Таким чином, ми приходимо до висновку, що етюд це, по-перше, не типовий ендшпіль.
Що помітніші відмінності його від суто теоретичних закінчень, що рельєфніше представляє він свій специфічний жанр, то сильніше і глибше він пов'язаний з партією, бо тим плідніший вплив етюду на розвиток комбінаційного таланту всякого шахіста.

Але серед почуттів, супутніх шаховій думці, є одне, безсумнівно, найсильніше і найглибше - це почуття краси.
Краса думки, що таїть саме в красі своїй переможну силу, діє на нашу уяву надзвичайно сильно і викликає жваву реакцію.
Це почуття торжествує навіть над спортивним азартом.

Шахові фігури - яскраво виражені особистості.
У кожної з них своя вдача, свій горизонт, своя хода, свій ритм і темп життя, своє ставлення до її навколишньої дійсності.
Одні прямолінійні, інші витіюваті; одні короткозорі, інші далекозорі; одні цілком закінчені сформовані характери, інші з перспективою розвитку, зростання, якісного переродження (пішаки).

Шекспір ​​тримає в руці слона, яким він бере ферзя супротивника і дає білим мат.
Сенс картини - "Шекспір ​​матує Бена Джонсона". Так, саме так було в 1602 - 1603 рр..
Драма Джонсона «Римська трагедія» зазнала тоді фіаско, а Шекспір ​​був у розквіті своєї слави.