття вперед визначив тематику етюдного мистецтва. Насіння, кинуте його щедрою рукою, досі ще продовжує давати багаті сходи.
 
Троїцький був свого роду Колумбом, відкривачем земель етюдної планети, коли майже все в цьому світі було новим, і тому кожна скільки-небудь оригінальна комбінація була вражаючою знахідкою. Так поряд із закінченими етюдами з'являлися у пресі й ескізи, начерки. Водночас радість і здивування, викликані першими знахідками, призводили до того, що деякі свої мотиви композитори, не втрачаючи почуття новизни, розробляли в зайвій кількості варіацій. Це була гра думки першовідкривачів, які з цікавістю повертали в різні боки свої знахідки.
 
Однак, якою б багатою не була спадщина, залишена нам класиками, настав час для нового стрибка в розвитку етюдного мистецтва, і сам А. Троїцький в останні роки свого життя захоплювався визначними досягненнями нових радянських композиторів, які приблизно в середині двадцятих років голосно заявили про себе.
 
Молоде покоління радянських етюдистів дуже скоро дало кілька блискучих імен і визначило нову епоху в розвитку етюдного мистецтва. Зараз це вже визнано всім шаховим світом. Збірники вибраних етюдів, які видаються за кордоном, заповнені творами радянських авторів.
 
Книга О. Гербстмана "Шаховий етюд в ссср" (1934 р.) за кордоном вийшла з витисненим на палітурці автографом М. Ейве: "Тріумф слов'янського генія в шахових етюдах!". У передмові до цього видання А. Алєхін писав: "Дух Михайла Івановича Чигоріна продовжує жити в його молодих послідовниках, а й у галузі шахової композиції молоді майстри продовжували справу своїх попередників із новим блиском". Ця книга "була протягом кількох місяців моєю настільною книжкою", - зізнається Алєхін і висловлює впевненість, що всі читачі будуть захоплюватися творчістю радянських етюдистів, полюблять її.
 
Радянські етюдисти усвідомлюють, що продовження справи їхніх попередників відбувалося і нині здійснюється не без наполегливої боротьби з відхиленнями від естетичних принципів класичної школи шахового етюду.
 
Поряд з естетичними принципами, які стверджували А. Троїцький, В. Платов і Л. Куббель і захищали радянські композитори, висували, як ми покажемо далі, й інші принципи, які, по суті своїй, нерідко заперечували естетичну основу етюду.
 
Легко, звичайно, звільнитися загальними словами про два напрямки, що борються, в галузі етюду. Порівняно легко встановити й основні естетичні принципи, з якими в абстрактному вигляді майже всі і завжди згодні. Найважче і найважливіше в критиці - це вміле застосування правильних загальних принципів до кожного окремого твору. При цьому слід пам'ятати, що ділова критика ніколи не буде конкретною, а отже, і плідною, якщо вихідні загальні принципи будуть абсолютизовані і прийняті як непорушна догма. Адже більшість творів не є стовідсотковими зразками того чи іншого напряму. Нерідко в одному і тому ж етюді ми бачимо змішання елементів органічних з механістичними. Буває й так, що недоліки і достоїнства нерозривні і навіть обумовлюють один одного або ж краси етюду, всупереч деяким його недолікам, все ж зберігають силу свого впливу.
 
Крім того, не можна забувати й того, що немає жодного творчо активного композитора, який не захоплювався б час від часу минущою модою. Але за всім цим і треба розгледіти сутність різних напрямків і усвідомити собі, де відкривається для подальшого розвитку етюду широка перспектива і на якому шляху він, ізолювавшись від загального розвитку шахової думки, неминуче уткнеться в глухий кут.
]]> Fri, 10 Mar 2023 19:52:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?shakhova-poeziia-ch2 https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/000000041 <![CDATA[Шахова поезія (частина 1)]]> imblog
фото: Wikimedia Commons
32 червоні та білі фігури зі слонової кістки без дошки.
Kanton 1825 - 1850

Уривок статті А.С. Гурвича

Чи можна говорити про шахову композицію як про мистецтво?

Якщо природа художнього образу полягає в конкретному, чуттєвому віддзеркаленні дійсності, то чи може він мати місце в умоглядній формальній грі, знаряддям якої є відточені на токарному верстаті фігурки, що рухаються за особливими, вигаданими для них шаховими "законами" і тільки на особливих підмостках із 64 клітинок, за межами яких вони втрачають усі свої умовні ігрові властивості та скидаються у шухляду, як прості дерев'янки?

Ще більш дивним здасться з'єднання понять мистецтво і шахи у світлі тієї істини, що художня діяльність є особливою естетичною формою суспільної самосвідомості.
 
Таким чином, сама природа художнього образу і його суспільна роль залишають десь осторонь від себе шахи - це, мабуть, найдивовижніша з усіх розваг, які подарувала людині дозвільна гра її розуму.
 
Для гри шахи - надто наука, для науки - надто гра, - цей відомий афоризм можна було б перефразувати, замінивши слово наука словом мистецтво. Але, відносячи шахи до дозвільної гри розуму, ми були б несправедливі до цієї стародавньої і мудрої вигадки, якби обмежилися зарахуванням їх до царини абсолютно абстрактної, формально логічної думки і не побачили в них жодного, хоча б вираженого в умовній, штучній формі, живого людського досвіду.
 
Повинна ж бути якась серйозна причина, що пояснює, чому з усіх розумових ігор, що змінювали одна одну в різні часи, шахи витримали найбільше випробування часом і, раз виникнувши, не тільки не вмирають, а протягом багатьох століть постійно розвиваються і дедалі ширше та глибше входять у культурний побут людства.
 
Звичайно, шахи не відображають у своїй абстракції дійсних законів природи, як це роблять математичні формули; вихідні шахові величини (фігури, дошка, їхні властивості) довільно вигадані людиною і не мають у живій природі прямої відповідності. Але в шаховій грі, більше ніж у будь-якій іншій, по-своєму переломилися і своєрідно діють численні закони боротьби, з якими стикається людина в різних галузях практичної діяльності.
 
Уявлення людини про роль простору і часу в боротьбі, про координацію дій різних за своїми властивостями сил, про їхню відносну, цінність, що постійно змінюється залежно від обставин, що склалися, - все це увійшло в "природу" шахової гри і надало їй гострого, діалектичного характеру.
 
Але все ж один розрахунок, нехай навіть найтонший і найскладніший, не міг би мати таку притягальну силу. Шахові "події" відбуваються не в ефірі чистого розуму, а в напруженій атмосфері живих людських почуттів. У цій мовчазній битві чорних і білих таяться різноманітні емоції, які ми відчуваємо в нашому галасливому і багатобарвному житті. Шахіст у процесі боротьби пізнає і насолоди, і прикрощі розуму, і захват боротьби, і відчай.
 
Перерахувати відтінки всіх почуттів, які випробовують у шаховій боротьбі, так само неможливо, як неможливо охопити невичерпне багатство й розмаїття положень, що трапляються на шахівниці, з усіма їхніми різновидами й найтоншими нюансами.
 
Але серед почуттів, супутніх шаховій думці, є одне, безсумнівно, найсильніше і найглибше - це почуття краси.
 
Краса думки, що таїть саме в красі своїй переможну силу, діє на нашу уяву надзвичайно сильно і викликає жваву реакцію. Це почуття торжествує навіть над спортивним азартом. Хто не знає вибуху захоплених оплесків тисячного натовпу в турнірному залі, коли на якій-небудь дошці партія закінчується ефектною жертовною комбінацією! І незалежно від того, хто переміг і хто зазнав поразки, захват охоплює всіх глядачів без винятку. Якими безпорадними бувають у такі хвилини організатори турніру і суворі судді, які намагаються вгамувати хвилювання залу. Та й чи може не розуміти неминучості цієї реакції той, хто сам встановлює спеціальний приз за найкрасивішу партію!
 
На шахових змаганнях цей приз є ніби даниною, яку спорт платить мистецтву, сила - красі. Але після того як відшуміли турнірні дні, партії оцінюються як витвори думки, поза спортивним рахунком, і тоді найкрасивіша партія стає найкращою прикрасою турнірної збірки, обходить шахову пресу всього світу і надовго переживає всі інші, включно з найсокровеннішими з них. Живучість її - у красі!
 
"Теорія, мій друже, сіра, але вічно зелене злате древо життя", - здавалося б, цей відомий вислів можна віднести до шахового мислення тільки своєю сірою половиною, але хіба не була названа "вічнозеленою" блискуча партія Андерсена! О. О. Алєхін, який піднявся на найвищі вершини шахової творчості, заявляв: "Для мене шахи не гра, а мистецтво. Так, я вважаю шахи мистецтвом і беру на себе всі ті обов'язки, які воно накладає на його прихильників".
 
Щоправда, спортивні та естетичні почуття в шаховій боротьбі не можуть бути відокремлені одне від одного. Як і в багатьох інших галузях людської діяльності, специфіка шахової гри така, що краса тут є силою і тому увінчується перемогою. Для Алєхіна шахи були мистецтвом. Водночас він, який засуджував гонитву за очками, поставив перед собою завдання стати чемпіоном світу. Але ми вважаємо, що Алєхін домігся цієї вищої перемоги не тільки завдяки своїй геніальності, але значною мірою і завдяки глибокому погляду на шахи.
 
Якщо ми ясно відчуємо елемент мистецтва в шаховій композиції, то тим самим муситимемо визнати, що він однаково притаманний як композиторові, так і шаховому мислителеві, який бореться на "спортивній" дошці.
 
Розглядаючи творчість композитора як звільнену від усього, що виходить за межі суто шахового змісту комбінації, ми водночас усвідомлюємо, що, суворо кажучи, і тут естетичний і спортивний початок нерозривні. Справа, звісно, не в змаганнях композиторів на конкурсах. Упорядник етюду чи задачі - має свого супротивника й у межах кожної даної композиції. Його партнер — шахіст, який вирішуватиме етюд. З ним бореться композитор на протязі своїх творчих зусиль. Якомога глибше ховаючи таємницю створюваної їм позиції, він ставить того, хто вирішує, перед найбільшими труднощами, вимагає від нього максимальної напруги сил.
 
Але, здійснюючи свою ідею, композитор позбавлений того втручання партнера в логіку боротьби, що, як із жалем зазначав Алєхін, у практичній партії через несильні відповіді часто засмучує натхненні задуми. Тому елемент мистецтва в шаховій композиції, що не залежить від випадковості, значно стійкіший, а питома вага його вища. Якщо на турнірах приз за найкрасивішу партію є "спеціальним" і не визначає переможця, то шахові композитори у своїх змаганнях знають тільки одну цю нагороду - приз за красу.
 
Краса комбінації і є єдиною метою укладача етюду. Крім цієї мети, у шахових композиторів немає жодних стимулів для творчості. Краса є також єдиним загальним критерієм і для оцінки їхніх творів.
 
Не спокушаючись тим, що сферу шахової композиції давно названо шаховою поезією і що основоположника сучасного шахового етюду А. А. Троїцького удостоїли звання заслуженого діяча мистецтв, не приписуючи шаховій поезії не притаманного їй значення, ми в той самий час можемо стверджувати, що вона є тонкою й гострою грою розуму, що викликає радість красою думки, красою комбінації.
 
А де краса, там неминуче виникають естетичні критерії. Якими вони є? Які принципи художності відносяться і до нашого предмета?
 
"Для шахової задачі як витвору мистецтва, природу, становить дійсне життя шахової партії.
 
Як природа - світ фарб і звуків - дає елементи, матеріал для твору живопису, музики, так із шахової гри ми беремо елементи для задачі, матеріал для її побудови".
 
Це положення О. В. Галицького вірно вказує, що для шахової композиції "життям" є шахова партія, шахова боротьба, все багатство ідей, що постійно накопичується в турнірній практиці. Шахова композиція, відірвавшись від шахової гри, стане безпідставною і зачахне.
 
Етюди (як і задачі) зобов'язані шаховій партії своїм існуванням. Без основ цієї гри не можна навіть зрозуміти, що таке етюд або задача. Але композитори пов'язані з шаховою грою не тільки формально, не тільки правилами "життя" шахових фігур.
 
Колосальна кількість людей втягнута в цей розумовий спорт, і якщо укладачі етюдів не будуть прагнути до того, щоб маси шахістів любили їхні твори, розуміли їх, насолоджувалися ними, то для кого ж вони будуть творити?
 
Не можна виробити в собі здоровий смак без постійного його випробування на широкій громадській арені. Масовий інтерес до тієї чи іншої діяльності людини завжди слугує вірною ознакою її природності, її здорового спрямування і водночас оберігає її від усіляких суб'єктивних збочень, які ніколи і ні в чому широко не можуть бути підхоплені.
 
Ось чому композиція має постійно бути пов'язана з шаховою партією і прагнути до тісного зближення свого змісту з інтересами всієї маси шахістів. Любитель шахової гри зупинить пильну увагу на етюді, зацікавиться ним тільки в тому разі, якщо в ньому він зустріне яскраве втілення ідей, що хвилюють його в шаховій боротьбі. Його можуть зачепити за живе тільки такі композиції, в яких він побачить ідеал комбінаційного маневру, силу краси, що збагачує його як бійця.
 
Чи означає це, що в етюді не має бути нічого неповторного, виняткового, "неймовірного"?
 
На це запитання ми відразу й категорично відповімо: ні!
 
У роз'ясненні цієї відповіді і полягає визначення сутності композиційного мистецтва, а також вельми своєрідного характеру його зв'язку з шаховою партією.
 
Етюди - не посібник з типів ендшпілів і не форма теоретичного розроблення різних закінчень. В іншому разі вони стали б лише прикладами, що ілюструють загальні положення, і знайшли б своє місце в працях з теорії ендшпіля... Але "шаховою поезією" композиція названа немов навмисне для того, щоб підкреслити її відмінність від теорії.
 
Основним предметом теорії є вивчення позиційних проблем, композиція ж займається розробкою проблем комбінаційних. Ця відмінність - не протилежність. Грань між етюдом і теоретичним закінченням не є демаркаційною лінією. Будь-яка комбінація існує лише на позиційній основі, від якої вона не може відірватися на жодну мить. Однак етюд історично виокремився в особливий вид шахового мистецтва, що має свою жанрову специфіку. І коли шахові майстри у своїх коментарях до партій, відзначаючи красиву комбінацію, називають її етюдною, вони при цьому ніколи не мають на увазі суто теоретичних тонкощів.
 
Головне значення етюду в загальному розвитку шахової гри полягає в тому, що він надзвичайно загострює комбінаційний зір. Етюд є довільно складена шахова позиція, в якій за найкращої гри з обох сторін завдання (виграш, нічия) може бути виконано тільки одним єдиним, далеко не очевидним оригінальним способом. Звідси зрозуміло, що за самою сутністю своєю етюд постійно третирує всякий шаблон і рутину шахової думки, знущається з самовпевненості та самовдоволеності звичного "здорового глузду", вимагає гострого, свіжого погляду на позицію, осягаючи її глибоко приховані, несподівані можливості і, таким чином, постійно збагачуючи ініціативу шахіста, розвиває його комбінаційні чуття і здібності.
 
Зазвичай для показу тісного взаємозв'язку партії з етюдом наводять позицію, що виникає в партії, від якої відштовхнувся композитор, створюючи свій твір. Поруч з такими зіставленнями відзначаються і зворотні приклади прямого впливу, коли шахіст, як він сам зізнається, здійснює у своїй партії цікаву комбінацію тільки завдяки тому, що знав етюд з аналогічною грою.
 
Випадки взаємного використання вже здійснених ідей, по-перше, не такі вже й часті і, по-друге, не в них, не в цих "цитатах" дається взнаки органічна сила зв'язку, про яку ми говоримо. Вони дають, щоправда, дуже наочне, але поверхневе і вельми незначне уявлення про творче взаємозбагачення партії і композиції. Хіба переважна більшість істинно художніх етюдів, які виникли без безпосереднього запозичення комбінацій, що зустрілися в партії, не містить у собі живих шахових ідей і не зобов'язана їм своїм походженням? Хіба така спорідненість не глибша за випадковий збіг?
продовження...
]]> Wed, 08 Mar 2023 21:52:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?shakhova-poeziia-ch1 https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/000000040 <![CDATA[До питання про визначення комбінації]]> imblog
фото: Wikimedia Commons
26 грудня 1963р.
шахівниця: lichess.org

П. Романовський у своїй книзі "Мітельшпіль" (вид. 1-е) визначає комбінацію так: "Комбінація є варіант (або група варіантів), протягом якого обидві сторони роблять вимушені ходи і який закінчується об'єктивною вигодою для активної сторони".
 
У таке формулювання визначення комбінації справді вкладається, але, крім комбінації, у це формулювання можна вкласти і ще дещо. Наприклад, у добре
 
Старовинна позиція
 
Хід білих. Виграш.
 
відомій позиції, зображеної на діаграмі, після 1. b6 cd 2. a6 білі форсовано домагаються матеріальної переваги. Зрозуміло, це комбінація; це випливає і з визначення П. Романовського. А в наведеній позиції М. Григор'єва білі рятують партію красивою подорожжю короля: Крс8-d7-е6-f5-е4-d3-с2.
 
Позиція М. Григор'єва
 
 Хід білих. Нічия.
 
Цей варіант, вимушений для обох сторін, закінчився для білих певним досягненням: білі домоглися нічиєї. За П. Романовським - це комбінація. Але, звичайно, ніякої комбінації тут немає: білі проводять не комбінацію, а маневр.
 
Візьмемо ще більш разючий приклад - відомий етюд чехословацького гросмейстера Р. Реті.
 
Етюд Р. Реті
 
 Хід білих. Нічия.
 
Білі домагаються нічиєї за допомогою красивого і форсованого варіанту. За П. Романовським - комбінація.

Насправді і тут ніякої комбінації немає: це приклад ефектного маневру. Отже, - визначення П. Романовського не визначає комбінації.

Я навмисне взяв прості приклади, щоб не ускладнювати питання. Можна взяти приклади складніші, - по суті нічого не зміниться.

Що відрізняє комбінацію від маневру? (Зрозуміло, поки що відкидаємо нефорсовані маневри, про які йтиметься нижче.) - Жертва. Для комбінації характерна жертва. Шахіста з перших же його шахових кроків вчать, що пішак дорівнює пішаку, слон дорівнює трьом пішакам, тура сильніша за коня. А в комбінації це співвідношення порушується. Звична для шахіста сила фігур певною мірою змінюється, - у перекладі загальноприйнятою мовою це і означає жертву (правильну, звичайно, бо ми говоримо про комбінацію). Цікаво відзначити, що звичні для шахіста співвідношення між фігурами перестають діяти іноді протягом низки ходів, при чому перехід у такий стан відбувається не поступово, а різко - стрибком. І так само у всякій комбінації має бути різкий, стрибкоподібний, зворотний перехід у звичайний стан, за якого слон знову дорівнюватиме трьом пішакам, ферзь сильніший за туру і т. д. Якщо комбінація в один хід, то ці два стрибки зливаються, у "старовинній позиції" ходом 2. а6 білі нехтують відіграшем пішака і, навпаки, жертвують другого пішака. Звичайні кількісні співвідношення порушені - жертва. Але цим же ходом 2. а6 відновлюється звичайна картина, бо білі форсовано ставлять нового ферзя, а ферзь вартує більше трьох пішаків. Отже, два скачки злилися.

Ми дещо відволіклися вбік. Що ж таке комбінація? Комбінація є форсований варіант із жертвою. Мені здається, що це є і точне, і просте визначення комбінації. Не слід комбінацію плутати з форсованим маневром. Маневри бувають двох родів: позиційні, коли ходи противника не вимушені, і форсовані (див., наприклад, етюд Р. Реті). У чому ж полягає відмінність комбінації від форсованого маневру? Форсований маневр - це форсований варіант без жертви.

Визначення позиційного маневру очевидне: це є переведення фігури або групи фігур на іншу позицію. Які ж практичні висновки можна зробити з цих міркувань? Головним чином - термінологічні.

Часто зустрічаєш у коментарях вирази "чудова комбінація", тоді як у партії нічого не було пожертвувано; або якусь комбінацію оголошують багатоходовою, а насправді ж вона триває не більше 2-х ходів.
  
Ботвинник-Капабланка
Амстердам, 1938 р.
 
 
Наприклад, у моїй партії з Капабланкою (Амстердам, 1938 р.) комбінація закінчилася протягом двох ходів (30.Са3. і 31. Кh5+), все ж інше - форсований маневр.

Наші задачні композитори називають, як правило, ті маневри, які вони проводять в задачах, комбінаціями. На мій погляд, це неправильно.

Деякі майстри люблять стверджувати, що вони є шахістами "комбінаційного стилю".
Що ж, тепер є об'єктивний спосіб для перевірки цих тверджень.

Стаття з книги М.М. Ботвиника "Обрані партії" 1949р.
]]> Wed, 01 Mar 2023 15:44:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?do-pytannia-pro-vyznachennia-kombinatsii https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/00000003F <![CDATA[Що таке Комбінація? (частина 2)]]> imblog
шахівниця: lichess.org
По-друге, і самі автори плутаються часом у термінах. Ще П. Романовський виділив як основні елементи теорії комбінації (саме елементів теорії, а не самої комбінації, як пишуть деякі) мотив, ідею, тему й дав досить чіткі недвозначні визначення, які отримали права громадянства і широко використовувані у книгах і статтях. Проте в ці поняття вкладається іноді інший сенс. Відволікання (ідею комбінації) називають і темою (М. Новотельнов. - «Знайомтеся: шахи», 1976), і мотивом (Б. Баранов. - «Штурм королівської фортеці», 1970).
 
Я. Нейштадт в «Шаховому практикумі (М., ФіС, 1980) взагалі не робить відмінності між ідеєю і темою (за аналогією з шаховою композицією), хоча в інших книгах, що вийшли майже одночасно (наприклад, О. Суетін. — «У лабораторії шахматиста », М, ФіС, 1979) така відмінність є. І все це відбувається у навчальній літературі, адресованій широкому колу любителів шахів.
 
Не щастить зв'язці. Формально всі її визначають більш менш однаково. А чим вона слугує у комбінації? Тут уже одностайності немає: зв'язки у різних авторів є ідеєю, і темою, і мотивом, і прийомом, і тактичним засобом. Цікаво, що в книгах останнього часу про комбінації (О. Кобленц. - "Оповідання про комбінації", 1970; X. Мучник.- «Оповідання про комбінації на шахівниці», 1979; Я. Нейштадт, «Шаховий практикум», 1980) серед розділів про тактичні прийоми є й розділи про зв'язок. Але сутність цього прийому жоден із названих авторів пояснити не зміг. І не дивно. Ризикну стверджувати, що такого прийому взагалі не існує! Зв'язка може характеризувати особливості вихідної позиції та наштовхувати на пошук комбінації. У цьому випадку, за П. Романовським, зв'язка є мотивом. Іноді вона характеризує особливості фінальної позиції. Тоді зв'язування — тема комбінації. Звернемося до прикладів.
 
Ось позиція, що виникла в партії Розенблат — Вовк (1977), вміщена в книзі О. Кост'єва, що нещодавно вийшла, «Шаховий гурток у школі та піонерському таборі» (1980). Позиція ця є прикладом тактичного прийому зв'язки «у чистому вигляді».
 
 

Зв'язування слона е5 наштовхує на пошук комбінації. Після 1. Тb8! Т : b8 2. С: е5+ Kpg8 3. С : b8 білі залишаються із зайвою фігурою. Безсумнівно, зв'язка тут була лише мотивом, а комбінація здійснена за допомогою тактичного прийому, пов'язаного з жертвою тури і поєднувало дві ідеї: відволікання (тури з вертикалі е) і залучення (тієї ж тури на полі b8).
 
Звернемося до позиції з партії Бронштейн - Аматор (сеанс одночасної гри, 1970). У низці книг вона також ілюструє зв'язку як тактичний прийом
 
 
 
Білі виграли ферзя у вигляді 1. Тd8-|- Кр: d8 2. Ф: е4. Тут зв'язка характеризує особливість фінальної позиції і є темою комбінації, а досягається завдяки тактичному прийому залучення (короля на полі d8).
 
Майже всі автори виділяють як самостійний тактичний прийом блокування. На мою думку, це дуже спірно. Візьмемо, наприклад, класичну схему спертого мату, яка ілюструє блокування буквально у всіх підручниках.
 


Після 1. Фg8+! Т: g8 2. Kf7X чорний король заблокований, але це особливість заключної позиції, тобто тема комбінації. Досягається мета знову з допомогою тактичного прийому — залучення (тури на g8).
 
Деякі автори нерідко помиляються навіть у тих випадках, коли тактичний прийом у вирішенні комбінації виражений точно і однозначно. Скажімо, комбінація з партії Малих — Буено (Лейпциг, 1977) ілюструє в книзі Я. Нейштадта «Шаховий практикум» тактичний прийом звільнення лінії.
 
 
 
1. b5! cb 2. Фh8+ Kpf7 3. Фg7+ Кре6 4. Фf6+ Kpd7 5.Ф:а6. Але хід 1. b5 - типовий прийом відволікання (пішака с6 з шостої горизонталі), а не звільнення лінії, як вважає автор книги. Подібні неточності, на жаль, трапляються дуже часто. У згадуваній книзі X. Мучника цим страждає майже кожен другий приклад.
 
З помилками іноді доводиться стикатися і там, де на них взагалі важко очікувати. Здавалося б, зі спертим матом все має бути ясно — занадто багато про нього написано. Але в підручнику І. Чегаровського «Шахмати для початківців», випущеному 1980 року українською мовою, цей мат і ілюструється прикладом з партії Толуш — Смислов (рік не вказаний).
 
 
Після 1. Тg8 Т:g8 2. Kf7 чорні дійсно отримують мат, але не спертий, тому що їхній король обмежений не лише своїми фігурами.
 
Число подібних прикладів можна було б і помножити. Але і зі сказаного видно, що в теорії комбінації та в книгах про неї багато суперечливого і навіть хибного. Причини тут є різні.
 
Останнім часом у різних галузях науки і техніки стали вводити ДСТУ на терміни та визначення. Це викликано необхідністю: неоднозначні тлумачення предметів та явищ часом коштують дорого. І в теорії шахової тактики багато що теж потребує уточнення і більш чітких формулюваннях. Від цього виграють усі любителі шахів, які прагнуть вдосконалення.
 
"64" 1981 №13
]]> Thu, 23 Feb 2023 22:03:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?karlson-shcho-take-kombinatsiia-ch2 https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/00000003E <![CDATA[Що таке Комбінація? (частина 1)]]> imblog
фото: Wikimedia Commons

Хоча комбінаціям присвячено багато книг, а ще більше статей та розділів у підручниках, єдиної думки про неї, на жаль, немає досі. У статті "Що таке комбінація?" («Шахи в ссср», № 10, 1980) гросмейстер Ю. Авербах оживив спори, що стихли останнім часом, про цей найважливіший елемент шахової тактики. Стихли тому, що після тривалих розбіжностей теоретики та автори книг, здавалося б, почали приходити до спільної думки.
 
Початок суперечкам поклала, як відомо, стаття М. Ботвінника у журналі «Шахи в ссср» (1939), де комбінація визначається як форсований варіант із жертвою.
 
У більш ранніх визначеннях (Ем. Ласкер, П. Романовський, М. Ейве), а також у тих книгах, де комбінація лише ілюструвалася прикладами (наприклад, Е. Шифферс. ​​- «Самовчитель шахової гри», 1907), жертва її обов'язковим елементом не вважалася. Думка про комбінацію порівняно повно було виражено П. Романовським у книзі «Мітельшпіль» (1929): «Комбінація є варіант (або група варіантів), протягом якого обидві сторони роблять вимушені ходи і закінчується об'єктивною вигодою для активної сторони».
 
Саме жертва стала яблуком розбрату в суперечках, що виникли потім: чи слід її вважати обов'язковим елементом комбінації? Інші, менш суттєві зауваження стосувалися уточнення формулювань М. Ботвинника та П. Романовського.
 
Особливо спекотними були суперечки у 50-ті роки. Журнал «Шахи в ссср» у 1952 році навіть провів на цю тему дискусію, яка, однак, не виявила спільної думки. Мабуть, через це підсумки її не підбивали. Через кілька років журнал «Зміна» (редактор шахового відділу майстер В. Люблінський) звернувся до своїх читачів з пропозицією дати визначення комбінації. Підсумкове формулювання, опубліковане на сторінках журналу, пам'ятається, було лаконічним, але таким, що заслуговує на увагу: "Комбінація є форсованим варіантом, який містить гарну ідею або жертву". Примітно, що вирішальне значення для читачів мало естетичну дію комбінації. Однак більшість теоретиків не вважали жертву обов'язковим елементом комбінації, і в «Шаховому словнику», що вийшов у 1964 році, в основу визначення комбінації було покладено формулювання П. Романовського.
 
Але до середини 60-х років багато авторів книг і статей почали схилятися до думки, що комбінація все ж таки повинна містити жертву і за основу треба взяти формулювання М. Ботвинника. Ця думка взяла гору після виходу у світ роботи І. Бондаревського «Комбінації в мітельшпілі» (1965). Характерно, що гросмейстер А. Котов, який присвятив чимало робіт шаховій тактиці, змінив свою первісну думку і також став дотримуватися формулювання М. Ботвинника (наприклад, у статті «Комбінаційний зір» - «Шахи в ссср», № 7, 1975). Ще більш категоричне висловлювання ми бачимо у підручнику Ю. Авербаха і М. Бейліна «Подорож у шахове королівство» (1976): «Жертви, необхідні для досягнення певних вигод, називають комбінаціями». Але Ю. Авербах у останніх роботах (зокрема, у статті «Що таке комбінація»).— «Шахи в ссср» № 10, 1980) переглянув ставлення до жертви і запропонував наступне формулювання: «Комбінація є перетворення поєднання низки фігур обох сторін, що форсовано веде до координованого поєднання зв'язків, що приносить вигоду одній із сторін». Під зв'язками Ю. Авербах розуміє взаємовідносини між фігурами і пішаками, що виникають у процесі боротьби, як своїми (підтримка, перекриття), так і своїми і суперника (напад, обмеження, загроза перетворити пішака на ферзя, загроза затримати пішака королем). Перетворення поєднання фігур – це ходи, варіанти. Пропозиція, по суті, ​​повторює формулювання П. Романовського, лише конкретніше вказується кінцева мета комбінації.
 
Отже, жертва для комбінації не є обов'язковою? Дозволю собі не погодитися з аргументами Ю. Авербаха.
 
Насамперед зазначимо, що комбінація — не предмет чи математична формула, які піддаються точному опису та визначенню. Уявлення про неї складається на підставі спільної думки, і насамперед думки провідних шахістів. Усі сходяться на тому, що комбінація - це найвищий прояв краси в шахах. Ще Тартаковер якось оцінив її як «...можливість неможливого. Це божественна іскра, яка... осяює як метеор шахову партію». «Ми називаємо шахи мистецтвом, — писав О. Котов, — насамперед тому, що в них є краса комбінацій, що приносить естетичну насолоду кожному справжньому любителю шахів». З цим, схоже, згоден Ю. Авербах, шкодуючи, що визначення комбінації через жертву «дискримінує, принижує ендшпіль, представляє його в очах широкого кола любителів шахів менш захоплюючим, менш цікавим, ніж середина гри».
 
У чому краса комбінацій? У тому, що вони раптові, несподівані, засновані на переоцінці цінностей. Це «своєрідний «вибух» на шахівниці, під час якого втрачають своє значення звичайні «повсякденні» розрахунки та уявлення» (І. Бондаревський. — «Комбінації в мітельшпілі», 1965). Такий вибух відбувається лише у випадках, коли здійснено жертву. Саме вона надає комбінації краси та чарівної своєрідності. Форсовані ж варіанти без жертв, пов'язані зі здійсненням будь-яких цікавих ідей, можуть підкорити нас своєю логікою, але не завжди красою. Тому у Ю.Авербаха, як він зізнається, і «не лежить душа» до визначення комбінації через жертву. Але ж у шаховій літературі встоялися терміни «задачний хід», «етюдний виграш» тощо, і ніхто, мені здається, не заперечує думки, що художня цінність таких ходів і задум може бути навіть вищою за комбінаційні вибухи.
 
За формулюванням Ю. Авербаха до розряду комбінацій потрапляють закінчення, у яких взагалі важко знайти елементи естетики. Візьмемо, наприклад, таку схему. Білі - Фе4, Те5. Чорні-Kpd6. Форсоване відтиснення короля на край дошки та матування його (1. Тd5+ Крс6 2. Фс4+ Крbб 3. Тd5+ Кра5 4. Фа4Х). за Ю Авербахом, є комбінацією: тут є і форсований варіант, і координоване поєднання зв'язків (напад, підтримка, обмеження). Але здається, що й сам Ю. Авербах не назве такі закінчення комбінаціями.
 
Критикуючи формулювання М. Ботвинника, на жаль, Ю. Авербах не завжди аргументує свої заперечення і тому деякі його думки залишаються незавершеними. Так, він пише, що в тактичній боротьбі як засіб вимушення застосовуються не лише жертва, а й загроза, напад, цугцванг, розмін. А що ж із цього випливає? І що цим хоче довести автор?
 
Далі, Ю. Авербах наводить фінальну позицію відомого етюду Р. Реті (Білі - Кре5, п с6. Чорні - Крb6, п h4). За своїм змістом, вважає він, останній хід білих (Kpf6—е5) є подвійним ударом, різновидом звичайної «вилки». «Якщо ви погодитеся з цим висновком, – пише Ю. Авербах, — ви повинні погодитися і з тим, що визначення комбінації через жертву виявляється надто вузьким: у нього не вкладається низка позицій, які за своїм характером мають бути зараховані до комбінацій». Чому? Адже подвійний удар чи «вилка» ніколи не вважалися за обов'язкову ознаку комбінації.
 
Для будь-якого правила можна знайти винятки. Ймовірно, і формулювання М. Ботвинника не ідеальне, хоча критична аргументація Ю. Авербаха є спірною. У той самий час мушу погодитися з тим, що немає єдиної класифікації комбінацій, що майже кожен автор трактує її по-своєму. Ю. Авербах пропонує свою класифікацію. Вона прийнятна й у формулювання М. Ботвинника і охоплює всі види комбінацій. Фактично, це класифікація по тематичним позиціям. Темою комбінації П. Романовський (і більшість інших авторів) називає особливості кінцевої позиції, що характеризують результат комбінації (подвійний удар, мат, пат тощо). Спроби класифікації за темами робилися й раніше, але торкалися лише деяких видів комбінацій. Щоправда, класифікація Ю. Авербаха надто загальна. Так, комбінації проти короля розділені лише на дві частини — що закінчуються матом і подвійним ударом. При викладанні матеріалу у підручниках потрібна велика деталізація.
 
До сказаного хотілося б додати, що недоліки у викладі теорії комбінації не обмежуються лише областю класифікації. Останнім часом шахова лексика збагатилася всілякими термінами та визначеннями. У них нелегко орієнтуватися не тільки шахістам-початківцям, а й тим, у кого є досвід. Відбувається це, на мій погляд, з двох причин.
 
По-перше, не всі елементи шахової тактики мають чіткі визначення. Наприклад, що таке тактичний прийом? Майже ніхто з авторів не роз'яснює його значення, а зміст нерідко подається по-різному. Так Я.Рохлін («Шахові заняття», 1979) відносить до тактичних прийомів (поряд з відволіканням, залученням, перекриттям тощо) також атаку на короля, мат на останній горизонталі, а О. Кобленц («Оповідання про комбінації на шахівниці», 1970) - проміжний хід, виграш темпу, пат, пастку. Здається, що це все таки не тактичні прийоми.
продовження...
]]> Wed, 22 Feb 2023 15:54:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?karlson-shcho-take-kombinatsiia-ch1 https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/00000003C <![CDATA[Що таке Комбінація? (частина 2)]]> imblog
фото: Wikimedia Commons
шахівниця: lichess.org
початок...

Якщо ви погодитеся з цим висновком, ви повинні погодитися і з тим, що визначення комбінації через жертву виявляється надто вузьким: у нього не вкладається ряд позицій, які за своїм характером мають бути зараховані до комбінацій. Ботвинник безперечно має рацію в тому, що в середині гри комбінація часто супроводжується жертвою, але жертва ця — не визначальний фактор комбінації, а лише попередній або супутній їй. Неправильно стверджувати, наприклад, що там, де є жертва, обов'язково має бути комбінація. Адже ми знаємо випадки жертв за ініціативу, порушення розвитку тощо, які до комбінацій ніяк не зарахуєш. І, звичайно, не можна сказати, що там, де є комбінація, обов'язково має бути і жертва.
 
Отже, з двох відомих визначень комбінації одне дуже широко, інше занадто вузько. Користуючись розробленими нами поняттями про зв'язки, можна дати третє визначення комбінації, яке здається нам найбільш повно відбиває суть справи.
 
Однак, перш ніж познайомити вас з цим формулюванням, хотілося б зазначити, що при визначенні комбінації нам здається методично неправильним уникати її першооснови, поєднання фігур і пішаків, у бік вторинного — ланцюжка ходів — варіантів. Адже варіанти лише відображають перетворення поєднань.
 
Що відбувається, коли виникає комбінація? При проведенні комбінації поєднання ряду фігур і пішаків обох сторін перетворюється на інше, що приносить об'єктивну вигоду одній з них.
 
Це вже визначення, хоч і дещо розпливчасте. Однак воно точніше, ніж визначення Ласкера-Романовського: перестановки фігур у нього не входять. Питання тепер у тому, що поєднань фігур та пішаків може бути дуже багато, і виникає проблема, як їх класифікувати? І тут нам на допомогу приходять уявлення про зв'язки!
 
Почнемо знову з азів: щоб перемогти у шаховій партії, потрібно або дати мат, або отримати достатню для виграшу матеріальну перевагу. Ми встановили, що матовий фінал характеризується певним, координованим відносно заматованого короля, поєднанням зв'язків, причому один із них — активний (напад), решта — обмежуючий.
 
Виграш матеріалу (виграш якоїсь фігури або навіть пішака), як ми знаємо, може бути здійснений двояким шляхом: перший — комбінований напад (аналогічно матовому фіналу), коли є один активний зв'язок (напад) і кілька обмежуючих, і всі вони координовані щодо атакованого об'єкта; другий - подвійний напад, коли є два активні зв'язки (атаці піддаються дві фігури).
 
Отже, ці три фінали, до яких можуть приходити комбінації, характеризуються координованим поєднанням зв'язків.
 
Строго кажучи, є ще один спосіб виграшу матеріалу – перетворення пішака на ферзя. Нам слід довести, що координоване поєднання зв'язків виникає і при перетворенні пішака. Що саме так і є, ми продемонструємо на двох елементарних прикладах.
 


Тут є ще слабкий активний зв'язок — загроза перетворення.
 
Вона четвертого порядку (для здійснення цієї загрози потрібні чотири ходи або, точніше, півходи). З іншого боку, король чорних у квадраті пішака, він може затримати його, захопивши поле с8, отже, тут є і обмежуючий зв'язок чорних, поки нейтралізуючий загрозу перетворення.
 
Однак хід білих і вони грають 1. Крb7. Таким шляхом встановивши свій обмежуючий зв'язок, білі знецінюють обмежуючий зв'язок супротивника і знову створюють загрозу перетворення, від якої немає захисту.
 


Поки що тут рівновага: загроза перетворення парирується обмежувальним зв'язком, створеним слоном чорних. Однак після 1. Са6 Kpd7 2. Сb7 білі негайно перекривають сферу дії слона супротивника, і, таким чином, залишається один активний зв'язок - загроза перетворення, а сума обмежувальних зв'язків сторін дорівнює нулю.
 
Як бачите, дійсно при перетворенні пішака на ферзя також виникає координована система зв'язків. Вона складається з одного активного зв'язку (загрози перетворення) та рівної нулю суми обмежуючих зв'язків обох сторін. І всі ці зв'язки координовані щодо поля перетворення. Отже, наш висновок правильний: щоб перемогти у шахах, потрібно досягти координованого поєднання зв'язків.
 
І тоді ми можемо дати таке визначення комбінації: комбінація є перетворення поєднання низки фігур обох сторін, що форсовано веде до координованого поєднання зв'язків, що приносить вигоду одній із сторін.
 
Загалом кажучи, крім комбінацій на виграш бувають комбінації і на нічию. Якщо при цьому відбувається відіграш (інакше кажучи, виграш) матеріалу, питання зрозуміле; але є спеціальні нічийні фінали, такі, наприклад, як пат, вічний шах, фортеця, блокада або нарешті прив'язування. Надалі ми покажемо, що і нічийні комбінації характерні чи певним поєднанням зв'язків, чи неможливістю отримання координованих поєднань.
 
У принципі різних координованих поєднань зв'язків лічена кількість. І це дуже важливо. Хоча, як відомо, комбінацій — безліч. За допомогою координованих поєднань зв'язків, що виникають у їх фіналах, вони легко піддаються класифікації. У цьому вся цінність запропонованої нами теорії.
 
1. Ем. Ласкер. Підручник шахової гри. М-Л., Держвидав, 1926.
2. Романовський П. Міттельшпіль. "Шаховий листок", 1929.
3. "Шахи в ссср", 1939, стор 115 - 116.
 
"Шахи в ссср" 1980 №10
]]> Mon, 20 Feb 2023 22:50:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?shcho-take-kombinatsiia-ch2 https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/00000003A <![CDATA[Що таке Комбінація? (частина 1)]]> imblog
Ю. Авербах, 1963р.
фото: Wikimedia Commons
шахівниця: lichess.org
(ТЕОРІЯ ТАКТИКИ)

"Комбінація". Цей термін широко застосовується у шаховій літературі. Однак, коли справа доходить до точного його визначення, то зазвичай виявляється, що під комбінацією далеко не всі розуміють одне й те саме.
 
А навіщо потрібне точне визначення цього терміну, хіба так важливо, що існують різні його розуміння?
 
Питання це не таке просте, як може на перший погляд здатися. І справа тут не так у термінології, як у класифікації. Якщо термін має кілька значень і розуміється по-різному, то не може бути однаковості й у класифікації комбінацій. До речі, зараз так і виходить. Загляньте в книги з теорії середини гри, і ви переконаєтеся в тому, що у кожного автора - свою класифікацію. І це, звичайно, дезорієнтує тих, хто намагається вдосконалюватись у шаховому мистецтві.
 
Термін "комбінація" веде свій початок від латинського "combinatio", що означає поєднання. У шахах слово «поєднання» має бути віднесено до сил, що борються на дошці, до фігур і пішаків обох сторін, причому в процесі гри на дошці можуть виникнути різні химерні їх поєднання.
 
Ще на зорі розвитку шахів ті, хто намагався пізнати закони, що керують фігурами, помітили, що в деяких позиціях, коли один із партнерів починав якусь цілеспрямовану операцію, дії у відповідь іншого іноді ставали вимушеними, і він вже був не в змозі змінити невблаганний хід подій.
 
У подібній ситуації фігури та пішаки сторін виявлялися ніби пов'язаними одна з одною невидимими нитками. Підкоряючись волі одного з партнерів, вони, як маріонетки, починали кружляти в хороводі своєрідного «танцю смерті».
 
Це поєднання фігур і пішаків, яке за певних перестановок дає можливість одному з партнерів форсовано перетворити його на свою вигоду, вже і є комбінацією. Однак подібне визначення, не відображаючи наступних перетворень, є статичним, воно наголошує на початковій позиції, в якій майбутні і часто несподівані (принаймні, для одного з противників) події можуть бути приховані і які не видно "неозброєним" оком.
 
Не дивно, що поняття «комбінація» стали відносити не до початкової позиції, не до початкового поєднання фігур та пішаків, а до перетворення поєднань - до перестановок фігур і пішаків. Однак, як відомо, пересування фігур у часі — це ланцюжок ходів, це - варіант або навіть мережа варіантів.
 
Так виникло наступне формулювання Ем. Ласкера: «...якщо мережа варіантів містить у собі позитивний, що заслуговує на увагу результат, то тоді сукупність варіантів називається «комбінацією», і гравець, який здійснює знайдений ним варіант, проводить комбінацію» (1)
 
Дещо пізніше П. Романовський уточнив визначення Ем.Ласкера: «Комбінація є варіантом (або групою варіантів), протягом якого обидві сторони роблять вимушені ходи і який закінчується об'єктивною вигодою для активної сторони» (2)
 
Зверніть увагу на те, що обидва ці визначення повністю пішли від поєднань фігур і пішаків, зберігши два суттєві моменти, пов'язані з комбінацією, — вимушені ходи та досягнення певної вигоди тієї зі сторін, яка проводить комбінацію.
 
Проте чи не надто широко подібне визначення, адже під нього підпадають і такі ситуації, які навряд чи можна зарахувати до комбінацій?
 
Розглянемо, наприклад, таку позицію:
 
 

При своєму ході білі проводять пішака в ферзі - 1. а5 Кре4 2. а6 Kpd5 3. а7 і т. д. Якщо ж хід чорних, то королю вдається наздогнати пішака - 1.. .Кре4 2. а5 Kpd5 3. а6 Крс6 4. а7 Крb7.
 
В обох випадках є вимушена гра (пішак рветься у ферзі, король прямує в погоню), є мета (у білих — провести пішака у ферзі, у чорних — її зупинити). Проте цю елементарну тактичну операцію вважати комбінацією ніяк не можна: тут немає головного — поєднання. Ми маємо справу з перестановкою фігури та пішака, а в поєднанні за своїм змістом повинні брати участь щонайменше три об'єкти.
 
Головний недолік визначення Ласкера-Романовського в тому, що воно охоплює позиції, які в жодному разі не є комбінаціями.
 
Не дивно, що ще у 1939 році це визначення викликало критику М. Ботвинника, який запропонував нове, на перший погляд дуже чітке та ясне, формулювання (3.). Добре відомо, що комбінаційна ситуація часто характеризується переоцінкою вартості фігур та пішаків, і в такі моменти ми, не вагаючись, жертвуємо матеріал задля досягнення мети. Жертву і поклав М. Ботвінник в основу свого визначення.
 
«Комбінація є форсований варіант із жертвою» — таке його визначення.
 
Згодом, однак, з'ясувалося, що пропозиція Ботвинника не є ідеальною. Розглянемо, наприклад, дві такі позиції-схеми:
 

 
В обох позиціях білі дають мат у три ходи. У першій - після 1. Та8 Сb8(Кb8) 2. Т: b8 К(С): b8 3. Тd8X. У другій - після 1. Та8 Тb8 (1... Кb8 2. Тd8X) 2. Т: b8 К: b8 3. Тd8X
 
За Ботвинником у першому випадку комбінація є, а в другому її немає, бо немає жертви, а є розмін. Навряд чи потрібно доводити, що обидві ці позиції нічим не відрізняються. В обох випадках матовий механізм той самий — мат дається турою, підтриманою слоном. А ось вступ до цього фіналу різний. У першому випадку відволікання чорних фігур від захисту поля d8 здійснюється жертвою, а в другому – розміном.
 
Як буде показано далі, жертва, дійсно, - сильний засіб вимушення, але в тактичній боротьбі можуть бути застосовані й інші засоби, такі, наприклад, як загроза, напад, цугцванг або розмін.
 
Відверто кажучи, у мене до визначення комбінації через жертву не лежить душа ще й тому, що воно як би дискримінує, принижує ендшпіль, представляє його в очах широкого кола любителів шахів менш захоплюючим, менш цікавим, ніж середину гри. Адже відомо, що в ендшпілі жертви зустрічаються значно рідше, ніж у миттельшпилі, і це формулювання створює враження, що ендшпіль бідний на комбінації.
 
Але чи це так? У своїй статті «До питання визначення комбінації» М. Ботвинник наводить відомий етюд Р. Реті, стверджуючи, що в ньому жодної комбінації немає, а є лише маневр, щоправда, досить ефектний. Нам здається, що з цим твердженням не можна погодитись. Нагадаємо позицію, що виникає у фіналі етюду Реті, коли білі грають королем на е5.
 


Хіба за своїм змістом хід Kpf6-е5 не є типовим подвійним ударом? Білі одночасно загрожують затримати пішака чорних і провести свою. Проти двох загроз чорні безсилі. По суті, ця комбінація нічим не відрізняється від звичайної «вилки», тільки у випадку «вилки» ми маємо два напади, а в нашому випадку — дві загрози.
продовження...
]]> Sun, 19 Feb 2023 19:12:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?shcho-take-kombinatsiia-ch1 https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/000000039 <![CDATA[Шахи - пробний камінь моделювання мислення (частина 2)]]> imblog
Розрахунок визначається Б. М. Блюменфельдом як деяка послідовність подумки виконуваних операцій - ходів, причому кожен з цих ходів усвідомлюється шахістом. Але в його свідомості є не тільки переміщення тієї чи іншої фігури при ході, а й деякі цілісні позиції, що відображають зміни позиції після уявного ходу фігурою. Щоб довести розрахунок того чи іншого варіанта гри до кінця, часто буває необхідне вольове зусилля. В іншому випадку можливі помилки. Розрахунок існує не тільки у розгорнутій формі. Є й згорнуті його різновиди, у яких випадають деякі ланки. Але ці згорнуті форми не змінюють психологічної структури розрахунку як певної послідовності подумки здійснюваних операцій.
 
«Бачення» має низку особливостей порівняно з розрахунком. Воно охоплює одразу цілу армію ходів, об'єднаних спільною ідеєю, без попереднього розрахування цієї послідовності. Факт «бачення» підтверджується оповіданнями шахістів, аналізом так званої блискавичної гри, а також спеціальними експериментами. З "баченням" пов'язані деякі негативні моменти: воно іноді призводить до неправильної послідовності ходів. Проте, будучи важливою формою мимовільної діяльності, «бачення» містить настільки очевидні переваги перед розрахунком, що систематично використовується шахістом. Воно спрацьовує там, де для детального повного розрахунку не вистачає часу (наприклад, у цейтноті). Воно не потребує напруженої довільної уваги. Але найважливіша властивість «бачення» полягає в наступному: ««бачення» є необхідним елементом знаходження ідеї, оскільки детальний розрахунок усіх ходів, поки не намацана ідея, що надає ходам у розрахунку форсований характер, недоцільний і навіть часто нереальний. Тому пошуки комбінаційної ідеї і самий крайній момент знаходження її неминуче пов'язані з конкретизацією ідеї шляхом охоплення «баченням» основного в наступних ходах» («Вісті АПН ррфср», 1948, вип. 13, стор. 193.)
 
Отже, «бачення» можна розглядати як початкову стадію розрахунку, без якої ця спрямована, свідома, активна форма планування гри стає неефективною і навіть неможливою. «Бачення» необхідне і для такого найважливішого компонента гри, як оцінка позиції, тобто констатація того, що позиція містить певні вигоди чи невигоди для шахіста чи його противника. Без оцінки позиції не може бути складено план гри.
 
Оцінці позиції приділяється велика увага при складанні машинних програм, що враховують особливості гри у шахи. Тому доцільно зупинитися на тому, як аналізує оцінку позиції Б. М. Блюменфельд. Він розглядає її у двох планах: як процес і як результат, тобто як вихідний та як заключний моменти розумової діяльності. Вже в процесі сприйняття позиції у шахіста виникає певне відношення до неї, засноване на минулому досвіді, на знанні подібних позицій які ведуть до успіху чи невдачі. При цьому сам процес сприйняття позиції, а отже, і процес її оцінки здійснюється часто відповідно до мотивів шахіста, з тим, чи потрібно шукати форсований виграш або, наприклад, шукати шляхи для нічийного результату.
 
У той час, коли шахіст розраховує ті чи інші варіанти, вирішальне значення для вибору з цих остаточних варіантів мають найменші відтінки відносної вигідності заключної позиції, яка вийде при кожному варіанті.
 
У досвідченого шахіста оцінка позиції може здійснюватися дуже швидко і здається миттєвою. Величезну роль при цьому відіграє зв'язок цієї оцінки з усім попереднім перебігом партії. Щоправда, нерідкі випадки, коли від одного ходу різко змінюється вся ситуація (тобто весь попередній хід партії), і, попри це, правильна оцінка робиться майже миттєво. Така оцінка позиції, як і взагалі планування на основі «бачення», таїть у собі небезпеку помилок та похибок, які можуть негативно позначитися на результатах гри. Тому шахіст у відповідальних змаганнях, навіть у тих випадках, коли йому, здавалося б, зрозумілий зміст цієї позиції, вдається до додаткового її аналізу, щоб застрахувати себе від неправильної оцінки.
 
Цей аналіз полягає не в простому зіставленні вигідних та невигідних сторін позиції. Річ у тім, що, як свідчить досвід, значення тих чи інших принципів, моментів гри - відносно. Навіть така, здавалося б, певна ознака, як співвідношення кількості фігур з одного та з іншого боку, якщо його брати лише як ізольований, у відриві від інших ознак даної позиції, не може бути гарантією точної оцінки. Що ж до інших принципів і моментів гри, то вони ще більш відносні і грають роль не як такі, а в співвіднесенні один до одного. Тому необхідна оцінка позиції, оцінка як процес, що враховує зв'язки та відносини між елементами позиції, постійно змінюючихся властивостей фігур. При цьому з величезної кількості можливих поєднань розглядається кілька коротких варіантів, щоб визначити, яка позиція вийде при тому чи іншому продовженні. Оцінка як процес супроводжує обмірковування кожного з цих варіантів хід за ходом, і якщо після одного з ходів оцінка показує, що складається несприятлива ситуація, то шахіст припиняє розрахунок цього варіанта.
 
Розгляд можливих варіантів, логічні операції (розмірковування) — усе це наразі етапи аналізу, поступального відображення позиції, тобто певної пізнавальної діяльності.
 
Такими є деякі найзагальніші результати психологічного аналізу шахової гри. Незважаючи на відому описовість, вони дають уявлення про особливості цього виду евристичної діяльності. Вона включає складні форми планування пошуку рішення, використання минулого досвіду, оцінки («бачення», наочні ідеї тощо). Як же ж склалися справи з відтворенням цих процесів за допомогою існуючих математичних та технічних засобів?
 
В одній зі своїх останніх робіт М. Вінер підкреслив, що дослідникам ще багато часу доведеться інтенсивно працювати, перш ніж гра машини зросте до рівня шахового майстра. Дійсно, при існуючому рівні розвитку кібернетичної техніки можна створити лише машину, здатну більш менш успішно боротися з новачками або шахістами нижчих розрядів.
 
Звичайно, машина має такі безперечні переваги перед людиною:
 
1. Величезна швидкість виконання окремих операцій.
 
2. Свобода від помилок, спричинених переглядом. Єдиними помилками машини будуть ті, які припущені при складанні програми, тоді як навіть сильний шахіст зовсім не застрахований від таких помилок.
 
3. Відсутність стомлення, яке перешкоджає шахісту прораховувати варіанти до кінця.
 
4. Відсутність «нервів». Шахісти схильні переоцінювати свої шанси у виграшній позиції або губитися у програшній.
 
Однак зазначені переваги поки що не можуть певною мірою компенсувати відсутність у машини тієї гнучкості розумової діяльності, уяви, логічного мислення та можливості навчання, які притаманні людині. Вони безперечно забезпечили б їй перемогу над людиною, якби принцип роботи людини і машини був однаковий, іншими словами, якби особливості та принципи розумової діяльності, які роблять гру шахіста-майстра все ще недосяжною для машини, були формалізовані та закладені в машину математиками та інженерами.
 
У чому ж недосконалість шахових програм, тобто  програм для машин, що грають у шахи, порівняно з евристичною діяльністю людини?
 
Звернемося до програми, запропонованої американським ученим К. Шенноном. Саме його роботи започаткували шахове програмування.
 
Будуючи свою програму, К. Шеннон виходив із певної оціночної функції. Підкреслюючи роль оцінки в шаховій грі, він писав: «Хоча для шахів проста і точна функція оцінки невідома і, ймовірно, ніколи не буде знайдена внаслідок складності природи гри, вже зараз можливо побудувати наближену оціночну функцію. Справді, будь-який хороший шаховий гравець має вміти робити таку оцінку позиції. Оцінки базуються на загальній структурі позиції, числі і типі білих і чорних фігур, пішакової структури, мобільності і т. д. Ці оцінки не досконалі, але чим сильніший гравець, тим краще його оцінки» (К. Шеннон. Роботи з теорії інформації та кібернетики .ІЛ, 1963, стор 198.)
 
Для того щоб машина могла зупинитися на тому чи іншому рішенні, така функція оцінки повинна бути закладена і в неї. Робиться це так. Кожній фігурі та деяким характеристикам положення фігур надається певна вага (тобто певна кількість очок), і кожна конкретна позиція оцінюється за цими параметрами. Надалі гра здійснюється машиною так: робиться "хід тією чи іншою фігурою, отримана в результаті переміщення фігури позиція зважується (тобто прораховується кількість очок), і ця кількість запам'ятовується. Після цього фігура повертається на колишнє місце і здійснюється наступний хід. Зважування, запам'ятовування та відновлення колишнього положення. Після того, як відповідне число ходів або варіантів буде перебрано, в якості основного ходу вибирається таке переміщення фігури, що призводить до найбільшої кількості очок. Таким чином, перш ніж зупинитися на будь-якому ході (рішенні), машина послідовно, крок за кроком переглядає (перебирає) всі можливі в даній позиції варіанти цього ходу, вона діє, як кажуть, за методом перебору варіантів, можна, звичайно, поліпшити програму, вводячи в неї ті чи інші приписи, що дозволяють обмежити кількість варіантів, що переглядаються. Але головне не в цьому. Головне в системі оцінки, яка використовується в програмі. Вона суттєво інша, ніж та, на яку спирається людина-шахіст. Згадаймо опис інтелектуальної діяльності шахіста, дане Б.М. Блюменфельдом. Там оцінка виступала як складна пізнавальна діяльність, що відображає структуру позиції, постійно мінливі властивості фігур. У К. Шеннона позиція сприймається як щось нерозчленоване. Сумарна оцінка узгоджується з перебором різних варіантів рішення.
 
Складаючи програму, К. Шеннон спирався на деякі психологічні дослідження, зокрема експерименти голландського шахіста і психолога Де Гроота. Де Гроот показував шахістам різні типові позиції і просив їх обрати найкращий хід, роблячи вголос аналіз запропонованої позиції (зазвичай шахісти проводять цей аналіз про себе). <...>
 
«Процес мислення, на думку деяких психологів, - писав Шеннон, - суттєво характеризується наступними етапами: різні можливі рішення задачі випробовуються подумки або символічно без реального відтворення; найкраще рішення вибирається уявною оцінкою результатів цих експериментів; потім реалізується рішення, знайдене в такий спосіб. Потрібно зауважити, що це майже точний опис того, як діє, граючи в шахи, машина, якщо замінити слово "подумки" словами "всередині машини"» (К. Шеннон. Роботи з теорії інформації та кібернетики, стор 190-191.)
 
Сам Шеннон розумів, що є деякі важливі моменти, що відрізняють шахову програму від гри шахіста. Можна, наприклад, наказати машині розраховувати варіанти на три ходи вперед, але все одно вона стане лише маломайстерним гравцем. Вона діє вкрай неекономно, рахує всі варіанти рівно на три ходи, а потім припиняє розрахунки, навіть якщо противник під шахом. Хороший шахіст, продовжує Шеннон своє порівняння, перевіряє лише кілька обраних варіантів та прораховує їх на розумну глибину. Але вся проблема якраз і полягає в тому, щоб зрозуміти, що таке «розумна глибина» і чому шахіст вибирає з безлічі варіантів всього кілька. При цьому навіть не дуже суттєво, наскільки ефективними є обрані варіанти для цієї партії, найголовніше — з'ясувати, як він їх обирає.
 
На це питання не дають відповіді ті дослідники шахової психології, які розглядають гру в шахи з погляду концепції перебору варіантів.
 
За принципом перебору варіантів будувалися спочатку програми не тільки для шахових машин, але й машин, здатних вирішувати інші типи завдань (технічних, економічних, виробничих, наукових). Це мало відомі об'єктивні підстави. Дійсно, якщо умови завдання не надто великі, а кількість прийомів і методів вирішення теж оглядна, то метод систематичного пошуку або перебору варіантів врешті-решт призведе до вирішення.
 
Але як неважко помітити, навіть багато з подібних «кінцевих» завдань вирішуються методом перебору варіантів менш ефективно, ніж вирішує їх людина, і машина може успішно справлятися з такими завданнями лише завдяки величезній швидкості виконання операцій. Отже, вже тут закономірно виникає питання, за рахунок чого людина, яка працює в тисячі разів повільніше за машину, здатна успішно справлятися з деякими з них. Але, крім того, існують завдання, умови яких пов'язані з середовищем, що володіє практично нескінченною кількістю елементів та їх ознак, тобто таким середовищем, яке не можна досліджувати за прийнятний відрізок часу. Неважко побачити, що у цьому середовищі метод перебору всіх варіантів не може виявитися ефективним. Прикладом такого практично нескінченного середовища можуть бути і шахи: адже кількість можливих поєднань у шахах, як вже зазначалося, 10 в 120°.
 
Природно, щодо завдань, що мають таку величезну сукупність умов, на зміну методу перебору варіантів повинен був прийти якийсь інший метод рішення, який дозволив би вирішуючим завдання кібернетичним системам справлятися з величезною кількістю умов в обмежений, прийнятний час. І оскільки єдиною існуючою кібернетичною системою, що успішно вирішує такого роду завдання, є людина, оскільки дослідження того, як ця унікальна система вирішує складні завдання, які прийоми використовує людина, щоб скоротити пошук рішення, надзвичайно цікаве для кібернетики. Саме в зв'язку з цим виникло і отримує в даний час інтенсивний розвиток евристичне програмування, основне завдання якого — подолання методу перебору, варіантів.

Глава з книги "Евристика - наука про творче мислення", М.: 1967
]]> Fri, 17 Feb 2023 21:15:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?shakhy-probnyi-kamin-modeliuvannia-myslennia-ch2 https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/000000038 <![CDATA[Шахи - пробний камінь моделювання мислення (частина 1)]]> imblog
Відомо, що загальні, принципові проблеми кібернетики розроблялися на матеріалі різних «іграшок». Такі, наприклад, як черепаха Уолтера, здатна виробляти умовний рефлекс на світ, або описана вище Шенноновська миша Тезей, яка могла навчатися в умовах лабіринту. Не менш важливе значення для розвитку кібернетики мали й інші «іграшки» та ігри. І серед них особливе місце посідає гра в шахи. Вона стала ніби пробним каменем для різних засобів моделювання людського інтелекту. На ній перевіряються принципи програмування роботи обчислювальних машин.
 
Своєрідність шахової гри полягає в тому, що шахіст зазвичай має перед собою ситуацію, що постійно змінюється, і йому необхідно весь час виробляти деяку нову стратегію в нових умовах. Тому шахи виявилися чудовою моделлю евристичної діяльності. З іншого боку, матеріал шахів (фігури, поля дошки) надзвичайно простий. Кожен із цих елементів легко може бути визначений за допомогою точних та недвозначних понять. Наприклад, кінь, фігура, здатна переміщатися літерою Г, слон ходить по діагоналі і т. д. Саме ці особливості шахів: складність інтелектуальної діяльності, з одного боку, і простота вихідних елементів - з іншого - зробили цю гру зручним полем для кібернетичного аналізу .
 
Складність шахової гри ставить людину перед великою кількістю умов та можливостей. Про цю складність свідчить дуже велика кількість можливих поєднань шахових фігур на 64-клітинній дошці — 10 у 120-му ступені. У реальній партії кількість таких поєднань, зрозуміло, значно менша, але й у цьому випадку вона досить велика.
 
Кожна шахова фігура має свою потужність, яка вимірюється кількістю полів дошки, доступних цій фігурі відповідно до характеру її руху. Потужність ферзя, наприклад, що знаходиться посередині дошки,— 27 (по 7 полів горизонталі і вертикалі, 6 і 7 — по обох діагоналях). Потужність тури - 14 і т. д. Загальна потужність всіх фігур кожного противника при абстрактному теоретичному підрахунку - близько 120. У практичній грі фігури обмежені в рухах, і їхня загальна реальна потужність у середині гри становить 40-50. Це означає, що гравець при виборі ходу об'єктивно опиняється перед однією із сорока можливостей. Кількість таких можливостей подвоюється, якщо врахувати, що необхідно передбачити стільки же можливостей противника.
 
Таким чином, у шаховій грі людському інтелекту протистоїть величезне середовище, близьке за багатством своїх характеристик реальному світу. Саме тому кібернетичне моделювання шахової діяльності набуває такого принципового значення. Інтенсивна робота над створенням лічильно-вирішальних машин, здатних грати в шахи, ведеться представниками математики та техніки не для того, щоб створити електронного чемпіона світу з шахів. Створення гарної шахової машини — це перш за все створення регулятора, здатного керувати складними виробничими об'єктами, які в сучасній техніці отримали назву великих систем або систем великого масштабу.
 
Перш ніж аналізувати спроби в цьому напрямку і для того, щоб підійти до розуміння можливостей електронної техніки та переваг людини перед машиною за шахівницею, необхідно зупинитися на деяких особливостях психології шахіста. Різні дослідники з різних сторін намагалися зрозуміти та описати особливості евристичної діяльності людини, яка успішно грає в шахи.
 
Першим дослідженням у цій галузі була робота французького психолога Біне, опублікована у 1894 році. У ній з'ясовувалися психологічні механізми одночасної гри з кількома супротивниками, не дивлячись на дошку. Спочатку це дослідження було задумане як робота про пам'ять; дійсно, при першому знайомстві з такою грою може здатися, що від майстра, що грає одночасно, не дивлячись на дошку, кілька шахових партій з багатьма противниками, потрібна саме феноменальна пам'ять. Але, проводячи дослідження, Біне переконався, що пам'ять шахіста тісно пов'язана з його мисленням.
 
Основним методом дослідження була анкета, в якій вміючим грати не дивлячись ставилися питання про те, як вони це роблять. Сам Біне наголошує на дефектах застосованого ним анкетного методу, який не міг дати об'єктивної характеристики досліджуваного процесу. У відповідях на питання анкети містилася і пряма неправда, до якої вдавався шахіст, щоб підкреслити свої феноменальні здібності. У ряді випадків Біне звертався до експериментів. Так, деякі майстри у своїх відповідях на питання анкети стверджували, що при грі не дивлячись вони бачать уявним поглядом всю шахівницю з усіма клітинами і фігурами, розставленими на відповідних клітинах. Для перевірки цього твердження Біне провів експеримент, який полягав у тому, що майстрів питали навмання про колір тієї чи іншої клітини на дошці (тобто біла чи чорна). Виявилося, більшість майстрів одразу, без обмірковування, відповісти на це питання не змогли. Оскільки колір поля істотний для гри, було встановлено, що гра не дивлячись не вимагає обов'язкового зорового представлення всієї шахівниці з розташованими на ній фігурами.
 
У книзі Біне багато влучних зауважень про шахи і шахових майстрів. Ось одне з них: «Якби можна було заглянути в голову шахіста, ми побачили б там цілий світ відчуттів, образів, ідей, емоцій та пристрастей, нескінченне бродіння станів свідомості, порівняно з якими всі наші найретельніші описи — лише грубі схеми» (A. Binet. Psychologie des grands calculateurs et joueurs d'cchecs, Paris, 1894, p. 239.) . Слід зазначити, що Біне є першим великим психологом, який побачив велике значення шахів для розробки проблем загальної психології. Досі зберігає цінність його положення про те, що саме за допомогою шахів можна з'ясувати співвідношення пам'яті та логічного мислення у творчій діяльності. Адже не можна, навіть приблизно, порівняти силу інтелектуальної обдарованості, наприклад, двох великих письменників чи вчених, тоді як у шахах таке порівняння можливе прямим способом — грою.
 
Зрозуміло, перша робота з психології шахової гри багато в чому наївна, але вона дозволяє зробити деякі важливі висновки щодо механізмів інтелектуальної творчої діяльності.
 
З цієї точки зору цікава міркування Біне про співвідношення пам'яті та інтелекту у шахістів: «У більшості випадків є збіг між пам'яттю, необхідною для гри в шахи, і комбінаційною здатністю, але це відношення між двома здібностями не обов'язково...і, крім того, немає жодного відношення пропорційності між кількістю партій, які шахіст може вести одночасно, не дивлячись на дошку, і силою його розрахунку. Це останнє спостереження, найбільш важливе з усіх, показує, як неправильні спроби встановити в науці психології наявність суворої математичної пропорційності у відношенні між різними здібностями» (Л. Binet. Psychologie des grands calculateurs et joueurs d'echecs, p. 242-243.2 Ibid. , p. 285.)
 
Це означає, що не можна аналізувати складний інтелектуальний процес, виходячи з уявлень про різні психічні функції, здібності (сприйняття, пам'ять, мислення, уяву і т. д.), які існують в психології. Біне намагається зв'язати між собою різні функції в єдиному процесі. Оцінюючи, наприклад, різні види зорової пам'яті шахістів, він пише: «Відмінність, яку ми прагнемо проводити в зоровій пам'яті... покоїться не на природі зорового відчуття, яке пригадалося або відновлено в пам'яті, але на модифікаціях, які напрямок уваги або думок - справило у відчутті» (Ibid., p. 285). Подальше дослідження з психології шахової гри має, здається нам, показати, що є не розрізнені психічні функції, а єдиний інтелектуальний процес переробки інформації, всередині якого є різні види її отримання та зберігання.
 
У 1925 році в москві було проведено Міжнародний шаховий турнір, на який з'їхалися найбільші шахісти світу, у тому числі чемпіон світу X. Капабланка та екс-чемпіон світу, відомий дослідник шахів Е. Ласкер. Учасники турніру піддавалися психологічному обстеженню, результати якого були опубліковані у роботі І. М. Дьякова, М. В. Петровського, П. А. Рудика «Психологія шахової гри». Дослідження ставило за мету виявити характерні особливості психічної діяльності шахістів. У ньому застосовувалася низка психологічних методик, що дозволяють констатувати рівень сприйняття, деякі моменти інтелектуальної діяльності, уяви, уваги. Результати обстеження шахістів за вказаними параметрами потім порівнювалися з результатами обстеження не шахістів. Саме таким чином автори намагалися з'ясувати ті психічні функції, які пов'язані з шаховою обдарованістю.
 
Ці дослідження показали, що шахісти ніде не виявляли якоїсь істотної загальної обдарованості, яка відрізняє їхню відмінність від інших людей. Так, видатні шахісти, незважаючи на те, що вони здатні грати в шахи, не дивлячись на дошку, і пам'ятають величезну кількість не тільки цікавих позицій, що зустрічалися, але і численні партії, не мають якоїсь виняткової загальної пам'яті і не відрізняються в цьому відношенні від не шахістів.
 
Той самий результат був отриманий і в дослідах з уваги, сприйняття. І навіть вирішення спеціально підібраних завдань, аналогічних шаховим, було у шахістів приблизно на тому ж рівні, що й у інших люди. Цей результат, однак, не можна вважати остаточним. Є всі підстави припустити, що якщо більш ретельно підібрати методики дослідження, то може бути встановлена ​​залежність між шаховою майстерністю та виконанням завдань.
 
У книзі міститься ціла низка цікавих загальнопсихологічних міркувань, а також висловлювань шахістів про шахи. Одне з таких висловлювань доцільне навести повністю. Це висловлювання відомого шахіста Р. Реті:
 
«Профани думають, що перевага шахових маестро полягає в їхній здатності розрахувати не лише на 3—4 ходи, а й навіть на 10 і на 20 ходів уперед. Такі шахісти запитують мене, на скільки ходів вперед я розраховую зазвичай свої комбінації, і бувають дуже здивовані, коли я щиро відповідаю їм, що зазвичай — ні на один... Кожен шахіст, найслабший і найсильніший, - володіє свідомо чи несвідомо відомими принципами, якими він керується у виборі ходів». (Див. І. М. Дяков, М. В. Петровський, П. А. Рудик. Психологія шахової гри. М., 1926, стор 128, 129.)
 
Таким чином, на думку Реті, не розрахунок на кілька ходів уперед, як такий, і, отже, не те, що в новітній кібернетичній літературі отримало назву перебору варіантів, а принципи гри визначають рівень шахової майстерності. І водночас не можна заперечувати того факту, що шахісти-майстри справді здатні розраховувати комбінацію на багато ходів уперед. Реті дає цікаве пояснення можливості такого розрахунку.
 
З його точки зору, комбінувати, розраховувати вперед на багато ходів можна тільки тоді, коли кількість варіантів обмежена, тобто коли ходи одного супротивника змушують іншого до чітко визначеної відповіді (наприклад, при розміні фігур або при оголошенні шаха королю). Тільки в таких випадках можна справді точно спланувати гру на 20 і більше ходів уперед, оскільки кількість варіантів у цьому випадку буває незначною.
 
Ці висловлювання Реті необхідно буде згадати згодом, при аналізі кібернетичного підходу до шахової гри та її автоматизації. Як буде показано далі, саме з розрахунку варіантів представники кібернетики бачать основну і чи не єдину форму інтелектуальної шахової діяльності. Таким чином, вже з емпіричних спостережень та узагальнень шахістів укладачі кібернетичних програм могли б отримати багато цінного.
 
З цього погляду важливим є дослідження майстра шахів, кандидата педагогічних наук з психології Б. М. Блюменфельда «До характеристики наочно-дієвого мислення». У ньому дається детальний аналіз пізнавальної діяльності, що є основою побудови стратегії шахістом, який грає складну партію.
 
У центрі уваги автора – аналіз так званих наочних ідей, що існують у голові шахіста. Це сформовані під час досвіду уявлення про типові зв'язки між фігурами. Річ у тім, що знання на пам’ять готових відповідей грає обмежену роль у мисленні шахіста; це знання використовується переважно у дебютних стадіях та елементарних кінцях. Зазвичай перед шахістом виникає, здавалося б, абсолютно нова позиція, яка вимагає своєрідної послідовності ходів. Тут на допомогу шахісту і приходять наочні ідеї. Вони дозволяють віднести цю позицію до певного класу позицій і використовувати щодо неї той чи інший прийом.
 
Іншими словами, наочна ідея - це прояв минулого досвіду, вона дозволяє здійснювати впізнавання типових зв'язків між фігурами в різних конкретних умовах, що змінюються. Вона не пов'язана з певним словесним формулюванням. Її часом важко висловити словами. У кожного шахіста є величезна кількість таких ідей, які становлять основну форму існування його досвіду.
 
Ось опис того, як "спрацьовує" наочна ідея: "Наочна ідея в процесі мислення зазвичай "спливає" як би автоматично. «Спливають», звичайно, не будь-які ідеї з величезної кількості знайомих ідей, а лише «кандидати» в посилки рішення, тобто ті, які мають або можуть мати відношення до ситуації, що сприймається, і до вирішення диктованого нею завдання. Іншими словами, при «спливанні» йдеться не про реакцію автомата, а про автоматизовані компоненти процесу мислення...» 1 («Відомості АПН ррфср», 1948, вип. 13, стор 183)
 
У цьому, начебто, суто зовнішньому описі ставиться завдання великої важливості — з'ясувати специфічні механізми використання минулого досвіду у процесі мислення. Навіть на сучасному рівні розвитку науки ця проблема не може бути повністю вирішена. Тому не можна дорікати Б. М. Блюменфельду у цьому, що у його дослідженні не розкритий механізм наочних ідей. Цінно вже те, що шахіст-психолог дав опис цих утворень.
 
Цікаві думки автора роботи про співвідношення розрахунку та «бачення» у шаховій грі, тобто про співвідношення логіки та інтуїції.

Глава з книги "Евристика - наука про творче мислення", М.: 1967
]]> Tue, 14 Feb 2023 21:15:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?shakhy-probnyi-kamin-modeliuvannia-myslennia-ch1 https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/000000037 <![CDATA[Погляд на етюдне мистецтво]]> imblog
фото: канал youtube Art For All
Уривок із статті майстра-етюдиста та доктора мистецтвознавства
А. С. Гурвіча (1897-1962)

Мистецтво складається століттями. Зароджуючись у примітиві, воно потім у боротьбі за існування, відстоюючи свій вид, набуває своїх специфічних рис, своєї структури, поглиблюється, ускладнюється, виробляє свої закони, словом, проходить шлях еволюції, що перетворює його, якщо користуватися біологічною термінологією, з простої клітини на складний організм. Так із релігійних страхів первісної людини через ідолопоклонство, містерії та народні свята народжувалися, наприклад, драматургія, театр.

У боротьбі за внутрішні закони свого життя протікав і процес становлення шахів. На шляху цього розвитку змінювалися властивості фігур, співвідношення їх сил, з'являлися тонкощі (пат, взяття на проході тощо), вироблялися характери діючих на шахівниці «осіб».

Шахові фігури - яскраво виражені особистості. У кожної з них своя вдача, свій горизонт, своя хода, свій ритм і темп життя, своє ставлення до її навколишньої дійсності. Одні прямолінійні, інші витіюваті; одні короткозорі, інші далекозорі; одні цілком закінчені сформовані характери, інші з перспективою розвитку, зростання, якісного переродження (пішаки).

Чим яскравіше виражені у партії чи композиції образи цих індивідуальностей, тим глибший і художній твір, бо тільки тоді події, що відбуваються на дошці, насичуються справжнім драматизмом.

Шахи взагалі близькі до драми. Їх ріднить насамперед елемент боротьби. І тут, і там — боротьба двох початків, конфлікт між силами, що стикаються, якими є дві ворогуючі групи дійових осіб. Особливо близька ця спорідненість між драмою та етюдом. На підмостках шахівниці можна знайти і жанрове розмаїття драми. Тут часто розігруються справжні трагедії, тут можна натрапити на комічні положення, на гострі та повчальні зразки парадоксальних реплік та цілих діалогів, на цілі епопеї та дрібні, але цікаві епізоди.

Аналогії ці не лише зовнішні. Як і в хорошій драмі, в хорошому етюді немає статистів, немає бездіяльних мертвих фігур, які беруть пасивну участь у ході подій.

Хід подій визначають не випадкові положення, а характери, що стикаються, органічна боротьба яких призводить до тих чи інших положень.

Боротьба сил не повинна бути грубою, дикою, що нагадує мордобій або тупе пробивання лобом стіни. Вона має бути гнучкою, далекоглядною, винахідливою. Сторони, що борються, повинні бути представлені не сірою безформною масою, а опуклими індивідуальностями в їх розвитку.

Кожна окрема фігура має проявити максимум закладених у ній можливостей. Більше активності, завзятості, спритності, опору, самовідданості, жертовності. Однак ці дії, ці вчинки повинні бути не сепаратними, а координованими, що доповнюють одне інше.

Момент кризи має наростати поступово, а не бути готовою вихідною позицією етюду, рішення якого одразу починається з розв'язування. Початкова розстановка сил не повинна ще нічого віщувати. Вона має бути реальною, невимушеною, якомога далекою від фіналу. Вона має таїти у собі спокій і тишу. Тишу, в якій приховані електричні сили грози, що насувається.

Все сказане надає шаховій композиції життя, органічну цілісність, наповнює її не тільки ідейної змістовністю, інтелектуальної глибиною, а й силою емоційних чуттєвих образів.

Я чудово розумію, що виставлені мною положення далеко не вичерпують навіть загальних принципів, які ми повинні виробити як передумови для наших подальших творчих робіт. З іншого боку, для мене не менш ясно, що навіть ці вимоги, які я висунув, навряд чи можливо здійснити в одному творі повністю.

Але ми повинні прагнути опанування цих труднощів у міру наших сил і обдарувань. Кожен, хто піде по лінії найменшого опору, хто ігноруватиме закони шахового життя, а не намагатиметься пізнавати їх, неминуче знизить це мистецтво, умертвить його і зведе тремтячу драму до механічного трюку, який може здивувати, але нікого не здатний ні схвилювати, ні духовно організувати.

Шахи і шашки у робочому клубі («64») 1932 рік
]]> Mon, 06 Feb 2023 18:25:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?pohliad-etiudne-mystetstvo https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/000000035 <![CDATA[Психологія шахової помилки (частина 2)]]> imblog
шахівниця: lichess.org
початок...

5. Небезпека успіху.
Буває так, що шахіст, домігшись певного успіху в положенні або матеріальної переваги, починає грати абияк і тим упускає перемогу. Це випадок досить частий. У моїй партії з Ем. Ласкером, яку я грав 19-го листопада 1925 року в московському міжнародному турнірі, після 13-го ходу білих вийшло таке положення:
 


Замість того, щоб помінятися ферзями, Ласкер несподівано для всіх зіграв 1.. .. Ф : а2 2. Ла1 Ф : b2 3. Лfb1 Ф: b1 4. Л:b1, віддавши таким чином ферзя за туру, слона та пішака. Я, зізнаюся, і зараз не розумію цієї комбінації і вважаю, згідно з Боголюбовим, який коментував цю партію, що після жертви чорні мають великі шанси на програш. Тоді я просто вирішив, що Ласкер зівнув. Також вважали й інші учасники турніру, зокрема і Боголюбов. Це підняло мій настрій. Адже подумати тільки, вчора я виграв у Капабланки, сьогодні виграю у Ласкера. Та мені все тепер байдуже. І я заграв, дуже жваво. Щоправда, частково мене спонукав до цього і цейтнот, в якому я перебував. 4. ... Лfd8 5. с4 Ке8 6. f4 а6 7. Крh1 Кс7 8. ФеЗ Лсb8 9. Лbd1 Кb4 10. ФсЗ а5 11. Ла1 b6 12. ФсЗ, на це було зіграно 12. . . . е5, і Ласкер виграв якість, а за нею і незабаром партію. Останній мій хід є, звичайно, грубим зівком, але незалежно від цього до моменту зівка я вже сильно зіпсував своє становище. Так карається захоплення успіхом.
 
6. Погоня за красою.
Цей тип програшу дещо споріднений з попереднім. Іноді шахіст, домігшись позиційної переваги, замість того, щоб реально використовувати її, захоплюється випадковою гарною комбінацією і тим самим упускає всі свої шанси. Прикладів цього багато. У моїй партії з Я. Д. Данюшевським, граної 18 жовтня 1920 р. на чемпіонаті рсфср всеросійської шахової олімпіади, після 24-го ходу чорних вийшло таке положення:


  
У білих партія значно краща. У них два слони і можливість утворення сильного прохідного пішака в центрі. Нарешті король їх стоїть безпечніше, ніж король чорних. Просте продовження d5 давало їм добрі шанси на виграш. Тим часом Данюшевський побачив тут гарну матову комбінацію і зіграв наступним чином: 1. Фе7+ Лf7 2. Фе5 Kpg6 3. d5 (Тепер загрожує наступна ефектна жертва ферзя: 4. Ф:f5+ Kp:f5 5. Cd3+ Ке4 6. С:е4Х). . Однак у чорних є просте спростування цієї загрози: 3. . . . cd 4. cd Ле8 5. Фd4 (Білим доводиться йти на невигідний для них розмін ферзів) Ф: d4 6. Л: d4 Лс7, і в результаті чорні виграли цю партію.
 
7. Несподіваний шах.
Скільки партій програно через несподіваний шах! Це несправжній бич комбінацій! Психологічна ж основа його та сама, що й у перших двох зазначених мною випадках. Становище, яке склалося на дошці, ускладнює розрахунок. Тим часом з перших ходів одні лінії відкриваються, інші закриваються, і у фігур з'являється можливість того чи іншого несподіваного випаду. Врахувати все це за дошкою іноді буває дуже важко.
 
У п'ятій партії мого другого матчу з М. Г. Кляцкіним, яка гралась 15 липня 1922 року, після 22-го ходу чорних вийшло таке положення:


 
У мене вже фігура за два пішаки при хорошому положенні. Звичайно, мені хотілося швидше привести партію до виграшу. І я придумав наступну "дотепну" комбінацію: 1. ef З : f6 2. Ке5 (Напад не тільки на ферзя, а й на слона f5) Фе6 (Граючи 2. . . . С : е5, чорні не тільки позбавлялися своїх двох слонів, але й остаточно послаблювали свого пішака d5) 3. Са3 (Все форсовано і йде як по маслу. Тепер, думав я чорним не уникнути втрати ще якості) Лf7 4. Фb5 (У чорних все під ударом!) С : е5 5. С : d5 (І раптом!..) Фg6+ (Найпростіше було б відмовитися від надій на виграш якості, примиритися зі втратою фігури і зіграти Cg2, але я в гарячці зіграв:) 6. Крh1 (І тоді пішло) Се4+ 7. С : е4 Ф: е4+ 8. Kpgl ФеЗ+, і я здався, тому що отримую мат. Якщо подивитися положення за два ходи до злощасного шаха, то стане ясно, чому я його пропустив. Слон f6 загороджував ферзю дорогу на g6, тоді як мій слон g2 прикривав ферзя від шаха. Шах став можливим лише тому, що обидва слони один за одним залишили свої позиції.
 
8. Змішування ідей.
Буває так, що в положенні можна обрати два різні плани гри. У цьому випадку немає нічого гіршого, як намагатися проводити обидва плани. Виходить змішання ідей, і жодного плану не вдається як слід виконати. У четвертій партії мого першого матчу з Н Д. Григор'євим, яка гралася 14 липня 1919 року, після 22-го ходу чорних вийшло таке положення:


 
Тут у мене було два плани гри. Один - використовувати погане становище чорної тури і зіграти 1. Cf1 Ла4 2. Фе2 із загрозою Фb5 або 2. Cd3 із загрозою або Сс2 чи Фе2. У цьому випадку чорні фігури ферзевого флангу опиняються у незавидному положенні. Інший план був грати на слабкість пішака d5 шляхом 1. f4 g6 2. g4! а потім f5. У мене ж обидва ці плани злилися в одне, і я зіграв 1.h3 (цей хід взагалі ні куди не годиться, тому що слон все одно не може йти на g4 через C:d5) b5 2. f4 (Втративши важливий темп, я обрав другий план, але тепер він вже запізнюється) b4 3. ab ab 4. Cf1 (А ось і перший план, вірніше жалюгідна пародія на нього. Партія білих все одно вже стоїть на програш) bс 5. С : с4 Ф : с4 6. bс С::h3, і через кілька ходів я мав здатися.

*****
На цьому закінчу демонстрацію прикладів. Всі вони підтверджують такі важливі на мою думку положення.

1) Партії змінюються, ідеї залишаються.
2) Класифікувати шахові ідеї за їх типами, родами та видами можна.
3) Встановлення цієї класифікації уточнить шахове мистецтво та допоможе його вивченню.

Можливо, багатьом назви встановлених мною типів помилок здаються надто химерними та надуманими. Нехай так. Моїм завданням було не вирішити проблему, а лише поставити її, не дати класифікацію, а лише довести її можливість. Вирішення ж цієї проблеми - робота багатьох років. Але я не сумніваюся, що колись вона буде виконана.
"Шаховий листок" №19,1928р.
]]> Thu, 02 Feb 2023 20:16:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?psykholohiia-shakhovoi-pomylky-ch2 https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/000000034 <![CDATA[Психологія шахової помилки (частина 1)]]> imblog
фото: Wikimedia Commons
"Ein entscheidender Zug. Originalzeichnung von L. Halmi."
German Leipzig 1893
шахівниця: lichess.org
(Матеріали для майбутнього дослідника)
 
Вивчення творів шахового мистецтва наштовхує нас на цілий ряд цікавих і повчальних проблем. Більшість із цих проблем не тільки не вивчені нами, а й не поставлені: для вирішення. Ми переглядаємо окремі партії, милуємося химерним сплетінням фігур на шахівниці, захоплюємося глибиною комбінації, шкодуємо про допущену помилку, але суворо наукового підходу до вивчення шахової творчості ми не маємо. Ми можемо детально проаналізувати партію, ми можемо вказати низку втрачених противниками варіантів, що виграють, а ось на підставі тисячі граних партій визначити з яких елементів складається шахова перемога — ми не можемо. Тобто не те, що не можемо, а просто не замислюємося над цим питанням. Ці питання ще чекають на своїх дослідників. Настане час і з'являться шахісти-дослідники, які зроблять сувору класифікацію всіх способів побудови партії (це не буде простий підбір дебютних варіантів, який ми маємо і тепер), ведення атаки та захисту і, нарешті, здійснення виграшних ідей. Тут мимоволі напрошується порівняння зі спортом. Коли мені говорять, Луріх поклав Аберга подвійним нельсоном мені все ясно. Хоча я і не був на змаганні, але можу уявити картину заключного моменту боротьби. А спробуйте спитати шахіста, як він виграв, і він почне розповідати довго та незрозуміло. Або воліє просто взяти дошку та показати. У нього навіть термінології немає для такого оповідання. Термінологія з'явиться тоді, коли буде проведено попередню роботу з підсумовування та класифікації шахових ідей. Звісно, ​​шахи не боротьба. Невелика порівняно кількість прийомів боротьби важко навіть порівняти з нескінченною різноманітністю творчих можливостей шахової думки, але це ще не означає, що така робота неможлива. Зуміли ж ботаніки класифікувати нескінченну різноманітність рослинного царства і зробити чіткий поділ його на різні роди та види.
 
У цьому плані задачне і етюдне мистецтво, попри свою порівняльну молодість, значно випередило практичну гру. Тут є елементи класифікації. Тут є набагато більш поглиблене вивчення свого предмета.
 
До зовсім не вивчених і навіть ще не поставлених проблем належить і тема, яка є заголовком цієї статті - психологія шахової помилки.
 
Ми звикли просто констатувати, що партія програна внаслідок такої помилки і на цьому заспокоюємося. А ось підсумувати цілу низку помилок, і вивчивши їх, вивести певні закони — до цього ми ще не дійшли.
 
Маю сказати, що моя стаття є лише першим скромним кроком у цьому напрямі. Важко, вторгнувшись у незвідану область, одразу претендувати на якесь серйозне знання. Колумб теж відкрив не Америку, а лише той берег, на якому він висадився.
 
Отже, перейдемо до суті порушеного питання.
 
Вивчаючи за свою тривалу шахову діяльність величезну кількість різноманітних зіграних партій, я встановив кілька типів помилок, які періодично знову і знову повторюються. Усі ці помилки мають психологічну основу. Знайомство з ними цікаве як з погляду поглибленого вивчення шахової творчості, так і з практичної точки зору. Усвідомивши собі сутність негативного явища, ми знайдемо і засіб для його подолання.
 
Типів таких помилок дуже багато, і я зупинюся лише на деяких із них, ілюструючи їх прийомами переважно із власної практики. По кожному типу я наведу лише один приклад, але кожен читач безсумнівно сам може доповнити його цілим рядом аналогічних прикладів із практики власних змагань.
 
1. Зникле поле.
Дуже часто помилка виникає з того, що перед очима стоїть дошка та фігури. Поясню це. Для того, щоб обміркувати комбінацію, потрібно відірватися думкою від того положення, яке стоїть на дошці і уявити нове, уявне становище, яке вийде після низки ходів обох супротивників. У цьому випадку становище, яке стоїть на дошці, не лише не допомагає, а навпаки заважає розрахункам. Іноді ж воно настільки збиває з пантелику, що весь розрахунок виявляється неправильним. Наведу приклад:

 

У партії з В. І. Ненароковим, яку я грав 14 грудня 1922 року в московському четверному матч-турнірі, у мене після 33-го ходу чорних вийшло таке положення:
 
Положення явно виграшне для білих. Чорний король у матовій сітці. І ось я, не довго думаючи, оголосив мат у 6 ходів: 1. Cf7+! Kpf8 (Якщо1... Kp:f7, то 2. Лf6+Kpe8 3. Фg8+ Kpd7 4. Фg7+ Kpe8 5. Лf8X) 2. Фh6+ Kp:f7 3. Лf6+ (Тепер я очікував, що чорні дадуть відповідь 3. ... Кре8 і тоді 4. Фf8+ Kpd7 5. Фg7+ Kpc8 6. Лf8X і раптом - жах!..) Kpg8, і ніякого мату немає. Насилу вдалося мені звести цю партію в нічию. Тим часом, зіграй я на другому ході Ф : g4 і чорним довелося б здатися, тому що на 2. . . . Кр: f7 станеться вже справжній мат у 3 ходи.
 
Чому я переглянув такий простий хід 3. ... Kpg8? Так, дуже просто! Подивіться вихідне положення. У ньому поле g8 атаковано двома фігурами-слоном bЗ і ферзем g5. І, розраховуючи свою комбінацію, я, дивлячись на дошку, склав собі хибне уявлення, що на g8 король піти не може.
 
2. Зруйнована перегородка.
До такого роду, але іншого типу помилок належить наступний випадок. 22 травня 1923 р. в 3-й партії мого матчу з тим же В. І. Ненароковим після 13-ходу чорних вийшло таке положення:

 

Становище приблизно рівне. Щоб отримати ініціативу, я вирішив розкрити лінію f і зіграв таким чином: 1. Лf1 g6 2. Фе3 Ке7. Тепер, здавалося, ніщо вже більше не заважало здійсненню мого плану і на радощах я зіграв 3. f4, але вийшло: 3. . . . ef 4. Ф: f4 Ф: b5. Ось це аж ніяк не входило до моїх планів. Лінію я відкрив, але втратив фігуру.
 
Багато хто скаже: грубий пропуск. Так, пропуск, але цікава психологія цього пропуску. Починаючи план і дивлячись на дошку, я бачив, що чорний ферзь g5 і незахищений білий слон b5 розділені щільною перегородкою-пішаком е5. Це уявлення твердо закарбувалося у моїй свідомості. Настільки твердо, що навіть коли чорний ферзь узяв слона, мені здалося, що він перескочив через пішака.
 
3. Забута фігура.
Цей тип помилки теж споріднений з попереднім, але вже в іншому плані. Найкраще демонструє її приклад партії Алєхін-Блекберн, граної 22 квітня 1914 р. в петербурзькому міжнародному турнірі. У цій партії після 10-го ходу чорних вийшло таке положення:

 

Алєхін зіграв тут 1. Kd2, на що було 1.... Фа5 2. а4 а6, і білий слон втрачений. Лише дивовижна винахідливість Алєхіна дозволила йому звести цю безнадійну партію в нічию. "Чим пояснити, що ви так грубо упустили?" запитав я Алєхіна пізніше. "Та помилуйте", відповів Алєхін: "я просто забув про слона. Я забув, що він існує".
 
Такого роду забудькуватість явище досить часте. Тільки не завжди воно призводить до таких катастрофічних результатів.
 
4. "Природний хід".
Захоплення „природними" ходами або розрахунок на „природну" відповідь противника також дуже часто призводить партію до загибелі. Наведу приклад. 24 листопада 1920 р. я грав партію з Н. І. Грековим у московському четверному матч-турнірі. Після 8-го ходу білих вийшло таке положення:

 

Перше, що впадає в око в цій позиції, це те, що чорним дуже легко почати пішакову атаку позиції рокірування білих, тоді як білим таку атаку треба ще підготувати. Та я не замислюючись грав тут b5. Цей хід взагалі в дусі обраного чорними дебюту-захисту Філідора, а тут він має ще й те виправдання, що противник рокірувався в довгий бік. Відповідь противника мені здавалася ясною-Cd3. Якщо на фігуру нападають, вона має йти. Але не тут було. На 1... . b5 було 2. de! de (Доводиться! Якщо 2.. .bc, то 3. ef K:f6 4.Ф: с4 з виграшним становищем) 3. К: е5! bc 4. К:с6 Фе8 5. е5 (У цьому суть комбінації! Коню f6 нікуди ходити. Білі відіграють фігуру з виграшним становищем). Тільки якимось дивом удалося мені звести цю безнадійну партію в нічию. Тим часом, якби я зіграв у положенні, зображеному на діаграмі, просто Фс7, я зберігав би всі свої переваги.
продовження...
]]> Wed, 01 Feb 2023 20:16:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?psykholohiia-shakhovoi-pomylky-ch1 https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/000000033 <![CDATA[Найвище призначення (частина 2)]]> imblog
фото: chessprogramming.org
початок...
«Іспит інтелектуальної зрілості»

Творчий процес, в якій би конкретній діяльності він не здійснювався, чи то поезія чи шахи, має спільні істотні властивості. Цю ідею засновники евристичного програмування Ньюелл, Шоу та Саймон вирішили втілити у кібернетиці. В результаті з'явилася одна з перших евристичних програм, відома у нас під назвою "універсальний вирішувач проблем". Автори сподівалися, що програма вирішуватиме великий клас завдань, незалежно від їхнього предметного змісту. Так воно й було, але тільки доти, доки не настала черга шахів — тут вирішувач виявився безсилим. А коли так, то значить «іспит інтелектуальної зрілості» (згадайте слова Гіжицького) програма не витримала, отже вона не універсальна, і не відтворений, не змодельований якийсь дуже важливий механізм розумової діяльності.
 
Цей висновок змусив Ньюелла, Шоу та Саймона всерйоз звернутися до програмування шахів. І після багатьох місяців нелегкої праці, 1958 року таку програму було створено. Оскільки в ній вдало втілилися ідеї Шеннона, можна було очікувати, що програма гратиме щонайменше з силою майстра. Якщо програма і справді відображає мислення людини, то в шахах вона перевершить найвправнішого гравця: машина швидше і точніше розраховує варіанти, вона не підвладна втомі, їй не завадить шум у залі і т.і.
 
Але на жаль, Ньюелла та його колег і тут чекали розчарування. Почалися вони з того, що програма виявилася дуже складною і її не вдалося записати в машинному коді. А коли програму випробували «вручну», з'ясувалося, що її шахова сила невелика і відповідає приблизно рівню 2—3 спортивних розрядів.
 
І все ж, шахове фіаско «Універсального вирішувача проблем» та спеціалізованої програми Ньюелла, Шоу та Саймона було для кібернетики та психології дорожчим за багато перемог. Спроби побудови штучний інтелект і, насамперед, роботи зі створення шахового автомата не тільки продемонстрували недосконалість накопичених людством знань про складні психічні процеси, а й підказали новий шлях вивчення і моделювання творчого мислення.
 
Цим шляхом і пішла нова наука, що виникла на стику кібернетики і психології, — евристика.
 
Шахи - знаряддя пізнання

Евристику часто називають наукою про процеси творчості. Але це далеко не повне визначення. Адже і класична психологія мислення не обмежується вивченням лише розумових штампів і автоматизмів — уже понад сімдесят років досліджує вона творчі методи вирішення завдань. Журналіст, який спостерігав за роботою вчених-евристиків в інституті психології Академії педагогічних наук писав, що «тут грають у шахи в робочий час, і під час цих ігор досліджується оперативне мислення та психологія творчості» (5).
 
Шахи, проте, вже не перше десятиліття привертають увагу психологів. Ще наприкінці минулого століття французький вчений Біне опублікував книгу, де розглядалися психологічні механізми мислення шахіста. За час, що минув з того часу, психологи дізналися багато цікавого, спостерігаючи поведінку людини за шахівницею.
 
То чим же евристика відрізняється від традиційної психології мислення? Нове у тому, що, зробивши мислення шахіста основним об'єктом своїх досліджень, евристика не тільки пізнає закономірності продуктивного мислення, а й розробляє методи машинного і математичного моделювання людського способу розв'язання складних завдань. В евристиці сплелися два наукові напрями: програмісти черпають відомості в експериментальній психології, психологи перевіряють свої гіпотези на моделях-програмах. Така перевірка є сутністю нового методу — методу евристичного моделювання.
 
Поштовхом до поширення методу евристичного моделювання якраз і послужили роботи Ньюелла, Шоу і Саймона. Проведені ними дослідження можливостей автоматизації гри в шахи стали експериментальною перевіркою психологічної теорії «проб і помилок», що отримала в кібернетиці прояв у методі перебору варіантів. Прихильники теорії «проб і помилок» стверджували, що процес вирішення завдання складається з випадкових спроб, одна з яких і призводить до успіху. Роботами Ньюела, Шоу і Саймона було практично доведено, що процес рішення зовсім не вичерпується перебором можливих варіантів, якщо навіть такий перебір обмежений, як у другій стратегії Шеннона. Інакше неможливо пояснити, чому машина, яка в сотні разів перевершує людину за швидкістю розрахунків і застосовує дані шахової теорії, все ж таки дуже слабо грає в шахи.
 
Але завдяки яким властивостям психіки людині вдається легко обігравати всі шахові програми? І якими якостями, необхідно наділити машину, щоб вона могла успішно боротися з досвідченими майстрами, а отже, і вирішувати складні практичні та наукові проблеми?
 
Треба сказати, що отримані останніми роками результати експериментальних досліджень процесів мислення шахіста значно наблизили евристику до відповіді на ці питання, прискорили роботу зі створення «електронного гросмейстера», ту роботу, успіх якої, як писав екс-чемпіон світу М. Ботвинник, «буде означати початок кінця гегемонії людського мозку у сфері вирішення складних завдань» (6).
 
Журнал "Шахи" (Рига) № 7 за 1971 рік
 
 
ЛІТЕРАТУРА:
1) Л. Зорін. «Сорок днів у турнірній залі». «Шахи в ссср», 1969 № 12.
2) Єжи Гіжицький, «З шахами через віки та країни», Варшава, 1958, стор. 113.
3) Еге. Ласкер. "Підручник шахової гри", М "ФіТ", 1937, стор. 325.
4) К. Шеннон. «Вибрані роботи з теорії інформації та кібернетики», М. і Л., 1963, стор. 190-191, 192.
5) С. Іванов. Людина серед автоматів. М., "Знання", 1969, стор. 276.
6) М. Ботвинник. Передмова до книги Панова та Естріна «Курс дебютів». М., «ФіО, 1968, стор. 6.
]]> Mon, 30 Jan 2023 14:55:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?naivyshche-pryznachennia-ch2 https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/000000032 <![CDATA[Найвище призначення (частина 1)]]> imblog
фото: Wikimedia Commons

«Мене завжди мучило питання: яка таки керівна ідея, вкладена в цій грі? Та й чи гра це? Має бути якесь вище призначення у цьому великому винаході! Недарма ж люди, і які люди, віддають шахам все життя. . .»
Леонід Зорін (1)

«Інтелектуальна енергія», яку століттями «поглинала» шахова дошка, не пропадає безслідно і має знайти вихід у науці, — такого висновку дійшов на початку XX століття Емануїл Ласкер. Великий шахіст не помилився: справжнім знаряддям пізнання стали в наші дні шахи. З їхньою допомогою розкривається найбільша загадка природи - загадка «творчого мислення», проводяться роботи зі створення штучного інтелекту. То чи не в цьому найвище призначення давньої гри?
 
Виправдання однієї містифікації
 
Рубіж XVIII та XIX століть.
 
Палацова та міська публіка блискучих європейських столиць Відня та Лондона, Парижа підкорена механічним гравцем у шахи, справою рук придворного радника, винахідника та механіка Вольфганга Кемпелена. Лялька-турок у величезній білій чалмі, що сидить за шаховим столом, одного за одним обігрує всіх своїх іменитих супротивників. Серед повалених виявляється навіть Наполеон I. Очевидці губляться у здогадах, намагаючись розгадати таємницю «шахового автомата».
 
Але секрет ретельно оберігається. Окрім винахідника, його знає лише одна людина – сильний віденський шахіст Йоган Альгайєр. Адже це саме Альгайєру доводиться годинами просиджувати в тісному потайному ящику-«автомата», обмірковувати ходи і за допомогою складної системи важелів приводити в рух руки «турка», що пересуває по дошці фігури.
 
Отже, секрет простий. Але що ж змусило розігрувати всю цю виставу? Прагнення сенсації, спрага грошей, слави?
 
Можливо. Однак за цим стояла стара мрія про мислячу машину, мрія, що сходить ще до середньовічної легенди про Голема (Гомускулус).
 
І те, що Кемпелен сконструював саме шаховий автомат, не було простою випадковістю: шахи”. .. можуть бути ідеальним критерієм перевірки «розумних» здібностей машини. Автомат, здатний розіграти шахову партію з живим противником, складає тим самим іспит «інтелектуальної зрілості» (2).
 
Ми ще повернемося до цих слів Єжи Гіжицького, автора чудової книги про шахи.
 
Тепер же продовжимо нашу розповідь
 
Мрія Емануїла Ласкера
 
Одним із перших, хто спробував використати для науки «інтелектуальну енергію» шахів, був філософ, математик і видатний шахіст Емануїл Ласкер (1868—1941).
 
З юнацьких років Ласкер перебував під впливом шахово-філософської концепції першого чемпіона світу та засновника нового, наукового методу гри Вільгельма Стейніца. В основі теорії Стейніца лежала далеко не очевидна для свого часу матеріалістична ідея: до успіху на шахівниці, та і в будь-якій іншій боротьбі, веде не щастя, не випадок і не зліт фантазії генія, здатного в будь-якому положенні провести комбінацію, що виграє, а план, заснований на врахуванні конкретних особливостей ситуації. Вчення Стейніца, - вважав Ласкер, - це відкрита за допомогою шахів наукова теорія, що відображає загальні закономірності боротьби.
 
Однак усі спроби Ласкера зодягнути цю теорію у філософську чи математичну форму зазнали невдачі — до вирішення подібних завдань наука була ще не готова. Великий шахіст зрозумів це, але мрія «поставити на службу життєву практику досвіду всіх ігор, заснованих на принципах боротьби»(3) не залишала його до кінця життя.
 
Кібернетика, шахи та ЕОМ
 
Рішення поставленої Ласкером проблеми наприкінці сорокових років розпочала кібернетика — наука про загальні закономірності управління в складних системах. У шахах, різноманіття яких наближається до багатства проявів реального світу, кібернетика побачила чудову для вивчення модель – модель складної системи.
 
Однією з найважливіших завдань кібернетики, як відомо, є автоматизація управління. Але, отримавши для вирішення цього завдання могутнє знаряддя - електронні обчислювальні машини, вчені опинилися перед новою складною проблемою: як навчити машину водити поїзди, аналізувати статистичні дані, перекладати з однієї мови іншою і т. д.? Інакше висловлюючись, як програмувати процеси управління? У пошуках відповіді кібернетика звернулася до шахів. І недаремно: моделювання цієї гри стало необхідним і дуже результативним засобом відпрацювання та перевірки методів програмування ЕОМ. Адже процес управління в шахах, будучи дуже подібним за своїми основними характеристиками з процесами управління, що здійснюються на практиці, відрізняється від них і цілою низкою важливих для кібернетики переваг: у шаховій грі чітко сформульовані правила здійснення операцій (ходів) і кінцева мета (мат); гра не надто проста, але й не надто складна; дискретний характер гри відповідає цифровій природі обчислювальних машин.
 
Проект Шеннона
 
Вже в 1949 році відомий американський математик Клод Шеннон у статті «Складання програм для гри в шахи» писав, що завдання створення шахових програм представляє великий інтерес, оскільки її задовільне рішення може стати «плацдармом для наступу на інші завдання подібної природи, які мають більше практичне значення» (4). Хоча сам Шеннон і не створив будь-якої детально розробленої шахової програми, запропоновані ним методи програмування лягли в основу всіх пізніших досліджень у цьому напрямі.
 
Роздуми Шеннона зводилися в основному до наступного: машина буде непереможною, якщо зможе розрахувати кінцевий результат кожного можливого за правилами гри ходу. Але для цього їй доведеться розглянути всі без винятку шахові варіанти, що набагато перевершує можливості навіть максимально швидкодіючого обчислювального пристрою. І все ж таки навчити машину грати в шахи можна. Потрібно лише знайти ефективний спосіб скорочення перебору варіантів. При цьому «доведеться примиритися з тією обставиною, що зроблений машиною хід не обов'язково буде найкращим. Так само, звичайно, діє і будь-який шахіст, бо ніхто не вміє грати в шахи абсолютно точно» (4).
 
У статті Шеннон запропонував два способу чи, користуючись термінологією автора, дві стратегії обмеження перебору. Згідно з першою стратегією, всі варіанти розглядаються на певну фіксовану глибину (наприклад, на три ходи вперед). Потім позиціям, у яких припиняється розрахунок, присвоюються обчислювані за спеціальним правилом числові оцінки. Зіставлення цих оцінок і дозволяє віддати перевагу одному з ходів у аналізованій позиції.
 
Недоліки такого способу гри очевидні: машина, що реалізує першу стратегію Шеннона, припинятиме розрахунок і в таких позиціях, де він необхідний (наприклад, коли король під шахом). Велика ж частина енергії і часу машини піде на розгляд ходів, які зовсім не заслуговують на увагу.
 
Друга стратегія Шеннона вигідно відрізняється від першої. Тут досліджуються не всі можливості — частина ходів із самого початку виключається із розгляду. Критерієм для попередньої оцінки є деякі відомі положення шахової теорії (безпека короля, контроль над центром і т. д.). Решта залишається без змін.
 
Фахівці високо оцінили проект американського вченого. Вони вважали, що ідеї другої стратегії Шеннона дають ключі до програмування великого класу практичних завдань, доти для ЕОМ недоступних. Справа в тому, що машини успішно працювали тільки за тими програмами, де описані у формулах (формалізовані) всі без винятку ланки процесу розв'язання задач. Більшість проблем, що виникають перед людиною в його науковій та практичній діяльності, не вирішуються за стандартними правилами або формулами, як скажімо, квадратне рівняння. Інженер, який розробляє складну конструкцію, слідчий, який намагається розкрити заплутаний злочин, лікар, який ставить діагноз у важких випадках — ці та багато інших ситуацій вимагають від людини не лише знань, а й фантазії, творчої винахідливості. Щоб і машини могли вирішувати складні завдання, - дійшли висновку кібернетики, - важливо всебічно промоделювати на ЕОМ процеси переробки інформації людиною і, зокрема, процеси мислення шахіста.
 
Вважалося ж, що мислення шахіста досить точно відбито у другій стратегії Шеннона. Сам Шеннон писав: «На думку деяких психологів, розумовий процес характеризується такими етапами: різні можливі рішення задачі випробовуються подумки чи символічно без реального відтворення; найкраще рішення вибирається уявною оцінкою результатів цих експериментів; потім реалізується рішення, знайдене в такий спосіб. Слід зазначити, що це майже точний опис того, як діє, граючи в шахи, машина, якщо замінити слово «подумки» словами «всередині машини» (4).
 
Не дивно, що роботи, які отримали назву «евристичного програмування», тобто роботи з передачі машині елементів розумової діяльності людини, почалися зі спроб втілити ідеї Шеннона в конкретній шаховій програмі.
]]> Mon, 30 Jan 2023 14:50:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?naivyshche-pryznachennia-ch1 https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/000000031 <![CDATA[Шахи в експерименті (частина 2)]]> imblog
початок...
Коли досліджуваний відтворював цю позицію, то виявилося, що він запам'ятав фігури, що стоять не тільки в точках, де зупинялося його око, а й осторонь цих точок. Це пов'язане з так званим багатоканальним відображенням фігур, коли око одночасно відображає кілька елементів ситуації.
 
У середньому час фіксації на одній точці у досвідченого шахіста дорівнює 0,24 секунди. За цей час шахіст може відобразити кілька полів дошки, оцінити фігури, що знаходяться на цих полях, і виробити стратегію подальшого огляду дошки. Це дає підстави припускати, що поступово в процесі практики шахіст набуває здатності до одномоментного оперування кількома елементами ситуації.
 
Роль багатоканального відображення елементів ситуації ще більше зростає, коли ситуація аналізується з метою розв'язання задачі. При цьому значно збільшується площа оперативного поля зору, тобто площа, де око може одночасно охопити кілька предметів. Таке розширення оперативного поля зору у процесі розв'язання задачі можна пояснити, мабуть, тим, що досліджуваний у цьому випадку прагне від початку обмежити район збору інформації і найбільш раціональним чином вичленувати ті елементи ситуації, які можуть стосуватися поставленої проблеми.
 
Шахова позиція представляє собою сукупністю роз'єднаних один від одного елементів (так звану дискретну сукупність). Тому в процесі її аналізу зростає діяльність із встановлення зв'язків між елементами. Це визначає і роль багатоканального відображення. Адже інформацію про окремі елементи можна отримувати послідовно, тобто одноканально, але зв'язок між ними буде встановлений лише тоді, коли вони відображені, зафіксовані в одному полі.
 
При цьому, якщо шахіст повинен лише сприйняти і запам'ятати позицію, для встановлення зв'язку елементів йому достатньо тієї здатності до багатоканального відображення, якою він володіє. Для вирішення завдання цього мало, досліджуваний повинен здійснювати продуктивну, творчу діяльність.
 
Таким чином, стратегія інформаційної діяльності шахіста при аналізі складної позиції полягає в обмеженні кількості елементів, що розглядаються, виборі з усіх елементів даної дискретної сукупності тих, які мають відношення до поставленого завдання, і встановленні зв'язку між ними. Можна стверджувати, що саме така діяльність і забезпечує формування небагатьох реальних варіантів рішення з величезної кількості можливих.
 
Для виявлення специфічних особливостей розумової діяльності у процесі вирішення шахових завдань представляє інтерес серія експериментів із шахістами вищої кваліфікації (майстри спорту, гросмейстери). Експерименти полягали у наступному. Досліджуваним на 10 секунд давалася ситуація, зображена на мал. 2, і пропонувалося знайти переможну комбінацію за білих. Після досліду їх просили відтворити позицію по пам'яті. У протоколі записувався і варіант рішення, запропонований досліджуваним, і відтворена ним позиція.
 
Неважко побачити, що нетривале пред'явлення шахової позиції ставило наших досліджуваних в умови, що виключають скільки-небудь розгорнуті роздуми і змушують їх вирішувати завдання за допомогою того самого процесу «бачення», про який згадував Б. М. Блюменфельд. Умови досліду виключали, отже, можливість перебору варіантів розв'язання і вимагали зовсім інших механізмів.
 
Вже початковий аналіз отриманих матеріалів виявляв такий важливий факт, як неповне відтворення позиції. Піддослідні зазвичай забували значну частину фігур і відтворювали лише ті, які включалися у сформований ними варіант рішення.
 

мал.5

Розглянемо позицію, відтворену одним із піддослідних (майстром спорту з шахів), після того як завдання було вирішено (мал. 5), і порівняємо її з тією позицією, яка пред'являлася (мал. 2). У відтвореній позиції відсутні два пішаки — чорний і білий, що стоять па вертикалі с, чорний кінь на вертикалі h. Змінено положення чорної ладді та пішака, які переміщені з вертикалі b на вертикаль а, замість білого пішака на полі с5 стоїть чорний пішак. Цікаво також, що білий ферзь, який бере участь у комбінації, що виграє, також дещо зміщений — з поля b3 на поле с4, хоча він зберігає свою атакуючу позицію щодо чорного короля. Неважко побачити, проте, що основну структуру завдання відтворено правильно.
 
Таким чином, при відтворенні сукупності шахових фігур позиція як ціле може суттєво варіювати, стійким залишається (у разі, коли завдання вирішено правильно) лише виявлений у процесі пізнавальної діяльності тип зв'язку між фігурами. Цей висновок проливає світло на характер діяльності шахіста, яка пов’язана з оцінкою ним позиції. Згадаймо, як представляв оцінку К. Шеннон: у вигляді деякого прийому сумарного зважування всієї сукупності присутніх фігур, їх властивостей і ознак. Насправді ж позиція не постає перед шахістом у нерозчленованому вигляді, він виділяє ті фігури, які об'єднані між собою певною системою зв'язку.
 
У ході експериментів виявився такий факт, який може представляти певний психологічний інтерес. Деякі з наших досліджуваних у перший момент після того, як їм було пред'явлено експериментальну позицію, заявляли, що вони нічого не пам'ятають. Потім, через кілька секунд, фігури одна за одною починали спливати у свідомості досліджуваного, поки запропонована позиція не відновлювалася досить повно. Так, після моменту провалу один із піддослідних констатує, що у білих атака на короля. Виділивши таким чином основну точку позиції, шахіст відтворює її елемент за елементом, причому процес відновлення демонструє взаємодію елементів позиції.
 
Цей факт дозволяє дійти висновку у тому, що тоді, коли піддослідний «нічого не пам'ятає» (під час провалу), здійснюється певний процес, сутність якого полягає у організації елементів.
 
Цікаво, що процес розгортання (відтворення) позиції у свідомості шахіста і процес розв'язання задачі зливаються воєдино. При цьому матеріал сприйняття фігур та їх взаємозв'язок перетворюється на план своєрідного внутрішнього «бачення» цих фігур, завдяки чому і знаходиться розв'язання завдання. Щоправда, цей специфічний процес проявляється саме тоді, коли умови завдання пред'являються людині на обмежений період часу. Для розкриття його форм та закономірностей необхідна подальша дослідницька робота. Дуже важливо у зв'язку з цим вивчити механізм короткочасної пам'яті, який привертає в даний час велику увагу представників психології, фізіології та кібернетики.
 
Слід зазначити, що розв'язання задачі на основі відтворення позиції у представлені спостерігалося далеко не у всіх наших випробуваних. Виникає питання: чи це явище є специфічною формою інтелекту, властивою певним людям, чи це є певна стадія, фаза розвитку шахового мислення, вища стадія якого — безпосереднє, миттєве розв'язання завдання протягом даного експериментального часу, без переведення процесу в план представлення? Для відповіді на це питання також необхідне спеціальне експериментальне дослідження.
 
Тут має значення той факт, який виявився в ході досліду: шахіст тим легше і повніше схоплює експериментальну позицію, чим вища його майстерність. Так, майстер, який втратив форму, за 10 секунд зміг відтворити лише окремі та дуже небагато елементів позиції.
 
Особливо чітко різниця у схоплюванні позиції виявлялася у випадках, коли позиція пред'являлася на вільний час. Залежно від рівня розвитку шахового мислення тривалість рішення коливалася близько 25—114 секунд.
 
Значення схоплювання, безпосереднього «бачення» позиції свідчить про те, що механізм шахового мислення істотно інший, ніж він представляється кібернетикам. Тому, щоб «навчити» машину людському способу гри в шахи, необхідно передусім змоделювати саме це «бачення». Матеріал цей говорить ще й про те, що підготовка молодих шахістів наразі здійснюється дещо однобічно. Підготовка зводиться до роз'яснення різних варіантів гри, дебютів та типових, найбільш раціональних продовжень, до розбору комбінацій та партій. В даний час не існує спеціально розроблених методик тренування тієї здатності - швидко бачити зміст будь-якої позиції, схоплювати суттєві зв'язки між її елементами, яка характеризує великих майстрів шахів.
 
Зрозуміло, у обдарованого шахіста така психологічна функція формується у процесі гри та розбору партій, але формується вона повільно та значною мірою стихійно. Тим часом у багатьох професіях, які висувають високі вимоги до психічних властивостей людини, навчання далеко не зводиться до розповіді та показу. Як найважливіша ланка навчання у цих випадках застосовують спеціальні тренажери, які сприяють виробленню необхідних якостей. Є всі підстави думати, що такий тренажер можливий і в шахах. Його розробка, однак, вимагатиме вирішення деяких принципових питань формування мислення.
 
Отримані в ході експериментів дані дозволяють судити про ті способи отримання інформації, які суттєво відрізняють вирішення завдань людиною від роботи кібернетичної машини.
 
Основний висновок з цих матеріалів полягає в тому, що перебір варіантів не тільки не є єдиною формою розумової діяльності в шахах, але саме виникнення тієї чи іншої сукупності варіантів обумовлено деякою попередньою діяльністю зі збору інформації про елементи шахової позиції. Діяльність ця не усвідомлюється досліджуваним, і перше, що спливає у його свідомості, - це вже сформований варіант, певна послідовність ходів. Разом з тим саме діяльність із збору інформації визначає той зазначений К. Шенноном факт, що з величезної кількості можливостей обирається для подальшого випробування лише кілька варіантів.
 
Але у чому структура цієї інформаційної діяльності? Що забезпечує її протікання? Відповідь на ці питання може певною мірою просунути розуміння механізмів евристичної діяльності.

Глава з книги В. Н. Пушкіна "Евристика - наука про творче мислення", М.: 1967
шахівниця: lichess.org
]]> Sat, 28 Jan 2023 23:55:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?shakhy-v-eksperymenti-evrystyka-nauka-pro-tvorche-myslennia-ch2 https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/00000002D <![CDATA[Шахи в експерименті (частина 1)]]> imblog
Коли ми розповідали про особливості машинного способу вирішення складних завдань, про рівень моделювання за допомогою машини складних форм інтелектуальної діяльності, ми зверталися по допомогу до шахів. Але гра в шахи — чудовий об'єкт і для психологічних експериментів. І справа не лише у зазначеній вже вищій складності шахової діяльності, яка ставить людину в умови невизначеного середовища та вимагає від неї вирішення творчих завдань. Справа ще й у тому, що для шахіста високої кваліфікації гра в шахи — це діяльність, що глибоко, іноді цілком захоплює його особистість. У зв'язку з цим рішення шахового завдання для шахіста набуває величезного інтересу та викликає повну напругу всіх його інтелектуальних сил. Інші проблемні ситуації у дослідах з психології мислення далеко не завжди можуть викликати в людини хоча б приблизно таку інтелектуальну напругу.

З самого початку в експериментах було вирішено не користуватися звичайними шаховими завданнями, в яких потрібно поставити мат у два, три та більше ходів. Ці завдання мають досить абстрактний характер, вони несхожі на реальні шахові партії. Було взято позиції з маловідомих реальних партій, що містять велику кількість елементів (20—30 фігур). Це ставить піддослідного перед необхідністю визначити, які на дошці фігури суттєві для вирішення завдання і які — ні. У ході експерименту реєструвалися роздуми піддослідного вголос, а також спроби вирішити завдання. Ходи фіксувалися за допомогою відомої шахової нотації (основні позначення: Л - ладдя, Ф - ферзь, Кр - король, С - слон, + - шax королю; : - взяття фігури; Са6 - с4 - слон, що стоїть на полі а6, пішов па поле с4, X - мат).

Одна з експериментальних позицій типу «Знайди найкращий хід» зображена на мал. 2. У цій позиції випробуваний, який грає за білих, повинен знайти наступну комбінацію, що виграє:

 
мал.2

1.  Ф b3: е6+     Kpf7:e6
2.  Са6 —с4+    Кре6 — f6
3.  Лd1- d6+      Ce7 :d6
4. Лd7 — f7X

Завдання вирішували піддослідні трьох ступенів шахової кваліфікації: 1) кандидати у майстри, першорозрядники з кандидатськими балами; 2) шахісти, які мають другий, третій розряди; 3) особи, які не мають спортивної кваліфікації. Представники першої групи не мали ніяких труднощів у вирішенні завдання, воно не виступало для них як проблемне і вирішувалося деякими шахістами протягом кількох секунд. У другій групі завдання вирішували насилу, після низки спроб, час рішення розтягувався іноді до півгодини. І нарешті, для новачків завдання представлялося в деяких випадках взагалі нерозв'язним.

Мета експерименту — з'ясувати характер та механізми формування варіантів стратегії у людини, яка вирішує проблемне завдання. З цього погляду найцікавіша друга група піддослідних, тобто шахісти, які вирішали завдання у вигляді вироблення цілого ряду варіантів. Це найбільш типовий різновид діяльності щодо вирішення завдань.
 
Аналіз протоколів показує, що піддослідні не починають зі сліпого перебору варіантів. Понад те, кожен варіант формується під впливом отримання відомостей про властивості елементів. Тому характерною особливістю процесу вирішення стає оцінка ситуації. На цій стадії немає питання про те, який варіант випробувати. Тут констатуються різні властивості елементів (наприклад, «ферзь bЗ, що б'є по королівському флангу чорних», «кінь f8 з загрозою ладді» тощо), їх можливості, їх взаємодія один з одним.
 
Лише отримавши деякі відомості про властивості фігур, піддослідні намічають план дій (наприклад, Лd1 - d6, щоб взяти пішака е6), але виявляється, що цей варіант не підходить. Випробовуються та відкидаються інші варіанти. І хоча ці спроби, спроби невдалі, вони недаремні. Вони є джерелом відомостей про ті властивості елементів, які необхідні для вирішення завдання і які спочатку були приховані від піддослідного. Якщо співвіднести знайдену комбінацію з перебігом рішення, можна виявити, що практично всі потрібні для вирішення якості фігур знайдено у попередніх спробах.
 
Однак викладена методика експерименту не дозволяє повною мірою розкрити структуру пізнавальної діяльності людини у процесі вирішення складного завдання. За самозвітом та реєстрацією спроб рішення можна судити лише про деякі результати розумового процесу — про те, що чітко усвідомлює піддослідний, а саме про сам варіант рішення. Але суттєві моменти отримання інформації про елементи завдання протікають, не будучи усвідомлювані людиною. Як виявити, зареєструвати цей не усвідомлюваний піддослідним мікропроцес отримання інформації?
 
На допомогу експериментаторам тут приходить кінозйомка та інші види реєстрації руху очей людини у той момент, коли вона аналізує шахову позицію. Цим способом можна досліджувати рішення лише деяких видів розумових завдань.
 
До них відносяться головним чином завдання, умови яких дано у плані зорового сприйняття; найважливішим моментом їх вирішення служить зоровий аналіз властивостей елементів, їхнього взаємного розташування. Такого роду наочну ситуацію представляє собою і шахова позиція. Тому тут і застосовна кінореєстрація руху очей. Техніка кінозйомки проста: в одній із центральних клітин дошки робиться вікно для об'єктива кінознімального апарату, око випробуваного висвітлюється спеціальною лампою.
 
Що дає ця методика? Вона робить наочним процес аналізу проблемної ситуації. Ось людина, що вирішує завдання обводить поглядом всю позицію, ось вона зупиняється на одному елементі, потім на іншому. Знову переводить погляд на перший і т.д.
 
Порівнюючи маршрут руху очей з протоколом розв'язання завдання (словесним звітом досліджуваного), ми можемо судити про ті розумові процеси, які відбуваються в його голові.
 
Око тут служить насправді не органом зору, а органом мислення. Адже навіть тоді, коли людина вирішує складне абстрактне завдання, вона переходить своїм внутрішнім поглядом із однієї умови на іншу. У нашому випадку око і здійснює цю функцію, без чого не можна вирішити завдання.
 
Ця методика була застосована і в експериментах із грою «15». Виявилося, що, якщо завдання може бути вирішено легко, око лише один раз зупиняється на кожному її елементі. У тих же випадках, коли досліджуваному пропонувалося складне завдання, око знову і знову поверталося до вже оглянутих елементів, ніби намагаючись отримати додаткову інформацію.
 
Але ж за допомогою очей здійснюється і просте візуальне сприйняття умов завдання. Як же відрізнити маршрути ока, пов'язані зі сприйняттям, від тих, що є виразом власне розумової діяльності? Щоб відповісти на це питання і глибше з'ясувати характер інформаційної, пізнавальної діяльності, яка передує виробленню варіантів рішення, було проведено наступний експеримент.
 
Досліджуваним пред'являлася складна ігрова позиція, зображена на мал. 2 .
 
Досвід проводився у двох варіантах. В одному випадку досліджуваний повинен був якнайшвидше вирішити завдання — знайти комбінацію, що виграє, за білих; в іншому випадку йому пропонувалося просто запам'ятати та відтворити цю позицію. Потім результати обох варіантів порівнювалися.
 

мал.3

На мал. 3 зареєстрований маршрут ока при інструкції розв'язати задачу на мал. 4 — при інструкції  запам'ятати позицію. Неважко виявити характерні різниці між цими двома протоколами.
 
Точки фіксації очей та відповідно маршрути їх руху на мал. 3 розташовуються у досить обмеженому районі дошки. Біля деяких полів групується по кілька точок, між цими полями видно повторні рухи. З іншого боку, є досить значні райони дошки, до яких центр ока взагалі не заходить. Скупчення точок і перетину маршрутів руху очей переважно відповідають функціонально значимим пунктам позиції. Наприклад, безліч точок фіксації є у ​​районі чорного короля f7, білого ферзя b3, білого слона а6. Характерно, що словесний звіт піддослідного переважно узгоджується із зафіксованими на малюнку функціонально значимими пунктами позиції. Досліджуваний каже: «...неясно: чи жертва Лd7 : e7+, чи Фb3 : е6+»... Після нетривалого роздуму: «Напевно, 1. ФbЗ : е6+ і 2. Са6—с4+ вирішує. Можливо, мат».


мал.4

На мал. 4 точки фіксації очей рівномірно розподіляються на всій дошці. Характерний і словесний звіт досліджуваного, у якому дається лише найзагальніша оцінка позиції: «Позиція білих  - виграно».

Глава з книги В. Н. Пушкіна "Евристика - наука про творче мислення", М.: 1967
шахівниця: lichess.org
продовження...
]]> Sat, 28 Jan 2023 23:51:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?shakhy-v-eksperymenti-evrystyka-nauka-pro-tvorche-myslennia-ch1 https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/00000002F <![CDATA[Ем. Ласкер про реформу шахів]]> imblog
Emanuel Lasker, 1894
фото: Wikimedia Commons

Під час недавнього перебування Х. Р. Капабланки в Манчестері, де він давав сеанс одночасної гри, він був інтерв'юйований співробітником газети «Manchester Guardian». На питання про майбутній матч-реванш з О. О. Алєхіним колишній чемпіон світу дав дуже ухильну відповідь. Натомість він поширив ідею у своєму інтерв'ю про так звану небезпеку «нічийної смерті» шахів, причому вказав, що для усунення цієї небезпеки, на його думку, необхідна реформа шахів. Він пропонує розширити шахівницю до 100 клітин і разом з тим збільшити число фігур по 4 на кожній стороні, з яких — дві пішаки і дві фігури, що знову вводяться. З цих останніх одну Капабланка передбачає наділити силами коня та тури, а іншу – силами слона та коня.
 
Це інтерв'ю англійська газета супроводжувала заміткою від себе, в якій з великим скептицизмом поставилася до пропозиції колишнього чемпіона, висловивши сумнів і щодо небезпеки «нічийної смерті» шахів. «Цю небезпеку, — зауважує англійська газета, — цілком розсіює саме той матч у Буенос-Айресі сеньйора Капабланки з д-ром Алєхіним, де хоч і багато було нічиїх, але втрата першості у світі відбулася не через нічийні кінці партій».
 
Пропозиція Капабланки реформувати шахи викликала відгуки серед англійських шахістів, які, однак, сприйняли негативно зроблену пропозицію. Цілком негативно висловився Ятс у листі, вміщеному в тій самій газеті, а слідом за ним і ряд інших відомих англійських шахістів, які надіслали з цього приводу листи до редакції.
 
У номері від 31 грудня в «Manchester Guardian» з того ж питання з'явився лист з Берліна д-ра Еммануїла Ласкера, який не позбавлений інтересу.
 
«У зробленому сеньйором Капабланкою пропозиції про зміни в шахівниці можна намітити три питання, які сам кубинський маестро не зовсім ясно розрізняє: 1) питання про нічийні закінчення, 2) висновки з нього і 3) засоби до їх попередження.
 
Хоча сеньйор Капабланка про це не згадує, близько десяти років тому в угорському шаховому журналі «Sakvillag» було вміщено мою статтю, з появи якої і почалася дискусія щодо нічийних кінців у шаховій грі. У цій статті я зазначив, що шахам загрожує те, що я назвав «нічийною смертю». Це зовсім не означає, що така небезпека вже існує. Тільки тоді, коли вона стане цілком відчутною, будуть доречними різні пропозиції для її усунення, але що така загроза існує, у цьому не може бути сумніву. Шахова гра існує завдяки таємниці, пов'язаної з її проблемами. Повне розкриття цієї таємниці вбило б енергію шахіста, який шукає істину і любить ризик і пригоди, пов'язані з пошуком невідомої правди. З іншого боку, проте, шахи, на противагу науці чи мистецтву, обмежені. Тому, рано чи пізно творчі пошуки шахових маестро, в епоху їх особливо поступального руху вперед, завершиться розкриттям останніх містерій гри і майстрами того часу всьому шаховому світу буде надане повне пізнання гри, і її еволюція буде доведена до кінця.
 
Але це лише теоретичний аргумент. Він додаваний до будь-якої гри. Історія знає достатньо прикладів колись популярних ігор, які потім виявилися зовсім залишеними. Але цей аргумент не слід змішувати з аргументами, які випливають з розгляду гри сучасних маестро, як Алєхін, Капабланка, Боголюбов і ін. Про стиль і здібності нині здорових майстрів можна строїти тільки припущення. У питанні, яке може ставитися лише дедуктивно, їхня гра — невідповідний аргумент. Імовірно я міг би сказати, що сучасні молоді маестро, насамперед Алєхін і Боголюбов, мають таку енергію пошуку та творчості, яка забезпечує шаховій грі здорове та квітуче існування для наступного покоління.
 
Якби, однак, небезпека «нічийної смерті» виявилася неминучою, то пропозиція сеньйора Капабланки все-таки була б неприйнятною. Якби з метою збереження життєвості шахової гри знадобилося змінити її правила, то зміна така має бути вкрай економною. Пропозиція сеньйора Капабланки — довільна та груба. Старовинна шахова дошка не потребує у збільшенні, немає потреби і в нових фігурах, щоб створити нові проблеми в грі. Можливо, знищення рокірування було б правильним кроком на цьому шляху, і я схильний думати, що це так і буде. Рокірування було невідоме давній шаховій грі, що мала глибоку мудрість, яка, однак, не була достатньо оцінена італійськими маестро, які ввели рокіровку в порівняно недавній час. Рішення належатиме шаховому світу. Поза всяким сумнівом, проте, що пропозиція сеньйора Капабланки не відрізняється ні цінністю, ні художністю».
 
джерело: "Шаховий листок" 1929 № 2
]]> Thu, 26 Jan 2023 14:55:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?em-lasker-pro-reformu-shakhiv https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/00000002C <![CDATA[Чи можна тренувати увагу?]]> imblog
фото: The New York Times
шахівниця: lichess.org

Вивчення особливостей уваги у шахіста має важливе значення для педагогіки та практики шахів. Необхідно відзначити, що увага шахіста проявляється у нерозривній єдності з його мисленням, і тому з повним правом можна говорити про інтелектуальний характер уваги у шаховій діяльності. Це міркування ґрунтується на висновках І.І. Павлова, який вказував: «Вся сила у зосередженні. Це треба вважати головним правилом мислення - зосередження уваги.» Інтелектуальна увага регулюється емоціями та волею. Кожен етап партії, вибір будь-якого ходу містять певні цілі та викликають ті чи інші переживання шахіста. Сила, широта та рухливість уваги прямо залежать від наполегливості, цілеспрямованості, бадьорості, впевненості або нерішучості, розгубленості, остраху шахіста.
 
Слід також вказати на те, що об'єктами спрямованості уваги є просторові та тимчасові стани на шахівниці — це окремі фігури та поля, співвідношення минулої оцінки позиції з теперішньою чи передбачуваною тощо.
 
Після цих попередніх зауважень зупинимося на деяких особливостях динаміки уваги шахіста, які ми позначимо як залишковий, інертний та випереджаючий образи.
 
Залишковий образ характеризується тим, що властивості або оцінка минулої позиції подумки переносяться на те становище, яке вже змінилося на дошці. При цьому минуле до певної міри «витісняє» дійсність.
 
На діаграмі становище з партії Таль – Крогіус (ХХХІІ чемпіонат ссср).

 

Білі мають невелику перевагу. Проте, переведення короля на е7 дозволяло чорним успішно захищатися. Натомість було: 26. ... КЬ6? 27. С:b6 сb 28. Лd6 з вирішальною перевагою у білих.
 
Очевидний хід 28. Лd6 виявився для мене повною несподіванкою, тому що мені здавалося, що поле d6 надійно прикрите пішаком c7. Та обставина, що внаслідок розміну пішак залишив поле с7 і, отже, не обороняє поле d6, не враховувалося у процесі обдумування. Виниклий стійкий «залишковий» образ (пішак на с7, а не b6) колишньої позиції суттєво вплинув на оцінку нового, змінившогося становища на дошці.
 
Залишкові образи можуть бути пов'язані не тільки з окремою фігурою, полем, але й цілою групою фігур. Розглянемо позицію із партії Чеховер — Модель (ленінград, 1933 р.).

 

В. Чеховер писав: «У цій позиції нічого не дає 29. Сh7+ Крf8 30. Фа3+ хоча б через 30. ... Фd6 31. c5 Фе7. Виходячи з цього, я обдумував головним чином продовження 29. Лh7 Фd4 30. Фh4 g6 31. Фh6 з наступним Лf4 і Лh4 і, щоб уникнути надалі мату по першій горизонталі, зіграв 29. h3. На це Модель відповів дуже слабо 29. ... Фе2?, і ось тут уже продовження 30. Сh7+ Крf8 31. ФаЗ+ Ле7 32. СdЗ одразу вигравало партію. Я ж, відмовившись на попередньому ході від Сh7+, не став його розглядати в даній позиції і зіграв інакше. Партія зрештою закінчилася внічию».
 
Висновок про недостатність ідеї з ходами Сh7+ і ФаЗ+ виявився настільки стійким, що особливості взаємодії трьох атакуючих білих фігур (ферзя, тури та слона) в якості статичного залишкового образу уваги були механічно перенесені на позитивно змінену позицію.
 
У ряді випадків, хоч і порівняно рідко, існування залишкового образу минулої позиції у свідомості пов'язане з появою своєрідних міражів, образів зниклих з дошки особливо важливих, небезпечних раніше фігур. Тоді відбувається цікава боротьба з тінню шахової армії, що вже «демобілізувалася». Так у партії Сабо — Бронштейн (Цюрих, 1953 рік) слон білих на с3 зіпсував стільки нервів чорним, що навіть після того, як він був розміняний. Д. Бронштейн все ж таки зробив перехідний хід 38... Лg7, продовжуючи поєдинок з «тінню» цього слона.
 
Наведені приклади свідчать, що у зв'язку з порушеннями переключення уваги розумові образи минулих позицій продовжують надовго залишатися у свідомості шахіста у відносно незмінному вигляді. Ці негативні прояви залишкових образів ведуть до пошуку об'єктивної оцінки становища, помилок і прорахунків.
 
Як же підвищити переключення уваги?
 
Насамперед необхідний свідомий та систематичний контроль у боротьбі з цим недоліком. Корисна, наприклад, постановка уявного питання самому собі: «Що змінилося у позиції порівняно з попереднім ходом?» Особливо велике значення в усуненні негативних залишкових образів має, з нашого погляду, тренування у читанні шахової літератури, не дивлячись на дошку, а також рішення в такий спосіб комбінацій і етюдів.
 
Проте слід зазначити і позитивне значення залишкових образів. При свідомому перемиканні уваги та логічному порівнянні минулої та теперішньої позицій залишкові образи сприяють кращому усвідомленню етапів розвитку партії, її послідовності, оскільки пов'язують щоразу даний, теперішній момент із попередньою боротьбою.
 
Отже, у суперечливих особливостях залишкових образів проявляються обидві тенденції мислення шахіста — розуміння взаємозв'язку окремих ходів у розвитку партії (позитивне значення залишкових образів) та прагнення розділити партію на ізольовані статичні етапи (негативна роль залишкових образів).
 
Інертний образ характеризується тим, що увага майже не переключається на передбачення майбутніх операцій на дошці, а як би задовольняється спогляданням поточної позиції. Це часто буває, коли шахіст вважає, що якоїсь мети досягнуто, і оцінка становища не може суттєво змінитись у майбутньому.
 
Так не виграються, здавалося б, зовсім виграні позиції, а у важких — не знаходяться приховані контршанси, оскільки майстру видається зрозумілим підсумок боротьби і далі гра розвивається «за інерцією».
 
У партії Петросян - Корчний (москва, 1963) виникла наступна позиція.



Т. Петросян так розповідає про подальшу боротьбу: «Довгий час я вважав позицію виграшною. До того ж вся попередня фаза боротьби, де Корчний не міг вийти з лещат, психологічно налаштувала мене на благополучний результат партії... І ось слідує незбагненний недогляд — 35. Л:h6??. Загрози f4-f3 я взагалі не бачив, мабуть тому, що вона різко контрастувала за своєю активністю з беззахисним становищем чорних».
 
Після 35. Л:h6 було 35. … f3 36. Крg5 Кре8, і чорні виграли. У цьому прикладі інертний образ виник у зв'язку з остаточною, як здавалося Т. Петросяну, оцінкою позиції. У змістовних і відвертих коментарях він вказує на некритичність своїх прогнозів, оскільки увага була фіксована на поточній позиції, що визначилася, на його думку, перед ходом 35. Л:h6.
 
Поява стійкого інертного образу супроводжується спадом вольової напруги (тепер, здавалося б, все ясно, мета досягнута!) и яскравими емоціями щодо близького результату партії.
 
На відміну від залишкових образів, роль інертних образів однозначна — вони завжди негативно впливають на передбачення можливих змін позиції.
 
У боротьбі з цим недоліком важливо виробити критичне ставлення до загальних принципів теорії, очевидних оцінок. При тренуванні корисно зайнятися спеціальним пошуком винятків із правил, парадоксальними рішеннями. Коротше кажучи, потрібен здоровий скептицизм, який відрізняє багато партій Ем. Ласкера та В. Корчного. Цікаво, що в їхній творчості майже не спостерігалося випадків послаблення уваги навіть у самих визначених положеннях.
 
Випереджаючий образ виникає, коли увага шахіста спрямована на оцінку і розрахунок можливих у майбутньому позицій, причому, іноді ці зміни розглядаються не як ймовірні, а як реальні вже в даний момент.
 
"Наскільки я можу судити з власного досвіду, бувають моменти, коли уявлення, створене зоровою уявою, витісняє дійсність", - писав психолог і шаховий майстер Б. Блюменфельд.
 
Негативна роль випереджальних образів проявляється двояко: в одних випадках погрози противника, найчастіше уявні, сприймаються як реальні — вони перебільшуються і перетворюються на своєрідних казкових велетнів. Згадаймо у зв'язку з цим слова А. Німцовича, що «загроза сильніша за її виконання».
 
В інших випадках перебільшуються власні погрози. На оцінку ситуації механічно переносяться «повітряні замки», створені уявою.
 
На діаграмі позиція з партії Ліберзон - Тайманов (Тбілісі, 1967).

 

Тут випереджаючий образ проявився у розрахунку М. Тайманова на обов'язковість варіанта 35…. Л:е4 36. fе Лd1+ із виграшом (так і закінчилася ця партія). Однак чорні не помітили ходу 36. Фf6, який змінював їхню оцінку. М. Тайманов, захопившись гарним варіантом, перебільшив переваги своєї позиції перед 35-м ходом.
 
У партії Крогіус - Жуховицький (Сочі, 1967) спостерігалася зворотна картина. Після ходів 1. d4 d5 2. c4 e6 3. Кс3 ​​Кf6 4. сd еd 5. Сg5 Се7 6. е3 c6 7. Кf3 Кbd7 8. Cd3 0-0 9. Фc2 Ле8 10. 0-0 Кf8 11. Лab1 a5 12. а3 Кg6 13. b4 аb 14. аb Ке4 15. С:е7 Ф:е7 16. b5 Cg4 17. С:е4! dе 18. Кd2 f5 19. bс bс загрози чорних Фg5 і Кh4 прикували мою увагу і здалися настільки небезпечними вже в даний момент, що я повністю переключився на їхнє відображення. Після 20. h3 Сh5 21. Лbе1 та 22. Ке2 загроза Фg5 так і не була здійснена (!?). Тому варто було б не піддаватися впливу випереджуючого образу і подумати про активний варіант у зв'язку з 20. Лb6 Кh4 21. Лfb1 Фg5 22. g3, і загрози чорних, мабуть, безпечні.
 
Б.Блюменфельд дає цікаві практичні поради перемикання уваги при розрахунку: «Хоч би якою була зорова уява, але цілком очевидно, що подання в умі блідіше за зорове сприйняття. Тому коли противник зробив хід, нехай навіть очікуваний, ніколи не слід (крім, зрозуміло, випадків крайнього цейтноту) без жодного обмірковування робити заготовлений хід на очікувану відповідь: адже цей хід був заготовлений тоді, коли дана позиція була в уяві».
 
Необхідно відзначити і позитивну роль випереджальних образів, коли перемикання уваги на майбутні ситуації пов'язані з критичним аналізом і самоконтролем. При свідомому, цілеспрямованому перемиканні уваги поєднання сприйняття та уяви в випереджальних образах сприяє розвитку творчої фантазії шахістів. Ця властивість уваги помітна у багатьох партіях М. Таля, Д. Бронштейна, А. Ліліенталя, Р. Нежметдінова.
Джерело: "Шахмати" (Рига) 1968 №7
]]> Mon, 23 Jan 2023 12:16:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?chy-mozhna-trenuvaty-uvahu https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/00000002B <![CDATA[Виховне значення шахів]]> imblog
фото: Wikimedia Commons

Про виховне значення шахів згадують часто, проте це питання ніколи не було об'єктом серйозного дослідження. Вивчення його видається важливим і своєчасним, оскільки шахи за розумного ставлення до них відіграють значну роль як виховний фактор. Я маю на увазі сприятливий вплив шахів на психіку людини, на її розум, характер і волю.
 
Причиною тут є те, що шахова партія — спорт, індивідуальна боротьба, зброєю у якій є відомі дані психіки граючих. Успіх у шахах залежить від ступеня розвитку цих даних та від уміння опанувати їх.
 
Шахи - захоплюючий спорт. Багато мотивів приводять шахіста до перемоги: тут і самолюбство, і прагнення до спортивного досягнення, і почуття творця-художника, який прагне здійснити свої ідеї та задуми. Мало того, що шахіст прагне перемоги в окремій партії або в якомусь конкретному змаганні, — майже кожен шахіст наполегливо прагне ще й вдосконалення свого мистецтва.
 
Дня досягнення цієї мети він напружує та розвиває необхідні здібності. Ці можливості можна розділити на дві основні групи: можливості специфічно шахові і можливості загального характеру.
 
До вузько-шахових здібностей відноситься, по-перше, важко розшифровуване, як, втім, і в будь-якій іншій галузі, поняття талант - в даному випадку шаховий талант; далі сюди відноситься здатність шахового розрахунку, спеціальна шахова пам'ять, розуміння сутності шахової боротьби, спеціальний досвід, знання теорії тощо. Якщо ставити питання про виховне значення шахів, то про ці суто шахові здібності говорити не доводиться.
 
Однак мало володіти шаховим обдаруванням, шаховими знаннями, — треба мати ще ті не шахові дані, без яких абсолютно неможливі успіхи відповідні ступеня шахових здібностей і знань. Шахіст, що наполегливо прагне до перемоги і вдосконалення, розвиваючи в собі необхідні для шахових успіхів дані, тим самим неминуче стає на шлях розвитку низки позитивних властивостей своєї психіки; одночасно він зживає у собі і багато негативних рис своєї психіки, що перешкоджають його шаховим успіхам.
 
До психологічних даних загального характеру, що мають особливо велике значення в процесі шахової гри, повинна бути віднесена дисциплінованість характеру та процесів мислення. Шахи вимагають також здатності до тривалої та неослабної концентрації уваги. Адже цілком очевидно, що прекрасною грою можна довести партію до виграшного становища, але потім унаслідок втоми, хвилювання чи просто внаслідок легковажної впевненості, що перемога, мовляв, все одно забезпечена і прийде сама собою, — коротше кажучи, внаслідок ослаблення напруження волі чи провалу уваги хоча б на кілька секунд, партія, що стояла на виграш, виявляється програною. Скільки подібних випадків буває не тільки в легких партіях, а й у відповідальних зустрічах, і не з звичайними аматорами, а з найвидатнішими майстрами!
 
Обов'язкова та неминуча умова вдосконалення у шахах – боротьба з цим недоліком; інакше успіхи в шахах неможливі. Шахіст, що володіє наполегливою, твердою волею до перемоги, що прагне до вдосконалення, поступово зживає цей недолік і привчає себе до неослабної уваги. У його шахових виступах зриви стають рідше і рідше, - одночасно і у житті він позбавляється деяких рис, які можуть приносити лише негативні результати. Для людини, схильної до розсіяності або провалів уваги, здатність до тривалої і неослабної концентрації уваги, що розвивається за шахівницею - дорогоцінне придбання.
 
На підставі багаторічних спостережень я беру на себе сміливість стверджувати, що багато випадків різкого зменшення розсіяності у дітей та підлітків збігаються з початком серйозного їх захоплення шахами і, безсумнівно, є наслідком саме зазначеної особливості впливу шахів на психіку.
 
Ця особливість шахів має ще одну благотворну виховну властивість, — вона знищує чи послаблює негативні риси психіки людини, такі як, наприклад, апатичність, лінощі думки, розхлябаність уваги. Адже за шахівницею всяке ослаблення напруги думки доводиться оплачувати поразкою! Шахісту мимоволі доводиться вчитися дисциплінованості характеру та процесів мислення!
 
Цілком очевидно також, що шахи вимагають логічності мислення. Далі, шахи вимагають від гравця активності мислення, підприємливості, винахідливості, рішучості. Шахіст під час гри обов'язково повинен активно мислити, він повинен створювати плани, замислювати удари, він повинен намагатися дати бажаний йому напрямок течії партії, весь час боротися із задумами супротивника, з його волею. Мало того — нерідко шахіст повинен проявити не тільки активність і заповзятливість, але також рішучість, тому що під час партії він не раз опиняється на розпутті, і у нього виникають сумніви, — який вибрати план із кількох можливих, чи атакувати йому чи захищатися, прийняти пожертвування чи відхилити, розмінюватися фігурами чи ні тощо. Якості, протилежні зазначеним, — пасивність, нерішучість, боязкість — ніколи не вживуться з успіхами за шахівницею, але ці риси характеру і взагалі ніколи нічого хорошого дати не можуть.
 
Зовсім не відповідають духу шахової гри легковажність, дії навмання, — у шахах кожен крок має бути зважений, попередньо продуманий; за кожний легковажний маневр шахіст несе відповідальність; нерідко одного необдуманого ходу достатньо, щоб одразу ж занапастити партію. Зайва фантастика, надуманість, упередженість неприпустимі у шахах; шахіст повинен виходити тільки з реальної ситуації. Ця сторона шахів має легко зрозуміле виховне значення, наочно підкреслюючи відповідальність за кожний недостатньо продуманий крок. Це стає ясним вже для шахіста-початківця, який перш за все дізнається, що фігурою до якої доторкнувся, хоча б і ненароком, треба обов'язково ходити. Особливо корисним є виховне значення цього правила шахової гри для дітей. Такі якості, як самовпевненість, недооцінка противника, зневажливе щодо нього ставлення, також отримують за шахівницею покарання. Всім відомо, що навіть великий майстер, який не вмів повністю позбавитися цих недоліків, буває покараний у турнірі програшем порівняно слабкому противнику.
 
На противагу цьому - за шахівницею завжди отримують нагороду такі якості, як завзятість, самовладання, витримка; ці якості необхідні шахісту як для проведення своїх планів, так і для стійкого опору, коли він потрапляє у погане становище.
 
Необхідність виявляти за шахівницею цілеспрямовану, тверду волю належить до прекрасних виховних властивостей шахів.
 
Не доводиться доказувати, що напруга волі відіграє очевидну роль у будь-якій шаховій партії, і в «легкій» і, - звичайно, у значно більшій мірі - у відповідальній турнірній. Однак ще важливіші і значущі результати цілеспрямованої та тривалої напруги волі, спрямованої на вдосконалення свого шахового мистецтва. Можна з упевненістю сказати, що сила низки шахістів, які мають, теоретично кажучи, рівне шахове обдарування, перебуватиме у прямій залежності від ступеня цілеспрямованості їх волі, причому навіть при однаковому шаховому обдаруванні різниця в силі може виявитися не малою... Не випадковість, що всі чемпіони світу — Стейніц, Ласкер, Капабланка, Альохін — мали надзвичайно сильну цілеспрямовану волю.
 
Безперечна перевага над усіма сучасниками та багаторічне звання чемпіона світу дала Ласкеру найбільше його тверда воля, його дані неперевершеного шахового борця.
 
Як часто ми чуємо спогади шахіста про ті сумні партії, які він «мав виграти», але, домігшись кращого чи навіть виграшного становища, зупинився на півдорозі і - програв, виявившись «помічником» свого партнера. Такий шахіст любить втішати себе тим, що він програв «незаслужено», що поразка його «випадкова», однак, звалюючи провину на свою «незаслужену» поразку, на «випадковість», він не враховує, що явище, яке здається «випадковим» на шаховій дошці, випливає послідовно і логічно з сутності всієї його психіки. «Випадкових» результатів за шахівницею набагато менше, ніж здається на перший погляд, якщо при оцінці перебігу шахової боротьби виходити не тільки з розташування фігур на дошці, але і з психіки противників - фактора величезного значення, - але підлеглого не логіці шахової гри, а іншій логіці — логіці психології: прогляд, який видається «випадковим» з погляду логіки шахової гри, є неминучим з погляду логіки психології.
 
Глибоко має рацію Еммануїл Ласкер, який стверджував, що шахи насамперед — боротьба. Ласкер навіть написав книгу під назвою «Боротьба», яка присвячена вивченню сутності боротьби, аналізу її та психології. У житті, – каже Ласкер, – систематично доводиться «боротися», тобто долати різного порядку перешкоди у прагненні до намічених цілей; все життя - безперервна боротьба того чи іншого роду. Хоча про шахи у цій книжці немає навіть згадки, але все те, що говорить Ласкер про боротьбу та психологію боротьби, може бути повністю віднесено до шахів. У мініатюрі — шахи та ж боротьба, яка у великому масштабі на кожному кроці розгортається в житті: у шахах доводиться боротися тією самою зброєю, яка потрібна і в житті. І за шахівницею ця зброя відточується, удосконалюється.
 
У прагненні до перемог, а тим більше у шахіста, що стримиться до вдосконалення, розвиваються багато позитивних рис, дуже важливі в житті, і одночасно зживаються риси, які в житті грають лише негативну роль. У цьому виховне значення шахів.
 
На жаль, досі мало робилося спроб для планомірного вивчення як психології шахів, так, зокрема, їх виховного значення. У висновках, які ми зробили про деякі сторони психології шахів, про їхнє виховне значення, ми керуємося безпосередніми спостереженнями, часом уривчастими та випадковими. Але матеріал такий багатий, висновки часто такі очевидні, що навіть такі спостереження дають дуже багато. Однак спостереження, систематично проведені, могли б дати незрівнянно більше цікавого та цінного матеріалу. Було б надзвичайно корисно спробувати, наприклад, пов'язати шахову силу шахіста, його практичні успіхи з наявністю в нього тих чи інших психологічних даних. Тут дуже багато могло б дати й самоспостереження вдумливого шахіста-аматора. Вивчення шахової гри у цьому відношенні — і в індивідуальному порядку, і колективно, і особливо шляхом залучення відповідних наукових організацій — могло б мати велике значення, до того ж у двох напрямках: воно допомогло б і вдосконаленню шахіста, і у виробленню характеру людини.
 
*) Психотехнічні випробування учасників міжнародного шахового турніру в москві 1925 р., що проводилися професорами І. М. Дяковим, П. А. Рудиком і М. В. Петровським, переконливо довели, що взагалі кажучи, пам'ять шахіста, навіть видатного, в середньому не перевершує нормальну пам'ять нешахіста.
 
Джерело: "Шахи в ссср" №10, 1947
]]> Sat, 21 Jan 2023 10:22:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?vykhovne-znachennia-shakhiv https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/000000029 <![CDATA[Шекспір та шахи]]> imblog
фото: Wikimedia Commons

Різнобічність Шекспіра завжди викликала здивування: яким чином він міг добре знати все, про що писав, — міркували англійські сноби. — Адже не можна припускати, що він, людина з простолюду, син м'ясника чи рукавичника, здобув скільки-небудь солідну освіту. Хіба він вивчав історію, право, природознавство, мови, географію та багато інших речей? Звідки в нього знання світських та придворних звичаїв?

У результаті народилася легенда, що автором творів Шекспіра був хтось інший (чи інші), а самого Шекспіра, можливо, й у світі не було. Життя відкинуло це припущення скептиків.
 
Не позбавлено комізму, що поряд з багатьма іншими вони заперечували й знайомство Шекспіра з шахами. Щоправда, у великого драматурга зустрічаються слова «шах», «мат», «пат», але — стверджували скептики — звідси ще нічого не випливає: ці слова взяті з розмовної мови і в ту епоху мали також інше, не шахове значення.
 
У творах Шекспіра є чотири місця, які мають пряме відношення до шахів.
 
У «Бурі», коли піднімається завіса, глядачі бачать Міранду та Фердинанда за шахами. Міранда дорікає партнерові в тому. що він зробив хід, що не дозволяється правилами, а той заперечує це.
 
У «Королі Лірі» граф Кент каже: «Моє життя вважав я пішаком, завжди готовим боротися з твоїми ворогами».
 
Цікава роздратована репліка Катарини в «Приборканні норовливої»: «То ви, батьку, хочете, щоб я стала «патом» серед цих «матів»? Гра слів, які також означають: «щоб я була посміховиськом для цих божевільних». Влучна гострота, якщо взяти до уваги, що пат вважався тоді не нічиєю, а перемогою запатованого. Гравець, який допустив пат, ставав мішенню для знущань. Пат був посміховиськом! Вже один цей каламбур є переконливим свідченням як популярності гри на той час, так і знайомства Шекспіра з шахами.
 
Нарешті, цікаві слова зустрічаються в "Королі Джоні": "Ти можеш стати королевою і шахувати весь світ" (тобто загрожувати всьому світу). Зрозуміло, слово «шах» у сенсі «загроза» також існувало в розмовній мові. Але треба врахувати, що далекобійний ферзь (королева) на той час порівняно недавно з'явився в Англії. У середньовічному шатранджі ферзь міг пересуватися лише одне поле по діагоналі. У реформованих шахах «королева» почала виявляти величезну силу — вона могла «шахувати» весь світ! Людині, не знайомій із шахами, навряд чи могло б спасти на думку таке яскраве, образне порівняння.
 
Заслуговує на увагу ще цікавий факт. На початку нашого століття в Нью-Йорку було знайдено старовинну картину, що зображує двох драматургів єлизаветинської епохи — Бена Джонсона та Вільяма Шекспіра — за шахівницею! Треба сказати, що на той час жоден прижиттєвий портрет Шекспіра (і навіть Бена Джонсона) не був відомий; художники посмертно малювали його з пам'яті чи за описом. Зрозуміло, що знахідка викликала величезний інтерес. Особливо багато про картину писали 1916 року — через 300-річчя від дня смерті Шекспіра. Знайдена в 1903 році картина (77x95 см.) знаходилася в поганому стані, була вкрита сажею та пилом, частково потріскалася. Її очистили та подекуди поновили фарби. Реставрація була досить турботливою. Так, наприклад, виявився значною мірою змитим досить довгий напис у верхній частині картини, який, можливо, міг би підтвердити позначку на звороті картини: «Бен Джонсон і Вільям Шекспір, 1603».



Мабуть, картина була завезена до Америки одним із ранніх англійських переселенців і потім багаторазово змінювала власників. З 1904 року і по сьогодні вона належить сім'ї Гейман, один із представників якої був членом відомого об'єднання проблемістів «Гуд Компеньйон». Цим пояснюється, що, поряд із статтями у «великій» пресі, цікаві подробиці містяться й у бюлетені згаданого клубу проблемістів. Дещо у картині отримало шахове розшифрування. Інтерес до картини підігрівався повідомленнями преси, ніби мільярдер Морган за кілька років до смерті сказав, що заплатить за картину мільйон доларів, якщо буде доведено її справжність.
 
Пошуки доказів тривали з 1912 до 1914 року. Картину вивчали знавці живопису та антиквару. З без заперечністю було встановлено, що картина справжня і належить швидше за все до 1603 року.
 
Автором цієї чудової за композицією та фарбами роботи був визнаний К. ван Мандер, один із зачинателів голландської школи живопису, вчитель відомого художника Франса Гальса. Великий внесок у дослідження зробили німецькі мистецтвознавці, особливо автор роботи по посмертній масці Шекспіра. Він встановив її вражаючу подібність до Шекспіра в картині Мандера. Пізніше в Англії відзначалася і дивовижна подібність до портрета Шекспіра, написаного Чандосом невдовзі після смерті поета (портрет знаходиться зараз у Національній галереї в Лондоні). Отже, сумніватися у цьому, що ван Мандер зобразив саме Шекспіра більше не доводилося.
 
Однак скептики не вгамовувалися. Навіть це, казали вони, ще не доводить, що Шекспір ​​умів грати в шахи. Адже картина символічна! Шекспір ​​тримає в руці слона, яким він бере ферзя супротивника і дає білим мат. Сенс картини - "Шекспір ​​матує Бена Джонсона". Так, саме так було в 1602 - 1603 рр.. Драма Джонсона «Римська трагедія» зазнала тоді фіаско, а Шекспір ​​був у розквіті своєї слави. Перо «незрівнянного» Бена Джонсона, як можна розгледіти на картині, безглуздо спочиває, а перо Шекспіра, хоч і більш змучене, стоїть гордо і непохитно. Напрямок Шекспіра у драматургії переміг!
 
Звичайно, ідею картини можна відобразити також на нешаховому матеріалі. Але чи випадково його обрано?
 
Немає нічого дивного в тому, що ван Мандер – сам драматург та шахіст – зобразив Шекспіра саме за шахами. Адже не виключено, що він дійсно бачив обох драматургів за дошкою. Можливості цього були. Відомо, що в 1603 році лондонські театри тривалий час були закриті — спочатку на знак жалоби після смерті королеви Єлизавети, а потім у зв'язку з епідемією чуми в місті. Багато лондонців виїжджали тоді до довколишніх країн. Шекспір ​​та Джонсон також могли тимчасово виїхати до Голландії. У свою чергу і ван Мандер міг у 1603 р. відвідати свого дядька в Лондоні, у якого бував і раніше. Питання про те, де було написано картину, досі залишається відкритим.
 
Як зазначалося, розстановка фігур на дошці було розшифровано. Без цього залишився б не зовсім зрозумілим зміст картини. На той час чорні нерідко розпочинали гру. Шекспір ​​тримає у правій руці чорного слона (який стояв, ймовірно, на g5) і готується взяти білого ферзя на f6, оголошуючи мат.



Ще кілька деталей. На перший погляд дошка на картині Мандера налічує 8х10 полів, але насправді обидва крайні ряди не розділені на клітини і призначені для знятих у процесі гри фігур. Привертає увагу неможливе розташування білих пішаків на ферзевому фланзі — ніякими химерними взяттями не можна досягти того, щоб з чотирьох білих пішаків (а7, b7, с7, d7) стало п'ять. Можливо, що помилився митець. Можливо, пішак на а5 — чорний? Однак проблемники з «Гуд Компеньйон», розглянувши зняті фігури, дали такий висновок: «Бен Джонсон взяв у Шекспіра три пішаки і одну туру, одного слона та одного коня, а Шекспір ​​узяв лише коня».
 
Не зрозуміло! У Шекспіра відсутні ж не три, а два пішаки, і не один, а обидва коні. Звичайно, нерозбірлива форма постатей, типова для того часу, легко могла привести до помилки: одного чорного коня вважали за пішака. З іншого боку, крім коня, Шекспір ​​узяв у білих ще пішака g7. Не виключено, що він міг відставити його, і він потрапив на поле а5. Висувались і інші припущення. Одне з них полягає в тому, що пішака а5 і слона сЗ треба поміняти місцями: у цьому випадку білий пішак g7 повинен був пройти зі взяттям до поля сЗ. Мені особисто здається, що короля та ферзя у чорних треба поміняти місцями.
 
Залишається додати, що картина ван Мандера, яка досі перебуває у приватній колекції, вкрай рідко виставляється для широкого огляду.
 
Востаннє її бачили 1955 року на шекспірівському фестивалі в США. Репродукції з неї прикрашають зали двох найбільших нью-йоркських шахових клубів.
 
Джерело: "Шахи в ссср" №7, 1964
]]> Wed, 18 Jan 2023 22:14:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?shekspir-ta-shakhy https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/000000028 <![CDATA[Петросян про зміни у шахах]]> imblog
фото: Wikimedia Commons

Шахи пройшли складний шлях розвитку, та й зараз вони продовжують видозмінюватися так стрімко, що вчорашні оцінки сьогодні здаються безнадійно застарілими. Але в шахи грають люди, вони й визначають напрями та школи.
 
Найпомітніша тенденція сучасних шахів – переважання спортивного елемента над творчим. Те, що нині результат цінується вище за зміст, — наша біда, якій аплодує невибаглива публіка. Я не думаю, щоб шахіст, який щиро любить шахи, отримував задоволення тільки від числа набраних очок, яким би значним воно не було. Не хочу говорити про себе, але для майстрів старшого покоління, на творчості яких ми навчалися, естетична сторона шахів була над усе. І вони хотіли перемагати, але думали не лише про те, щоб виграти партію, а й про те, щоб виграти її гідно.
 
Коли я розпочинав свій життєвий шлях, шахістів було значно менше, ніж сьогодні. Ніхто не йшов у шахи заради життєвих вигід. Зараз шахи стали дуже популярним заняттям, що призвело не лише до девальвації звань, а й до професіоналізму не надто високої марки. Шахи переживають важкий період. З одного боку, вони досягли найвищого рівня, з іншого – породили холодний практицизм. Необхідно виховувати уподобання у широкого кола любителів. Потрібно навчити їх відрізняти справжнє мистецтво від сурогату, творчість від ремісництва.
 
Ем. Ласкер писав у своєму підручнику, що приблизно за 150 годин шахових занять будь-яка людина може стати першорозрядником. Ветерани знають, що наші довоєнні першокатегорники були б сьогодні щонайменше майстрами. Що ж виходить? А ось що: приходить людина середніх здібностей та протягом року-двох стає майстром. Звичайно, Ласкер висловив свою думку в дещо перебільшеній формі, але залишається фактом, що в наші дні все більшого значення набувають знання та пам'ять. Дуже багато шахісти не так творять, як пам'ятають, відтворюють вже відомі прийоми.
 
Наші шахові предки йшли навпомацки, як сліпі. Коли я переглядаю партії старих майстрів, навіть таких, скажімо, як Морфі, у мене складається враження, що вони бачили шахівницю, немов у тумані. Чим далі від вирішальної ділянки битви знаходилися фігури, тим густіше вони були оповиті мороком. Але там, де зав'язувалася сутичка, туман розсіювався і великі майстри минулого починали діяти не менш майстерно, ніж ми сьогодні.
 
Сучасний майстер сприймає шахи інакше. Він бачить та враховує все, у нього грає вся дошка. І якщо, скажімо, він веде атаку на королівському фланзі, то одним оком обов'язково коситься на інший бік дошки. Наприклад, я атакую ​​ворожого короля, але раптом починаю сумніватися: а чи вдасться атака? Чи не краще спокійно просунути цього пішака з аЗ на а4 і захопити пункт b5? Дивишся, ходів десь через 30 туди потрапить король, і ендшпіль виявиться виграним... Такі сумніви нашим предкам були невідомі, вони цього пішака просто не бачили, не помічали. Вони не знали, що так також можна грати.
 
Тепер же всі знають. Про все написано у тисячах книг та журналів. Отже, значить, що в шахах більше нема чого винаходити? Зовсім не так!
 
Вважається, що сила шахіста залежить насамперед від його оціночної здатності. Існує шаблонна оцінка позиції. Вона легко піддається вивченню, і можна знайти безліч шахістів, які володіють цим нехитрим мистецтвом. Ось я аналізую зі своїм партнером партію, що тільки що закінчилася. Він каже мені: у білих краще, у них сильний кінь на е5. Я теж розумію, що на е5 сильний кінь, але водночас звертаю увагу на інші особливості позиції, наприклад, на слабкість пішака b2, який через кілька ходів може потрапити під неприємний тиск. Поступово я приходжу до висновку, що централізований білий кінь — лише «паперовий тигр» і позиція чорних зовсім не гірша.
 
Шахіст повинен оцінювати позицію з урахуванням, здавалося б, незначних нюансів. Положення на дошці начебто цілком звичне. Однак щось десь трохи не так, і це «не так» дозволяє часом прийняти рішення, яке шахісту середніх здібностей навіть не спаде на думку. Глибоке проникнення в таємниці позиції — ознака істинної сили.
 
А хто ж сильніший за сильного шахіста? Талановитий шахіст.
 
У шахах, як і в будь-якій іншій справі, багато залежить від здібностей людини. Іноді кажуть, що талант — це відхилення від норми. З іншого боку, існує думка, згідно з якою всі люди талановиті по-своєму, але далеко не кожна людина знаходить своє покликання в житті. Здається, настане час, коли відхиленням від норми вважатимуться так звані «бесталанні» люди, а люди талановиті почнуть розподілятися за професіями на основі раннього розпізнавання їхніх здібностей. Тоді шахи поповняться новими геніями.
 
Що таке шаховий талант і як він виявляється - тема для великої і поки що не зовсім ясної розмови. Можу лише припустити, чим відрізняється талановитий шахіст від просто сильного. Сильний шахіст знає всі правила та закони гри. Талановитий шахіст знає все, що знає сильний, але бачить ще й винятки з правил. І великі шахові таланти (назвемо їх геніями) поступово перетворюють ці винятки на нові закони. І так до безкінечності. Тому що шахи невичерпні.
 
Джерело: "64" 1979р., №24
]]> Tue, 17 Jan 2023 15:44:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?petrosian-pro-zminy-u-shakhakh https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/000000027 <![CDATA[Що таке сила гри?]]> imblog
фото: Wikimedia Commons
Глава з книги Р. Шпільмана
"Про шахи і шахістів" 1930 р.
Що таке сила гри?

   Відповісти на це питання не так просто, як здається.

 Сила гри відносна і може бути виміряна лише силою супротивників. Масштаб дає нинішній чемпіон світу, що стоїть на найвищому щаблі шахових досягнень людини.
 
 Хто хоче подвизатися хоча б з деякою надією на успіх, повинен мати цілу низку важливих властивостей і знань; тут і дебютна теорія, і знання ендшпіля, і принципи миттельшпиля, і комбінаційні здібності, і фантазія, і головним чином впевненість, впевненість, впевненість! Око має бути наметане, і грубі помилки і промахи повинні зустрічатися лише як виняток. Це досягається шляхом відповідного тренування, вірніше - звички до шахової дошки.
 
  Разом із сумою перелічених тут факторів збільшуються й можливості успіху. Спираючись на такий фундамент, кожен може стати хорошим шахістом і, не витягаючись навшпиньки, зазирнути в стан визнаних майстрів. Однак подальше сходження відбувається вже незрівнянно повільніше. Завмер вдалині голос вчителя, книги дали все, що могли, зникли всі уторовані шляхи, і шукач і борець бачить перед собою тільки моторошно-прекрасну хащу. Він перебуває у становищі підлітка, що залишив школу і батьківський дім і змушений застосовувати практично всі поради, правила і вказівки, які йому колись прищеплювали.
 
  Старанний адепт шахової гри потрапляє помалу в суспільство противників, з яких кожен озброєний теоретично до зубів. І ось він поступово приходить до переконання, що одними знаннями не досягти надзвичайних успіхів, що знання — не що інше, як зброя, і що дійсна величина залежить від мистецтва, з яким користуються цією зброєю. Їздити верхи, фехтувати, музикувати і т. і. може навчитися кожен, але лише деякі стають у такій справі майстрами. Скільки мільйонів людей вміють читати і писати своєю рідною мовою, та все ж був лише один Шекспір, один Гете, один Шевченко. І багато, багато хто навчився грати в шахи…
 
  Отже, шахіст-початківець, засвоївши елементарні правила, повинен потім показати, що він не тільки дещо знає, а й дещо може, тобто вміє застосувати свої пізнання на ділі. І ось тут і може лише проявитися індивідуальна сила гри.
 
  Ймовірно, у всіх галузях людської культури, і вже принаймні в шаховій грі, практичне застосування теорії є важким завданням, що ставить найбільші вимоги до особистих здібностей людини. Бо що каже нам теорія? Вона каже, що ось це – гамбіт, це – солідний дебют, це – зручний, а це – важкий захист! Вона говорить про відкриті та закриті дебюти та положення і дає нескінченно багато порад. І ось знову і знову лунають скарги: „Такий-то суворо дотримувався теорії і все ж таки програв". Що ж, ненадійна теорія? О, ні! У ній зустрічається порівняно мало помилок, бо вона почерпнута з практики великих і найвеличніших майстрів. Той, хто зазвичай скаржиться, перебуває в прикрій омані. Здебільшого буває так, що він довго дотримувався якогось зразка, але потім втратив нитку, коли дійшов до кінця варіанта. Або ж противник зробив непередбачений хід (все одно, поганий чи хороший!), і наш скаржник, наданий самому собі, миттєво заплутався.
 
 Необхідною передумовою для правильного застосування теоретичної премудрості є здатність завжди правильно схоплювати, оцінювати становище. Але така здатність має бути вродженою; їй можна лише слабкою мірою навчитися, і тому вона є найважливішою ознакою, що відрізняє догматика від генія.
 
У колі непосвячених поширена думка, що майстри відрізняються від рядових шахістів просто тим, що вони можуть розрахувати всі ходи на кілька кілометрів вперед, і, таким чином, шахова гра є не що інше як математичне мистецтво. Це велика помилка. Звичайно, досвідчений шахіст може краще і далі комбінувати, ніж недосвідчений, але це аж ніяк не головна умова для досягнення майстерності. У кожній серйозній партії неможливо точно розрахувати наслідки більшості ходів хоча б уже в силу прийнятого обмеження часу. Тут мають вирішувати почуття, сила оціночної спроможності чи, вживаючи шаховий термін, позиційне чуття. І чим тонше це позиційне чуття, тим сильніший шахіст, тим безсумнівний його талант, тим ближче він до генія.
 
   Позиційне чуття важливіше за всі точні знання; воно служить спинним хребтом для сили гри, і відтінки останньої є зрештою лише відтінками позиційного чуття.
 
 Позиційне чуття — основа всіх планів і розрахунків. Воно підказує шахісту, чи слід прагнути виграшу чи нічиєї; воно спонукає його переходити в наступ, то обмежуватися захистом; воно визначає ймовірність успіху тієї чи іншої комбінації і т. і. Математичні завдання, які шахісту доводиться вирішувати таким шляхом, значно полегшуються, тому що він випробуватиме своє щастя лише там, де є відповідні шанси, і не буде безплідно витрачати свої сили. Позиційне чуття, це талісман шахіста.
 
У подальшому викладі я ще раз повернуся до значення позиційного чуття з наведенням прикладів. Тому й не довго тут на ньому зупинятимусь і закінчу наступною відповіддю на поставлене в заголовку питання:
 
 Сила гри – є сила оціночної спроможності!
]]> Mon, 16 Jan 2023 19:23:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?syla-hry-shakhiv-shakhistiv https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/000000026 <![CDATA[Чи допоможуть шахи школі?]]> imblog
фото: Wikimedia Commons

"В юності у мене було два улюблені заняття: математика і шахи. Причина з якої я вважав за краще шахи математики, може здатися непосвяченому дивною, а то й парадоксальною: у шахах більше життя, ніж у математиці"
Ріхард Реті, гросмейстер, у молодості - вчитель математики

  Шахи вчать мислити - ось основний (а нерідко і єдиний) аргумент прихильників шахового всенавчання, які борються за введення шахів у шкільні програми.
 
  Але хіба математика, біологія та інші дисципліни, які традиційно викладаються в середній школі, не вчать мислити? Шкільні програми і без того перевантажені, діти перевтомлюються, їм не вистачає часу на рухливі ігри та заняття спортом. Навіщо ще й шахи?
 
  Мало хто сумнівається, що шахи корисні для розуму. Однак цього зовсім недостатньо для обґрунтування викладання шахів як ще однієї обов'язкової шкільної дисципліни. Для того, щоб шахи стали шкільним предметом і викладалися повсюдно поряд з математикою, мовами та природознавством, необхідно переконатися в тому, що шахи виховують у дітях такі необхідні для життя якості, яких традиційне навчання не може розвинути. Шахи надовго облаштуються в школі лише за умови, що вони доведуть свою здатність вирішувати невирішені проблеми шкільної освіти.
 
  Які ж це проблеми?

  Можливо, основним недоліком шкільної (і не лише шкільної) освіти завжди було і залишається те, що вона не дає вміння застосовувати отримані знання на практиці. Як правило, знання подаються школярам у готовому, добре «упакованому» вигляді. А якщо людина не знає, як і з яких практичних потреб виникли правила, наукові поняття та закони, яким її вчать, то й використовувати він їх зможе лише для того, щоб скласти іспити. І ні на що більше!
 
  “Уявимо собі на хвилину таку школу кухарського мистецтва, де майбутніх кухарів старанно навчають смакуванню та поїданню готових страв, але не дають учням навіть зазирнути у кухню, де ці страви готуються…
  Тим часом ми надто часто чинимо саме так, викладаючи дітям (і не лише дітям) основи сучасної науки, сучасних знань. Ми не даємо їм зазирнути в «кухню науки», не допомагаємо їм розглянути той процес, під час якого сирий, ще не перетравлений і не пережований матеріал життя поступово перетворюється на систему «чистих» теоретичних абстракцій, дефініцій, правил, законів та алгоритмів.
  Потім ми дивуємося (або, навпаки, не дивуємося, що ще гірше), коли старанно зазубривши всі ці премудрості відмінник стає в глухий кут, ледь перед ним виникне та сама «невмита і неприкрашена» дійсність, повна труднощів і протиріч, з гущі якої колись були витягнуті за допомогою мислення ті самі «чисті істини», які він зазубрив, не думаючи, не бачачи в них жодного реального, предметного сенсу.”
 
(Е. Ільєнков Філософія та культура, Політвидав, М., 1991, стор.45-46)
 
Як навчити дитину шукати та встановлювати зв'язок між словами та справами? Для цього найкраще залучити його до практичної діяльності, для успіху в якій потрібні знання. І тоді він зможе відкрити для себе, що знання народжуються зі справи та потрібні для справи, а не лише для того, щоб тішити батьків добрими відмітками. Однак до "суспільно-корисної" праці, де знадобилися б знання математики або хімії, засвоєні (або погано засвоєні) на уроці, дитину не залучиш. Ось тут і знадобляться шахи. Тому що гра в шахи - це і є посильна та цікава для дітей практична діяльність, що має розвинену та невідривну від практики теорію.
 
 “Близькість, повнота зіткнення з дійсністю і можуть бути виділені як окрема суттєва особливість психології шахіста …
Він має справу з предметним світом, із відносинами, що спираються на реальні умови руху у реальному просторі. Противник є найпрекраснішим учителем, якого тільки можна вигадати у створенні навичок до реалізму мислення, необхідності зважати на всі, об'єктивно дані умови дійсності.”
 
(І. Дяков, М. Петровський, П. Рудік Психологія шахової гри, М. 1926, стр.136)

  Шахіст-початківець радіє повній свободі, яку він отримує в грі: як хочу, так і ходжу. Але дуже скоро він переймається повагою до теорії, що обмежує цю свободу, тому що на досвіді власних поразок переконується в тому, що знання, отримані з підручників або на шахових уроках у школі, корисні та потрібні для того, щоб перемагати. І можна сподіватися, що ця повага до знань поступово пошириться і на все інше, чого навчають у школі. Шахи вчать вчитися.

  Знання, істинність яких постійно перевіряють на справі, не стають догмами. Різноманітні правила обмежують нашу свободу, і щоб розумно підкорюватися правилам, ми потребуємо практичних доказів того, що ці обмеження дійсно необхідні. Але якщо ми ніколи не переходитимемо кордонів, то як дізнаємося, що робиться по той бік? Можна сказати, що самі правила потребують того, щоб їх час від часу порушували. Однак досвід “переступання кордонів” краще набувати у грі – у реальному житті це часом обходиться надто дорого.
 
 Займаючись шахами, дитина навчається тому, чого погано вчать традиційні шкільні дисципліни: співвідносити розумові процеси з практичними діями, шукати теоретично відповіді на практичні питання, творчо застосовувати отримані під час уроку знання, не очікуючи від теорії готових рішень. Шахи стимулюють самостійність мислення, нагороджуючи пошуки нетривіальних рішень естетичним почуттям прекрасного. Шахи навчають творчості.
 
"Школа має вчити мислити" - так називалася стаття Евальда Іллєнкова, опублікована в журналі "Наука і Життя" у 1984 році. А написана вона була ще раніше – років сорок тому. Але й сьогодні думки видатного філософа та педагога (викладені яскраво та емоційно) не втратили злободенності. У статті не згадуються шахи, проте шахістам буде корисно познайомитися з нею. Ті, кому небайдужа тема шахового всенавчання, знайдуть у ній переконливі аргументи на користь введення шахів у шкільні програми: шахи не просто вчать мислити – вони вчать мислити діалектично!
 
"Вчити мислити - значить перш за все вчити діалектиці... Чим відрізняється діалектично мисляча людина від мислячого не діалектично? Умінням віч-на-віч із собою, без «опонента», зважувати всі «за» і «проти», не чекаючи, поки ці «проти» зі зловтіхою пред'явить противник. Тому культурно мисляча людина і виявляється завжди чудово озброєним у суперечках. Він заздалегідь передбачає всі «проти», враховує їхню вагу, заготовляє контраргументи. ”
(Е. Іллєнков)

  Хіба не цьому навчають шахи насамперед?! Неможливо досягти успіху в шахах, не вміючи подумки ставати на бік супротивника, не враховуючи всіх його можливостей - без цього не тільки сильного супротивника не перемогти, а й гарне завдання чи етюд правильно не вирішити. Шахи – гарна школа діалектичного мислення! Останнє підтверджується і висновками вчених, які досліджували психологію шахової гри:
 
  “Яке ж слово могло б передати всі істотні риси, розкриті у шахівниці, не затушовуючи складності і не руйнуючи єдності цього явища? Єдине слово, що може задовольнити ці вимоги— «діалектика».
  Загальна схема діалектичного процесу виявляється вже у зовнішньому розпорядку гри: чергування ходів противників є виразом двох взаємно протилежних планів, інтересів і прагнень. Таким чином, основа діалектичного процесу, - рух, заснований на протиріччі, перехід від затвердження до заперечення, - в шаховій грі виявляється збереженим у всій силі. Цим самим шахова гра уловлює основний принцип будь-якого розвитку, будь-якого живого осмисленого процесу”
 
(І. Дяков, М. Петровський, П. Рудик "Психологія шахової гри", М. 1926, стр142)

Отже, на запитання, винесене в заголовок, треба ствердно відповісти: шахи можуть бути корисні в школі. Однак за тієї неодмінної умови, що до школи прийдуть викладачі, здатні передати дітям своє захоплення шахами. Причому це мають бути не тренери, націлені на підготовку чемпіонів, а педагоги, які навчать школярів розуміти та цінувати мудрість та красу шахів.
 
  Навчити шахам треба всіх дітей. І найкраще це зробити, як вважають фахівці, у початкових класах чи ще раніше. А тим школярам, ​​кому шахи припадуть до душі, треба дати можливість продовжити заняття і у старших класах. Ось думка з цього приводу досвідченого шахового педагога та методиста, автора багатьох чудових навчальних книг І.Г.Сухіна: "Дослідження вітчизняних та зарубіжних психологів: М.Г.Алексєєва, Л.Я.Венгера, Л.С.Виготського, П.Я.Гальперіна, А.Н.Леонтьєва, Я.А.Пономарьова, Ж.Піаже, С.Л.Рубінштейна та інших свідчать про те, що одне з найцінніших умінь, яке необхідно сформувати у дітей якомога раніше, це вміння діяти в умі, або, як вказує Я.А.Пономарев, "внутрішній план дій". Шахи є ідеальним інструментом для його формування.
Коли слід розпочинати? Вочевидь, у сензитивний період, тобто тоді, коли дитина може легко опанувати тим, на що в іншому віці витратить набагато більше часу. Тому починати групові заняття шахами слід з 4-7 років, не пізніше. Кожні втрачені півроку суттєві. Якщо ж у початковій школі шахи викладалися як обов'язковий предмет, то цілком можливо далі викладати їх факультативно.”
 
Насамкінець хочу торкнутися ще одного аспекту викладання шахів.
 
  Коли розмірковують про те, що шахи вчать мислити, виховують особистість, розвивають ті чи інші корисні для життя психологічні якості, тощо, зазвичай мають на увазі, що самі по собі шахові знання, що набуваються в ході вдосконалення у грі, для реального життя не потрібні . Або, у кращому разі, ставляться до цих знань, як до якогось другорядного, побічного продукту навчання.
 
  Треба визнати, що таке ставлення помилкове, якщо, звичайно, не зводити шахові знання лише до теорії дебютів. (Йдеться не про завчені варіанти, які, звичайно ж, ні для чого, крім самої гри не потрібні, а про "стратегічні" ідеї, що однаково дотичні і до шахів і до життя.) У шахів великі пізнавальні можливості, тому що об'єктивні закономірності розвитку та боротьби, що пізнаються за допомогою шахів, універсальні та їх дія не обмежується межами шахової дошки.
 
"У шахах чудово все те, що якоюсь мірою пов'язує строкатість подій на шахівниці з законами природи"
(А. Німцович)

"У шаховій грі, більш ніж у будь-якій іншій, по-своєму переломилися і своєрідно діють численні закони боротьби, з якими стикається людина у різних галузях практичної діяльності"
  (А. Гурвіч)
 
"Шахова думка підкреслює характерне, усуває випадкове і побічне і дає нам можливість у короткий термін увібрати в себе величезну кількість образів, почуттів, ідей.
 Помилково думати, що ці ідеї абстрактні. Вони, безумовно, запозичуються з навколишнього світу і постійно видозмінюються відповідно до життєвих умов. Шахи крізь особливу призму нагадують життя, хоча шахові ідеї в окремих випадках доведені до такого ступеня досконалості, що мимоволі випереджають і доповнюють ідеї, що існують у нашій природі "
  (Я. Рохлін)

  Об'єктивна природа шахів проявляється вже у правилах гри, які є не набір абстрактних умовностей, які можна “вигадати” скільки завгодно багато, а своєрідна система уявлень про реальність, - свого роду мова, яка сформувалася внаслідок багатовікової еволюції ігор. І, між іншим, зовсім не випадково, що в різні історичні періоди та в різних країнах люди віддавали перевагу різним іграм. Ще в першій половині 19-го століття панували карткові ігри, тому що життя окремої людини занадто залежало від випадковостей, від забаганок долі, майже також як успіх у цих іграх залежить від удачі, від того "як карта ляже". Але коли суспільні відносини стали більш упорядкованими та організованими, а доля людини стала більше залежати від її власної волі, талантів та знань, панівне становище серед ігор зайняли шахи.
 
  Навчання шахам у школі стане кориснішим і результативнішим, якщо викладачі навчать дітей (а раніше навчаться самі, що дуже непросто) бачити глибокий зв'язок гри з живим життям, який аж ніяк не лежить на поверхні.
 
  Пізнавальні можливості шахової гри – надто велика та складна тема, щоб обговорювати її в рамках цієї статті. Однак, як мені здається, і багато хто з цим погодиться, що шахи здатні розширювати уявлення про закони світу, в якому ми живемо.
 
"Той хто знає таємницю шахів - знає таємницю життя"
Л. Бабушкін 2005р.
]]> Sat, 14 Jan 2023 21:07:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?chy-dopomozhut-shakhy-shkoli https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/000000025 <![CDATA[«Сліпі» шахи (Про гру наосліп)]]> imblog
Гра наосліп на 28 дошках
фото: sportskeeda.com
Про гру наосліп
 
Здатність грати, не глядячи на дошку, а тим більше одночасна гра «наосліп» багатьох партій завжди справляла враження і ставила перед глядачами низку загадок. Як можна утримати в пам'яті стільки ходів та положень? Чи секрет який треба знати, чи «просто» подумки бачити перед собою чітко кожну дошку? Розв'язати такі незрозумілості могли самі «специ» подібної гри, але ці «специ» зазвичай мовчали і в кращому разі ділилися своїми міркуваннями у вузькому колі друзів. Тим більше цікаві зізнання чемпіона світу Алєхіна в статті, що друкується нижче. Алєхін, відкриває завісу таємниці над психологією «сліпого» сеансу. Він розповідає про деякі прийоми, якими користується при дачі сеансу наосліп і, рішуче викриває ходяче уявлення про те, що гравець I'aveugle (фр.-сліпий) ясно «бачить» всі дошки. Але Алєхін говорить не тільки про техніку гри наосліп. Очевидно, усвідомлюючи, що від нього чекають більшого, він висловлюється про таку гру по суті. Він цілком погоджується, що рівень сили того, хто грає, не дивлячись на дошку неминуче і різко падає. Мало того, він навіть стверджує, що при цьому до невпізнання спотворюється і стиль гри. Шкода, що чемпіон світу не розкриває до кінця всієї гіркої правди. Він міг би ще розповісти, якого нервового напруження вимагає одночасна гра наосліп. Але й сказане Алєхіним, звичайно, достатньо для того, щоб зробити ясні висновки і винести про сліпі шахи всі судження, а водночас, здавалося б, і неминуче засудження. Алєхін же говорить на закінчення, що хоч і не надто гарячий прихильник цієї гри, але цінує її головним чином, як засіб пропаганди. Невже однак Алєхін всерйоз може вірити у чудодійну силу засобу пропаганди, що знижує силу художника та спотворює його стиль? І якщо бачити в сліпих шахах переважно «засіб пропаганди», то що в них можна побачити ще? Чи не засіб наживи? Адже «сліпий» сеанс як ефектне видовище для багатьох роззяв на Заході розцінюватиметься високо.

На противагу Америці, що благоволить до сліпих шахів, у нас вони, за словами Алєхіна, «заборонені законом». Жаліти про це не доводиться.

О. Алєхін
«Сліпі» шахи
Десятирічним хлопчиком я почув уперше про гру, не дивлячись на дошку. У цей час моє рідне місто москву відвідав Пільсбері і дав сеанс - «в сліпу» на 22 дошках. Мене тоді в шахові клуби не пускали, але мій старший брат брав участь у цьому сеансі і досяг навіть нічиєї. Цей виступ Пільсбері вразив мене як диво. Втім, так само на це реагував і весь шаховий світ.
 
У віці дванадцяти років я почав пробувати грати, не дивлячись на дошку. Вертітися в шахових колах мені ще тоді не дозволяли, але з тим більшим захопленням я брав участь у турнірах з листування. Тут доводилося багато аналізувати, що я часто робив у гімназії. Так як при цьому наявність шахівниці виключалася, то я просто змальовував дане положення і продовжував розробляти його далі в умі. Таким чином я переконався, між іншим, у тому, що міг би взагалі обходитися без шахівниці.
 
Шістнадцятирічним юнаком я отримав звання майстра, посівши перше місце на всеросійському турнірі в петербурзі. У цей час чотири або п'ять одночасних партій у сліпу не складали для мене труднощів. Але я не став розвивати далі цієї здібності, а вдався до вдосконалення своєї художньої шахової освіти.
 
Прагнення серйозно заглибитися в «сліпі» шахи прокинулося в мені під час міжнародного турніру в Мангеймі, в 1914 р. Як відомо, цей турнір раптово обірвався оголошенням війни і всі росіяни, які брали в ньому участь, - я в тому числі, - були інтерновані в Рашгате. Тут були, окрім мене, Боголюбов, Романовський, Селезньов, Богатирчук, Ілля Рабінович, Вайнштейн та інші. Цілком природно, ми заповнювали шахами нашу вимушену бездіяльність. Але так як у нас не було шахових дошок, ми грали між собою по пам'яті, «напам'ять». Між іншим, я зіграв цим способом чимало партій із Боголюбовим, з яких багато пізніше було опубліковано.
 
Наприкінці 1914 року мені вдалося повернутися до росії, де я дав після цього цілу низку сеансів у сліпу.
 
У 1916 році, як відряджений до Червоного хреста, я потрапив на галицький фронт і був тут важко контужений. Багато місяців я був прикутий до ліжка у шпиталі у Тарнополі. Тут «сліпі» шахи сталися для мене якимсь благодіянням. На моє прохання, мене часто відвідували місцеві шахісти, що дозволило мені дати цілу низку маленьких сеансів гри, не дивлячись на дошку. Одна з моїх найвідоміших «сліпих» партій, а саме проти Фельдта, була зіграна якраз на одному з цих сеансів.
 
Під час революції мені не доводилося грати у сліпу. Але як тільки я залишив радянську росію,— 1921 р.— мене зараз же потягнуло знову випробувати свої сили на цій ниві. Хоча до сих пір мені не доводилося грати одночасно більше 8 партій, не дивлячись на дошку, але я відразу зробив крок уперед і зіграв у Парижі 12 партій. Сеанс вийшов дивовижно легко, що спонукало мене через 2 роки зважитися на рекордний сеанс, який я пристосував до своєї першої поїздки в Америку в 1923 р. Я відвідав і Канаду, і виступив у Монреалі проти 21 супротивника. Це було американським рекордом, оскільки Пільспері зіграв у себе на батьківщині одночасно лише 20 партій.
 
Мій виступ увінчався успіхом. Я виграв із 21 партії близько 80 відсотків, що навело мене тоді ж на думку взятися за світовий рекорд. Рекорд цей із 25 партій на той час належав нині покійному угорському майстру Брейєру. Покінчивши з великим Нью-Йоркським турніром 1924 року, я взяв собі три повні дні відпочинку і виступив після цього в Нью-Йорку, в Аламак-готелі там, де грав і названий турнір, - проти 26 учасників. За американським звичаєм, організація сеансу була бездоганною, але для мене стало несподіванкою, що проти мене виставили надзвичайно сильних шахістів. До цього я не був підготовлений. Досить буде сказати, що за першими одинадцятьма дошками сиділи першокласні любителі -  серед них чемпіони клубів Манхетен і Маршалла. Назву для прикладу тепер всесвітньо відомі імена Каждана, Германа Штейнера і третім, що прийшов в останньому Нью-Йоркському турнірі, безпосередньо за Капабланкою та Кажданом — Кевіна. За таких умов результат — 16 перемог, 5 нічиїх і 5 програшів — був для мене дуже втішним.
 
Проте, вже через рік, я побив свій власний рекорд. 1 лютого 1925 року я зіграв у Парижі одночасно 28 партій на сліпу, причому досяг значно вищого відсотка, ніж у Нью-Йорку — з 28 партій я виграв 23, зробив 3 нічиї і 2 програв. Маю при цьому визнати, що виставлені проти мене супротивники були слабшими, ніж у Нью-Йорку. Втім, були серед них і такі відомі шахісти, як тепер уже покійний поет Потьомкін та французькі майстри Гец та Бетбедер.
 
Зараз після мого паризького сеансу, Реті спробував побити мій рекорд, зігравши 29 партій у Сан-Пало, в Бразилії. Але сам він лицарськи визнав відразу ж після сеансу, що його спробу повинно вважати невдалою, оскільки він не досяг навіть мого відсотка. А це суперечило рекордним умовам, встановленим між нами роком раніше у Нью-Йорку. Як підтвердив сам Реті, за однакової чи більшої кількості партій мірилом може бути лише відсотковий результат.
 
Що стосується художньої цінності, «сліпих» шахів, то вона, власне, менша, ніж їхня спортивна цінність. Зі спостережень над самим собою і над грою інших майстрів я зміг встановити, що той, хто грає в сліпу, грає не тільки слабше, ніж той, хто грає, дивлячись на дошку, але що самий спосіб мислення його та його стиль зазнають дивовижних перетворень. Наприклад скажу, що у багатьох своїх партіях в сліпу я за стилем не впізнав би себе і не можу собі уявити, що зіграв би саме так, маючи перед собою шахівницю. Можливо, чималу роль в цьому грає той факт, що граючий в сліпу не звик до думки, що має у разі давати свій максимум у сенсі художності. На перший план висуваються мнемотехнічні здібності та елемент пропаганди.
 
Навіть найобдарованіший майстер за великої кількості партій у сліпу зробить чимало помилок (пам'яті). Це каже мені не лише власний досвід, а й вивчення партій інших майстрів. Морфі, зігравши свого часу в Лондоні одночасно 8 партій, не дивлячись на дошку, викликав загальне захоплення. Переграючи ці партії, переконуєшся, що вони переповнені помилками. Підьсбері був одним із найвеличніших гравців у сліпу всіх часів. Багато років поспіль він утримував всесвітній рекорд із 22 партій, а одного разу — у Ганновері 1902 року — задумав виступити одночасно проти 21 першокласного аматора. Хоча він і довів сеанс до кінця, але було очевидним, що це перевищувало його сили, оскільки виграти він зміг лише три партії, зробивши 11 нічиїх та програвши 7. Я найвищої думки про Пільсбері, як про шахового художника, тому саме і встановлюю різницю між його грою в сліпу та його грою «зрячим».
 
Серед сучасних майстрів є кілька хороших гравців у сліпу, але як мало опублікованих «сліпих» партій! Очевидно, самі майстри визнали, що їхні партії стоять не надто високо в художньому відношенні. З-поміж усіх найновіших майстрів, яких я мав нагоду спостерігати під час гри в сліпу, найбільше мені сподобався Земіш: мені імпонували його техніка, його швидкість і впевненість.
 
У новій моїй книзі будуть подані також і деякі мої партії в сліпу, але вони не вільні від типових помилок «сліпих» шахів. Після досягнення виграшного становища настає дивовижне падіння творчої сили: рідко коли знаходиш найкоротший шлях до виграшу; естетичне враження зазвичай буває порушено, оскільки використання вже досягнутої переваги рідко буває бездоганним.
 
Мене часто запитують, як я власне можу грати одночасно таку кількість сліпих партій? Думаю, цим я завдячую природженій гостроті пам'яті, яка спрямовується у відповідне русло, завдяки ґрунтовному знайомству з шахівницею і глибокому проникненню в саму сутність шахової гри. Крім цього, грає чималу роль так звана техніка ендшпіля. Щодо якихось мнемотехнічних схем, то я ніколи ними не користувався. Коли широка публіка вважає, що головні труднощі полягають в запам'ятовуванні даних ходів у даних положеннях, то вона не думає про те, що перед граючим в сліпу стоїть інше значно важливіше завдання, а саме - наосліп боротися, в сліпу в кожному конкретному положенні знаходити по можливості найкращий хід! А все це вкрай важливо для того, щоб швидко покінчити з окремими партіями і таким чином скоротити їхнє число.
 
Безпосередньо перед початком кожного значного виступу я накидаю собі простий план, поділяючи загальну кількість дошок на окремі дебютні групи. Роблю я це зовсім довільно. Наприклад, у моєму нью-йоркському рекордному сеансі я зробив наступним чином, розділив всі 26 дошок: 6 партій я почав з ферзевого пішака і 6 з королівського пішака, потім знову 6 з ферзевого пішака і 6 з королівського пішака і, нарешті, 2 останні з пішака ферзевого слона. При виклику номера кожної окремої дошки потрібно лише згадати відповідний перший зроблений хід. Тоді принагідно згадуєш про різні плани, погрози та захисти, згадуєш про позицію та останній хід, — і можеш тоді комбінувати. Головним випробуванням для пам'яті є дебютна фаза, так як, поки окремі партії не набули ще певного характеру, для пам'яті є ще занадто мало затримуючих точок. Найзначніша частина подібного випробування долається так званою логічною пам'яттю; іншими словами, граючий не відтворює перед своїм духовним поглядом цілої дошки з її білими і чорними фігурами, - як це собі уявляють непосвячені, - але просто згадує окремі моменти, як згадують друга, книгу, взагалі якийсь предмет.
 
Так грав я, і так само, наскільки я знаю, грають усі інші відомі майстри в сліпу. Зорова ж пам'ять, тобто відтворення образів, лише тоді залучаються на допомогу, коли хочеш перевірити становище у скрутний момент, з'ясувати можливу помилку, тощо. В особливо важких випадках граючий в сліпу також повинен бути в змозі відновити хід за ходом дане положення або про себе або вголос, залежно від того, чи доводиться йому розрішати власний сумнів або сумнів противника, що недочув. Само собою зрозуміло, що вдаєшся до цього лише у виняткових випадках, оскільки така перевірка надто збиткова у сенсі часу.
 
Думки про цінність «сліпих» шахів дуже різні. В Америці, наприклад, їх цінують дуже високо, тоді як у радянській росії вони навіть заборонені законом, як непотрібне у художньому відношенні та шкідливі для здоров'я. Особисто я, хоч і тримаю у даний час рекорд, не є занадто гарячим прихильником цієї гри і ціную «сліпі» шахи, головним чином, як засіб пропаганди. Хай послужать вони для поширення шахів і до належного, заслуженого визнання їхньої суспільної цінності.
 
З суто наукової точки зору «сліпі» шахи потребують ще глибшого вивчення і чекають ще свого дослідника.

джерело: "64" 1931 №16
]]> Fri, 13 Jan 2023 20:30:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?slipi-shakhy-hra-naoslip https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/000000024 <![CDATA[Шахи як вправа розуму, і як у них вдосконалюватися]]> imblog
фото: Wilhelm Steinitz
Wikimedia Commons

Глава з книги Вільгельма Стейніця "The Modern Chess Instructor"
("Сучасний шаховий наставник") 1889 рік
Авторська стилістика збережена

У нашій благородній грі ніякої ролі не відіграє елемент випадку (не рахуючи здійснюючих лише тимчасовий вплив особистих факторів), у всіх інших іграх складаючи головний елемент сили, а тому результат шахових битв цілком покоїться на наукових і логічних основах. Обидві сторони знаходяться на початку партії в абсолютно рівних умовах щодо кількості бойових сил та їхньої цінності, однакові правила визначають пересування та дії шахових армій. Отже, суперництво умів - ось що вирішує результат боротьби у шаховій партії, а нескінченне різноманіття комбінацій, можливих у шаховій грі, відкриває найширший простір для вправляння, а отже, і розвитку логічної та образної здібностей розуму.
 
Відколи наша благородна гра з'явилася в цивілізованих країнах, багато видатних мислителів, полководців та державних діячів різних націй піддалися її чарівності, а деякі з них приділяли вивченню шахів та практичній грі таку ж увагу, як заняттям мистецтвом та літературою.
 
У наш час шахи стають все більш популярними серед мислячих людей, і майже всюди в них визнають корисну розумову вправу, яка за своїм впливом на розумові здібності схожа на вплив фізичною гімнастики на збереження і розвиток сили тіла. До того ж заняття шахами, як нам здається, прямо впливає також на фізичний стан шахістів і продовження їхнього життя. Невипадково більшість уславлених шахових майстрів і літераторів досягала дуже похилого віку і повністю зберігала свої розумові здібності, у деяких випадках до кінця життя. Було підраховано, що середня тривалість життя у любителів гри є найвищою порівняно з будь-якою іншою категорією людей, чия тривалість життя зазнавала систематичного статистичного спостереження. Це не може бути простим збігом, і, як не здається неспроможним пов'язати довгожительство з вивченням шахів та практичною грою, ми вважаємо правомірним такий висновок, який може бути виведений з досвіду на розумних підставах.
 
Цілком природно, що інтелектуально обдаровані люди виявляють потяг до розумового заняття, яке розвиває вищі якості розуму, подібно до того, як людей, наділених великою фізичною силою, приваблюють вправи та розваги, що розвивають та підтримують їх тілесну силу. Як тільки шахіст набуває первісного уявлення про основи гри, та служить для нього джерелом найбільшої розваги та насолоди, а здоровий дух суперництва збуджує в ньому прагнення досягти вміння у цій благородній грі. А тоді досвід, напевно, навчить його, що всякі звички, згубні для загального стану здоров'я, сильно зашкодять також його здатності проявити себе з кращого боку і вдосконалюватися в шахах і щоб уникнути падіння сили гри необхідно жорстко приборкати звички, шкідливі для здорового стану тіла. З давнього вислову "Mens sana in corpore sano" (у здоровому тілі здоровий дух -лат.) можна з повною підставою вивести загальне правило, що має досить небагато винятків, що ревні шанувальники шахів - це люди, які поєднують у собі сильний розум і здоровий організм. Оскільки заняття шахами виховує звички, сприятливі для збереження здоров'я, воно також значною мірою сприяє продовженню життя.
 
Деякі з найвидатніших мислителів висловлювали величезну похвалу шаховій грі як розумовій розвазі, бачачи в ній мірило великого розуму, а деякі з найбільших знаменитостей різних країн присвячували свій час і увагу вивченню та практиці її складнощів. Гете, у своєму перекладі нарису Дідро "Племінник Рамо", підтримує думку прославленого французького філософа, який називає шахову гру "пробним каменем розуму" [Як, очевидно, відомо читачам, Стейніц припустився неточності. Слова "Так, мабуть, ця гра - пробний камінь для розуму" належать самому Гете. Вони вкладені їм у вуста одного з героїв (вірніше - героїні!) його ранньої драми "Гец фон Берлі-хінген" - І. Романов] Бокль, автор "Історії цивілізації в Європі", був одним із найсильніших шахових майстрів свого часу. Лейбніц, Вольтер, Лессінґ, Мендельсон, Фрідріх Великий, Наполеон — усі вони захоплювалися шахами. Більшість із них, згідно з розповідями сучасників, набули великого мистецтва у грі.
 
Книги про шахи у багатьох країнах належать до першодруків. Швидке множення шахової літератури в наш час дуже значною мірою сприяло зростанню загальної популярності нашої гри, сприяючи вивченню теорії дебютів і практичних зразків гри між майстрами. Однак найбільше поширення шахів у всьому цивілізованому світі завдячує появі міжнародних турнірів та матчів між першокласними майстрами. Такі змагання іноді влаштовуються у головних столицях Європи та Американського континенту. Ці публічні демонстрації шахового мистецтва привертають найжвавішу увагу любителів шахів буквально на всій Земній кулі, оскільки не лише результати партій, а й їхній повний текст за допомогою газет і телеграфу повідомляються в найвіддаленіші точки нашої планети. Такі публічні випробування сили постійно висувають нові таланти. Ці змагання стали школою для деяких з найбільших майстрів нашого часу. Проголошені ними новаторські теоретичні та практичні ідеї значно допомагають тим, хто вивчає шахи, подолати головні труднощі у оволодінні складним змістом нашої гри.
 
У минулому ці труднощі були непереборні, і вміння в "мистецтві людського розуму", як вдало назвав шахи Густав Селен (герцог Брауншвейгський Август Молодший) [Август Молодший (1579-1666), покровитель знань і наук, у 1616 р. під псевдонімом Густава Селени випустив перше німецьке шахове керівництво "Шахова або королівська гра", яке протягом двох століть вважалося найкращим німецькою мовою. У 1978 р. було здійснено факсимільне перевидання цієї пам'ятки літератури, що залишило помітний слід в історії шахів-І. Романов], вважалося винятковим привілеєм лише жменьки обраних. Однак незаперечний досвід показав, що майстерність і навіть перевага в шахах може бути надбана способом, подібним до того, як здобуваються вміння в інших справах, що вимагають розумових зусиль. З належною вправою та вивченням переважна більшість учнів може підняти свою шахову силу принаймні до досить високого рівня, а часом і до справжньої майстерності.

Шаховий клуб м.Новий Орлеан 1883 рік

На перший погляд, величезне різноманіття комбінацій, можливих на шахівниці, може здатися бентежною перешкодою на шляху досягнення успіху в грі. У зв'язку з цим цікаво згадати, що той, хто починає партію білими, має у своєму розпорядженні двадцять різних вступних ходів, саме ходи восьми пішаків на одне або два поля та ходи двох коней на два різні поля. У свою чергу, противник має у своєму розпорядженні вибір між двадцятьма різними відповідями на кожен з початкових ходів білих. Отже, існує 400 різних способів зробити перший хід з обох сторін, не заглиблюючись далі. Отже, 400 становлять одиницю виміру в арифметичній прогресії до розрахунку кількості комбінацій, можливих у шаховій грі. Однак слід враховувати, що така ж безмежність, з математичної точки зору, існує в мистецтві музики, що не завадило йому набути загального поширення. Життєвий досвід показує, що музичні здібності, а ними в цивілізованих країнах наділені майже всі люди, можуть бути виховані та розвинені за допомогою вивчення та практики. Ми переконані, що це справедливо і щодо шахів. Набуття знання гри величезною більшістю людей може бути досягнуто набагато легше, ніж тепер, якщо прикласти до цього раціональні методи вдосконалення.
 
Перша порада полягає в тому, щоб учні намагалися якомога більше грати на рівних із сильнішими шахістами. Особливо ж ми звертаємо увагу тих, хто вивчає шахи на те, що регулярність вивчення і практики значно полегшують досягнення швидких успіхів. Той, хто робить це уривками, навряд чи колись просунеться вперед. Набагато краще присвячувати шахам одну годину на день шість днів поспіль, ніж шість годин на тиждень. Хорошим способом розвинути в собі силу шахового розуміння та пам'яті є звичка перегравати по пам'яті власні партії, а ще краще партії майстрів, надруковані з хорошими коментарями в книгах і журналах. Велика перевага надрукованих партій полягає в тому, що, коли пам'ять випадково підведе, їх можна освіжити, звернувшись до джерела публікації. Ще один важливий момент - суворо дотримуватися правила "взявся - ходи". Спокуса взяти хід назад дуже сильна у початківців.
 
Попереджуючи про особливий посібник із задачної композиції, який ми маємо намір опублікувати в іншому томі даної праці [Стейніцу не вдалося здійснити свій намір. Праця "The Modern Chess Instructor" залишилася незавершеною - І. Романов] ми можемо додати, що вивчення цієї прекрасної гілки нашої науки надзвичайно корисне для розвитку та збільшення сили у практичній грі. Щоправда, у завданнях ставиться умова — знайти єдиний шлях до мети, тоді як у партії виграш можна досягти багатьма різними шляхами. Але так само часто в практичній грі вибір правильного плану з кількох можливих вимагає найбільшої точності розрахунку, а тому рішення шахових завдань, при якому необхідно витягти з фігур максимальну енергію за мінімальної кількості ходів, є чудовою вправою для цього. Деякі з найбільших шахістів такі, як Морфі, Андерсен, Блекберн, Філідор та низка інших, приділяли досить велику увагу задачній композиції, яка виросла до майже самостійного мистецтва. Вкрай примітно, що найбільш блискучий стиль набувають майстри, що поєднують практичну гру за дошкою із заняттям задачною композицією. Це цілком природно, оскільки блискучі комбінації здебільшого трапляються при прямій атаці на королівському фланзі, а знання різних красивих матових позицій, що становлять зміст шахових завдань, допомагає осягати аналогічні ідеї в практичній грі.

Джерело "Шахи: наука, досвід, майстерність"
І.З. Романов М.: Вищ. шк., 1990
]]> Tue, 10 Jan 2023 23:00:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?shakhy-yak-vprava-rozumu-i-yak-u-nykh-vdoskonaliuvatysia https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/000000023 <![CDATA[Не дивлячись на дошку (частина 2)]]> imblog
автор: М.Крогіус
Фото: Третя після опівночі Facebook
початок...
* * *
Мислення та увага. О. Алєхін, М. Ботвинник та інші автори вказували, що той, хто грає за дошкою, не може одночасно охопити всі фігури. Шахіст подумки виділяє якусь частину дошки, групу фігур, окремий варіант або план як головний об'єкт обмірковування.
 
При грі наосліп спрямованість мислення носить різко виражений характер. Найчастіше боротьба ведеться на дуже обмеженій ділянці дошки. Решта фігур у цей момент не враховується. Тому багатопланова гра по всій дошці майже не зустрічається в партіях наосліп. Вирішуються переважно локальні завдання.
 
У зв'язку з вузькістю обсягу уваги та розумової спрямованості у грі наосліп, як правило, відсутня гнучка реакція на несподіванки з боку супротивника.
 
У тих же випадках, коли партія розвивається майже форсованим шляхом або боротьба протягом тривалого періоду ведеться на обмеженій ділянці дошки, якість гри наосліп підтримується на досить високому рівні.
 
При грі наосліп найбільші труднощі викликає перемикання уваги на новий об'єкт обмірковування. Тому майстри, що дають сеанси, умовно поділяють партії на головні та другорядні. В останніх вони свідомо обирають малообов'язкові, нейтральні ходи з метою почекати, не погіршуючи позиції.
 
У грі наосліп віч-на-віч перемикати увагу на райони дошки, віддалені від основного місця боротьби також вкрай важко. Найчастіше партнери, ніби змовившись вести бій у «призначеному» місці, неохоче беруть до уваги фігури, що стоять подалі.
 
Таким чином, увага і мислення при грі наосліп відрізняються високою стійкістю та інтенсивністю. Рухливість розумового зосередження тут виражена значно слабше. Тому можна рекомендувати гру наосліп тим шахістам, у яких недостатньо розвинена здатність до тривалої концентрації уваги.
 
Ф. Дуз-Хотимирський вказував, що гра наосліп сприяє розвитку комбінаційного зору. Чи справедливе це твердження? Вже зазначалося прагнення граючого наосліп максимально конкретизувати заплановані операції, не вдаючись надто глибоко у стратегічні оцінки позиції.
 
Ця тенденція стає зрозумілою, якщо врахувати, що при грі наосліп шахіст «бачить» насамперед зовнішні властивості тієї чи іншої фігури, то куди вона може одразу переміститися з метою безпосереднього нападу чи захисту. Г. Колтановський говорив: «У мене немає зорової пам'яті, але є пам'ять руху».
 
Подібний зміст розумової діяльності шахіста, що грає наосліп, викликає конкретність у виборі ходу і потребує точного тактичного розрахунку. Тому можна погодитися з Ф. Дуз-Хотимирським у тому, що гра наосліп корисна для розвитку комбінаційного зору шахіста, і, зокрема, здатності до точного розрахунку. Про схожість розрахунку за дошкою з грою наосліп говорив А. Рубінштейн, коли вказував, що при обмірковуванні комбінації він фактично грає наосліп, тому що наявні фігури «заважають» йому уявити їх у уяві на нових місцях.
 
Однак поняття «комбінаційний зір» включає, на наш погляд, і інші сторони, які мають більш складний творчий зміст, ніж розрахунок. Це насамперед — уміння знаходити оригінальні комбінаційні ідеї та підготувати вигідну комбінаційну ситуацію. У розвитку цих якостей, нерозривно пов'язаних з рівнем стратегічної майстерності шахіста, гра наосліп, на нашу думку, може принести небагато.
 
* * *
Організація та методика тренування. Тут найбільш важливим є питання про дозування навантаження при грі наосліп. Ф. Дуз-Хотимирський писав: «Для мене гра наосліп не була виснажливою. Серйозна партія в турнірі вимагала від мене часто більшої витрати нервової енергії, ніж дванадцять-п'ятнадцять партій у сеансі одночасної гри наосліп».
 
Хоча це висловлювання дуже суб'єктивне, воно все ж таки певною мірою показує можливість порівняння навантажень при грі за дошкою і наосліп. Тим більше, що для нас важливим є не з'ясування особливостей втоми в рекордних сеансах, а визначення допустимої кількості дошок при постійних тренуваннях.
 
Вивчаючи це питання, ми виходили з міркування, що звичайна турнірна партія триває 5 годин. Період найактивнішої, напруженої роботи (обдумування своїх ходів) триває дві з половиною години. Можна припустити, що гра наосліп, що триває від двох до трьох годин, не стане надмірним навантаженням для шахіста майстер-класу. При цьому враховувалася ще та обставина, що зазвичай турнірна партія є більш значущою для шахіста і викликає більшу напругу, ніж тренувальні зустрічі.
 
Ці припущення було перевірено. В результаті опитування ряду майстрів і гросмейстерів, які епізодично грали наосліп, а також на підставі власної практики в цій галузі видається, що тригодинне навантаження при грі не дивлячись на дошку є допустимим для досвідченого шахіста. За цей період вдавалося завершити сеанс одночасної гри проти шести шахістів першого та другого розрядів.
 
Гра наосліп, особливо проведення сеансів одночасної гри, потребує підготовки. Можна намітити кілька етапів розвитку вміння грати не дивлячись на дошку:
 
1) Аналіз шахових позицій в умі. Корисне, наприклад, читання шахової літератури без дошки, вирішення завдань та етюдів у такий спосіб. Слід рекомендувати також аналізувати партії, не пересуваючи фігур, постаратися знайти власне рішення позиції, а потім порівняти його з тим, що сталося в партії.
 
2) Гра наосліп за наявності дошки без фігур. Порожня дошка значно полегшує створення просторових уявлень про боротьбу в партії, розширює зону розумової спрямованості та допомагає кращому запам'ятовування розташування фігур. Нами було проведено наступний експеримент: шість партій проти тих самих супротивників гралися з порожньою дошкою і без неї. У першому випадку сеанс тривав дві години тридцять хвилин. Результат: +5-0 = 1. Не було зафіксовано жодної помилки у пригадуванні місця розташування фігур. У другому випадку сеанс тривав три години десять хвилин, його результат: +3—1=2. Було помічено 3 помилки у визначенні положення фігур.
 
3) Поступове збільшення числа партій та обов'язкове вживання повної шахової нотації під час передачі ходів. Помічено, що повна шахова нотація (наприклад, оголошення ходу Кс2—еЗ, а не просто КеЗ) сприяє кращому запам'ятовуванню розвитку партії. Очевидно, значення має та обставина, що з повної нотації у свідомості фіксується як кінцевий пункт руху фігури, так і вихідний, завдяки чому виникає цілісний просторовий образ зробленого на дошці ходу.
 
Зазначені прийоми, що допомагають розвитку вміння грати наосліп, мають і самостійне значення і застосовуються як корисний засіб шахового тренування.
 
Повертаючись до поставленого на початку цієї статті питання «чи корисна гра наосліп?», ми тепер більш обґрунтовано можемо дати на нього ствердну відповідь.
 
При правильній організації тренувань, гра наосліп є корисним засобом удосконалення шахіста, розвиваючи логічну пам'ять, конкретне мислення та інтенсивність уваги.
 
Безперечно, психологічні дослідження гри, не дивлячись на дошку, повинні бути продовжені.
 
Джерело: "Шахи в ссср" 1970 №5
]]> Fri, 06 Jan 2023 15:13:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?ne-dyvliachys-na-doshku-chastyna-2 https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/000000022 <![CDATA[Не дивлячись на дошку (частина 1)]]> imblog
автор: М.Крогіус
Фото: Третя після опівночі Facebook

Важко знайти вид шахової діяльності, який оцінювався б настільки суперечливо і був би так мало досліджений, як гра наосліп. Тому є важливо розглянути психологічні особливості гри не дивлячись на дошку, щоб винести більш обґрунтований висновок про її цінність.
Але спершу коротка історична довідка. Перші відомості про гру наосліп мають тисячолітню давність. У 970 р. у Тріполі подібним чином грав грецький мандрівник Челебі. Партії, зіграні не дивлячись на дошку, зустрічалися на практиці і у майстрів середньовіччя. А коли наприкінці XVIII ст. Філідор грав наосліп одночасно на трьох дошках, то це викликало таке захоплення сучасників, що Дідро і Даламбер згадали про цю подію у знаменитій «Енциклопедії».
 
Пізніше стали відомі виступи вже на більшій кількості дошок П. Морфі, Л. Паульсена, І. Цукерторта, Г. Пільсбері, О. Альохіна, Р. Реті, Д. Брейєра, М. Найдорфа, Г. Колтановюкого та інших шахістів. Останнім часом Я. Флеш (Угорщина) навіть переступив рубіж п'ятдесяти дошок. Однак у якісному відношенні, мабуть, найбільше вражало досягнення О. Алєхіна в Нью-Йорку у 1924 році. Виступаючи проти 26 першокатегорників, він виграв 16 партій, звів унічию 5 та 5 програв.

Про гру наосліп віч-на-віч відомостей зберіглося менше. Відомі лише партії П. Морфі з Л. Паульсеном та Г. Ліхтенгейном (1857 р.), а також російських учасників турніру в Мангеймі у 1914 році, які були інтерновані у зв'язку з початком першої світової війни та грою наосліп заповнювали тюремне дозвілля.

Слід зазначити, що ставлення фахівців до гри наосліп переважно негативне. Негативна думка ґрунтується на двох міркуваннях: 1) якісний рівень гри наосліп значно нижчий від звичайного і 2) вона викликає перенапругу психіки шахіста і тому шкідлива для здоров'я.
 
О. Алєхін писав: «Пільсбері був одним з найбільших майстрів гри наосліп, і його досягнення - 22 партії було протягом багатьох років світовим рекордом. Однак, коли він спробував у 1902 р. у Ганновері зіграти одночасно наосліп із 21 противником сили першої категорії, він зазнав невдачі. Він довів сеанс до кінця, але результат (+ 3-7 = 11) показує, що такий захід виявився йому не під силу. Також і серед сучасних майстрів є віртуози гри не дивлячись на дошку, але лише дуже незначна кількість граних ними партій потрапила до друку. Очевидно, майстри самі визнають, що ці їхні партії у художньому відношенні стоять не надто високо. Мої власні партії наосліп не застраховані від типових помилок».
 
Додамо до цього, що не викликає сумніву твердження про шкідливий вплив на здоров'я частих виступів із сеансами гри наосліп.
 
Отже, аргументи «проти» здаються досить переконливими, але цікава та обставина, що настільки досвідчений тренер, як І. Бондаревський, настійно рекомендував Б. Спаському провести сеанс одночасної гри наосліп напередодні його матчу з М. Талем (1965 р.). Очевидно, у грі не дивлячись на дошку І. Бондаревський вбачає корисний спосіб підготовки.
 
За гру наосліп ратував Ф. Дуз-Хотимірський. Він зазначав: «...гра, не дивлячись на дошку, є цінним фактором тренування і допомагає розвивати комбінаційний зір».
 
Зрештою, слід провести порівняння гри наосліп з іншими видами інтелектуальної діяльності, де мислення також функціонує без безпосередньої опори на сприйняття.
 
Якщо ми звернемося до шахів, то неважко помітити, що кожна зовнішня дія (хід) є продуктом попереднього моделювання цієї дії. Внутрішній план дій шахіста під час гри за дошкою складається на основі безпосереднього сприйняття наявної позиції; при грі наосліп сприйняття немає і обдумування ходу ґрунтується на уявленнях пам'яті.
 
Однак і гра за дошкою не обмежена рамками сприйняття. Передбачення будь-якої операції вимагає від шахіста вміння відволікатися від зорового сприйняття позиції, представляти й оцінювати в умі нові, уявні, а не сприймати діючі на даний момент конфігурації шахових сил. Ф. Дуз-Хотимирський справедливо зазначав: «Шахи — це і є головним чином гра наосліп. Шахіст у своїй уяві оперує фігурами, проводить комбінації та маневри, які ще не відбулися».
 
На гру наосліп дуже схожий і аналіз «в умі», до якого дуже часто звертається шахіст. Тут мимоволі згадується характерна картина: відчужений від усього оточуючого учасник турніру, який відклав складну позицію і аналізує її без дошки і т.і. Таким чином, у різних видах шахової діяльності – грі за дошкою, аналізі та грі наосліп – можна помітити загальне – необхідність планування майбутніх операцій «в умі».
 
Тому виникає справедливе питання: чи не збіднюють шахісти методи свого тренування, рішуче виключаючи з неї гру наосліп?
 
Для дослідження цієї проблеми ми розглянули особливості прояву окремих психічних функцій під час гри не дивлячись на дошку. Це дозволило виявити ті інтелектуальні якості шахіста, які тут найефективніше розвиваються. Була також спроба визначити місце і значення гри наосліп у процесі вдосконалення шахіста.
 
Матеріалом порівняльного аналізу були партії наосліп, опубліковані у пресі, висловлювання видатних шахістів, а також результати наших експериментів та сеансів.
 
* * *
Пам'ять. Багато хто вважає, що майстер досягає успіху завдяки тому, що має здатність яскраво представляти в кожний момент точне розташування всіх фігур на дошці.
 
Однак подібна думка про чи не фотографічне відображення позицій у пам'яті граючого не підтверджується наявними дослідженнями. Ще в 1894 р. французький психолог А. Біне зазначав, що граючий наосліп часто не може згадати колір того чи іншого поля, навіть розташовану на ньому фігуру, але порівняно добре «бачить» свої та чужі загрози.
 
О. Алєхін писав: «Найбільша частина розумової роботи провадиться за допомогою так званої логічної пам'яті; це означає, що граючий не намагається відтворити перед своїми очима всю дошку з її білими і чорними клітинами, білими і чорними фігурами, як вважає більшість непосвячених, але він нагадує собі тільки який-небудь характерний хід, конфігурацію частини дошки... Так граю я, так грають, наскільки мені відомо, всі майстри гри наосліп. Зорова пам'ять... закликається на допомогу лише тоді, коли в особливо критичний момент потрібно перевірити становище, з'ясувати можливу оману і т.і.».
 
Отже і А. Біне та О. Алєхін вказують на те, що вибір кожного чергового ходу ґрунтується не на «фотографічній» зйомці, а на виборчому характері пам'яті шахіста, на відтворенні їм найважливіших ознак позиції.
 
Про смисловий характер запам'ятовування свідчать також досліди щодо відтворення розташування фігур на дошці, які я проводив під час сеансів одночасної гри. Місце фігури, як правило, визначалося за логічною ниткою спогадів. Наприклад, виникали труднощі у визначенні становища пішака — на b2 чи bЗ? Оскільки король розташований на d2 і раніше загрожував Кс4 + , було легко згадати про відбиття цієї загрози ходом b2—bЗ.
 
Виявлялося, що важче запам'ятати дебютні позиції, які ще не отримали в процесі гри свого певного змісту. Було проведено наступний експеримент: у першому моєму сеансі на шести дошках усі партії грали чигорінський варіант іспанської партії, а в чотирьох інших сеансах дебюти були різноманітні. У першому сеансі я зробив три неможливі ходи на початку мітельшпілю, а в інших подібних помилок не було.
 
Можна зробити висновок, що саме логічна пам'ять яскраво і широко проявляється при грі, не дивлячись на дошку.
 
А потреби можливості логічного, смислового запам'ятовування для вдосконалення шахіста важко переоцінити. У грі та при вивченні літератури шахіст стикається з величезним обсягом шахової інформації. Успішно використовувати її на практиці він може лише завдяки синтетичній силі пам'яті, вмінню встановлювати зв'язки та відносини між різноманітними елементами шахів. Тільки такий характер запам'ятовування дозволяє шахісту орієнтуватися в астрономічній кількості можливих ходів.
 
І оскільки логічні компоненти пам'яті є важливими умовами успішної гри наосліп, правомірно припустити, що така гра сприяє розвитку цих якостей.
 
Необхідно сказати і взагалі про роль пам'яті для гри наосліп. Багато дослідників лише розвитком пам'яті пояснюють уміння грати без дошки. І. Дьяков прямо вказував, що гра наосліп є «чистою функцією пам'яті».

Але з таким твердженням повністю погодитись не можна. Адже при грі наосліп відбувається не змагання на краще запам'ятовування та відтворення того, що вже було в партії, а боротьба, в якій збережене в пам'яті перетворюється на створення майбутніх планів і комбінацій. Гра наосліп ґрунтується на образах пам'яті, але не зводиться до них. О. Альохін писав із цього приводу: «Якщо ж широка публіка вважає, що найбільш істотні труднощі полягають нібито в тому, щоб весь час запам'ятовувати відповідні положення, то вона забуває про те, що граючи наосліп повинен подолати ще другу, куди більшу проблему, а саме: боротися наосліп, знаходити в кожній позиції хоча б приблизно найкращий хід!».
 
Тому звернемося до характеристики процесу уяви. Слід зазначити, що аналітична діяльність шахіста містить у собі протиріччя між прагненням дати більш далекий і ясний прогноз очікуваних подій на дошці та об'єктивною неможливістю вирішити до кінця переважну більшість цих позицій. Чим далі думка шахіста відходить від існуючого в партії становища, тим складніше розраховувати й оцінювати, що стає його розумовий горизонт.
 
Б. Блюменфельд писав: «Як би сильною не була зорова уява, але цілком очевидно, що уявлення в умі блідне порівняно з зоровим сприйняттям. Тому, коли противник зробив хід, нехай навіть очікуваний, ніколи не слід... без жодного обдумування робити заготовлений хід на очікувану відповідь: адже хід був заготовлений тоді, коли дана позиція була в уяві».
 
При грі наосліп наслідувати пораду Б. Блюменфельда неможливо. Адже немає безпосереднього сприйняття позиції. Її образ зберігається у пам'яті. Тому дальність передбачення тут суттєво скорочується, шахіст оперує у зоні ближчої перспективи, не зазіхаючи, зазвичай, на складний далекий розрахунок.
 
Основним компасом гри наосліп є план, причому план, як правило, максимально конкретизований. Тут він проводиться, мабуть, навіть послідовніше і прямолінійніше, ніж у партіях за дошкою. Пояснення зрозуміло — у грі не дивлячись на дошку важче перебудуватися, врахувати нові зобов'язання та змінити основний напрямок думки без крайніх на то обставин. План при грі наосліп схематичніший і більше насичений конкретним розрахунком на 1 — 2 ходи, ніж у звичайних партіях. Боязнь зробити помилку супроводжує чи не кожну заплановану операцію. Тому необхідність конкретної точності хоча б на один-два ходи вперед і звідси постійної перевірки наміченого ходу викликає у шахіста відомий педантизм. Тим самим творчий елемент у грі обмежується.
 
Порівняння партій П. Морфі, О. Альохіна та багатьох інших шахістів, зіграних у звичайних сеансах і сеансах не дивлячись на дошку, показує, що якісний рівень останніх був явно нижчим насамперед у тих ситуаціях, які вимагали оригінальних шляхів вирішення.
 
Таким чином, гру наосліп навряд чи можна рекомендувати для розвитку творчої фантазії шахіста. Але це гра безумовно корисна для виховання точності конкретних розрахунків і постійного самоконтролю.
продовження...
]]> Thu, 05 Jan 2023 19:13:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?ne-dyvliachys-na-doshku-chastyna-1 https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/000000021 <![CDATA[Шахи третього тисячоліття (частина 2)]]> imblog
Бронштейн Д.І. і Смолян Г.Л.
Прекрасний і запеклий світ (Суб'єктивні нотатки про сучасні шахи)
1978 рік

початок...
У майбутньому можливо з'являться нові форми шахової гри. Ми розглядаємо тут лише феномен шахів, виходячи з класичних шахів, як вони «формалізовані» сьогодні, і не розповідатимемо про десятки різновидів цієї гри, придумані ентузіастами, хоча розуміємо правомірність багатьох змін. Однак один виняток ми зробимо. З поваги до особи Альберта Ейнштейна, який запропонував близько сорока років тому ввести в шахи третій вимір. Жаль, що це нововведення не пройшло практичного експерименту. Цікаво було б при Інституті А. Ейнштейна у Парижі організувати турнір гросмейстерів. Якби деякі фігури могли в один хід, інші поступово — по бічних гранях дошки — переходити в простір, то гра могла б стати захоплюючою, глядачі розташовувалися б з будь-якого боку, а при демонстрації зіграних партій знадобилися апарати на кшталт тих, що працюють у планетарії .
 
З іншого боку, шахи самі по собі сьогодні вимагають хоча б приведення до загального вигляду — у різних країнах вони різняться за кольором, розміром, формою, вагою, величиною клітин дошки тощо. Потрібна єдина міжнародна уніфікація. Створили ж за рік із невеликим видавці «Інформатора» міжнародну мову шахістів. Випадок рідкісний, та й мова не має логічної основи, але партії нею не лише публікують, а й читають. Люди підхоплюють легке читання, не надто, втім, замислюючись над квадратиками та колами, які не мають нічого спільного з тими високими символами, про які ми розмірковували на початку цього розділу.
 
Зміни стосуватимуться передусім сучасних засобів перенесення ходів на демонстраційні дошки. Близько 20 років тому маловідомий винахідник, який мешкав у глухому німецькому селі, винайшов простий магнітний спосіб автоматичного відтворення ходів на великому демонстраційному екрані. Але ні цей винахід, ні зроблені пізніше на тему «синхронна передача ходів і підрахунок часу, що витрачається» не увійшли в життя. Ентузіасти з Пермського університету розробили електронну демонстраційну дошку, чудову, але єдиний зразок якої красується в Центральному шаховому клубі. Мабуть, її вартість не по кишені шаховим федераціям.
 
У майбутньому все зміниться кардинально. У театрах з'являться великі кольорові демонстраційні дошки. Поруч менші дошки, де гросмейстери зможуть показувати свої плани, допомагаючи глядачеві розуміти і переживати гру. Фігури та пішаки плавно перепливатимуть із квадрата в квадрат. Вони будуть гаснути на полі відправлення поступово, їх тінь супроводжуватиме шлях прямування, потім зображення поступово виникне у новому місці. І кінь зробить видимий хід краєм полів. Фігури сторони, яка зробила хід, приймуть позу розслабленості, тоді як ‚фігури противника всім виглядом будуть говорити про концентрацію розумових зусиль і напругу почуттів. Можливо, фігури набудуть вигляду живих істот, у кожній фігурі — щось незвичайне. Скажімо, кишенька, з якої виглядають взяті в полон пішаки, або із зазначенням зробленого числа ходів та часу, витраченого саме для цієї фігури. Поля дошки будуть підсвічені так, щоб не втомлювалися очі. Тут фантазувати можна без кінця...
 
Нові форми та стиль «активної» демонстрації призведуть до того, що під час великого турніру зал для глядачів перетворюється до розмірів фантастичного обсягу. Глядачі повністю поринуть у шахи, вони перестануть відчувати час і простір, їх прогнози забігатимуть на вік вперед, а кожен хід на сцені викликатиме асоціації з шахістами-чемпіонами та шахістами-творцями минулих епох. І саме цим шахи істотно відрізняються від будь-якої іншої діяльності, в якій ми відчуваємо почуття співпереживання. Тому що тут йде ще й процес колективної творчості, що часто доходить до інтелектуального екстазу: весь зал для глядачів хвилюється, горить і працює як один великий людський комп'ютер. Жаль, що зараз цей колективний комп'ютер уже проковтнув півтора — два десятки початкових ходів, відсунувши кордон, за яким починається справжня творчість.
 
У майбутньому навряд чи збережеться такий чужий шахам інститут, як прес-бюро. Ця самодіяльна організація непомітно надала собі право зарозуміло критикувати будь-який задум, план, хід, атаку, захист граючих гросмейстерів. Коли грається важливий матч, на нього злітаються десятки гросмейстерів і сотні набридлих в критиці журналістів. Вони не тільки стежать за грою, вони самі азартно грають, нескінченно пересувають фігури та пішаки на десятках допоміжних дошках, намагаючись на дотик дістатися фіналу тієї чи іншої комбінації. А потім читачам подають сентенції: «Усі ми у прес-центрі бачили, що треба йти не так, а так». І звичайно, буває, що цей спресований в одній кімнаті мозковий інтернаціональний центр починає перемагати тих, хто бореться на сцені. І як добре, що публіку із зали туди не пускають — вона втратила б повагу до живих чемпіонів, забула б, що ті мислять невтомно позиціями, яких немає ні на столику, ні на демонстраційних дошках, оскільки мистецтво гри в шахи це мистецтво прогнозування, а не обмацування. Адже якщо навіть троє глядачів разом розмислюватимуть на одній тільки кишеньковій дошці, у них з'являється шанс стати врівень з гросмейстерами, які грають на сцені. Варто замислитись над цим феноменом. Часто ми читаємо про те, що якийсь хлопчик у залі щасливий сам і ощасливив батьків — вгадав хід Таля. У прес-бюро теж вгадують. Було б цікаво, якби ФІДЕ заснувала тоталізатор у прес-бюро...
 
Проте ці проблеми є. Особливо якщо врахувати спортивне напруження партій, жорстоке інтелектуальне побиття, врахувати, що гросмейстери не тільки повинні тричі або шість разів на тиждень витримувати мозковий штурм у критичної позначки і знаходити шляхи до швидкого відновлення звичайних функцій організму, а й у всякому разі шукати спосіб жити нормально усю без шахову частину життя, що залишилася їм. Не всі з цим справляються однаково добре, деякі впадають у депресію, інші надто веселі, треті починають жбурляти каміння у скляний будинок, у якому самі нещодавно процвітали та блаженствували. Проте відсоток таких відхилень не більше 10 – норма для будь-яких видів добре оплачуваної та гранично небезпечної людської діяльності. Проте в майбутньому тут все зміниться на краще, бо зникнуть заздрість і недоброзичливість, тому не буде потреби ні в жалості, ні в благодійних відгуках, на які ми сьогодні всі так охотимося. Є тут і інший аспект.
 
Такі незворушні шахісти, як Карпов, які практично не реагують на зал — «публіка мене не цікавить», — зберігають високий рівень працездатності довше, ніж їх менш урівноважені партнери. Або Фішер: публіка його займає, але він знайшов броню – обмежив коло проблем у дебюті, і така гра дозволяє йому простими засобами вирішувати складні завдання. Карпов теж просто розігрує дебют і подальшу гру будує на технічному використанні позиційних плюсів. Ось загалом і виходить, що найвищих спортивних результатів добиваються шахісти талановиті, із прекрасним здоров'ям, залізними нервами та волею.

Інша проблема стосується методів гри. Теоретики повинні передбачати стратегію завтрашнього дня виходячи з того, що сьогодні 99 відсотків партій — це кардіограма боротьби, кардіограма зусиль особистості у боротьбі не лише з труднощами позиції, а й самим собою, з годинником, із шумом у залі і т.і. Тут не видно руху вперед – і це турбує всіх любителів шахового мистецтва. Добре бути схожим на Морфі, але ще краще вгадати стратегію ХХ ст. і перемагати, як сам Морфі перемагав, вгадавши прогрес гри на вік вперед.
 
Потрібні сміливість і захопленість, бажання та вміння йти до неясної ще мети, і тільки це породжує блискучі позиції та глибокі, насичені динамікою ситуації. Тут у кожного — на базі свого душевного досвіду — з'являються і виявляються шахові емоції, які створюють нові шахові ідеї, які виражаються в планах і ходах. При такому захопленні сухі, академічно правильні і короткі за часом виконання варіанти - залишаються за фарватером, але це і є краса справжньої творчості: брати на свої плечі ледь помітні далекі серії тонких ходів, які за короткий час — швидкість сприйняття для глядачів — покажуть мистецтво людини бачити .
 
Близько тридцяти років тому великий любитель гри наосліп, і особливо гри на швидкість — 10 секунд один хід, і так 10 партій поспіль, одну за одною — Р. Файн говорив, що хоч це й важко, але цікаво; що здатність грати, не дивлячись на дошку, є мірилом інтелекту для шахістів. Філідор, який зіграв наосліп три партії, потрапив до Британської енциклопедії, а сьогодні рекорд світу Я. Флеша — 52. А що в майбутньому? Адже є ЕОМ, покликані позбавити людини рутинної роботи і звільнити мозок для творчих операцій. У цих умовах немає потреби тренувати його на запам'ятовування калейдоскопічно миготливих при грі наосліп шахових позицій. Тому гра наосліп навряд чи отримає нові імпульси. Якщо, звісно, ​​цим мистецтвом не зацікавиться цирк. Міркування Р. Файна виправдалися в іншому. З'явилося почуття тоншої оцінки позицій, які на вигляд не представляють ні бази гри на виграш, ні змісту. Кращі шахісти світу Карпов, Фішер, Ларсен, Спаський, Таль, хоч і не дають сеанси гри наосліп, вміють дуже далеко заглянути за рамки видимої позиції. Труднощі тільки в тому, щоб на цьому далекому шляхи, як гонщику, не розгубити мужність і силу, витримати характер при величезному опорі супротивника.
 
Однак сьогодні в турнірах нерідко виграють ті, хто не будує далеких планів, а просто б'ється хід у хід. Ці шахісті не мають розчарування, бо вони не шукають максимум, хіба що переробляють максимум шахової інформації. Це і є раціоналізм. Гравці готові повторити старі позиції, якщо вони приносять успіх.
 
Якщо ви хочете мати знання механізмів, що ведуть до виграшу, ви повинні розуміти, навколо чого йде боротьба, на що спрямований захист і де об'єкт атаки. Але цього мало. Потрібно горіння, фантазія, воля, пошук, спрага знайти справжнє рішення у суперництві з іншою особистістю. Коли все це є, з'являється шаховий геній. Морфі грав легко, красиво, швидко. Він розумів позицію - чудово відчував співвідношення її деталей. Але він дуже цінував вогонь фантазії, ініціативу. На цьому шляху Морфі був непереможним, але він був і нещасливий, тому що ні з ким не міг розділити щастя відкриття, ніхто не розумів глибинних витоків його гри, його творчого горіння. Сьогодні є публіка, здатна зрозуміти і оцінити відкриття в шахах. Але шахісти грають не для публіки. Сьогодні триває нескінченний конкурс. Виграючи сьогодні, ви все одно завтра знову піддаєтеся перевірці... на силу здоров'я та працездатність таланту.
 
Саме так!
 
…Автори вірять, що шахи у третьому тисячолітті міцно увійдуть до арсеналу життєвих потреб людини, поряд із читанням класичних віршів та насолодою музикою.
 
Можливо, шахам приділятиметься одна хвилина в житті людини, але будемо пишатися і таким досягненням, спресована хвилина майбутнього мислиться нам за місткістю та глибиною почуттів буде дорівнювати нинішньому століттю, а то й більше.
 
У майбутньому світ розділиться, певне, не тільки на чоловіків і жінок, а й на людей і машини. Хто хоче об'єктивно оцінити прогрес шахів за сто років, той має подивитися журнали та старі газети. Наявна шахова «революція» — від примітиву ми вийшли на вершину інтелекту. У той же час назріває впевненість у нездійсненності мрії про безпрограшного шахіста. Лише для машин це завдання виявиться по зубах, бо кількість розумних шахових позицій, побудованих розумними, нехай і багатьма шляхами, все ж таки кінцеве і підлягає так само як дослідженню, так і систематизації. Але нам хотілося б бачити, як до будівлі колишньої московської консерваторії — грався ж там чемпіонат ссср 1940 р.— переданої для театру шахових вистав, під'їжджають на власних коліщатках або повітряних подушках ЕОМ, статечно входять до будівлі, здають засоби швидкісного пересування в гардероб, розсідаються по місцях відповідно до рангу. Такий шаховий вечір буде безперечно, ЕОМ теж захочуть подивитися гру живих конкурентів, перейняти досвід, покритикувати, спілкуючись між собою, нарешті, познайомитися, зав'язати шляхи творчої симпатії, особистої дружби, налагодити корисні робочі контакти. Вони блимають лампочками, рухають тумблерами та кнопками, отримують взаємне задоволення, а залишаючи театр, сперечаються, як зараз люди, і обмінюються перфокартами для виклику. Бачите, до чого бідна фантазія людини, ми всі бачимо на свій лад. А можливо, ми й будемо навіть клянчити у найзнаменитіших ЕОМ автографи та уламки деталей у якості сувенірів... Однак ще не скоро зможуть машини імітувати гру живих людей, і творче життя живих чемпіонів довго ще світитиме, служачи пізнанню таємниці шахів.
 
Завершуючи книгу, автори просять читачів не нарікати на гіперболи та різкість в оцінці сьогоднішнього дня. Ця тема важка. Є люди, які взагалі заперечують шахи як мистецтво, хіба мало таких, хто заперечує мистецтво загалом теж? Не будемо їм суддями, пожаліємо тих, хто глухий і сліпий до прекрасного світу шахів.
]]> Wed, 04 Jan 2023 11:49:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?shakhy-tretoho-tysiacholittia-chastyna-2 https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/000000020 <![CDATA[Про зорову уяву і варіантний розрахунок]]> imblog
Увагу шахових теоретиків зосереджено насамперед на вивченні дебюту. Без сумніву, знання дебюту має велику роль для практичної гри, але все-таки не вирішальну роль. Навіть в останньому матчі Алєхін — Ейве, при всій величезній дебютній підготовці Ейве і при всіх сумнівних властивостях дебютних експериментів Алєхіна, можна вказати на дуже небагато партій, у яких програш став би результатом виключно невдалого дебюту. В усякому разі, у переважній більшості партій на результат вплинули або могли вплинути допущені помилки або недостатньо поглиблена гра в подальших стадіях гри з боку одного із супротивників, а часто й обох.
Звідси висновок: виправлення дефектів у процесі обдумування має не менше значення, ніж досконале знання дебюту.

Висловлюючи надію, що шахова преса і шах-організації поставлять питання про дослідницьку роботу в цьому напрямі, ми вважаємо, що й міркування шахістів-практиків про методи зживання помилок та підвищення якості шахового мислення можуть мати значення хоча б як матеріал для майбутніх досліджень.
 
Для першого досліду ми обрали цю тему.


                                                                                          хід чорних                                                 шахівниця: lichess.org

У цьому положенні, що сталося у партії Блюменфельд—Живцов, граної у півфіналі першості м.*оскви, чорні підставили слона, зігравши 1. ... Се4. Цей зівок тим більше вразив мене, що гра мого молодого супротивника в цій партії, як і взагалі в турнірі, справила гарне враження, він не був у цейтноті і порівняно довго обмірковував свій хибний хід. Як я з'ясував із розмови з ним після партії, він відкинув продовження 1. .. Ch3 (1... Сb7 2. Kg4.) 2. Ф : hЗ Ф : е5 3. Ф : h6 Фе1+ 4. Л : e1 gh, і перевага скоріше на боці білих, що мають слона за коня при пішаковій перевазі на ферзевому фланзі. Роблячи свій хід у партії, він вважав, що слона не можна взяти на увазі варіанта 1. ... Се4 2. С : е4 Ф : е5 3. Ch7+ Кр : h7 4. Ф : е5 Kd3+ з відіграшем ферзя, але він не помітив, що після 2. С : е4 атакована тура а8. На перший погляд видається незрозумілим, як це граючий чорними у двох наведених варіантах бачив порівняно далеко і в той же час не помітив абсолютно ясного удару після першого ходу білих у відповідь.

Причина цієї помилки, наскільки я можу судити з власного досвіду в аналогічних випадках, є наступною: коли гравець, що грає чорними, розраховував варіант 1. ... Се4 2. С : е4 і т.д., він в умі не опускав слона с2 на клітку е4, а ніби тримав його навісом, спрямованим до пункту h7, щоб шахом з розкриєм взяти ферзя.
 
Подумки рух слона с2 можна висловити так: слон із пункту с2 спрямований до пункту h7, де він опускається, причому усвідомлюєш, що дорогою до h7 є зупинка на пункті е4, але цієї зупинки на е4 зоровою уявою не робиш. Подібні помилки нерідкі в практичній грі.
 
Особливо часто буває, що, коли обмірковуєш варіант, забуваєш зоровою уявою пересунути фігуру або зняти розміняну фігуру, відповідно до зробленого ходу, і фігура помилково залишається в розумі на початковому місці.
 
Слід зазначити, що в більшості випадків, подібні помилки є результатом не слабкості зорової уяви, або нервового поспіху, або ж недостатнього вольового напруження: ліньки, зробивши подумки хід, зафіксувати відразу зміну зоровою уявою, а часто даєш собі привілею, і робиш хід в результаті розмови з собою, або відтворенням в розумі нотації ходу, або ж, хоч і просторовим рухом в умі, але без твердої фіксації зоровою уявою положення після ходу.
інший приклад

                                                                                       хід чорних                                                 шахівниця: lichess.org

Положення на діаграмі сталося в партії Сергєєв-Блюменфельд, що гралася в останньому турі того ж турніру. Мені за турнірним становищем досить було нічиї. Як відомо, грати на нічию не так просто: прагнення до спрощень та страх ускладнень впливають негативно.

У цьому положенні я зіграв 1. ... Kd4. На обмірковування ходу я витратив понад півгодини, бо вагався, як продовжувати: білі загрожують ходом Ch6 розміняти фіанкетованого слона; витрачати час на відведення тури f8, щоб уникнути розміну, не цікаво, тим більше, що тура при нагоді може стати потрібна на лінії f для підтримки руху f7 — f5; взагалі, я знаходив, що у білих ясний план атаки на чорне рокірування рухом пішака f, а при нагоді і g, і не бачив, що досить переконливо можу протиставити. Не знаючи, на що зважитися, я, щоб відстрочити рішення, зіграв 1. ... Kd4. Роблячи свій хід, я був переконаний, що мій супротивник через загрозу К : f3+ з наступним Ке5 і т. д. з виграшом пішака, відповість 2. Kph2, і про себе з тугою думав: як же я тоді продовжуватиму, тому що погано 2. ... Фа5 3. Ch6 С : h6? 4. Ф : h6 К : с2? 5. Kg5 Kf6 6. Kd5. При цьому я кілька разів повертався до думки: “прикро, що після 1. ... Kd4 2. Kph2 К : f3 + 3. С : f3 Ke5 4. Cg2 С : h3 він б'є королем (а не слоном) на hЗ і нічого не можна витягти з експонованого становища його короля”.
 
У партії білі відповіли (після 1. ... Kd4) 2. Kd1 тут пройшло цілих 5 хвилин обмірковування, поки я побачив, що ходом 2. ... К : f3 + в т.д., я виграю пішака. Ці п'ять хвилин обдумування пройшли в коливаннях, який план гри мені обрати, і так як нічого не виходило, то я, щоб перепочити від тяжких думок, повернувся до колишнього: “прикро, що після 2. . . . К : f3 + 3. С : f3 Ке5 4. Cg2 С : hЗ він б'є королем”, і раптом я побачив, що він не може бити королем, тому що король знаходиться на g1, а не на h2.
 
Таким чином за ці 5 хвилин обдумування у мене в умі його король був не на g1, де я міг би його бачити безпосереднім зоровим сприйняттям, а на h2, тобто у тому полі, куди його я пересунув зоровою уявою раніше, чекаючи відповіді противника. Цілком можливо, що якби після ходу білих 2. Kdl я міг легко на що-небудь зважитися і не повернувся б до думки "прикро" і т. д., то я так і не зробив би ходу 2. ... К : f3 + з виграшом пішака.
 
Такий випадок тим більше цікавий, адже хід свій 1 . . . Kd4 я зробив з урахуванням загрози виграшу пішака, але зрушивши в умі при обмірковуванні варіанта його короля, я забув поставити його в умі на місце, а потім уявлення, створене зоровою уявою, завадило об'єктивному сприйняттю місцезнаходження короля.
 
Дане нами пояснення наведеного випадку не єдине, можливо й таке пояснення: коли я обмірковував 1. ... Кd4, то я вирішив, що так як білі відповідатимуть 2. Kph2, то 2. ... К : f3 + - нічого не дасть, і ця остаточна думка залишилася у мене в голові, хоча передумова (2. Kph2) не здійснилася.
 
Важко, звісно, ​​вирішити, яке пояснення правильне у даному випадку. У всякому разі, наскільки я можу судити з власного досвіду, бувають моменти, коли уявлення, створене зоровою уявою, витісняє дійсність.
 
Але якщо такі випадки не часті, то можна вважати регулярним явищем, що пересування в умі при обдумуванні одного варіанта заважає правильному уявленню положення, що виходить в іншому варіанті. Зрозуміло, що чим більше варіантів і чим довші варіанти, тим більша можливість помилок.
 
Слід пам'ятати ще таке. У довгому варіанті з кожним ходом, що робиться в умі, створювана позиція все більше відривається від дійсності, і тому уявлення стає все бліднішим і бліднішим. Нехай навіть у того чи іншого шахіста з особливо сильною зоровою уявою є впевненість, що він може правильно уявити собі в умі позицію, що виходить в результаті довгого варіанту, але не можна бути впевненим, що відома блідість уявлення не вплине на правильну оцінку позиції, що виходить у кінці варіанта. У кожного шахіста буває, що він, розрахувавши правильно варіант, не може вирішити, вигідний він йому чи ні, що, наскільки я можу судити по собі, це пояснюється в першу чергу недостатньою ясністю картини, що виникла в умі. Думка шахіста пов'язана з зоровими уявленнями. Тому, чим виразніша і яскравіша зорова картина, тим легше і точніше працює думка і тим багатша вона.
 
З довгими варіантами пов'язана ще наступна небезпека: психічна напруга при обмірковуванні довгого варіанту настільки значна з-за необхідності хід за ходом фіксувати зоровою уявою зміни, що відповідно втома від напруги може позначитися на подальшій грі.
 
Кожен шахіст-практик повинен усвідомлювати роль зорових уявлень і про небезпеки, з якими неминуче пов'язаний варіантний розрахунок, і зробити звідси належні висновки з урахуванням, зрозуміло, ступеня своєї зорової уяви.
 
Ми, зі свого боку, робимо такі висновки.
Після ходу противника потрібно почати обмірковування не з готових висновків, зроблених до того, а як би заново і до того ж почати з того, щоб сфотографувати поглядом позицію, як би сильно не була розвинута зорова уява, але цілком очевидно, що уявлення в умі блідніші порівняно з зоровим сприйняттям. Тому, коли противник зробив хід, нехай навіть очікуваний, то ніколи не слід (крім, зрозуміло, випадку крайнього цейтноту) без жодного обмірковування відразу робити заготовлений хід на очікувану відповідь: адже хід був заготовлений тоді, коли дана позиція була в уяві; цілком можливо, що тепер, коли після ходу противника ця позиція вже безпосередньо сприймається з усіма своїми особливостями, включаючи і хід противника, то у результаті більшої ясності картини з'являться і нові думки.
 
Слід дотримуватися суворої внутрішньої дисципліни при обмірковуванні варіантів, зокрема не бігати думкою від одного варіанту до іншого, повертаючись кілька разів до того ж, а встановити спочатку порядок обмірковування варіантів стосовно конкретної обстановки, потім поступово переходити в умі від одного варіанту до іншого, причому при обмірковуванні кожного варіанта після кожного ходу зробити в умі відповідне пересування, зафіксувавши його зоровою уявою, і в кінці варіанта зробити резюме, і тільки після цього перейти до наступного варіанту.
 
При встановленні порядку обдумування слід виходити із прагнення можливого скорочення кількості і довжини варіантів. Насамперед слід розглянути найбільш небезпечну за першим враженням відповідь на запропонований хід, і тільки, якщо буде знайдено захист проти цієї небезпечної відповіді, розглядати, чи немає іншої більш прихованої відповіді. Так само, якщо варіант через кілька ходів повинен дати ясну вирішальну перевагу, то безцільно подовжувати в умі варіант розглядом деталей реалізації цієї переваги.
 
Якщо свій найближчий хід абсолютно необхідний, а розгалуження (варіанти) починаються після свого ходу і ходу у відповідь противника, то поки рано заглиблюватися у варіанти: після свого необхідного ходу і ходу у відповідь зорова картина буде ясніше, і легше буде обмірковувати варіанти. Сказане стосується також і випадку, якщо у варіанті довжиною наприклад, у 8 ходів після перших кількох ходів можливе форсоване повернення до початкового положення (повторення ходів). У цьому випадку рекомендується без тривалого обмірковування зробити перші кілька ходів, щоб тоді вже обмірковувати варіанти до кінця, і якщо вони виявляться невигідними, повернутися до початкового положення повторенням ходів.
 
У положеннях не гострих, де не може бути форсованих варіантів, розрахунок слід обмежити кількома короткими варіантами для кращого виявлення особливостей позиції.
 
Якщо є можливість вибору між двома продовженнями, що дають приблизно однаковий ефект (рівняння, перевага, вирішальна перевага), слід віддати перевагу тому продовженню, в якому менше варіантного розрахунку і, отже, менше небезпека помилки. Цей принцип слід твердо перевірити, відкидаючи будь-яку "романтику". Якщо є, наприклад, вибір між зведенням гри до пішакового ендшпілю з зайвим пішаком, з безперечним виграшом, і багатоходовою матовою комбінацією з розгалуженнями, то розумніше вибрати перше продовження: з турнірної практики відомі випадки, коли мат, що оголосили, у кілька ходів програвався та як мат виявлявся фіктивним.
 
Наші тези, і особливо останній, безперечно зустрінуть заперечення з боку прихильників шахової „краси”. На нашу думку, варіантний розрахунок — це лише необхідна техніка, і якщо можна спростити або полегшити техніку, тим краще. Краса ж шахів полягає у внутрішній логіці та багатстві ідей, для виявлення яких у більшості випадків досить глибокого проникнення в позицію, розрахунок же потрібен тільки для перевірки правильності ідей. Шахи - гра цілеспрямована: потрібно з максимальною впевненістю досягти бажаного результату.  Ось чому ми вважаємо нашу тезу правильною. Значення зорових уявлень для шахового мислення настільки велике, що не може не відігравати відому роль наявність обставин, сприятливих зоровому сприйняттю, а саме: підходяще освітлення під час гри, правильне співвідношення між дошкою і фігурами, приємне для очей забарвлення фігур. З особистого досвіду я знаю, що якщо під час сеансу одночасної гри освітлення погане, а фігури забарвлені в дратівливий колір або непропорційні дошці, то результат сеансу навіть проти слабкого складу буває несприятливіший, ніж у сеансі проти сильнішого складу за більш сприятливих умов зорового сприйняття . Вважаю, що шаховим організаціям потрібно було б запросити спеціалістів фізіологів та психотехніків та, згідно з їхніми вказівками, виробити стандартний тип шахінвентарю.

 
"Шахи в ссср" 1936 №1
]]> Sun, 01 Jan 2023 20:34:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?pro-zorovu-uvahu-i-variantnyi-rozrakhunok https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/00000001E <![CDATA[Мислення шахіста (частина 2)]]> imblog
А. Биховський
(З робіт Б. М. Блюменфельда)

початок...
Отже, шахіст при обмірковуванні оперує наочними та вербальними ідеями. Які ж розумові дії він робить? Блюменфельд розрізняє мислення при обмеженому виборі способів розв'язання (у комбінаційній грі) та мислення за відсутності обмеженого вибору способів розв'язання (у позиційній грі). Двома найважливішими розумовими операціями при комбінаційній грі Блюменфельд називає розрахунок та «бачення».
"Розрахунок у шахах, як і в інших областях (наприклад при усному рахунку), характеризується уявним виконанням - одна за одною - проміжних операцій, що знаходяться у відомому відношенні до ідеї комбінації, з фіксацією свідомістю кожного пройденого етапу". У цьому визначенні Блюменфельда особливо слід підкреслити фіксацію зоровою уявою всіх позицій після кожного подумки зробленого ходу (свого і противника). Багато помилок у шаховій партії робляться через те, що шахіст погано виконує розрахунок, не фіксує проміжні позиції. Нерідко він користується скороченими формами розрахунку (підраховуючи, наприклад, загальну кількість нападів та захисту). Щоб користуватися такими скороченими формами, потрібно вміти правильно їх застосовувати і, головне, знати, коли вони допустимі. Розрахунок вимагає від шахіста вольових зусиль, на всьому своєму протязі, для фіксації в умі позицій після кожного уявного пересування, для дотримання порядку розрахунку окремих варіантів. Шахіст повинен вміти змусити себе рахувати, подолати невпевненість у своїх силах, наслідком якої є багаторазовий та непродуктивний розрахунок одного й того ж варіанта.
 
Варіантний розрахунок можливий лише в позиціях, де форсування ходів випливає з її сутності. «Якби подібний варіантний розрахунок був би можливим у всіх позиціях, — писав Блюменфельд, — то процес мислення можна було б розглядати, як процес, який повністю проходить через центр свідомості. Однак насправді це не так».
 
Відмінна ознака іншої розумової операції - "бачення" полягає в тому, що через центр свідомості проходить лише кінцевий результат. При операції «бачення» шахіст миттєво бачить серію ходів, об'єднаних спільною ідеєю, причому проміжні ходи відбуваються так швидко, що не можуть бути проведено через центр свідомості. Роль «бачення» у мисленні шахіста надзвичайно велика. «Бачення» необхідне для знаходження ідеї, її намацування, коли розрахунок неможливий чи недоцільний. Таким чином, воно замінює розрахунок, а у свою чергу свідомий розрахунок перевіряє «бачення»; вони, за словами Блюменфельда, «вриваються одна в одну».
 
Достоїнство «бачення» полягає ще в тому, що воно заощаджує час, зберігає нервову енергію, не потребує вольової напруги. Не варто доводити значення «бачення» під час гри в цейтнотах. Однак, як відомо, негативні сторони того чи іншого явища є продовженням його переваг. Це становище стосується і операції «бачення». Основний недолік «бачення» — у відсутності контролю за проміжними ланками. Свідомість не фіксує нових положень після кожного ходу, звідси можливі серйозні помилки.
 
Мені хотілося б на практичному прикладі показати значення цього положення, висунутого Блюменфельдом.


шахівниця: lichess.org
Обмірковуючи цю досить неприємну для себе позицію (білими грав Щербаков), я раптом «побачив» серію ходів: 1...K:f4 2. К:b6 Kh3+ 3. Kph1 Фf3+ 4. Фg2 Kf2+ 5. Kpg1 Kh3+ 6. Ф: h3 Ла2 7. С : a2 Л : а2. Весь варіант промайнув миттєво, і свідомість зафіксувала лише кінцеву позицію. Проаналізувавши її, я з радістю виявив, що у білих немає порятунку від вічного шаха. Проте, почавши уважно прораховувати варіант із самого початку, я відразу виявив, що білі мають сильну відповідь 3. Kpg2, і після 3. . .Фf3+ 4. Кр: hЗ чорні не мають компенсації за великі матеріальні втрати. Втім, особливого вибору не було і, як на найменше зло, я зважився на хід 1...K:f4. На моє велике полегшення, Щербаков продовжував 2. К : b6 Kh3+ 3. Kph1? Тепер, думаючи над ходом, я бачив два варіанти: один починався з шаха ферзем на f3, а інший - з ходу Ла2. Я спробував змусити себе прорахувати ці варіанти, але не зміг зосередитись, а думав про те, як здорово, що зробив нічию, причому досить гарну. В результаті такого «обмірковування» я дійшов висновку, що обидва шляхи ведуть до однієї і тієї ж мети, і зіграв 3.. .Фf3+? Далі було: 4. Фg2 Кf2+ 5. Kpg1 Kh3+ 6. Ф:hЗ Ла2 7. Cd5!, і чорні здалися. Якби чорні не підміняли розрахунок «баченням» і фіксували в умі позиції після кожного уявного ходу, то їм би вдалося без особливих зусиль шляхом 3. . .Ла2! зробити нічию.
 
Дуже цікавими є розділи з робіт Блюменфсльда, присвячені оцінці позиції — найважливішому критерію, яким користується шахіст при виборі ходу, коли немає форсованих варіантів. Ця властивість виробляти «оціночну функцію» привертає особливу увагу вчених-кібернетиків, які стверджують, що без з'ясування механізмів розумової операції «оцінка позиції» неможливо скласти задовільну програму для машини, яка грає в шахи. Блюменфельд вважає, що «оцінка позиції — це судження про позицію в цілому, яка відповідає на запитання: яка зі сторін має кращі шанси і наскільки».
 
Оцінка позиції суб'єктивна: шахіст оцінює її зі своєї точки зору, що неминуче веде до її емоційного забарвлення (у мене краще, у мене гірше тощо). Операція «оцінка позиції» відбувається мимоволі, не потрібно спеціальної спрямованості на оцінку. Як зазначає Блюменфельд, вона пов'язана з сприйняттям позиції і «є, переважно, підсвідомим актом у тому сенсі, що проміжні ланки у значної частини, а то й повністю, не проходять через центр свідомості».
 
Оцінка позиції завжди супроводжує обмірковування. Так, наприклад, вона є вихідним пунктом для розрахунку, завжди супроводжує його на проміжних етапах і, нарешті, служить сигналом для закінчення розрахунку, коли оцінка уявної позиції дає певний результат.
 
Сила шахіста полягає у його вмінні правильно оцінювати позицію. "Сила гри є сила оціночної спроможності", - писав Шпільман. Під час кожної партії шахіст величезну кількість разів оцінює позицію. Тому для шахіста важливо вміти оцінювати її швидко, інколи навіть миттєво. Завдання швидкої оцінки полегшує те, що вона спирається на попередню оцінку з урахуванням змін, що відбулися протягом ходу. З миттєвою оцінкою позиції, як справедливо зауважує Блюменфельд, пов'язана можливість таких помилок, як і при «баченні». Тому шахіст по можливості вдається до додаткової роботи думки для поглибленої оцінки. Додаткова розумова робота могла б полягати в тому, щоб зіставити вигідні та невигідні сторони позиції з виявленням їхньої питомої ваги для підрахунку підсумку. Цей шлях нераціональний. Важко виявити окремі посилки для висновка і, тим більше, порівняти різні ознаки (що, наприклад, важливіше — наявність сильного пішакового центру або втрата рокування?). Таке завдання, як правило, нерозв'язне. Проблема створення оціночної функції є основою на шляху створення машини, що грає в силу висококваліфікованого шахіста.
 
Блюменфельд вважає, що поглиблена оцінка має бути динамічною з урахуванням майбутніх операцій на дошці, хоч і у загальних рисах.
 
Пояснимо це положення на прикладі. М. Ботвинник у своїх коментарях до партії з І. Каном із XI першості срср пише: «На перший погляд у білих гірше пішакове розташування... Це було б правильно, якби можна було зняти з дошки всі фігури. Але на дошці їх ще багато, і тому слабкість пункту d5 в таборі чорних більш істотна, ніж здвоєння пішаків «с». Більше того, здвоєння пішаків «с» навіть вигідно білим: суть справи в тому, що для міцного захоплення пункту d5 білим потрібно посунути пішака еЗ на е4, а в цьому випадку пішак сЗ надійно охоронятиме поле d4 від вторгнення чорних фігур».
 
У цьому прикладі динамічна оцінка, тобто оцінка з урахуванням майбутніх дій, протиставлена ​​статичній, яка ґрунтується на тому, що зазвичай здвоєні пішаки — це недолік. Динамічна оцінка можлива як загальними стратегічними міркуваннями, так й шляхом підрахунку конкретних варіантів. Слід розрізняти роль розрахунку при форсованій грі (у разі він має бути вичерпним і дати висновок про правильність ідеї) і в оцінці позиції, коли з безлічі варіантів розглядаються кілька коротких із єдиною метою уявити, що вийде при природному ході партії.
 
"Варіанти можуть бути наведені, - писав Алєхін, - для ілюстрації сутності позиції". Іноді користуються складним розрахунком навіть у випадках, коли оцінка позиції може простіше дати відповідь. Таль самокритично писав у примітках до дев'ятої партії матчу з Ботвинником: «Коли я почав із кулеметною швидкістю випалювати варіанти, розраховані під час партії, які демонстрували зручність позиції чорних, М. Ботвинник сказав: «Мені спочатку ця позиція здавалася приємнішою для білих, але потім я знайшов правильний план: треба ладі міняти, а ферзей зберегти». Спочатку така оцінка позиції видалася мені напрочуд абстрактною, але коли я почав перебирати ті самі численні варіанти, то залишалося дійти висновку, що М. Ботвинник був абсолютно правий».
 
Інший метод поглибленої оцінки позиції полягає у тому, як указує Блюменфельд «щоб розгляд можливих операцій та примірних варіантів, логічних міркувань чергувалося, точніше поєднувалося, з більш поглибленим сприйняттям позиції».
 
У вірності цієї думки неважко переконатися, спостерігаючи спільний аналіз майстрів. У тому випадку, якщо їхня думка про позицію розходиться, то іноді вони переривають розрахунок варіантів і міркування, щоб ще раз уважно вдивитися в початкове положення.
 
Оцінка позиції лежить в основі плану, що вибирається шахістом. Керуючись планом, шахіст із величезної кількості продовжень розглядає лише кілька. План спрямовує розумовий процес або обмежує обсяг та межі обмірковування. У деяких випадках план має розгорнутий характер з детальною розробкою всіх проміжних операцій. Проте найчастіше деталі залежать від гри противника, і тому детальна розробка плану скрутна. Спроба все ж таки його розробити принесла б більше шкоди, ніж користі, оскільки такий план відібрав би масу часу для обмірковування і врешті-решт скував би думку в умовах ситуації, що постійно змінюється.

Шахи вимагають від граючого наполегливості у проведенні прийнятого плану, а з іншого боку, своєчасної зміни його залежно від обставин.
 
Природно, що з позицій сьогоднішнього дня не все в роботах Блюменфельда представляє однаковий інтерес.
 
Втім, і сам Блюменфельд писав, що «висловлені міркування неминуче дискутабельні і у значній частині мають характер постановки проблем». Наразі з'явилися нові цікаві методи дослідження мислення шахіста. Як, наприклад, реєстрація шляхом кінозйомки напрямку погляду гравця на ту чи іншу ділянку дошки або аналіз тактильних (дотикових) відчуттів, на підставі яких будують свої судження сліпі шахісти. Проте глибокі дослідження Б. М. Блюменфельда становлять великий інтерес. Вони є важливим вкладом у розробку теоретичних питань мислення та можуть бути застосовані під час навчання шахістів.
 
Джерело: "Шаховий бюлетень" 1967 №2
]]> Mon, 26 Dec 2022 07:26:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?myslennia-shakhista-chastyna-2 https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/00000001D <![CDATA[Мислення шахіста (частина 1)]]> imblog
А. Биховський
(З робіт Б. М. Блюменфельда)

«Якби можна було заглянути в голову шахіста, ми побачили б там цілий світ відчуттів, образів, ідей, емоцій і пристрастей, нескінченне бродіння станів свідомості, порівняно з якими всі наші найретельніші описи лише грубі схеми». Ці слова належать французькому вченому Біне - автору першого глибокого дослідження психології шахіста.
Складні інтелектуальні процеси, які проходять у мозку шахіста, особливості його психіки, були благодатним матеріалом для психологічних досліджень. Крім праці Біне (1894 р.), необхідно згадати серед найцікавіших роботи Клівленда (1907 р.), Дьякова, Петровського та Рудика (1926 р.) та Нечаєва (1928 р.). Значний внесок у психологію шахової гри зробив Б. М. Блюменфельд своїми дослідженнями, присвяченими аналізу мислення.
 
Б. М. Блюменфельд не мав спеціальної освіти з психології. Адвокат за фахом, талановитий шаховий літератор, відомий майстер, людина великої культури та найширших інтересів, він завжди виявляв аж ніяк не дилетантський інтерес до питань психології шахів. Протягом десятків років Блюменфельд ставив цікаві та різноманітні психологічні досліди, накопичував матеріал. Свої спостереження Блюменфельд проводив, переважно, над висококваліфікованими шахістами, у яких, писав він, «рішення — продукт думки, здебільшого відповідає вимогам ситуації, що полегшує аналіз процесу мислення; у некваліфікованих шахістів занадто велика роль індивідуальних моментів та випадковостей». Той факт, що Блюменфельд сам був майстром, мав неабияке значення для критичного осмислення отриманих результатів. У всякому разі, його не чатувала небезпека бути введеним, м'яко кажучи, в оману своїми піддослідними, чого не вдалося уникнути деяким іншим дослідникам. Так, Біне у своїй роботі повідомляє про незвичайну здатність одного з майстрів розраховувати варіанти на 500 ходів (Біне був обдурений, хоча він сам відзначав пихатість, як типову рису у більшості шахістів).
 
Блюменфельд користувався різними методами дослідження, чимало їх він запровадив вперше. Основне – це аналіз партій. Сюди ж входить вивчення коментарів до тих самих партій, облік часу обмірковування кожного окремого ходу, що дозволяє проникнути в лабораторію мислення.
 
Блюменфельд відзначав також, що великий інтерес для психологів мають консультаційні партії, сеанси одночасної гри та аналіз «блискавичних» партій. Важливим об'єктивним методом є спостереження за навчанням шаховій грі.
 
Для поглибленого вивчення психології шахіста Блюменфельд ставив спеціальні експерименти. Заслуговує на увагу короткий запис міркувань граючого під час партії, відразу після зробленого ходу. Такі записи фіксують певною мірою щойно пережите, тобто те, що зазвичай контролюється шаховим аналізом. Велике значення мають досліди відновлення по пам'яті партій та позицій. Аналіз збереженого у пам'яті може служити для виявлення розумових процесів які протікали раніше.
 
Окремі результати експериментів Б. М. Блюменфельда спільно з професором Б. Н. Сєвєрним були підсумовані в 1934 р. в їх роботі «Про завдання та методи дослідницької роботи з психології шахової гри», яка, на жаль, залишилася лише рукописом.
 
Підсумком багаторічних досліджень Блюменфельда стала дисертація «Проблеми наочно-дієвого мислення на базі шахового матеріалу», представлена ​​ним на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук (за психологією) та успішно захищена у 1946 році. У 1948 р. у журналі «Відомості педагогічних наук ррфср» № 13 було опубліковано велику статтю Блюменфельда «До характеристики наочно-дієвого мислення». Але автор не побачив своєї праці опублікованою. Його прізвище було обрамлено траурною рамкою.
 
Цим коротким перерахуванням і обмежуються спеціальні роботи Блюменфельда з психології. Однак цікавих думок про ті чи інші психічні функції шахіста, цінних практичних порад не мало в його шахово-літературних роботах.
 
Блюменфельд відносить мислення шахіста до наочно-дієвого. Мислення шахіста наочно, «воно пов'язане з зоровим сприйняттям дошки, фігур на дошці та просторових відносин між ними, а також з зоровими уявленнями з колишнього досвіду та зоровими образами, створюваними уявою при обмірковуванні в умі пересування фігур».
 
Крім того, мислення шахіста дієве; шахіст обмірковує становище з метою прийняти рішення і зробити хід. Цікаво, що у вступній частині своєї дисертації Блюменфельд наголошує, що його робота за своїми цілями в основному методична, в ній застосовані нові об'єктивні методи. «Якщо в результаті цієї роботи буде встановлено, що застосування цих методів може дати цінні висновки для поставлених проблем (нехай не ті висновки, які зроблені в цій роботі), то цим робота буде виправдана». Так вважав сам Блюменфельд.
 
Найважливіша проблема, якою займався Блюменфельд, — мислення шахіста при виборі ходу. Дійсно, у миттелешпільній позиції у кожного з партнерів є можливість зробити приблизно 40 - 50 ходів. Чи розглядає шахіст під час обмірковування всі ці продовження чи лише кілька? Чи враховує він усі можливі відповіді противника чи деякі з них? Якщо припустити, що шахіст проглядає все, це при розрахунку на один хід він повинен обміркувати понад 2000 варіантів, а при розрахунку на 3 ходи вже близько 1010 поєднань усіх ходів. Звичайно, розумові процеси шахіста не мають нічого спільного з механічним перебором варіантів.
 
«Як здійснюється відбір думкою нікчемної кількості можливостей з астрономічного числа об'єктивно можливих поєднань та як здійснюється остаточний вибір із відібраних можливостей?» Цю проблему поставив Блюменфельд. Як шахіст вибирає хід? — питання, що привертає у наш час увагу багатьох великих учених.
 
Останнє двадцятиріччя ознаменувалося народженням і напрочуд швидким розвитком нової галузі науки — кібернетики. Кібернетика вирішує ряд найцікавіших завдань, головною з яких є, мабуть, завдання побудови обчислювальної машини, здатної здійснювати процес, який нагадує процес мислення. У вчених, які працюють над створенням «думаючих» машин були серйозні підстави обрати як експериментальну модель шахову гру. Дійсно, дискретна структура гри добре узгоджується із цифровою природою обчислювальних машин; шахова гра чітко визначається як допустимими операціями (ходи), так і кінцевою метою (мат); вона не надто проста, але й не така важка, щоб не можна було знайти задовільного рішення. Шахи, як образно висловився Шеннон, можуть послужити «вістрям клину», що пробиває нові шляхи дослідження.
 
Перші спроби створити програму для машини, що грає в шахи, на основі перебору всіх варіантів, до успіху не призвели. Перед вченими постала проблема розумного обмеження варіантів, які має розглядати машина. Це завдання, як визнають кібернетики, не можна вирішити без глибокого вивчення процесів мислення шахіста. З цього погляду робота Блюменфельда дає цікавий матеріал для вчених, які працюють над створенням кібернетичних програм.
 
Відомо, що основою розумового процесу є минулий досвід. Але в якій формі він виявляється? Готові рецепти грають обмежену роль у мисленні шахіста: головним чином, у дебюті та нескладних закінченнях. «Вибір ходу, — вважає Блюменфельд, — є продуктом самостійного оперування різноманітними смисловими утвореннями, що сформувалися в досвіді». Знання типових способів дії необхідне для прийняття рішення. Такі типові способи дії і становлять запас шахових знань, шахових ідей. Блюменфельд розрізняє наочні та вербальні ідеї. Пояснимо поняття «наочна ідея» на прикладі.

            
                                                                                    Нічия                                                 шахівниця: lichess.org

Можна спробувати дати словесне формулювання загальної для цих етюдів ідеї, але це було б досить довге і зовсім не точне описання того, що зберігається у вигляді образів у пам'яті шахіста. Різних наочних ідей у ​​шахах безліч. Коли шахіст думає над ходом, то в його голові наочні ідеї «спливають» як би автоматично. Але «спливають» не випадкові наочні ідеї, а актуальні, ті, які можуть тією чи іншою мірою мати відношення до діючої ситуації, і бути корисними для прийняття рішення.

Вербальна ідея це така ідея, яка може бути словесно сформульована. Її природна форма - міркування. Такі ідеї, як перевага у розвитку, прохідний пішак, матеріальна перевага і т.д., є ідеями, які мають адекватне словесне формулювання. Між наочними та вербальними ідеями існує тісний зв'язок. Так, наприклад, навіть якщо словесне формулювання громіздке або недостатнє, воно може дати поштовх для думки і сприяти «впливу» наочних ідей. З іншого боку, з розвитком шахових знань, відбувається безперервний процес словесного визначення ідей раніше виключно наочних. Так, Філідор розумів, як це видно з його партій, значення слабких пунктів, але термін і поняття «слабкий пункт» були сформульовані лише через багато років. Отже, вербальні ідеї — зазвичай заключний етап розвитку приватних наочних ідей.

продовження...
]]> Sun, 25 Dec 2022 22:26:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?myslennia-shakhista-chastyna-1 https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/00000001C <![CDATA[Шахи третього тисячоліття (частина 1)]]> imblog
Бронштейн Д.І. і Смолян Г.Л.
Прекрасний і запеклий світ (Суб'єктивні нотатки про сучасні шахи)
1978 рік

Отже, ми намагалися розглянути шахи з різних боків, досліджувати окремі грані цього унікального явища, ми шукали ключі до шахової творчості. Але шлях наш до пізнання шахів сьогодні тільки починається. Що чекає на нас завтра?
Відповідь на це запитання нам, шахістам, не байдужа. Людина завжди хоче знати, що майбутня цивілізація прийме і частину її особистої творчості, що її праця та її талант не будуть відкинуті з дошки прогресу як непотрібний більше у грі шаховий пішак. І ми хочемо сьогодні побачити основні шляхи розвитку шахів, подумати про те, які нові форми вони можуть набути, який інтерес викликатимуть, яку роль — і це основне — гратимуть у гармонійному та щасливому світі.
 
Автори, природно, безмежно люблять шахи і вірять, що до 2000 року, а може, і раніше шахи стануть людянішими і з кожним роком все більше набуватимуть найдобріших рис, поступово втрачаючи все інше, тимчасове, наносне, минуле, кон'юнктурне, чуже ідеалам гуманізму.
 
Говорячи про майбутнє, ми неминуче припускаємо якісь елементи фантастики. І, можливо, саме це втручання уяви надає конструйованим картинам майбутнього особливу привабливість. Почнемо з того, що потреби нашого, не машинного, інтелектуального, розвитку повинні призвести до значного зростання інтересу до шахів. Якщо сьогодні дитину вчать елементарним логічним поняттям та відносинам за допомогою емпіричних спостережень за живою природою, то у світі третього тисячоліття за допомогою зримих шахових креслень дитині ще в перші місяці після народження показуватимуть логічні поняття. Усі розумітимуть, що гарна шахова думка б'ється у тривимірному просторі дитячих кубиків та пірамід. За допомогою різнокольорових фігур можна буде охопити всю гаму думок і почуттів шахіста, представивши навіть найскладніші з них кількома основними символами, видимими або помітними на дотик. З гордістю за шахи скажемо, що якщо прості математичні теореми не завжди підійдуть для земних чи космічних комунікацій, то набір шахових технічних прийомів та простих комбінацій у третьому тисячолітті буде зрозумілим будь-якій людині на Землі, і, безумовно, інопланетянам теж. Ми б на місці осіб, які посилають світлові сигнали в космічні далі, подумали, щоб на величезних просторах океану посадити на якір і теорему Піфагора, і елементарний «дитячий мат». Ми вважаємо, що поняття вперед, назад, вгору, вниз, вліво, вправо, разом, окремо, з кута в кут, атака, захист, пізно, рано, реальність, ілюзія, сміливість, боягузливість, швидко, повільно, ризик, розрахунок, щедро, скупо, елементарно, вульгарно, красиво, потворно, безглуздо, розумно і деякі інші цілком можуть бути передані за допомогою шахових символів, оскільки комбінації з шести двоколірних фігур та ще пішаків незліченні. Зрозуміло, в авторській запальності ми розуміємо, що справа це навіть не майбутнього століття, але, чесно кажучи, якщо ми у своєму невгамовному прагненні до знання хочемо порозумітися з дельфінами, то чому нам не навчитися говорити між собою за допомогою квадратної дошки з 64 клітин та 32 фігурок? Людина може все!
 
Сьогодні шедеври архітектури та живопису, музики та поезії, звершення у спорті та в житті допомагають юному поколінню виховувати в собі найкращі риси людини майбутнього. А шахи? Хіба вони не несуть у собі емоційне забарвлення особистої участі в кожній шаховій дії, хіба не розширюють межі розуму в одну секунду на сто років тому і сто років уперед? У пошуках рішення наш розум безперервно метається і в часі і в просторі, прагнучи об'єднати знання, досвід шахістів, що давно пішли або перебувають на іншому боці землі, намагаючись вгадати і передбачити майбутню думку. Кожна шахова партія не тільки зберігає в собі частинку загального знання, аде є для тих хто грав її нестерпним особистим мікроспогадом. Перемішуючись з іншими багатобарвними явищами життя людини, ці спогади протягом усього життя становлять своєрідний калейдоскоп, переставляючи та посилюючи одні спогади, заглушуючи та відсуваючи інші, нагороджуючи пам'ять або караючи її. Тут є певний наркотичний елемент, і колись шахи будуть застосовуватися для регулювання хворобливої ​​свідомості, але вже зараз для юнаків вони часто створюють ілюзію дорослості, а для людей похилого віку — ілюзію зростання.
 
На вигляд шахи самі по собі зрозумілі, але глибина їх невичерпна. Сьогодні ми все ще не знаємо жодного шахіста, включаючи чемпіона світу, який, зробивши перший хід, міг би на магнітофонну стрічку наговорити всі можливі варіації, як він їх бачить. Але якби найкращі шахісти світу вели боротьбу з мікрофоном у руках, усі почули б, як вони красиво думають. Однак ФІДЕ навіть не здогадується, що, організувавши турніри гросмейстерів, що говорять, федерації зберуть мільйонну вдячну аудиторію. (Ось тоді й не приховаєш за чужими ходами власну безпорадність.) У таких турнірах майстри могли б за допомогою телевізійної техніки говорити з публікою мовою шахових символів. Така гра, крім усього іншого, знімала б у тих, хто бореться певний наліт неповноцінності, оскільки публіка несподіваний для себе хід сприймає несподіваним і гросмейстера. А при тіснішому контакті глядацький зал менше б фантазував сам і ближче проникав у роботу висококваліфікованого і творчого мислення. Як бачите, майбутнє тісно змикається з сьогоденням.
 
До того ж ніхто не витрачатиме п'ять годин на те, щоб висиджувати в залі для глядачів — за цей час можна злітати з москви в Єреван і назад або викупатися в Чорному морі. У швидкій, динамічній, зорово-яскравій грі народжуватиметься головне у шаховому мистецтві — імпровізація, знаходження за лічені хвилини і навіть секунди тієї найкращої стежки, яка веде з однієї ситуації до іншої. І цією стежкою глядача та слухача вестиме артист.
 
Цілком імовірно, що згодом якесь видавництво випустить гру «Шахові тести». На деякий час вискакуватимуть різні позиції з віконця, а заведений лічильник вказуватиме оцінку залежно від швидкості вибору рішення. Автори знають, що у Київському радіотехнічному технікумі викладач Б. С. Гершунський сконструював та успішно випробував цей метод програмованого шахового задоволення.
 
І все-таки майбутнє шахового мистецтва бачиться авторам трохи інакше.
 
Уявімо, що вже недалеко в нашій країні, а потім і за кордоном почнуть один за одним відкриватися театри шахових вистав. Вони вже майже існують... у Югославії, де туристичні фірми зробили шахи основним предметом реклами та охоче виділяють кошти на шахові змагання, аби потрапити у велику пресу, відзначитися в очах потенційних туристів та потрапити до картотеки світових фірм з туризму. У цих шахових театрах можна буде давати вистави на будь-які теми та показувати творчі портрети шахістів. За 200 років накопичено стільки шахового матеріалу, що досвідчений режисер у співдружності з композитором може хоч тисячу років складати тематичні концерти. Ну, а якщо з'являться нові автори або старі автори принесуть свої перероблені фейлетони - чесно скажіть, адже ніколи ви не бачили і не чули зі сцени специфічного шахового фейлетону, то самі розумієте, відбою не буде від артистів, які бажають виступити в ролі Пола Морфі, Михайла Ботвінника, Говарда Стаунтона, Мекінга.
 
У такому театрі можна синхронно показувати видатні поєдинки дня, приймаючи ходи по проводах або по телевізійних каналах. Можна показувати матчі в інших містах на 20, 40, 100 дошках. Можна проводити вікторини та конкурси складання завдань. Мало що можуть вигадати шахісти, які мають не тісний особняк для адміністрації на Гоголівському бульварі, а свій Шаховий дім.
 
У такому Будинку будуть видавництво та спеціальні школи для будь-якого віку, будуть кінозал для показу зразків шахової творчості та зал хроніки, де можна побачити посмішку Капабланки, можна мати зал для сеансів з живим гросмейстером або ЕОМ. (Автори розуміють, що, фактичні проекти зріють одночасно у головах багатьох людей. І нам приємно знайти серед однодумців Н. Носова, автора «Незнайки у Сонячному місті».)
 
Там випускатимуть кольорові телевізійні касети з найкращими творчими партіями чемпіонів світу. Вони будуть озвучені, і можна буде паралельно слухати коментарі чи гравців, чи експертів.
 
Там видаватимуться напрокат портативні шахові ЕОМ, у пам'яті яких буде записано все можливе про шахи. Цими даними шахісти будуть користуватися і під час турнірних партій, не завантажуючи свою пам'ять і зберігаючи сили для справді творчих зусиль, іт. д. іт. п.
 
Діти будуть слухати пояснювальний текст до партій, як сьогодні слухають казку про Іванушку-дурня. Нинішні зразки шахового мистецтва, якими ми ще зрідка захоплюємося, викличуть у них недовіру, а наші помилки здадуться їм жахливими дурощами, бо вони знатимуть ці віджилі, наївні, старі ходи. Але вони знатимуть і те, що найкращі шахісти не грали максимум своїх сил, якщо їхні прийоми, їх гра, їхні задуми приносили їм успіх. Тому й безглуздо говорити про матчі Морфі - Карпов, Капабланка - Андерсен, Філідор - Таль. Адже й у минулому, й у теперішньому кожен удосконалює свою майстерність лише до меж перемоги. Є й інший елемент — небезпечно йти далеко, якщо критика не розуміє шахіста. Такий кордон мають зазвичай чемпіони світу. Вони не пояснюють, як перемагають, не бажаючи розкривати таємниці. І ось є певний розрив між новими прийомами вирішення складних проблем та їх інтерпретацією журналістами та коментаторами. Навряд чи шахи стали складнішими. Якщо кількість майстрів зростає вражаюче швидко, чи не надто легко грати сьогодні у шахи! Чи не обманюємо ми і себе, і публіку? Будь-яка справа цікава, якщо на неї витрачають стільки часу, стільки вона того вартує. Якщо сьогодні десятки гросмейстерів і сотні майстрів можуть чудово грати партію лише за п'ять хвилин, значить, вони мають у рукаві певні готові схеми на всі основні випадки, як будь-яка людина у багатьох навіть нових ситуаціях орієнтується на ходу. Кажуть – немає часу розрахувати варіанти. А чи це шахи — розрахунок варіантів? Р. Файн вважає, що сила великих чемпіонів у тому, що вони створювали дуже складні, багаті на можливості ситуації, розрахувати які неможливо, і все ж самі знаходили з них вихід, а їх суперники кричали «ау!» і чекали на сторонню допомогу.
 
Що ще буде у шахах майбутнього? Шахові театри запрошуватимуть для гастролей гросмейстерів суперкласу. Їхній суперклас виражатиметься у швидкості вирішення проблем, вони будуть свого роду фокусниками-інтелектуалами. Вони показуватимуть чудеса в інтуїції і у логічній роботі мозку, викликатимуть захоплення, але не відчуватимуть негативних емоцій — їхню працю будуть поважати саму по собі, а не залежно від результату гри. Вони також вітатимуть залу, як сьогодні соліст і оркестр, а не як переможець і переможений.
 
Турніри та матчі нинішнього спрямування відійдуть у минуле. Лише іноді, як курйоз, влаштовуватимуться змагання — пікніки, де глядачам дозволять поводитися як «в старий добрий час», учасники приходитимуть на тур, не знаючи, який намічений дебют партнером і про що доведеться вести дискусію, судді будуть змушувати вести запис і рахунок ходам, самі шахові фігури будуть приховані від глядачів масивними стінками шахових годинників, демонструвати будуть за допомогою довгих жердин, чіпляючи і вішаючи фігури на цвяхи, і весь цей карнавал для глядачів юного віку буде лише уроком з історії зародження шахового мистецтва.
 
Людина майбутнього буде економною у витрачанні свого «я» та свого особистого часу, сказав у підручнику шахової гри Емануель Ласкер. Тож у шахових театрах увечері чи вранці, вночі чи, можливо, вдень будуть йти шахові концерти. Програми будуть оголошені заздалегідь, і кожен приходитиме подивитися, послухати ту тему, яку вважає для себе цікавою. Охочі випробувати свої сили з гросмейстером не гратимуть уже з живими партнерами — їх цілком замінить ЕОМ. Але грати лише для загального задоволення в атмосфері підказок та обміну жартами. Вигадають сеанси загадки, щоб глядачі вгадували, хто з гросмейстерів грав. Щось таке було нещодавно в Ніцці на шаховій олімпіаді, де замаскований під автомат майстер Філібер охоче ходив туди й назад. Але в майбутньому в справжній автомат просто вкладуть касету, яка за характерними для даного гросмейстера ознаками буде швидко або повільно «думати» в критичні моменти гри, жертвувати чи брати пішаки та фігури, прагнути до ендшпілю чи уникати його. Касета внесе живі творчі штрихи у роботу автомата. Хто ж розкладе на схеми творчість Таля, Ботвинника, Карпова? Цим займуться інші спеціальні ЕОМ, людям це довго ще буде не під силу.
 
З'явиться Центральна автоматна служба Шахового дому, і ви зможете приєднатися телефоном до ЕОМ і грати з нею, якщо хочете - всією родиною. Після гри ЕОМ надішле вам разом із рахунком за енергію і копію партії. З кількох партій можна зробити збірку, і, порівнюючи її зі збіркою партій дідуся, порадіти, що хоча сила онука і менше, ніж у діда, але ЕОМ прогресує від одного турніру до іншого. Тому що чемпіонати ЕОМ будуть так само природні, як нині бігу, а машинний досвід стане загальним надбанням.
 
У нашій спробі зазирнути в майбутнє виразно виступають риси сьогодення. Це неминуче, ми розуміємо це, можливо, лише емоційний лад нашого, написання перемішує ці риси трохи більше, ніж хотілося б прискіпливому читачеві. Будьте ж поблажливіше, читачу.
продовження...
]]> Sun, 25 Dec 2022 13:14:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?shakhy-tretoho-tysiacholittia-chastyna-1 https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/00000001B <![CDATA[Сповідь ГРОСМЕЙСТЕРА (ч.2)]]> imblog
фото: Нона Гапріндашвілі
Wikimedia Commons
Як Ви розумієте красу шахів?
початок...
Краса шахів, як і краса математики, складається, на мій погляд, у якійсь таємниці, яка іноді виявляється якоюсь малою своєю частиною. Рішення існує, але вислизає. В основі шахів лежать інтуїтивні рішення, і вдалий ризик завжди гарний. У творчому ризику є і ризик "спортивний". Але чисто «спортивний» ризик, який використовує такі фактори, як цейтнот або якісь недоліки суперника, не справляє естетичного враження. Спроба аналітичного проникнення в таємницю неподатливої ​​позиції може призвести до разючих результатів. Важко повірити, яке багатство іноді ховається за зовні простим розташуванням шахових фігур.


Мені представляється краса шахів у незвичайності ходів, у нестандартності рішень, нешаблонності гри. Я прихильник не зовнішніх ефектів, а оригінальних продовжень. Красивим може бути і знаходження дотепності виходу в нібито безнадійному становищі.


Іспанія
Уявлення про красу в шахах пов'язане з величезною часткою ризику. Нею перейнята здебільшого комбінаційна гра та атака. Але, звісно, ​​можуть бути гарними і закінчення партій. У всякому разі, краса – це дуже важлива та тонка складова частина шахів.


Угорщина
Краса шахів - це, звичайно, красиві комбінації, але насамперед тоді, коли результат партії логічно випливає з усієї попередньої гри.


Років двадцять тому, у перші роки знайомства з шахами, вони були для мене казкою, причому роль автора відводилася мені самому. Прекрасна перемога ставала святом на довгий час, а поразка — гіркою невдачею моїх шахових героїв. Час змінив моє сприйняття шахів, і зараз воно повністю збігається з відомим афоризмом Ем. Ласкера: "Шахи - це боротьба інтелектів". Краса шахової партії, на мій погляд, включає: парадоксальність і багатство ідей, логіку, шаховий малюнок (зорове сприйняття фігур на дошці). Крім того, нас хвилює емоційна сторона - тільки напружені, сповнені боротьби партії привертають нашу увагу.


Я з п'яти років граю в шахи, але ніколи не замислювався над тим, як розумію їхню красу. Сьогодні це для мене об'ємне, можна сказати, філософське питання, оскільки шахи займають у моєму житті дуже велике місце. Я вважаю шахи насамперед боротьбою, спортом, чим повністю згоден з А. Карповим, і в цьому бачу їх головну красу. Шахи, особливо у змаганнях на вищому рівні, це боротьба характерів, змагання розумів, просто зіткнення людей з їх різними достоїнствами та недоліками.

Дуже шкода, що від старих майстрів залишилися лише їх партії та шахові ідеї, але не зберіглося уявлень про їхні емоції, переживання. Ось чому дуже цінні коментарі гросмейстерів до своїх партій, їхні мемуари. Шахи значно б виграли, якщо разом із записом партії був би відеозапис найбільш відповідальних моментів поєдинку. Прекрасна ідея Д. І. Бронштейна вести хронометраж партій. До речі, чимало майстрів уже ведуть такі позначки у своїх бланках. Це дозволяє згодом конкретніше визначити найнапруженіші моменти у партії, зробити висновок, у якій позиції приймалися важливі рішення.

На мій погляд, шахова партія по-справжньому гарна, коли в ній чисто шахова краса народилася в запеклій важкій боротьбі двох суперників.


Краса шахів, як і чарівність будь-якого мистецтва, полягає, на мій погляд, у гармонійному поєднанні одухотвореності та логіки творчого задуму.


Філіппіни
Шахи подібні до життя. У цьому їхня особлива краса. Бо у шаховій грі людина знаходить своє самоствердження. Я можу втілювати ідеї, створювати яскраві комбінації та ефективно планувати стратегію. А хіба не несе в собі краси здатність шахів виховувати в людях такі якості, як уяву, сильний характер, уміння концентрувати думку на чомусь головному!.. І ще одна гідність, яка, на мій погляд, дуже важлива для всього життя людини, його емоційних переживань — це мистецтво не повторювати своїх помилок, чому безумовно вчать шахи.


Німеччина
Краса проявляється у творчо та художньо проведеному миттельшпилі, що настав після успішно розіграного дебюту, у якому, як відомо, важливий науковий елемент. Партнери повинні продемонструвати високу майстерність атаки та захисту. Сюди треба включити оцінку позиції, виходячи з якої будується стратегічний план.

Ще одна ознака - неповторність партії, що виділяє її з багатьох інших зіграних у змаганнях. Така партія радує людей будь-якого віку і всюди у світі де грають у шахи.


Мені подобаються партії, в яких, можливо, зовні немає блиску, але вони відрізняються логічним ходом боротьби і можуть бути цікаві стратегією маневрування - перегрупування сил, їх доцільною, гармонійною розстановкою. З цієї точки зору, моєму смаку відповідає партія, грана з Фейгіним в Кемері (1937).


Я сприймаю красу шахів інтуїтивно.


Німеччина
Спочатку кілька критеріїв мого розуміння краси. Краса – це поняття формальне. Вона впливає на органи почуттів та викликає відчуття насолоди. Закономірності можуть сприйматися як красиві явища, якщо вони породжені волею, що створює. Саме тому мистецтво – джерело прекрасного. Природні закони життя ні красиві, ні потворні, вони не мають критеріїв, оскільки їх ніхто не створював.

Граючий за час партії шукає не красиві, а доцільні ходи, за допомогою яких він найкраще може досягти своїх цілей (часткових чи кінцевих, мату чи нічиєї). Шахова боротьба йде за силовими законами,
які можна порівнювати із фізичними. Вони природно і неминуче слідують із заданих умов; шахи не належать до мистецтва.

Яким би красивим не було розташування фігур на дошці, на того, хто грає, це не справить естетичного впливу. Аналізуючи партію, я не можу додавати до неї інші критерії та оцінки, ніж ті, якими я керувався у
час партії.

Краса в моєму розумінні, як я говорив вище, не існує таким чином у шаховій партії. (Саму гру можна назвати чудовим винаходом.) Почуття задоволення, пов'язані з грою в шахи, мають іншу
психічну та інтелектуальну природу.

Таким чином, можна не відповідати на інші питання:
хочу лише відзначити, що слід розрізняти поняття «красиве» і «доставляє задоволення».


Польща
Красу шахів розумію як торжество ідеї над матерією.

І.Ліндер "Естетика шахів"
]]> Fri, 16 Dec 2022 23:00:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?spovid-hrossmeistera-2 https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/000000014 <![CDATA[Сповідь ГРОСМЕЙСТЕРА (ч.1)]]> imblog
фото: Михайло Таль
фотоархів агентства
Як Ви розумієте красу шахів?

Погляди на красу шахів у різні періоди життя та творчості змінюються, подібно до того, як у людини змінюються з роками смаки і, наприклад, сприйняття тих чи інших книг. У свій час подобається логіка закінчень, інший — комбінаційні атаки на короля, а потім — логічно стрункі, позиційно цілісні партії.
 
Загалом шахи гарні тим, що вони побудовані на найтонших нюансах, за якими ховаються глибокі закономірності та невичерпні можливості шахової боротьби. Тому з кожною партією відкривається завжди щось нове. У цій вічній новизні шахів і укладено їхня справжня краса.
 
 
«Гарні» партії можуть бути тільки у майстрів, так як вони (майстри) розмінюють не лише середні (незмінні) вартості фігур, а й реальні їх вартості, що відповідають реальній силі фігур у даний момент боротьби. Середні – видно, реальні – приховані. Тільки глибокий аналіз може сказати, якими є ці реальні вартості. Ця глибина аналізу і здійснює художнє враження на шахову публіку.
 
 
Думаю, всеосяжного визначення краси в шахах немає, зокрема тому, що здатність відчувати красу в шахах величезною мірою залежить від сили шахіста, його шахового кругозору, шахової культури.
 
Адже якщо для шахіста-початківця подвійний удар або тим більше примітивна кінна «вилка» красиві, сильного шахіста цими ходами не здивуєш.
 
Для того щоб нести в собі початок краси, здатний доставити естетичну радість, почуття, яке пронизує людину при зустрічі з красою у всіх формах її прояви, шахова партія, етюд, задача повинні як обов'язковий елемент нести щось несподіване. Враховуючи, що все тривіальне, звичне для сприйняття
 
не може здивувати, слід зробити висновок, що сприйняття краси в шахах немислимо без відтінку здивування. І ще - справжня краса в шахах ніколи не втрачає принади новизни.
 
У шахах однаково можуть вразити уяву як суто тактичні знахідки, так і звершення позиційного характеру. У зв'язку з цим виникає питання: а чи не є твори шахової композиції втіленням краси у шахах? Адже будь-який етюд — в першу черга — або задача є своєрідною демонстрацією парадоксальних ходів, ідей, позицій. Композиція немислима без фігурної, розцвіченої дотепними, часом неймовірними з погляду «прози» практичної гри тактичними ідеями, що увінчуються такими фінальними позиціями, що подекуди дух захоплює. Але утримаємось від такої категоричної оцінки композиції. Адже автор задачі чи етюду має справу лише з суто шаховим матеріалом, не будучи, по суті справи, стиснутим ні часом, ні волею і майстерністю суперника, що сидить по другий бік дошки.

 
Все в природі підпорядковане найвищому принципу гармонії. Яскравий прояв він знаходить і в багатьох галузях творчості: в математиці, музиці, шахах... Дивовижний світ шахових ідей та краси розкривається у логіці думки, у багатстві змісту. Останнє, в свою чергу, знаходить вираз як у комбінаційній грі з ефектними жертвами, і у простих, здавалося б, позиціях. Істинний талант шахіста-художника полягає у постійному пошуку гармонії, у здатності інтуїтивно відчути координацію фігур. Особливе естетичне задоволення отримую, коли вдасться ідею втілити яскраво, рельєфно.
 
 
Для мене, шахіста-професіонала, краса шахів насамперед пов'язана з гармонією змісту задуму та форми його здійснення. Стаючи старшим, я все більше ціную економічність, чіткість, стислість і закінченість форми. Можливо, що краса шахів найяскравіше проявляється у шахматній композиції, зокрема — етюдах.
 
 
Саме питання має на увазі, що це поняття суб'єктивне. Так само як немає критерію щодо улюбленого композитора, письменника і т. д., так і краса шахів сприймається часом по-різному. Здебільшого краса логіки, у моєму уявленні, відступає перед ефектом парадоксу.

 
Я вважаю, що ця гра має високі естетичні переваги. Вони полягають як у глибоких комбінаціях, заснованих на інтуїції та глибокому розрахунку (цінність їх ще більше зростає, якщо вони супроводжуються «тихими» ходами), так і в позиційно-послідовній грі, повній «маленьких» комбінацій — від початку і до її успішного завершення .
  
Слід до цього додати, що комбінаційна гра чи позиційне маневрування повинні в цьому випадку призвести до позитивного результату, інакше партія матиме дуже обмежену естетичну цінність.


Угорщина
На мою думку, краса шахової партії полягає насамперед у тому, що послідовно і красиво використовується неточність, допущена противником. Таким чином, пружина краси – це помилка, але, звісно, ​​не грубий прогляд. Гарні рішення можливі лише за невеликих, так би мовити, «мінімальних» помилках. Крім того, необхідно, щоб був проведений на досить високому рівні захист або контргра супротивника. Ще однією умовою краси є послідовне, внутрішньо єдине, іноді зовсім несподіване, але в жодному разі не шаблонне використання помилки! І, звичайно, краса посилюється, якщо гра завершується ефектною оригінальною комбінацією із жертвою. Але комбінація з жертвою не є обов'язковою для того, щоб партія справляла велике естетичне враження. Естетичною можна назвати і послідовно проведену у позиційному стилі партію.

 
Логіка думки.

 
Відтворюючи на шахівниці кращі партії, грані майстрами, людина (природно, що розуміє шахи) відчуває емоції, рівнозначні тим, які у нього виникають, наприклад, коли він милується шедеврами образотворчого мистецтва. До речі, впевнений, що вчені можуть, вивчаючи шахи, судити певною мірою про розвиток культури будь-якої епохи загалом.
 
Розглядаючи різні компоненти шахів, я вважаю цю форму людської діяльності мистецтвом. Впевнений, що 99,99 відсотка шахістів не пам'ятають, скільки очок набрав майстер А або Б у давно граному змаганні, скажімо, в першому в історії шахів Лондонському міжнародному турнірі 1851 року, зате я і багато хто чітко пам'ятає і може відтворити фрагменти поєдинку який їм сподобався . Ось чому можна пошкодувати про модну нині гонитву за «очками», але для тих, хто по-справжньому любить шахи, головне не очки. Я не проміняв би свої найкращі партії на десяток перших місць у турнірах!

 
Дотепність, витонченість, вичерпна глибина ось у чому, на мій погляд, має проявлятися справжня краса шахів. Вона стає в цьому випадку єдиним змістом позиції. А це легко відрізняє її від яскравої мішури поверхневої ефектності. Захоплюючим та по-своєму красивим є пошук глибинних механізмів, що діють у позиції. Наблизитись до краси можна лише проникненням у сферу гармонії фігур.
 
В індивідуальному плані сприйняття краси досить диференційовано, і тут свої поправки вносить стиль, клас гри, вік шахіста. Поняття краси еволюціонує у свідомості як окремого майстра, так і цілого покоління шахістів. Але абсолютні еталони краси всіх часів повинні залишатися непорушними.


У шахах цінується багатостороння краса. Як інженеру-математику мені, наприклад, подобається чітка логіка стратегічних планів. Як письменнику-драматургу мені подобається несподіванка вибухових жертв, комбінаційних проривів, ефектне використання невдалої позиції ворожих фігур.
 
 
У діалектичній логіці шахів, що виражається в нетривіальному, творчому характері рішень, що поєднується з об'єктивною обґрунтованістю задумів, економічною формою реалізації та максимальною ефективністю досягнутих результатів.

 
Угорщина
У нескінченних, невичерпних можливостях у всіх трьох стадіях шахової партії.

І.Ліндер "Естетика шахів"
продовження...
]]> Thu, 15 Dec 2022 22:49:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?spovid-hrossmeistera-1 https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/000000013 <![CDATA[Валерій Курінський, "Коли немає гувернантки..."]]> imblog
Автор: Валерій Курінський
ТВОРЧИЙ ПОВТОР

Всі знають, що повторення — мати навчання. Не можна вчитися, не повторюючи. Це знає і першокласник, це знають і студент, і вчений. Всі намагаються повсякчас щось повторювати, тому що жити — означає знати. Але якщо людина не вміє правильно повторювати, у неї постійно буде поганий настрій. Нам не хочеться мати поганий настрій. Лишається одне: навчитися повторювати так, щоб ми відчували задоволення.

Психологи давно вже зробили відкриття, що зацікавитися чимось або полюбити щось можна один раз — лише один раз. Наступна цікавість або наступна любов до чогось — це вже любов до іншого предмета, який ззовні наче той самий. Як же виходить, що ми можемо так довго любити маму або відчувати тривалу цікавість до якогось предмета в школі? Напевно, так відбувається тому, що кожного разу сприймаючи цей предмет, наших рідних або друзів, ми весь час помічаємо в них іншу грань, бачимо їх наче інакшими. Але й вони, якщо це живі люди чи навіть просто шкільний предмет, теж змінюються, відкриваючи перед нами свої нові сторони, нові грані свого існування, і збуджують цікавість в нас. Математика в школі, наприклад, не стоїть на місці, вона триває, розвивається, і, коли ми продовжуємо її вивчення, то знайомимося ніби з іншим предметом, тому що те, про що ми дізналися згодом, зробило попереднє цілковито іншим.

Початок якогось підручника в очах, наприклад, другокласника, який закінчив цей підручник, здається вже іншим, ніж у перший день занять. Тому що кінець вплинув на початок і, таким чином, змінив його. Треба постійно мати на увазі, що все змінюється. І ви будете набагато краще вчитися, якщо й самі спробуєте не відставати від життя, а ніби змінювати свій кут зору.

Це прекрасний вираз — «кут зору». Спробуймо змінювати цей кут у буквальному сенсі слова. Ставимо вазу на стіл, дивимося на неї, підійшовши до столу з правого боку. Потім підходимо зліва, дивимося — а це вже інша ваза! Ми, не торкаючись до неї, наче змінили її, тому що подивилися інакше — з'явилися інші відблиски, інші контури, здається, іншим став навіть її колір. З правого боку не було якоїсь подряпини, тріщинки, а з лівого є. І якщо ми сфотографуємо вазу з лівого боку, то, природно, вона буде на фотографії тією ж, однак —інакшою.

Звісно, можна й не зрушуючи з місця змінювати предмет, розглядаючи різні його частини (у даному випадку ми вибрали вазу). Можна подивитися на основу вази, на середину, можна подивитися на верхню частину, ніби змінюючи таким чином свою кут точку. Змінювати сприйняття можна також за допомогою вже відомого нам подрібнення. Розглядання теж допоможе урізноманітнити наш повтор, рефрен.

Щоб повторювати урок грамотно, потрібно перш за все щоразу давати самому собі завдання повторити текст абсолютно інакше. Наприклад, з різними наголосами, то голосно, то тихо, то виділяючи голосом інтонаційні спади і підйоми. При цьому максимум уваги слід звертати на «виконання» тексту, а потім на сенс. Інше виконання дасть можливість побачити предмет з іншого боку — як ту умовну вазу, про яку йшлося вище. Новий повтор одного й того ж тексту практично змінить для вашого організму і сам текст. Тобто, організм не втомиться, отже, ви знову здобудете енергію. А якщо здобули енергію, прийдете до школи свіжими і здоровими.

NB:
Це книга-путівник, дороговказ шляху до творення себе, своєї особистості, а також надійного помічника для спілкування з дітьми про набування знань. Хто б не хотів стати Майстром у своїй справі?! Ця книга дає інструменти набуття майстерності самотужки. Як? Без примусу, з цікавістю! Нестандартно: одночасне вивчення декількох іноземних мов! Клопіткою працею, але з видобуванням щоденного стану піднесення, стану радості: я це можу! Евріка!

Валерій Курінський (1939-2015) – автор системи самоосвіти й саморозвитку особистості (ПостПсихологічна автодидактика), який опанував за допомогою своєї системи декілька десятків іноземних мов, відомий філософ, письменник та поет, музикант, композитор.

«Коли немає гувернантки…» — про пошук власного таланту, філософію нового способу життя, про організацію творчого самонавчання. Валерій Курінський ділиться знахідками щодо оволодіння майстерністю керування власною цікавістю та життям. Автор наголошує, що нині бути поза елітою Майстрів неприпустимо.

ВИДАВНИЦТВО «САМІТ-КНИГА»
]]> Fri, 25 Nov 2022 00:48:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?valerii-kurinskyi-koly-nemaie-huvernantky https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/000000003 <![CDATA[Альфред Біне. Біографія і робота батька випробувального інтелекту]]> imblog
Альфред Біне був французьким психологом, педагогом і графологом, відомим за його внесок у експериментальну психологію, диференційну психометрію і особливо за його внесок у розвиток освіти. Він вважається батьком тесту на інтелект.
Серед його найвидатніших творів, і для яких він найбільш визнаний, це те, що разом з Теодором Саймоном був творцем тесту прогнозування шкільних результатів. Цей тест, призначений для вимірювання інтелекту, був основою того, що ми знаємо сьогодні як тести інтелекту, а також створення коефіцієнта інтелекту (IQ).

Біне, уродженець міста Ніцци, Франція, народився 8 липня 1857 року, але після відділення батьків, коли він був ще дуже молодий, він переїхав постійно жити в Париж під опікою своєї матері, художника того часу. Він жив, навчався і помер у цьому місті 18 жовтня 1911 року.

Освіта та впливи

Академічний світ для Альфреда Біне не почався в психології. Наприкінці середньої школи, він навчався в школі права, кар'єрі, яка завершилася в 1878 році.

Шість років по тому він одружився, і в той же час він повернувся до навчання, цього разу в галузі медицини в університеті Парижа, за підтримки батька його дружини, французького ембріолога Едуарда Жерара Балбіі..
Проте, самоосвітницьке навчання було тим, що його найбільше цікавило, тому він багато часу проводив у бібліотеці. Саме там він зацікавився психологією, читанням статей і робіт з дисципліни.

Біне цікавили постулати відомого вченого Чарльза Дарвіна і шотландського філософа Олександра Бейна. Але хто визначив курс своєї кар'єри, був Джон Стюарт Мілл, особливо для теорій, які він розробив у сфері інтелекту, предмета, який став ключовим елементом у його кар'єрі як психолога.

Початок його кар'єри

Початок його професійної кар'єри був у 1883 році, як дослідник в неврологічній клініці Pitié-Salpêtrière. Звинувачення він отримував перш, ніж спеціалізувався на психології, але плід його індивідуальної підготовки, за що він був відомий.



Біне прийшов до цього закладу завдяки французькому лікареві Чарльзу Фере, і працював під керівництвом Жан-Мартіна Шарко, президента клініки, який стане його наставником у сфері гіпнозу, з якого він був спеціалістом..
Робота Шарко з гіпнозу мала великий вплив на Біне. І його інтерес до гіпнозу був роботою, яку він зробив у співпраці з Чарльзом Фере. Обидва дослідники виявили явище, яке вони називали перенесенням і перцептивною та емоційною поляризацією.

На жаль, ці дослідження не отримали схвалення фахівців в області. Було відомо, що досліджувані суб'єкти мали знання про те, чого від них очікували в експерименті, тому вони просто робили вигляд.

Це означало невдачу для Біне і Фере, що через тиск Шарко мав публічно припустити помилку, залишивши керівникові розслідування, вільному від приниження.

Біне базувала всю свою кар'єру на цьому дослідженні, а відмовившись, вирішила залишити лабораторію La Salpêtrière у 1890 році. Ця громадська невдача змусила його перестати цікавитися гіпнозом.

Після народження двох дочок Мадлен (1885) та Аліси (1887) дослідник зацікавився новою темою дослідження: когнітивним розвитком.

У 1891 році Біне зустрівся з Генрі Боунісом, фізіологом і психологом, який створив лабораторію психофізіології в 1889 році. що експериментальна лабораторія психології Сорбонни.

Саме в цьому закладі Біне почав дослідження відносин, що існували між фізичним розвитком і інтелектуальним розвитком. Незабаром після початку своєї роботи в цій області він почав впроваджувати студентів у сферу психічних процесів.

У 1894 році Біне став директором лабораторії, яку він займе до самої смерті. Того ж року Біне і Боніс заснували щорічний французький журнал з психології, L'Annee Psychologique.

Біне обіймав посаду директора та головного редактора журналу. Крім того, протягом перших років, коли керував лабораторією, психіатр Теодор Саймон зв'язався з Біне так, що це був викладач його докторської дисертації.

Біне погодився контролювати роботу Симона, який отримав докторську ступінь у 1900 році. Це було б початком довгих і плідних відносин між обома професіоналами.

Дослідження когнітивного розвитку: шахи та інтелект

У 1984 році, як директор експериментальної лабораторії психології Сорбонни, Біне мав повну незалежність для проведення своїх досліджень. Одне з перших психологічних досліджень Біне було зосереджено на шахах. Метою дослідника було дізнатися про когнітивні здібності, які мали шахісти.

Згідно з його гіпотезою, уміння грати в шахи визначалося певною феноменологічною якістю: зоровою пам'яттю.
Проте, проаналізувавши результати своїх тестів, він зробив висновок, що хоча пам'ять впливає, це не все. Тобто візуальна пам'ять у цьому випадку є лише частиною всього пізнавального процесу, що впливає на розвиток гри в шахи.



Для проведення дослідження гравці були позбавлені свого бачення протягом всієї гри. Ідея полягала в тому, щоб змусити їх грати напам'ять. Дослідник виявив, що аматорські гравці і навіть ті, хто грав якийсь час, не змогли виконати гру. Однак у цих гравців гравці не мали жодної проблеми.

З цими спостереженнями Біне прийшов до висновку, що бути хорошим шахістом не тільки треба було мати зорову пам'ять, а й треба було також мати досвід і творчість. Він виявив, що хоча гравець має гарну зорову пам'ять, він все одно може мати незграбну гру, якщо у нього немає інших навичок.

З іншого боку, Біне також проводив дослідження з когнітивного розвитку, орієнтованого на інтелект. Народження його дочок змушувало його працювати в цій галузі.

З цієї причини в 1903 році він опублікував книгу під назвою L'analyse expérimentale de l'intelligence (Експериментальні дослідження з інтелекту), де проаналізовано близько 20 суб'єктів. Проте центральними темами цієї роботи були його дочки, Мадлен, яка в книзі стала Маргарита і Аліса, які стали Арманде.

Проаналізувавши кожну з дівчат, Біне дійшов висновку, що Маргарита (Мадлен) була об'єктивісткою, а Арманда (Аліса) була суб'єктивісткою. Маргарита думала точним чином, мала велику здатність до уваги, практичний розум, але мало уяви, а також мав великий інтерес до зовнішнього світу.

Навпаки, думка Арманди була не так добре визначена. Він легко відволікався, але мав велику уяву. Його почуття спостереження було бідним, і він мав відрив від зовнішнього світу.

Таким чином, Біне встиг розвинути поняття самоаналізу та екстраспекції задовго до того, як Карл Юнг говорив про психологічні типи. Таким чином, дослідження Біне разом зі своїми дочками допомагали йому удосконалити свою концепцію розвитку інтелекту, особливо у зв'язку з важливістю потенціалу уваги та пропозиції в інтелектуальному розвитку.

Після того, як кар'єра Біне прийме такий підхід, дослідник опублікував більше 200 книг, статей та оглядів у багатьох областях психології, таких як тепер відомі як експериментальна психологія, психологія розвитку, психологія освіти, соціальна психологія та психологія. диференціал.

З іншого боку, фахівці в цій області припускають, що ці твори Біне, можливо, вплинули на Жана Піаже, який у 1920 році працював з Теодором Симоном, співавтором Біне.

Шкала Біне-Саймона

У 1899 році Біне почав утворювати частину Соціалістичної школи для психологічного вивчення дитини (Société Libre pour l'Etude Psychologique de l'Enfant). А в 1904 році Міністерство державного навчання Франції встановило обов'язкове навчання для всіх дітей.

Коли цей закон набув чинності, спостерігалося, що діти прибули до школи з дуже різним рівнем освіти. Тому класифікація їх за віком виявилася неефективним методом.



Щоб знайти вирішення цієї проблеми, уряд Франції створив комісію з виховання відсталих учнів. Мета полягала в тому, щоб створити інструмент, який дозволив би ідентифікувати студентів, яким може знадобитися спеціальна освіта. Біне та інші члени суспільства були покладені на це завдання, народившись таким чином за шкалою Біне-Симона.

Біне визначив, що неможливо оцінити інтелектуальність людини, вимірюючи фізичні атрибути. З цієї причини він відкинув біометричний метод, захищений психологом сером Френсісом Гальтоном.

Тоді Біне запропонував метод, в якому розрахунок інтелекту здійснювався на основі ряду завдань, які вимагали розуміння, оволодіння словником, арифметичної здатності, серед іншого.

Виходячи з цієї ідеї, Біне розробив перший тест, який дозволив диференціювати двох типів студентів: тих, хто володіє навичками, які дозволять їм адаптуватися до нормальної освітньої системи, і тим, кому буде потрібно додаткове підкріплення для адаптації.

Крім того, цей тест також вказував на недоліки цих студентів. Ці проблеми з'ясувалися в його книзі L'Etude experimentale de l'intelligence (Експериментальні дослідження з розвідки).

Але ця робота там не залишилася. Біне здійснив нове розслідування, але цього разу він співпрацював зі своїм колишнім учнем, психіатром Теодором Саймоном. Два експерти працювали над розробкою нового тесту, який би вимірював ментальний вік (середня спроможність особи - дитина - у певному віці). Так у 1905 році народилася перша шкала Біне-Симона.

У 1908 р. Ця шкала була переглянута. У цьому процесі нові тести були відкинуті, модифіковані і додані. Мета полягала в тому, щоб мати можливість адаптувати вимоги цих тестів, щоб мати можливість застосовувати їх до дітей віком від 3 до 13 років.

Масштаб, створений Біне і Симоном, складався з тридцяти завдань, що ускладнювалися. Найпростіше складалися такі дії, як слідування світла очима або можливість переміщати руки, дотримуючись ряду вказівок, наданих екзаменатором. Такі завдання можуть бути вирішені без проблем усіма дітьми, у тому числі і тими, у кого були серйозні затримки.

У випадку дещо складніших завдань дітям було запропоновано швидко вказати на деякі частини тіла або розраховувати від трьох до трьох у зворотному напрямку. А в більш складних завданнях дітям було запропоновано встановити відмінності між двома об'єктами, скласти малюнки пам'яті або побудувати речення з групами з трьох слів.

Нарешті, кінцевий рівень складності стосувався запиту дітей повторити випадкові послідовності до семи цифр, знайти рими для даного слова і відповісти на деякі питання.

Результати цих випробувань призведуть до розумового віку дитини. І таким чином можна було визначити місце, яке дитина повинна займати в системі освіти. Біне зауважив у своїх дослідженнях, що різні існуючі види інтелекту можна вивчати тільки якісно.

Крім того, він зазначив, що на прогресивний інтелектуальний розвиток людини впливає навколишнє середовище. Тому він прийшов до висновку, що розвідка була не просто генетичною проблемою, тому затримки у дітей могли бути відремонтовані через підкріплення.

У 1911 році Біне опублікував третю ревізію шкали Біне-Симона, але вона не була повною. Слідчий ніколи не зміг закінчити його через його раптову смерть від інсульту. Пізніше масштаб Біне-Симона був перекладений на англійську мову та адаптований до американської освітньої системи. Вона була перейменована в шкалу Стенфорд-Біне.

]]> Tue, 18 Oct 2022 08:31:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?alfred-bine-biohrafiia-i-robota-batka-vyprobuvalnoho-intelektu https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/000000006 <![CDATA[Лише заради честі: божевільний шаховий чемпіон зі США – Божа іскра у 9 років, феноменальна пам'ять, перемагав, даючи фору]]> imblog
фото: Paul Morpgy
Wikimedia Commons

Автор:
Володимир Войтюк

Шахи ніколи не повинні бути чимось іншим, як простою розвагою. Вони мають залишатися лише грою, з допомогою якої можна освіжити думки після серйозної професійної роботи.
Пол Морфі
На початку 1880-х років вулицями Нового Орлеану часто прогулювався маленький чоловік у модному костюмі з дорогим пенсне на носі. Здалеку він міг видатися перехожим втіленням елегантності. Однак перше враження виявлялося оманливим. Підійшовши ближче, люди розуміли, що у цього чоловіка не всі вдома. Він щось бурмотів собі під носа або безпричинно реготав. Коли ж хтось наближався до нього занадто близько, він починав відганяти непроханого гостя, розмахуючи тростиною. А ще чоловік обожнював "полювання". Коли йому впадала в око якась жінка, він міг протягом кількох годин слідувати тінню за своєю "жертвою".



А ще мужчина боявся, що його хочуть отруїти. Тому куштував лише їжу, яку йому готувала мама або ж сестра. Він тоді нагадував хіпі, оскільки відмовлявся йти до перукарів. Чоловік стверджував, що місцеві цирульники давно змовилися між собою і якщо він опиниться у їхніх руках, ті миттєво переріжуть йому горло. Сім’я хотіла віддати мужчину в божевільню.

Однак коли мама і сестра вже радісно потирали руки, сподіваючись, що його нарешті вилікують, він вкотре довів, що не такий аж ненормальний, яким часто видавався. Прибувши до лікарні, чоловік почав цитувати закони, які забороняли утримувати його в закладі проти волі. Тому керівництво божевільні відмовилося прийняти пацієнта. "Нам не потрібні проблеми", – заявила адміністрація розчарованим матері і сестрі. Після цього дивак знову повернувся до своїх звичних прогулянок Новим Орлеаном.

Мешканці міста вважали його типовим божевільним. Але ті, хто цікавився шахами, розповідали історію, у яку ніхто не хотів вірити. Думали, що їм просто вішають локшину на вуха. "Чому ти дуриш? Як цей ненормальний міг бути найкращим гравцем світу? Не думай, що я настільки дурний, щоб повірити у твої казочки", – говорили ці колеги апостола Фоми. Проте вони помилялися. Це була щира правда. Цим чоловіком був Пол Морфі, найкращий шахіст в історії на думку Роберта Фішера. Цікаво, що під завісу свого життя Фішер настільки зненавидів гру, яка зробила його всесвітньо відомим, що спалив усе, що нагадувало йому про шахи. Американець не бажав говорити про них, не кажучи вже про те, щоб сісти за дошку. На тих людей, які називали його Полом Морфі, найкращим шахістом світу, він, як правило, накидався з кулаками. Важко сказати, що стало причиною стрімкого падіння геніального американця. А ось про початок кар’єри Морфі збереглася така байка.

У 1846 році маленький Пол сидів на ґанку розкішного будинку своєї родини в Новому Орлеані, спостерігаючи за шаховою баталією між дядьком Ернестом та батьком, суддею Верховного суду Луїзіани. Через кілька годин суперники потиснули один одному руки, погодившись на нічию, та змішали фігури. І тут дев’ятирічний Пол вперше з’явився на шаховій сцені: "Дядьку, ви мали перемогти". Щоб не бути голослівним, хлопчина розставив позицію, яка щойно стояла на дошці, і показав шлях до перемоги. "Ви робите шах турою, тато мусить її брати, а далі все просто". Шоковані батько і дядько не могли не погодитися з малим. Можливо, саме з цієї легенди ростуть корені легенди про те, як Капабланка навчився грати в шахи, спостерігаючи за грою батька.



Через кілька днів у Новий Орлеан завітав генерал-лейтенант Вінфілд Скотт, який дорогою на Американо-мексиканську війну зупинився в головному місті Луїзіани. Він мав репутацію сильного шахіста, тож попросив товариша знайти йому достойного опонента. Насправді славі сильного гравця Вінфілд був зобов’язаний своєму довгому язику, адже він якщо і сідав за дошку, то грав лише з дуже слабкими опонентами, які, до того ж, часто піддавалися всесильному генералу. Друг швидко впорався із пошуками якісного суперника. Тож радісний Скотт вирушив у шаховий клуб на Роял-стріт. Саме там розпочався шлях Пола до королівського трону. Коли генерал побачив свого суперника, то подумав, що друг вирішив розіграти його. Перед Скоттом сидів шмаркач, ноги якого звисали з крісла, не дістаючи до підлоги. Вінфілд встав з-за столу та хотів покинути ігрову залу. Однак товариш запевняв генерала, що хлопчина – серйозний опонент. У цьому Скотт невдовзі переконався на власній шкурі. Хлопчик нокаутував маститого генерала у двох партіях, особливо ганебною стала поразка в останній. У ній Скотт отримав мат вже на шостому ході (деякі джерела пишуть про 10 ходів).

Морфі мав феноменальну пам’ять. Завдяки їй Пол практично ніколи не нотував своїх партій. Йому це не було потрібно. Він їх просто пам’ятав. Дядько Ернест так писав про перші кроки генія: "Попри те, що хлопчик не прочитав жодної шахової книги, він інтуїтивно робить правильні ходи в дебюті та впевнено веде гру у мітельшпілі і ендшпілі. Коли Пол сидить за шахівницею, на його обличчі не можна прочитати жодного хвилювання. Навіть у найкритичніших ситуаціях він тихенько насвистує якусь пісеньку та вперто шукає комбінацію, що допоможе йому викрутитися з неприємностей".

У 1850-му 12-річний Пол зустрівся з Йоганном Левенталем, угорським політичним біженцем (він брав участь в угорській революції 1848-49, після чого накивав п’ятами у Новий світ), який вважався одним з найкращих гравців Європи. Спершу маестро не проявляв жодного зацікавлення у поєдинку з малюком. Йоганн вже мав досвід подібних протистоянь з шаховими вундеркіндами. Зазвичай, він їх виносив однією лівою. Левенталь погодився зіграти з Полом кілька партій лише з поваги до його батька. Вже на самому початку гри Левенталь зрозумів, що перед ним надпотужний суперник. "Після того, як Пол робив сильний хід, брови Йоганна комічно підіймалися вгору", – згадував дядько хлопця. Усього суперники провели три партії, дві завершилися перемогою юного генія, а в одній мадяру вдалося втекти на нічию (деякі джерела стверджують, що всі партії залишилися за Морфі).

У 1850 році Пол розпочав навчання у коледжі Спрінг-Хілл (Мобіл, штат Алабама). Там його обрали президентом Театрального товариства. Він виявився дуже майстерним актором. Так, Морфі дали напрочуд складне завдання – зіграти жінку. У коледжі він вважався одним з найкращих виконавців ролі Порції у "Венеціанському купці" Шекспіра. Пол ненавидів спорт. І у цьому немає нічого дивного, адже дрібний Морфі (його зріст був близько 163 см) не мав жодних шансів у протистояннях з атлетичними однокласниками. Він взяв кілька уроків фехтування, але невдовзі закинув шпагу. А як шахи, запитаєте ви? Морфі практично не грав у них, адже ніколи не ставився до них серйозно. Пол зіграв кілька партій зі своїми друзями влітку 1853 року. Однак швидко втратив інтерес до цих баталій. Побиття немовлят не приносило йому ніякого задоволення. Навіть коли він давав суперникам у фору ферзя, це аж ніяк не допомагало їм.



Пол блискуче закінчив коледж, отримавши найвищі бали в історії Спрінг-Хіллу. Повернувшись додому, юнак поступив в університет Луїзіани. Він отримав диплом юриста у 1857 році. Тоді однією з улюблених забав хлопця було цитування з будь-якого місця 1000-сторінкового юридичного талмуду. Ідеальна пам’ять Пола робила дива. Однак, попри диплом, 20-річний Морфі не міг розпочати юридичну практику, оскільки був неповнолітнім. Тож юнак згадав про своє захоплення шахами (про те, як заробити на шматок хліба, Морфі міг не думати, його сім’я вважалася однією з найбагатших у Новому Орлеані). Хлопець вже не хотів перемагати лише якихось генералів чи заїжджих європейських гастролерів. Він поставив перед собою честолюбну мету – стати найкращим гравцем світу. "Пол чудово розумів свою силу і ні на мить не сумнівався, що невдовзі стане шаховим королем", – згадував його друг Чарльз Моріан.

Морфі шалено пощастило. У 1857 році Нью-йоркський шаховий клуб організував Перший Американський шаховий конгрес. Турнір відбувався за олімпійською схемою. Для виходу у наступний раунд потрібно було здобути три перемоги. Пол одразу почав змітати своїх опонентів. Так, свою першу партію юнак виграв за 21 хід. Морфі діяв з блискавичною швидкістю. Коли його суперники десятки хвилин думали над кожним ходом (тоді ще не було шахових годинників), геній за кілька обертів секундної стрілки знаходив точний хід, який наближав його до ворожого короля. Напередодні турніру головним його фаворитом вважався німецький іммігрант Луї Паульсен. Підтверджуючи свою силу, він впевнено пробився до фіналу, де на нього чекав Морфі. На шляху до матчу за титул суперники не програли жодного партії. Тепер чиясь серія мала перерватися.

Першого удару у дебютній партії завдав Пол. Друга завершилася миром. А в третій Паульсену вдалося неможливе – роздратувати завжди усміхненого та привітного Пола. Луї вимотував суперника тривалими роздумами над кожним ходом. "Рекорд" Паульсена у тому двобої сягав вражаючі 75 хвилин. Цього часу Полу інколи вистачало, щоб виграти партію. Морфі увірвався терпець – він помилився та капітулював. Паульсен радісно потирав руки, він гадав, що нарешті підібрав ключики до ідеальної гри Морфі. Але не так сталося, як гадалося.

Невдовзі після поразки у третій партії, Морфі обідав з іншим учасником турніру Вільямом Фуллером. "Він лютував. Пол не міг змиритися з тим, що Луї вимотав його. Я ніколи не бачив Морфі таким. Паульсен більше не виграє у мене жодної партії", – згадував Вільям. Пол дотримає слова. Після нічиєї у наступній партії, виграє чотири наступні та здобуде свій перший титул. Протягом наступного місяця Морфі насолоджувався життям у Нью-Йорку, де йому віддавали королівські почесті. Chess Monthly захоплювався людськими якостями чемпіона: "Його добра вдача, скромність та джентльменські риси викликали захоплення у всіх, хто знав Морфі".

Після вікторії на турнірі, Пол кинув рукавичку усім шахістам, які бажали зіграти з ним на фору в пішака та хід. Виклик юнака прийняв Чарльз Стенлі, перший чемпіон США. Однак він здобув цей титул ще в далекому 1845-му і Морфі просто змів ветерана. Стенлі розумів, що вони з Полом перебувають у різних вагових категоріях, тому викинув білий прапор вже після п’яти партій. Чарльз виграв лише одну з них, отримавши чотири бублики (матч мав гратися до семи перемог одного з суперників). Морфі намагався спокусити форою учасника Американського шахового конгресу Джеймса Томпсона, однак той відмовився, стверджуючи, що подібні умови принижують його. "Я не настільки безнадійний, щоб грати проти Морфі з форою", – стверджував Джеймс.



Після тріумфального повернення Пола з Європи, Томпсон забув про гордість та погодився випробувати сили з Морфі, який грав без коня. Пол без проблем впорався зі співвітчизником. Цю перемогу, зважаючи на силу суперника, вважають одним з найбільших досягнень неофіційного чемпіона світу. Всього Пол зіграє у місті Великого Яблука 100 партій без фори, з яких виграє у 87, а 8 завершить внічию. Вражаючий результат.

Американці хотіли довести, що саме їхній чемпіон найсильніший. Вони націлилися на англійця Говарда Стаунтона. Його важко було назвати найкращим гравцем світу. Але саме він був найбільш розпіареним (до речі, Говард придумав дизайн комплекту шахових фігур, який зараз вважається стандартним), тож перемога над ним могла принести американцю велику славу. Новоорлеанський шаховий клуб намагався спокусити англійця захмарними призовими у 5000 доларів (до речі, фонд першого офіційного матчу за титул чемпіона світу, який відбувся майже через 30 років, становив лише 4000 зелених). У випадку поразки Говард отримував 1000 доларів. Однак Стаунтон відмовився від перспективи зірвати куш, мотивуючи це тим, що не хоче їхати на край світу. Морфі вирішив: якщо гора не йде до Мухамеда, то я йду до гори. Пол приїхав на турнір в Бірмінгемі, сподіваючись після нього кинути рукавичку Стаунтону, який вже не зможе уникнути протистояння на рідній землі. Однак Пол помилився. Турнір перенесли, а Стаунтон вкотре відмовився сідати за дошку з Морфі.

Тоді на англійця накинувся Фредерік Едж, яскравий журналіст, який був секретарем та заодно PR-менеджером американця. Він, не добираючи епітетів, назвав Говарда боягузом. Стаунтон не залишився у боргу: "Американець хоче, щоб ми зіграли в Англії просто заради престижу. Як він може кидати мені виклик, не забезпечивши належні фінансові умови матчу ? Морфі не джентльмен, а професіонал і авантюрист". Морфі так парирував випад Говарда: "Я аж ніяк не профі, і ще раз підкреслюю, що не хочу отримувати прибутки завдяки своїй грі. Заробляти гроші з допомогою шахів – нечесно. Я граю у них лише заради честі".

Стаунтона можна зрозуміти. Тоді чимало гравців ледь не жебракували, адже шахи були їхнім єдиним джерелом доходу. А багатій Морфі міг грати лише "заради честі". До речі, слова Пола не розходилися з ділом. Гроші для Морфі під час його шахової кар’єри ніколи не мали жодного значення. Він навіть відмовився від головного призу у 300 доларів за вікторію в Першому Американському шаховому конгресі. Коли американець виграв у свого старого знайомого Левенталя матч у Лондоні, він довідався, що угорець опинився біля розбитого корита. Йоганн сподівався залатати діру в бюджеті гонораром від матчу з Морфі. Але Пол не залишив йому ніяких шансів. Морфі не міг покинути свого товариша в біді і зробив йому королівський подарунок – меблі для квартири Левенталя, які американець придбав за виграні під час матчу з мадяром кошти.

Здолавши всіх найкращих гравців Англії (за винятком Стаунтона), Морфі переплив Ла-Манш та завітав у паризьке кафе "Режанс", собор тодішніх європейських шахів. Невдовзі після приїзду американця до Франції, він зіграв партію з Альфонсом Деланнуа, співробітником першого в історії шахового журналу "Паламед". Під час неї трапився кумедний епізод. Коли Деланнуа забрав слона Морфі то вигукнув: "Навіщо було пертися з Америки до Європи, щоб допускати такі жахливі помилки". Альфонс трішки поквапився. Через 6 ходів він отримав мат. Далі на американця чекало випробування неофіційним чемпіоном "Режансу" Даніелом Гарвіцем.

Спершу видавалося, що це протистояння стане найважчим у кар’єрі Морфі. Матч грався до семи перемог. Для розгону учасники зіграли одну легку партію, яка залишилась за Гарвіцем. Після двох серйозних боїв рахунок був 2:0 на користь Даніеля. Однак Морфі швидко адаптуватися до стилю чемпіона "Режансу" та виграв чотири партії поспіль. Гарвіц захотів взяти тайм-аут, посилаючись на хворобу. Американець погодився. Після нічиєї у 7-й партії та тріумфу Морфі у 8-й Даніел знову почав скаржитись на здоров’я. Цього разу американець не повірив Гарвіцу, прямо називаючи його "хворобу" запаленням хитрощів. Арбітр матчу скульптор Лекен погодився з Полом та присудив Морфі перемогу.

Тепер, щоб отримати право вважатися найкращим гравцем світу, Полу потрібно було здолати тодішнього неофіційного чемпіона світу Адольфа Андерсена. Але з організацією матчу виникли суттєві труднощі. Німець працював вчителем математики в бреславській гімназії та міг приїхати у Париж лише під час різдвяних канікул. Пол спершу відмовився чекати суперника. Проте Едж переконав його залишитися та довести власну силу у поєдинку з монументальним німцем. Цікаво, що Пол частково взяв на себе дорожні витрати Андерсена. Як на зло, незадовго до матчу американця скосив гастроентерит. Тодішні ескулапи лікували його з допомогою п’явок, тож Морфі втратив чимало крові. Лікарі заледве дали американцю допуск до поєдинку. Щоправда, перші партії довелося провести у готельному номері Пола, оскільки знесилений Морфі не міг стояти на ногах.

У дебютному поєдинку Андерсен здолав хворого американця, а в наступному Морфі довів, що гастроентерит насправді йому не на заваді та відновив статус-кво. А далі на сцені вже був лише Пол. У 9-й партії американець розтрощив німця за якихось 17 ходів, дуель тривала лише півгодини. У наступній грі Андерсен візьме реванш за 77 ходів. Після цього Адольф сумно пожартував: "Морфі виграє в мене за 17 ходів, а я у нього за 77". Одинадцята партія стала фінальною у цій битві титанів. Матч завершився з рахунком +7=2-2 на користь Морфі.

Андерсен бідкався, що був не в формі, проте визнав, що Пол є набагато сильнішим за нього і у своїй найкращій формі він би не зміг нічого протиставити американцю. "Морфі чудово захищається і може не лише врятувати нічию, а й перемогти у, на перший погляд, безнадійний позиції. У той же час, Пол одразу завдає смертельного удару, коли отримує перспективну позицію. З ним неможливо боротися. Він грає точно і безпомилково, як механізм, а я лише простий смертний. На мою думку Морфі найкращий гравець в історії".

]]> Thu, 29 Sep 2022 16:33:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?lyshe-zarady-chesti-bozhevilnyi-shakhovyi-chempion-zi-ssha-bozha-iskra-u-9-rokiv-fenomenalna-pamiat-peremahav-daiuchy-foru https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/000000015 <![CDATA[Найбільш цікаві та дивні факти про людський мозок]]> imblog
Майже чи не щодня з’являються нові дані про те, як працює людський мозок. Хоча те, що відомо людству на даний момент про мозок, і складає дуже невелику частину від загальної картини. Щоб підсумувати відомі дані про роботу мозку, ми підібрали кілька найбільш цікавих та найбільш дивних фактів про цей загадковий людський орган.
У середньому мозок генерує від 25000 до 50000 думок на день. За оцінками, у більшості людей 70% цих думок є негативними. Крім того, у мозку кожну секунду проходить більше 100 000 хімічних реакцій.

Можливості мозку чоловіка і жінки схожі. Хоча чоловічі та жіночі гормони впливають на розвиток мозку по-різному, та в дослідженнях було знайдено різницю в тих ділянках мозку чоловіків та жінок, що відповідають за перенесення болю, реакцію на стрес та прийняття рішень. У іншому дослідженні, в якому було проаналізовано близько півмільйона дівчат та хлопчиків з 69 країн, не було виявлено великих розбіжностей мозку у математичних можливостях.

    Коли ви закохані, ваш мозок світиться. Коли людина зосереджує свою увагу на об’єкті свого кохання, у неї починає світитися цілий набір частин мозку. Виявилося, що хвостате ядро (відповідає за контроль над свідомими рухами) дуже активне у закоханих осіб. Також освітлюються області головного мозку, що відповідають за виробництво дофаміну та норадреналіну (хімічні речовини, які пов’язані з хвилюванням і відчуттям задоволення). Саме тому закохані можуть розмовляти всю ніч, гуляти до світанку, легко змінювати спосіб життя.

      Коли ви втомлені, ваш мозок здатен робити творчу роботу краще. Це може здатися нісенітницею, але давайте поглянемо на причину, що лежить в основі цього. Коли ви намагаєтесь робити творчу роботу втомленими, в цьому випадку вашому мозкові не буде вистачати сил на те, щоб відволікатися і він буде більше зосереджуватись на конкретному завданні.

        Для мозку багатозадачність неможлива. Більшість людей думають, що вони можуть одночасно виконувати дві або більше речей, але виявляється, що багатозадачність практично неможлива для людського розуму. Те, що ми робимо, називається перемиканням контексту – швидким перемиканням уваги між різними діями, а не одночасним їх рішенням.

          Стрес може змінити розмір мозку. Деякі дослідження показали ознаки зменшення розміру мозку в результаті стресу. Наприклад, у щурів, які зазнали хронічного стресу, було сильно зменшено об’єм гіпокампу (відповідає за перехід короткочасної пам’яті в довготривалу). В іншому дослідженні у мавп, які були відлучені від своїх матерів, навіть після повернення до звичайних соціальних умов декілька місяців спостерігали збільшення областей мозку, що пов’язані зі стресом.

            Мозок має центр задоволення. Він дає нам знати, коли йому щось приємне і тоді він зміцнює бажання знову виконати ті ж приємні дії. Цей центр відповідає за ту схему винагороди, яка привчає людей до повторення всіляких приємних дій, від сексу до сміху, та є чи не основною причиною наркоманії та інших залежностей.

              Божевільні операції на мозку. Наші предки ще майже 7000 р. до н.е. проводили операції на черепі. Таку операцію називають трепанація – це давно застаріле хірургічне втручання, при якому пробурювався отвір в черепі для лікування сильного головного болю, хвороб головного мозку або звільнення голови від “злого духу”. Для операції використовувався інструмент під назвою трефін (з його допомогою вирізали круглі ділянки черепа), а сам процес був надзвичайно болючий.

                Ви можете навчити мозок керувати часом. Ви можете обдурити свій мозок, коли будете думати, що час рухається повільніше, роблячи нові речі. Коли ми отримуємо велику кількість нової інформації, нашому мозку потрібен час на її переробку. Чим довше ця обробка займає часу, тим довшим цей період відчувається. Наприклад, загроза життю або великий стрес змушує мозок звертати на це більше уваги, тому людина пам’ятає цей час як більш довгий, оскільки мозок записує більше досвіду. З іншого боку, якщо мозку не потрібно обробляти багато інформації, час, здається, рухається швидше. Пам’ятаєте моменти, коли ви були щасливі і тоді, здавалося, час пролітав дуже швидко?

                  Короткочасний сон покращує продуктивність мозку. Всі ми знаємо, наскільки важливий сон для нашого мозку, а як щодо короткочасного сну? Виявляється, що для мозку буде дуже корисним подрімати. Це допомагає покращити пам’ять і робить навчання краще. Згідно з нещодавнім дослідженням, під час короткочасного сну права частина мозку набагато активніша за ліву. Незважаючи на те, що 95% населення є правшами, а лівий бік мозку є найбільш домінуючим, права частина постійно є більш активною під час сну. Отже, поки ліва частина мозку відпочиває, права частина очищує тимчасові спогади, переміщує певну інформацію в довготривалу пам’ять, що зберігає основні моменти дня.

                    Запах шоколаду стимулює роботу мозку. Запах шоколаду впливає на тета-хвилі мозку, які викликають відчуття розслаблення. Флаваноїди, на які багаті боби какао, покращують пам’ять та підсилюють можливості мислення під час вирішення логічних задач.

                      Мозок доволі важкий. Середній мозок дорослого важить від 1,2 кілограма до 1,4 кілограма або близько 2% від ваги тіла. А об’єм становить 1130см3 у жінок і 1260см3 у чоловіків. Близько 80% вмісту черепа є мозком, а рештою є рідина, яка захищає нервову тканину, та спинномозковою рідиною. Якщо поєднати всю цю мозкову рідину та кров, вона буде складати близько 1,7л.

                        Мозок ніколи не перестає змінюватися. Дослідження показало, що мозок дорослого має здатність створювати нові нервові шляхи, так як і мозок дитини. Крім того, дослідження з медитації показали, що енергійна психологічна підготовка може змінити як структуру, так і функцію мозку. Також цікавим є те, що одна година і півтори хвилини пітливості можуть тимчасово скоротити мозок майже на стільки, як від одного року старіння. Крім того, лише 5 хвилин без кисню можуть спричинити серйозне пошкодження мозку.

                          Люди, які роблять помилки, нам більш приємні. Згідно з ефектом помилки, сприйнята привабливість індивіда збільшується або зменшується (в залежно від його компетентності і поведінки) після того, як він або вона робить помилку. По суті, ті, хто ніколи не роблять помилок, сприймаються мозком як менш привабливі та симпатичні, ніж ті, хто робить випадкові помилки.

                            Мозок у інтровертів та екстравертів різний. Інтроверсія та екстраверсія є результатом різних з’єднань в мозку. Різниця полягає в тому, як вони обробляють подразники. Стимуляція, що надходить у наш мозок, обробляється по-різному на основі особистості. Для інтровертів стимули протікають через довгий, складний шлях у областях мозку, пов’язаних з плануванням, запам’ятовуванням та вирішенням проблем. З іншого боку, для екстравертів шлях набагато коротший. Він проходить через територію, де проходить відчуття смаку, дотику, візуальна та слухова сенсорна обробка. Більш того, різниця в системі дофаміну в мозку екстраверта стимулює їх шукати новизну, ризикувати, насолоджуючись незнайомими або дивовижними ситуаціями більше, ніж інтроверти.

                              Великий об’єм місткості. У мозку міститься близько 1 мільярда нейронів, і кожен нейрон утворює близько 1000 зв’язків з іншими нейронами. Вони поєднуються так, що кожен зв’язкує з багатьма спогадами одночасно, експоненціально збільшуючи обсяг пам’яті мозку до 2,5 петабайт. Це означає, що ваш мозок може зберігати 3 мільйони годин шоу-програм. Щоб використати такий об’єм інформації, вам доведеться дивитися телевізор протягом більше 300 років.

                                Пам’ять – це більше діяльність, ніж місце. Тимчасова пам’ять розділяється та розподіляється по різним частинам нашого мозку. Коли ви вмикаєте процес пам’яті, в мозку відбувається реконструкція цих окремих фрагментів.

                                  Клітини мозку їдять самі себе. Коли людина голодує, нейрони відчуття голоду в мозку починають їсти самі себе. Цей акт самоканібалізму являється сигналом голоду для того, що людині потрібно швидко щось з’їсти. Це пояснює те, чому людям так важко дотримуватися дієти.

                                    Потужність мозку. Людському мозкові потрібно 20% від швидкості обміну речовин (метаболізм), тобто від загальної кількості енергії, яку тіло витрачає у спокої за один день. Якщо середня швидкість метаболізму у спокої становить 1300 калорій, тоді мозок забирає 260 таких калорій, щоб нормально функціонувати. Якщо ж перевести калорії в джоулі та вати, цього об’єму вистачить, щоб мозок виробив близько 12Вт електроенергії. Якщо мозок працює над певним інтенсивним/складним завданням, ця цифра може становити 25Вт. Такої кількості електроенергії вистачить для живлення світлодіодної лампи низької потужності.

                                      Алкоголь впливає на пам’ять. Алкоголь, перш за все, руйнує здатність утворювати нові довготривалі спогади. Якщо збільшити кількість спожитого алкоголю, це призведе до зменшення об’єму пам’яті. Якщо ви споживали алкоголь і не пам’ятаєте, що сталося вчора ввечері, це відбувається не тому, що ви щось забули. Це тому, що алкоголь зробив ваш мозок нездатним утворити нові спогади.

                                        Ми використовуємо 100% нашого мозку. Ще донедавна існувала хибна димка, яку поділяв і Альберт Ейнштейн, що ми використовуємо лише 10% нашого мозку. Насправді, ми використовуємо практично кожну частину мозку і більшість частин залишаються активними весь час (навіть і під час сну). Більшість клітин використовується для управління несвідомими діями, такими як частота серцевих скорочень, сни тощо.

                                          Мозок розвивається з неймовірною швидкістю. Під час розвитку немовляти кожну хвилину з’являються 250 000 нейронів. До 2-річного віку мозок становить близько 80% від розміру дорослого мозку.

                                            Швидкість роботи мозку. Інформація у мозку в різних типах нервових клітин проходить з різною швидкістю. Ці сигнали можуть мати повільну швидкість (близько 1,61 км/год) або дуже стрімку (близько 430 км/год). Крім того, нервові клітини можуть передавати 1000 нервових імпульсів в секунду.

                                              Резервний мозок. Мозок у голові – не єдиний мозок. У животі є “вторинний мозок”, який впливає на ваш настрій, на реакцію від того, що ви їсте, на види захворювань, а також рішення, які ви робите. Він містить 100000 нейронів, та кишкові бактерії, які відповідальні за більш ніж 30 нейромедіаторів, в тому числі і серотонін («гормон щастя»).

                                                Мозок не відчуває болю. Хоча будь-який біль обробляється у мозку, сам мозок не має больових рецепторів і не відчуває болю. Він являється інструментом, який тіло використовує для виявлення болю. Це пояснює можливість хірургічного втручання в мозок без наркозу, і в цей час пацієнт не буде відчувати болю чи дискомфорту.

                                                  Мозок – потужний комп’ютер. 4-му найпотужнішому суперкомп’ютеру у світі знадобилося 40 хвилин, щоб імітувати лише одну секунду мозкової діяльності людини. Цей комп’ютер мав 705024 процесорних ядер і 1,4 млн. ГБ оперативної пам’яті. На даний час не існує комп’ютера, який може виконувати моделювання активності мозку в реальному часі.

                                                  Мозок – радіопередавач. Людський мозок також є радіопередавачем, який посилає вимірювану електричну хвилю. По суті, він продовжує надсилати ці сигнали навіть протягом 37 годин після смерті.

                                                  SebWeo.com
                                                  ]]>                                                   Wed, 14 Sep 2022 14:30:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?naibilsh-tsikavi-ta-dyvni-fakty-pro-liudskyi-mozok https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/000000007                                                   <![CDATA[Цитата дня: що говорив Альберт Ейнштейн про уяву і фантазію]]> imblog
                                                  Геній 20 століття, лауреат Нобелівської премії з фізики 1921 року Альберт Ейнштейн дуже любив фантазувати і уявляти. Адже без цього неможливе жодне наукове відкриття.
                                                  Колись він сказав:
                                                  "Логіка може привести вас від пункту А до пункту Б, а уява - куди завгодно".

                                                  "Уява - це найголовніше, вона є відображенням того, що ми притягуємо в своє життя", - це також сказав Ейнштейн.

                                                  "Уява_важливіша, ніж знання. Знання обмежені, тоді як уява охоплює цілий світ, стимулюючи прогрес, породжуючи евоюцію".

                                                  "Наші переконання і уявлення часто є пасткою, яка_обмежує наші можливості. Єдиним знанням, здатним просунути нас на шляху розвитку, є знання того, що уява здатна на все. І все, що можливе в нашій уяві, можливе і в реальності".

                                                  5.ua
                                                  ]]>                                                   Wed, 17 Aug 2022 20:15:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?tsytata-dnia-shcho-hovoryv-albert-einshtein-pro-uiavu-i-fantaziiu https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/00000000E                                                   <![CDATA[Шляхи покращення процесу підготовки шахістів]]> imblog
                                                  Шанковський А. З.
                                                  кандидат наук з фізичного виховання і спорту, доцент
                                                  доцент кафедри фізичного виховання і спорту, міжнародний майстер з шахів
                                                  Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу
                                                  Улізько В. М.
                                                  кандидат наук з фізичного виховання і спорту, доцент,
                                                  доцент кафедри фізичного виховання і спорту,
                                                  Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу
                                                  Бойчук Р. І.,
                                                  кандидат наук з фізичного виховання і спорту,
                                                  доцент доцент кафедри фізичного виховання і спорту,
                                                  Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу

                                                  Із розвитком сучасних технологій з кожним днем все більшої популярності набуває шаховий спорт. Шахи сприяють розвитку концентрації уваги, вмінню долати труднощі, планувати власні дії, логічно мислити тощо. Оскільки у грі в шахи виявляються якості людської особистості, їх використовують як модель для наукових досліджень у психології та педагогіці. Систе
                                                  ма шахових занять, виявляючи та розвиваючи індивідуальні здібності, формуючи прогресивну спрямованість особистості, сприяє загальному розвитку та вихованню юного покоління. Їх також використовують для моделювання систем штучного інтелекту. Питання підготовки шахістів і постійного вдосконалення потребують уваги спортсменів і тренерів. Тільки при правильному підході до тренувального процесу можливий ефективний результат. В статті описано класифікація шахістів за рейтингом, розрядами і званнями. Також розглянуто підготовку шахістів в сучасних реаліях.

                                                  Shankovskyi A., Ulizko V., Boichuk R. Ways to improve chess training. With the development of modern technologies, chess sports are becoming more and more popular every day. Chess contributes to the development of concentration of attention, the ability to overcome difficulties, to plan their own actions, to think logically. They are also used to model artificial intelligence systems. As the game of chess manifests the qualities of the human person, they are used as a model for scientific research in psychology and pedagogy. The system of chess classes, identifying and developing personal abilities, forming a progressive orientation of the personality, contributes to the general development and education of the younger generation. Study of possibility of improvement of training process in chess sport on the basis of targeted study of professionally significant intellectual functions of chess players - one of worthy tasks of specialists in the field of medicine, regardless of specialization. They are also used to model artificial intelligence systems. The training of chess players and continuous improvement require the attention of athletes and coaches. Only with the right approach to the training process can an effective result be possible. The use of modern computer technology greatly expands the trainer’s ability to train athletes. With the use of chess computer programs, it becomes possible to carry out more detailed information-retrieval, training and play functions, develop skills and skills of chess skill athlete at all stages of the chess game. Also, their use will help to carry out the optimal search for sparring partners on game portals, to conduct distance training and get operational information. The article describes the classification of chess players by rating, ranks and ranks. Also considered the training of chess players in modern realities. Modern trainers and chess players in the constant search for new effective chess books and computer programs to improve the technique of training.

                                                  Постановка проблеми. Сьогодні шахи одна із найпопулярніших інтелектуальних ігор, в неї грають мільйони людей по всьому світу. Така популярність виникла тому, що шахи включають в себе елементи мистецтва, науки і спорту. Гра не містить прихованої інформації [1]. Шахи пройшли довгий шлях. Історія шахів налічує не менше півтори тисячі років. У міру розвитку та просування гри у різні країни її правила видозмінювалися, шахам присвоювалися магічні і навіть лікувальні властивості. Про шахи написано багато художніх творів. Про цю гру сказано, що вона подібно до музики, або будь-якого іншого мистецтва, здатна робити людину щасливою» [2]. Стає очевидним, що для будь-якого члена суспільства, шахи є ідеальною лабораторією для обробки процесу ухвалення рішення й відмінним засобом виховання волі та характеру.

                                                  Гра у шахи в силу свого обмеженого масштабу є дуже зручною моделлю для відпрацювання навичок прийняття рішень. Вона вчить бути терплячим, посидючим, наполегливим у досягненні поставленої мети. Шахи допомагають виробити у собі працездатність, вміння вирішувати логічні завдання за умов дефіциту часу, тренують пам’ять, вчать самодисципліни [9]. Завдяки цьому, шахові уроки вже введені не тільки в загальноосвітніх школах, а й закладах вищої освіти України та Європи.

                                                  Аналіз останніх публікацій. Система шахових занять, виявляючи та розвиваючи індивідуальні здібності, формуючи прогресивну спрямованість особистості, сприяє загальному розвитку та вихованню юного покоління. Очевидно, що майбутнє цієї гри визначається розвитком дитячо-юнацьких шахів [7].

                                                  Однак, як зазначає Хаєцький Р. [10], багато питань підготовки шахістів у дитячому та юнацькому віці мало вивчені на сьогоднішній день. На думку фахівців практично відсутні дослідження та науково-обґрунтовані технології підготовки юних спортсменів з використанням шахових програм та системи "Інтернет", незважаючи на появу необхідної матеріально-технічної бази для впровадження нових інформаційних технологій у систему спортивної підготовки шахістів. Відповідно до їхніх спостережень, переважна більшість молодих шахістів закінчує активні заняття шахами в 15-16-річному віці, досягнувши рівня 1-го розряду чи звання кандидата у майстри спорту. Це перешкоджає подальшому вдосконаленню спортивної майстерності шахістів [9, 10].

                                                  У цьому розумінні Височіна Н. Л. [8], вказує на необхідність пошуку шляхів, що дозволяють юним спортсменам середнього та старшого шкільного віку виконувати нормативи майстра та міжнародного майстра спорту з шахів, характерні для зони перших великих успіхів на етапі спортивного вдосконалення. Це зберегло б для шахів багато талановитих висококваліфікованих спортсменів і сприяло подальшому розвитку шахів.

                                                  Переконливим є погляд знаних авторитетів у цій галузі [1, 3, 10], які стверджують, що використання сучасних комп’ютерних технологій суттєво розширює можливості тренера у підготовці спортсменів. Із використанням шахових комп’ютерних програм стає можливим більш детальне здійснення інформаційно-пошукових, навчальних та ігрових функцій, розвиток умінь та навичок шахової майстерності спортсмена на всіх стадіях шахової партії. Також їхнє використання допоможе здійснити оптимальний пошук спаринг-партнерів на ігрових порталах, проводити дистанційне тренування та вчасно отримати оперативну інформацію. Додаткове застосування електронних баз могло б допомогти вирішенню найважливішого завдання етапу спортивного вдосконалення – забезпечити високе володіння технікою шахової гри, оперативно усувати помилки попередніх етапів підготовки та розвинути мислення юних шахістів.

                                                  Із вищевикладеного випливає, що проблема вдосконалення процесу підготовки шахістів на різних етапах багаторічного спортивного вдосконалення є актуальною і своєчасною. Це зумовило постановку мети дослідження.

                                                  Мета – визначити педагогічні умови покращення процесу підготовки шахістів.
                                                  Методи: аналіз та узагальнення даних науково-методичної літератури, програмно-нормативних документів.

                                                  Виклад основного матеріалу дослідження. Основні соціальні функції спорту повною мірою притаманні класичним шахам. Проте, їхня еталонна функція визначає не рухові можливості людини (швидкість бігу, висота або довжина стрибка тощо), а розумові (швидкість та точність обробки інформації) [4]. Фізіологія та медицина історично та, по суті, мали очевидні можливості оптимізації рухових функцій людини для забезпечення спортивних успіхів. Дослідження можливості вдосконалення тренувального процесу у шаховому спорті на основі цілеспрямованого вивчення професійно значимих інтелектуальних функцій шахістів – одне з гідних завдань спеціалістів у галузі, незалежно від спеціалізації [2].

                                                  Для того, щоб визначити стратегію підготовки шахістів, слід, на наш погляд, розглянути систему класифікації. В неї входять розряди, звання і рейтинг гравців:

                                                  1. Безрозрядник – початківець, який вивчив ходи. Без рейтингу. Це період від знайомства з шахами, вивченням правил до виконання 4 розряду. Початківець знає правила і вміє робити ходи, проте стратегічні і тактичні знання в шахах ще тільки формуються.

                                                  2. Четвертий розряд отримує рейтинг 1300. Щоб виконати розряд, потрібно зіграти в спеціальному турнірі, в якому є "норма" (норма 4 розряду - 55% набраних очок з четверторозрядниками і 75% очок з безрозрядниками). Для виконання потрібно володіти певними тактичними і стратегічними знаннями. В ендшпілі вміти ставити мат ферзем, турою, двома слонами. Розуміти базові поняття, як діяти в міттельшпілі (посилення фігур, активність, захист та інше). Володіти базовими дебютними принципами (розвиток фігур, захоплення центру, безпека короля і т. д.). Виконують 4 розряд приблизно через 3-6 місяців підготовки. В залежності від багатьох факторів (інтенсивності підготовки, індивідуальних особливостей, участі в змаганнях та інші).

                                                  3. Третій розряд - рейтинг 1500. Характеризується загалом більшими стратегічними та тактичними знаннями, ширшим дебютним репертуаром, більш об'ємними знаннями в міттельшпілі, а також кращою технікою гри в ендшпілі.

                                                  4. Другий розряд - рейтинг 1700. Другорозрядник, зазвичай, володіє досить широкою шаховою термінологією та знаннями (знає назви та вміє розігрувати багато дебютів, може назвати та пояснити багато тактичних прийомів, стратегічних ідей тощо).

                                                  5. Перший розряд – рейтинг 1900. Досить майстерний шахіст, за плечима якого не один турнір з шахів. Характеризується непоганими знаннями в усіх стадіях шахової партії. Іноді виконують перший розряд за 1–3 роки підготовки, а іноді не стають ним і за все життя. Шостий чемпіон світу з шахів, Михайло Ботвинник, говорив, що за умови правильно побудованої підготовки, будь-кого можна довести до першого розряду.

                                                  6. Кандидат у майстри спорту (КМС) – рейтинг 2100. Найвищий розряд в шахах тому, що всі вищі досягнення називаються званнями. КМС не просто вміє грати в шахи, а робить це добре. Трапляється, що кандидати у майстри спорту виграють різноманітні шахові змагання, іноді навіть чемпіонати області.

                                                  7. Майстер Фіде (Master fide) - рейтинг 2300 (elo). Це звання отримати найлегше з усіх. Потрібно досягнути міжнародного рейтингу 2300 (elo) і через федерацію шахів України відправити необхідні документи на присвоєння у ФІДЕ (Міжнародна федерація шахів).

                                                  8. Майстер спорту (National master). В Україні рейтинг 2325 (український рейтинг). Щоб виконати це звання потрібно в одному турнірі зіграти мінімум з 6 майстрами спорту (набрати з ними мінімум 55% очок), а решту партій зіграти з КМС (набрати 75% очок, чи більше).

                                                  9. Міжнародний майстер (International master, IM). Рейтинг 2400 (міжнародний рейтинг "elo"). Можна виконати в Міжнародних турнірах і турнірах "Оупенах". Потрібно зіграти з представниками мінімум 3 країн, також мінімум з трьома міжнародними майстрами, чи гросмейстерами і при тому набрати певну кількість очок, щоб була "норма" (норма залежить від рейтингу та звання суперників, приблизно може бути 6 очок з 9 можливих, може бути 7). Для виконання звання міжнародного майстра потрібно 3 рази виконати "норму", досягнути рейтингу 2400 (elo) і через національну федерацію подати необхідні документи у міжнародну федерацію шахів для присвоєння звання.

                                                  10. Міжнародний гросмейстер (Grandmaster, GM) - найвище шахове звання. Рейтинг 2500 (міжнародний рейтинг "elo"). Можна виконати в Міжнародних турнірах і турнірах "Оупенах". Потрібно зіграти з представниками мінімум 3 країн, також мінімум з трьома міжнародними гросмейстерами і при тому набрати певну кількість очок, щоб була "норма" (норма залежить від рейтингу та звання суперників, приблизно може бути 6 очок з 9 можливих, може бути 7). Для виконання звання міжнародного гросмейстера потрібно 3 рази виконати "норму", досягнути рейтингу 2500 (elo) і через національну федерацію подати необхідні документи у міжнародну федерацію шахів для присвоєння звання [1].

                                                  Для досягнення високих розрядів і звань у шахах потрібно правильно організувати навчально-тренувальний процес. Сучасні тренери і шахісти в постійному пошуку нових ефективних шахових книг та комп’ютерних програм, щоб покращити методику підготовки. Не існує одної книги, одного варіанту, дебюту, тренувального табору, що зробить із шахіста чемпіона. Щоб розвиватись в шахах потрібно працювати, як з тренером так і самому, систематично і завжди за індивідуальним підходом та системою. Те що працює в одного – не працює в іншого. З кожним днем все більшої популярності набувають книги, що написали тренери. В тренерів зазвичай якісні практичні завдання, опис позицій, зрозуміло і вдало підібрані приклади [2].

                                                  Шахова партія ділиться на 3 стадії: дебют, міттельшпіль і ендшпіль. Учням потрібно поєднувати тренування і займатися всіма стадіями шахової гри. Тільки в окремих випадках, за вказівкою кваліфікованих тренерів, можна приділити увагу більш детальному вивченню якоїсь стадії гри. В сучасному світі всі шахісти "універсали". Тобто чудово орієнтуються у всіх стадіях шахової гри, незалежно від того, якого характеру позиція (стратегічна, чи тактична). Це означає, що працювати потрібно і над дебютом, і над міттельшпілем, і над ендшпілем. Як саме у відсотках і в часі розприділити заняття залежить від цілей, що стоять перед вами. Якщо ви хочете стати чемпіоном області, то ваша система підготовки не мусить бути такою ж насиченою як чемпіона Європи.

                                                  Заняття шахами повинні бути регулярними. В залежності від віку і цілей, які стоять перед шахістом, тривалість корегується індивідуально:
                                                  5-8 років - 20-45 хв, 2-7 разів на тиждень;
                                                  8-12 років 45-300 хв 2-7 разів на тиждень;
                                                  12-16 років 60-480 хв 2-7 разів на тиждень;
                                                  16-20 років 60-600 хв 2-7 разів на тиждень [11].

                                                  Методика навчання шахової гри відбувається за принципом "від простого до складного". Це означає, що спочатку більший акцент слід поставити на ендшпіль, тому що на шахівниці мала кількість фігур і учневі буде простіше сприймати навчальний матеріал та з кожним заняттям поступово збільшувати на дошці кількість фігур. Проте, не слід забувати і про початкову стадію партії – дебют. З перших занять слід пояснити учневі основні принципи і закономірності дій в дебюті (захоплення, або боротьба за центр, розвиток фігур, безпека короля, слідкувати і реагувати на дії суперника і т.д.) [6].

                                                  Регулярні тренування в шахах повинні відбуватися у 3 напрямках: теоретичний, практичний і фізичний.

                                                  Штатнов В. зазначає, що в теоретичному напрямку основний акцент потрібно поставити на дебютну підготовку. Бажано підібрати кілька дебютів, які нам подобаються і добре їх вивчити (вивчити теорію варіанту, подивитись як у тому, чи іншому варіанті грають елітні шахісти, які вони застосовують плани, ідеї, тощо). Варто також регулярно працювати над вивченням міттельшпілю (розв'язувати комбінації, розглядати плани гри і вивчати типові ідеї). А також не забувати і про ендшпіль (тут потрібно хоча б ознайомитись із найбільш поширеними закінченнями і типовими позиціями).

                                                  б) практичний напрямок. Слід регулярно грати не тільки на змаганнях, а й на тренуваннях, щоб підтримувати спортивну форму. Теоретична підготовка звичайно важлива, та потрібно її використовувати на практиці (приймати участь в змаганнях, або хоча б тренувальних турнірах, можна грати онлайн на ігрових платформах). В сучасних умовах досить популярними стали онлайн шахи через ігрові платформи (лічес, ческом, та ін.). Для багатьох любителів шахів це чудова можливість підтримувати себе в формі, не зважаючи на різні буденні, чи робочі складності. Однак ніщо не замінить "живої" гри в шахи, коли ми можемо зробити хід на справжній дерев’яній дошці і побачити всі емоції суперника.

                                                  в) фізичний напрямок. Для шахіста важлива і фізична підготовка. Для того, щоб швидко і якісно думати, ми повинні бути бадьорими і в хорошій формі. На фоні втоми кількість помилок різко збільшується. Щоб бути в тонусі і підтримувати хорошу фізичну форму потрібно регулярно займатись фізичними вправами, а цьому сприяють ігрові та циклічні види спорту. В шахах дуже важлива концентрація, ми повинні діяти швидко і точно. Тому якщо ви погано себе почуваєте – результати будуть нижчі [12].

                                                  Сучасний шахіст постійно працює над своїм вдосконаленням і усуненням помилок. Для цього часто застосовують аналіз партій елітних шахістів , а також аналіз власних партій. Кажуть, що краще один раз побачити, ніж сто раз почути. В цьому випадку це дійсно так. Переглядаючи як грає Магнус Карлсен, Василь Іванчук, Руслан Пономарьов, чи будь-який інший висококваліфікований шахіст, ми зможемо багато чого навчитись цікавого, нового і головне корисного [5].

                                                  На прикладі аналізу своїх партій, ми можемо суттєво покращити рівень своєї підготовленості. Тільки працюючи над своїми помилками можна стати сильнішими і кращими. Важливо також розуміти з якої причині ці помилки були зроблені, і як потрібно було діяти правильно. Аналізувати партії потрібно спочатку самому, потім із тренером, пізніше з комп’ютерними програмами. Кожна партія повинна бути проаналізована [7].

                                                  Висновок. Підготовка в шахах потребує постійної і якісної роботи шахістів, тренерів, організаторів, науковців, шахових клубів і всіх причетних до вдосконалення шахістів. Завдяки постійному розвитку комп’ютерних технологій вдосконалюється і методика підготовки, тому важливо регулярно працювати над підвищенням кваліфікації і покращенням підготовки шахістів. Для досягнення високих розрядів і звань у шахах потрібно правильно організувати навчально-тренувальний процес. Сучасні тренери і шахісти в постійному пошуку нових ефективних шахових книг та комп’ютерних програм, щоб покращити методику підготовки.

                                                  Перспективи подальших досліджень лежать у площині подальшого пошуку шляхів вдосконалення майстерності шахістів шляхом використання сучасних комп'ютерних технологій.

                                                  Література
                                                  1. Білецький О. І. Шахи : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Нац. техн. ун-т України "Київ. політехн. ін-т". - К. : Знання України, 2005. 104 c.
                                                  2. Білецький О. Шахова творчість як процес і діяльність. Теорія і методика фізичного виховання і спорту, 2004. № 2. С. 3–7.
                                                  3. Височіна Н. Л. Вплив рівня мотивації на успішність змагальної діяльності шахістів високої кваліфікації . Теорія і методика фізичного виховання і спорту. 2009. № 3. С. 84–86.
                                                  4. Височіна Н. Л. Психологічні особливості спортивної діяльності шахістів. Теорія і методика фізичного виховання і спорту, 2007. № 4. С. 104–107.
                                                  5. Височіна Н. Л. Самооцінка спортсменів-шахістів та її психокорекція // Матеріали XIV міжнар. наук. конгресу [«Олімпійський спорт і спорт для всіх»]. – К., 2010. – С. 430.
                                                  6. Основи гри в шахи : навч. посіб. / О. О. Малімон, Н. Я. Захожа, А. Я. Вольчинський; Східноєвроп. нац. ун-т ім. Лесі Українки. - Луцьк : Вежа-Друк, 2016. - 167 c. - Бібліогр.: с. 140-142
                                                  7. Ромашов А. Путівник по шахових ендшпілях. Львів: Укр. акад. друкарства, 2017. 80 с.
                                                  8. Самооцінка кваліфікованих шахістів та її вплив на результати спортивної діяльності : автореф. дис. канд. наук з фіз. виховання і спорту : 24.00.01 / Н. Л. Височіна; Нац. ун-т фіз. виховання і спорту України. - К., 2011. - 20 c.
                                                  9. Семизорова В., Духновська О., Пащенко Л. Мудрі шахи: програма та методичні рекомендації з навчання дітей старшого дошкільного віку гри в шахи. Тернопіль: мандрівець, 2015. 73 с.
                                                  10. Хаєцький Р. Новітні технології в методиці дебютної підготовки юних шахістів високої кваліфікації. Теорія і методика фіз. виховання і спорту, 2007. № 4. С. 33–36.
                                                  11. Шанковський А.З. Навчання оперативному мисленню шахістів-спортсменів: методичні рекомендації. Івано-Франківськ: ІФНТУНГ, 2013. 25 с.
                                                  12. Штанов В. Шляхи підвищення розумової працездатності шахістів. Теорія і методика фіз. виховання і спорту. - 2003. - № 1. - С. 55–57.

                                                  ]]>                                                   Sun, 14 Aug 2022 23:02:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?shliakhy-pokrashchennia-protsesu-pidhotovky-shakhistiv https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/000000019                                                   <![CDATA[Навіщо дітям прищеплювати любов до шахів]]> imblog
                                                  Автор: Владислав Рашкован
                                                  Заступник виконавчого директора МВФ

                                                  Граючи в шахи, ми вчимося не падати духом і наполегливо продовжувати пошуки нових можливостей. Гра виробляє здатність знаходити вихід, здавалося б, з нездоланних труднощів
                                                  «Хорошому гравцеві завжди щастить»
                                                  Хосе Рауль Капабланка,
                                                  3-й Чемпіон світу з шахів
                                                  Сьогодні, в міжнародний день шахів, понад 600 млн осіб грають у цю старовинну стратегічну гру. Виходить, що майже кожна тринадцята людина в світі може назвати себе шахістом. 35 млн у США грають у шахи більш-менш постійно, з них більше половини людей — у віці 18−35 років. На провідному шаховому онлайн-майданчику chess.com зареєстровано 50 млн учасників, і кожен день грається близько 5 млн шахових партій. Грає там і мій 9-річний син, і я цьому дуже радий. Зрідка граю і я.

                                                  Я почав грати в шахи в 6 років в одеській шаховій школі олімпійського резерву під керівництвом відмінного тренера Ігоря Горбунова. Грав непогано, але генієм у шахах не був — так прямо і говорили, хоча мені й було прикро за такі слова.

                                                  Моя професійна шахова кар'єра фактично закінчилася через кілька років, коли батьки переїхали з центру в спальний район Одеси, і у них не було можливості возити мене на шахи в центр міста на автобусі. Але я продовжував вчитися самостійно, грав на першій-другій дошці за команду школи, університету, і ось з перервами граю вже майже три з половиною десятка років.

                                                  Чемпіон світу Олександр Альохін був упевнений, що шахи допомогли йому позбутися від багатьох вад. Він говорив, що «за допомогою шахів виховав свій характер…». Я не став шаховим чемпіоном, але всі ці роки гри в шахи мене дуже багато чому навчили, і шахи точно допомогли мені в житті і кар'єрі. У тексті нижче я постарався підсумувати основні якості та навички, яким мене навчила ця захоплива гра.

                                                  Аналітичні здібності
                                                  Альохін говорив, що шахи насамперед вчать бути об'єктивним, тобто тверезо оцінювати стан справ на дошці. Наскільки я пам’ятаю, саме цьому вчать гравців початківців: подивитися на позицію, оцінити сильні і слабкі сторони, оцінити «якість» (тобто порахувати фігури свої і суперника) і чесно, об'єктивно відповісти собі на запитання: чия позиція краща. Рекомендується повторювати цю вправу після кожного ходу.

                                                  Шахи з дитинства вчать приймати рішення в умовах обмеженого часу

                                                  Але це тільки початок: вам треба думати над своїм першим ходом, а потім і другим. І тут перед вами — величезне роздолля, адже в шахах більше шляхів, ніж доріг на всій земній кулі: вже після першого ходу обох суперників на полі може виявитися одна з 400 унікальних позицій. Після других ходів — близько 200 тисяч. Після третього — 121 млн — є де сценарному аналізу і відповіді на запитання «що буде, якщо…» розвернутися.

                                                  Скільки всього унікальних партій може бути зіграно в грі, яка народилася як мінімум 14−15 століть тому, ніхто не знає. Джонатан Шеффер, вчений з Університету Альберти, навів у приклад тільки одну гіпотезу: всього на головах людей в світі 1015 волосин, на Землі 1023 піщинок, у Всесвіті разом 1081 атомів. Якщо ви перемножите між собою ці три числа, то, найымовырныше, дізнаєтеся підсумкову кількість можливих зіграних партій на шахівниці. Але це тільки гіпотеза — цей же вчений додав, що «ніхто навіть не візьметься інвестувати свій час у точні розрахунки, оскыльки підсумкове число просто не піддається розумінню».

                                                  Стратегічне мислення
                                                  Принц Конде, французький полководець і генералісимус, був упевнений, що «перш, ніж стати хорошим генералом, треба навчитися добре грати в шахи». Взагалі є навіть одна з гіпотез походження гри, що гру винайшли як навчальний посібник для підвищення бойової підготовки військ. Ну або як мінімум, як засіб, здатний розвіяти нудьгу військ або зняти напругу з солдатів, перевтомлених тривалою участю у важких бойових діях.

                                                  Дійсно шахи дають унікальну підготовку для людей, які в майбутньому будуть стикатися з питаннями розроблення стратегій, але не тільки військових. Граючи в шахи, люди вчаться вирішувати складні й комплексні багатоходові завдання на дошці — це дуже допомагає для розвитку «рroblem solving» здібностей.

                                                  Одним з найперших уроків, якому вчать дітей у шахах, є: «взявся — ходи». Пам’ятаю, як складно в 6 років визнати, що треба спочатку думати, а потім робити хід, рухаючи фігуру. Складно було повірити, що один поганий хід може зіпсувати сорок хороших. З висоти моїх років можу сказати, що це був один з найбільш корисних уроків, стане в нагоді в житті.

                                                  Мій шкільний товариш недавно несподівано нагадав, що мій батько, який теж непогано грав у шахи, колись вчив його в іграх зі мною: «головне захопити центр», адже суперник, який має більший контроль над центральними полями, зазвичай володіє і перевагою. Це правильна порада і не тільки в шахах.

                                                  Але захоплюючи центр, треба не забувати і про фланги, де суперник може підготувати пастку і придумати комбінацію, згадавши, що в багатьох випадках контратака — найкращий захист, часто дозволяє вигравати навіть програні партії. Взагалі комбінація — душа шахів, адже гра тренує логіку — кожен крок повинен бути пов’язаний з попереднім. Вона також допомагає оволодіти мистецтвом системного мислення — бачити картинку цілком (всю дошку), приховувати власні плани гри, планувати і думати на кілька ходів наперед.

                                                  Шахи також тренують довготривалу і оперативну пам’ять: гравець повинен вчити дебюти, запам’ятовувати свої ходи, запам’ятовувати типові позиції. Все це вимагає вкрай інтенсивної інтелектуальної діяльності. Крім того, на шахівниці дуже просто тренувати і зорову пам’ять. Спробуйте поставити 5 різних фігур різного кольору на різні поля і попросіть свою дитину за 5−6 секунд запам’ятати їх положення, а потім, прибравши фігури з дошки, попросіть відновити позицію з пам’яті. Збільшуйте кількість фігур з часом. А тепер подумайте, яку пам’ять треба мати шахісту Тимуру Гарєєву, щоб в 2016 році протягом майже 19 годин зіграти наосліп в сеансі одночасної гри на 48 дошках.

                                                  Характер і емоційний інтелект
                                                  Дослідження Мічиганського університету говорить, що є позитивна кореляція між рівнем гри в шахи і IQ (інтелекту) у дітей. І мова не про геніїв. Ідея дослідження полягає в тому, що, якщо діти будуть більше практикуватися і розвивати більше навичок і знань про шахову гру, то вони зможуть обійти існуючі обмеження в своїх когнітивних здібностях. У більш дорослому віці це не так очевидно, оскільки більшість дорослих людей, що добре грають, просто високо інтелектуальні.

                                                  Але як на мене, то набагато більше, ніж IQ, шахи дозволяють відточити характер і розвинути EQ (емоційний інтелект). Шаховий чемпіон і великий теоретик шахів Михайло Ботвинник говорив, що «Шахи — гра не тільки фігур, а й людей — психологія має значення». І так, граючи в шахи, розвивається емпатія — здатність і вміння ставити себе на місце супротивника і думати за нього, «взуваючи його черевики».

                                                  У грі ми часто бачимо приклади того, як навіть скромний успіх може підняти віру в свої сили, а неуважність — призвести до втрат. Але в той же час, граючи в шахи, ми також купуємо звичку не падати духом і, сподіваючись на сприятливі зміни, наполегливо продовжувати пошуки нових можливостей. Гра виробляє здатність знаходити вихід, здавалося б, з нездоланних труднощів. Ми вчимося жертвувати якістю, коли це має сенс. І не жертвувати, коли розуміємо, що сенсу це не має.

                                                  Шахи також розвивають гнучкі навички, наприклад, допомагають знаходженню консенсусу при згоді на нічию, але також вчать не тільки вигравати, а й вміти програвати. Чемпіон світу, блискучий Хосе Рауль Касабланка, говорив, що «ви можете дізнатися набагато більше з програної гри, ніж від виграної. Ви повинні програти сотні ігор, перш ніж стати хорошим гравцем». Мені здається, що це важливо в житті, зокрема для розвитку свого характеру.

                                                  Шахи — це також боротьба, головним чином зі своїми помилками. Альохін говорив, що «в шахах можна лише тоді стати великим майстром, коли усвідомлюєш власні помилки і слабкості. Точно, як в житті». І дійсно, дуже часто перемога дістається тому, хто зробив помилку передостаннім. Ну і, звичайно, хорошому гравцеві завжди щастить.

                                                  Мистецтво творчої інтелектуальної боротьби
                                                  Той же Альохін говорив: «Я не граю в шахи — в шахах я борюся». І таки справді, в шахах ви вчитеся домагатися поставлених цілей, долаючи опір суперника. За словами Паскаля, що «шахи — це гімнастика для мізків», виходить, що особливість цієї боротьби, в тому, що вона дуже креативна і інтелектуальна. Скажу навіть більше: по-своєму, шахова стратегія — це поєднання мистецтва, науки і змагальності.

                                                  Шахи не заохочували в тоталітарних суспільствах. У середньовічному Ірані царський указ наказував «доносити вищим начальникам про людей, схилених над 64-клітинною дошкою зі щільно стиснутими губами і похмурим чолом». Протягом історії шахістів називали «сіячами смути» і «струшувачами основ», напевно, просто тому, що слова «шах-мат» означають «владика помер». А можливо тому, що не всім подобаються ігри, де прості пішаки можуть загрожувати королям.

                                                  Прусський король Фрідріх Великий говорив, що «шахи виховують схильність до самостійного мислення, а тому не треба їх заохочувати». Вважалося, що висловити думку — значить, ніби посунути пішака у шаховій грі. Так, ваш пішак може загинути, але партія починається і може бути виграна. Тож прищеплюйте любов до шахів, якщо хочете, щоб ваша дитина вчилася думати «не як усі».

                                                  Також шахи з дитинства вчать приймати рішення в умовах обмеженого часу. Є така думка, що в цейтнот (брак часу) потрапляє не той, хто багато і довго думає, а той, хто думає не про те. Тож, з одного боку, шахи вчать знаходити найбільш короткі шляхи досягнення мети, не витрачаючи час на відволікальні нюанси, вчать швидкості мислення. А з іншого — уважності, зосередженості і посидючості — кожен необережний хід може призвести до втрати фігури або навіть поразки, тож завдяки шахам гравці вчаться тримати концентрацію і увагу і тренують психологічну стійкість.

                                                  У довгостроковій перспективі шахи вчать тому, що ніхто і ніколи не народжувався майстром. Шлях до майстерності лежить через роки навчання, боротьби, радості і печалі. Як і шлях до багато чого в цьому житті. При цьому інтелект не має гендерної приналежності. Ще в рукописах Великого Халіфату говорилося про те, що жінки грали в шахи не гірше за чоловіків. В останнє сторіччя, а особливо десятиліття жінки багато разів доводили, що багато в чому вони можуть бути кращими за чоловіків не тільки в керівництві компаній, але й за шахівницею. Наприклад, угорка Юдіт Полгар з 8 років брала участь нарівні з представниками чоловічої статі в шахових турнірах, а з 11 років вигравала у більшості чоловіків. Відмінно грали в шахи і її дві сестри Жужа і Софія. В Україні теж нашими зірками є гросмейстери Марія і Анна Музичук, та й багато інших прекрасних шахісток.

                                                  Любов до наукового прогресу
                                                  Шахи також можуть зацікавити любителів технологій. Чого тільки варта ідея того, що перший «шаховий комп’ютер» був винайдений ще в 1914 році. Задовго до появи настільних обчислювальних машин іспанський інженер і математик Леонардо Торрес-і-Кеведо винайшов одну з перших систем радіоуправління, яка вміє розігрувати ендшпіль (фінальну стадію партії). Модель була настільки хороша, що жоден з майстрів того часу не зміг виграти у машини Торреса.

                                                  У 60-ті роки ХХ століття великий вплив на розвиток комп’ютерів справив Михайло Ботвинник, який, вивчаючи процес мислення шахіста, формулював у загальному вигляді концепцію неточної гри, методи послідовних наближень, будував багатоступінчасті дерева рішень, які, природно, в майбутньому виявилися корисними не тільки для шахів, а й для розроблення стратегій. Ботвинник багато в чому випереджав свій час, коли презентував свою комп’ютерну шахову програму «Піонер», яка намагалася дійсно розуміти шахову позицію, а не просто нерозумно і вимушено вираховувати найкращі ходи. Відомою була стаття Ботвинника того часу «Люди і машини за шахівницею», яка багато в чому визначила розвиток шахових комп’ютерних технологій.

                                                  У 1984 році на екрани вийшов фільм «Термінатор» з Арнольдом Шварценеггером. Через рік кілька аспірантів у лабораторії університету Карнегі-Меллон у США почали розроблення шахової програми Chip Test. Саме ця програма стала основою для майбутньої системи Deep Thought, а потім — основою для шахового процесора Deep Blue. Матч Гаррі Каспарова з Deep Blue в 1996 році за напруженням був більш драматичним, ніж фільм «Термінатор», і піднімав те ж питання: чи здатний комп’ютер перемогти людинуи.

                                                  З того часу минуло багато років. Після Deep Blue були Stockfish, Elmo, AlphaGo, AlphaZero — шахи завжди привертали найсвітліші уми, які хотіли застосувати складні алгоритми для багатогранної стратегічної гри. Але це окрема історія, яка потребує окремої розповіді. І хто знає, може цю історію колись напише ваша дитина.

                                                  Поезія і творчість
                                                  Важливо, що шахова гра дуже красива і поетична — своєю грандіозністю задумів вона може доставляти справжнє художнє задоволення. Діти і дорослі також можуть розвивати творчість і креативність — гравці в різному віці можуть придумувати красиві шахові задачі та етюди. І подібно музиці, або будь-якому іншому мистецтву, шахи здатні робити людину щасливою, ну або як мінімум дозволять вам уникнути меланхолії і зберігати благополуччя і привітність.

                                                  У шахів є своя муза — покровителька Каїсса. Каїсса молодша самої шахової гри — її ім'я було вперше згадано в 1513 році в поемі італійського автора Макро Антоніо Віда «Гра в шахи». У поемі розповідається про те, як один з найбільш шанованих античних богів «осяйний» Аполлон грає з Меркурієм, а за їх грою спостерігають інші мешканці Олімпу. Здобувши перемогу, Аполлон вирішує навчити грі в шахи жителів землі і як першу ученицю вибирає прекрасну німфу Шахіс, з якою познайомився під час подорожі по Італії. Погодьтеся, красива і поетична історія, як і сама древня гра.

                                                  Шахи — гендерно-нейтральна гра, тож, якщо вашому синові або доньці 5−8 років, і ви думаєте, чим їх зайняти влітку, постарайтеся прищепити їм любов до шахів. Здібності, що розвиваються завдяки шахам, дуже знадобляться в житті.

                                                  У тексті я наводжу висловлювання Альохіна, Капабланки, Ботвинника. Повірте, вони були світовими зірками свого періоду. Яскравими, неординарними особистостями, рольовими моделями для молоді. Ще були Пол Морфі, Реті, Стейніц, Чебурданідзе, Полгар і багато інших — у всіх було, чого повчитися. У моєму дитинстві для мене такою моделлю був Гаррі Каспаров. Для мого сина сьогодні це норвежець Магнус Карлсен, який став гросмейстером у 13 років, або Хікару Накамура — п’ятиразовий чемпіон США. За їхніми іграми Сашко стежить кожен день онлайн, раз по раз дивуючись красі, різноманіттю і швидкості їхньої гри.

                                                  При цьому не варто забувати, що, як казав Айзек Азімов, «на відміну від шахів, у житті гра триває й після мату». Тож не турбуйтеся, якщо у дітей в шахах не все виходить. Іноді гра це просто гра, навіть якщо вона дуже цікава і захоплива.
                                                  І не кепкуйте з шахістів: чи легко зберегти душевне здоров’я, коли день у день втрачаєш коней, б'єш слонів і нападаєш на королев.

                                                  nv.ua
                                                  ]]>                                                   Wed, 20 Jul 2022 14:04:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?navishcho-ditiam-pryshchepliuvaty-liubov-do-shakhiv https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/000000009                                                   <![CDATA[Комп'ютерні шахи]]> imblog
                                                  Комп'ютерні шахи — популярна назва області дослідження штучного інтелекту, яка полягає в створенні програмного забезпечення і спеціальних комп'ютерів для гри в шахи. Крім того, комп'ютерними шахами називають гру проти комп'ютерної шахової програми, гру програм між собою, а також їхню розробку.
                                                  Історія
                                                  Шаховий комп'ютер

                                                  Історія шахових машин старша, ніж історія комп'ютерів. Ідея створити машину, що грає в шахи, датується ще вісімнадцятим століттям. Близько 1769 р. з'явився шаховий автомат Механічний турок. Він був призначений для розваги королеви Марії-Терезії. Машина справді непогано грала — усередині неї сидів сильний шахіст, який і робив ходи.

                                                  Дослідження механічних шахових автоматів припинилися з появою цифрових комп'ютерів близько 1950 р. У 1951 р. Алан Тюрінг написав алгоритм, за допомогою якого машина могла б грати в шахи, тільки в ролі машини виступав сам винахідник. Цей нонсенс навіть дістав назву — «паперова машина Тюрінга». Людині треба було більше ніж півгодини, щоб зробити один хід. Алгоритм був досить умовний, і зберігся навіть запис партії, де «паперова машина» Тюрінга програла одному з його колег. Через відсутність доступу до комп'ютера програма жодного разу не перевірялась в роботі.

                                                  Приблизно тоді ж, в 1951 році, математик Клод Шеннон написав свою першу статтю про шахове програмування. Він писав: «Хоча, можливо, це й не має жодного практичного значення, саме питання є, теоретично, цікавим, і сподіватимемося, що вирішення цієї задачі послужить поштовхом для вирішення інших задач аналогічної природи й більшого значення». Шенон також відзначає теоретичне існування найкращого ходу в шахах і практичну неможливість його знайти.

                                                  Наступним кроком у розвитку шахового програмування стала розробка в ядерній лабораторії Лос-Аламоса в 1952 році на комп'ютері Maniac 1 (тактова частота 11 кГц) шахової програми для гри на шахівниці 6x6, без участі слонів. Машина рахувала на 4 напівходи і витрачала на це 12 хвилин. Відомо, що цей комп'ютер зіграв одну партію проти сильного шахіста, вона тривала 10 годин і закінчилася перемогою шахіста. Ще одна партія була зіграна проти дівчини, що нещодавно навчилася грати в шахи. Машина перемогла на 23-му ході. Зараз це виглядає смішно, але для свого часу це було велике досягнення.

                                                  В 1957 році створено першу програму для гри на стандартній шахівниці і за участю всіх фігур. Машина прораховувала на 4 напівходи за 8 хвилин.

                                                  Важлива подія для комп'ютерних шахів відбулася у 1958 році, коли Ален Невелл, Джон Шоу та Герберт Саймон розробили алгоритм зменшення дерева пошуку відсічення альфа-бета, на основі якого побудовані функції пошуку всіх сильних сучасних програм.

                                                  Першою ж машиною, яка досягла рівня шахового майстра, була Belle, закінчена в 1983 р Джо Кондоном та Кеном Томпсоном. «Belle» був першим комп'ютером, який проектували тільки для гри в шахи. Його офіційний рейтинг Ело був 2250, таким чином, це була найсильніша шахова машина свого часу.

                                                  У 1994 Гаррі Каспаров програв програмі Fritz 3 турнірну бліц партію в Мюнхені. Програма також виграла у Вішванатана Ананда, Бориса Гельфанда і Володимира Крамника. Гросмейстер Роберт Хюбнер відмовлявся грати проти програми і автоматично програв. Каспаров зіграв другий матч із Фріцом і переміг з 4 виграшами і 2 нічиїми.

                                                  У лютому 1996 року Гаррі Каспаров переміг шаховий суперкомп'ютер Deep Blue з рахунком 4-2. Цей матч визначний тим, що першу партію виграв Deep Blue, ставши першим комп'ютером, що переміг чемпіона світу з шахів у турнірних умовах. Deep Blue обчислював 50 мільярдів позицій кожні три хвилини, тоді як Каспаров 10 позицій за цей самий час. У Deep Blue було 200 процесорів.

                                                  У 2015 році було створено найменшу шахову програму Super Micro, що займає лише 455 байт.

                                                  Відтоді шахові ентузіасти та комп'ютерні інженери створили багато шахових машин та комп'ютерних програм.

                                                  Шахові комп'ютери зараз доступні за дуже низьку ціну. З'явилося багато програм із відкритими кодами, зокрема Crafty, Fruit і GNU Chess, які можна вільно завантажити з Інтернету і котрі можуть перемогти багатьох професійних шахістів. А найкращі комерційні програми, наприклад, Shredder чи Fritz уже перевищили рівень людей-чемпіонів. Нині ж рушій Rybka перебуває на першому місці в таких комп'ютерних рейтинг-листах, як CEGT,CCRL, [Архівовано 9 Травня 2020 у Wayback Machine.]SCCT і CSS.

                                                  ]]>                                                   Thu, 14 Jul 2022 12:30:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?kompiuterni-shakhy https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/48v06fi9                                                   <![CDATA[Сила уяви: як активізувати уяву, щоб вирішити бізнес-проблеми]]> imblog
                                                  Автори:
                                                  • Маасакі Хасегава (Мадрид, Іспанія), творець Creativida, радник компанії Strategic Design Company і амбасадор Сучасного Музею Каліграфії. Художник, автор трьох книг про креативність, у тому числі книги “Мистецтво та інновації”, яка вийшла в Японії цього року
                                                  • Оксана Сєдашова, PhD, Бізнес школа КРОК, експерт з питань креативності та інноваційного розвитку особистостей та команд. Автор моделі розвитку “Total Creative”, тренер, спікер

                                                  Силу уяви важко переоцінити. Кращі розуми людства розповідали про те, що початок кожного їх винаходу було покладено за допомогою ідеї, яка виникала в їх голові.
                                                  Про це свідчать записи Леонардо да Вінчі, куди з він переносив ідеї з голови на папір за допомогою невеличких замальовок. Про силу уяву говорив науковець, що випередив час – Нікола Тесла: «Я не поспішаю розпочинати практичну роботу. Коли в мене народжується ідея, я відразу ж починаю розвивати її в своїй уяві: змінюю конструкцію, вношу поліпшення і подумки приводжу механізм в хід. Для мене абсолютно неважливо, чи керую я своєю турбіною в думках або відчуваю її в майстерні. Я навіть помічаю, що порушилося її балансування. Немає значення тип механізму, результат буде той же. Таким чином, я можу швидко розвивати і вдосконалювати концепцію, не торкаючись ні до чого».

                                                  Ось і сьогодні, в VUCA-світі, де все хитко і непередбачувано, особливу цінність набувають розумові процеси, в тому числі і здатність вміло користуватися уявою.

                                                  Наприкінці вересня 2018 року на Fortune Global Forum у Гуанчжоу (Китай) Джей Вокер – підприємець, серед досягнень якого 700 патентів, виступив з промовою про те, наскільки є важливою уява в бізнес-світі. За його словами, у всіх розмовах про інновації ніякої ролі не відводиться уяві. «Уява – це чудовий ресурс, який використовують далеко не всі. Ми говоримо про інновації, але немає інновацій без уяви – моменту, коли у нас з’являється оригінальна думка».

                                                  Що таке Imagineering?
                                                  Imagineering – це спосіб зробити ваші ідеї реальністю. У сьогоденній системі освіти чітке виконання вважається більш важливим, ніж уява та індивідуальні творчі рішення. Оцінка формується на підставі результатами чітко виконаних завдань, наданих вчителем. У цьому контексті фантазія часто є перешкодою, оскільки вважають, що вона відволікає увагу від виконання завдань, і часто це викликає непорозуміння педагогів. Дорослішаючи, більшість людей починає приділяти увагу  розвитку практичних навичок, які можуть бути використані для роботи на підприємстві чи задля отримання різноманітних бонусів, а не вивченню свого безмежного світу уяви, оскільки це вважається безглуздим і непрактичним для досягнення успіху в суспільстві. Творчі люди нечасто отримують підтримку у традиційній системі освіти, згодом вони намагаються знайти себе в мистецтві, дизайні, музиці та інших гуманістичних напрямах. Як результат, світ поділений на бізнесменів, які сильно орієнтовані на виконання, та творчих людей, які не завжди знаходять застосування своїм здібностям як суб’єкти креативної діяльності.

                                                  Спочатку уява, а потім дія
                                                  Сьогодні більшість креативних підходів не спрямована на отримання бажаних результатів. Ця ідея заснована на причинно-реалістичному відношенні: біхевіоризмі. Наприклад, якщо ви робите A, то завжди буде B. Це просто застосування ньютонівської механіки до діяльності людини, це спроба знайти зручну формулу для дублювання бажаних результатів шляхом копіювання та імітацій у групах окремих людей, в основному тих, хто досяг видатної продуктивності в економіці. Проте, ньютонівська механіка призначена для таких об’єктів, як автомобілі та столи. Людська діяльність активується думкою та емоцією, які не є об’єктами. Отже, це не дуже вдала ідея – очікувати певних результатів шляхом копіювання дій. Важливо пролити світло на те, як функціонує людський розум, що викликає дії. Люди можуть уявити все те, що є у їх досвіді, і при цьому почувати себе комфортно. Реальність обмежена. Наприклад ті, хто не може уявити себе уявити себе літаючими, не можуть літати на літаку. Тому для того, щоб перетворити деякі ідеї в реальність, спочатку треба вміти їх уявити.

                                                  Активізуйте ваші когнітивні здібності
                                                  Дії, включаючи несвідомі дії та поведінку, походять від рішень. Рішення – це результати думки та уяви. Одні дії намагаються підтримувати співзвучність між фізичною реальністю та уявою, що є основним джерелом, щоб уникнути небезпек і максимально збільшити очікувані результати. Несвідомі процеси та інформація з оточуючого світу, отримана через 5 почуттів, визначають пріоритетність інформації, і таким чином людина звертає увагу на важливі для неї речі – саме через такий фільтр людина отримує результати. Це називається ретикулярною активаційною системою, що підтримує ділянки головного мозку у стані збудження та відфільтровує несуттєві сенсорні стимули. Ця система сформувалась, щоб збільшити ймовірність виживання. Таким чином, реальність не складається фактично з того, що її оточує, а тільки з того, що людина насправді вважає важливим та пріоритетним. Таким чином, чим більше ви можете собі уявити, тим більше ви активуєте когнітивні процеси, а інформація, яка була проігнорована, може бути використана для того, щоб збагатити свою уяву.

                                                  Як прокачати уяву
                                                  Щоб уява запрацювала на повну потужність, необхідно дозволити собі це. Оскільки уяві передують переконання і стан. Зверніть увагу на переконання: підтримуючі вони чи обмежуючі? Уява – це безмежна свобода. Віра в те, що все можливо, допоможе мислити поза шаблонів. Віра в те, що у кожного є всі ресурси для досягнення потрібного результату, дозволить набути впевненості й буде рухати вас вперед. Обмежуючі переконання, такі як «Це неможливо», «Це під силу тільки багатим / розумним / вченим / тим, у кого є час»?, віра в те, що бути мрійливим і щось уявлю вати собі здебільшого є ознаками незрілості, запускають нересурсні стани особистості: відчай, сумнів, лінь, невпевненість в собі, депресію, безпорадність, гнів, страх, розгубленість, тривогу. Ці стани трансформують уяву так, що вона активує розвиток продуктивних сценаріїв, які можуть прокручуватися в голові. А це кінець інноваціям. Ресурсні стани – драйв, радість, потік, натхнення та інші – допомагають відчути фізичні, душевні й духовні сили і енергію, і спрямувати силу уяви для успішного вирішення будь-яких завдань.

                                                  Створіть власне творче середовище
                                                  Щоб зміцнити свою уяву, важливим є створення особливого середовища, в якому люди можуть вільно фантазувати, не побоюючись осудження інших. Це може бути індивідуальний або груповий простір, але в обох випадках першим кроком буде те, щоб навчитись уявляти те, що вважатиметься нереальним. Скоро звичка стане природньою: ви звикнете повторювати розумові дії,  щоб уявити щось нереалістичне, і через деякий час ці дії стануть для вас нормальними. Проте для того, щоб це усвідомити, потрібно підготувати середовище, в якому людина може вільно уявляти собі.

                                                  Не просто уявляйте собі, а використовуйте силу 5 почуттів
                                                  Уява часто пов’язана з візуалізацією якоїсь ідеї. Для того, щоб змусити силу несвідомого сприяти уяві, важливо використовувати п’ять почуттів, щоб уявити якомога яскравіше, наче це реально. Посилюючи гомеостаз, який намагається підтримувати узгодженість між тим, як він сприймає реальність, свідомий та несвідомий розум може бути активізований, щоб виявити більше інформації та можливості для перетворення цієї уяви на реальність. Для того, щоб уявити речі яскраво, потрібно глибоко досліджувати реальний світ, активізувати пізнавально-пошукову діяльність, почати робити різні нові дії та  і звільнити свій розум. За цих умов процес дійсно прискорюється, і людина отримує можливість побачити уявні образи як реальні, та реалізувати ідеї.

                                                  Поєднання точок за межами
                                                  Креативність часто вважається особливим талантом або вродженою здібністю, але це лише взірець вдалого поєднання точок. Створення – це не про те, щоб зробити щось нове, а про те, як поєднати точки у різні способи. Для того, щоб перетворити ірраціональну ідею на реальність, необхідно поєднати точки інакше, ніж звична схема, оскільки такий патерн є джерелом здобуття нових шляхів спостерігання реальності, відкриття нових територій і генерування нових сенсів у тому, що вважалося безглуздим.

                                                  Європейська Бізнес Асоціація
                                                  ]]>                                                   Mon, 20 Jun 2022 21:59:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?syla-uiavy-yak-aktyvizuvaty-uiavu-shchob-vyrishyty-biznes-problemy https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/00000000F                                                   <![CDATA[Блиск і злидні першого чемпіона світу: шаховий Моцарт розгадав аферу Кемпелена, бив жандармів, вразив самого короля]]> imblog
                                                  Франсуа Філідор за грою в шахи у колі своїх фанатів / Ілюстрація з відкритих джерел

                                                  АВТОР:
                                                  ВОЛОДИМИР ВОЙТЮК

                                                  За своїм розумінням шахової гри Філідор випередив сучасників на десятки років.
                                                  Бент Ларсен,
                                                  найкращий скандинавський шахіст до Магнуса Карлсена.

                                                  Філідор йшов через лабіринт звуків з такою ж легкістю, як грав у шахи. Жоден суперник не міг перемогти його у грі, наповненій захмарною кількістю комбінацій. Жоден музикант не досягав такої променистої ясності у своїх творах.
                                                  Андре Ернест Модест Ґретрі,
                                                  французький композитор.
                                                  Важко придумати більшу дурницю, аніж порівнювати силу шахістів різних епох. Якщо ж відштовхнутися від двох конкретних критеріїв, таких як домінування над суперниками та вплив на гру – аж до геніального та, на жаль, божевільного Пола Морфі важко назвати фігуру, еквівалентну Філідору. Цікаво, що сам Андре був би дуже здивованим, якби довідався, що його зараз знають у першу чергу як топ-шахіста, а не як композитора.

                                                  Французький маестро не давав спокійно спати наступним поколінням гравців. Цю тезу красномовно ілюструє те, що спадкоємці першого некоронованого чемпіона світу змагалися з його тінню. Так, найкращий шахіст Франції першої половини XIX століття Олександр Дешапель та за сумісництвом наполеонівський генерал, як і Андре, погоджувався грати з суперниками лише даючи їм фору. Ця мода не пройшла навіть повз Морфі. Він проводив ефектні сеанси гри всліпу, намагаючись перевершити досягнення Андре, який першим лишав з носом кількох суперників одночасно, не дивлячись на дошку. Як ми вже згадували, Філідор завжди вважав себе композитором і ніколи не сприймав себе шаховим профі. Хоча, можливо, він кривив душею. Адже завдяки "непотрібним дерев’яним фігуркам" він заробив набагато більше, ніж своїми нотами.

                                                  Видавалося, що сама доля готувала Андре до кар’єри композитора, адже три покоління його предків писали опери, однак тут в житті Філідора несподівано з’явилися шахи. Кості та карти в капелі, у якій співав Андре, були забанені, тож придворним музикантам доводилося гаяти час, совгаючи фігури. Цікаво, що шахові баталії часто закінчувалися бійками. Стіл з чорно-білими клітинами одразу, наче магнітом, притягував Андре. Спершу він був просто глядачем. Спостерігаючи за баталіями колег, хлопець швидко вивчив ходи. Філідор не наважувався запропонувати комусь зіграти з ним, а дорослі співаки не мали жодного бажання бавитися зі шмаркачем.

                                                  Але Андре допоміг випадок. Якось один музикант прийшов набагато раніше за інших та одиноко сидів за дошкою. І тут Андре нарешті набрався сміливості та запропонував йому зіграти. Спершу дорослий розсміявся, однак потім добродушно махнув рукою. Давай, малий, думаю, ми якраз закінчимо, поки прийде мій опонент. Музикант виявився непоганим Нострадамусом. Партія дійсно тривала недовго. Щоправда, він не спрогнозував, що тріумфатором партії стане хлопчина. Здобувши перемогу у своїй дебютній грі, Філідор, не впоравшись з емоціями, наслідуючи своїх старших колег, вигукнув "Мат!" та стрімголов вибіг з кімнати. Наступного дня Андре кинули рукавички усі провідні шахісти капели. І Філідор довів, що його перша вікторія не була випадковістю. Андре виграв усі партії.



                                                  У 1740-му 14-річний хлопець, який підробляв перепискою нот та уроками музики, вперше здійснив хадж у французьку шахову Мекку – кафе "Режанс". Там йому пощастило зустріти Легаля, найсильнішого шахіста Франції, а, можливо, і світу. Той вирішив взяти під своє крило талановитого юнака. Легаль любив розважатися наступним чином. Перед грою він знімав якусь фігуру, а натомість додавав собі кілька пішаків (від двох до восьми, в залежності від сили фігури, обміняної на піхотинців), але з тією умовою, щоб вони не перетинали демаркаційну лінію. Мабуть, саме ця пішакова партія Легаля переконала Філідора у тому, що пішаки – не просто гарматне м’ясо, а "душа партії".

                                                  Після першої гри з маестро Андре зрозумів, що нічого не знає у шахах. Вчитель спершу легко перемагав, даючи хлопцю туру для фори. Однак юнак швидко вчився, розрив між вчителем та учнем стрімко скорочувався. Фора починала зменшуватись, а згодом вони вже грали на рівних. Молодому Філідору, як справжньому французу, ніколи не бракувало хоробрості. Якось поліція заарештувала ні в чому не винного чоловіка, який протестував проти свавілля влади. Довідавшись про це, Андре налетів на "фараонів" з кулаками, за що й отримав 15 діб за ґратами (вам це нічого не нагадує?). Маестро не допомогло навіть заступництво графа Сен-Жермена.

                                                  Після відсидки розпочалися десятирічні шахові гастролі Андре. Мандруючи Нідерландами, француз давав платні уроки, змагався у матчах, грав партії на ставку. Слава Андре ширилася країною, мов лісова пожежа. Тому не дивно, що всі, хто трішки вмів рухати фігурами, хотіли спробувати власні сили в битві з заїжджим чемпіоном. У Гаазі маестро познайомився з британськими офіцерами; вони настільки захопилися грою Філідора, що запросили його в Лондон. Андре давно збирався повернутися додому, однак він також хотів спробувати власні сили у боротьбі з англійськими маестро. Саме тому француз і вирушив на Альбіон. Ступивши на англійську землю у 1747 році, Філідор ще не знав, що зробив перший крок до безсмертя.



                                                  У столиці Британської імперії був свій аналог "Режансу" – "Слоутер". Тут француз виніс тріо найкращих гравців Острова. Найбільший опір йому чинив Абрахам Янссен. Андре грав з ним без фори та набрав три очки з чотирьох. Однак найбільш принциповим для француза виявився поєдинок з уродженцем Алеппо – Філіппом Стаммою. Сирієць був головним апостолом італійської шахової школи, що стояла на комбінаційному фундаменті. Її представники усюди намагалися шукати смертельні атаки, роблячи акцент на відкритій фігурній грі. Вже з перших ходів "італійці" намагалися добратися до ворожого короля, ігноруючи принципи позиційної боротьби. Філідор постійно критикував представників цієї школи.

                                                  Стаммі явно не загрожувала смерть від скромності. Він нахабно заявляв, що хороші шахісти є лише на Сході, а з усіма європейцями він може грати з форою. Однак, побачивши яскравий перформанс Філідора, сирієць дещо змінив свою думку. Тож саме Андре, щоб урівняти шанси, дав Стаммі кілька бонусів. Так, в усіх партіях у сирійця було право першого ходу, але це ще квіточки. Ось просто неймовірний пункт регламенту "матчу століття" між Стаммою та Філідором: кожна нічия зараховується як перемога Філіппа. Попри такі розкішні умови, сирієць волів би забути цей матч як страшний сон. Француз переміг 8:2, а одну зі своїх "перемог" Стамма здобув завдяки нічиїй.

                                                  Тоді ж у Філідора з’явилася ідея написати свій підручник шахової гри, адже тепер усім стало очевидно, що рекомендації Стамми дещо застаріли. У пошуках спонсорів Андре вирушив у Нідерланди, де його гастролі колись спричинили фурор, до того ж, там було чимало заможних любителів давньої гри, тому він сподівався знайти кошти, необхідні для видання свого magnum opus. Проте ключовою під час цієї подорожі для француза стала зустріч з Джоном Монтегю, графом Сандвічським, який прославився завдяки винаходу сандвіча. Англієць від світанку та до заходу різався у карти і, щоб на жодну секунду не відволікатися від гри, наказав слугам не кликати його на обід, а приносити їжу між двома скибочками хліба. Так і з’явилися сандвічі. Граф з повагою ставився до француза. Адже той теж належав до Homo Ludens, тому з радістю підписався на 10 примірників книги.


                                                  Джон Монтегю

                                                  Щоправда, це виявився не головний внесок картяра у появу на світ "Аналізу" Філідора. Він послав маестро з рекомендаційним листом до Вільяма Августа, герцога Камберлендського, який тоді квартирував у Ейндховені. Після кількох партій англієць, захоплений геніальністю Філідора, не лише підписався на 50 примірників книги, а й порадив своїм друзям та підлеглим взяти з нього приклад. Таким чином книга Андре отримала зелене світло. Філідор на кілька місяців засів за роботу і ось у 1749 році світ побачив "Аналіз шахової гри". Незважаючи на чималенький тираж у 433 екземпляри та досить високу ціну (одна гінея), усі книги миттєво розлетілися за попередньою підпискою.

                                                  У своїй роботі Філідор продовжив дискусію з італійцями. Їхньому культу комбінацій він протиставив позиційну теорію. Особливо француз відзначав роль пішаків. "Пішаки – душа шахів, лише вони створюють атаку і захист, саме їхнє хороше чи погане розташування є ключовим для результату партії". У скромній піхоті Андре побачив грізну силу: наступаючи зімкнутою лавою, вони тіснять фігури суперника та ламають його оборону. Саме Андре першим сформулював принцип, який і досі залишається актуальним: "пішаки – попереду – фігури позаду". Протягом 200 років трактат Філідора витримав більше 100 видань.

                                                  Те, наскільки Андре домінував над своїми конкурентами, підкреслює така історія. У 1750 році Філідор відвідував французького посла, герцога Мірпуа, у Лондоні. Там поряд зі звичними шахами часто розважалися і новинкою – грою на дошці 14×10 з додатковими фігурами. Чемпіонами у цьому різновиді шахів вважалися Янссен і Стамма. Однак вже через два місяці Андре давав їм у фору коня. На початку 1750-х Андре вирішив повернутися до композиції, проте він вже тоді настільки сильно асоціювався у публіки з шахами, що хтось пустив чутку, начебто Філідор краде чужу музику та видає за свою.

                                                  Якось угорський винахідник Фаркаш Кемпелен гастролював у Парижі зі своїм диво-автоматом. Фігури на дошці пересував манекен, але механізм приводився в рух оператором, що ховався всередині ящика. На перших порах шаховий "Турок" не відзначався потужною грою. Тож коли французькі академіки попросили Філідора проекзаменувати автомат, Кемпелен неабияк злякався. Переживаючи, що розгромна поразка від Андре суттєво знизить інтерес публіки до "Турка", винахідник попросив маестро здати йому партію. "Я не чарівник, і мій автомат грає не краще за мене. Проте зараз це єдине джерело мого існування. Уявіть, скільки б я міг у подальшому підняти, якби газети вийшла зі шапкою: "Автомат Кемпелена нокаутує самого Філідора". Андре чудово розумів, наскільки важким є життя мандрівних митців, тому і погодився.



                                                  Щоправда, француз поставив одну умову, яка й помножила весь задум на нуль. "Ваш автомат повинен показати досить пристойний рівень гри, щоб ніхто не помітив, що я зливаю партію". Оператор грав настільки кепсько, що Філідору доводилося турбуватися лише про те, як випадково не перемогти. Підставити фігуру чи прогледіти мат француз не наважувався, адже публіка одразу б зрозуміла, що тріумф дива техніки Кемпелена шитий білими нитками. Таким чином склалася кумедна ситуація, в якій один із суперників хотів програти, а інший не міг виграти. Зрештою чемпіона настільки вибісила ця дурнувата ситуація, що він заматував "Турка". Жодна з перемог не приносила Андре стільки негативу. Він злився на себе, Кемпелена, автомат та й на весь світ. Перемкнувшись на музику, Філідор набагато рідше з’являвся у "Режансі", хоча там над іменним столиком маестро висів його портрет. Щоправда, вимушена пауза аж ніяк не позначилася на силі Філідора. У 1755 році він впевнено здолав Легаля.

                                                  У 1770-му, в одному з лондонських кафе, створили шаховий клуб. Він досить серйозно стояв на ногах, адже 100 його членів щороку здавали по три гінеї. На ці кошти запрошували майстрів, влаштовували матчі і турніри. Проте англійцям бракувало зірки, на яку б ішла публіка. Саме тому вони згадали про Філідора, тріумфальне турне якого Альбіоном й досі було в усіх на вустах. Маестро запросили на кількатижневі гастролі. Андре одразу погодився. Оскільки таким чином вбивав двох зайців. Він не лише суттєво підтягнув власні фінанси, які у нього, як правило, співали романси, а й перевидав свій "Аналіз". Хоча трактат Філідора й не користувався такою популярністю як його перша версія, проте серед підписників, які погодилися придбати книгу француза, не бракувало знакових імен. Так, на "Аналіз" підписалися Вольтер, Дідро та майбутній король Людовік XVIII.



                                                  У 1773 році в самому центрі Лондона відкрився ще один шаховий клуб. Це був типовий англійський заклад для своїх. Серед його членів багато знакових постатей. Часто за шаховими партіями схрещували клинки Джордж Спенсер, герцог Мальборо, Чарльз Фокс, лідер вігів та відомий історик Едуард Ґіббон. Новий клуб поставив собі за мету не просто підписати на кілька тижнів "чемпіона світу", а й запропонував йому повноцінний контракт, згідно з яким Андре протягом чотирьох місяців мав мешкати в Лондоні, грати там партії, давати сеанси та ділитися з британськими аматорами таємницями давньої гри. Також Андре не заборонялося підробляти на стороні. Адже Філідор, як завжди, був голий і босий. Гонорарів маестро не вистачало, щоб прогодувати чималеньку сім’ю (сім дітей!). Про це сам великий шахіст якось сумно пожартував. Коли до Філідора підійшов один із прихильників та захоплено вигукнув: "Ви перемогли шахи!", на що француз відповів: "На жаль, ні. Це шахи перемогли мене". Андре хотів заробляти на життя музикою, проте з цього нічого не виходило.

                                                  У часи Філідора авторські права композиторів не надто шанували. Як правило, власники театрів жорстко кидали митців, платячи їм як за геніальні, так і за посередні твори копійки. Деякі театри давали своїм композиторам щорічні пенсії, щоб міцніше прив’язати до себе авторів. Андре теж отримував кілька таких подачок. Але це не допомагало його кораблю покинути фінансову мілину. Та що говорити про Філідора, якщо Моцарт і Бетховен теж не жирували. А французу було далеко до цих геніїв. Така ситуація вкрай не влаштовувала Андре. В одному з листів до дружини він писав: "Це сміхотворно, що автор "Ернелінди" змушений півроку грати у шахи в Англії, щоб прогодувати свою сім’ю".

                                                  Англійська публіка масово валила на сеанси одночасної гри всліпу, які давав маестро. Француз без проблем розбирався з трьома суперниками нараз, що у ті часи видавалося просто чимось неймовірним. Філідор також не приховував захоплення своєю геніальністю та залишив такі рядки, які з висоти наших днів, коли грою всліпу нікого не здивуєш, видаються дещо наївними: "Я наводжу вам кілька своїх партій, які я провів, не дивлячись на дошку, також вказую імена своїх суперників, щоб майбутні покоління не сумнівалися у тому, що я міг грати всліпу одночасно з трьома суперниками".


                                                  Дені Дідро

                                                  До речі, філософ Дені Дідро дуже скептично ставився до сліпих подвигів співвітчизника: "Я міг би виправдати такий небезпечний експеримент, якби Андре платили за нього 500-600 гіней, а так навіщо ризикувати своїм здоров’ям та талантом. Якось я спілкувався з Легалем, то він розповідав мені, що коли спробував зіграти партію всліпу, у нього так розболілася голова, що він більше не підписувався на подібні авантюри. Якщо Андре розтринькає свій талант на подібні дурниці, невже ви вірите, що англійці простягнуть йому руку допомоги? Про маестро байдуже скажуть: "Ви тільки погляньте на цього Філідора, тепер він ніхто, на жаль, геній спустив свій талант на непотрібні дерев’яні іграшки".

                                                  Попри свої вражаючі перформанси, Андре в Лондоні аж ніяк не розкошував, про що свідчить його лист до дружини від 20 квітня 1787 року: "Кохана, я, як завжди, дотримуюся постійного посту, лише мріючи про розкішні страви. А в моєму синьому костюмі, мабуть, не захотів би дефілювати навіть жебрак. Але я змушений дотримуватися плану, згідно з яким живу на додаткові доходи, а гроші, які отримую за контрактом, надсилаю тобі". Філідор спробував заробити на третьому виданні "Аналізу", однак ця затія завершилася катастрофою. Андре продав лише 65 екземплярів книги.

                                                  У грудні 1792 року маестро вкотре вирушив на Альбіон. За однією з версій, він тікав з батьківщини від жорстокого Робесп’єра, який часто кидав на шахіста косі погляди в "Режансі" (кривавому революціонеру начебто не подобалося те, що шахіста постійно підтримували особи королівської крові). Невдовзі розпочалася війна між Францією та Британією. Через три роки нарешті запанував мир, але поверненню Андре на батьківщину заважала одна перешкода. Нова французька влада включила шахіста у список емігрантів, а таким "зрадникам" заборонялося повертатися додому. Зрештою сім’ї Філідора вдалося добитися виключення його прізвища з чорного списку.

                                                  Отримавши цю радісну звістку, Андре почав пакувати валізу. Про це можна довідатися з листа шахіста до дружини, датованого 12 травня 1795 року: "Я з нетерпінням чекаю мій паспорт, щоб прилетіти у твої обійми та розцілувати усіх наших дорогих дітей. Я вірю, що отримаю документ протягом 6-7 тижнів і сподіваюся, що мені вистачить сил перетнути протоку від Дувру до Кале". На жаль, маестро помилився. Бюрократи продовжували тягнути ґуму, тож розчарований Андре, не в змозі більше терпіти розлуку з коханими, полетів у шаховий рай 31 серпня 1795 року. Кілька лондонських газет відгукнулися на смерть чемпіона таким некрологом. "Вчора геніальний шаховий гравець, містер Філідор, зробив свій останній хід та переселився у кращий світ".

                                                  Третього вересня француза поховали на кладовищі церкви Сент-Джеймс позаду каплички. За труною йшла досить велика процесія. Проте, як тільки люди віддали останню шану маестро, всі одразу розбіглися по своїх справах. Не потурбувавшись ні про надгробок, ні про хрест. Йшли роки, безіменний пагорб заріс бур’янами та загубився серед інших закинутих могил. Видатний шахіст, який все життя прагнув слави Моцарта, розділив долю геніального австрійця.

                                                  ]]>                                                   Wed, 08 Jun 2022 16:58:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?blysk-i-zlydni-pershoho-chempiona-svitu-shakhovyi-motsart-rozghadav-aferu-kempelena-byv-zhandarmiv-vrazyv-samoho-korolia https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/000000016                                                   <![CDATA[Механічний турок]]> imblog
                                                  Ту́рок, відомий також як Механічний турок або Автомато́нний шахі́ст (нім. Schachtürke, «шаховий турок»; угор. A Török) — фальшивий автоматон, побудований наприкінці XVIII століття, який нібито міг грати в шахи з людиною. Виглядав як тумба зі встановленою на ній шахівницею, біля якої містилася скульптура чоловіка в турецькому одязі.


                                                  Мідна гравюра Турка, яка показує відкриті шафи і робочі частини. Оператор  у правому нижньому кутку керує важелями. Кемпелен був майстерним гравером і, можливо, створив це зображення сам.

                                                  З 1770 року до його руйнування внаслідок пожежі 1854 року різні власники представляли цей пристрій як автоматон, хоча зрештою було доведено, щоб то була ретельно продумана містифікація і пристрій приховано керувався людиною[1]. Його сконструював і урочисто відкрив 1770 року Вольфганг фон Кемпелен[en] (угор. Kempelen Farkas; Кемпелен Фаркаш, 1734—1804), щоб справити враження на імператрицю Марію Терезію. Механізм сприймався як штучний шахіст, здатний обіграти будь якого суперника-людину, а також вмів розв'язувати шахову задачу «Обхід конем», яка вимагає, щоб гравець ходом коня обійшов усі клітинки шахівниці, відвідавши кожну лише один раз.

                                                  Зроблений вугіллям автопортрет з підписом Kемпелена, який побудував Турка

                                                  Публічно розрекламований як автомат «Турок» (це прізвисько він одержав через типовий вигляд скульптури) був механічним ілюзіоном, який дозволяв людському шаховому майстрові сховатися всередині та звідти керувати машиною. З кваліфікованим оператором Турок вигравав більшість партій. Апарат мандрував усією Європою та обома Америками протягом понад 80 років, поки 1854 року не згорів у пожежі. За час існування завдав поразки багатьом гравцям, що кинули виклик, зокрема відомим державним діячам, як-от Наполеон Бонапарт чи Бенджамін Франклін. 1804 року Йоганн Непомук Менцель[en] купив пристрій і виставляв його. Шаховими майстрами, які таємно керували ним, були Йоганн Альґаєр, Анрі Бонкуре[en], Аарон Александр, Вільям Льюїс, Жак Муре[en] і Вільям Шлюмбергер[en], але оператори всередині механізму під час початкового турне Кемпелена залишаються невідомими.

                                                  Створення Турка

                                                  На створення Турка Кемпелена надихнули відвідини двору Марії Терезії Австрійської в Шенбрунн, де Франсуа Пеллетьє[en] виконував ілюзіон. У бесіді, яка відбулась після цього, Кемпелен пообіцяв повернутися в палац з винаходом, який перевершить ілюзіон[2].

                                                  Результатом виклику став автоматичний шахіст[3][4], відомий згодом як Турок. Машина являла собою манекен з людською головою і тулубом у натуральну величину, який мав чорну бороду і сірі очі[5] й був одягнений у турецький халат і чалму. За словами журналіста і автора Тома Стендеджа[en], це був «традиційний костюм східного чаклуна[en]». У лівій руці він тримав довгу османську курильну трубку коли перебував у стані спокою, при цьому його правиця лежала на великому закритому столі[6], який був приблизно 110 см завдовжки[7], 60 см завширшки і 75 см заввишки. На столі була шахівниця завширшки вісімнадцять дюймів. Фронтальна частина стола складалася з трьох дверцят, отвору і шафи, в якій зберігався комплект фігур зі слонової кістки червоного й білого кольору[8].


                                                  Ілюстрація принципу роботи манекена. Людина керувала різними частинами за допомогою внутрішніх важелів і машинерії. Це хибне уявлення, засноване на розрахунках Ракніца, що показує неможливу конструкцію відносно справжніх розмірів машини

                                                  Інтер'єр машини був дуже складним і спроектованим так, щоб ввести в оману тих, хто спостерігав за нею. Якщо відкрити ліві передні дверцята, то можна було побачити декілька шестерень і гвинтиків, схожих на годинниковий механізм. Це відділення було спроектовано так, що якщо водночас були відкриті задні дверцята стола, то машина проглядалася наскрізь. З іншого боку стола машинерії не було; замість цього він містив червоні подушки і знімні частини, а також латунні структури. Це відділення також було розроблено так, щоб забезпечити чіткий огляд крізь машину. Під сутаною османського манекена було двоє інших дверцят. Вони так само містили годинникоподібні механізми й забезпечували проглядання крізь машину. Дизайн дозволяв ведучому відкривати всі дверцята для публіки, щоб підтримувати ілюзію її повного автоматизму[10].

                                                  Ні годинниковий механізм, який було видно з лівого боку машини, ні ящик, в якому зберігався шаховий набір, не простягалися повністю в задню частину стола, а займали лише третину ширини. Всередині містилось пересувне крісло, що дозволяло оператору пересуватись з місця на місце й таким чином уникати спостереження, коли ведучий відчиняв різні дверцята. При пересуванні сидіння фіктивна техніка пересувалась на його місце, щоб дозволяло людині й далі приховуватися всередині стола[11].


                                                  Задача про хід коня, як її вирішує Турок. Утворений замкнутий контур дозволяє обійти шахівницю з будь-якої відправної точки на ній

                                                  Шахівниця на столі була досить тонкою, щоб не завадити дії крізь неї магнітів, прикріплених до основи кожної шахової фігури. Фігура притягувала магніт, розташований під відповідним полем шахівниці, з прикріпленою до нього ниткою. Це дозволяло оператору всередині машини спостерігати за пересуванням фігур[12]. Поля під шахівницею позначались відповідними цифрами, 1-64, дозволяючи оператору точно побачити, на яке поле опонент пересунув фігуру[13]. Внутрішні магніти були розташовані таким чином, що зовнішні магнітні сили не впливати на них, і Кемпелен часто дозволяв розташовувати біля шахівниці великий магніт, щоб показати, що машина нібито не використовує магнетизм[14].

                                                  Як додатковий засіб обману, Турок мав невелику дерев'яну труноподібну коробку, яку ведучий ставив на стіл[2]. У той час як Йоганн Непомук Мельцель, наступний власник машини, не використовував коробку[15], Кемпелен часто вглядався в неї під час гри, натякаючи, що коробка контролювала деякі аспекти рмашини[2]. Дехто вважав, що коробка володіла надприродною силою; Карл Готліб фон Віндіш[en] написав у своїй книзі 1784 року «Неживий розум», що «[о]дна старенька леді, яка ще не забула свої дитячі казки… пішла і сховалася на сидінні біля вікна, якомога далі від злих духів, які, на її тверде переконання, володіли машиною»[4].

                                                  Всередині також була дірчаста дошка[en], крізь яку проходили важелі, під'єднані до пантографоподібних важелів, які контролювали ліву руку манекена. Металевий вказівник на пантографі рухався внутрішньою шахівницею і одночасно пантограф переміщував руку Турка над шахівницею на столі. Діапазон рухів дозволяв операторові переміщувати руку Турка вгору і вниз, а поворот важеля стискав і розтискав пальці, дозволяючи брати фігури на шахівниці. Весь простір усередині оператор міг бачити завдяки світлу простої свічки, що горіла завдяки системі вентиляції, яка проходила через манекен[16]. Інші частини машинерії створювали годинникоподібний звук, коли Турок робив хід, що ще більше посилювало машинерну ілюзію, а Турку дозволяла робити різні вирази обличчя[17]. Після того, як Турка придбав Мельцель, він додав до нього голосову скриньку, яка дозволяла машині сказати «Échec!» (французьке слово, що означає «шах») під час партій[3].

                                                  Оператор всередині машини також мав інструменти, які допомагали йому в спілкуванні з ведучим зовні. Два мідних диски, оснащені номерами, розташовувались один навпроти одного на внутрішній і зовнішній поверхнях стола. Стрижень міг обертати диски до потрібного номера, який і був кодом для спілкування[18].

                                                  Виступи

                                                  Турок дебютував 1770 року в палаці Шенбрунн, близько шести місяців після ілюзіону Пельтьє. Кемпелен звернувся до глядачів, представивши своє творіння, і почав демонстрацію машини та її частин. Кожен показ Турка Кемпелен починав з відкриття дверцят і шухляд стола, дозволяючи глядачам оглядати машину. Після цієї демонстрації Кемпелен оголошував, що машина готова прийняти виклик[19].

                                                  Кемпелен повідомляв гравцеві, що Турок гратиме білими і зробить перший хід. Між ходами турок тримав свою ліву руку на подушці. Турок був здатен кивнути двічі, якщо загрожував опонентовому ферзеві і тричі — якщо робив шах королю. Якщо суперник робив неможливий хід, то турок хитав головою, пересував фігуру назад і робив свій власний хід, тим самим змушуючи супротивника пропустити хід[20]. Мандрівник Луї Дютен[en], який побував на одному з сеансів, спробував обдурити машину, «зробивши ферзем хід коня, але мій механічний противник не погодився з цим, він взяв мого ферзя і поставив на те поле, з якого я його пересунув»[21]. Кемпелен дозволяв глядачам під час партії ходити по кімнаті, підносити до стола магніти, залізо і магнетит, щоб перевірити, чи машиною не керує магніт або тягарець. Першою людиною, яка зіграла проти Турка, був граф Людвіг Кобенцль[en], австрійський палацовий придворний. Поряд з іншими претендентами в той день, він був швидко переможений, а спостерігачі матчу зазначали, що машина грала агресивно і зазвичай перемагала своїх супротивників за тридцять хвилин[22].

                                                  Турне Європою

                                                  Після дебюту машини інтерес до неї зріс по всій Європі. Проте Кемпелен був більше зацікавлений у своїх інших проектах і уникав показу Турка, часто брешучи потенційним суперникам, що нібито він у ремонті. Фон Віндіш написав в один момент, що Кемпелен «відмовив своїм друзям і натовпу зацікавлених осіб з усіх країн у задоволенні побачити цей знаменитий автоматон»[26]. За десятиліття після свого дебюту в палаці Шенбрунн Турок зіграв лише проти одного супротивника, шотландського вельможі сера Роберта Мюррея Кейта[en], і Кемпелен навіть пішов на те, що повністю розібрав Турка після матчу[27]. Переказували, що Кемпелен називав свій винахід «просто багатель», був не задоволений його популярністю і вирішив продовжити роботу над паровими двигунами і машинами, що імітують людське мовлення[28].

                                                  1781 року імператор Йосиф II наказав Кемпелену реконструювати Турка і доставити його до Відня з нагоди офіційного візиту Великого князя Павла I і його дружини. Цей захід виявився настільки успішним, що великий князь Павло запропонував тур по Європі для Турка — прохання, на яке Кемпелен неохоче погодився[29].


                                                  Франсуа-Андре Данікан Філідор виграв матч проти Турка в Парижі в 1793 році

                                                  Турок почав своє європейське турне 1783 року, з появи у квітні у Франції. Зупинці у Версалі передували покази в Парижі, де Турок програв матч Чарльзу Годфруа де ла Тур Д'оверню[en], герцогу де Буйону. Після прибуття до Парижа в травні 1783 року він постав перед публікою й грав проти різноманітних супротивників, зокрема адвоката на ім'я пан Бернар, який мав другий ранг у шаховій здатності[30]. Після сеансів у Версалі зріс попит на матч з Франсуа-Андре Даніканом Філідором, якого вважали найкращим шахістом свого часу[31]. Переїхавши до Кафе Де Ла Режанс, машина грала проти багатьох найдосвідченіших гравців, часто програючи (наприклад, проти Бернарда і Вердоні)[32], зрештою зігравши матч проти Філідора в Академії наук. Хоча Філідор виграв свій матч з Турком, але син Філідора зазначив, що його батько назвав цю партію «своєю нависнажливішою грою за весь час!»[33]. Остання гра Турка в Парижі була проти Бенджаміна Франкліна, який служив тоді послом США у Франції. За повідомленнями, Франклін насолоджувався грою з турком і цікавився машиною решту свого життя, зберігаючи у своїй бібліотеці екземпляр книги Філіпа Тікнесса[en] про автоматон «The Speaking Figure and the Automaton Chess Player, Exposed and Detected»[34].

                                                  Після відвідин Парижа, Кемпелен перевіз Турка до Лондона, де той був виставлений за п'ять шилінгів на день. Тікнесс, відомий у свій час як скептик, шукав можливості викрити внутрішнє влаштування машини[35]. Хоча він і поважав Кемпелена як «дуже винахідливого чоловіка», але стверджував, що Турок — це ретельно продуманий обман з маленькою дитиною всередині машини, і характеризував машину як «складний зразок годинникового механізму… не більше, ніж один з багатьох інших хитромудрих пристроїв, який обдурює і вводить в оману глядачів»[36].

                                                  Після року в Лондоні Кемпелен і Турок вирушили до Лейпцига, зупиняючись дорогою в різних європейських містах. З Лейпцига Турок вирушив до Дрездена, де Йозеф Фрідріх Фрайгерр фон Ракніц[en] бачив Турка і опублікував свої висновки в «Über den Schachspieler des Herrn von Kempelen und dessen Nachbildung», поряд з ілюстраціями, на яких показав свої здогади щодо керування машиною. Потім він переїхав до Амстердама, після чого, за переказами, Кемпелен прийняв запрошення до Палацу Сансусі в Потсдамі від Фрідріха Великого, короля Пруссії. Розповідали, що Фрідріхові Турок сподобався так сильно, що він заплатив велику суму грошей, аби Кемпелен розповів йому секрет машини. Фрідріх ніколи не виказував секрет, але, за повідомленнями, був розчарований, дізнавшись, як ця машина працювала[37]. Ця оповідь майже напевно недостовірна; немає доказів про зустріч Турка з Фрідріхом, перші згадки про яку припадають на початок XIX століття, коли про Турка також існували неправдиві розповіді, ніби він грав проти Георга III[38]. Видається найімовірнішим, що машина залишалася недоторканою в палаці Шенбрунн упродовж понад двох десятиліть, хоча в останні роки життя Кемпелен безуспішно намагався продати її. Кемпелен помер 26 березня 1804 у віці 70 років[39].

                                                  Вікіпедія
                                                  ]]>                                                   Thu, 19 May 2022 09:58:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?mekhanichnyi-turok https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/000000004                                                   <![CDATA[Чим фізик і винахідник Нікола Тесла пояснював власну геніальність?]]> imblog
                                                  Чим знаменитий вчений і винахідник, який зробив безліч відкриттів у фізиці. Як Нікола Тесла пояснював власну геніальність?
                                                  1. Сам Нікола Тесла пояснював це особливо розвиненою уявою: він настільки яскраво уявляв собі роботу чергового апарату аж до зносу окремих деталей, що ніяких розрахунків або експериментальних перевірок йому не було потрібно. Але ця його особливість була всього лише кінцевим результатом цілого ланцюжка подій і проміжних досягнень. Я не знаю, наскільки він все це усвідомлював, тому що Тесла ніколи вголос про це не говорив.

                                                  А почалося все з смерті його брата. У нього був старший брат, якого маленький Нікола буквально обожнював. Брат загинув у Ніколи на очах: ​​він скакав на коні, але не втримався, впав і розбив голову об камінь. І Нікола йому допомогти не міг: брат помер через кілька хвилин прямо на руках маленького хлопчика. Ця смерть улюбленого брата настільки вразила Ніколу, що у нього почалися проблеми з психікою. Йому стали приходити в снах якісь чорти, відьми, чудовиська, всілякі монстри і почалися сильні кошмари. Щоб звільнитися від кошмарів, маленький Нікола змусив себе в примусовому порядку на уяву якихось красивих пейзажів і ландшафтів: він таким способом намагався витіснити кошмарні картинки картинками красивими. Це зіграло основну роль у його подальшій долі. І ось чому.

                                                  Людина має дві півкулі мозку. Ліве відповідає за все логічне, раціональне, розважливе, мислення, мову, сумнів, поведінку і т.і. Праве відповідає за все нелогічне, ірраціональне, спонтанне, почуття і емоції, уяву і всі паранормальні здібності (а вони є у кожної людини без винятку). Для роботи півкуль потрібна енергія. А розвиток мови веде до необхідності постійної і все більшої активності лівої півкулі. Тому той невеликий запас енергії, яким ми володіємо з народження, витрачається в основному на активізацію лівої півкулі, і на праве енергії майже не залишається. В результаті вона переходить на мінімальний рівень активності, коли його вистачає тільки на емоції і роботу внутрішніх органів, але на паранормальні здібності вже нічого не залишається. І ці здібності з віком майже у всіх вимикаються.

                                                  Нікола Тесла своїми уявленнями красивих ландшафтів мимоволі включив механізм набору додаткової енергії з навколишнього простору. Так як уява відноситься до діяльності правої півкулі, постійні уявлення красивих ландшафтів змусили праву півкулю активізуватися. Тобто Тесла почав просто тренувати праву півкулю, як будь-який штангіст тренує м'язи. Через збільшену активність правої півкулі в організм Тесли пішов більш високий потік енергії, ніж у більшості людей. А енергія нерозривно пов'язана з інформацією. Більш того, енергія та інформація - це різні сторони однієї субстанції, яка в езотериці називається ефіром. І отримуючи багато енергії, Тесла став отримувати також багато інформації з навколишнього нас ефіру. Причому саме ту інформацію, яка його цікавила - тобто інформацію з різних технічних апаратів і способів їх роботи. А чисто суб'єктивно це проявлялося у нього ось в цих картинках, коли в мозку крутиться ротор і навіть показуває різні фази свого зносу.

                                                  Чому я все це знаю? Тому що сам отримую з ефіру величезна кількість інформації з різних питань. І причина була схожою, як у Тесли, але не зовсім. Я в самому ранньому дитинстві впав в сходовий проріз з 2-го поверху і кілька діб був у комі при смерті. А після виходу з коми мене постійно дошкуляли якісь кошмари, я це пам'ятаю. І мені мама порадила думати про щось хороше і красиве. Навряд чи вона знала взагалі, хто такий Тесла. Просто материнська інтуїція підказала правильний спосіб вирішення проблеми. Тому уява у мене дуже розвинута з самого дитинства. А в підсумку, я теж став отримувати величезну кількість інформації по самим глобальним проблемам Всесвіту.

                                                  2. Ну, взагалі він не вважав себе генієм. Але він пояснював прихід ідей здатністю передбачати, яка до речі була у нього досить добре виражена. За його словами в якийсь момент його почуття настільки загострювалися що він як би бачив вже готову модель якоїсь котушки або електромобіля, і згодом цю здатність він розвинув вже по власній потребі. Хоча на мій погляд його геніальність просто цікава особливість мозку, тобто поки інші вчені возилися з розрахунками і експериментами він все це робив якимось чином в голові і вже потім робив прототип який міг спокійно йти на ринок або в роботу. Плюс у цієї людини була просто феноменальна пам'ять, що дозволяла йому в голові проводити складні математичні розрахунки, і щоб було зрозуміло, він міг спокійно вирахувати потрійний інтеграл в голові, в той час як інші, на папері провозяться хвилин 20 .

                                                  фото: likeme
                                                  ]]>                                                   Mon, 11 Apr 2022 22:54:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?chym-fizyk-i-vynakhidnyk-nikola-tesla-poiasniuvav-vlasnu-henialnist https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/000000010                                                   <![CDATA[Психолого-педагогічні умови розумового виховання дітей у працях В.О.Сухомлинського]]> imblog
                                                  Наталія ДАВИДЮК
                                                  кандидатка педагогічних наук,
                                                  доцентка кафедри педагогіки, психології та корекційної освіти,
                                                  методистка Рівненського ОІППО

                                                  ... виокремимо психолого-педагогічні умови розумового виховання дітей, запропоновані В. О. Сухомлинським, які є важливими для професійної діяльності сучасного педагога.
                                                  В. О. Сухомлинський передбачав, що чим більший об’єм знань потрібно буде засвоїти дітям, тим більше педагогу необхідно рахуватися з природою дитячого організму в період росту, розвитку і становлення особистості.

                                                  Зважаючи на це,
                                                  першою умовою ми визначаємо врахування закономірностей розумового розвитку особистості, психофізіологічних механізмів мислення людини. Проникливість В. Сухомлинського в психофізіологічні процеси стверджує важливість розуміння педагогами природних закономірностей розвитку дитячого організму. Зокрема, педагог-дослідник зазначав: «Переключення думки, яке є сутністю мислення, можливе лише тоді, коли перед дитиною наочний, реальний або словесний образ... Природа мозку дитини вимагає, щоб її розум виховувався… серед наочних образів, щоб думка переключалася з наочного образу на «обробку» інформації про цей образ… Цю особливість педагог уважав фундаментальним механізмом мислення.

                                                  Другою умовою є врахування педагогами вікових особливостей дітей. Так, Василь Олександрович зазначає: «Думка дитини початкових класів невіддільна від почуттів і переживань. Емоційна насиченість процесу навчання – це вимога, яка висувається законами дитячого мислення».

                                                  Третьою умовою є поетапний розвиток мислення дитини – від образного до абстрактного. У своїх працях педагог відзначає, що «дитина мислить образами. Чим яскравішими вони є, тим глибше вона осмислює закономірності природи». Крім того, В. О. Сухомлинський зауважує, що «образне мислення – обов’язковий етап для переходу до мислення поняттями». Педагог ділиться зі своїми читачами власними професійними надбаннями, розкриваючи свої цілі:  «Я намагався, щоб діти оперували такими поняттями, як «явище», «причина», «наслідок», «залежність», «відмінність», «подібність» тощо... Адже ці поняття відіграють велику роль у формуванні абстрактного мислення. Оволодіти цими поняттями неможливо без дослідження живих фактів і явищ, …без поступового переходу від конкретного предмета, факту, явища до абстрактного узагальнення», – стверджує педагог.

                                                  Четвертою умовою визначаємо створення психологічного комфорту, дотримання культури розумової праці. Неабиякого значення Василь Олександрович надавав дотриманню режиму розумової праці дітей з обов’язковим чергуванням активних періодів із відпочинком або фізичною роботою, почерговій зміні різних видів діяльності.

                                                  П’ятою умовою є взаємодія дитини з природою і суспільством, що є основою розумового розвитку дитини. Педагог уважав кожну подорож у природу уроком мислення, уроком розвитку розуму.

                                                  Шоста умова – це дослідницький характер розумової праці дітей. Виняткового значення В. О. Сухомлинський надавав дослідницькому характеру розумової праці. Він розумів, що мозок дитини розвивається в процесі встановлення багатогранних зв’язків із предметами та явищами навколишнього світу –  причинно-наслідкових, часових, функціональних. Тому прагнув допомогти дітям зрозуміти ці зв’язки в явищах навколишнього світу, щоб розвивати їхню допитливість, спостережливість.

                                                  Сьомою умовою є виховання особистісних якостей у дітей, які сприятимуть їхньому розумовому розвитку: вміння зосередитися, ставити перед собою цілі, здатність до вольових зусиль, до переборення труднощів. Зокрема, педагог застерігав, що «ні в якому разі не можна допускати, щоб усе давалося дитині легко, щоб вона не знала, що таке труднощі… Виховання волі починається з постановки цілі перед самим собою, зосередження розумових сил, осмислення і самоконтролю. Важливо, щоб діти саме в розумовій праці відчули, що таке складно»… Він стверджував: «Як мускули розвиваються і укріплюються від фізичних вправ у процесі долання труднощів, так і для формування й розвитку мозку необхідні праця і зусилля».

                                                  Восьмою умовою є розвиток пізнавальної мотивації, допитливості дитини. Для цього педагог пропонує дивувати дитину, оскільки «мислення починається зі здивування»; дотримуватися міри в розповіді, давати дитині час на осмислення почутого чи побаченого, залишати щось недоказане, щоб дитині захотілося ще раз повернутися до того, що вона дізналася тощо.

                                                  Дев’ятою умовою є створення інтелектуального середовища. Педагог зазначав, що навчання не повинно зводитися до безперервного накопичення знань, до тренування пам’яті, а має бути «вируючим інтелектуальним життям, яке відбувається в світі гри, казки, краси, музики, фантазії і творчості». Складовими інтелектуального середовища дослідник уважав читання книг, дитячі ігри, створення фантастичних образів, написання мініатюрних творів, бесіди про навколишній світ, вирішення задач на кмітливість, гру в шахи тощо.

                                                  Десятою умовою, цінною для осмислення сучасниками, є думка В. О. Сухомлинського щодо призначення школи. Зокрема, він стверджував, що школа насамперед має навчити дитину вчитися, сформувавши в неї необхідні вміння та навички.

                                                  Висновки.
                                                  Визначені та охарактеризовані нами психолого-педагогічні умови розумового виховання дітей за працями В. О. Сухомлинського спрямовані на врахування закономірностей розумового розвитку особистості, психофізіологічних механізмів мислення людини, вікових особливостей дітей, створення психологічно комфортного інтелектуального середовища, організацію взаємодії дитини з природою і суспільством на основі дослідницької діяльності, а також виховання особистісних якостей у дітей, що сприятимуть їхньому розумовому розвитку.

                                                  ]]>                                                   Fri, 18 Mar 2022 22:36:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?psykholoho-pedahohichni-umovy-rozumovoho-vykhovannia-ditei-u-pratsiakh-sukhomlynskoho https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/000000012                                                   <![CDATA[Формування елементів інтелектуальної культури у старших дошкільників у ході оволодіння грою в шахи]]> imblog
                                                  У статті пропонуються методичні рекомендації, присвячені висвітленню психолого-педагогічних питань формування елементів інтелектуальної культури у старших дошкільників у ході оволодіння грою в шахи. У статті визначається особистісно розумовий підхід, який буде корисним батькам, вихователям, практичним психологам.
                                                  Розумовий розвиток у дошкільному віці е основою для становлення інтелектуального потенціалу особистості у наступних вікових періодах. Конституція України, Національна доктрина розвитку освіти України ХХІ століття, Державна національна програма «Освіта» (Україна ХХІ століття), Закон України «Про дошкільну освіту», Базовий компонент дошкільної освіти в Україні спрямовують фахівців у галузі педагогічної та вікової психології на пошук додаткових шляхів інтелектуального розвитку дошкільників, розкриття механізмів формування їхньої розумової здатності свідомо та самостійно, в міру своїх вікових можливостей, користуватися набутими знаннями, вміннями та навичками. Проблемі формування інтелекту у дошкільному віці присвячені роботи таких представників вітчизняної і зарубіжної психології, як Л.І. Божович, Л.А. Венгер, Л.С. Виготський, П.Я. Гальперін, О.Л. Кононко, Д.Б. Ельконін та ін.
                                                   
                                                  У багатьох країнах розвиваються програми навчання дітей грі в шахи у школі. Про значення шахів у системі шкільного виховання добре сказав В.О. Сухомлинський: «У вихованні культури мислення велике місце відводилося шахам... Гра у шахи дисциплінувала мислення, виховувала спрямованість. Але саме головне тут – розвиток пам’яті... Без шахів не можна уявити повноцінного  виховання розумових здібностей та пам’яті».
                                                  © О.Ю. Ходосенко
                                                   
                                                  Як шахи впливають на інтелектуальний розвиток підлітків?
                                                  Такою була мета наукового дослідження, проведеного у Венесуелі спеціальною комісією, до складу якої входили педагоги, психологи, медики. В ході експерименту члени комісії вели спостереження за двома групами учнів. Усі діти проходили звичайний курс шкільного навчання, але в одній із груп діти суміщали навчання з посиленими заняттями шахами. Через шість місяців після початку дослідження було проведено контрольний тестовий зріз. Уважно вивчаючи його результати, спеціалісти дійшли висновку, що швидкість реакції у дітей, активно граючих у період спостереження у шахи, підвищилась майже на 40%.

                                                  Разом з тим, аналіз наукових джерел свідчить, що в них майже не знайшов свого відображення такий важливий аспект цієї проблеми, як вплив шахової гри на формування інтелектуальних якостей особистості старшого дошкільника. Для цілеспрямованого використання шахів як засобу виховання інтелектуальних здібностей особистості необхідні спеціальні психологічні дослідження відповідних аспектів цієї гри.

                                                  Метою статті є використання психолого-педагогічного потенціалу шахів для формування елементів інтелектуальної культури особистості в старшому дошкільному віці. Адже в цьому віці інтенсивно відбуваються процеси формування розумових та інших особистісних якостей, що проявляються у своєрідній ситуації інтелектуального змагання між двома партнерами за керівної участі дорослого тренера, тобто в унікальній розвивальній системі «дитина – дитина – дорослий тренер».
                                                   
                                                  У грі, що є відтворенням ситуації людських відносин, дитині доводиться внутрішньо програвати не тільки свої дії, а й їх наслідки. Завдяки цьому в неї поступово формується внутрішній план дій, уміння їх планувати, передбачати (емоційно, а потім і раціонально). Активне прагнення ввійти в життя дорослих, протиріччя між домаганнями та знаннями і вміннями стає рушійною силою ігрової діяльності (О.Л. Кононко, С.В. Кулачківська, С.О. Ладивір). Це зумовило необхідність аналізу наукових джерел з проблеми ігрової діяльності, зокрема, дослідження проблеми впливу шахової гри на формування інтелектуальних якостей особистості дітей старшого дошкільного віку.
                                                   
                                                  Аналіз цих даних дає підстави стверджувати, що психологічні особливості впливу шахової гри на інтелектуальну сферу особистості дитини дошкільного віку ще недостатньо вивчені та розроблені. У сучасних дослідженнях тренери в більшості схиляються до того, що навчання шахам треба починати з молодшого шкільного віку (А.В. Карпов, О.О. Мороз, Г.В. Несис, О.О. Подгаєць), проте є й такі, які радять ознайомлювати з шахами дітей дошкільного віку (В.Г. Гришин, І.Г. Сухін).
                                                   
                                                  У ході занять вони пропонують залучати батьків до сумісної співпраці з шаховим тренером, навчаючи дитину на партнерських засадах, стимулюючи її до прояву творчості, нестандартності рішення тих чи інших шахових завдань.
                                                   
                                                  У вихідній формі шахова навчальна діяльність виступає як колективно-розподілена діяльність, в якій розв’язання шахової пізнавальної задачі здійснюється спільно з тренером та дошкільником – при розподілі між ними шахових навчальних дій. Поступово шахові навчальні дії засвоюються дітьми і шахова діяльність перетворюється у здатність до постановки і розв’язання шахових задач («уміння вчитися»). «…Вільна особистість з’являється там, де має місце вільна праця, яка набуває творчого характеру…», – наголошує О.К. Дусавицький.
                                                   
                                                  Структуру шахової навчальної діяльності утворюють певні шахові дії, що виконуються послідовно. Центральним компонентом процесу шахової навчальної діяльності визначається  така шахова пізнавальна задача, змістом якої повинен бути не частковий результат, а загальний спосіб вирішення часткових шахових пізнавальних задач. Психологічний сенс такої шахової задачі полягає у введенні старшого дошкільника в проблемну ситуацію, у пробудженні в ньому потреби пошуку невідомого, в якому утверджується «Я» дитини. Саме таким шляхом новий психологічний зміст входить в особистість, перебудовує її.

                                                  Разом з тим, у шаховій психології не враховуються важливі аспекти впливу шахової гри на особистість дитини старшого дошкільного віку, зокрема:
                                                   
                                                  • шахова гра розгортається і здійснюється у взаємодії «шахіст – шахіст» за чіткими правилами і часовими нормами;
                                                   
                                                  • чітко діє мотивація успіху, тобто досягнення перемоги одного партнера (мат) та поразки іншого. У разі нічиєї (пат) дитина спонукається до гри знову, тобто вона має шанс для досягнення перемоги;
                                                   
                                                  • взаємозалежність між партнерами по грі, зумовлена тактикою та стратегію гри їх рисами характеру такими як: активність, рішучість, готовність до ризику, спрямованість до перемоги, повага до партнера;
                                                   
                                                  • самооцінка, саморегуляція, самоактуалізація, рефлексивна регуляція поведінки партнерів у ході гри;
                                                   
                                                  • величезна роль власного зростаючого шахового досвіду, знання теорії шахів і шахового досвіду видатних шахістів, навички діяти за правилами гри, як наприклад: «торкнувся фігури – зроби хід», «не розмовляй під час гри» та ін.;
                                                   
                                                  • інтелектуальна рефлексія у сприйманні і розумінні динаміки шахової ситуації, творче використання різних партій, логічне й оперативне мислення, вміння переключати та розподіляти увагу;
                                                   
                                                  • працездатність, емоційна стійкість, гнучкість як властивість темпераменту партнерів.
                                                   
                                                  Як бачимо, у процес шахової гри включається уся особистість гравця, тому доцільно використовувати в ході навчання грі у шахи спеціальний особистісно орієнтований підхід.
                                                   
                                                  Як такий нами визначено особистісно-розумовий підхід, що грунтується на таких методологічних принципах:
                                                   
                                                  • принцип теоретичного розуміння інтелектуальних якостей особистості старшого дошкільника як особистісного новоутворення, як сутнісних ознак ментальних, розумових процесів особистості дитини дошкільного віку, що забезпечують пізнання навколишньої дійсності й зумовлені необхідністю розв’язання шахових пізнавальних завдань. Вони формуються у взаємозв’язку з іншими властивостями особистості – комунікативними та освітніми, мотиваційними, рефлексивними, психофізіологічними;
                                                   
                                                  • принцип емпіричного вивчення інтелектуальних якостей особистості у взаємозв’язку з іншими особистісними якостями, оскільки вони не існують окремо, а входять у склад особистості. Звідси, необхідно виявити критерії та встановити кореляційні зв’язки між цими якостями, що забезпечується на етапі констатувального експерименту;
                                                   
                                                  • принцип експериментального формування інтелектуальних якостей особистості старшого дошкільника на основі спеціально організованого, психологічно доцільного для цього віку оволодіння грою в шахи.
                                                   
                                                  Особистісно-розумовий підхід дозволяє забезпечити значно вищу результативність інтелектуальних якостей особистості старших дошкільників у процесі оволодіння грою в шахи. Такий підхід у формуванні інтелектуальних якостей особистості старшого дошкільника передбачає формування цілісного уявлення дітей про процес і результат проведення шахової навчальної діяльності як необхідної умови вирішення часткових шахових пізнавальних задач.
                                                   
                                                  Розумові властивості, що формуються у старших дошкільників у ході оволодіння грою в шахи як елемент інтелектуальної культури їх особистості.
                                                   
                                                  Проаналізувавши роботи вчених, тренерів практиків, дослідниця В.В. Князева, синтезуючи сферу педагогічного впливу шахової гри на особистість дитини від дошкільного до юнацького віку, наводить узагальнені результати свого дослідження. Зокрема, нею узагальнено, що шахи:
                                                   
                                                  • розвивають комбінаторні здібності, формують вміння виділяти головне, ставити мету, планувати дії, переносити вміння на навчальну діяльність, зменшують навантаження на учнів (О.О. Авраменков);
                                                   
                                                  • формують здатність до визначення мети та її здійснення, розумову активність, творчі здібності (В.О. Алаторцев);

                                                  • розвивають уяву, комбінаторне та логічне мислення, творчій потенціал, оперативну пам’ять (О.О. Барташніков);

                                                  • формують пізнавальні потреби, креативність мислення (В.В. Васюкова);
                                                   
                                                  • прискорюють темпи розвитку особистості, різнобічно розвивають, розкривають потенціальні можливості, здібності дитини, допомагають краще пізнати себе, активізуючи пізнавальну діяльність;

                                                  • розвивають: уяву, аналітичність, особливі форми мислення і уваги;

                                                  • формують: самостійність творчості, почуття часу, відповідальності за свої дії, цілеспрямованість, стійкість, зовнішнє і внутрішнє мовлення, естетичний смак, підвищують успішність з навчальних предметів (В.В. Князева);
                                                   
                                                  • навчають співпереживати, проникати у внутрішній світ іншої людини, протистояти труднощам, долати невдачі;

                                                  • розвивають волю, пам’ять, увагу, уяву та інтуїцію, самопізнання, готовність ризикувати, об’єктивне, реалістичне відношення до партнерів по грі і до себе; виховують високу дисципліну мислення, логічне мислення – приймати рішення на основі суджень, здібності планувати, проводити послідовний варіантний розрахунок, прогнозування, адекватно оцінювати свої можливості, рефлексію; впливають на характер дитини загалом, допомагають зберігати спокій в екстремальних ситуаціях (М.В. Крогіус);
                                                   
                                                  • виховують активну життєву позицію, підвищений інтерес до духовних цінностей, розвивають інтелект, цілеспрямованість, бажання приносити користь, сприяють творчому характеру праці, виховують спрямованість до знань, самостійність у судженнях та оцінках, високі культурні потреби (Г.В. Мінц, В.А. Тенеткин);

                                                  • упорядковують мислення, сприяють гнучкості та логіці мислення, привчають ставити мету, долаючи перешкоди в її досягненні (Я.М. Рохлін);

                                                  • розвивають розумові здібності, навчають порівнювати і робити висновки, е засобом виховання характеру (І.Г. Сухін);

                                                  • формують широкий спектр логічних прийомів розумової діяльності, узагальнені інтелектуальні вміння, пізнавальну діяльність, підвищують успішність з всіх предметів, покращують пам’ять, уяву, розумові процеси (Н.Ф. Тализіна, Ю.О. Яковлев).
                                                         
                                                  Спираючись на власний шаховий досвід, ми наводимо класифікацію особистісних якостей, що найбільше формуються в різних структурах шахової гри.



                                                  Рекомендації для батьків, вихователів, практичних психологів з організації інтелектуально-розвивальних занять дошкільників в процесі гри у шахи

                                                  1. Необхідно ретельно враховувати індивідуально вікові особливості кожного з учасників (особливості сприймання, уваги, пам’яті, мислення, особистості в цілому). Для цього до початку проведення шахових занять необхідно, по можливості, добре вивчити кожного учасника.

                                                  2. Тренер з шахів повинен взяти на себе роль «генератора» ідей, особливо в моменти пауз, труднощів.
                                                   
                                                  3. Тренер з шахів має опрацювати використання різних запитань завчасно, які можна активізувати у випадку пасивності гравців старшого дошкільного віку.
                                                   
                                                  4. Потрібно від самого початку оволодіння шаховою грою привчати всіх гравців до виконання правил і часових норм, особливо, дітей меланхолоїдів та флегматоїдів, які схильні «розтягувати» час при обдумуванні вирішення шахових завдань.
                                                   
                                                  5. Необхідне налаштування на успіх, удачу. Кожен гравець у шахи повинен вірити в можливість знайти цікаве рішення. При цьому, тренер має бути в деякому розумінні «оберегом» оптимізму.
                                                   
                                                  6. При проведенні під групового навчання потрібно слідкувати за послідовністю виступу шахових гравців. Тут доцільно використати правило: виступають, починаючи з не дуже впевнених і менш підготовлених шахістів, щоб на їх думку не «тиснули» більш досвідчені партнери по грі.
                                                   
                                                  7. У процесі заняття з одними і тими ж учасниками необхідно урізноманітнити шахові пізнавальні задачі, а також методи викладання шахового матеріалу. Зазвичай для під групового навчання грі у шахи рекомендується кількість учасників від 8 до 10 (результати досліджень показують, що краще, коли їх 6-8).
                                                   
                                                  8. Потрібно стимулювати фантазію учасників під час шахових занять – кожен має мати можливість генерувати як можна більше ідей при вирішенні шахових пізнавальних задач.
                                                   
                                                  9. Навчаючи дитину шахової гри, необхідно залишити місце діяльності для самовдосконалення особистості (для формування нею особистісного ментального досвіду), створивши для цього якомога міцнішу основу. Цей акцент ставиться ще й для того, щоб надати повне право проявам індивідуальної своєрідності дитини через її психічну активність.
                                                   
                                                  Врахування відмінностей при оволодінні шаховою навчальною діяльністю дітьми різних типів темпераменту



                                                  Висновок:
                                                   
                                                  Отже, у цій роботі запропоновано певний особистісно-розумовий підхід у вивченні та формуванні інтелектуальних якостей особистості старшого дошкільника в процесі оволодіння гри в шахи. Цей підхід передбачає формування цілісного уявлення дітей про процес і результат проведення шахової навчальної діяльності як необхідну умову вирішення часткових шахових пізнавальних задач.

                                                  Основне завдання формування інтелектуальних якостей особистості старшого дошкільника в ході навчання грою в шахи полягає в тому, щоб за допомогою оволодіння загальними способами вирішення шахових пізнавальних задач дитина могла перенести набуті знання в іншу навчальну діяльність.
                                                   
                                                  Отже, виникла потреба у вдосконаленні навчально-виховного процесу ДНЗ, яке передбачало би більш якісне всебічне формування інтелектуальних та інших особистісних якостей старших дошкільників, та постала необхідність використання психолого-педагогічними працівниками потужного потенціалу шахової гри як ефективного засобу в досягненні цієї потреби.

                                                  biomedtech.kpi.ua
                                                  ]]>                                                   Thu, 17 Feb 2022 23:30:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?formuvannia-elementiv-intelektualnoi-kultury-u-starshykh-doshkilnykiv-u-khodi-ovolodinnia-hroiu-v-shakhy https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/000000017                                                   <![CDATA[Шахи: чим корисна ця гра для розвитку інтелекту]]> imblog
                                                  Людський мозок нічим не відрізняється від нашого тіла і здатний до розумових тренувань і нарощування «розумових м’язів». Шахи в даному випадку виступають універсальним тренажером, який не має аналогів за ступенем своєї ефективності. Особливістю гри є те, що вона впливає відразу на дві півкулі людини, змушуючи використовувати сіру речовину на максимум. Розглянемо користь від гри в шахи детальніше.
                                                  Особливості гри
                                                  Шахи є грою з багатовіковою історією, яка відрізняється складною багатошаровою логікою і неординарним ігровим світом, що працює за суворими законами. Однак перевага гри полягає в тому, що дані закони в більшості випадків можна порушувати (мова йде не про правила шахів), в результаті чого порушник отримує перемогу. Феномен шахів полягає в розвитку нестандартного мислення.

                                                  Розглянемо ситуацію: в ході гри учасник навмисно жертвує однією, двома і навіть трьома фігурами. Стратегія гравця добре прихована, а пильність противника приспана. В один момент ситуація на шахівниці різко змінюється і перший гравець завдає матову атаку. Всього кілька ходів здатні разюче змінити стан справ, розтрощивши противника. В цьому і полягає чарівність і вища логіка гри.

                                                  Гра дозволяє одночасно задіяти логічне і абстрактне мислення. Гравцеві доводиться продумувати кроки наперед, будувати можливі варіанти розвитку подій. Під час партії у людини одночасно задіюється оперативна і довготривала пам’ять. Мало яка діяльність здатна викликати дані стани. Граничне навантаження позначається на розумових здібностях найсприятливішим чином.

                                                  Що розвивають шахи
                                                  Логіка – всі ходи гравця взаємопов’язані і підкоряються загальному плану. Ходи можуть змінюватися в процесі гри, так як необхідно орієнтуватися на існуючий стан справ і динамічність розвитку партії. Логічне мислення в даному випадку розвивається само собою, без необхідності докладати зусиль. Гра сама забезпечує здатність використовувати логічні конструкції постійно, навіть після закінчення партії;

                                                  Аналіз – здатність оцінити ситуацію на ігровій дошці і на її основі побудувати план дій. Досягти поставлених цілей в житті без проведення аналізу і роботою над помилками неможливо;

                                                  Пам’ять – до головних переваг шахів, безумовно, відноситься розвиток пам’яті. Гравцеві необхідно запам’ятати свої кроки наперед, розрахувати безліч варіантів розвитку подій від противника, запам’ятовування типових позицій – все це змушує людський мозок викладатися на максимум;

                                                  Концентрація уваги – успіх в шахах неможливий без уважності. Адже необережно перемістивши фігуру без прикриття, її можна просто втратити. Навіть якщо ви не відрізняєтеся посидючістю – не біда, регулярні заняття допоможуть розвинути цю рису. Прогрес настає не відразу, але від партії до партії можливість повного зосередження і уваги буде відкриватися і рости;

                                                  Вироблення характеру – єдиною метою партії є перемога над противником, тому вольова боротьба неминуча. Пошук кращого шляху вирішення, вміння відбити раптову атаку, можливість зберегти холоднокровність в найкритичніші етапи партії і продовжити бій – все це загартовує і формує характер;

                                                  Розвиток цілеспрямованості – будь-який план на час гри має свою мету, до якої прагнуть обидва учасники. Шахи вчать Вас досягати намічених цілей, зустрічаючи опір противника. Шахи дозволяють учасникам навчитися знаходити найкоротші шляхи досягнення бажаного, не відволікаючись на варіанти гри, що відводять убік;

                                                  Підвищення здатності до навчання – нікому не подобається програвати в грі, тому рано чи пізно людина звернеться до додаткових матеріалів в книгах або інтернеті. Але це далеко не все, адже в підручниках дається поверхневий огляд і рекомендації. Людині необхідно самостійно проаналізувати отримані дані і навчитися їх застосовувати в різних партіях. Використовуючи рекомендації в кожній унікальній партії;

                                                  Розвиток творчих задатків – людина, що практикує гру в шахи, досить часто відчуває прилив натхнення. Це є парадоксальним явищем, адже шахи – це інтелектуальна гра. Незважаючи на це, вона здатна розвивати творчі навички і нестандартне мислення;

                                                  Системне мислення – багато людей не вміють мислити організовано. Шахи привчають людину до дисципліни, вчать вибудовувати логічні ланцюжки ходів з урахуванням наявних обставин. Шахи так само здатні виводити гравців за окреслені рамки, розсовувати горизонти і проробляти складні комбіновані ходи.

                                                  Користь гри – підтвердження дослідженнями
                                                  Позитивний вплив шахів піддається щорічним дослідженням і експериментам. Так в 2008 році в Німеччині учні початкових класів серед 4-х шкіл були розділені на дві тестовані групи.

                                                  Перша повинна була протягом року займатися грою протягом однієї години на тиждень. Друга використовувала цей час для занять математикою. Учні обох груп раніше відчували складнощі в засвоєнні шкільної програми і відставали від своїх однолітків.

                                                  В результаті експерименту стало відомо, що учасники першої групи істотно випередили своїх «колег» по обчислювальним здібностям, які були перевірені в ході тестів. Подібні дослідження були проведені і в Італії в 2013 році.

                                                  Учасниками експерименту стали 500 школярів, розділених на групи. Першій групі було запропоновано регулярно грати в шахи. Через півроку вчені провели математичні тести між групами, перша група показали найкращі результати. Вчені так само з’ясували, що зростання інтелектуальних здібностей школярів зростає в міру збільшення навантаження в шахову гру.

                                                  Гра в шахи – як правильна модель сприйняття світу
                                                  Ключовою перевагою шахів є те, що гра навчає гравця думати на перспективу і використовувати необхідні для досягнення мети ресурси максимальним чином. Сьогодні гра в шахи – це свого роду бізнес-модель світу, де ми вчимося вигравати, приймати поразку або погоджуватися на тимчасовий компроміс. Гра формує правильне ставлення до досягнення цілей і вміння приймати програш, загартовує дух цілеспрямованості.

                                                  Не важливо, грає дорослий або дитина, в процесі розумових баталій виробляється звичка міркувати подібним чином завжди. Іншими словами прораховувати свої ходи в житті, дивитися далі лінії сьогоднішнього дня. Шахи вчать ставити перед собою короткострокові і довгострокові цілі, виробляти тактику і стратегію їх досягнення. Передбачати можливі витрати і «жертви». Все це необхідно сучасній людині для досягнення успіху в житті.

                                                  Додаткові переваги
                                                  • поліпшення вербальних навичок – під час гри спілкування між суперниками зводиться до мінімуму, проте одночасно задіюються ділянки мозку, що відповідають за комунікацію і вміння володіти мовою;

                                                  • розвиток критичного мислення – проведені дослідження показали, що люди, що займаються шахами, відрізняються більш розвиненою логікою і критичним мисленням на 19% більше, ніж інші;

                                                  • нормалізація емоційного фону – під час гри використовується холодний розрахунок, який передбачає зведення емоцій до мінімуму. Шахи вчать володіти собою і своїм емоційним станом завжди, зберігаючи спокій і внутрішню гармонію в будь-якій ситуації;

                                                  • захист від вікових недуг – медичні дослідження показали, що люди похилого віку, які практикують шахи, схильні до меншого ризику розвитку синдрому Альцгеймера.

                                                  Після розглянутих особливостей гри можна сміливо стверджувати, що шахи корисні для людей будь-якого віку і соціального стану. Вони, на відміну від фізичних навантажень, не мають протипоказань і обмежень. Шахи являють собою унікальний тандем приємного проведення часу і розвитку розумових здібностей.

                                                  ]]>                                                   Thu, 11 Nov 2021 19:14:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?shakhy-chym-korysna-tsia-hra-dlia-rozvytku-intelektu https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/00000000B                                                   <![CDATA[Про раціональність]]> imblog
                                                  Олексій Ігнатенко

                                                  Поняття раціональності є одним з ключових для розуміння теорії ігор. В надзвичайно цікавій і глибокій роботі Роберта Аумана «Що саме намагається досягти теорія ігор» було запропоновано досить неординарний погляд на те, як має виглядати теорія ігор і наука і цілому.
                                                  Основна думка (я не буду переповідати всю роботу, ви можете знайти її тут http://citeseerx.ist.psu.edu полягає в тому, що наука це не про істину, а про розуміння. Розуміння (за Ауманом) це в першу чергу усвідомлення зв'язку з іншими елементами, осягнення як це працює, до чого призводить. Він дає таке порівняня — уявіть величезний пазл — картину світу, яку вам потрібно скласти, тоді розуміння з'являється у з'єднанні деталей. Поява картинки, як результату поєднання елементів і є розумінням. Тому якщо є декілька теорій того як ведуть себе люди в стратегічних ситуаціях (теорія ігор, поведінкова економіка) і вони суперечать одна одній, то це не означає, що вони обидві невірні. Просто треба розуміти їх границі застосування та як вони співвідносяться одна з одною.

                                                  Він наводить приклад фізика, який казав, що по понеділкам, середам та п'ятницям він вірить Шредингеру, тоді як по вівторкам, четвергам та суботам — Гейзенбергу (очевидно, що у неділю фізик не працював).

                                                  В теорії ігор ми маємо справу з ідеальним Хомо Раціональним, який точно знає, що він хоче і як найкращим способом досягти бажаного. Звісно, це ідеальна модель, звичайні люди не можуть діяти таким же чином, на цьому стоїть поведінкова теорія — люди поводяться так, як вони поводяться і ми не можемо тут нічого моделювати. Потрібно ставити експерименти і враховувати когнітивні хиби. Цікавим питанням є — наскільки корисною є загальна модель станом на сьогодні? Можливо ми вже можемо сказати, що вона не працює в повернутись до окремих експериментів?

                                                  Ось ще такий приклад: відомо, що будь-яка гра з повною інформацією має рівновагу Неша, тобто таку пару стратегій, яку раціональні гравці мають обирати. Шахи — це гра з повною інформацією — там немає випадковостей, ми знаємо повну історію ходів на кожному кроці, знаємо всі ходи, які інший гравець може виконати. Теоретично відомо, що рівновага є — це може бути теоретична нічия або виграш однієї сторони (більш ймовірно білих), але ми не можемо його обчислити — не вистачає ресурсів. Тобто відомо, що рівновага (рішення) точно є, але обчислити неможливо. Це схоже на мавпу, яка вхопила горіх в ящику і не може дістати лапу, це бісить. )))

                                                  Тепер уявімо, що нам це вдалось і є два досконалих механізми, які грають в шахи а ми спостерігаємо. Вони будуть робити ідеальні, найкращі ходи — чи допоможе це нам, людям грати в шахи? Мабуть дещо допоможе, але ми не можемо «вкласти» цей алгоритм в голову (поки що принаймі). Але ми можемо вчитись, аналізувати власні помилки, навчитись грати краще з часом. Тобто розробка таких ідеальних механізмів не є безглуздою задачею.

                                                  Але є одне але — наявність комп'ютерів і (можливе) повне розв'язання шахів майже ніяк не покращило здатність людей грати в цю гру. Тобто, гросмейстери використовують програми у підготовці, нові дебютні ходи перевіряються на надпотужних процесорах (хоча і використовувати самі програми в реальній грі не можна — лише готуватись), а якість гри людей зросла не сильно.

                                                  Однак фон Нойман, коли придумував теорію ігор, мав на увазі саме таку ідею —  за допомогою математичного апарату знайти ці «ідеальні рішення» реальних стратегічних ситуацій. Таким чином під раціональністю в теорії ігор розуміється дві властивості:

                                                  Кожен гравець може призначити кожному можливому результату гру число (це називається задати функцію виграшу). Тобто, він може порівняти два результати (в ідеалі — сказати що краще, а що гірше). І тоді, природно, гравець намагається вибирати таку стратегію, яка дає йому кращий результат. Звісно, у житті досить часто трапляються ситуації, коли людина не максимізує функцію виграшу. На людину можуть впливати культурні та соціальні особливості, або прості звички. Вона може не думати, наскільки її стратегія узгоджена з бажаним результатом, а поводить себе так, як від неї очікує суспільство або як звикла. Сучасні експерименти показують, що люди досить часто (і не помічаючи) мають хиби у поведінці.

                                                  Другий пункт, за який критикують теорію ігор — це інтелектуальність. Теорія ігор вважає, що гравець має бути здатним обчислити найкращий для себе варіант. Але, як правило, люди, що грають у незнайому для них гру або опиняються у новій стратегічній ситуації, не можуть цього зробити. Їм необхідно витратити певний час і зусилля, щоб зрозуміти, як правильно діяти.

                                                  Саме для цього і важливо вивчати теорію ігор — щоб розуміти як діяти у незнайомих ситуаціях і які дії можна очікувати від інших.

                                                  Задумаємось на хвилинку, що було б, якби ми не враховували інтереси інших в стратегічних ситуаціях? Є відоме явище (яке навіть отримало окрему назву «Ефект кобри».

                                                  Ця назва виникла з однієї ситуації з колоніальної історії. Якось в Індії розплодились кобри і британська адміністрація у відповідності до свого досвіду з Британії (коли стає багато вовків призначають винагороду за вуха) призначила винагороду за кожну голову кобри. Через деякий час вони зрозуміли, що кількість сплаченої винагороди все зростає. Тубільці просто почали вирощувати кобр! Тоді розлючені британці оголосили про припинення будь-яких виплат. Що зробили індуси — просто повідпускали кобр на волю… можливо тому, що це відповідало їх переконанням. Британці не врахували, що в стратегічній ситуації, яку вони створили у місцевих жителів можуть бути свої інтереси.

                                                  Описана вище історія, як зазначає англійська вікі, основана на анекдоті, тобто є пізнішою придумкою, але сам термін запропонований Хорстом Зібертом, писує реальну проблему. Пізніше аналогічні ситуації виникали не один раз і добре відомі. Цілком реальною, наприклад, є історія про ханойських пацюків, кількість яких намагались зменшити французи під час колоніального правління. Французи призначили фіксовану винагороду за один хвіст. І спробуйте вгадати, що сталося? Через певний час по Ханою почали бігати безхвості пацюки! Оскільки місцеві ловили, відрізали хвоста і відправляли тварин назад у каналізацію «на розплід».

                                                  Цілком схожа ситуація сталась відносно недавно в Америці, де призначили винагороду за вбивство диких свиней, що шкодили зеленим насадженням. Очікувалось зменшення або винищення популяції, натомість кількість свиней зросла. Люди почали підгодовувати коштовний товар.

                                                  ]]>                                                   Fri, 30 Jul 2021 12:34:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?pro-ratsionalnist https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/5j3kb9u8                                                   <![CDATA[Користь шахів для дітей: що розвиває і як навчити грати]]> imblog
                                                  Шахи – цікава, захоплююча і корисна гра, яка розвиває логічне та аналітичне, творче і абстрактне мислення. Вона тренує витривалість і вміння мислити на перспективу, планувати і вибудовувати дії заздалегідь. Шахи вчать дотримуватися правил і бути організованим, позитивно впливають на успішність у школі.
                                                  Дитина, що грає в шахи, легко освоює точні науки. При цьому даний спорт доступний для кожного малюка, в незалежності від фізичних даних і особливостей здоров’я. Він універсальний і підходить для дівчаток, і для хлопчиків. Шахи залишаться актуальними в будь-якому віці. Давайте докладніше дізнаємося про користь даної гри. Розглянемо, як зацікавити дитину шахами і навчити малюка грати.

                                                  Чим корисні шахи для дитини
                                                  1. Багатоходові партії вчать мислити і думати самостійно, ретельно своєчасно приймати рішення, продумувати кожен крок наперед і відповідати за нього;
                                                  2. Розвиває логіку та інтелект, пам’ять і уяву, посидючість та уважність, цілеспрямованість і витримку, вміння за короткий термін концентруватися і зосереджуватися;
                                                  3. Виховує вміння адекватно сприймати програш і невдачі, вчить працювати над помилками і робити висновки;
                                                  4. Розширює кругозір, межі системного та стратегічного мислення, фантазії і творчого потенціалу;
                                                  5. Дає впевненість у собі і формує характер, вчить спілкуванню і розвиває знання в психології противника, виховує вольові якості;
                                                  6. Виконує найважливіші функції в дошкільному розвитку дитини. Підвищує працездатність та дисциплінованість, витривалість і стійкість.

                                                  З якого віку починати
                                                  Користь гри в шахи неоціненна і для дітей, і для дорослих. Як показує практика, вже в три-чотири роки дитина може освоїти шахові правила. Але враховуйте, що дитині в такому віці дуже важко довго концентруватися на подібному процесі. Тому заняття не повинні бути тривалими. Багато експертів радять почати навчання в чотири-п’ять років.

                                                  Не поспішайте відразу вести дитину в шахову школу. У багатьох таких закладах діти ведуть себе дуже шумно і активно, всередині стоїть хаос і гул. Тренер в таких клубах не зможе займатися з кожним персонально. Дитина може не зрозуміти правила та, що від нього вимагається, може злякатися. Перші програші, стрес, нові люди і обстановка, безлад і сум’яття геть відіб’ють інтерес до шахів і бажання грати.

                                                  Тому почати навчання краще вдома, у звичній і комфортній обстановці. Коли вже дитина освоїть ази гри, можна звернутися до тренера або віддати малюка в шаховий гурток. А прищепити любов до гри в шахи повинні батьки. Поясніть початкові правила. Але робіть це делікатно і терпляче, без тиску.

                                                  Підберіть для дитини зручний інвентар. Дошка не повинна бути занадто великою або маленькою, магнітної або пластиковою. Вибирайте класичну дерев’яну дошку 40х40. Тут фігури і деталі будуть у полі зору дитини. Фігурки повинні добре відрізнятися одна від одної, щоб малюк зрозумів цінність кожної і зміг відрізнити потрібну. Вони повинні бути комфортними і не вислизати з рук.

                                                  Правила навчання
                                                  Дивіться навчальні відео та програми, грайте на комп’ютері або смартфоні, читайте відповідні книги. В процесі звертайте увагу, якими здібностями володіє дитина. І вже на підставі цього складіть приблизний план навчання.

                                                  Перші заняття повинні бути нетривалими і становити до десяти хвилин. Інакше дитина переутомится, а гра набридне дитині. Використовувати ігрову форму занять і знайомтеся з правилами поступово. Поступово збільшуйте тривалість занять до 30-60 хвилин в день. У шкільному віці можна вже грати і за дві години. Але як тільки бачите, що дитина занудьгувала або втомивлася, припиняйте гру.

                                                  Не сваріть дитину, якщо у того щось не виходить. Спокійно пояснює помилку і обов’язково хваліть. Відзначайте, що цього разу він грав краще, ніж у попередньому. Не змушуйте займатися насильно, інакше це відіб’є любов до шахів.

                                                  Не тисніть на результат та не лайтеся, якщо малюк програв. Навпаки, підтримайте і похваліть дитину. Виявити помилки і причини програшу. Важливо сформувати правильне ставлення до програшу, інакше це негативно позначиться на дитячій психіці.

                                                  Як навчити дитину грати в шахи
                                                  Щоб захопити дитину, розкажіть, що це стародавня гра, де є два війська. І вони б’ються один з одним. Дітки люблять таємниче і загадкове. Розкажіть про фігури, придумайте про кожну цікаву історію або легенду. Барвисто оформлені і красиві фігурки обов’язково зацікавлять малюка.

                                                  Поясніть, що шахова дошка розділена на клітини, і кожна клітина – один крок. Важливо донести до малюка, що гра повинна бути чесною, що тут важливо суворо дотримуватися правил.

                                                  Не розповідайте відразу про всі фігури, дійте поступово. Вивчіть назви, місце розташування та правила ходу. Краще починати з пішаків. Причому спочатку можна грати лише пішаками. Зіграйте кілька партій і закріпіть навик, а вже потім додайте нову фігуру і так далі.

                                                  Щоб розвинути навички гри, у малюка постійно повинен бути партнер. Не відмовляйте дитині, якщо той просить пограти з ним. Коли він освоїть правила і принципи гри, ближче до школи запишіться в шаховий гурток або зверніться до персонального тренера. У будь-якому випадку, якщо ви плануєте подальше зростання, без професійного навчання не обійтися.

                                                  Щоб зацікавити малюка, якщо той зовсім не хоче грати, психологи радять використовувати цікавий прийом. Просто не давайте йому грати. Заборонений плід солодкий, і кожен малюк захоче зробити те, що заборонено. Показуйте, як цікаво грати в шахи, але не давайте йому розглянути і помацати фігурки, прийняти участь у грі. Тоді малюк обов’язково скаже, що теж хоче грати.

                                                  До речі, такий прийом працює з багатьма сферами. Якщо малюк не хоче грати на музичному інструменті або навіть їсти. Скажіть, що зараз не можна їсти овочі. І ось побачите, як малюк почне їсти страву, коли ще пару хвилин тому відмовлявся.

                                                  ]]>                                                   Wed, 07 Jul 2021 18:27:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?koryst-shakhiv-dlia-ditei-shcho-rozvyvaie-i-yak-navchyty-hraty https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/00000000C                                                   <![CDATA[Alpha Zero, шах і мат]]> imblog
                                                  Олексій Ігнатенко

                                                  Stockfish
                                                  Тепер трохи про найкращу шахову програму. Простими словами, вона складається з функції оцінки позиції на основі загальних принципів і конкретних факторів (наприклад, співвідношення матеріалу, безпека короля, контроль за клітинками, здвоєні пішаки — це, як правило, погано, тури — найкращі, коли контролюють вільні вертикалі, а слони погані, коли впираються у власних пішаків і т.д.), дебютної бази, що напрацьована людством на сьогодні, таблиці закінчень, для яких є відомий результат, та движка розрахунку комбінацій на базі оптимізованого Alpha-Beta відсічення.

                                                  Відповідно, програма не помилялась у дебюті, рахувала комбінації краще за людину, отримувала кращу позицію і перемагала. Максимальний рейтинг Магнуса Карлсена 2882, рейтинг останньої (офіційної) версії Stockfish 8 64-bit 4CPU — 3495.

                                                  Надії білкових шахістів
                                                  Але була причина, яка тішила его шахістів, а саме - позиційне мислення. За деяких умов програма оцінювала позицію гірше не дуже сильного гравця. Власне ось одна задачка 1912 року (хід білих)



                                                  Якщо завести цю позицію у шаховий движок, то він покаже вирішальну перевагу чорних. Просто без шансів. Тим не менш, білі елементарно роблять нічию і це очевидно кожному, хто хоч трохи грає. Пояснимо для інших, тим більше, що це демонструє хід думок гравця:

                                                  1. Своїх пішаків брати не можна, тому якщо поставити білих пішаків на білі поля - це заблокує позицію (оскільки у чорних немає білопольного слона і коней). В результаті фігури чорних не зможуть ні перетнути ні зруйнувати ці «велику стіну» пішаків. Це наша мета, тепер будемо думати, як ми можемо її досягти.
                                                  2. Звідси випливає конкретна ідея — потрібно ставити пішаків з шахом, інакше чорні сунуть своїх пішаків і створять пролом для прориву своїх фігур. Завдяки білому слону у тилу чорних чорний король обмежений у рухах, але комбінація з с4+ не проходить — після її закінчення залишається два пішака, які потрібно переставити на білі поля і тільки один хід.
                                                  3. Отже тактичне рішення — жертва слона на полі a4, щоб заманити туди ворожого короля.

                                                  Після очевидної послідовності ходів Ba4+ K:a4 b3+ Kb5 c4+ Kc6 d5+ Kd7 e6+ K:d8 f5 отримуємо позицію, де тури, слон і король чорних можуть займатись чим завгодно у будь-якій послідовності - ситуація не зміниться.

                                                  Смішно, що навіть у цій позиції комп'ютер вважає, що у чорних перевага, і лише через 50 ходів знехотя визнає нічию (діє правило 50 ходів без взяття фігур і ходів пішаків - нічия). На жаль, на практиці використати цю особливість було неможливо, але певний черв'ячок сумнівів був — а все ж таки люди оцінюють такі позиції моментально.

                                                  Alpha Zero vs Stockfish
                                                  Застосування ідеїAlpha Zero до шахів і шогі описано в статті [2].Цей матч коментували багато гросмейстерів (можете знайти на ютубі). Варто відмітити фактори, що робили протистояння нерівним (є різні думки того, як їх оцінювати):

                                                  1. Програми використовували різні обчислювальні ресурси.
                                                  2. Stockfish заборонили користуватись дебютними базами та таблицями закінчень.
                                                  3. Stockfish обмежили в оперативній пам'яті.
                                                  4. Налаштування часу були дуже незвичні — час на 1 хід було обмежено 1 хвилиною.

                                                  Tore Romstad з команди Stockfish сказав, що результати не є показовими, оскільки Stockfish фактично зв'язали та позбавили її сильних сторін (зокрема дебютних баз, Stockfish також має складну систему балансування часу на хід для стандартних налаштувань часу). Те, що Alpha Zero навчалась 4 години — насправді нічого не означає, оскільки навчалась вона на декількох тисячах TPU — спеціалізованих процесорах. Тому за таких умов матч Stockfish vs AlphaZero це порівняння яблук з орангутанами (стандартна програма, яка працює на звичайному харді і спеціалізована нейромережа на кастомних процесорах).

                                                  Результатом матчу стала ніщивна поразка Stockfish — вона не виграла жодної гри і програла у 28 партіях (72 нічиї). Не зважаючи на те, що у деяких позиціях Stockfish рахувала варіанти краще, Alpha Zero просто переграла суперника, майстерно використовуючи позиційні ідеї (це, мабуть, найбільша несподіванка матчу). Шахові коментатори відмічають, що вони вперше побачили у програми настільки глибокі і людські ходи. Фактично Alpha Zero за 4 години самонавчання перевідкрила стратегічні принципи шахів, вивчила тактичні прийоми та перевідкрила дебюти (причому в одній з партій пішла на принциповий найбільш гострий варіант, який з'явився у турнірній практиці зовсім нещодавно).

                                                  Висновки
                                                  Як сказав один коментатор: «я завжди мріяв щоб якісь розвинені інопланетяни прилетіли на Землю і показали як ще можна грати в шахи. Сьогодні я це побачив.»

                                                  Основний результат власне такий: спочатку ми створили програму, яка грає як програма і грає краще за людину і ми розуміємо алгоритм її роботи. Тепер ми створили нейромережу і ми не розуміємо як вона грає, але це набагато ближче до того, як грає людина, краще, ніж грає людина, і перша програма (із зважанням на нерівність умов гри).

                                                  Другий результат — мережа взагалі не використовувала всі попередні надбання людства (дебюти, стратегію, підручники закінчень — а книжок з шахів порядку 200000 назв — sad but true) і навчалась, граючи сама з собою. Вішванатан Ананд сказав з цього приводу: «Ми 600 років грали в шахи, а вона навчилась за 4 години. Гарний жарт.»

                                                  Враховуючи, що кількість і якість даних — це ключова проблема для навчання нейромереж, жарт і дійсно гарний. Трохи обідно за людство.

                                                  Третє — Alpha Zero рахувала набагато менше варіантів ніж Stockfish, швидко відмовляючись від поганих гілок. Це свідчить про те, що програму, яку довго писали багато програмерів, можна замінити на нейромережу, яка швидко навчиться і буде робити ту ж роботу навіть швидше (тут ще багато проблем, але приклади успіхів вже є).

                                                  З відносно хороших новин: поки що область застосування цього алгоритму обмежено іграми з детерміністичними правилами (швидше за все ненадовго).

                                                  І це ще один крок до створення алгоритмів для загальних когнітивних здатностей - уміння вчитись без вчителя, розуміння і, можливо, свідомості (насправді кінцевий результат ніхто не може передбачити).

                                                  Джерела
                                                  1 Mastering the game of Go with deep neural networks and tree search
                                                  2 Mastering Chess and Shogi by Self-Play with a General Reinforcement Learning Algorithm
                                                  P.S. За наводкою Антона Сененко (завдяки якому була написана і ця стаття) додаю ще чудові статті Dmytro Mishkin тут https://goo.gl/5BNqGc і тут https://goo.gl/3QBzoZ де можна більше дізнатись про алгоритм роботи нейромереж і нерівність матчу з Stockfish.

                                                  ]]>                                                   Tue, 08 Dec 2020 17:21:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?alpha-zero-shakh-i-mat https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/000000005                                                   <![CDATA[Жіночі шахи: чи відповідає реальність серіалу «Ферзевий гамбіт»?]]> imblog
                                                  Олександра Козлова
                                                  Соціологиня
                                                  Культурна діячка, активістка та копірайтерка.
                                                  Студентка, досліджує вплив медіа на громадську думку.

                                                  Ферзевий гамбіт (the Queenʼs Gambit) — це назва шахового дебюту (початку гри), що вважається одним з найскладніших прийомів. Саме ним володіє головна героїня однойменного серіалу — Бет Гармон. Геніальна шахістка намагається стати гравцем номер один серед чоловіків. Але чому це дається їй так важко? Де правда у сюжеті серіалу, а де вигадка? Які перешкоди і обмеження впливають на жінок у шахах?
                                                  У лютому 2019 року до оргкомітету Олімпійських ігор 2024 року надішла пропозиція включити шахи до переліку змагань. На це є декілька причин — як і на те, чому шахи вважаються видом спорту попри інтелектуальний характер заняття. Гра у шахи — це стратегічний двобій, що вимагає значної концентрації та вміння прораховувати кроки суперника. Як для будь-якого виду спорту, у шахах також важлива фізична витримка — адже деякі партії можуть тривати безліч годин. Нарешті, змагання з шахів підтримуються на міжнародному рівні, що робить досягнення учасників предметом не лише індивідуальної, а й національної гордості. Як і в фізичному спорті, у шахах є чоловічі і жіночі змагання. Однак жінки можуть брати участь в чоловічих турнірах і змагатись за звання «чоловічого гросмейстера», для якого потрібен вищий рейтинг, ніж для звання гросмейстерки. Отже, лише жіночі змагання є гендерно сегрегованими.

                                                  Як так сталось? Чи справді жінки «від природи» менш здібні до шахів? Які фактори нам потрібно враховувати, коли говоримо про «жіночі шахи»?



                                                  ІСТОРІЯ ШАХІВ: ЧИ БУЛИ В НІЙ ЖІНКИ?
                                                  Уперше шахи з’явилися на Сході. Звісно, їх першочергова роль, вигляд, та функції гравців значно відрізнялися від того, якими ми звикли бачити шахи зараз. Однак воєнно-стратегічною грою шахи вважалися з самого початку. Фігурка, що стояла поряд із королем не завжди була найсильнішою. Європейські гравці наділили її додатковими можливостями — вона почала виконувати функції королеви. У грі, що передувала шахам — шатрандж — королева/ферзь був значно слабшою фігурою, так як міг ходити та бити ворога лише на одну клітинку по діагоналі, майже як сучасний пішак.

                                                  До речі, слово «ферзь», яке ми вживаємо в українській мові, походить саме з назви фігурки у шатранджі — ferz, слово персидського походження. У перекладі воно означає візиря, найближчого радника шаха. І якщо для нас «королева» є неформальною назвою фігури, яку ніколи не використовують у професійній сфері, на Заході фігура вважається повноцінною королевою - її називають «chess queen», або просто «queen». Таким чином, в українських шахах існує король та ферзь — правитель та його найближчий радник, а у західній версії — король та королева. У деяких мовах шахову королеву також називають «дамою».

                                                  Більшість жінок не мали доступу до військової стратегії як у арабському світі, так і у середньовічній Європі, а шахи могли відтворювати цю соціальну реальність. Виникає питання - чи не має сучасна фігура королеви живої історичної моделі?


                                                  Ізабела Кастильська — можлива історична модель шахової королеви

                                                  Історикиня Мерилін Ялом пов’язує образ шахової королеви із королевою Кастилії - Ізабеллою І, яка вважалася найвойовничішою правителькою в історії Іспанії. Можливо, саме її політична могутність стала причиною могутності шахової фігури — адже саме за часів правління Ізабелли шахова королева почала ходити не тільки прямо, але і по діагоналі та на будь-яку відстань.


                                                  Рухи шахової королеви у грі

                                                  Гра у шахи не завжди були сферою, у якій домінують чоловіки. У книзі «Народження шахової королеви» 2004 року, Мерилін Ялом описує довгу історію шахів як гри, що в Європі спочатку користувалася популярністю лише серед жінок. Найбільша історична популярність шахів припадає на 15-те сторіччя — період, коли шахова королева остаточно закріпилася на дошці як найсильніша фігура. У середньовічній Іспанії жінки грали у шахи після пологів — через брак сил вони могли тільки лежати, тому гра позбавляла їх нудьги. Згодом шахи почали використовуватися під час переговорів, як інструмент для вирішення суперечок, чи навіть для побачення. Тож існує ймовірність, що популярність гри на Заході завдячує саме жінкам.

                                                  Про це ж свідчить фольклор — Ялом наводить приклад однієї з французьких казок 1230 року. Вона оповідає історію лицаря, що має виграти партію шахів у доньки еміра, аби одружитися із нею. В Індії, яка є батьківщиною шахів, існує легенда про короля, який зміг виграти у шахи завдяки своїй дружині - він почув слова її колискової, в яких королева зашифрувала виграшні ходи.


                                                  «Леді грають у шахи» - картина Леонарда Тейлора, 1913 рік.

                                                  У 17-му сторіччі жінки раптово перестають грати у шахи. Ялом пов’язує цей феномен із зміною можливостей фігур. До цього шахи вважалися «спокійною» грою, рухи фігур були досить обмеженими. З часом, ферзь та слон почали активніше «рухатися» вздовж дошки. Основна функція шахів змінилася — із неквапливої гри між лордами та дамами шахи перетворились на справжній двобій, атрибут публічної сфери, в якій активність жінок не віталася.

                                                  ЧИ БУВ СЕКСИСТОМ БОББІ ФІШЕР (ТА ВСІ ІНШІ)?
                                                  З тих пір жіноча гра в шахи занепала. Більше того, кілька століть відтворювались стереотипи про начебто «природню» непридатність жінок до логічних ігор. Публікація журналу American Chess Magazine в 1897 році оголосила причиною «неуспішності» жінок у шахах «відхилення нелогічності». Автори припустили, що виною у цьому можуть бути... шпильки для волосся[1].

                                                  Один з найвідоміших американських гросмейстерів Боббі Фішер колись давав інтерв’ю Ральфу Гінзбургу, журналісту з видання «Harper». Шахіст сказав: «Усі вони слабкі, усі жінки. Вони дурні у порівнянні із чоловіками. Знаєш, їм не потрібно грати у шахи. [...] У світі немає жодної жінки, якій я би не поступився — і при цьому я все одно виграю.»[2] Іронія долі – грі у шахи Фішера навчила його рідна сестра.


                                                  Боббі Фішер та його сестра ліворуч — Джоан.

                                                  Такі стереотипи є руйнівними для кар’єри жінок. У есе «Де Бобі Фішер?» Хана Шенк описує на прикладі власної доньки, чому з самого дитинства дівчатка можуть мало цікавитись шахами. Авторка називає це «загрозою стереотипів». Американські дослідники Кеті Вольсифер та Хенк Ротгербер визначили, що вже у віці шести років дівчата усвідомлюють стереотип про те, що «хороші шахісти — це зазвичай хлопці». Більш того, подібна установка має вплив на те, як дівчата грають — як показав аналіз результатів 12-х шахових турнірів.

                                                  «Загроза стереотипів» діє не лише серед дітей — вона впливає і на результати дорослих. У дослідженні 2008 року дослідники з Падуанського університету (Італія) запросили 42 досвідчених шахісток зіграти з чоловіками, які мали такий же рейтинг, в інтернеті. Учасниці демонстрували кращі результати, коли їм говорили що з ними грає жінка. Якщо шахістки дізнавались, що це були чоловіки — результати були значно нижчими[3].

                                                  Здавалося б, у сучасному світі важко почути щось подібне на вислови Бобі Фішера. Тим не менш, у 2015 році британський гросмейстер Найджел Шорт закликав публіку «із вдячністю прийняти» факт того, що чоловіки просто краще грають у шахи[4]. Тоді спільнота Твітеру поцікавилася, чому на одному з чемпіонатів у партії із Шортом виграла Юдіт Полгар — шахістка з Угорщини. Аргумент Найджела базувався на тому, що повторювали століття назад — «природна» нездатність жінок вигравати у логічні ігри.

                                                  Такі упередження і досі існують навіть у академічній сфері. У 2013 році психолог університету Нового Південного Уельсу (Сідней) опублікував дослідження «Пояснення переваги чоловіків на вершині інтелектуальних здібностей» (англ. «Explaining male predominance at the apex of intellectual achievement»)[5]. Основним висновком у статті було твердження про те, що бар’єром для жінок в інтелектуальній сфері є «вроджені здібності», а отже, на думку психолога, чоловіки «від природи» краще грають у шахи.

                                                  ЮДІТ ПОЛГАР — СПРАВЖНЯ КОРОЛЕВА ШАХОВОЇ ДОШКИ
                                                  Реального прототипу у головної героїні «Ферзевого гамбіту» немає — режисери надихалися кількома образами. Продюсер міні-серіалу говорить про те, що всесвітньо відомий Гаррі Каспаров прожив життя протагоністки, оскільки він також демонстрував геніальні здібності у дитинстві та ріс у часи Холодної війни.[6] Насправді міні-серіал є екранізацією романа Тевіса Уолтера «Хід королеви», який оповідає вигадану історію дівчини з притулку, що вечорами грає у стратегічну гру із сторожем. З плином часу дівчина зловживає алкоголем та транквілізаторами, через що їй важко досягати успіху далі. У серіалі Бет Гармон вдається подолати залежність.

                                                  Натхненням для образу головної героїні «Ферзевого гамбіту» можна сміливо назвати Юдіт Полгар (нар. 1976 року) — першу жінку в історії, що досягла таких же вершин у чоловічих чемпіонатах з шахів, як і Бет Гармон. Уже в 15 років Юдіт стала наймолодшим гросмейстером світу. Вона вигравала у партіях з суперниками номер один, яких не перемагав майже ніхто – шахістка стала відомою, коли у 2002 році стала чемпіонкою у грі із Гаррі Каспаровим. На той момент він був найкращим шахістом світу. Максимальний рейтинг Полгар 2735, що зробило її восьмою гравчинею у спільному рейтинзі з чоловіками. У 2014 році жінка зробила заяву про завершення своєї кар’єри — наразі вона є почесною віце-президенткою ФІДЕ.


                                                  Юдіт Полгар під час своєї відомої гри з Гаррі Каспаровим.

                                                  Двоє сестер Юдіт також грали у шахи — але значних успіхів досягла саме вона.
                                                  С’юзан, старша з Полгар, говорила журналу Psychology Today у 2005 році: «Дівчата можуть навчитися грати так само добре, як і хлопці, але вони часто ставляться до гри інакше. Дівчата радше будуть вирішувати шахові головоломки, аніж гратимуть проти своїх друзів. Хлопці завжди вибиратимуть змагання».[7]


                                                  Сестри Полгар — Юдіт, С’юзан, Софія (зліва направо)


                                                  Юдіт Полгар — гросмейтерка, віце-президентка ФІДЕ

                                                  Поки у світі не існує турнірів з вирішення шахових головоломок, жінкам слід розвивати жагу до конкуренції. Юдіт Полгар відома своєю критичною позицією щодо окремих жіночих чемпіонатів. Шахістка відмовлялася грати у турнірах тільки для жінок — вона була прихильницею відкритих змагань.

                                                  ЗМІШАНІ ЧЕМПІОНАТИ: БУТИ ЧИ НЕ БУТИ?
                                                  Шахістки мають можливість змагатись з чоловіками. Щорічний Відкритий Чемпіонат із шахів в Америці є одним із таких прикладів. Тим не менш, національні федерації все ще притримуються традиції розділення жінок та чоловіків у змаганнях.
                                                  Обрання чемпіона має жорстко сегреговану структуру — існують окремі чемпіонати за віком, географією, статтю, та у ряді випадків навіть професією (як чемпіонат Збройних Сил США). Звання гросмейстера може отримати як чоловік так і жінка. При цьому, для жінок існує окремий титул — Жіночий Гросмейстер (для нього потрібен дещо менший рейтинг, ніж для чоловічого відповідника). Змагання жінок привертають увагу медіа, фемінізують царину та допомагають збільшити кількість шахісток у змаганнях. Водночас цей підхід критикують за те, що жінки не отримують досвіду гри з чоловіками, які наразі мають вищі рейтинги, і загальний рівень жіночих шахів залишається нижчим. «Наша мета полягає у тому, щоб жінки та чоловіки змагалися на рівних»[8] - стверджувала відома гросмейстерка Юдіт Полгар.  

                                                  ЖІНОЧІ ШАХИ В УКРАЇНІ
                                                  В Україні теж існує подібна сегрегація змагань. Львів’янка Наталія Букса — переможниця Світового чемпіонату серед дівчат-юніорів у 2015 році — має великий досвід участі як в жіночих, так і чоловічих змаганнях з шахів. У березні 2015 року вона посіла друге місце у чоловічому міжнародному турнірі «Lviv Tradition», у 2018 році — отримала золото на жіночому чемпіонаті України. Шахістка відмічає односторонність статевої сегрегації — жінки можуть брати участь у чоловічих змаганнях, але не навпаки (отож жіночі шахи залишаються жіночими, а чоловічі стають змішаними).


                                                  У 2015 році Наталія перемогла у світовому чемпіонаті з шахів для дівчат-юніорок

                                                  Серед факторів, що заважають жінкам бути успішнішими, Наталія відмічає особливості концентрації та жіночої зайнятості.
                                                  «Жінкам потрібно виконувати декілька справ одночасно — як-от, робота по дому, виховання дітей. Внаслідок цього вони можуть менше тримати концентрацію під час змагань, адже деякі партії тривають по шість годин». Особливо важко дається участь у чемпіонатах шахісткам із сім’єю. «Складно поєднувати сім’ю і професійну діяльність, якщо у тебе є троє чи четверо дітей — приймати участь в змаганнях протягом року, повертатися втомленою в рідну домівку – мати ті самі домашні справи як і у всіх. Тому мої знайомі часто користуються послугами няні чи залучають до процесу виховання бабусь та дідусів» — додає Наталія.

                                                  Попри сегрегацію, у шахових іграх існують і різні стандарти оцінювання. Наприклад, одна з умов отримання звання чоловічого гросмейстера на сайті ФІДЕ — мати рейтинг не менше ніж 2500, тоді як для титулу жіночого гросмейстера цей поріг складає 2300 .
                                                  «Це як біг на сто метрів за 9 секунд на звання чоловічий гросмейстер, і за 9,5 секунд на жіноче звання. Ті жінки, що можуть подолати стометрівку за 9 секунд отримують звання чоловічого гросмейстера» — пояснює Наталія. Вона має звання міжнародного майстра серед чоловіків і жіночого гросмейстра ФІДЕ . «Тим жінкам, у яких є потенціал — варто йти вперед, як Бет Гармон з нашумілого серіалу» — вважає шахістка.



                                                  Після перемоги у 2015 році діяльність Наталії не обмежувалася шахами — у 2019 вона закінчила юридичний факультет Львівського національного університету. Зараз гросмейстерка все ще тренується та бере участь у змаганнях, а нещодавно їздила до Сербії, де посіла друге місце на першій дошці у жіночій шаховій лізі.

                                                  Разом із Наталією наразі в Україні є 21 гросмейстерка. Серед найвідоміших можна назвати Ганну та Марію Музичук, Юлію Осьмак, Анастасію Рахмангулову.

                                                  ПІДСУМКИ
                                                  За статистикою, чемпіонів у шахах зараз значно більше ніж чемпіонок. Так само як і гравців більше, аніж гравчинь. Список ФІДЕ надає 121 ім’я міжнародних спортсменок, у той час як гравців чоловічої статі там більше трьох з половиною тисяч. Найкращі світові гравчині Хоу Іфань (Китай), Конеру Хампі (Індія) та Олександра Гарячкіна (Росія) зараз займають 86, 298, та 278 місця у поточному рейтингу ФІДЕ відповідно.[10] Станом на 2020 рік в історії шахів все ще не було жодної чемпіонки світу.

                                                  Попри невелику кількість жінок у шахах, вони грають не гірше за чоловіків, доводить дослідження Меріма Білаліча за 2007 рік. Дослідник вирішив проаналізувати рейтинг Німецької шахової федерації за 2007 рік, та виявив, що жінки складали усього лиш 5,82% учасників, однак результати жінок відповідали тому, що статистично можна очікувати від цих 5,82%.[11]

                                                  Серіал «Ферзевий гамбіт» встановив рекорд Netflix. Всього за 28 днів після прем'єри його подивилися більше 62 млн підписників (а загалом у світі — набагато більше). Це рекорд в історії сервісу — так швидко таку кількість переглядів не набирала ще жодна стрічка. В українському фейсбуці обговорення серіалу тривають вже кілька тижнів — що свідчить про актуальність жіночих шахів і (нерозкритого) потенціалу жінок для суспільства.

                                                  Жінки століттями грали у шахи. І навіть тоді, коли публічна участь жінок не віталась, фігура королеви все ще була присутньою і могутньою. Сьогодні основним бар’єром для шахісток є набір упереджень та стереотипів, що заважають дівчаткам зацікавитись шахами, а згодом розвивати свої здібності. Подвійне навантаження, сімейні зобов’язання, які немає з ким розділити, та гендерний тиск залишаються вагомими перешкодами. Отож жінок не варто вважати гіршими шахістками «від природи».

                                                  Наразі жодна гравчиня не домоглася статусу чемпіонки з найвищим рейтингом у світі. Це — не вирок шахісткам, а лише ще один привід усіляко заохочувати жінок до реалізації свого потенціалу. Ймовірно, популярність серіалу «Ферзевий гамбіт» спонукатиме дівчаток більше цікавитись шахами і посприяє демонтажу застарілих стереотипів щодо жінок.


                                                  У кінці серіалу «Ферзевий гамбіт» головна героїня Бет Гармон постає у образі білої королеви

                                                  [1] Winter, Edward. Chess and Women. www.chesshistory.com/winter/extra/women.html.
                                                  [2] http://www.chessmaniac.com/Bobby_Fischer/Bobby_Fischer_Articles4.shtml
                                                  [3] https://aeon.co/essays/why-are-only-two-of-the-world-s-top-100-chess-players-women
                                                  [4] https://time.com/3828179/chess-nigel-short-sexist-inequality/
                                                  [5] https://www.sciencedirect.com/science/article/abs/pii/S019188691400261X#:~:text=One%20view%20attributes%20male%20predominance,male%20gatekeepers%20downplaying%20female%20achievement.
                                                  [6] https://www.salon.com/2020/10/23/the-queens-gambit-netflix-anya-taylor-joy-william-horberg/
                                                  [7] Flora, C. (2005). The Grandmaster Experiment. Psychology Today. https://www.psychologytoday.com/intl/articles/200507/the-grandmaster-experiment.
                                                  [8] https://www.theguardian.com/commentisfree/2019/nov/30/chess-grandmaster-women-only-tournament-play-men
                                                  [9] https://handbook.fide.com/chapter/B01Regulations2017
                                                  [10] https://ratings.fide.com/
                                                  [11] Bilalic, M., Smallbone, K., McLeod, P., & Gobet, F. (2008). Why are (the best) women so good at chess? Participation rates and gender differences in intellectual domains. Proceedings of the Royal Society, 276(1659).
                                                  ]]>                                                   Thu, 26 Nov 2020 13:21:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?zhinochi-shakhy-chy-vidpovidaie-realnist-serialu-ferzevyi-hambit https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/qf16483m                                                   <![CDATA[Чому шахові турніри проводяться окремо для чоловіків і жінок?]]> imblog
                                                  Шахи - інтелектуальний вид спорту. Шахи безумовно служать прекрасним інструментом для розвитку пам'яті, логічного мислення, уваги, посидючості, інтелектуальної витривалості. При цьому шахи ≠ інтелект, точно так само, як і спорт ≠ здоров'я. Якщо людина є дуже сильним шахістом, це ще не говорить про те, що вона є надзвичайно розумною.
                                                  Отже, не можна виключно на основних шахових результатів об'єктивно порівнювати інтелектуальні дані чоловіків і жінок. Тим більше, що чоловіків в шахи грає значно більша кількість.

                                                  Тепер же повернемося до першої частини запитання, чому жінки і чоловіки грають окремо. Справа в тому, що у професійних шахістів існує таке поняття, як рейтинг FIDE. Цей рейтинг формується на підставі зіграних партій з іншими професійними шахістами. Наприклад, зіграв шахіст досить успішно в першій половині турніру претендентів, у нього додалося 10 пунктів до рейтингу. Якщо зовсім вже спростити, то: виграєш - додається рейтинг, програєш - зменшується.

                                                  І ось тут ми стикаємося з жорстокою, як комусь може здатися, реальністю, порівняємо топ рейтинги чоловіків і жінок:





                                                  Неважко помітити, що різниця в рейтингах колосальна. Між Магнусом Карлсеном і Хоу Іфань різниця в більш, ніж 200 пунктів, між топ-10 приблизно та ж. Це справжня прірва. Це як між майстром FIDE (2300) і гросмейстером (2500+). Варто також відзначити, що в топ-100 найсильніших шахістів світу всього одна жінка, як раз-таки Хоу Іфань.


                                                  Хоу Іфань

                                                  У чому причини того, що жінки грають слабкіше за чоловіків в шахи, можна міркувати довго, та й немає сенсу на цьому зациклюватися. Якщо цікавить думка шахістки-професіоналки, ознайомтеся з інтерв'ю львів'янки Анни Музичук (3х чемпіонка світу - 2х з бліцу, 1х зі швидких, 3х чемпіонка Європи - 2х з бліцу, 1х зі швидких, віцечемпіонка світу 2017) на цю тему.


                                                  Анна Музичук

                                                  Однак, варто звернути увагу на те, що серед жінок були такої сили шахістки, які грали і змагалися на рівних з чоловіками. Першою в цьому списку була Віра Францівна Менчик, уродженка ще Російської імперії, яка обігравала Макса Ейве (5й чемпіон світу з шахів). Спершу вона грала тільки з жінками, стала першою чемпіонкою світу з шахів, проте потім вирішила змагатися з чоловіками. Спершу це звичайно викликало усмішки і глузування.


                                                  Віра Менчик

                                                  Гросмейстер Кмох зауважив: «Якщо Віра Менчик набере більше трьох очок, я поступлю в жіночий балет». Коли Менчик взяла третє Кмох помітно занервував. Ще очко, і - слово є слово - доведеться йти в балет, а якось не дуже хотілося. На щастя для нього, на трьох очках Менчик зупинилася. З іншим відомим шахістом Альбертом Беккером вийшло цікавіше і повчальніше. Він мав необережність пожартувати, мовляв, а давайте створимо клуб її імені. Туди пропонувалося приймати тільки чоловіків, які програли Вірі за шахівницею. Ті ж, хто зіграє з нею внічию, стануть кандидатами на вступ до почесного клубу. Іронія в тому, що саме на цьому ж турнірі Беккер програв Вірі і став членом цього клубу, а потім загальним рішенням його визнали беззмінним президентом. В кінцевому підсумку в «клубі» опинилося 147 шахістів-чоловіків. Ще рівно стільки ж значилися кандидатами.

                                                  Повноправною спадкоємицею справи Віри Менчик є Юдіт Полгар (одна з трьох сестер-шахісток), яка ніколи не боролася за жіночу шахову корону, а завжди грала серед чоловіків. Юдіт отримала звання чоловічого гросмейстера в 15 років. Вона стала наймолодшим на той момент гросом, навіть перевершивши досягнення Фішера, який якось жартував, що може будь-якій жінці дати фору коня і все одно переможе. На що відповідали, мовляв, Фішер є Фішер, але кінь є кінь. У 1991 році вона стала чемпіоном Угорщини (серед чоловіків), перемагала на супертурнірах в Гастінгсі, Мадриді, Джакарті. На турнірі в Вейк-ан-Зеє 2003 року Юдіт Полгар зайняла друге місце (8 з 13 очок), пропустивши вперед тільки Вішванатана Ананда. Юдіт обігравала Анатолія Карпова, Гаррі Каспарова, Віші Ананда і навіть чинного прямо зараз чемпіона світу Магнуса Карлсена (коли той був ще молодший).


                                                  Юдіт Полгар

                                                  Гросмейстер Олексій Широв, який багато разів грав з Юдіт Полгар, сказав про неї: «Вона - вбивця, і чує мат вже за двадцять ходів». Юдіт Полгар досі залишається єдиною жінкою-гросмейстером, яка досягала супергросмейстерського рейтингу 2700. Її найвищий рейтинг - 2735 (У Хоу Іфань було максимум 2680), а сама вона займала 8-у позицію в загальному топ-рейтингу FIDE. Після відходу Юдіт з професійних шахів, жіночі шахи стали сприймати значно менш серйозно. По-перше це пов'язано з тим, що не стало жінок з супергросмейстерським рейтингом 2700+.

                                                  (Тому, якщо ви чуєте фразу "жіночий шаховий супертурнір", це означає, що там грають найсильніші шахістки світу, але супергросмейстерів серед них немає). Ну і по-друге, Хоу Іфань - єдина жінка в топ-100 і займає лише 84 місце, тоді як друга за силою шахістка в світі Хампі Конеру лише на 336. Зневажлива фраза «вчіть ендшпіль» звучить практично після кожного великого жіночого турніру.

                                                  До до будь-якого питання потрібно підходити з різних сторін і точок зору. Чоловіки средньостатистично грають в шахи більше і значно краще. Абсолютно некоректно порівнювати розумові здібності чоловіків і жінок тільки через те, що в топ-100 рейтингу FIDE лише одна жінка.

                                                  А для любителів знаходити в таких речах кореляцію з розумовими здібностями, цікаво також додати, що в тому ж самому топ-100 рейтингу є європейці та американці, там є китайці, араби, індуси, але немає жодного чорношкірого шахіста. Ось так поворот!

                                                  ]]>                                                   Fri, 17 Jul 2020 14:35:00 GMT https://www.chesswatch.in.ua/blog/?chomu-shakhovi-turniry-provodiatsia-okremo-dlia-cholovikiv-i-zhinok https://www.chesswatch.in.ua/blog/rss/000000002